Рішення

від 29.11.2023 по справі 645/1712/21

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 645/1712/21

Провадження № 2/638/747/23

РІШЕННЯ

Іменем України

29 листопада 2023 року м. Харків

Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді - Щепіхіної В.В.,

при секретарі - Рєзнік І. П.,

за участю позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Махоніна О. С. ,

розглянувши в судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Європартнер Фінанс», Приватного акціонерного товариства «ВТБ БАНК», третя особа: приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Бабенко Дмитро Анатолійович про встановлення факту припинення договорів поруки, визнання припинення правовідносин за ними, визнання правочину недійсним,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_3 у березні 2021 року звернулася до Фрунзенського районного суду м. Харкова з позовом до ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Європартнер фінанс», Приватного акціонерного товариства «ВТБ БАНК», третя особа: приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Бабенко Дмитро Анатолійович про встановлення факту припинення договорів поруки, визнання припинення правовідносин за ними, визнання правочину недійсним. Вимоги позову обґрунтовує тим, що генеральною угодою №28 від 21.04.2008 між ВАТ «ВТБ Банк» (банк) та ОСОБА_4 (позичальник) встановлено, що банк зобов`язується надати клієнту кредитні кошти, термін дії угоди - до 20.04.2023 включно. 21.04.2008 між банком і позичальником укладено кредитний договір №15.22-28/08-СК, предметом якого є надання банком позичальникові грошових коштів у розмірі 700 000 доларів США, строк користування - до 20.04.2018, плата за користування кредитом - 14,5 % річних, виконання зобов`язань проводиться у валюті кредиту - долар США.

Також, 30.07.2008 між банком і позичальником укладено кредитний договір №15.76-28/08-СК, предметом якого є надання банком позичальникові грошових коштів у розмірі 100 000 доларів США, строк користування - до 29.07.2013, плата за користування кредитом - 17 % річних, виконання зобов`язань проводиться у валюті кредиту - долар США.

21.04.2008 між ВАТ «ВТБ Банк» і ОСОБА_3 (поручителем), ОСОБА_4 (позичальником) був укладений договір поруки №15.22-28/08-ДП02, згідно якого поручитель поручається перед банком за виконання позичальником зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, пені, штрафних санкцій та збитків. 30.07.2008 між ВАТ «ВТБ Банк» і ОСОБА_3 (поручителем), ОСОБА_4 (позичальником) був укладений договір поруки №15.76-28/08-ДП01, згідно якого поручитель поручається перед банком за виконання позичальником зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, пені, штрафних санкцій та збитків.

21.04.2008 між ВАТ «ВТБ Банк» і ТОВ «Алта» (поручителем), ОСОБА_4 (позичальником) був укладений договір поруки №15.22-28/08-ДП01, згідно якого поручитель поручається перед банком за виконання позичальником зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, пені, штрафних санкцій та збитків. 30.07.2008 між ВАТ «ВТБ Банк» і ТОВ «Алта» (поручителем), ОСОБА_4 (позичальником) був укладений договір поруки №15.76-28/08-ДП02, згідно якого поручитель поручається перед банком за виконання позичальником зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, пені, штрафних санкцій та збитків.

21.04.2008 між ВАТ «ВТБ Банк» і ТОВ «Алта» (іпотекодавцем) у особі директора ОСОБА_4 був укладений іпотечний договір №15.22-28/08-ДП01, за яким іпотекодавець передав іпотекодержателю (банку) в іпотеку нерухоме майно - нежитлові будівлі літ. «Г-2», загальною площею 723, 8 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 - для забезпечення виконання кредитного договору №15.22-28/08-СК від 21.04.2008. Тобто, ОСОБА_3 є поручителем за обома валютними кредитними договорами ОСОБА_4 та будь-якими додатковими угодами до них, яким притаманний споживчий характер.

До жовтня 2008 ОСОБА_4 добросовісно сплачував кошти за кредитами, однак через фінансову кризу виникла практична неможливість здійснювати своєчасну оплату. Банк надіслав позичальнику та поручителям вимогу достроково погасити кредити до 01.12.2008, після чого ОСОБА_4 намагався відстрочити сплату хоча б процентів за кредитами та надати можливість придбавати валютні кошти в банку. 15.06.2009 банк звернувся до суду з позовом, тобто через більше ніж 6 місяців після пред`явлення вимог позичальнику та його поручителям достроково погасити заборгованість за обома кредитними договорами, з посиланням на ст. 1050 ЦК України, про стягнення всієї заборгованості за кредитами в розмірі 6380121, 03 грн.

Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 17.05.2010 (справа №2-907/2010, с. ОСОБА_5 ) позов кредитора задоволено, стягнуто солідарно з ОСОБА_4 , ТОВ «Алта», ОСОБА_3 на користь ВАТ «ВТБ Банк» заборгованість за кредитними договорами №15.22-28/08-СК та №15.76-28/08-СК в сумі 6 380 121, 03 грн. та судові витрати. Однак, існує також інше рішення цього ж суду від 26.12.2012, справа №2-1533/11, де суддя зазначає, що 15.06.2009 позивач ВАТ «ВТБ Банк» звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , загубивши - ТОВ «Алта», при цьому про рішення у справі №2-907/2010 нічого не вказано. Тобто, суддею ухвалено два різні рішення, друге з яких є неправосудним, оскільки заочне рішення від 17.05.2010 не оскаржене, не скасоване, а тому є дійсним і законним; набрання законної сили рішенням від 17.05.2010 виключає можливість повторного розгляду того ж позову банку, а інший позов на адресу ОСОБА_3 не надходив.

Неправосудне рішення виконується до цього часу з виданням виконавчих листів та їх примусовим виконанням, що є неприпустимим. Неправосудним рішенням стягнуто солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 (поручителя) на користь банку 10 959 194, 07 грн. і судові витрати, при цьому судом встановлено, що частину боргу погашено. Позивач вважає, що з дня набрання рішенням законної сили кредитні договори припинили свою дію, адже кредитор змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом, а також неустойки.

Кредитор протягом 6 місяців від дня настання встановленого ним на свій розсуд строку дострокового (погашення) виконання основного зобов`язання (згідно письмової вимоги до 01.12.2008) не пред`явив вимоги до поручителя, а фактично звернувся до суду 15.06.2009, тобто через 6 місяців 14 днів, порушивши встановлений законом строк. Відтак позивач вважає, що договори поруки припинили свою дію до 15.06.2009, коли банк звернувся з позовом до суду і цей факт має бути встановлений судом за цим позовом.

Також позивач просить визнати недійсним договір №250618ш від 25.06.2018 про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за кредитним договором, за яким банк-кредитор (відповідач 1) разом з ТОВ «Європартнер фінанс» (новий кредитор) (відповідач 2) визначили розмір заборгованості ОСОБА_4 у сумі 23 686 864, 03 грн. Позивач наголошує, що загальна сума боргу не відповідає дійсності, фраза «невиконані зобов`язання» немає права на існування, адже рішеннями судів від 17.05.2010 у справі №2-907/2010 та від 26.12.2012 по справі №2-1533/2011 визначені зовсім інші суми боргового зобов`язання ОСОБА_4 перед банком. Позичальником сплачено 5 834 965, 67 грн. із розміру заборгованості за законним рішенням, яким стягнуто 6 380 121, 03грн., отже решта заборгованості складатиме 545 155, 36 грн., але ніяк не 23 686 864, 03 грн. Позивач заперечує дійсність правочину та він має бути визнаний недійсним, так як цей правочин суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. ПрАТ «ВТБ Банк» є установою з російським капіталом, проти нього наявні державні санкції, він не є стороною кредитних зобов`язань, а тому не може передавати відповідні права і обов`язки будь-кому. Договір суперечить рішенню КСУ №15-рп/2011 від 10.11.2011. Банк порушив права ОСОБА_3 на реструктуризацію заборгованості за кредитними договорам, її як споживача не було повідомлено про передачу третій особі прав за договором. Реалізуючи право вимоги за обома кредитними договорами за 200000, 00 грн., банк не запропонував боржнику викупити за цю ціну свій борг, який він передав правонаступнику на суму 23686864, 03 грн. Договір суперечить Закону України «Про банки і банківську діяльність», «Про валюту і валютні операції», «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті». ТОВ «Європертнер Фінанс» не є спеціальним суб`єктом у сфері валютного кредитування за рахунок залучених коштів, а тому не може бути стороною договору відступлення права вимоги з банком, через що не може бути його (банку) правонаступником у зобов`язаннях на підставі кредитних договорів №15.22-28/08-СК від 21.04.2008 року та №15.76-28/08-СК від 30.07.2008 року, договорів поруки №15.76-28/08ДП01 та №15.22-28/08-ДП02. Незалежна експертна оцінка вартості боргу не проводилася. Вважає, що є усі підстави для визнання договору недійсним. З наведених підстав просить суд: 1) встановити факт припинення у час до 15.06.2009 року договорів поруки №15.22-28/08-ДП02 від 21.04.2008 та №15.76-28/08-ДП01 від 30.07.2008, що укладені між банком-кредитором, ОСОБА_4 і ОСОБА_3 , а також визнати ці правовідносини припиненими; 2) визнати недійсним договір №250618ш від 25.06.2018 про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за кредитним договором, що укладений між банком і Товариством з обмеженою відповідальністю «Європартнер фінанс» зі стягненням у дохід держави отримані банком 200000, 00 грн., так як цей правочин не відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 3) зупинити виконання умов оспорюваного правочину - договору №250618ш від 25.06.2018 про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за кредитним договором, що укладений між банком і Товариством з обмеженою відповідальністю «Європартнер фінанс».

Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 24.03.2021 матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Європартнер фінанс», Приватного акціонерного товариства «ВТБ БАНК», третя особа: приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Бабенко Дмитро Анатолійович про встановлення факту припинення договорів поруки, визнання припинення правовідносин за ними, визнання правочину недійсним направлено за територіальною юрисдикцією (підсудністю) до Дзержинського районного суду м. Харкова.

Постановою Харківського апеляційного суду від 13.05.2021 ухвалу Фрунзенського районного суду м. Харкова від 24.03.2021 залишено без змін.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 03.09.2021 відкрито провадження в цивільній справі, розгляд справи призначено в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 02.11.2021 на підставі пункту 7 ч. 1 ст. 255 ЦПК України закрито провадження в частині позовних вимог до відповідача ОСОБА_4 .

Представник відповідача 1, Товариства з обмеженою відповідальністю «Європартнер фінанс», подав до суду відзив на позов, згідно якого просить суд відмовити в задоволенні позову ОСОБА_3 з огляду на наступне. Первинний позов кредитором було подано ще у 2009 році, та в травні 2010 судом ухвалено заочне рішення, яке в подальшому було скасовано у зв`язку з поданням заяви про перегляд заочного рішення. Після скасування рішення розгляд справи продовжився та судом ухвалено рішення 26.12.2012 про солідарне стягнення з ОСОБА_4 та ОСОБА_3 заборгованості за кредитними договорами №15.22-28/08-СК та №15.76-28/08-СК у розмірі 10959194, 07 грн. Дзержинським районним судом 13.08.2013 видано виконавчий лист. 25.06.2018 між ПАТ «ВТБ Банк» та ТОВ «Європартнер Фінанс» укладено договір №250618ш про відступлення права вимоги за кредитними договорами з усіма додатками та додатковими угодами, в тому числі й за договорами поруки. Всі твердження боржника про начебто відсутність обов`язку по сплаті боргу є лише її бажанням ухилитися від власних зобов`язань. Саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника та поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення. Чинне законодавство не містить такого способу захисту як визнання правочину припиненим. Вимоги про встановлення факту припинення договорів поруки ніяким чином не можуть бути задоволені судом з огляду на відсутність у чинному законодавстві такого способу захисту. Окрім того, сторонами договору відступлення прав вимоги виконані всі необхідні умови для переходу права вимоги та оформлено такий перехід відповідним актом. Оплата вартості права вимоги та складення акту були єдиними обов`язковими умовами для переходу права вимоги згідно з договором. ТОВ «Європартнер Фінанс» має статус фінансової установи, внесене до державного реєстру фінансових установ. Товариство відправило боржникам повідомлення про укладення договору про відступлення прав вимоги та необхідність сплати заборгованості, та навіть відсутність такого повідомлення жодним чином не впливає на дійсність договору.

27.10.2022 представником Приватного акціонерного товариства «ВТБ БАНК» Т. Кустовою разом з додатковими поясненнями подано клопотання про застосування до позовних вимог позовної давності та у зв`язку з цим про відмову у задоволенні позову в повному обсязі. На виконання ухвали суду від 02.11.2021 відповідач 2 направив суду витребувані докази.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 29.03.2023 закрито підготовче провадження по справі за позовною заявою ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Європартнер фінанс», Приватного акціонерного товариства «ВТБ БАНК», третя особа: приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Бабенко Дмитро Анатолійович про встановлення факту припинення договорів поруки, визнання припинення правовідносин за ними, визнання правочину недійсним, справу призначено до судового розгляду по суті.

Позивач ОСОБА_3 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі, просила суд їх задовольнити.

Представник відповідача 1, Товариства з обмеженою відповідальністю «Європартнер фінанс», Махонін О. С. в судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог, просив суд відмовити у їх задоволенні.

Представник відповідача 2, Приватного акціонерного товариства «ВТБ БАНК», під час розгляду справи приймав участь в режимі відеоконференції, проти задоволення позову заперечував.

Третя особа, приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Бабенко Дмитро Анатолійович, в судове засідання не з`явився, причини неявки суду не повідомив, письмових пояснень суду не надав.

Суд, дослідивши доводи сторін процесу, викладені у письмових заявах по суті справи, та надані під час судового розгляду, оцінивши докази, представлені в матеріалах справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно зі статтею 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до статті 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи відповідному органі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов`язків; таким чином, пункт передбачає «право на суд», одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановлені його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріплені можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно частини 1, 3 статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав. За положенням частини 1 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.

Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України, відповідно до приписів якої, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому, способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути, зокрема: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Щодо позовної вимоги ОСОБА_3 про встановлення факту припинення договорів поруки, визнання припинення правовідносин за ними, суд зазначає наступне.

Як встановлено судом, між Відкритим акціонерним товариством «ВТБ Банк» та ОСОБА_4 21.04.2008 укладено генеральну угоду №28, згідно якої банк на положеннях та умовах цієї угоди зобов`язується надати клієнту кредитні кошти в порядку і на умовах, визначених у кредитних договорах, договорах про відкриття мультивалютної кредитної лінії, договорах про відкриття кредитної лінії, договорах про відкриття валютної кредитної лінії, укладених у рамках цієї угоди і які є її невід`ємними частинами; загальний розмір позичкової заборгованості клієнта за наданими в рамках даної угоди кредитами не повинен перевищувати суми, еквівалентної 1000000, 00 доларів США 00 центів за офіційним курсом НБУ на дату надання кредиту; термін дії угоди по 20.04.2023 включно.

21.04.2008 між Відкритим акціонерним товариством «ВТБ Банк» та ОСОБА_4 (позичальником) укладено кредитний договір №15.22-28/08-СК, предметом якого є надання банком позичальникові грошових коштів у розмірі 700 000 доларів США, строк користування - по 20.04.2018, плата за користування кредитом - 14,5 % річних.

21.04.2008 між Відкритим акціонерним товариством «ВТБ Банк» (іпотекодержателем) і Товариством з обмеженою відповідальністю «Алта» (іпотекодавцем) у особі директора Шевелєва В. А. укладено іпотечний договір №15.22-28/08-ДП01, за яким для забезпечення виконання в повному обсязі своїх зобов`язань перед іпотекодержателем за кредитним договором №15.22-28/08-СК від 21.04.2008, що укладений згідно генеральної угоди №28 від 21.04.2008 та кредитними договорами, що укладені та/або будуть укладені на її підставі, іпотекодавець передав іпотекодержателю в іпотеку нерухоме майно - нежитлові будівлі літ. «Г-2», загальною площею 723, 8 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 (предмет іпотеки).

21.04.2008 між Відкритим акціонерним товариством «ВТБ Банк», ОСОБА_3 (поручителем), ОСОБА_4 (позичальником) укладено договір поруки №15.22-28/08-ДП02, згідно якого поручитель поручається перед банком за виконання позичальником зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, пені, штрафних санкцій та збитків, розмір, термін та умови повернення та сплати яких встановлюються кредитним договором №15.22-28/08-СК від 21.04.2008 та будь-якими додатковими угодами до нього.

21.04.2008 між Відкритим акціонерним товариством «ВТБ Банк», Товариством з обмеженою відповідальністю «Алта» (поручителем) та ОСОБА_4 укладено договір поруки №15.22-28/08-ДП01, згідно якого поручитель поручається перед банком за виконання позичальником зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, пені, штрафних санкцій та збитків, розмір, термін та умови повернення та сплати яких встановлюються кредитним договором №15.22-28/08-СК від 21.04.2008 та будь-якими додатковими угодами до нього.

30.07.2008 між Відкритим акціонерним товариством «ВТБ Банк» та ОСОБА_4 (позичальником) укладено кредитний договір №15.76-28/08-СК, предметом якого є надання банком позичальникові грошових коштів у розмірі 100 000 доларів США, строк користування - по 29.07.2013, плата за користування кредитом - 17 % річних.

30.07.2008 між Відкритим акціонерним товариством «ВТБ Банк», ОСОБА_3 (поручителем), ОСОБА_4 (позичальником) укладено договір поруки №15.76-28/08-ДП01, згідно якого поручитель поручається перед банком за виконання позичальником зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, пені, штрафних санкцій та збитків, розмір, термін та умови повернення та сплати яких встановлюються кредитним договором №15.76-28/08-СК від 30.07.2008 та будь-якими додатковими угодами до нього.

30.07.2008 між Відкритим акціонерним товариством «ВТБ Банк», Товариством з обмеженою відповідальністю «Алта» (поручителем) та ОСОБА_4 укладено договір поруки №15.76-28/08-ДП02, згідно якого поручитель поручається перед банком за виконання позичальником зобов`язань щодо повернення кредиту, сплати процентів за користування кредитом, комісій, пені, штрафних санкцій та збитків, розмір, термін та умови повернення та сплати яких встановлюються кредитним договором №15.76-28/08-СК від 30.07.2008 та будь-якими додатковими угодами до нього.

15.06.2009 до Дзержинського районного суду м. Харкова надійшов позов Відкритого акціонерного товариства «ВТБ Банк» до ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Алта», ОСОБА_3 про стягнення суми заборгованості за генеральною угодою №09 від 20.08.2007.

Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 17.05.2010 позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства «ВТБ Банк» задоволено: стягнуто солідарно з ОСОБА_4 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Алта», ОСОБА_3 на користь Відкритого акціонерного товариства «ВТБ Банк» заборгованість за кредитними договорами №15.22-28/08-СК та №15.76-28/08-СК в сумі 6380121, 03 грн., вирішено питання про розподіл судових витрат (справа №2-907/2010, головуючий суддя Гайдук Л. П.).

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 19.09.2011 року позовну заяву Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» в частині пред`явлення вимог до Товариства з обмеженою відповідальністю «Алта» про стягнення суми заборгованості залишено без розгляду.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 20.09.2010 року заяву відповідача ОСОБА_4 про перегляд заочного рішення задоволено: скасовано заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 17.05.2010 року по справі №2-907/2010 та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 16.11.2011 року ухвалу Дзержинського районного суду м. Харкова від 19.09.2011 року залишено без змін.

Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 12.12.2012 року провадження у справі за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Алта» до Відкритого акціонерного товариства «ВТБ Банк», треті особи: ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про визнання недійсними договорів поруки закрито.

Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 26.12.2012 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» задоволено: стягнуто солідарно з ОСОБА_4 , ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» заборгованість за кредитними договорами №15.22-28/08-СК та №15.76-28/08-СК в сумі 10959194, 07 грн., вирішено питання про розподіл судових витрат (справа №2-1533/11, головуючий суддя Гайдук Л. П.).

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 29.05.2013 року відмовлено ОСОБА_4 , ОСОБА_3 у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 26 грудня 2012 року.

На виконання рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 26 грудня 2012 року по цивільній справі №2-1533/2011, яке набрало законної сили 29.05.2013 року, Дзержинським районним судом м. Харкова 13.08.2013 року видано виконавчі листи.

При цьому, виконавчі листи видано на виконання рішення Дзержинського районного суду м. Харкова саме від 26 грудня 2012 року, яким завершився розгляд цивільної справи №2-1533/2011, а не на виконання заочного рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 17.05.2010 року, яке ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 20.09.2010 року в порядку розгляду заяви про перегляд заочного рішення скасовано, а тому твердження сторони позивача про «ухвалення двох різних рішень», «неможливість повторного розгляду справи за відсутності скасування попереднього рішення», «неправосудність рішення від 26.12.2012» є безпідставним, необґрунтованим та свідчить про неповноту ознайомлення представника позивача із матеріалами цивільної справи №2-1533/2011, а також намагання ввести суд в оману.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України одним із видів забезпечення виконання зобов`язання може бути порука.

Частиною четвертою статті 559 ЦК України передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність.

Для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов`язку, зокрема у таких випадках:

- кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку;

- особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити своє право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов`язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником).

Водночас, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26 січня 2021 року у справі №522/1528/15 (провадження №14-67цс20) за позовом про визнання договору поруки припиненим відступила від висновку, викладеного у постанові від 31.10.2018 року у справі №202/4494/16-ц та сформулювала новий висновок про те, що саме по собі набрання законної сили рішенням суду про стягнення з боржника або поручителя заборгованості за кредитним договором не змінює та не припиняє ані кредитного договору, ані відповідного договору поруки, доки не виникне договірна чи законна підстава для такого припинення. Також, Велика Палата виснувала, що задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, яка вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов`язку особи - боржника у відповідних правовідносинах - є спрямованим на усунення правової невизначеності. Тобто, відповідне судове рішення має забезпечити, щоби обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх. А тому такий спосіб захисту є виключно превентивним. Якщо кредитор, який діяв в умовах правової невизначеності, у минулому порушив права особи, яку він вважає боржником, тоді для останнього ефективним способом захисту буде той, який спрямований на захист порушеного права, а не на превентивний захист інтересу.

Зокрема, якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, оскільки вирішення цього спору приведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов`язання. Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою. Тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся із зазначеним позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не може бути задоволений.

Аналогічно після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, зокрема і з тих підстав, що порука припинилася.

Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив, і відповідне провадження не було відкрите. У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов`язку боржника не є належним способом захисту. Отже, ухвалення судом рішення в справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості унеможливлює задоволення в іншій судовій справі позову про визнання поруки припиненою, якщо такий позов стосується тих самих правовідносин, тих самих прав вимоги, які вже були предметом дослідження у справі про стягнення з поручителя кредитної заборгованості».

Також у наведеній постанові Велика Палата Верховного Суду звернула увагу на те, що правова визначеність передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності судового рішення, недопустимості повторного розгляду вже вирішеної судом справи. Жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого й обов`язкового рішення виключно з метою проведення нового слухання та вирішення справи (рішення Європейського суду з прав людини від 09 листопада 2004 року у справі «Світлана Науменко проти України» Svetlana Naumenko v. Ukraine, заява №41984/98).

Подібні висновки викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2022 року у справі №462/5368/16 (провадження №14-143цс20), в якій також зазначено, що згідно з принципом процесуальної економії штучне подвоєння судового процесу є неприпустимим, бо вирішення справи у суді має усунути саму потребу у новому зверненні до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Суд наголошує, що вимоги заявленого ОСОБА_3 позову в частині встановлення факту припинення договорів поруки, з огляду на існування судового рішення у справі №2-1533/2011, яким стягнуто солідарно з ОСОБА_4 , ОСОБА_3 на користь ПАТ «ВТБ Банк» заборгованість за кредитними договорами №15.22-28/08-СК та №15.76-28/08-СК в сумі 10959194, 07 грн., не можуть бути задоволеними, виходячі з принципу правової визначеності, оскільки таке питання входить до предмета доказування у справах про стягнення з поручителя кредитної заборгованості.

Щодо позовної вимоги ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним, суд зазначає наступне.

За змістом частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Презумпція правомірності правочину означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Таким чином, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Законодавством передбачений перелік підстав для визнання правочину недійсним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (договорів) недійсними, суд повинен встановити, зокрема, наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позову зазначати в судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Обов`язок доведення наявності обставин, з якими закон пов`язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

Під час вирішення спорів про визнання правочинів недійсними, оцінюючи обґрунтованість застосування такого способу захисту, як оспорення правочину, суду необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені оспорюваним правочином, оскільки недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа як приватно-правова категорія покликана не допускати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. Ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документа не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Статтею 512 ЦК України визначено підстави заміни кредитора у зобов`язанні, зокрема пунктом 1 частини першої цієї статті передбачено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 516 ЦК України встановлено, що заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

Позивач в обґрунтування своїх вимог про визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги грошових зобов`язань за кредитним договором №250618ш від 25.06.2018 посилається на те, що зазначена у спірному договорі загальна сума боргу 23 686 864,03 грн. є вигаданою і не підтвердженою будь-якими розрахунками, позичальник частково погасив суму боргу. У позові зазначено, що ОСОБА_3 заперечує, як інша заінтересована особа (поручитель), дійсність правочину з підстав, встановлених законом, зміст договору суперечить ЦК України, а також інтересам держави і суспільства. ТОВ «Європартнер Фінанс» не є спеціальним суб`єктом у сфері валютного кредитування за рахунок залучених коштів, а тому не може бути стороною договору відступлення прав вимоги з банком, через що не може бути його правонаступником у зобов`язаннях на підставі кредитних договорів та договорів поруки.

З такими доводами позивача суд не погоджується з врахуванням наступного.

У постанові Верховного суду від 19.02.2020 у справі №639/4836/17 викладено правову позицію про те, що обставини, пов`язані з фактичним виконанням чи невиконанням, чи частковим виконанням зобов`язань за відповідним договором не визначаються нормами матеріального права як підстави для визнання недійсним правочину щодо відступлення права вимоги за такими договорами. Питання про належне чи неналежне виконання сторонами зобов`язань за договором кредиту, право вимоги за яким передавалося за оспорюваним договором, підлягає дослідженню у межах спору про стягнення заборгованості і не впливає на правомірність та дійсність договору про відступлення права вимоги. Сам по собі факт укладання договору про відступлення права вимоги не створює для позивача безумовного обов`язку сплатити борг саме у такому розмірі, який зазначено у оспорюваному договорі під час його виконання. У разі отримання відповідної вимоги від нового кредитора, позивач не позбавлений права висловлювати свої заперечення проти такої вимоги на підставі наявних у нього доказів за основним зобов`язанням, що виникло на підставі кредитного договору.

Велика Палата у своїй постанові від 15.09.2022 по справі №910/12525/20 не знайшла підстав для відступлення від наведеного вище висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду.

Як встановлено судом, 25 червня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Європартнер Фінанс» (фінансовою установою) та Акціонерним товариством «ВТБ Банк» (первісним кредитором) укладено договір про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за кредитним договором №250618ш, предметом якого є передання первісним кредитором новому кредитору права вимоги та набуття новим кредитором свого права вимоги та сплата первісному кредитору за відступлення права вимоги ціни договору у порядку та строки, встановлені цим договором.

При цьому, кредитний договір згідно вказаного договору це: кредитний договір №15.76-28/08-СК від 30.07.2008, укладений в рамках генеральної угоди №28 від 21.04.2008 між первісним кредитором та ОСОБА_4 та кредитний договір №15.22-28/08-СК від 21.04.2008, укладений в рамках генеральної угоди №28 від 21.04.2008 між первісним кредитором та ОСОБА_4 , які підтверджують права вимоги первісного кредитора.

Сторони домовились про те, що ціна договору складає 200 000, 00 грн. Ціна договору відповідає рівню звичайної ціни, що склалася на ринку, визначеної на підставі незалежної експертної оцінки. Новий кредитор зобов`язаний сплатити первісному кредитору ціну договору шляхом перерахування первісному кредитору грошових коштів у сумі, що дорівнює ціні договору на рахунок первісного кредитора, вказаного в п. 12 цього договору в день укладення сторонами цього договору (пункт 4 договору).

Згідно з платіжним дорученням від 23 червня 2018 року №179 Товариством з обмеженою відповідальністю «Європартнер Фінанс» здійснило перерахунок коштів у розмірі 200 000, 00 грн. на рахунок Акціонерного товариства «ВТБ Банк» за відступлення права вимоги за кредитними договорами №15.22-28/08-СК від 21.04.2008 та №15.76-28/08-СК від 30.07.2008.

З урахуванням встановлених судом обставин, можна дійти висновку, що договір №250618ш є договором, за яким відбулося передання первісним кредитором новому кредитору права вимоги та набуття новим кредитором свого права вимоги та сплата первісному кредитору за відступлення права вимоги ціни договору у порядку та строки, встановлені цим договором.

Такий договір не можна кваліфікувати як договір факторингу. Він є змішаним, бо містить елементи різних договорів (частина друга статті 628 ЦК України), зокрема, ознаки договору купівлі-продажу права вимоги (за умовами якого продавець продав, а покупець придбав право вимоги) і договору відступлення права вимоги (цесії) (за умовами якого первісний кредитор передав право вимоги новому кредитору).

При цьому суд звертає увагу, що продаж і відступлення прав вимоги за кредитними договорами та договорами забезпечення виконання зобов`язання під час процедури ліквідації банку може відбутися на конкурсних засадах на користь будь-якої особи. Оскільки за своєю правовою природою оспорюваний договір є договором купівлі-продажу майнового права, і його сторонами можуть бути будь-які фізичні або юридичні особи, тому відступлення права вимоги у даній справі не суперечить закону.

З врахуванням наведених вище мотивів суд вважає хибними твердження позивача про невідповідність правочину вимогам закону в частині валютного кредитування. Матеріалами справи підтверджено, що відповідач 1 внесений до Державного реєстру фінансових установ відповідно до розпорядження Нацкомфінпослуг від 12.04.2016 №782 та на час вирішення спору має статус небанківської фінансової установи і чинні ліцензії на провадження господарської діяльності з надання фінансових послуг. Проте, на думку суду оцінка спірного договору не підпадає під регулювання правовідносин валютного кредитування, оскільки неможна ототожнювати купівлю-продаж права вимоги грошових зобов`язань за договором валютного кредитування з самим валютним кредитуванням.

Спірний правочин є купівлею-продажем прав вимоги і за правовою природою є договором відступлення права вимоги, укладення якого регулюється статтями 512-519 ЦК України, і суб`єктний склад на укладення яких не обмежений ні загальними, ні спеціальними нормами цивільного законодавства.Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. За умовами договору про відступлення права вимоги грошових зобов`язань за кредитним договором №250618ш Акціонерне товариство «ВТБ Банк» відступило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Європартнер Фінанс» право вимоги за кредитними договорами, відповідно до яких у кредит надавались валютні цінності, тобто, предметом спірного договору є передача права вимоги, а не заборгованості чи права здійснювати валютне кредитування. У зв`язку з цим наявність ліцензії у відповідача 1 на здійснення валютних операцій в даному випадку не вимагається.

Такий висновок суду не суперечить правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 08 червня 2021 року у справі №346/1305/19 (провадження №14-181цс20), від 16 березня 2021 року у справі №906/1174/18. У постанові від 08.06.2021 Велика Палата Верховного суду зазначила, що допускається продаж на конкурсних засадах майна банку, що перебуває у стадії виведення з ринку (ліквідації), шляхом відступлення прав вимоги за кредитними договорами та за договорами забезпечення виконання зобов`язання будь-яким суб`єктам правовідносин, зокрема і без статусу банку або іншої фінансової установи у разі врегулювання положеннями нормативно-правових актів, прийнятими у зв`язку з процедурою ліквідації банку.

Так, матеріалами справи підтверджено правомірність та погодження Національним банком України операції з відступлення прав вимоги по поверненню кредитної заборгованості позичальника ОСОБА_4 та укладення відповідного договору з непов`язаною з банком особою (а.с.115-121, Том 3). Доказів зворотного на обґрунтування невідповідності спірного договору інтересам держави та суспільства позивачем не надано. Суд також не приймає посилання позивача на Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 3 червня 2014 року № 1304-VII (чинного на виникнення спірних відносин), оскільки за спірним правочином не передавалось право вимоги грошових зобов`язань за кредитними договорами, забезпеченими нерухомим житловим майном.

Таким чином, під час судового розгляду не встановлено обставин, які б слугували підставою для визнання оспорюваного позивачем правочину недійсним з огляду на його нікчемність.

Щодо підстав для оспорювання правочинів особою, яка не є його стороною, суд зазначає наступне.

ОСОБА_3 не довела належними та допустимими доказами порушення її прав внаслідок купівлі Товариством з обмеженою відповідальністю «Європартнер Фінанс» права вимоги за кредитними договорами.

Так, правом оспорювати правочин ЦК України наділяє не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як «заінтересовані особи» (статті 215, 216 ЦК України).

З огляду на зазначені приписи та правила статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу, що загалом може розумітися як передумова для виникнення або обов`язковий елемент конкретного суб`єктивного права, як можливість задовольнити свої вимоги та виражатися в тому, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав або майна в інших осіб.

Таким чином, оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним (частина третя статті 215 ЦК України), спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.

Договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником, за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного, невизнаного або оспорюваного цивільного права.

Таким чином, захисту у суді підлягає не лише порушене суб`єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року №18-рп/2004 надано офіційне тлумачення поняття «охоронюваний законом інтерес» як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкований у суб`єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Тобто, інтерес особи має бути законним, не суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам і відповідати критеріям охоронюваного законом інтересу, офіційне тлумачення якого надано у резолютивній частині згаданого Рішення Конституційного Суду України.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа у разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Вирішуючи переданий на розгляд спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі, належним позивачем. При цьому обов`язком позивача є доведення/підтвердження в установленому законом порядку наявності факту порушення та/або оспорювання його прав та інтересів.

У справі, що розглядається, позивач не є стороною договору про відступлення права вимоги за кредитними договорами. Отже, позивач зобов`язана була довести, що оспорюваним договором порушуються її певні права та інтереси, що є умовою надання судового захисту порушеному, невизнаному або оспорюваному праву особи чи її інтересу.

Оспорюючи зазначений договір, позивач у позовній заяві не зазначила, які саме її права порушені цим договором. Позовна заява містить тільки доводи щодо неправомірності переходу права вимоги за кредитними договорами. Суд наголошує, що заміна кредитора у зобов`язанні не змінює саме зобов`язання і позивач має ті ж самі права і обов`язки, визначені кредитними договорами, як перед первісним кредитором, так і, у разі переходу права вимоги, перед іншим кредитором, а тому сама по собі заміна кредитора не свідчить про порушення прав позивача. Позивач також не посилалася на належне виконання особисто нею своїх зобов`язань за кредитним договором та повернення кредитору коштів у порядку та на умовах, визначених кредитним договором. Інших підстав недійсності оспорюваного договору позивач не зазначила.

Суд наголошує, що ініціювання спору про недійсність правочину не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим (постанова Верховного Суду від 27 січня 2020 року у справі №761/26815/17 (провадження №61-16353сво18)).

Окрім того, суд наголошує, що за усталеним підходом в судовій практиці, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску. З огляду на викладене, питання застосування позовної давності у даній справі, яке було порушено відповідачем 2 у відповідному клопотанні, з огляду на відсутність порушеного права позивача не розглядається.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до висновку, що позов ОСОБА_3 задоволенню не підлягає.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, №63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Питання щодо розподілу витрат по сплаті судового збору суд вирішує на підставі статті 141 ЦПК України.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 141 ЦПК України судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

Керуючись статтями 3- 5, 11-13, 76-82, 83, 89, 141, 264-265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 202-204, 215, 512, 514, 516, 526, 546, 559, 629, 1054 ЦК України, суд,-

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Європартнер Фінанс», Приватного акціонерного товариства «ВТБ БАНК», третя особа: приватний виконавець виконавчого округу Харківської області Бабенко Дмитро Анатолійович про встановлення факту припинення договорів поруки, визнання припинення правовідносин за ними, визнання правочину недійсним - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 08.12.2023.

Суддя В. В. Щепіхіна