Ухвала

від 19.12.2023 по справі 297/1252/20

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 297/1252/20

Закарпатський апеляційний суд

У Х В А Л А

І м е н е м У к р а ї н и

19.12.2023 м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі :

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участі секретарки судових засідань ОСОБА_4 ,

та учасників судового провадження : прокурора ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 , та його захисника, адвоката ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 11-кп/4806/403/22, за апеляційною скаргою прокурора ОСОБА_8 ,

В С Т А Н О В И В:

Вироком Берегівського районного суду Закарпатської області від 27 травня 2022 року,

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця селища Гоша Рівненської області, зареєстрованого в АДРЕСА_1 , фактично проживаючого в АДРЕСА_2 , громадянина України, з вищою освітою, пенсіонера, раніше не судимого,

визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК України та виправдано у зв`язку з відсутністю події кримінального правопорушення.

Ухвалено речові докази у справі: флеш-накопичувач «Kingston», на який записано відео проведення обшуку від 21.01.2020, який зберігається при матеріалах кримінального провадження, флеш-накопичувач «Kingston», флеш-накопичувач «Kingston», на який записано відео проведення обшуку від 04.12.2019, лист ПрАТ КРК за вих.№23/09/19-2 від 23.03.2019, лист ПрАТ КРК за вих. 020819/1 від 08.08.2019, лист ПрАТ КРК за вих. №04/07/2019/2 від 04.07.2019, лист ПрАТ КРК за вих. №12/04/2019/1 від 12.04.2019, лист ПрАТ КРК за вих. №12/04/2019/1 від 12.04.2019, проект листа ПрАТ КРКвих №27/01/19-2, проект звітного балансу за 2018 рік, лист Держгеокадастру №18994/01/14/-19 від 13.09.2019, постанова про накладення адміністративного стягнення від 12.09.2019 №89, лист Держгеокадастру №17213/01/14-19 від 2008.2019, конверт поштовий, копія направлення Держекоінспекції за №1834/18 від 18.08.2019, лист ПрАТ «Закарпатобленерго» №116-25/1470/1від 01.03.2019 з конвертом, податкова вимога №1984-51 від 05.03.2019, копія листа ПАТ «Кредобанк» №52-39686/18 від 24.092018, виписка про реєстрацію кредитного договору №19692 від 30.12.2016, виписка про реєстрацію кредитного договору №19692 від 30.12.2016, копія листа в ПАТ «Кредобанк» №52-39689118 від 24.09.2018, фотокопія листа голови Берегівської РДА за №2246/02-9 від 04.11.2017, завірена копія листа ПрАТ КРК за №23117/1 від 23.11.2017, лист ПрАТ КРК за №180119/1 від 18.10.2019, копія рішення №296 від 11.02.2014 сесії Мужіївської сільської ради, копія витягу з технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки №2110200000:02:001:0003, копія витягу з технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки №2120486400:01:000:0030, клопотання ПрАТ КРК до ЗФДП «центр ДЗК», лист ПрАТ КРК №230317-1 від 23.03.2017, копія постанови про відкриття виконавчого провадження від 14.02.2017 ВП №53407838, виклик у справі виконавчого провадження за №1026/131-39 від 22.03.2017, супровідний лист з ДВС за №407/13-1-39 від 14.02.2017, постанова про відкриття виконавчого провадження ВП №53407838 від 14.02.2017, копія постанови про закінчення виконавчого провадження від 07.07.2017, копія акту державного виконавця від 05.04.2017, лист з Берегівського РВ ДВС ГТУ в Закарпатській області за вих. №3850/13/1-39 від 26.06.2019, постанова про відкриття виконавчого провадження від 26.06.2019 № ВП59419703, супровідний лист УДВС в Закарпатській області за №03.1/2032 від 08.07.2019, постанова від 08.07.2019 про передачу виконавчого провадження, завірена копія ухвали Господарського суду Закарпатської області від 14.06.2019 №16/89, які зберігаються при матеріалах кримінального провадження, - залишити при матеріалах кримінального провадження.

Згідно з обвинувальним актом, органом досудового розслідування, ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.

Ухвалою Господарського суду Закарпатської області у справі №907/888/13 від 16.02.2016, директора юридичної особи ПАТ «Карпатська рудна компанія» ОСОБА_6 зобов`язано передати ТОВ «Закарпатполіметали» відвали гірських порід. На примусове виконання судового рішення, 15.05.2017 старшим державним виконавцем Берегівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Закарпатській області ОСОБА_9 було відкрито виконавче провадження НОМЕР_1, яке 09.07.2019 передано на примусове виконання до Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області. 25.07.2019, старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області ОСОБА_10 за невиконання без поважних причин вказаної ухвали суду винесено постанову про накладення штрафу на ПАТ «Карпатська рудна компанія» у сумі 5100 грн. Після цього, 23.09.2019, старшим державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області ОСОБА_11 був складений акт, яким встановлено, що боржник ПАТ «Карпатська рудна компанія» у встановлений строк ухвалу суду не виконав. 23.09.2019, старшим державним виконавцем ВПВР УДВС Головного територіального управління юстиції в Закарпатській області ОСОБА_11 за невиконання без поважних причин вказаної ухвали суду було винесено постанову про накладення штрафу на ПАТ «Карпатська рудна компанія» у сумі 10200 грн.

З огляду на наведене, ОСОБА_6 , органом досудового розслідування обвинувачується у тому, що будучи директором ПАТ «Карпатська рудна компанія», умисно, всупереч та з метою невиконання вищевказаної ухвали суду, маючи реальну можливість її виконати, не передав ТОВ «Закарпатполіметали» відповідні гірські відвали, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 382 КК України, - умисно не виконав ухвалу суду, що набрала законної сили, вчинене службовою особою.

В апеляційній скарзі прокурор ОСОБА_8 вказує на те, що вирок підлягає скасуванню через невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні фактичним обставинам кримінального провадження та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Вважає, що місцевим судом надано неправильну оцінку доказам сторони обвинувачення. Так, у вироку зазначено, що ОСОБА_6 особисто гірські відвали не передавались, такі були передані ТОВ «Карпатська рудна компанія», тобто він не міг знати про їх наявність, а тому прямого умислу на невиконання ухвали суду в діях обвинуваченого ОСОБА_6 не було, однак вказані твердження, на переконання апелянта, не відповідають фактичним обставинам справи. Апелянт вважає, що судом не взяті до уваги показання свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , які безпосередньо у судовому засіданні зазначили, що способом виконання ухвали Господарського суду Закарпатської області від 16.02.2016 є підписання акту приймання-передачі гірських відвалів. Апелянт також вважає, що ОСОБА_6 був уповноважений виконати ухвалу суду, а передача гірських відвалів не відносилась до компетенції загальних зборів ПАТ «Карпатська рудна компанія». За наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, в оскаржуваному вироку не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші (зокрема, у вироку не вказано, чому місцевий суд не відхилив копію ухвали Печерського районного суду міста Києва). Апелянт також вважає, що судом першої інстанції допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили ухвалити законне та обґрунтоване рішення, зокрема порушено вимоги ст. 94 КПК України щодо оцінки доказів; вимоги п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України щодо обов`язковості зазначення у мотивувальній частині виправдувального вироку підстав для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення. Окрім цього, прокурор стверджує, що у вироку міститься твердження про те, що прокурором не доведено, що обвинувачений ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, що у його діях відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК України, а в резолютивній частині вироку суд ухвалив виправдати ОСОБА_6 у зв`язку з відсутністю події кримінального правопорушення. При цьому, апелянт звертає увагу на те, що ОСОБА_6 раніше не судимий, обставини, що пом`якшують чи обтяжують покарання, - не встановлені, провину обвинувачений не визнав, у вчиненому не розкаявся. Просить визнати ОСОБА_6 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК України, та призначити покарання у виді штрафу в розмірі 1000 (одна тисяча) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн із позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням організаційно-розпорядчих функцій строком на 2 роки.

У запереченнях на апеляційну скаргу захисник обвинуваченого ОСОБА_6 , адвокат ОСОБА_7 , вказує на те, що вирок суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, апеляційна скарга прокурора необґрунтованою. Вважає, що викладені у вироку висновки ґрунтуються на доказах не лише сторони захисту, а й сторони обвинувачення - на показаннях свідків обвинувачення, відеозаписах проведених обшуків, та письмових доказах. Адвокат вважає, що у кримінальному провадженні відсутні суперечливі докази, які мають істотне значення для висновків суду, тому суд першої інстанції фактично не повинен був вказувати, чому ним взято до уваги одні докази і відкинуті інші. Вважає, що клопотання прокурора про повторне дослідження доказів судом апеляційної інстанції є безпідставним та необґрунтованим, тобто таким, що не підлягає задоволенню. Просить вирок суду залишити без зміни, а апеляційну скаргу прокурора без задоволення.

Заслухавши доповідь судді про суть вироку, повідомлення про те, ким і в якому обсязі він оскаржений, про основні доводи апеляційної скарги, пояснення учасників апеляційного розгляду: прокурора ОСОБА_8 , який підтримав апеляційну скаргу; обвинуваченого ОСОБА_6 та його захисника - адвоката ОСОБА_7 , які заперечили щодо задоволення апеляційної скарги, частково дослідивши зібрані у кримінальному провадженні докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

При оцінці доводів апеляційної скарги та прийнятті судового рішення апеляційний суд бере до уваги приписи таких нормативно-правових актів.

Так, згідно з вимогами ст. 368 КПК України суд, ухвалюючи вирок, повинен вирішити, зокрема, питання чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа, чи містить це діяння склад кримінального правопорушення та чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення.

Частина 2 статті 17 КПК передбачає, що сторона обвинувачення має довести винуватість особи поза розумним сумнівом. Поза розумним сумнівом мають бути доведені всі елементи, які є важливими для правової кваліфікації діяння, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК України, у тому числі наявність у діях особи складу кримінального правопорушення.

Для додержання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який сумнів у версії обвинувачення був спростований фактами, встановленими на підставі доказів, і єдиною версією, якою безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною у пред`явленому обвинуваченні.

Обов`язок всебічного дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може ігнорувати обставин, які встановлені під час судового розгляду, лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Встановлення в судовому розгляді таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення, є підставою для розумного сумніву в доведеності винуватості особи.

За змістом ст. 62 Конституції України під час розгляду кримінальних проваджень має суворо додержуватись принцип презумпції невинуватості, згідно з яким особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно з положеннями ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; у діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених п. п. 1, 2 ч. 1 ст. 284 КПК України.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 374 КПК України, у мотивувальній частині вироку зазначаються: у разі визнання особи виправданою - формулювання обвинувачення, яке пред`явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення; мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.

Згідно з ч. 1 ст. 26 КПК України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до положень ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.

Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків.

Згідно з принципом безпосередності дослідження показань, речей та документів, закріпленого ст. 23 КПК України, суд досліджує докази безпосередньо, а показання учасників кримінального провадження отримує усно.

Відповідно до положень ч. 4 ст. 95 КПК України суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 225 цього Кодексу.

Відповідно до положень ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого або особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. Якщо розгляд апеляційної скарги дає підстави для прийняття рішення на користь осіб, в інтересах яких апеляційні скарги не надійшли, суд апеляційної інстанції зобов`язаний прийняти таке рішення.

За клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

Суд апеляційної інстанції не має права розглядати обвинувачення, що не було висунуте в суді першої інстанції.

Відповідно до положень частини третьої статті 409 КПК України суд апеляційної інстанції не вправі скасувати виправдувальний вирок лише з мотивів істотного порушення прав обвинуваченого. Суд апеляційної інстанції не вправі скасувати ухвалу про незастосування примусових заходів медичного або виховного характеру лише з мотивів істотного порушення прав особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування таких заходів.

Відповідно до положень частини другої статті 411 КПК України вирок та ухвала підлягають скасуванню чи зміні із підстав, передбачених частиною першої цієї статті, лише тоді, коли невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження вплинула чи могла вплинути на вирішення питання про винуватість або невинуватість обвинуваченого, на правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність, на визначення міри покарання або застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру.

Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. При цьому, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Згідно ст. 94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Відповідно до положень ст. 91, 92 КПК доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення. Обов`язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, у встановлених КПК випадках, - на потерпілого.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів зазначає, що саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом.

На переконання колегії суддів, під час розгляду кримінального провадження, суд першої інстанції дотримався наведених вище вимог закону, а висновок суду першої інстанції про визнання ОСОБА_6 невинуватим у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та виправдання у зв`язку з недоведеністю, що у діях ОСОБА_6 є склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК України - умисне невиконання особою, ухвали суду, що набрала законної сили (відповідно до мотивувальної частини вироку ), відсутністю події кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК України (відповідно до мотивувальної частини вироку ), ґрунтується на сукупності доказів, які безпосередньо та ретельно досліджені судом, належним чином оцінені та детально викладені в оскаржуваному вироку.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції забезпечив сторонам усі можливості для реалізації своїх прав у судовому засіданні в рамках кримінального процесуального закону, та відповідно до вимог закону обґрунтував вирок саме на тих доказах, які були надані стороною обвинувачення, досліджені в судовому засіданні, надавши їм відповідну правову оцінку, зазначивши у вироку, чому судом взято до уваги одні докази і відхилено інші. При цьому, колегія суддів також вважає за необхідне зазначити, що під час розгляду кримінального провадження сторони: сторона обвинувачення, та сторона захисту, не вказували на недотримання судом першої інстанції приписів кримінального процесуального закону, які не дозволили їм реалізувати свої повноваження щодо повного, всебічного та об`єктивного дослідження доказів, повноваження у наданні доказів. З огляду на наведене, доводи апелянта у цій частині відхиляються.

Як зазначено у вироку, стороною обвинувачення ОСОБА_6 висунуте обвинувачення у вчиненні передбаченого ч. 2 ст. 382 КК України кримінального правопорушення, а саме, у тому, що ОСОБА_6 , будучи директором ПАТ «Карпатська рудна компанія», належним чином ознайомлений із ухвалою Господарського суду Закарпатської області від 16.02.2016, достовірно знаючи про виконавче провадження № НОМЕР_2, діючи умисно, усвідомлюючи протиправність своїх дій, їх караність, суспільну небезпечність та настання відповідних наслідків, ухилився від виконання вказаного обов`язку ПАТ «Карпатська рудна компанія» та не виконав ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 16.02.2016 про передачу ТОВ «Закарпатполіметали» відвалів гірських порід, а саме: відвалу № 1, розташованого біля устя похилої шахти № 1 на землях Мужіївської сільської ради за межами населеного пункту; відвалу № 2 (нерудний), розташованого на усті штольні № 20 на землях Мужіївської сільської ради за межами населеного пункту; відвалу № 3 (нерудний), розташованого на ділянці усті штольні № 25 на землях Мужіївської сільської ради за межами населеного пункту; відвалу № 4 (рудний), розташованого на площадці вертикальної шахти РЕ-1 на землях Берегівської міської ради за межами населеного пункту; відвалу № 5 (нерудний), розташованого біля вертикальної шахти РЕ-1 і безпосередньо примикає до рудного відвалу № 4, знаходиться на землях Берегівської міської ради за межами населеного пункту.

Вищевказані дії ОСОБА_6 стороною обвинувачення кваліфіковано як умисне невиконання ухвали суду, що набрала законної сили, вчинене службовою особою, тобто дії, передбачені ч. 2 ст. 382 КК України.

Відповідно до матеріалів кримінального провадження ОСОБА_6 свою винуватість у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК України, за викладених в обвинувальному акті обставин, не визнав. При цьому обвинувачений ОСОБА_6 під час судового розгляду в суді першої інстанції показав, що

на момент виконання ухвали Господарського суду Закарпатської області у справі № 907/888/13 від 16.02.2016, згідно з якою допущено поворот виконання рішення суду та зобов`язано ПрАТ "Карпатська рудна компанія" передати ТзОВ "Закарпатполіметали" відвали гірських порід, йому не було відомо про те, що дані відвали гірських порід взагалі були передані від ТзОВ "Закарпатполіметали" до ПрАТ "Карпатська рудна компанія", оскільки його було призначено на посаду директора ПрАТ "Карпатська рудна компанія" лише 24 серпня 2016 року, тобто після повороту виконання рішення суду. Жодні документи щодо передачі відвалів гірських порід від ТзОВ "Закарпатполіметали" до ПрАТ "Карпатська рудна компанія" попередній директор ОСОБА_14 йому не передавав, про час, місце та обставини, за яких мало виконуватись судове рішення його належним чином повідомлено не було, а також йому не вручались копії документів, на підставі яких повинно було бути виконане вищевказане рішення суду.

В суді апеляційної інстанції обвинувачений ОСОБА_6 під час дачі пояснень підтримав показання, надані ним у суді першої інстанції. У тому числі ОСОБА_6 підтвердив, що при виконанні повноважень директора ПрАТ "Карпатська рудна компанія" з огляду на Статут товариства не мав права виконувати судове рішення без погодження зборами працівників товариства, в окремі дні виконання судового рішення на підприємстві не перебував, а знаходився у відрядженні, що керівники Товариства, які раніше перебували на займаній ним посаді також не виконали рішення суду й таке не виконано і на момент розгляду справи апеляційним судом. Окрім того, обвинувачений ОСОБА_6 пояснив, що державні виконавці мали право і могли виконати рішення суду і за його відсутності, оскільки доступ до відвалів, про який йдеться в ухвалі Господарського суду Закарпатської області не був обмежений, відвали перебували поза межами території підприємства.

Перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено і це знайшло своє відображення у вироку суду, що на обґрунтування винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК України, сторона обвинувачення послалася на показання свідків, а також письмові та аудіо-, відео докази у справі.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при дослідженні наступних доказів, дав їм правильну оцінку, зазначивши, що такі не доводять вину обвинуваченого ОСОБА_6 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК України, а саме умисне невиконання особою - ОСОБА_6 при виконанні свої посадових обовязків, судового рішення.

Зокрема, відповідно до показань свідків, а саме ОСОБА_15 як арбітражного керуючого ТОВ "Закарпатполіметали", ОСОБА_16 - представника стягувача ТОВ "Закарпатполіметали", державних виконавців ОСОБА_13 , ОСОБА_12 , ОСОБА_11 та ОСОБА_10 , ОСОБА_17 - директора ПрАТ "Карпатська рудна компанія", обвинувачений ОСОБА_6 не брав участі у засіданні Господарського суду Закарпатської області, в якому було винесено ухвалу від 16.02.2016, і йому про таке рішення відомо не було, оскільки, директором ПрАТ "Карпатська рудна компанія" його було призначено лише 24 серпня 2016 року. У межах виконавчого провадження особисто обвинуваченому ОСОБА_6 дана ухвала не вручалась та не оголошувалась. Під час виконання ухвали на адресу ПрАТ "Карпатська рудна компанія" надходили лише постанова про передачу виконавчого провадження від 08.07.2019, постанова про накладення штрафу від 25.07.2019, а також 26.07.2019 представник ОСОБА_6 , а не особисто останній, знайомився із матеріалами даного виконавчого провадження. Будь-які інші документи щодо виконання даної ухвали суду на адресу ПрАТ "Карпатська рудна компанія" не надходили, особисто обвинуваченому ОСОБА_6 не вручались, а також не проводились будь-які виконавчі дії з приводу виконання вказаної ухвали.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов висновку про те, що обвинувачений ОСОБА_6 не був особисто боржником у виконавчому провадженні, такому належним чином не було вручено ухвали суду (копії ухвали) яка, відповідно до обвинувачення, ОСОБА_6 , не виконана, а також ОСОБА_6 не було роз`яснено порядок і спосіб її виконання.

Окрім цього, з огляду на наведене, колегія суддів також вважає, що суд першої інстанції у мотивувальній частині вироку обґрунтовано зазначив, що не усвідомлення особою, що саме вона повинна вчинити, виключає її прямий умисел на невиконання ухвали суду і, зокрема прямий умисел ОСОБА_6 на невиконання судового рішення.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що вищевказані докази не доводять вину ОСОБА_6 у скоєнні, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК України, кримінального правопорушення, а саме вину в умисному невиконанні особою - ОСОБА_6 судового рішення.

При оцінці доводів апеляційної скарги та прийнятті судового рішення, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що у матеріалах кримінального провадження відсутнє судове рішення (його копія), яке обвинувачений ОСОБА_6 , працюючи директором юридичної особи ПАТ «Карпатська рудна компанія» зобов`язаний був виконати, зокрема зобов`язаний був передати ТОВ «Закарпатполіметали» відвали гірських порід, а саме ухвала Господарського суду Закарпатської області від 16.02.2016, у справі № 907/888/13 від 16.02.2016, яка набрала законної сили 16.02.2016. В обвинувальному акті міститься посилання на ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 16.02.2016, у справі № 907/888/13 від 16.02.2016, яка набрала законної сили 16.02.2016. При цьому з матеріалів кримінального провадження вбачається, що 16.02.2016 Господарським судом Закарпатської області видано дублікат Наказу на виконання ухвали суду від 16.02.2016, яка набрала законної сили 16.02.2016, на підставі якого 15.07.2017 старшим державним виконавцем Берегівського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції в Закарпатській області винесена постанова про відкриття виконавчого провадження. З матеріалів кримінального провадження також вбачається, що під час розгляду обвинувального акту в підтвердження винуватості ОСОБА_6 у скоєнні передбаченого ч. 2 ст. 382 КК України кримінального провадження, прокурор подав клопотання про порядок дослідження доказів, які підтверджують винуватість ОСОБА_6 (т. 1, а. с. 49-51), в якому відсутнє посилання на ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 16.02.2016, яка набрала законної сили 16.02.2016, як на доказ у підтвердження вини особи. Аналогічне за змістом клопотання прокурор - апелянт подав і апеляційному суду, в якому також відсутнє посилання на ухвалу Господарського суду Закарпатської області від 16.02.2016, яка набрала законної сили 16.02.2016.

Між тим, з ухвали Господарського суду Закарпатської області від 10.04.2017 вбачається, що заява арбітражного керуючого (ліквідатора ТОВ «Закарпатполіметали») про видачу дублікату наказу № 907/ 888/13 від 16.02.2016, виданого на виконання ухвали Господарського суду Закарпатської області від 16.02.2016 у справі №907/888/13 від 16.02.2016 про поворот виконання рішення Господарського суду Закарпатської області від 17.09.2013, задоволена. Зобов`язано видати дублікат наказу № 907/ 888/13 від 16.02.2016 у справі № 907/252/14 (т. 2, а. с. 137-140).

Відхиляючи доводи апелянта про повторне дослідження апеляційним судом вищевказаних доказів, колегія суддів взяла до уваги те, що прокурор не обґрунтував доводи які саме обставини, встановлені під час кримінального провадження, були досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, а також не посилався на те у чому саме полягає неповнота та поверховість при дослідженні цих доказів, які саме обставини не були з`ясовані при дослідженні цих доказів.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів бере до уваги те, що відповідно до положень ст. 84 КПК України доказами у кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Згідно з положеннями ст. 94 КПК України жоден доказ не має наперед встановленої сили, а слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Як свідчать дані журналів та аудіофіксації судового засідання в суді першої інстанції і зміст оскаржуваного вироку, суд першої інстанції під час розгляду кримінального провадження, відповідно до вимог кримінального процесуального закону, забезпечивши принцип змагальності сторін та свободи в поданні ними суду доказів, передбачений ч. 2 ст. 22 КПК України, всебічно й повно дослідив усі фактичні обставини, які могли мати значення для прийняття рішення у справі, в їх сукупності та взаємозв`язку; вжив усіх можливих передбачених процесуальним законом заходів до їх встановлення; в повному обсязі перевірив зібрані під час досудового розслідування та надані стороною обвинувачення та стороною захисту докази, яким дав відповідну оцінку в їх сукупності та у взаємозв`язку, на що вказує наведений у вироку розгорнутий та детальний аналіз доказів, які досліджені в судовому засіданні, та обґрунтовано дійшов висновку про те, що стороною обвинувачення не доведена вина ОСОБА_6 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК України, а саме вина в умисному невиконанні особою - ОСОБА_6 , судового рішення.

Так, на переконання апеляційного суду, суд першої інстанції обгрунтовано не взяв до уваги покази свідків про те, що їх жодного разу не було допущено на територію підприємства для проведення обшуку з метою відшукання відвалів, взявши до уваги те, що оглянутим у судовому засіданні відеозаписом проведення обшуку підтверджено, що відвали перебувають поза адміністративними межами підприємства, а також не підтвердився факт недопущення посадових осіб органу досудового розслідування, і при цьому судом було констатовано, що обшук проводився з порушенням порядку, передбаченого КПК України. Також суд першої інстанції дав належну оцінку тому факту, що свідок ОСОБА_15 , будучи допитаною судом у режимі відео конференції, зазначила, що жодного разу не була присутня на підприємстві під час проведення слідчих дій, однак ствердила, що на територію її не пускали працівники служби охорони. При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що обвинуваченому ОСОБА_6 не ставиться у провину недопущення на територію підприємства посадових осіб органу досудового розслідування.

Апеляційний суд також вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано взяв до уваги та дав належну оцінку таким фактам та обставинам.

Так, органом досудового розслідування не було належним чином досліджено чи взагалі передача відвалів мала місце і яким чином відбувалась, хто брав участь у передачі відвалів та кому було про неї відомо, у тому числі не збирались докази на підтвердження обізнаності обвинуваченого ОСОБА_6 з фактом передачі відвалів підприємству, керівником якого його було призначено.

Дані відвали гірських порід не перебували на балансі або у власності ПрАТ "Карпатська рудна компанія", що свідчить про те, що ОСОБА_6 не міг знати про їх наявність у товаристві (баланси, витяги з реєстрів).

Рішенням Господарського суду Закарпатської області у справі № 907/888/13 від 17.09.2013 було зобов`язано ТзОВ "Закарпатполіметали" передати відвали гірських порід ТзОВ "Карпатська рудна компанія", а не ПрАТ "Карпатська рудна компанія", директором якої був ОСОБА_6 , що підтверджується копією вищевказаного рішення Господарського суду Закарпатської області у справі №907/888/13 від 17.09.2013.

За час перебування на посаді директора ПрАТ "Карпатська рудна компанія" обвинувачений ОСОБА_6 не використовував у діяльності товариства дані відвали гірської породи, що підтверджується протоколами обшуків за місцем знаходження відвалів.

З огляду на наведене, враховуючи те, що ОСОБА_6 особисто відвали гірських порід не передавались, такі передавались ТзОВ "Карпатська рудна компанія", а не ПрАТ "Карпатська рудна компанія", на балансі або у власності останнього не перебували, у діяльності товариства не використовувались, а тому, колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що прямого умислу на невиконання ухвали суду в діях ОСОБА_6 не було, оскільки, особа не в змозі повернути річ, яка їй не передавалась і нею не використовувалась.

При оцінці пред`явленого ОСОБА_6 обвинувачення про умисне не виконання ухвали Господарського суду Закарпатської області у справі №907/888/13 від 16.02.2016 та не передавання ТзОВ "Закарпатполіметали" відвалів гірських порід, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Відповідно до положень ст. 1, 4 Кодексу України про надра встановлено, що надра - це частина земельної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибини, доступних для геологічного вивчення та освоєння. Надра є виключною власністю народу і надаються тільки у користування.

Згідно ст.ст. 40, 42 даного Кодексу розвідані родовища корисних копалин, утому числі техногенні, або їх ділянки, запаси корисних копалин яких оцінено, включаються до Державного фонду родовищ корисних копалин і передаються для промислового освоєння в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Даним порядком є Порядок передачі розвіданих родовищ корисних копалин для промислового освоєння, затверджений постановою Кабінетів Міністрів України №144 від 14 лютого 1995 року.

Відповідно до п. 4 даного Порядку для передачі родових корисних копалин у промислове освоєння спільним наказом підприємства, яке проводило геологорозвідувальні роботи, та підприємства, яке приймає родовище в промислове освоєння, утворюється міжвідомча комісія.

Згідно з п. 6 даного Порядку передача родовищ корисних копалин, у тому числі техногенних, або їх ділянок оформляється актом, який підписується головою та всіма членами міжвідомчої комісії.

Вказані положення чинного законодавства свідчать про те, що надра є виключною власністю народу, можуть передаватись лише у користування у чітко встановленому законодавчому порядку, яким не передбачено передачу таких від одного до іншого суб`єкта господарської діяльності, а вчинення таких дій у свою чергу може кваліфікуватись як привласнення або розкрадання державного майна.

Про вищевказане також зазначено у справі, в якій було винесено ухвалу яка, відповідно до пред`явленого ОСОБА_6 обвинувачення, не виконана, а саме, у постанові Львівського апеляційного господарського суду від 18 серпня 2015 року та у постанові Вищого господарського суду України від 17 грудня 2015 року, якими констатовано про неможливість передачі відвалів як від ТзОВ "Закарпатполіметали" до ТзОВ "Карпатська рудна компанія", так і навпаки.

Колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що, пред`явивши ОСОБА_6 обвинувачення, орган досудового розслідування в обвинувальному акті, а прокурор під час розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції, не посилався на конкретний час або період часу, впродовж якого ОСОБА_6 не виконав рішення суду, що вказане має суттєве значення для з`ясування обставин кримінального правопорушення, оскільки, впродовж періоду дії рішення суду, яке не виконано, в ПрАТ "Карпатська рудна компанія" посаду директора обіймало 3 осіб: у період з 16.02.2016 по 24.08.2016 - ОСОБА_14 ; з 24.08.2016 по 25.09.2019 - ОСОБА_6 ; з 25.09.2019 - час висунення підозри - ОСОБА_18 , та оскільки не зазначення в обвинувальному акті часу вчинення кримінального правопорушення унеможливлює ефективний захист від висунутого обвинувачення.

При цьому, колегія суддів також погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що органом досудового розслідування належним чином не з`ясовувалось чи перебував обвинувачений ОСОБА_6 безпосередньо на робочому місці та чи виконував обов`язки директора при виконанні судового рішення, а станом на 23.07.2019, тобто в день коли виконавцем було складено остаточний акт щодо невиконання рішення суду, обвинувачений ОСОБА_6 уже не виконував обов`язки директора ПрАТ "Карпатська рудна компанія". У тому числі органом досудового розслідування належним чином не з`ясовувалось чи перебував обвинувачений ОСОБА_6 безпосередньо на робочому місці та чи виконував обов`язки директора, зокрема за період виконання даного рішення суду відділом примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області, а саме з 08.07.2019 по 24.09.2019. При цьому з матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_6 у період з 19.07. до 27.07.2019 включно перебував за кордоном (копія паспорту), з 07.08. до 31.08.2019 включно - у відрядженні (наказ №08-к від 07.08.2019), з 31.08. до 28.09.2019 включно - продовження відрядження (наказ №10-к від 31.08.2019 року), 18.09.2019 - відкликання з відрядження з метою передачі усіх документів новому директору (наказ №11-к від 18.09.2019).

Факт відсутності обвинуваченого ОСОБА_6 на робочому місці у вищевказані дні підтверджують і директор ПрАТ "Карпатська рудна компанія" ОСОБА_17 , ОСОБА_19 (власник приміщення, яке орендує ПрАТ "Карпатська рудна компанія"), а також обвинувачений ОСОБА_6 .

З огляду на наведене вище, враховуючи відсутність в обвинуваченні часу чи періоду часу вчинення кримінального правопорушення, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що незрозумілим є коли саме обвинувачений ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення і чому саме він, а не інші керівники підприємства зобов`язані були виконати рішення суду, а також про відсутність в обвинуваченого ОСОБА_6 реальної можливості виконати рішення суду.

Колегія суддів погоджується з висновками суду, викладеними у вироку, при посиланні на такі нормативно-правові акти та докази.

Відповідно до ст. 80 Господарського кодексу України до господарських товариств з поміж інших належать акціонерні товариства.

Акціонерним товариством є господарське товариство, яке має статутний капітал, поділений на визначену кількість акцій однакової номінальної вартості, і несе відповідальність за зобов`язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть ризик збитків, пов`язаних із діяльністю товариства, в межах вартості належних їм акцій, крім випадків, визначених законом.

Згідно з ч. 1 статті 82 Господарського кодексу України визначено, що установчим документом акціонерного товариства є статут.

При цьому, статутом Приватного акціонерного товариства «Карпатська рудна компанія» в редакції 2016 року, затвердженого рішенням №24-08/16 Акціонера Приватного акціонерного товариства «Карпатська рудна компанія» від 24 серпня 2016 року, передбачено склад органів товариства та повноваження органів товариства.

Зокрема в п. 7.1.4 Статуту зазначено, що Органами Товариства є:

1.Вищий орган Товариства - Загальні збори;

1)Виконавчий орган Товариства - Директор.

Згідно п. 7.2.8, (п.п. 39, 40, 41) Статуту Товариства до виключної компетенції Зборів належить:

- прийняття рішення щодо укладення, припинення або зміни умов будь-якого правочину, договору, контракту, угоди або іншої домовленості з будь якою особою, що розраховано (безпосередньо або опосередковано, одноразово або за декілька разів) на загальну суму більш ніж еквівалент 100 000 (сто тисяч) гривень 00 копійок;

- прийняття рішення щодо укладення, припинення або зміни умов будь яких договорів поруки, гарантії, позики, фінансової допомоги, кредитних договорів, договорів застави, іпотеки, договорів чи угод щодо відчуження будь-яких активів та майна Товариства та інших правочинів, які тягнуть за собою виникнення боргових зобов`язань у Товариства та/або втрату майна Товариства;

- прийняття рішення щодо укладення будь-якого договору, контракту або іншої домовленості з будь-якою особою, які виходять за рамки звичайної господарської діяльності Товариства або базуються на незвичайних комерційних умовах (тобто будь-які договори, контракти, угоди чи домовленості, які не є виправданими з комерційної точки зору).

Пунктом 7.3.4. Статуту Товариства зазначено, що до компетенції директора належить вирішення всіх питань, пов`язаних з керівництвом поточною діяльністю Товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції Загальних зборів.

Аналіз Статуту Товариства ПрАТ "Карпатська рудна компанія" свідчить про те, що у директора відсутні повноваження щодо укладення правочинів на суму яка перевищує 100 000 гривень без згоди на укладання таких правочинів Загальними зборами, такий не вправі укладати угоди та/або правочини щодо відчуження будь-яких активів та майна Товариства та інших правочинів, які тягнуть за собою виникнення боргових зобов`язань у Товариства, а також, укладення угод чи домовленостей, які не є виправданими з комерційної точки зору.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Довідкою ДНВП «Геоінформ України» щодо залишкових запасів корисної копалини Мужіївського родовища, наданою стороною захисту, підтверджено, що станом на 01.07.2013 за даними Державного балансу запасів корисних копалин, у відвалах знаходяться запаси золото-поліметалічних руд і корисних компонентів, видобутих у процесі геологічної розвідки, в кількості за категоріями: руда (тис. т) С1- 132,1 ; золото (кг) С1 - 205,0; срібло (т) С1 - 1,792; свинець (тис, т) С1 - 1,028; цинк (тис.т) С1 - 0,8. Вказані запаси відносяться до загальних запасів золото-поліметалічних руд Мужіївського родовища (затверджені ДКЗ СРСР в 1990 р.) і враховані у Державному балансі запасів корисних копалин України (доказ - Довідка ДНВП «Геоінформ України»).

Згідно курсу НБУ в період 2019 року найнижча ціна за грам золота становила - 1 060 гривень, а найвища - 1 237 гривень.

При цьому, при проведенні розрахунків лише вміст золота у відвалах без вмісту інших корисних копалин, та обранні найнижчої ціни, то у вказаних відвалах наявний вміст золота на загальну суму 217 300 000 гривень.

Тобто, передача відвалів гірських порід підпадає під визначення - правочин, (де дії особи, були б спрямовані на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків), значно перевищує загальну суму більш ніж еквівалент 100 000 грн та, відповідно, прийняття рішення щодо укладання такого правочину входить до виключної компетенції Загальних зборів ПрАТ "Карпатська рудна компанія".

Тому, колегія суддів погоджується з висновок суду першої інстанції про те, що відвали гірських порід якби вони були б активом чи рухомим майном Товариства директор, якому інкриміновано вчинення злочину, передбаченого ст. 382 КК України, як Виконавчий орган - Директор, не мав повноважень чи будь- яких прав, згідно законодавства та Статуту на укладення такого правочину, а відповідно і відсутність прямого умислу в обвинуваченого ОСОБА_6 на вчинення передбаченого ч. 2 ст. 382 КК України кримінального правопорушення.

При оцінці пред`явленого обвинуваченому ОСОБА_6 обвинувачення за ч. 2 ст. 382 КК України колегія суддів також бере до уваги приписи таких нормативно-правових актів, та фактичні обставини справи.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право серед іншого, накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Згідно ст. 56 Закону України "Про виконавче провадження" арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Арешт на рухоме майно, що не підлягає державній реєстрації, накладається виконавцем лише після проведення його опису.

Виконавець за потреби може обмежити право користування майном, здійснити опечатування або вилучення його у боржника та передати на зберігання іншим особам, про що він виносить постанову або зазначає обмеження в постанові про арешт.

Статтею 60 цього ж Закону визначено, що під час виконання рішень про передачу стягувачу предметів, зазначених у виконавчому документі, виконавець вилучає такі предмети у боржника і передає їх стягувачу, про що складає акт передачі. У разі письмової відмови стягувача від одержання предметів, вилучених у боржника під час виконання рішення про їх передачу стягувачу, виконавець повертає зазначені предмети боржникові, про що складає акт, і виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що державним виконавцем не було вжито усіх заходів до виконання зазначеної вище ухвали Господарського суду Закарпатської області.

Вказане підтверджується відеоматеріалами проведення слідчих дій, з яких убачається, що відвали весь час знаходились у вільному доступі, не були огороджені будь-якою огорожею, і до відвалів мали вільний доступ як представники ТзОВ "Закарпатполіметали", так і органи досудового розслідування, та представники державної виконавчої служби.

Проте, незважаючи на те, що вказані відвали гірських порід були у вільному доступі і згідно положень Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець мав право описати, арештувати, вилучити та передати на відповідальне зберігання дані відвали представнику ТзОВ "Закарпатполіметали", однак цього не зробив, а формально склав акт про те, що ухвала суду не виконана боржником.

Наявність такої можливості у державного виконавця підтверджується матеріалами іншого виконавчого провадження № 53407838 щодо виконання ухвали Господарського суду Закарпатської області у справі № 907/1109/13 від 08.12.2016, якою аналогічно було зобов`язано ПрАТ "Карпатська рудна компанія" передати ТзОВ "Закарпатполіметали" лежалі хвости, яка була виконана державним виконавцем шляхом складення акту державного виконавця про передачу представнику ТзОВ "Закарпатполіметали" лежалих хвостів, які перебувають у вільному доступі.

Погоджуючись з висновками суду, викладеними у вироку, при посиланні на такі нормативно-правові акти та докази, колегія суддів визнає їх належним чином вмотивованими.

При оцінці доводів апеляційної скарги, викладених у вироку висновків, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що органом досудового розслідування не було належним чином перевірено та досліджено той факт, що на відвали гірських порід, які ПрАТ "Карпатська рудна компанія" зобов`язана була передати, посадовими особами органів досудового розслідування було накладено арешт, що у провадженні ГСУ ГПУ перебувало кримінальне провадження № 12014070000000103 від 08.05.2014 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.

Так, 03.11.2014 слідчим суддею Печерського районного суду м. Києва було накладено арешт шляхом заборони відчуження на рухоме і нерухоме майно, у тому числі на відвали гірських порід, які вказані в ухвалі Господарського суду Закарпатської області, у справі № 907/888/13 від 16.02.2016, одним із мотивів накладення якого є забезпечення можливої конфіскації вказаного майна, що підтверджується ухвалою Печерського районного суду м. Києва у справі № 757/31085/14-к від 03.11.2014, яка є чинною, про що під час судового розгляду зазначив і свідок - директор ПрАТ "Карпатська рудна компанія" ОСОБА_17 .

Під час розгляду апеляційної скарги прокурор не надав докази на підтвердження того, що вищевказане судове рішення скасовано, у тому числі на період виконання ухвали господарського суду не існувало обтяжень щодо використання, відчуження цього майна.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що ці обставини, також унеможливлювали виконання ухвали Господарського суду Закарпатської області від 16.02.2016, що цим обставинам органом досудового розслідування не дана будь-яка оцінка.

З огляду на наведене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що у зв`язку з наявним рішенням суду (ухвали слідчого судді) про накладення арешту на вказані відвали гірських порід, обвинувачений ОСОБА_6 фізично не міг виконати ухвалу Господарського суду Закарпатської області у справі № 907/888/13 від 16.02.2016 про передачу таких відвалів, що у свою чергу підтверджує відсутність прямого умислу в діях обвинуваченого ОСОБА_6 при виконання рішення суду, що є обов`язковою ознакою передбаченого ст. 382 КК України кримінального правопорушення.

З огляду на наведене, апеляційний суд погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що достатніх та достовірних доказів вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК, стороною обвинувачення не надано та, відповідно, не здобуто як під час судового розгляду у суді першої інстанції, так і апеляційним судом, а показання свідків обвинувачення не містять об`єктивних, конкретних і беззаперечних доказів на підтвердження вчинення обвинуваченим ОСОБА_20 суспільно небезпечного діяння.

Разом із тим, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав недопустимими доказами надані стороною обвинувачення копії матеріалів виконавчого провадження № НОМЕР_2, оскільки такі отримані з порушенням вимог чинного Кримінального процесуального законодавства.

При цьому, суд першої інстанції обґрунтовано взяв до уваги такі обставини.

Так, під час проведення досудового розслідування 13 листопада 2019 року прокурор звернувся до Берегівського районного суду Закарпатської області із клопотанням про тимчасовий доступ до матеріалів виконавчого провадження НОМЕР_1 з можливістю вилучення їх оригіналів.

У подальшому, прокурором було уточнено дане клопотання в частині вилучення не оригіналів, а тільки копій матеріалів виконавчого провадження НОМЕР_1.

За результатами розгляду вказаного клопотання, 15 листопада 2019 року слідчим суддею Берегівського районного суду Закарпатської області клопотання було задоволено і надано тимчасовий доступ до матеріалів виконавчого провадження № НОМЕР_2 з можливістю вилучення їх копій.

21 листопада 2019 року в період з 15:00 год по 15:30 год, у приміщенні відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ в Закарпатській області, на виконання вищевказаного судового рішення, вилучено фотокопії виконавчого провадження № НОМЕР_2.

Відповідно до ч. 1 ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК України порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

Частина 2 статті 84 КПК України чітко проміж інших доказів визначає, що процесуальними джерелами доказів є саме документи.

Згідно з ч. 1 ст. 99 КПК України, документом є спеціально створений з метою збереження інформації матеріальний об`єкт, який містить зафіксовані за допомогою письмових знаків, звуку, зображення тощо відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.

Відповідно до ч. 3 ст. 99 КПК України сторона кримінального провадження, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, зобов`язані надати суду оригінал документа. Оригіналом документа є сам документ, а оригіналом електронного документа - його відображення, якому надається таке ж значення, як документу.

Частина 5 ст. 99 КПК України визначає, що для підтвердження змісту документа можуть бути визнані допустимими й інші відомості, якщо: оригінал документа втрачений або знищений, крім випадків, якщо він втрачений або знищений з вини потерпілого або сторони, яка його надає; оригінал документа не може бути отриманий за допомогою доступних правових процедур; оригінал документа знаходиться у володінні однієї зі сторін кримінального провадження, а вона не надає його на запит іншої сторони.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що жодної з обставин, передбачених ч. 5 ст. 99 КПК України, прокурором не наведено та не підтверджено, у зв`язку з чим надані прокурором копії документів не являються документами в розумінні ст. 99 КПК України, а відповідно і не є допустимими доказами в кримінальному провадженні.

Крім того, як вірно констатовано судом першої інстанції, ухвалою слідчого судді від 15 листопада 2019 року надано дозвіл на вилучення копій матеріалів виконавчого провадження № НОМЕР_2, слідчому СВ Берегівського ВП ГУ НП в Закарпатській області. Також, цією ж ухвалою було попереджено відділ примусового виконання рішень управління Державної виконавчої служби ГТУЮ у Закарпатській області, що він зобов`язаний надати тимчасовий дозвіл лише слідчому СВ Берегівського ВП ГУ НП в Закарпатській області. Однак, 21 листопада 2019 року, в період з 15:00 год по 15:30 год, у приміщенні відділу примусового виконання рішень УДВС ГТУЮ в Закарпатській області, було проведено вилучення фотокопій виконавчого провадження НОМЕР_1, яке проводив прокурор Берегівської місцевої прокуратури. Тобто, зважаючи на наявність адресності ухвали про надання дозволу на вилучення копій документів саме слідчому, а не прокурору, такий тимчасовий доступ був проведений з порушенням вимог чинного КПК України прокурором Берегівської місцевої прокуратури.

Тому, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про визнання недопустимими доказами і копій матеріалів виконавчого провадження № НОМЕР_2, вилучених 21 листопада 2019 року, під час проведення тимчасового доступу до речей та документів на підставі ухвали слідчого судді від 15 листопада 2019 року в справі № 297/2465/19.

Доводи апеляційної скарги прокурора про те, що місцевим судом надано неправильну оцінку доказам сторони обвинувачення, - апеляційний суд відхиляє як такі, що спростовуються змістом вироку та наведеними вище судженнями, у зв`язку з чим, як безпідставні, необґрунтовані та непідтверджені, а навпаки спростовані змістом вироку, відхиляються і доводи апеляційної скарги про те, що за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду, у вироку не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази, і відкинув інші.

З огляду на вищенаведене, як безпідставні і такі, що не спростовують висновків суду, покладених в обґрунтування вироку, апеляційний суд відхиляє і доводи апеляційної скарги прокурора про те, що судом першої інстанції не взято до уваги показання свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , які безпосередньо у судовому засіданні зазначили, що способом виконання ухвали Господарського суду Закарпатської області від 16.02.2016 є підписання акту приймання-передачі гірських відвалів.

З огляду на вищенаведене, не знаходять свого підтвердження і доводи апеляційної скарги прокурора про те, що: не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження і твердження суду першої інстанції про те, що обвинуваченому ОСОБА_6 особисто гірські відвали не передавались, такі були передані ТзОВ «Карпатська рудна компанія»; ОСОБА_6 був уповноважений виконати ухвалу суду, а передача гірських відвалів не відносилась до компетенції загальних зборів ПАТ «Карпатська рудна компанія»; судом першої інстанції допущені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили ухвалити законне та обґрунтоване рішення, зокрема порушено вимоги ст. 94 КПК України щодо оцінки доказів та вимоги п. 1 ч. 3 ст. 374 КПК України щодо обов`язковості зазначення у мотивувальній частині виправдувального вироку підстав для виправдання обвинуваченого із зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.

При оцінці доводів апеляційної скарги про те, що у мотивувальній частині вироку міститься твердження про те, що прокурором не доведено, що обвинувачений ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, що у його діях відсутній склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК України, а в резолютивній частині вироку суд ухвалив виправдати ОСОБА_6 у зв`язку з відсутністю події кримінального правопорушення, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

З огляду на вищенаведене, колегія суддів вважає, що зібрані органом досудового розслідування, надані прокурором суду першої інстанції докази, а також докази сторони захисту, не доводять вину обвинуваченого ОСОБА_6 у скоєнні передбаченого ч. 2 ст. 382 КК України кримінального правопорушення, а саме вину в умисному невиконанні особою - ОСОБА_6 при виконанні свої посадових обов`язків, судового рішення.

При оцінці цих доводів апеляційної скарги та прийнятті судового рішення, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції помилково у резолютивній частині вироку зазначено про виправдання обвинуваченого ОСОБА_6 з відсутністю події кримінального правопорушення. З огляду на положення ст. ст. 409, 411 КПК України, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що помилкове посилання у резолютивній частині вироку на виправдання обвинуваченого ОСОБА_6 за відсутністю події кримінального правопорушення не тягне скасування виправдувального вироку з формальних підстав, оскільки вищевказана невідповідність мотивувальної та резолютивної частин вироку не вплинула і не впливає на вирішення питання про невинуватість обвинуваченого ОСОБА_6 за ч. 2 ст. 382 КК України, на правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги та погоджуючись із висновками суду першої інстанції, апеляційний суд вважає, що викладені у вироку висновки суду першої інстанції, підтверджуються доказами не лише сторони захисту, а й сторони обвинувачення - показаннями свідків обвинувачення, відеозаписами проведених обшуків, письмовими доказами, і при цьому, окрім вищенаведеного, у мотивувальній частині вироку не міститься посилання на докази, які містять суперечності, які мають істотне значення для висновків суду, що окремі суперечності у доказах судом першої інстанції усунуті при дослідженні доказів та вмотивуванні висновків викладених у вироку.

Тому доводи апеляційної скарги прокурора у цій частині відхиляються.

Посилання прокурора - апелянта на дані про особу обвинуваченого ОСОБА_6 та вимоги про ухвалення апеляційним судом вироку щодо обвинуваченого ОСОБА_6 , апеляційний суд, з огляду на вищенаведене, відхиляє як безпідставні.

Окрім цього частково безпідставним колегія суддів визнала клопотання прокурора про дослідження апеляційним доказів всіх доказів, які досліджувались судом першої інстанції, та допит свідків, і відхилила, оскільки в його обґрунтування прокурор не вказує на те, які саме відомості чи обставини, ніж ті, що були встановлені судом першої інстанції, можуть бути встановлені шляхом повторного дослідження всіх доказів та допиту свідків. Також прокурор не посилається на будь-які порушення, допущені судом першої інстанції при дослідженні цих доказів та допиті свідків, і таких порушень апеляційним судом не встановлено.

З огляду на вищенаведене, з урахуванням положень ч. 1 ст. 337 КПК України, відповідно до якої судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту, крім випадків, передбачених цією статтею, апеляційний суд вважає, що оцінивши в сукупності, зібрані у кримінальному провадженні і наведені вище докази, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_6 необхідно виправдати за пред`явленим йому обвинуваченням за ч. 2 ст. 382 КК України, оскільки таке обвинувачення наявними у матеріалах кримінального провадження доказами не доведено, як у суді першої інстанції, так і під час розгляду справи апеляційним судом.

При оцінці цих доводів апеляційної скарги та прийнятті судового рішення, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що під час розгляду кримінального провадження прокурор не посилався на наявність інших доказів у підтвердження пред`явленого ОСОБА_6 обвинувачення, що можливості збирання додаткових доказів вичерпані.

Тому, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції, розглянувши кримінальне провадження відповідно до вимог закону, дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, принципу диспозитивності, а саме, діючи в межах своїх повноважень та компетенції, вирішуючи лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створивши необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків, на підставі сукупності правильно оцінених доказів з точки зору достатності, належності та допустимості, дійшов обґрунтованого висновку про визнання ОСОБА_6 невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК України, та виправдав його у зв`язку з відсутністю допустимих доказів, які доводять вину ОСОБА_6 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК України, а саме в умисному невиконанні особою - обвинуваченим ОСОБА_6 судового рішення, з наведенням відповідного обґрунтування прийнятого рішення, яке відповідає вимогам ст. 62 Конституції України, згідно з якою ніхто не зобов`язаний доводи свою невинуватість у вчиненні злочину, а обвинувачення не може ґрунтуватись на доказах, одержаних незаконним шляхом, та на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Будь-яких процесуальних порушень при дослідженні й оцінці доказів, які б ставили під сумнів законність висновків суду першої інстанції, колегією суддів не встановлено, як і не встановлено істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б давали підстави для скасування вироку з призначенням нового судового розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції.

Разом із тим, обґрунтованим є і рішення суду в частині вирішення долі речових доказів у кримінальному провадженні.

За таких обставин, апеляційна скарга прокурора, доводи якої є безпідставними та необґрунтованими, не підлягає задоволенню, а вирок суду першої інстанції як законний та обґрунтований підлягає залишенню без зміни.

Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу, яку подав прокурор ОСОБА_8 , залишити без задоволення.

Вирок Берегівського районного суду Закарпатської області від 27 травня 2022 року, щодо обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК України ОСОБА_6 , залишити без зміни.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і на неї може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Касаційного кримінального суду в складі Верховного Суду протягом трьох місяців із дня її проголошення.

Судді: