Ухвала

від 04.12.2023 по справі 367/50/23

ІРПІНСЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 367/50/23

Провадження №2/367/25/2023

УХВАЛА

Іменем України

про закриття провадження

04грудня 2023року Ірпінський міський суд Київської області у складі:

головуючого судді Шестопалової Я.В.,

при секретарі судових засідань Балинській О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Ірпінського міського суду Київської області справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «МАЙКС БАГАНЦ» про визнання припиненими трудових відносин,-

в с т а н о в и в:

03 січня 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «МАЙКС БАГАНЦ» про визнання припиненими трудових відносин.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що у 2021 році громадянин Німетчини ОСОБА_2 запропонував позивачу посаду менеджера на своєму підприємстві. Позивач погодилась та надала копію паспорта для працевлаштування. Згодом, позивач дізналась що є директором ТОВ «МАЙКС БАГАНЦ». Так, використавши персональні данні позивача, її було призначено директором ТОВ «МАЙКС БАГАНЦ».

Таким чином, 29.10.2021 р. ОСОБА_1 було призначено на посаду Директора ТОВ «МАЙКС БАГАНЦ», Код ЄДРПОУ: 44643018, місце знаходження: 49000, м. Дніпро, вул. Курчатова, 10, оф.303. Доказом реєстрації на посаді є копія витягу з Єдиного державного рестру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Доказом про не прийняття на роботу позивача на посаду Директора ТОВ «МАЙКС БАГАНЦ» та не укладення трудового договору є копія трудової позивача.

У зв`язку з неможливістю звільнитися із посади в позасудовому порядку, позивач звернувся до суду з вимогою про визнання трудових відносин припиненими за ст. 38 КЗпП України.

Ухвалою суду від 26 січня 2023 р. відкрито загальне позовне провадження в цивільній справі.

Ухвалою суду від 14 листопада 2023 р. було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті..

Учасники справи у судове засідання не з`явилися, про день, час та місце судового розгляду справи повідомлялися належним чином. До суду від представника позивача ОСОБА_3 надійшла заява про розгляд справи без його участі, позов підтримав в повному обсязі.

За правилами ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Суд, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду цивільної справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

За правилами п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Статтею 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Це означає, що право особи на звернення до суду не може бути обмеженим. Тобто, юрисдикція виникає там, де є спір про право. Предметом юрисдикції є суспільні відносини, які виникають у зв`язку з вирішенням спору. Поняття юрисдикції безпосередньо пов`язано з процесуальним законодавством.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад, а також пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції судів, які розглядають справи за правилами цивільного, кримінального, господарського й адміністративного судочинства. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до його відання, тобто діяти в межах установленої законом компетенції.

Цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, ЦПК України, Закону України «Про міжнародне приватне право», законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи (частини перша та третя статті 3 ЦПК України).

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України установлено, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.

Звідси можна дійти висновку, що загальні (цивільні) суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин у всіх випадках, за винятком, якщо розгляд таких справ прямо визначений за правилами іншого судочинства.

Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується (частинаперша статті 43 Конституції України).

До трудових відносин належать відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами (частина перша статті 3 КЗпП України).

Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього (стаття 4 КЗпП України).

Трудовим договором є угода між працівником і роботодавцем (роботодавцем-фізичною особою), за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а роботодавець (роботодавець-фізична особа) зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін (речення перше частини першої статті 21 КЗпП України).

Однією з підстав припинення трудового договору є його розірвання з ініціативи працівника (пункт 4 частини першої статті 36 КЗпП України), зокрема розірвання з цієї ініціативи трудового договору, укладеного на невизначений строк (стаття 38 КЗпП України).

Однак правове регулювання припинення повноважень виконавчого органу товариства (директора), чи члена цього органу, якщо останній є колегіальним (дирекцією), з його власної ініціативи відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника, який не є виконавчим органом товариства або членом цього органу.

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь в управлінні ним шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Хоча такі рішення уповноваженого на їхнє прийняття органу можуть мати наслідки і для трудових відносин, але визначальними у таких ситуаціях є відносини корпоративні, тобто пов`язані з управлінням товариством (постанова Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі №510/456/17, від 8 листопада 2019 року у справі №667/1/16, від 4 лютого 2020 року у справі №915/540/16 (пункт 34), від 19 лютого 2020 року у справі №145/166/18 (пункт 53), від 12 січня 2021 року у справі №127/21764/17).

За змістом пункту 3 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають із корпоративних відносин, в тому числі пов`язані з управлінням юридичної особою.

З огляду на цей припис перелік спорів, що виникають із корпоративних відносин і належать до юрисдикції господарських судів, не є вичерпним, й охоплює зокрема спори, пов`язані з управлінням юридичною особою. Стороною цих спорів не обов`язково є учасник такої особи. Спір щодо припинення трудового договору одноосібного виконавчого органу (директора) товариства з обмеженою відповідальністю є спором, який виник із корпоративних відносин, оскільки пов`язаний із реалізацію загальними зборами цього товариства їхньої компетенції щодо формування виконавчого органу та припинення його повноважень. Тому такий спір стосується управління юридичною особою і належить до юрисдикції господарського суду. Відсутність у позовній заяві обґрунтування позивачем, який є директором товариства, участі у відносинах управління останнім і їхнього припинення у разі задоволення позову не впливає на існування спору, пов`язаного з управлінням товариством.

До господарських товариств належить, зокрема, товариство з обмеженою відповідальністю (частина перша статті 84, частина друга статті 113 ЦК України). Товариством з обмеженою відповідальністю є засноване однією або кількома особами товариство, статутний капітал якого поділено на частки (частина перша статті 140 ЦК України).

Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом (частини перша, друга статті 97 ЦК України). Органами товариства є загальні збори учасників, наглядова рада (у разі утворення) та виконавчий орган (частина перша статті 28 Закону № 2275-VIII).

Реалізація учасниками товариства корпоративних прав на участь в управлінні ним шляхом прийняття компетентним органом рішень про обрання (призначення), усунення, відсторонення, відкликання членів виконавчого органу цього об`єднання стосується також наділення або позбавлення їх повноважень на управління товариством. Такі рішення уповноваженого на це органу мають розглядатися не в межах трудових, а саме корпоративних правовідносин, що виникають між товариством та особами, яким довірено повноваження з управління ним (абзац четвертий пункту 3.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у від 12 січня 2010 року №1-рп/2010 у справі №1-2/2010).

На відміну від випадку, коли роботодавець в особі загальних зборів товариства ініціює припинення повноважень одноосібного виконавчого органу згідно з пунктом 5 частини першої статті 41 КЗпП України (припинення повноважень посадових осіб), директор у випадку вияву ним ініціативи згідно зі статтею 38 КЗпП України щодо звільнення з посади може сам ініціювати скликання загальних зборів учасників товариства для вирішення питання про своє звільнення.

У випадку відсутності рішення скликаних загальних зборів учасників товариства про звільнення директора товариства, зокрема через неможливість зібрати кворум для проведення цих зборів, директор має право звернутися до суду з вимогою про припинення його повноважень.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 червня 2023 року у справі №448/362/22 дійшла висновку, що спір за вимогою директора про визнання припиненими його трудових відносин із товариством на підставі статті 38 КЗпП України не є трудовим та не стосується реалізації ним як працівником виключно права на працю. Велика Палата Верховного Суду зауважила, що корпоративні права на участь в управлінні товариством його учасники реалізовують, зокрема, шляхом прийняття компетентним органом товариства рішення щодо припинення повноважень одноосібного виконавчого органу (директора). Таке рішення може мати наслідки для трудових відносин, але визначальними у таких ситуаціях є відносини корпоративні.

За обставинами справи, що розглядається, позивач ОСОБА_1 займає посаду Директора ТОВ «МАЙКС БАГАНЦ», що підтверджується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та звернулась до суду з вимогою про визнання трудових відносин припиненими за ст. 38 КЗпП України.

Враховуючи загальну спрямованість практики Великої Палати Верховного Суду, критерії розмежування корпоративних (тобто тих, що, зокрема, пов`язані з управлінням підприємством) і власне трудових спорів, суд встановив господарсько-правову природу виниклих між сторонами відносин, та дійшов висновку, що справа підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.

На підставі зазначеного провадження у справа підлягає закриттю з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 255 ЦПК України з роз`ясненням позивачеві, що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду.

Керуючись ст. 255, 260-261, 353-355 ЦПК України, суд, -

у х в а л и в :

Закрити провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «МАЙКС БАГАНЦ» про визнання припиненими трудових відносин.

Роз`яснити позивачеві, що розгляд справи віднесено до юрисдикції господарського суду.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи за веб-адресою: http://ip.ko.court.gov.ua/sud1013/.

Суддя: Я.В. Шестопалова