Постанова

від 17.10.2024 по справі 297/1252/20

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 жовтня 2024 року

м. Київ

справа № 297/1252/20

провадження № 51-1501км24

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5

розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_6 , який брав участь у судах першої й апеляційної інстанцій, на ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року в кримінальному проводженні стосовно

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця сел. Гощі Рівненської області, зареєстрованого в АДРЕСА_1 ), жителя АДРЕСА_2 ),

виправданого за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 382 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Рух справи, короткий зміст оскарженого судового рішення та встановлені фактичні обставини

Берегівський районний суд Закарпатської області вироком від 27 травня 2022 року визнав ОСОБА_7 невинуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 382 КК і виправдав у зв`язку з відсутністю події кримінального правопорушення.

За змістом вироку органами досудового розслідування ОСОБА_7 обвинувачувався в умисному невиконанні ухвали суду, що набрала законної сили, вчиненому службовою особою за таких обставин.

Господарський суд Закарпатської області ухвалою від 16 лютого 2016 року (справа № 907/888/13) зобов`язав Приватне акціонерне товариство «Карпатська рудна компанія» (далі - ПАТ) передати Товариству з обмеженою відповідальністю «Закарпатполіметали» (далі - ТОВ) відвали гірських порід (№ 1-5), розташовані на землях Мужіївської сільської та Берегівської міської рад (далі - відвали). Однак ОСОБА_7 як директор ПАТ не виконав цього судового рішення. Тому в межах відкритого 15 травня 2017 року виконавчого провадження № 53912888, скерованого 9 липня 2019 року на примусове виконання, 25 липня та 23 вересня 2019 року було накладено на ПАТ штрафи в розмірі 5100 та 10 200 грн відповідно, а 23 вересня 2019 року складено акт про невиконання боржником у встановлений строк ухвали суду від 16 лютого 2016 року.

Виправдовуючи ОСОБА_7 , суд першої інстанції послався на те, що прокурором не доведено вчинення обвинуваченим кримінального правопорушення та наявності в діях складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК.

Закарпатський апеляційний суд ухвалою від 19 грудня 2023 року залишив вирок без змін.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі прокурор просить на підставах, передбачених пунктами 1, 2 ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції і призначити новий розгляд у цьому суді. Суть доводів зводиться до того, що при здійсненні провадження апеляційний суд не розглянув усіх аргументів сторони обвинувачення, не дав на них умотивованих відповідей, належно не оцінив зібраних у справі фактичних даних, унаслідок чого необґрунтовано залишив без змін незаконний виправдувальний вирок. Як наголошує автор скарги, відхиливши клопотання прокурора про дослідження низки доказів, згаданий суд не дотримався вимог ч. 6 ст. 22, ст. 404 КПК і такі порушення унеможливили встановлення обставин, визначених у ст. 91 цього Кодексу. На думку скаржника, під час апеляційного перегляду було залишено поза увагою показання свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та документи, вилучені в ході обшуку в офісі ПАТ; неправомірно визнано недопустимими копії матеріалів виконавчого провадження, що спростовують версію сторони захисту і доводять обізнаність ОСОБА_12 про необхідність виконання рішення господарського суду. Вважає, що оспорювана ухвала не відповідає статтям 370, 419 КПК.

На касаційну скаргу захисник ОСОБА_13 подав заперечення, в яких, наводячи доводи на обґрунтування законності ухвали апеляційного суду, просить її залишити без зміни, а заявлені стороною обвинувачення вимоги - без задоволення.

Учасникам кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час і місце касаційного розгляду. Клопотань про його відкладення не надходило; захисник ОСОБА_13 повідомив про те, що не бажає брати участь у судовому засіданні.

Позиції учасників судового провадження

У суді касаційної інстанції прокурор підтримав подану касаційну скаргу.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі й у запереченнях на неї, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга підлягає частковому задоволенню на таких підставах.

Ухвала апеляційного суду - це рішення стосовно законності й обґрунтованості вироку чи ухвали, що перевіряється в апеляційному порядку. Тому вона повинна відповідати тим же вимогам, що й рішення суду першої інстанції, тобто бути законною, обґрунтованою і вмотивованою, як це передбачено ст. 370 КПК.

За змістом приписів ст. 419 вказаного Кодексу суд апеляційної інстанції зобов`язаний проаналізувати й зіставити з наявними у справі та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. При залишенні заявлених вимог без задоволення в ухвалі має бути зазначено підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.

Відповідно до передбачених ст. 2 КПК завдань кримінального провадження апеляційний суд, виконуючи обов`язок щодо ретельної перевірки аргументів скаржника, повинен використати всі процесуальні можливості, у тому числі провести судове слідство в необхідному обсязі згідно з правилами ст. 404 цього Кодексу.

Недотримання цих положень є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, яке тягне за собою скасування судового рішення.

Суд апеляційної інстанції при перегляді вироку щодо ОСОБА_7 належно не виконав зазначених законодавчих приписів.

За матеріалами кримінального провадження, не погодившись із виправдувальним вироком, прокурор оскаржив його в апеляційному порядку. У поданій скарзі, наводячи конкретні доводи, просив на підставах, передбачених пунктами 2-4 ч. 1 ст. 409 КПК, скасувати оспорюване рішення і постановити новий вирок, яким визнати ОСОБА_7 винним за ч. 2 ст. 382 КК. Мотивуючи позицію, прокурор акцентував на тому, що місцевий суд не дав належної оцінки зібраним у справі доказам сторони обвинувачення, у тому числі постанові від 9 липня 2019 року про передачу виконавчого провадження до відділу примусового виконання рішень, підписаному ОСОБА_7 повідомленню про оскарження постанови від 25 липня 2019 року, якою на ПАТ було накладено штраф, а також показанням свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 про компетенцію виправданого виконати судове рішення шляхом складення акту приймання-передачі відвалів. Також,за твердженням прокурора, не було враховано, що обов`язок виконати ухвалу від 16лютого 2016 року виник у ОСОБА_7 з моменту передачі провадження на примусове виконання 9 липня 2019 року, тобто тоді, коли той обіймав посаду директора ПАТ. Крім того, в апеляційній скарзі зазначалося про помилкове визнання недопустимими фактичних даних, зафіксованих у копіях матеріалів виконавчого провадження № 53912888, отриманих у законний спосіб (за ухвалою слідчого судді), завірених уповноваженою особою. Разом із цим прокурор письмово клопотав про дослідження документів та допит обвинуваченого й ряду свідків.

Залишаючи без задоволення апеляційну скаргу сторони обвинувачення, суд ретельно з використанням усіх процесуальних можливостей не перевірив викладених у ній доводів і не дав на них вичерпних відповідей.

При цьому, здійснюючи апеляційне провадження, суд не врахував законодавчих норм, які регулюють відповідальність за невиконання судових рішень, і не з`ясував, чи було додержано їх та ст. 91 КПК при ухваленні виправдувального вироку.

У частині 2 ст. 382 КК встановлено кримінальну відповідальність за умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню, вчинені службовою особою.

Європейський суд з прав людини зазначає, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), серед іншого, захищає виконання остаточних судових рішень, які в державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно, не можна перешкоджати виконанню судового рішення, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати (рішення у справі «Глоба проти України», заява № 15729/07, п. 26). Тобто обов`язковість судового рішення, яке набрало законної сили, не дозволяє ставити його виконання в залежність від волі боржника або будь-яких інших осіб, оскільки це б нівелювало значення самого права звернення до суду як засобу захисту й забезпечення реального відновлення порушених прав та інтересів. Схожі правові висновки Верховний Суд виклав у постановах від 30 серпня 2018 року у справі № 916/4106/14, від 25 вересня 2020 року у справі № 924/315/17.

Диспозиція ч. 1 ст. 382 КК має бланкетний характер, для розкриття її змісту в кожному конкретному випадку суб`єкт правозастосування повинен звертатися до тексту самого судового рішення та норм законодавства, які визначають порядок реалізації відповідних судових приписів. Для доведення умисного невиконання судового рішення має важливе значення з`ясування питання про наявність реальної можливості його виконати. А для встановлення факту умисного невиконання достатньо підтвердити, що зобов`язана особа мала можливість хоча б частково виконати судове рішення, але без поважних причин не зробила цього (постанова Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 29 жовтня 2019 року, справа № 509/255/14-к).

За нормами господарського процесуального права виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом, у порядку, встановленому законодавством про виконавче провадження.

Отже, завданням суду апеляційної інстанції в цій справі було перевірити законність оспорюваного рішення, проаналізувавши зібрані докази й відповідні норми права, у тому числі ті, які визначають порядок виконання ухвали, і в такому розрізі безспірно визначити, чи мала службова особи зобов`язаного підприємства реальну можливість хоча б частково виконати судовий наказ та чи є правильними висновки місцевого суду про невинуватість обвинуваченого.

Апеляційний суд цього не зробив і не зіставив зібраних доказів.

Як убачається з матеріалів провадження, Господарський суд Закарпатської області ухвалою від 16 лютого 2016 року (справа № 907/888/13) у порядку повороту виконання рішення цього суду від 19 вересня 2014 року, скасованого постановою Львівського апеляційного господарського суду від 16 лютого 2015 року, зобов`язав ПАТ як правонаступника Товариства з обмеженою відповідальністю «Карпатська рудна компанія» повернути ТОВ відвали гірських порід, передані раніше за актом приймання-передачі від 12 березня 2014 року. На виконання ухвали від 16 лютого 2016 року видано відповідний судовий наказ.

Водночас суд установив, що в період відкритого 15 травня 2017 року виконавчого провадження керівником ПАТ був ОСОБА_7 (із 26 серпня 2016 року до 19 вересня 2019 року). Однак рішення господарського суду так і не було виконано, а зазначені факти не отримали належної оцінки.

Попри те, що прокурор заперечував відповідність висновків у вироку фактичним обставинам кримінального провадження, наводив аргументи, котрі, на його думку, доводили перебування відвалів у розпорядженні ПАТ, обізнаність ОСОБА_7 про рішення господарського суду, наявність у нього реальної можливості та обов`язку його виконати і про вжиття державними виконавцями заходів щодо примусового виконання, апеляційний суд у своїй ухвалі переконливо не спростував позиціїсторони обвинувачення. Замість цього переважно процитував відображені у вироку дані й формально констатував про правильність висновків місцевого суду, які оспорювалися. При цьому вмотивував рішення тим, що твердження скаржника спростовуються змістом вироку.

Разом із цим, незважаючи на імперативність приписів законодавства України щодо обов`язковості судового рішення як однієї з основних засад судочинства (п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 13 Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»), апеляційний суд продублював викладену у вироку тезу про те, що директор ПАТ не мав повноважень виконати зобов`язання, покладене на товариство за рішенням господарського суду від 16 лютого 2016 року, без дозволу загальних зборів ПАТ. Однак цей висновок є сумнівним, суперечить окресленим положенням закону та інституту правочину, адже акт, котрий мала скласти службова особа в конкретній юридичній ситуації, є лише документом, що засвідчує факт передачі майна на виконання судового рішення.

До того ж, незважаючи на встановлений у господарській справі № 907/888/13 факт передачі відвалів від ТОВ до ПАТ як правонаступника ТОВ «Карпатська рудна компанія» на підставі скасованого рішення Господарського суду Закарпатської області від 17 вересня 2013 року за актом від 12 березня 2014 року, наявним у справі, апеляційний суд повторив суперечливі твердження місцевого суду про те, що сторона обвинувачення не дослідила, чи відбулася передача відвалів і яким способом, що відвали були передані ТОВ «Карпатська рудна компанія», а не ПАТ і що службова особа ПАТ не могла повернути річ, яка їй не передавалася.

Також, акцентувавши на тому, що відвали не могли бути відчужені службовою особою ПАТ через перебування їх під арештом на підставі чинної ухвали Печерського районного суду м. Києва від 3 листопада 2014 року в справі № 757/31085/14-к, апеляційний суд залишив поза увагою, що вказаний захід забезпечення кримінального провадження стосувався лише двох відвалів і за даними Єдиного державного реєстру судових рішень на момент апеляційного розгляду арешт скасований ухвалою Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 14 жовтня 2022 року (справа № 308/6884/14-к). На цей факт посилався прокурор в апеляційній скарзі, але належної відповіді на свій довід не отримав.

Не можна вважати слушними й міркування в оспорюваній ухвалі про недопустимість копії матеріалів виконавчого провадження № 53912888, тимчасовий доступ до яких сторона обвинувачення отримала в порядку статей 164, 165 КПК на підставі ухвали слідчого судді Берегівського районного суду Закарпатської області від 15 листопада 2019 року. Адже апеляційний суд не навів аргументів, які би з урахуванням правової позиції, викладеної в постановах Верховного Суду (від 7 жовтня 2020 року у справі № 725/1199/19, від 31 серпня 2022 року у справі № 756/10060/17), свідчили про те, що вказані матеріали здобуто з істотним порушенням статей 84, 86, 87 КПК. А тому залишення їх без оцінки штучно звузило обсяг фактичних даних, які впливають на висновки суду про винуватість чи невинуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого слідчими органами діяння, звідси, і перешкодило прийняттю справедливого рішення.

Крім того, необхідно зазначити, що в ситуації, коли ставиться питання про скасування виправдувального вироку і постановлення обвинувального, засада безпосередності дослідження доказів на стадії апеляційного розгляду хоча і не є абсолютною, як у суді першої інстанції, але набуває вагомого значення, оскільки про винуватість чи невинуватість особи виснує суд, котрий здійснює перегляд і зобов`язаний створити необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав під час обстоювання відповідних правових позицій.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити правильність установлення фактичних обставин кримінального провадження місцевим судом, і це покладає на апеляційний суд відповідний обов`язок щодо дослідження й оцінки доказів. Водночас таке може виступати додатковою гарантією забезпечення права, закріпленого в ст. 6 Конвенції.

Натомість суд апеляційної інстанції, вирішуючи клопотання прокурора про дослідження доказів у справі, не врахував наведеного та положень ч. 6 ст. 22 КПК.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що процедуру апеляційного перегляду було здійснено формально, без додержання приписів ст. 2 КПК України, а оскаржена ухвала не відповідає вимогам статей 370, 419 цього Кодексу, про що слушно йдеться в касаційній скарзі.

Допущені істотні процесуальні порушення тягнуть за собою скасування ухвали суду апеляційної інстанції на підставі п. 1 ч. 1 ст. 438 КПК із призначенням нового розгляду в цьому суді.

Водночас такі порушення перешкоджають суду касаційної інстанції дійти безспірного висновку про правильність чи неправильність застосування закону України про кримінальну відповідальність, це питання має вирішити апеляційний суд за наслідками нового розгляду.

Тож подану прокурором скаргу належить задовольнити частково.

Під час нового апеляційного розгляду необхідно взяти до уваги зазначене, ретельно з використанням усіх процесуальних можливостей перевірити всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, а також інші аргументи сторони обвинувачення в касаційній скарзі, дати на все вичерпну відповідь і прийняти справедливе рішення, яке відповідатиме ст. 370 КПК.

Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК, колегія суддів

ухвалила:

Касаційну скаргу прокурора задовольнити частково.

Ухвалу Закарпатського апеляційного суду від 19 грудня 2023 року стосовно ОСОБА_7 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_14