Справа № 523/10902/21
Провадження №2/523/754/23
Р І Ш Е Н Н Я
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"30" листопада 2023 р. м.Одеса
Суворовський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - Далеко К.О.,
за участю секретаря судового засідання - Дмітрієвої В.С.,
представника позивача громадської організації«Автостоянка «Волна» - Чапуріної Світлани Іванівни,
представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду м. Одеси, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу запозовом громадськоїорганізації«Автостоянка«Волна»до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участю третьої особи: приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Бежана Андрія В`ячеславовича, про визнання недійсним договору купівлі-продажу,
В С Т А Н О В И В:
І . Зміст вимог та заперечень учасників справи.
Громадська організація«Автостоянка«Волна»в особісвого представниказвернулася доСуворовського районногосуду м.Одесиз позовомдо ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участю третьої особи: приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Бежана Андрія В`ячеславовича, про визнання недійсним договору купівлі-продажу, та з урахуванням поданої заяви про уточнення позовних вимог, просить:
- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0656га. за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110137600:20:044:0018, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1658089651101 від 05.06.2020р, посвідчений приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу Бежан А.В. за реєстровим №1277, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 ;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки, площею 0,0656га. за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110137600:20:044:0018, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1658089651101, від 09 жовтня 2018р., посвідчений приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу Шепелюк Р.Ю за реєстровим №1239, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Стягнути з відповідачів судові витрати.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 18.06.2020р. на адресу ГО «Автостоянка «Волна» надійшов лист-вимога від 17.06.2020р., за підписом ОСОБА_1 , щодо звільнення земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5110137600:20:044:0018, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1658089651101, із посиланням на договір купівлі-продажу від 05.06.2020р. укладений між нею та ОСОБА_3 .
Позивач вважає, що договір купівлі продажу від 05.06.2020р. незаконний та порушує права позивача виходячи із того, що Рішенням виконавчого комітету Суворовської районної адміністрації від 16.09.1988р. №470 «Про реєстрацію уставу кооперативу «Іскра» при ДЕУ Суворовського району» земельна ділянка за адресою вул. Кишинівська кут вул. Ростовської була надана в тимчасове користування кооперативу «Іскра». В подальшому, розпорядженням Суворовської районної адміністрації від 15.01.2002 р. № 20/1 «Про передачу ГОА Асоціація «Суворовець» для експлуатації стоянки «Волна» Суворовській районній раді ветеранів (війни, праці, військової служби та органів правопорядку) м. Одеси, ця автостоянка була передана Суворовській раді ветеранів по вул. Кишинівська, 2-а з подальшим оформленням відповідних документів. Земельна ділянка знаходиться у зоні індивідуальної житлової забудови на місці відкритої автостоянки «Волна» у межах АДРЕСА_2 .
Відповідно до п. 7 Перехідних положень Земельного кодексу України: «громадяни та юридичні особи, що одержали у власність в тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки».
Таким чином, вказана земельна ділянка розміром 0,5 га була зайнята під автостоянку фізичних осіб, об`єднаних в громадську організацію «Автостоянка «Волна» на законних підставах.
Розпорядженням виконавчого комітету Суворовської районної адміністрації Одеської міської ради №242р від 12.03.2002р. Автостоянка «Волна», розташована на земельній ділянці площею 0,5га передана до експлуатації Суворовській районній раді організації ветеранів (війни, праці, військової служби та органів правопорядку) м. Одеси. Зазначеним розпорядженням було доручено раді ветеранів району та раді Автостоянки «Волна» вирішувати всі питання експлуатації автостоянки та призначено начальника Автостоянки «Волна» - голову ради автостоянки «Волна» - ОСОБА_5 .
Члени автостоянки, з метою організації та впорядкування діяльності автостоянки «Волна», вирішили об`єднатися у громадську організацію, та 15 травня 2002 року Автостоянка «Волна» отримала свідоцтво № НОМЕР_1 про реєстрацію громадського об`єднання.
Основною метою діяльності добровільного об`єднання громадян, які мають у приватній власності індивідуальний транспорт є задоволення та захист своїх інтересів.
22 січня 2007 року ГО «Автостоянка «Волна» пройшла відповідну реєстрацію у виконавчому комітеті Одеської міської ради - код ЄДРПОУ 26209921.
З 1988 року на земельній ділянці площею 0,5га, розташованій за адресою: АДРЕСА_3 , розміщується Автостоянка «Волна», що на протязі двадцяти років поспіль об`єднує громадян - власників автотранспортних засобів, що постійно користуються зазначеною земельною ділянкою з відома та з дозволу органу місцевого самоврядування.
Однак, частина земельної ділянки, на якій розташована автостоянка, оскарженим спірним рішенням була незаконно передана у приватну власність третім особам, які не є членами громадської організації «Автостоянка «Волна», та не користувалися земельними ділянками за призначенням - зберігання особистих автотранспортних засобів.
Рішенням Одеської міської ради №3717-ІУ від 28.01.2005 року був затверджений проект відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,0656га за адресою: АДРЕСА_1 , гр. ОСОБА_6 , для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських споруд.
В подальшому, гр. ОСОБА_6 провів відчуження у приватну власність невідомій особі земельну ділянку площею 0,0656га. за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Шепелюк Р.Ю. 09 жовтня 2018 року за реєстрованим № 1239. В подальшому, невідома особа, вірогідно, передала у приватну власність вказану ділянку відповідачу - ОСОБА_3 на підставі договору-купівлі продажу від 09 жовтня 2018р.
23.07.2013р. ГО «Автостоянка «Волна» звернулася до суду з позовом до Одеської міської ради, треті особи ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 про визнання протиправними та скасування рішень Одеської міської ради від 28.01.2005р. №№ 3719-ІУ, 3718-ІУ, 3714-ІУ, 3751-ІУ, 3716-ІУ.
Постановою Приморського районного суду м. Одеси від 26.02.2015 у задоволені позову відмолено (Справа № 522/18528/13-а).
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2015 року позовні вимоги позивача було задоволено у повному обсязі та встановлені факти незаконності аналогічних рішень ОМР щодо передачі земельної ділянки третім особам.
Рішення Приморського районного суду від 08 жовтня 2018 року по справі №522/13248/16а, також підтверджує незаконності аналогічних рішень ОМР щодо передачі земельної ділянки третім особам.
Також, власником машино-місця на автостоянці «Волна» та членом ГО «Автостоянка «Волна» ОСОБА_12 , було подано до Суворовського районного суду м. Одеси позов до Одеської міської ради про визнання протиправними та скасування рішень Одеської міської ради, у тому числі рішення №3717-ІУ від 28.01.2005 року, щодо гр. ОСОБА_6 .
Рішенням Суворовського районного суду від 10.03.2021р, позовну заяву ОСОБА_12 було задоволено у повному обсязі, а саме: судом визнано протиправним та скасовано рішення Одеської міської ради №3717ІУ від 28.01.2005 року, яким був затверджений проект відведення та передана у приватну власність ОСОБА_6 земельна ділянка площею 0,0656га за адресою: АДРЕСА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських споруд.
На сьогоднішній день, ГО «Автостоянка «Волна» є користувачем земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 . Проте, гр. ОСОБА_6 встиг на підставі протиправних документів передати у приватну власність вказану земельну ділянку невідомій особі, а вона відповідачу - ОСОБА_3 .
Судовим рішенням від 10.03.2021р. підстави, на яких гр. ОСОБА_6 володів земельною ділянкою, визнані протиправними та були скасовані. Судове рішення є чинним та набрало законної сили.
Позивач вважає, що ОСОБА_3 володів даною земельною ділянкою на протиправних підставах, на яких і передав у приватну власність відповідачу - ОСОБА_13 вказану земельну ділянку. Тобто договір купівлі-продажу був оформлений на підставі припиненого, у судовому порядку, права власності.
З 2002року посьогоднішній день,автостоянка «Волна»є добросовіснимкористувачем вказаноїземельної ділянкита їїправо користуванняне булоприпинено,органами місцевогосамоврядування,не вилучаласьта удобровільному порядкувід земельноїділянки позивачне відмовлявся.На протязі тривалого часу ГО «Автостоянка «Волна» сплачує земельний податок за ділянку.
Позивач вважає, що ОСОБА_3 продав ОСОБА_1 земельну ділянку, яка знаходиться у користуванні ГО «Автостоянка «Волна» з 2002 року, згідно Розпорядженню Суворовської районної адміністрації, з неправомірних підстав, порушуючи чинне законодавство України, а відповідачка ОСОБА_1 не має законного права вимагати від позивача звільнити земельну ділянку, яка на законних підставах належить позивачу.
Дані діївідповідачів порушуютьзаконні правапозивача накористування земельноюділянкою площею0,0656га.за адресою: АДРЕСА_1 ,що сталопідставою звернення досуду ізданим позовом.
19.08.2021 року від відповідача ОСОБА_1 до суду надійшов відзив на позов, згідно з яким вона позов не визнала, просила відмовити у його задоволенні. В обгрунтування відзиву на позов зазначила наступне: 05 червня 2020 року ОСОБА_1 на підставі нотаріально завірених договорів купівлі-продажу було придбано у ОСОБА_3 у власність земельні ділянки: - земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку площею 0,1000 га, яка розташована за адресою : АДРЕСА_4 , кадастровий номер 5110137600:20:044:0011, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1657736951101; - земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку площею 0,0656 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 5110137600:20:044:0018, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1658089651101. Позивачем ГО «Автостоянка «Волна» заявлена вимога про визнання недійсним договорів купівлі-продажу, однак не зазначено конкретної підстави, із посиланням на норму цивільного законодавства, за якої необхідно визнати їх недійсними. Крім того, не підлягає задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчиненні після недійсного правочину. Позивач не є стороною оспорюваних договорів.
Розпорядженням виконавчого комітету Суворівської районної адміністрації Одеської міської ради №242-р від 12.03.2002 автостоянка «Волна», розташована на земельній ділянці площею 0,5 га та передана до експлуатації Суворівській районній раді організації ветеранів (війни, праці, військової служби та органів правопорядку) м. Одеси. Зазначеним розпорядженням було доручено Раді ветеранів району та Раді автостоянки «Волна» вирішувати всі питання експлуатації автостоянки «Волна».
Розпорядженням Суворівської районної адміністрації від 19.12.2003 № 1874р «Про демонтаж автостоянки «Волна ....» зобов`язано Інспекцію ДАБК виконати демонтаж, а також скасовано пункт 4 рішення виконавчого комітету Суворівської районної ради народних депутатів № 470 від 16.09.1988 у частині передачі земельної ділянки для експлуатації автостоянки «Волна» (колишня «Іскра».
У листі Управління архітектури та містобудування Одеської міської ради від 08.09.2003 та 22.09.2003р. зазначено, що автостоянка « ІНФОРМАЦІЯ_1 » розташована в зоні індивідуальної житлової забудови, автостоянка розташована там самовільно. Відповідно до Схеми приватизації міських земель м. Одеси, затвердженої рішенням Одеської міськради від 15.12.1994 № 16- XXII, на зазначеній території зберігається житлова забудова, яка передбачає зберігання автотранспорту.
15.06.2004 та 28.01.2005 Одеська міська рада прийняла ряд рішень, якими передала безкоштовно у власність громадян наступні земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських споруд.
В ухвалі апеляційного суду Одеської області від 11.12.2008 у справі № №22ц- 4451/2008 за позовом ГО «Автостоянка Волна» про усунення перешкод у здійсненні права власності, встановлено, що ГО «Автостоянка «Волна» створена в 2002, і вона не є правонаступником кооперативу «Іскра». ГО «Автостоянка «Волна» підтверджує, що не є власником земельної ділянки, не має зареєстрованого права користування нею..», «Доводи про те що ГО «Автостоянка «Волна» розташована на земельній ділянці на підставі рішення виконкому Суворовської районної ради від 16.09.1988р., та що вона (колишня «Іскра-4») розпорядженням Суворовської районної адміністрації від 15.01.2002 р. була передана для експлуатації Суворовській раді ветеранів, також не відповідає дійсності, оскільки в цих розпорядженнях іде мова зовсім про іншу автостоянку під назвою « Волна», і новостворена організація ГО «Автостоянка «Волна» в 2002 році не має ніякого відношення до вказаної автостоянки. Це також підтверджується і рішенням Господарського суду Одеської області від 20.09.2004 року, яке набрало чинності.
Також, відповідач повідомила, що рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 17 червня 2021 року по справі № 523/14360/20 відмовлено у повному обсязі в задоволенні аналогічної позовної заяви ГО «Автостоянка «Волна» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , третя особа приватний нотаріус ОМНО Бежан А.В. про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки 1-а, яка розташована за адресою: АДРЕСА_5 ), кадастровий номер: 5110137600:20:044)0011, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1657736951101, укладеного 05.06.2020 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , та 09 жовтня 2018 року між ОСОБА_3 та невідомою особою.
04.01.2022 року представник позивача скористалась процесуальним правом та подала до суду заперечення на відзив, які обґрунтувала наступним: 1) позивачем обрано вірний спосіб захисту. У позивача не було припинено право користування на спірну земельну ділянку, в порядку визначеному законом; 2) численними рішеннями судів м. Одеси було підтверджене законне та правомірне користування позивачем вказаною земельною ділянкою; 3) у позовній заяві ГО «Автостоянка «Волна» у достатній мірі зазначені підстави для визнання оспорюваних договорів недійсними та їх скасування.
18.02.2022 року представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Демченко Г.Г. надав до суду заперечення на відповідь на відзив, які обґрунтував наступним: 1) позивач не надав суду докази передачі в користування ГО «Автостоянка «Волна» земельної ділянки, яка є предметом договорів купівлі-продажу, що оспорюється позивачем. ГО «Автостоянка «Волна» не могла отримати земельну ділянку в постійне користування з наступним підстав: а) ГО «Автостоянка «Волна» не належить а ні до державної, а ні до комунальної власності; б) ГО «Автостоянка «Волна» не розроблявся проект відведення земельної ділянки; в) органами виконавчої влади та місцевого самоврядування не приймались рішення щодо передачі в постійне користування земельної ділянки; г) межі земельної ділянки в натурі не встановлювались; д) ГО «Автостоянка «Волна» не отримувала державний акт на постійне користування земельною ділянкою, та відповідно не здійснювало його державну реєстрацію. Таким чином, ГО «Автостоянка «Волна» в силу вимог закону не може бути користувачем земельної ділянки, яка є предметом договорів купівлі-продажу, що оспорюються позивачем. 2) позивач посилається на низку рішень судів, які на його думку мають преюдиціальний характер і звільняють позивача від обов`язку доказування. Така думка є помилковою. ОСОБА_1 не приймала участь при розгляді жодної зі справ, рішення з яких надані позивачем.
01.11.2022 року від представник ОСОБА_1 адвоката Ратушного А.І. надійшли письмові пояснення, згідно яких він зазначив, що ГО «Автостоянка «Волна» не стороною ні договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу Шепелюк Р.О., зареєстрованого 09.10.2018р. за № 1239, ні договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Одеського нотаріального округу Бежан А.В., зареєстрованого 05.06.2020 року за № 1227. Отже, ГО «Автостоянка «Волна» не будучи стороною договорів, не вправі заперечувати їх дійсність, тобто оспорювати такі договори як правочин. Тобто, ГО «Автостоянка «Волна» не є належним позивачем за вимогами про визнання недійсними правочинів.
15.03.2023 року від відповідача ОСОБА_4 до суду надійшов відзив на уточнену позовну заяву, згідно якого відповідач просила відмовити у задоволенні позову, з наступних підстав: 1) позивачем не доведено порушення його прав укладенням оспорюваних ним договорів купівлі-продажу земельної ділянки; 2) позовні вимоги ГО «Автостоянка «Волна» не містять посилань на норму матеріального права Гл. 16 ЦК України, на підставі якої договори купівлі-продажу як правочини підлягають визнання недійсними; 3) ГО «Автостоянка «Волна» не будучи стороною договорів, не вправі заперечувати їх дійсність, тобто оспорювати як правочини.
ІІ. Клопотання та інші процесуальні рішення в справі.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 22 червня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито загальне позовне провадження.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 22 червня 2022 року за клопотання представника позивача-адвоката ЧапуріноїС.І., витребувано у приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Шепелюк Р.Ю., належним чином посвідчену копію договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0656 га за адресою: АДРЕСА_1 , від 09 жовтня 2018 року за реєстрованим № 1239 або надати належним чином посвідчену копію дублікату договору купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0656 га за адресою: АДРЕСА_1 , від 09 жовтня 2018 року за реєстрованим № 1239, виданого від 02 квітня 2019 року за реєстрованим № 351 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Шепелюк Р.Ю.
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 31 січня 2023 року, залучено до участі у справі у якості співвідповідача ОСОБА_4 .
Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 30 травня 2023 року, закрито підготовчепровадження тапризначено досудового розглядупо суті.
Протокольною ухвалою від 21.09.2023 року суд відмовив у задоволенні клопотання представника позивача адвоката Чапуріної С.І. про залишення позовної заяви без розгляду, з підстав ч.3 ст. 217, ч.5 ст. 257 ЦПК України, оскільки суд вже перейшов до розгляду справи по суті.
ІІІ. Позиції сторін.
Представник позивача адвокат Чапуріна С.І. у судовому засіданні підтримала позовну заяву та просила її задовольнити, надала пояснення аналогічні викладеним у позові.
Представник відповідачів ОСОБА_1 адвокат Ратушний А.І. заперечував проти заявлених позивачем вимог, просив відмовити у задоволенні позову.
Відповідача ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до судового засідання не з`явились, були повідомлені про дату, час та місце розгляду справи належним чином, що підтверджується рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення, причин не явки не повідомили, будь-яких заяв або клопотань не подавали.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Бєжан А.В. до судового засідання не з`явилась, була повідомлена про дату, час та місце розгляду справи належними чином, причин не явки не повідомили, будь-яких заяв або клопотань суду не подавала.
Судом здійснювалося фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, згідно ч.1 ст. 247 ЦПК України.
ІV. Фактичні обставини встановлені судом. Норми права, які підлягають застосуванню та мотиви суду, щодо аргументів наведених учасниками справи.
Суд, вислухавши учасників справи, з`ясувавши дійсні обставини справи та дослідивши письмові докази, дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що ГО «Автостоянка «Волна» (ідентифікаційний код юридичної особи 26209921) зареєстрована виконавчим комітетом Одеської міської ради 22 січня
2007 року, номер запису про включення відомостей про юридичну особу до ЄДР 1 556 120 0000 025178, свідоцтво про державну реєстрацію юридичної особи серія А01, № 168989.
Згідно із статутом ГО «Автостоянка «Волна», затвердженим протоколом
№ 2-1/16 загальних зборів членів ГО «Автостоянка «Волна» від 30 листопада 2016 року, ГО «Автостоянка «Волна» є громадською неприбутковою організацією, утвореною на основі Конституції України, Закону України «Про громадські об`єднання», а також інших законодавчих актів України; місцезнаходження організації: Україна, м. Одеса, вул. Кишинівська, будинок 2А.
ГО «Автостоянка «Волна» як юридична особа не є суб`єктом права власності на спірну земельну ділянку, доказім цьому суду не надано.
Рішенням Одеської міської ради №3717-ІУ від 28.01.2005 року був затверджений проект відведення та передачі у приватну власність земельної ділянки площею 0,0656га за адресою: АДРЕСА_1 , гр. ОСОБА_6 , для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських споруд.
Постановою Одеського апеляційного адміністративного суду від 10 червня 2015 року у справі № 522/18528/13-а визнано протиправним та скасовано, зокрема, рішення Одеської міської ради № 3714-ІУ від 28 січня 2005 року. Зазначено, що з урахуванням специфічного правого режиму земельної ділянки, наданої ГО «Автостоянка «Волна» у 1988 році для діяльності автостоянки, Одеська міська рада не мала припиняти її право користування з наведених в оскаржуваному рішенні підстав.
Постановою Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року у справі
522/25025/14-а встановлено, що ГО «Автостоянка Волна» протягом більш ніж 20 років правомірно користується спірною земельною ділянкою з відома та дозволу органу місцевого самоврядування.
Згідно договору дарування від 03.02.2010 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Шепелюк Р.Ю, зареєстрованого в реєстрі за № 148, ОСОБА_14 , який діяв від імені ОСОБА_6 передав безоплатно у власність ОСОБА_4 земельну ділянку, площею 0,0655га., кадастровий номер: 5110137600:20:044:0018, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 09.10.2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Шепелюк Р.Ю., зареєстрованого в реєстрі за № 1239, ОСОБА_4 передала у власність ОСОБА_3 , земельну ділянку, загальною площею 0,0656га., кадастровий номер: 5110137600:20:044:0018, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Згідно договору купівлі-продажу земельної ділянки від 05.06.2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Бежан А.В., зареєстрованого в реєстрі за № 1277, ОСОБА_3 продав, а ОСОБА_1 придбала у власність земельну ділянку для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,0656га., кадастровий номер: 5110137600:20:044:0018, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
ГО «Автостоянка «Волна» просить визнати недійсними правочини, за якими право власності на земельну ділянку кадастровий номер 5110137600:20:044:0018 набули ОСОБА_3 , на підставі нотаріально посвідченого 09 жовтня 2018 року договору купівлі-продажу, а після нього ОСОБА_1 , на підставі нотаріально посвідченого 05 червня 2020 року договору купівлі-продажу.
Підставою позовних вимог є те, що земельна ділянка, яка є предметом спірних договорів купівлі-продажу, надана ГО «Автостоянка «Волна» у 1988 році для діяльності автостоянки, а відповідачі не мали права припиняти її право користування.
Суд зазначає, що позовні вимоги не містять посилань на норму матеріального права Глави 16 ЦК України, на підставі якої договори купівлі-продажу як правочини підлягають визнанню недійсними.
Стаття 41 Конституції України проголошує, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме належних їй прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Цивільні права та обв`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків можуть бути як правочини, так і інші юридичні факти.
Нормами цивільного законодавства передбачені засади захисту права власності.
Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника.
Особа, якій належить порушене право, може скористатися не будь-яким на свій розсуд, а певним способом захисту такого свого права, який прямо визначається спеціальним законом, що регламентує конкретні цивільні правовідносини, або договором.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 215 ЦК України одна із сторін договору або інша заінтересована особа вправі заперечити його дійсність, якщо недійсність правочину прямо не встановлена.
Аналіз змісту частини третьої статті 215 ЦК України свідчить про те, що договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Саме по собі порушення сторонами договору при його укладенні окремих вимог закону не може бути підставою для визнання його недійсним, якщо судом не буде встановлено, що укладеним договором порушено право чи законний інтерес позивача і воно може бути відновлене шляхом визнання договору недійсним. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права.
За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19) вказано, що ефективний спосіб захисту прав повинен забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування, тобто такий захист повинен бути повним та забезпечувати таким чином мету здійснення правосуддя та принцип процесуальної економії (забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту).
Судом встановлено, що сторонами укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 09 жовтня 2018 року приватним нотаріусом Шепелюк Р. Ю., зареєстрованого в реєстрі за № 1239, є ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , які цей договір як правочин не оспорюють.
ОСОБА_4 , у свою чергу, набула право власності на спірну земельну ділянку на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Шепелюк Р. Ю. 03 лютого 2010 року, за реєстровим номером 148. Дарувальником виступив ОСОБА_14 , який діяв від імені ОСОБА_6 .
Сторонами укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 договору купівлі-продажу земельної ділянки, посвідченого 05 червня 2020 року приватним нотаріусом Бежаном А. В., зареєстрованого в реєстрі за № 1277, є ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , які цей договір як правочин не оспорюють.
ГО «Автостоянка «Волна» не є стороною спірних договорів купівлі-продажу.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що крім учасників правочину (сторін договору), позивачем у справі про визнання недійсним правочину може бути будь-яка заінтересована особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин (постановивід 10 квітня 2019 року у справі № 587/2135/16-ц, від 15 січня 2020 року у справі № 587/2326/16-ц, від 19 лютого 2020 року у справі № 387/515/18,
від 23 червня 2020 року у справі № 680/214/16-ц).
Суд дійшов висновку про те, щоГО «Автостоянка «Волна» може бути заінтересованою особою, у розумінні частини третьої статті 215 ЦК України.
Однак, статтею 216 ЦК України передбачено загальні наслідки недійсності правочину: недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Отже, такий спосіб захисту порушеного права, як визнання недійсним правочину застосовується у випадках, коли необхідно відновити становище, яке існувало до укладання правочину. Застосування зазначених правових наслідків засвідчує факт повернення сторін у первісний стан, який мав місце до вчинення недійсного правочину, тобто має місце двостороння реституція.
Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 04 серпня
2021 року № 910/3372/19.
Верховний Суд у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 26 травня 2023 року у cправі № 905/77/21 дійшов такого висновку щодо застосування норм частини третьої статті 215, частин першої, другої статті 216 ЦК України: «Позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом.
Разом із тим, позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача.
Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача».
Віндикація це витребування своєї речі неволодіючим власником від володіючого не власника. Це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власником усього комплексу його правомочностей. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
Згідно із статтею 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України власник має право витребувати своє майно із чужого незаконно володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем, якщо доведе факт вибуття майна з його володіння чи володіння особи, якій він передав майно, не з їхньої волі.
Таким чином, особа, яка вважає, що договором купівлі-продажу рухомого або нерухомого майна порушуються її права як власника або законного користувача цього майна, має право на витребування цього майна від останнього набувача, що і є належним способом захисту її порушеного права.
Власник із дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18) та інших звернено увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18) зроблено висновок, що якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Реєстру. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є потрібними для ефективного відновлення порушеного права.
Отже, у разі задоволення віндикаційного позову рішення суду про витребування майна забезпечуватиме ефективне відновлення порушених прав власника, оскільки таке судове рішення є підставою для державної реєстрації права власності, тому задоволення вимог щодо скасування записів про право власності не є потрібним для захисту порушених прав позивача.
Первісний власник може заявити вимогу про витребування майна лише в тому разі, якщо він (первісний власник) зареєстрував своє право власності. Проте «витребування майна» не є наслідком визнання недійсним договору купівлі-продажу, на підставі якого було здійснено державну реєстрацію права власності наступним власником.
У разі укладення договору купівлі-продажу особою, яка не мала права на його укладення, такий договір може бути визнано недійсним, однак у вказаному випадку позивачі заявили вимогу про витребування квартири, задоволення якої повністю поновлює їх право власності.
Подібний за змістом висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2023 року у справі № 357/8277/19 (провадження № 14-65цс12).
З огляду на викладене, належним способом захисту порушеного права є пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача спірного майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України, оскільки позивач є законним користувачем спірного майна. Проте, такі позовні вимоги позивачем не заявлялись, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог ГО «Автостоянка «Волна».
При ухваленні рішення суду по даній справі, суд в силу вимог ч.4 ст. 263 ЦПК України враховує правові висновки Верховного Суду, зазначені у постанові 14 червня 2023 року по справі № 523/14360/20.
Європейський судз правлюдини вказав,що пункт1статті 6Конвенції прозахист правлюдини іосновоположних свободзобов`язуєсуди даватиобґрунтування своїхрішень,але цене можесприйматись яквимога надаватидетальну відповідьна коженаргумент.Межі цьогообов`язкуможуть бутирізними залежновід характерурішення…Таким чином,питання,чи виконавсуд свійобов`язокщодо поданняобґрунтування,що випливаєзі статті6Конвенції,може бутивизначено тількиу світліконкретних обставинсправи (справа «Пронінапроти України»,рішення ЄСПЛ,від 18липня 2006року)» (Постанова КЦС ВС від 20.10.2020 у справі №756/536/19, від 15.10.2020 у справі № 759/14004/15-ц, від 15.10.2020 у справі №157/398/15-ц, від 13.10.2020 № 161/4641/17, 20.10.2020 у справі № 213/112/19, від 12.10.2020 у справі № 585/2958/17, від 12.101.2020 у справі №521/7401/15, від 09.10.2020 у справі №161/7515/15-ц).
V. Судові витрати, згідно ч.2 ст. 141 ЦПК України, покласти на позивача.
Керуючись ст. ст.4,128, 141,ч. 2ст.247, 263,264, 265,268, 280 ЦПК України, суд
УХВАЛИВ:
У задоволенніпозовних вимогГромадської організації«Автостоянка«Волна»до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Бежан Андрія В`ячеславовича, про визнання недійсними договорів купівлі-продажу - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повний текст рішення суду складений 11.12.2023 року.
Суддя К.О. Далеко
Суд | Суворовський районний суд м.Одеси |
Дата ухвалення рішення | 30.11.2023 |
Оприлюднено | 01.01.2024 |
Номер документу | 116046985 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема договорів (крім категорій 301000000-303000000), з них купівлі-продажу |
Цивільне
Суворовський районний суд м.Одеси
Далеко К. О.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні