Постанова від 15.05.2025 по справі 759/23414/20

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2025 року

м. Київ

справа № 759/23414/20

провадження № 61-11407св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,

суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),Пархоменка П. І.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - Бучанська районна державна адміністрація Київської області,

третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Житлоінвестбуд-2»,

розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану адвокатом Прессером Руслановм Владиславовичем, на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 листопада 2023 року у складі судді Фінагеєвої І. О. та постанову Київського апеляційного суду від 26 червня 2024 року у складі колегії суддів:Слюсар Т. А., Голуб С. А., Таргоній Д. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області про визнання незаконними дій органу державної влади, скасування умов та обмежень забудови земельної ділянки.

Позов обґрунтовано тим що 29 грудня 2016 року відділом містобудування та архітектури Києво-Святошинської районної державної адміністрації складені та надані Товариству з обмеженою відповідальністю «Житлоінвестбуд-2» (далі - ТОВ «Житлоіндбуд-2») містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки (далі - МБУО).

ОСОБА_1 про надання та зміст МБУО стало відомо у листопаді 2018 року.

Зміст текстової та графічної частин МБУО свідчить, що вони були надані для проектування об`єктів будівництва: двох 18-ти поверхових житлових будинків висотою 59,37 м та 58,02 м із загальною кількістю квартир - 600.

03 грудня 2018 року позивач звернулася до Департаменту ДАБІ України у Київській області з письмовим зверненням про проведення позапланової перевірки законності рішення про надання МБУО та у разі виявлення невідповідності містобудівному законодавству, містобудівній документації на місцевому рівні, будівельним нормам, стандартам і правилам - скасувати МБУО. Департамент ДАБІ у встановленому законом порядку та у строк не виконав обов`язку про проведення перевірки і така бездіяльність була визнана протиправною постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2020 року у справі № 640/4127/19.

Оскаржувані дії відділу містобудування та архітектури, які виразились у складенні та наданні МБУО, незаконні, оскільки МБУО не відповідають містобудівному законодавству, містобудівній документації на місцевому рівні, будівельним стандартам і правилам, порушують її індивідуальні права та інтереси, в той час як вона проживає поруч із ділянкою, яка планується під забудову, є членом територіальної громади сільського населеного пункту та має конституційне право на безпечне для життя і здоров`я довкілля.

Просила суд:

визнати незаконними дії відділу містобудування та архітектури Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області, які полягали у складенні та наданні з порушенням вимог законодавства, будівельних норм, стандартів і правил містобудівних умов і обмежень забудови земельної ділянки № 356 2016 від 29 грудня 2016 року щодо земельної ділянки площею 1,8 га, розташованої на АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222485901:01:049:0048;

скасувати містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки № 356 2016 від 29 грудня 2016 року, які складені та подані відділом містобудування та архітектури Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області щодо земельної ділянки площею 1,8 га, розташованої на АДРЕСА_1 .

Короткий зміст судових рішень

Справу суди переглядали неодноразово.

Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 07 липня 2021 року залучено в якості правонаступника відповідача Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області Бучанську районну державну адміністрацію Київської області.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 січня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення судів мотивовані тим, що оскаржувані МБУО є актом індивідуальної дії, оскільки видані відповідачем в межах своєї компетенції в результаті застосування профільних норм права; не містять загальнообов`язкових правил поведінки, а передбачають індивідуалізовані приписи щодо будівництва об`єкта на земельній ділянці для ТОВ «Житлоіндбуд-2»; не регулюють певний вид суспільних відносин; не розраховані на багаторазове застосування і вичерпують дію після їх реалізації. Право на оскарження індивідуального акта суб`єкта владних повноважень надано особі, стосовно якої цей акт прийнятий, або прав, свобод та інтересів якої він безпосередньо стосується. Позивач не довела, які саме її індивідуальні права та інтереси порушено діями відповідача при виданні оскаржуваних МБУО. Доводи про порушення права на безпечне для життя і здоров`я довкілля, права на повагу до свого приватного життя та житла суд вважав абстрактними. Брак матеріально-правової заінтересованості позивача, на переконання суду першої інстанції, є підставою для відмови у задоволенні позову незалежно від правомірності чи неправомірності оскаржених дій відповідача.

Постановою Верховного Суду від 18 травня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 24 січня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова касаційного суду мотивована тим, що відмовляючи в позові ОСОБА_1 з тих підстав, що позивачка не довела порушення її прав та інтересів діями відповідача при виданні оскаржуваних МБУО, а відтак і існування в неї права на позов, суди не врахували, що позивач є членом територіальної громади с. Петропавлівська Борщагівка, тобто є носієм прав члена цієї територіальної громади, та застосували обмежене тлумачення чинного законодавства, частиною якого є Орхуська конвенція, проігнорувавши, що право на захист порушеного конституційного права на безпечне довкілля належить кожному та може реалізовуватися особисто будь-якою зацікавленою людиною.

Верховний Суд врахував, що ОСОБА_1 намагалася захистити свої права в адміністративному суді шляхом звернення з адміністративним позовом, проте ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2020 року у справі № 640/4127/19, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2020 року, закрито провадження у справі в частині вимог, які пред`явлені у цьому провадженні, зробивши висновок, що спірні правовідносини мають приватно-правовий характер, тому спір має вирішуватися в порядку цивільного судочинства. Тож реалізувати своє право на судовий захист в порядку адміністративного судочинства позивачка вже не має правової можливості, відтак надалі справа, що переглядається, підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Короткий зміст оскаржених судових рішень

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 листопада 2023 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 26 червня 2024 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що аналіз частини восьмої статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» дає підстави для висновку, що оспорювані позивачем МБУО стосуються виключно замовника будівництва, а отже мають ознаки індивідуального акту, оскільки є індивідуально-конкретними приписами, вимоги застосування норм права адресуються конкретному суб`єкту і створюють права та/чи обов`язки лише для цього суб`єкта, а дія акту застосування норм права закінчується у зв`язку з припиненням існування конкретних правовідносин, а саме з закінченням будівництва. Позивач, посилаючись на те, що спірна земельна ділянка розташована на території лісового масиву - урочища «Вумівський ліс», де ростуть багаторічні дерева, жодних належних та допустимих доказів наявності на земельній ділянці лісів чи будь-яких інших зелених насаджень не надала, не надала і доказів вирубування чи іншого знищення зелених насаджень на вказаній земельній ділянці.

Позивач зазначила, що згідно з пояснювальною запискою Генерального плану 2012 року передбачено збільшення житлового фонду у секційній багатоповерховій забудові на проектний період до 2026 року на 113 200 кв. м, або 1572 квартири. При цьому до суду надано копії певних документів, що названі як витяги з викопіювання генерального плану 2012 року. З наданого доказу видно що він відображає лише частину документу «Генеральний план села Петропавлівська Борщагівка», причин подання доказу вибірково позивачем не зазначено, клопотань щодо витребування доказів у розпорядника документу не заявлено. Позивачем також не надано доказів щодо джерел доступу до документу, розпорядником якого вона не є. Тому вказаний доказ в силу положень статей 95 і 78 ЦПК України є недопустимим. Стверджувані в позові перевищення нібито затверджених кількісних показників житлового фонду с. Петропавлівська Борщагівка суд оцінює як припущення, що не узгоджені з вимогами законодавства та матеріалами справи. Позивачем жодним чином не доведено нормативний обов`язок відповідача відмовити в видачі містобудівних умов та обмежень з огляду на кількість виданих містобудівних умов та обмежень щодо інших земельних ділянок. Аналогічно до суду подані копії містобудівних умов та обмежень забудови, видані іншим замовникам будівництва, не доведено, що вказані документи були чинними, і такі документи стосуються інших земельних ділянок, розташованих в іншій частині с. Петропавлівська Борщагівка.

Під час розгляду цієї справи судом не було встановлено, що внаслідок видачі оскаржуваних МБУО було здійснено порушення будівельних норм і правил, що впливає на міцність і безпечність запроектованої будівлі та загрожує життю й здоров`ю людини. Матеріали справи не містять доказів щодо меж території та площі відповідного житлового кварталу, доказів щодо існуючої щільності населення відповідної житлової одиниці (кварталу, мікрорайону) не надано, як не доведено і перевищення допустимої щільності такої житлової одиниці внаслідок видачі МБУО. Станом на дату винесення оскаржуваного рішення відповідача земельна ділянка відносилась до території багатоквартирної житлової забудови. А відтак розміщення на земельній ділянці багатоквартирних житлових будинків повністю відповідали положенням існуючої станом на 29 грудня 2016 року відповідної містобудівної документації на місцевому рівні, а у відповідача були відсутні визначені частиною четвертою статті 29 Закону № 3038-VI підстави для відмови у наданні містобудівних умов та обмежень. Позивач не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження протилежного.

Апеляційний суд погодився із висновком суду першої інстанції про недоведеність позивачем, що її екологічні права на безпечне для життя та здоров`я довкілля були порушені виданими 29 грудня 2016 року на користь ТОВ «Житлоіндбуд-2» МБУО забудови земельної ділянки.

Аргументи учасників справи

09 серпня 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила рішення судів скасувати, ухвалити нове про задоволення позову; стягнути на користь ОСОБА_1 понесені нею судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань Бучанської районної державної адміністрації Київської області.

Касаційну скаргу мотивовано тим, щооспорювані містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки не можуть вважатися такими, що прийняті з урахуванням громадських та приватних інтересів при плануванні та забудові території, власників будівель, що розташовані поряд, а отже порушують основи містобудування, визначені статтею 5 Закону України «Про основи містобудування» та статтею 2 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду щодо можливості скасування містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки внаслідок невідповідності намірів забудови земельної ділянки положенням відповідної містобудівної документації на місцевому рівні, якщо така невідповідність виникла або було встановлена у подальшому під час здійснення державно-будівельного або судового контролю; неправомірності подальших дій та рішень суб`єктів владних повноважень, спрямованих на реалізацію містобудівної документації (генерального плану с. Петропавлівська Борщагівка 2012 року), яку було скасовано в судовому порядку.

Як наявні порушення прав та інтересів позивача, так і щодо потенційної загрози таких порушень внаслідок складення та надання МБУО, надає право на їх оскарження, оскільки земельна ділянка розташована на території лісового масиву - урочища «Вумівський ліс», де ростуть багаторічні дерева - дуби, акація, берест, береза, сосна та ін., вік яких перевищує 70 років, та які виконують переважно природоохоронні функції; земельна ділянка, яка знаходиться у комунальній власності, використовується всупереч інтересам територіальної громади села, що підтверджується рішенням 23-тої сесії V скликання Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 29 липня 2010 року № 23/1, від 29 липня 2010 року № 23, за змістом яких за наслідками багаточисельних звернень мешканців територіальної громади щодо покращення благоустрою та розширення земель рекреаційного призначення, Петропавлівсько-Борщагівською сільською радою було прийнято рішення про утворення на земельній ділянці паркової зони для відпочинку населення, натомість оскаржуваними МБУО передбачено будівництво на ній багатоповерхових житлових будинків. Такі дії порушують права позивача щодо відпочинку та користування корисними властивостями земельної ділянки, оскільки будівництво об`єктів нерухомості на ній унеможливлює її використання позивачем та іншими мешканцями села Петропавлівська Борщагівка у якості паркової зони для відпочинку населення.

Видані оскаржувані МБУО: не відповідають розробленій містобудівній документації на місцевому рівні (Генеральному плану с. Петропавлівська Борщагівка); не відповідають будівельним нормам і правилам щодо висотності об`єктів будівництва та щільності населення; не відповідають вимогам Санітарних правил щодо розміщення об`єктів будівництва поруч з територією санаторно-курортного призначення; унеможливлюють дотримання інтересів позивача як члена територіальної громади с. Петропавлівська Борщагівка щодо збереження зелених насаджень на земельній ділянці та утворення паркової зони відповідно до рішення Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради від 29 липня 2010 року № 23/1.

Суди попередніх інстанцій фактично не з`ясували заявлені позивачем обставини, що мають значення для справи, обмежившись лише поверхневим висновком про нібито відсутність порушених прав та інтересів позивача, та про недоведеність позивачем того, що містобудівною документацію на місцевому рівні було обмежено поверховість забудови на відповідній земельній ділянці. Суди залишили поза увагою доводи сторони позивача про те, що при складенні та наданні МБУО відповідач не дотримався вимог законодавства, Порядку № 109, державних будівельних норм та санітарних норм та правил, а також не врахував невідповідність намірів забудови вимогам містобудівної документації на місцевому рівні. Відділом містобудування та архітектури при визначенні техніко-економічних показників об`єктів будівництва на земельній ділянці було вказано параметри, які не відповідали чинним на час видачі МБУО державним будівельним нормам щодо гранично допустимої поверховості забудови.

Судами не враховані обставини, встановлені рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 23 квітня 2019 року у справі № 826/13584/16, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2019 року та постановою Верховного Суду від 30 січня 2020 року (які є преюдиційними), якими зокрема, визнано протиправним та скасовано рішення Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради від 06 червня 2012 року № 4 «Про затвердження Генерального плану с. Петропавлівська Борщагівка». Підставами визнання протиправності вказаного рішення став, у тому числі, доведений у суді факт невідповідності закону наміру забудови 18-ти поверховими житловими будинками земельній ділянці щодо якої видані оскаржувані МБУО; з цих же підстав суди порушили частину четверту статті 82, частину четверту статті 263 ЦПК України.

Помилковими є висновки судів про те, що нібито позивачем не доведено, що факт затвердження оскаржуваних МБУО призводить до того, що основним типом житлової забудови у с. Петропавлівська Борщагівка стає забудова будинків вище двох поверхів, оскільки такі висновки судів суперечать п. 3.27 ДБН 360-92, яким визначено, що основним типом житлової забудови у сільських населених пунктах є одно-, двоповерхова з присадибними ділянками і господарськими будівлями для ведення особистого підсобного господарства. Суди не врахували, що змістом МБУО взагалі не визначено максимально допустиму щільність населення (для житлової забудови), не зазначено положень нормативних актів, відомостей, які базуються на розрахунках та не містять цифрових показників, а доданий до позову розрахунок свідчить, що така щільність при забудові земельній ділянці не відповідає вимогам ДБН 360-92. Судами не враховано, що МБУО не відповідали вимогам чинної на час їх складання та надання містобудівній документації на місцевому рівні - текстовій частині Генплану 2012 року (пояснювальній записці), оскільки наміри забудови земельній ділянці передбачають спорудження багатоквартирних житлових будинків на 600 квартир, площею 33 779,33 кв. м, що значно перевищує показники збільшення житлового фонду с. Петропавлівська Борщагівка, передбачені Генпланом 2012 року у довгостроковій стратегії розвитку цього населеного пункту.

Земельна ділянка межує із земельною ділянкою площею 2.6693 га, кадастровий номер 3222485901:01:049:0008, цільове призначення якої: 06.01 Для будівництва і обслуговування санаторно-оздоровчих закладів, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру та скріншотом фрагменту Публічної кадастрової карти України (т. 1, а. с. 26-28). Тобто ця земельна ділянка відноситься до категорії земель оздоровчого призначення, до якої належать землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей (стаття 47 ЗК України). Під час складення та надання оскаржуваних МБУО відповідачем не було враховано зазначеної обставини, що призвело до порушення режиму використання та санітарної охорони землі оздоровчого призначення, оскільки змінене цільове призначення земельній ділянці передбачає будівництво житлових будинків та видалення зелених насаджень.

Суди помилково не прийняли як доказ лист Державного спеціалізованого лісозахисного підприємства «Київлісозахист» № 115 від 25 жовтня 2016 року, генерального плану с. Петропавлівська Борщагівка 1994 року, однак ці обставини є загальновідомими, не заперечувались жодним учасником справи, не спростовані жодним належним доказом та неодноразово досліджувались під час розгляду справ № 826/13587/16, № 826/13584/16, № 826/14695/16, № 826/9148/16, № 826/17429/16, № 826/2535/17, № 826/1084/17, №810/1274/17, № 640/4127/19, № 759/23377/20 за безпосередньою участю тих же учасників, які є учасниками цієї справи та їх представників; також не надали оцінки і іншим доказам.

Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи

Ухвалою Верховного Суду від 06 вересня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі.

В ухвалі вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктами 1, 4, частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 16 листопада 2022 року у справі № 320/8650/20, від 14 травня 2019 року у справі № 405/1090/17, від 30 січня 2020 року у справі № 826/13584/16, від 14 травня 2019 року у справі № 405/1090/17, від 15 серпня 2019 року у справі № 822/450/16, від 30 липня 2020 року у справі № 524/2422/17, від 12 жовтня 2020 року у справі № 9901/263/20, від 11 серпня 2020 року у справі № 187/687/16-а, від 22 січня 2020 року у справі № 682/3063/18, від 24 жовтня 2019 року у справі № 326/1062/16-а, від 20 вересня 2019 року у справі № 607/15910/15-а, від 20 вересня 2019 року у справі № 606/2381/15-а, від 10 квітня 2024 року у справі № 638/6852/18, від 10 серпня 2022 року у справі № 340/2687/20, від 09 вересня 2021 року у справі № 826/11084/18, від 29 листопада 2019 року у справі № 335/2236/15-а, від 11 грудня 2018 року у справі № 910/8122/17, від 28 серпня 2019 року у справі № 539/369/19, від 02 жовтня 2019 року у справі № 826/9432/17, від 21 жовтня 2019 року у справі № 826/3820/18, у справі № 826/11374/15, у справі № 821/837/17, від 27 липня 2021 року у справі № 540/2450/18, у справі № 420/2719/20, від 24 листопада 2021 року у справі № 1340/3880/18, у справі № 640/3277/19, суд не дослідив зібрані у справі докази - пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).

Ухвалою Верховного Суду від 18 квітня 2025 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про повідомлення сторін про час і місце розгляду справи та про розгляд справи за її участі у судовому засіданні відмовлено. Пояснення Бучанської районної державної адміністрації Київської області на відзив у справі повернуто заявнику без розгляду.Заперечення ТОВ «Житлоінвестбуд-2» на пояснення у справі повернуто заявнику без розгляду. Справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини

Судивстановили, що на підставі договору оренди земельної ділянки від 18 березня 2016 року № 1067, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Воробйовою І. А., укладеного згідно з рішенням Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 24 вересня 2015 року № 6, у користуванні ТОВ «Житлоінвестбуд-2» перебуває земельна ділянка, площею 1,80 га, кадастровий номер 3222485901:01:049:0048, розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі поданої ТОВ «Житлоінвестбуд-2» заяви 29 грудня 2016 року відділ містобудування та архітектури Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області склав та видав ТОВ «Житлоінвестбуд-2» МБУО забудови земельної ділянки №356 2016 щодо вказаної земельної ділянки. Ці містобудівні умови та обмеження видані на об`єкт будівництва - «Будівництво житлового комплексу з вбудованими адміністративно-побутовими приміщеннями за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі оскаржуваних МБУО та інших вихідних даних на проєктування за замовленням ТОВ «Житлоінвестбуд-2» ТОВ «Архівольт Проект» під керівництвом головного архітектора проєкту ОСОБА_2 розробило проєктну документацію на будівництво об`єкта містобудування.

В подальшому ця проєктна документація затверджена наказом замовника будівництва ТОВ «Житлоінвестбуд-2» від 11 грудня 2017 року № 11/12-1 «Про затвердження проєкту будівництва».

29 серпня 2019 року ДАБІ видала ТОВ «Житлоінвестбуд-2» дозвіл на виконання будівельних робіт № ІУ 113192411589 на об`єкт будівництва - «Будівництво житлового комплексу з вбудованими адміністративно-побутовими приміщеннями на АДРЕСА_1 ».

Відповідно до листа виконавчого комітету Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 14 травня 2019 року № 1-12/582 земельна ділянка, на забудову якої надані оскаржувані МБУО, відносилася до селищної функціональної зони із дозволеною багатоквартирною житловою забудовою.

Рішенням Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 06 червня 2012 року № 4 затверджено Генеральний план с. Петропавлівська Борщагівка.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 23 квітня 2019 року у справі № 826/13584/16, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 вересня 2019 року та постановою Верховного Суду від 30 січня 2020 року, визнано протиправним та скасовано рішення Петропавлівсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 06 червня 2012 року № 4, яким затверджено генеральний план села.

Позиція Верховного Суду

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, № 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина першої статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем, і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968 сво21)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).

У постанові Верховного Суду від 18 травня 2023 року в цій справі акцентовано увагу, що гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим. З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд має пересвідчитися у належності особі, яка звернулася за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача. … Позови, спрямовані на захист довкілля, мають особливу значущість, тому у питаннях, що є предметом регулювання Орхуської конвенції, суд має зосередитися не на питанні, чи мав право позивач звертатися до суду з таким позовом, оскільки громадянин, звертаючись до суду з позовом, покликаним на охорону навколишнього природного середовища, фактично сприяє виконанню своїх повноважень, наданих йому як національним законодавством, так і Орхуською конвенцією.

Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси (частина перша статті 21 ЦК України).

Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів (див., зокрема: постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року в справі № 361/2965/15-а (провадження № 11-190апп18), від 09 листопада 2021 у справі № 542/1403/17 (провадження № 14-106цс21).

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів (частина третя 152 ЗК України).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (провадження № 12-80гс20, пункт 6.21), від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20, пункт 52), від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 (провадження

№ 14-125цс20, пункт 76)».

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

У статті 50 ЦПК України передбачено, що позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо другої сторони діє в цивільному процесі самостійно. Участь у справі кількох позивачів і (або) відповідачів (процесуальна співучасть) допускається, якщо: 1) предметом спору є спільні права чи обов`язки кількох позивачів або відповідачів; 2) права та обов`язки кількох позивачів чи відповідачів виникли з однієї підстави; 3) предметом спору є однорідні права і обов`язки.

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала. За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку (стаття 51 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу, що поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у процесі»: сторонами в процесі є такі її учасники, як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута чи має бути звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. Такі висновки сформульовані у постановах від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункт 70), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (провадження № 14-376цс18, пункт 66), від 07 липня 2020 року у справі № 712/8916/17 (провадження № 14-448цс19, пункт 27), від 09 лютого 2021 року у справі № 635/4741/17 (провадження № 14-46цс20, пункт 33.2). Отже, належним відповідачем є особа, яка є суб`єктом матеріального правовідношення, тобто особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, захистивши порушене право чи інтерес позивача (див. пункт 8.10. постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 910/15792/20 (провадження № 12-31гс22)).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 травня 2023 року у справі № 201/2760/20 (провадження № 61-2790св23) вказано, що «процесуальне становище третьої особи є відмінним від процесуального становища відповідача. При цьому суд не має права вирішувати питання про права та обов`язки третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, розглядаючи спір між сторонами, оскільки відповідно до частини першої статті 53 ЦПК України така особа вступає у справу або залучається до участі у справі на стороні позивача або відповідача у разі, коли рішення у справі може вплинути на їхні права або обов`язки щодо однієї із сторін. Наведений правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 766/8113/17 та від 29 червня 2022 року у справі № 753/7478/18».

Установивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє в позові до такого відповідача (див., зокрема, постанову Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №127/93/17-ц (пункт 50)).

Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 січня 2022 року в справі № 457/726/17).

Пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема, постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2019 року у справі № 555/1289/14-ц, від 18 жовтня 2023 року в справі № 300/808/19, Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 липня 2020 року у справі № 200/5153/15-ц, Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 липня 2021 року у справі №264/632/19, Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26 вересня 2023 року у cправі № 910/2392/22).

Отже, встановлення належності відповідачів є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (ex officio), навіть якщо жодна із заінтересованих осіб цього не вимагає. Тому пред`явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною та безумовною підставою для відмови в позові незалежно від доводів учасників справи, стадії її розгляду або залучення такої особи (осіб) до участі у справі як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 13 червня 2024 року у справі № 932/163/21).

Відповідно до пункту 8 частини першої статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки - це документ, що містить комплекс планувальних та архітектурних вимог до проектування і будівництва щодо поверховості та щільності забудови земельної ділянки, відступів будинків і споруд від червоних ліній, меж земельної ділянки, її благоустрою та озеленення, інші вимоги до об`єктів будівництва, встановлені законодавством та містобудівною документацією.

У частинах четвертій та п`ятій статті 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» встановлено, що право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації. Проектування та будівництво об`єктів здійснюється власниками або користувачами земельних ділянок у такому порядку: отримання замовником або проектувальником вихідних даних; розроблення проектної документації та проведення у випадках, передбачених статтею 31 цього Закону, її експертизи; затвердження проектної документації; виконання підготовчих та будівельних робіт; прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів; реєстрація права власності на об`єкт містобудування.

Згідно з положеннями статті 29 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» основними складовими вихідних даних є, зокрема містобудівні умови та обмеження. Фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови земельної ділянки, що перебуває у власності або користуванні такої особи, повинна одержати містобудівні умови та обмеження для проектування об`єкта будівництва.Рішення про відмову у наданні містобудівних умов та обмежень приймається у разі невідповідності намірів щодо забудови земельної ділянки вимогам містобудівної документації на місцевому рівні. Містобудівні умови та обмеження надаються відповідними уповноваженими органами містобудування та архітектури на підставі містобудівної документації на місцевому рівні на безоплатній основі за заявою замовника. Містобудівні умови та обмеження є чинними до завершення будівництва об`єкта незалежно від зміни замовника.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 22 вересня 2021 року у справі № 640/3418/20 зроблено висновок, що «за своєю юридичною природою містобудівні умови і обмеження - це акт індивідуальної дії, який видається уповноваженими органами містобудування та архітектури та покладає на замовника будівництва певні обов`язки та обмеження. Правовідносини, що виникають на підставі містобудівних умов і обмежень, носять довготривалий характер, оскільки діють до закінчення будівництва об`єкту».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 лютого 2021 року у справі № 761/22108/16 вказано, що «визначення позивачем у позові складу сторін у справі (позивача та відповідача) має відповідати реальному складу учасників спору у спірних правовідносинах та має на меті ефективний захист порушених прав (свобод, інтересів) особи, яка вважає, що вони порушені, із залученням необхідного кола осіб, які мають відповідати за позовом. Незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад. Звертаючись до суду, ОСОБА_1 просив суд визнати незаконним та скасувати дозвіл Київської міської ради № ДОЗ-0206 від 10 липня 2015 року, виданий ТОВ «ЮФ «Городисський та Партнери», на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для експлуатації та обслуговування адміністративної будівлі. Очевидно, що рішенням суду у розглядуваній справі будуть вирішені питання про права, свободи, інтереси та обов`язки ТОВ «ЮФ «Городисський та Партнери», якому видано оспорюваний позивачем дозвіл. Натомість ТОВ «ЮФ «Городисський та Партнери» до участі у справі залучено в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, а позивач заяв чи клопотань про залучення ТОВ «ЮФ «Городисський та Партнери» в якості співвідповідача не заявляв. Процесуальний статус відповідача та третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, щодо предмета спору відрізняється за обсягом прав та обов`язків. За таких обставин законним та обґрунтованим є висновок апеляційного суду, з яким погоджується Верховним Суд, про те, що підставами для відмови у позові ОСОБА_1 є неналежний суб`єктний склад учасників справи».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 31 березня 2021 року у справі № 727/463/19 зазначено, що «враховуючи, що позивач оскаржує містобудівні умови та обмеження від 11 серпня 2015 року № 1075/15, які є актом індивідуальної дії, що виданий органом місцевого самоврядування конкретному суб`єкту, в цьому випадку - Бюро, та має обов`язковий характер для суб`єкта містобудування під час проектування і будівництва об`єктів, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що у зв`язку із тим, що позивач не залучив КПКБП як відповідача, позов не підлягав задоволенню, оскільки пред`явлений без залучення належного співвідповідача. … Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17 (провадження № 12-280гс18) зазначила, що підставою для вступу (залучення) в судовий процес третьої особи є її заінтересованість у результатах вирішення спору - ймовірність виникнення в майбутньому в неї права на позов або пред`явлення до неї позовних вимог зі сторони позивача чи відповідача. Водночас предмет спору повинен перебувати за межами цих правовідносин, інакше така особа може мати самостійні вимоги на предмет спору. Для таких третіх осіб неможливий спір про право з протилежною стороною у зазначеному процесі. Якщо такий спір допускається, то ця особа повинна мати становище співвідповідача у справі, а не третьої особи. З огляду на викладене Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що не можна покладати на третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, будь-які матеріально-правові обов`язки, а також встановлювати чи захищати їх права, тобто винести рішення або ухвалу суду про права чи обов`язки цих третіх осіб. У справі, що переглядається, суд апеляційної інстанції встановив, що спір у цій справі стосується прав та інтересів третьої особи - Бюро, яке залучене до участі у справі як третя особа. При цьому без відповідної заяви або клопотання позивача про заміну відповідача чи залучення співвідповідача суд не вправі залучати до участі у справі інших осіб як відповідачів, які не визначені у такому процесуальному статусі позивачем. Верховний Суд врахував, що спір виник з приводу оскарження містобудівних умов та обмежень від 11 серпня 2015 року № 1075/15, які видані уповноваженим органом КПКБП, отже належним співвідповідачем у такій справі має бути особа, у якої виникли певні права та обов`язки внаслідок видачі їй оскаржуваного акта. З урахуванням наведеного Верховний Суд визнає необґрунтованими посилання заявника на те, що у цьому випадку Бюро не порушувало права позивача, а тому не повинно було залучатися в якості співвідповідача».

Отже, при вирішенні приватноправових спорів про скасування містобудівних умов та обмежень земельної ділянки, виданих іншій особі (забудовнику земельної ділянки), відповідний уповноважений орган містобудування та архітектурине може бути єдиним відповідачем у таких справах незалежно від доводів та підстав позову. Тому належним відповідачем також є особа (особи), якій видані містобудівні умови та обмеження, право на забудову земельної ділянки якої оспорюється.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесений до Реєстру.

У справі, що переглядається:

ОСОБА_1 посилалася на те, що спірна земельна ділянка, що виділена під забудову ТОВ «Житлоінбуд-2» розташована на території лісового масиву «Вумівський ліс», де ростуть багаторічні дерева, що виконують природоохоронні функції, а захисна смуга лісу захищає садибну забудову населеного пункту від Великої Кільцевої вулиці м. Києва; як мешканка с. Петропавлівська Борщагівка вона заінтересована у збереженні зелених насаджень цього населеного пункту, недопущенні проведення незаконної забудови та у забезпеченні сталого розвитку його територій і екологічної безпеки, який повинен здійснюватися з обов`язковим урахуванням громадських та приватних інтересів під час планування і забудови територій, а оскаржуваним рішенням порушуються її права та інтереси як члена територіальної громади села;

позов ОСОБА_1 щодо скасування МБУО № 3562016 від 29 грудня 2016 року до Києво-Святошинської районної державної адміністрації, ДАБІ України, третя особа: ТОВ «Житлоіндбуд-2», розглядався в адміністративній справі № 640/4127/19, в якій ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 вересня 2020 року, залишеною без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 24 листопада 2020 року, закрито провадження в справі в частині позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо видачі оскаржуваних МБУО та їх скасування з огляду на те, що такі спори мають вирішуватися у порядку цивільного судочинства. Зокрема зазначено, що «якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, спричинених рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, і ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних правовідносин, мають майновий характер або пов`язаний з реалізацією її майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів. Ураховуючи наведені вище нормативні положення, не є публічно-правовим спір між суб`єктом владних повноважень та суб`єктом приватного права - фізичною чи юридичною особою, у якому управлінські дії суб`єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної чи юридичної особи. У такому випадку - це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб`єкт публічного права … Суд звертає увагу, що позивач фактично оспорює містобудівні умови та обмеження, які є правовим актом індивідуальної дії. Такий правовий акт породжує права й обов`язки тільки для тих суб`єктів (чи визначеного цим актом певного кола суб`єктів), яким його надано. Спірні правовідносини між учасниками справи виникли внаслідок проведення третьою особою будівельних робіт, які порушують, на думку позивача, її права, а тому у позивача виникла необхідність захисту її цивільних прав (особистого немайнового інтересу), у зв`язку із чим вона звернувся до органів архітектурно-будівельного контролю, а в подальшому до суду. Отже, вимоги про визнання незаконними дій Києво-Святошинської райдержадміністрації Київської області щодо складення та надання Товариству з обмеженою відповідальністю «Житлоіндбуд-2» містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки № 356 2016 від 29.12.2016 та скасування цих містобудівних умов та обмежень є похідними і можуть бути розглянуті при вирішенні цивільним судом питання щодо законності проведення третьою особою будівельних робіт з порушенням вимог законодавства на земельній ділянці, яка перебуває у комунальній власності і що спричиняє порушення цивільних прав (особистого немайнового інтересу) позивача. Аналогічна позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22.08.2018 у справі №815/1568/16, від 05.12.2018 у справі №804/3091/18 та Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 12.12.2018 у справі №826/5970/16, від 15.07.2020 у справі №809/78/16»;

суди зробили правильний висновок, що позивач як член територіальної громади с. Петропавлівська Борщагівка є носієм прав члена цієї територіальної громади і має право на захист порушеного конституційного права на безпечне довкілля, яке належить кожному та може реалізовуватися особисто. Разом з тим, право на позов не тотожне наявності правових підстав для його задоволення;

суди встановили, що спірна земельна ділянка перебуває в оренді ТОВ «Житлоіндбуд-2» на підставі договору із Петропавлівсько-Борщагівською сільською радою від 18 березня 2016 року; оспорювані МБУО видані ТОВ «Житлоіндбуд-2» як забудовнику земельної ділянки;

суди не врахували, що при вирішенні приватноправових спорів про скасування містобудівних умов та обмежень земельної ділянки, виданих іншій особі (забудовнику земельної ділянки), відповідний уповноважений орган містобудування та архітектури не може бути єдиним відповідачем у таких справах незалежно від доводів та підстав позову. Тому належним відповідачем також є особа (особи), якій видані містобудівні умови та обмеження, право на забудову земельної ділянки якої оспорюється. Якщо позивач не заявляє клопотання про залучення інших співвідповідачів у справах, в яких наявна обов`язкова співучасть, тобто коли неможливо вирішити питання про обов`язки відповідача, одночасно не вирішивши питання про обов`язки особи, не залученої до участі у справі як співвідповідача, суд відмовляє у задоволенні позову;

суди не звернули увагу, що вимога про визнання незаконними дій відділумістобудування та архітектури, які полягали у складенні та наданні з порушенням вимог законодавства, будівельних норм, стандартів і правил МБУО забудови земельної ділянки, яка знаходиться на території, що відноситься до категорії зелених насаджень спеціального призначення, що виконують природоохоронні функції, не є належним способом захисту прав особи, яка вважає, що такі її цивільні права та інтереси як члена територіальної громади порушені шляхом забудови відповідної земельної ділянки.

За таких обставин суди правильно відмовили у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , проте помилилися щодо мотивів такої відмови. Тому рішення судів слід змінити в мотивувальній частині.

Враховуючи висновки касаційного суду щодо зміни оскаржених судових рішень в мотивувальній частині з підстав, які є безумовними та самостійними підставами відмови в позові, суд касаційної інстанції доводи касаційної скарги по суті вирішення спору не аналізує.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, з урахуванням меж касаційного перегляду, дають підстави для висновку, що оскаржені судові рішення ухвалені без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід задовольнити частково, оскаржені судові рішення змінити в мотивувальній частині, а в іншій частині - залишити без змін.

Оскільки судові рішення частково змінено в частині мотивів прийняття, то розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 412, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 23 листопада 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 червня 2024 року змінити, виклавши їх мотивувальну частину в редакції цієї постанови.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий В. І. Крат

Судді: Д. А. Гудима

І. О. Дундар

Є. В. Краснощоков

П. І. Пархоменко