Рішення

від 06.12.2023 по справі 639/8585/21

ЖОВТНЕВИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа №639/8585/21

Провадження №2/639/254/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2023 року Жовтневий районний суд м. Харкова

в складі: головуючого - судді Баркової Н.В.,

за участю секретаря - Кравченко А.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІП-ЕКСПЕРТ», Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРИМАСК-АВТОЕКСПЕРТ», Територіальний сервісний центр 6341 РСЦ МВС України в Харківській області, ОСОБА_4 про витребування майна від добросовісного набувача, поділ майна подружжя та визнання права власності на майно, -

ВСТАНОВИВ:

16.12.2021 року представник позивача ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третіми особами зазначивши ТОВ «ВІП-ЕКСПЕРТ», ТОВ «ПРИМАСК-АВТОЕКСПЕРТ», Територіальний сервісний центр 6341 РСЦ МВС України в Харківській області, ОСОБА_4 , і просить суд витребувати від ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в порядку статті 388 ЦК України у спільну сумісну власність подружжя автомобіль «ТОYОТА САМRY», VIN-код НОМЕР_1 , 2017 року випуску, сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 ; здійснити поділ спільної сумісної власності подружжя шляхом визнання за позивачем ОСОБА_1 права власності на 1/2 (одну другу) частину автомобіля «ТОYОТА САМRY», VIN-код НОМЕР_1 , 2017 року випуску, сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 та судові витрати покласти на відповідачів.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що з 14.02.2014 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, який в подальшому розірвано рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 11.09.2018 року. Під час перебування в шлюбі позивач та відповідач ОСОБА_2 за спільні кошти придбали майно, в тому числі 18.05.2017 року - автомобіль «ТОYОТА САМRY» типу Седан-В, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , 2017 року випуску, сірого кольору, р.н. НОМЕР_3 , який був зареєстрований на ім`я на той час дружини позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 . Поступово сімейні відносини погіршились, тому ОСОБА_1 змушений був звернутись до суду з позовом про розподіл майна подружжя, однак позов був залишений без розгляду, оскільки спочатку вони дійшли згоди щодо мирного врегулювання даного спору. Так, зокрема, спірний автомобіль повинен був дістатись позивачу, однак ОСОБА_2 постійно уникала та відкладала зустрічі з позивачем щодо переоформлення вказаного автомобілю на його ім`я, посилаючись на зайнятість, хвороби, поїздки, догляд за дитиною тощо. Наприкінці грудня 2019 року позивачу стало відомо, що вказаний автомобіль 01.09.2018 року, тобто за 10 днів до розірвання шлюбу, ОСОБА_2 переоформила на ім`я ОСОБА_4 , який є знайомим їх родини, без письмової позивача на це, на підставі договору купівлі-продажу транспортного засобу №6218/18/007289 від 01.09.2018 року укладеним між ТОВ «Примаск-Автоексперт», який був комісіонером та діяв на підставі укладеного з власником ТЗ Договору комісії №6218/18/007289 від 01.09.2018 року, та ОСОБА_4 . На думку позивача, про фіктивність вказаного правочину свідчить ціна автомобілю, що в даному випадку визначена в розмірі 150 000 грн., і не відповідає ринковій вартості вказаного автомобілю. Коли позивач ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_4 з проханням повернути спірний автомобіль, оскільки йому було відомо, що ОСОБА_2 на той час перебувала з ОСОБА_1 в шлюбі, ОСОБА_4 повідомив ОСОБА_1 про те, що він переоформив вказаний автомобіль на ім`я знайомої ОСОБА_3 , оскільки в нього були кредитні зобов`язання в АТ «A-Банк», і вказаний автомобіль міг опинитись в обтяженні, відповідно до договору купівлі-продажу транспортного засобу №5677/19/004636 від 07.12.2019 року укладеним між ТОВ «ВІП-ЕКСПЕРТ», який був комісіонером та діяв на підставі укладеного з власником ТЗ Договору комісії №5677/19/004636 від 07.12.2019 року, та відповідачем ОСОБА_3 . При перереєстрації вказаного автомобілю на ОСОБА_3 було змінено реєстраційний номер автомобілю НОМЕР_3 на реєстраційний номер НОМЕР_2 . Разом з тим, ОСОБА_3 наразі відмовляється повертати позивачу автомобіль, та відмовляється від зустрічі. Позивач до подачі цього позову звертався до Київського районного суду м. Харкова (справа №953/5482/20) з позовною заявою про визнання правочинів недійсними, однак рішенням від 04.02.2021 року ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог було відмовлено, а постановою Харківського апеляційного суду від 08.11.2021 року викладено мотивувальну частину рішення в іншій редакції. Зокрема, Харківським апеляційним судом зроблено висновок, що позивачем при зверненні до суду з позовом було обрано неефективний спосіб захисту порушеного права, а належним та ефективним буде саме віндикаційний позов. Отже позивач вважає, що спірний автомобіль є спільною сумісною власністю подружжя, був відчужений дружиною позивача під час шлюбу без його згоди на таке відчуження. Тому порушується право власності позивача на зазначений автомобіль, який вибув з його власності поза його волею. Крім того, оскільки спірний автомобіль вважається спільною сумісною власністю подружжя, хоча титульним власником і була дружина позивача, а добровільно поділити майно подружжя не вдалося, то є підстави для його поділу в порядку розподілу майна подружжя шляхом визнання за позивачем ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину автомобіля.

У зв`язку з викладеним, позивач вимушений звернутися до суду з вказаним позовом, посилаючись на ст.388 ЦК України і судову практику Верховного Суду, зокрема, викладену в постанові від 08.09.2021 року справа №640/14575/17.

21.12.2021 року ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Потерайла Антона Миколайовича про забезпечення позову у цивільній справі №639/8585/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІП-ЕКСПЕРТ», Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРИМАСК-АВТОЕКСПЕРТ», Територіальний сервісний центр 6341 РСЦ МВС України в Харківській області, ОСОБА_4 про витребування майна від добросовісного набувача, поділ майна подружжя та визнання права власності на майно - задоволено частково. Заборонено ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 або іншим особам, уповноваженим діяти від її імені, відчуження належного їй рухомого майна, а саме: автомобіля марки «ТОYОТА САМRY», VIN-код НОМЕР_1 , 2017 року випуску, сірого кольору, державний номерний знак НОМЕР_2 . В іншій частині в задоволенні заяви про забезпечення позову - відмовлено.

Ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова від 05.01.2022 року прийнято позов до розгляду та відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІП-ЕКСПЕРТ», Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРИМАСК-АВТОЕКСПЕРТ», Територіальний сервісний центр 6341 РСЦ МВС України в Харківській області, ОСОБА_4 про витребування майна від добросовісного набувача, поділ майна подружжя та визнання права власності на майно. Призначено підготовче засідання.

02.09.2022 року на адресу суду за вх. №9704 від відповідача ОСОБА_3 надійшов відзив на позов, в якому остання просить суд відмовити повністю у задоволенні позову, вважає його безпідставним. Зокрема, доводи про фіктивність правочину щодо перереєстрації автомобіля марки «ТОYОТА САМRY», VIN-код НОМЕР_1 , 2017 року випуску, сірого кольору вважає необгрунтованими, оскілки вказаний правочин не визнано фіктивним. У ОСОБА_3 були правовідносини тільки з продавцем автомобілю ТОВ «ВІП-ЕКСПЕРТ», а з попередніми власниками автомобілю - ОСОБА_4 та ОСОБА_2 у ОСОБА_3 були відсутні будь-які правовідносини, вона їх не знала. ОСОБА_3 є добросовісним набувачем спірного автомобіля, що визнається у позові ОСОБА_1 . Щодо посилань позивача на кредитні зобов`язання ОСОБА_4 перед АТ «А-Банк», то ці обставини не доведені і взагалі не мають жодного значення по даній справі. Верховний Суд у постанові від 03.05.2018 року по справі № 755/20923/14-ц, провадження № 61-10442св18, (де розглядалися саме подібні з даною справою правовідносини) зробив висновок, що при розгляді спорів про поділ цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів, витребування цього майна у третіх осіб з підстав його відчуження без письмової згоди одного з подружжя суди мають виходити з права одного з подружжя на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна. Отже, за відсутності згоди позивача на відчуження спірного автомобіля він має право на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім`ї майна. Оскільки правовідносини по даній справі є подібними з вищенаведеною справою № 755/20923/14-ц, то позивач ОСОБА_1 має право подавати до своєї колишньої дружини ОСОБА_2 інший позов про стягнення відповідної компенсації вартості відчуженого автомобіля без його згоди. Позовні вимоги ОСОБА_1 суперечать також іншому висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у Постанові Верховного Суду від 20.03.2019 р. по цивільній справі № 521/8368/15-ц (провадження № 61-17779св1), в якому вказано, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (BRUMARESCU у. ROMANIA, № 28342/95, §61 ЄСПЛ, від 28 жовтня 1999 року). Таким чином, на думку відповідача, відсутні будь-які законні підстави для витребування у добросовісного набувача ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у спільну сумісну власність подружжя спірного автомобіля, і для здійснення поділу спільної сумісної власності подружжя шляхом визнання за позивачем ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину спірного автомобілю, а також для покладення судових витрат на відповідача ОСОБА_3 .

Крім цього, відповідач ОСОБА_3 02.09.2022 року, з відповідними уточненнями від 08.09.2022 року, подала заяву про застосування позовної давності, в якій просила відмовити у задоволенні позову.

12.10.2022 року до суду від представника третьої особи Територіального сервісного центру 6341 РСЦ МВС України в Харківській області надійшов відзив на позов, який містить заперечення проти позову, при цьому представник третьої особи просить прийняти рішення на розсуд суду.

13.04.2023 року ухвалою Жовтневого районного суду м. Харкова підготовче провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІП-ЕКСПЕРТ», Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРИМАСК-АВТОЕКСПЕРТ», Територіальний сервісний центр 6341 РСЦ МВС України в Харківській області, ОСОБА_4 про витребування майна від добросовісного набувача, поділ майна подружжя та визнання права власності на майно - закрито. Призначено справу до судового розгляду по суті.

В судове засідання 06.12.2023 року учасники справи не з`явились, повідомлені належним чином про дату, час і місце розгляду справи.

Представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Потерайло А.М. надав письмову заяву, в якій просив розглянути справу у його відсутність та у відсутність позивача, позовні вимоги підтримав, просив задовольнити, посилаючись на викладені у позові обставини.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з`явилася, надала відзив на позов та заяву про застосування строків позовної давності, просила відмовити у задоволенні позову, її представник адвокат Горшкова Г.І. надала письмову заяву, в якій просила розглянути справу у її відсутність та у відсутність відповідача, заперечувала проти задоволення позовних вимог, посилаючись на викладені у відзиві обставини.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, повідомлена про дату, час та місце судового засідання належним чином, відзиву на позов та будь-яких заяв від неї не надходило.

Представник третьої особи Територіального сервісного центру 6341 РСЦ МВС України в Харківській області у судове засідання не з`явився, повідомлений про дату, час та місце судового засідання належним чином, надав відзив на позов, який містить заперечення проти позову, та просив розглянути справу у його відсутність і прийняти рішення на розсуд суду.

Треті особи ТОВ «ВІП-ЕКСПЕРТ», ТОВ «ПРИМАСК-АВТОЕКСПЕРТ» та ОСОБА_4 у судове засідання не з`явилися, повідомлені про дату, час та місце судового засідання належним чином, будь-яких заяв по суті справи від них не надходило.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, у відповідності до положень ч. 2 ст. 247 ЦПК України, судом не здійснювалося.

Суд, дослідивши письмові докази, приходить до висновку про те, що у задоволенні позовних вимог необхідно відмовити, виходячи з наступного.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 11.09.2018 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задоволено, розірвано шлюб, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 14.02.2014 року у Жовтневому відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Харківського міського управління юстиції, актовий запис №48, що підтверджується копією відповідного рішення (а.с. 15-16).

Як вбачається з копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу з 18.05.2017 року за ОСОБА_2 був зареєстрований на праві власності автомобіль «ТОYОТА САМRY», VIN-код НОМЕР_1 , 2017 року випуску, сірого кольору (а.с.17).

З копії іншого свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу вбачається, що з 01.09.2018 року автомобіль «ТОYОТА САМRY», VIN-код НОМЕР_1 , 2017 року випуску, сірого кольору був зареєстрований на праві власності за ОСОБА_4 (а.с.18).

Згідно з копією довідки про ТЗ станом на 06.04.2020 року, наданої на адвокатський запит, з 07.12.2019 року автомобіль «ТОYОТА САМRY», VIN-код НОМЕР_1 , 2017 року випуску, сірого кольору, перереєстрований за ОСОБА_3 (а.с.23).

Копії інших документів, що скопійовані з матеріалів іншої судової справи, мають погану якість для дослідження їх змісту (а.с.24-31).

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 04.02.2021 року у справі №953/5482/20 в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_3 , товариства з обмеженою відповідальністю «ВІП-ЕКСПЕРТ», товариства з обмеженою відповідальністю «ПРИМАСК-АВТОЕКСПЕРТ», третя особа - територіальний сервісний центр 6341 РСЦ МВС України в Харківській області про визнання правочинів недійсними - відмовлено в повному обсязі.

Між тим, постановою Харківського апеляційного суду від 08.11.2021 року апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволена частково. Рішення Київського районного суду м. Харкова від 04.02.2021 року змінено, викладено мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови (а.с.32-37). Зокрема, вказаною постановою, яка набрала законної сили, встановлені наступні обставини.

18.05.2017 на ім`я відповідача ОСОБА_2 в ТСЦ № 6341 РСЦ МВС України в Харківській області було зареєстровано автомобіль TOYOTA CAMRY, номер кузова НОМЕР_5 , 2017 року випуску, сірого кольору, на підставі ВМД 125160/2017/477179 від 24.04.2017р., виданою Київською митницею ДФС, на вказаний транспортний засіб закріплено номерні знаки НОМЕР_3 та оформлено свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_6 .

01.09.2018 між ТОВ «ПРИМАСК - АВТОЕКСПЕРТ» (Комісіонером) та відповідачем ОСОБА_2 (Комітентом) було укладено договір комісії № 6218/18/0072889 щодо продажу спірного автомобіля.

01.09.2018 між ТОВ «ПРИМАСК-АВТОЕКСПЕРТ» (Комісіонером) та відповідачем ОСОБА_4 (Покупцем) було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу № 6218/18/0072889, тобто спірного автомобіля.

В Територіальному сервісному центрі № 6341 РСЦ МВС України в Харківській області автомобіль перереєстровано на ім`я відповідача ОСОБА_4 на підставі договору № 6218/18/0072889 від 01.09.2018р., виданого ТОВ «ПРИМАСК-АВТОЕКСПЕРТ», на транспортний засіб оформлено свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_7

07.12.2019 між ТОВ «ВІП - ЕКСПЕРТ» (Комісіонером) та відповідачем ОСОБА_4 (Комітентом) було укладено договір комісії № 5677/19/004636 щодо продажу спірного автомобіля.

07.12.2019 між ТОВ «ВІП - ЕКСПЕРТ» ( комісіонером)) та відповідачем ОСОБА_3 (покупцем) було укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу № 5677/19/004636 щодо продажу спірного автомобіля за суму 442000 грн.

Також постанова Харківського апеляційного суду від 08.11.2021 року містить посилання на те, що в пункті 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 звернуто увагу на те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово - правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Отже, правова мета віндикаційного позову полягає у поверненні певного майна законному власнику як фактично, тобто у його фактичне володіння, так і у власність цієї особи, тобто шляхом відновлення відповідних записів у державних реєстрах.

Право власника на витребування свого майна із чужого незаконного володіння не є похідним від інших вимог, воно зберігається за власником за наявності умов, викладених у статтях 387, 388 ЦК України, що й повинно бути доведено у суді (пункти 10.10-10.11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13, провадження № 12-158гс19).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням наведеного судова колегія Харківського апеляційного суду в постанові від 08.11.2021 року прийшла до висновку, що заявлені ОСОБА_1 вимоги про визнання недійними договорів купівлі-продажу спірного автомобілю не є ефективним способом захисту належного йому права власності на зазначений автомобіль тому у задоволені зазначених позовних вимог належить відмовити.

В справі №953/5482/20 ОСОБА_1 були заявлені лише вимоги про визнання недійсними договорів купівлі - продажу автомобілю. Договори комісії, на підставі яких були укладені зазначені правочини, позивач не оспорює. Крім цього він не заявляє вимог про визнання автомобілю спільною сумісною власністю подружжя та його поділ.

При цьому матеріали справи свідчать про те, що спірний автомобіль було відчужено ОСОБА_2 від імені якої діяв комісіонер ТОВ «ПРИМАСК - АВТОЕКСПЕРТ» 01 вересня 2018 року, тобто ще під час шлюбу з ОСОБА_2 та звертаючись до суду з позовом про розірвання шлюбу, ОСОБА_1 посилався на відсутність між подружжям спору щодо спільного сумісного майна.

З огляду на вищезазначене судова колегія Харківського апеляційного суду в постанові від 08.11.2021 року зазначила, що суд дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, але помилково вважав що належним способом захисту прав позивача буде стягнення з відповідачки грошової компенсації вартості 1/2 частини спірного автомобілю.

Відповідно до ч. ч. 4, 6 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України та ч. 1, п.п. 1, 3, 7, 10 ч. 2 ст. 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; припинення дії, яка порушує право; припинення правовідношення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Положеннями ч. 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України та відповідно до ч.ч. 1, 5 та 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасникам справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Частиною 2 статті 78 ЦПК України зазначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Згідно зі ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

В п. 27 постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Згідно приписів ст.330 ЦК України якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст.388 цього Кодексу, майно не може бути витребуване у нього.

Як передбачено вимогами ст. 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Статтею 41 Конституції України визначено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст.ст. 317, 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.

Згідно зі ст.387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Тобто даною статтею закріплено загальне правило, що власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої ст.388 ЦК України пов`язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Вказана норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він його передав, не з їхньої волі іншим шляхом.

Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) «юридично» - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом.

Правила ч. 1 ст. 388 ЦК України стосуються випадків, коли набувач за відплатним договором придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач). У такому випадку власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. У частині третій цієї ж статті передбачено самостійне правило: якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача в усіх випадках. За змістом частини п`ятої статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі №907/50/16 (провадження № 12-122гс18).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року в справі №522/14900/19 (провадження № 61-10361св22) вказано, що: «можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Разом з тим, за змістом ст. 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.

Отже, вирішуючи справу про витребування майна з чужого незаконного володіння, суд повинен встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власника в силу обставин, передбачених частиною першою ст.388 ЦК України, зокрема, чи з його волі вибуло це майно з їх володіння.

Оскільки добросовісне набуття у розумінні ст.388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбано не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, наслідком угоди, укладеної з таким порушенням, є повернення майна з чужого володіння.

Такий правовий висновок узгоджується з правовою позицією, яка викладена в постанові Верховного Суду України №6-1203цс15 від 16.09.2015 року, та постанові КЦС ВС від 17.04.2019 року у справі № 307/464/15-ц.

Крім цього, в Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», зокрема, в п.10 зазначено, що реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК (435-15)) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв`язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред`явлена тільки стороні недійсного правочину. Норма частини першої статті 216 ЦК (435-15) не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою ст. 388 ЦК.

У пункті 58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2022 року в справі №461/12525/15-ц зазначено, що розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі №488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо.

Конструкція, за якою добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар.

Суд зазначає, що дійсно відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Згідно з частиною першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Частинами 1, 4, 5 ст. 71 СК України передбачено, що майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

За змістом п.25 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21.12.2007 №11, вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності таких осіб, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення чч.4, 5 ст.71 Сімейного кодексу щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим відповідної суми на депозитний рахунок суду.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст.365 Цивільного кодексу, за умови звернення подружжя (одного з них) із таким позовом (ст.11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної суми.

Якщо жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу й залишає майно в їх спільній частковій власності.

Відповідно до висновків КЦС у складі ВС у постанові від 04.03.2021 року у справі №343/1294/18 набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя, яка не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована. У разі коли презумпцію права спільної сумісної власності майна подружжя не спростовано за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю та підлягає поділу, при цьому частки чоловіка та дружини у майні є рівними. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Крім того, розірвання шлюбу не тягне за собою зміну правового статусу майна подружжя. Таке майно залишається їх спільною сумісною власністю. Тобто лише після вирішення питання про поділ майна, яке є спільною сумісною власністю, виділення конкретних часток кожному зі співвласників, таке майно набуває статусу спільної часткової власності чи особистої приватної власності.

Вирішуючи заяву відповідача ОСОБА_3 про застосування строків позовної давності до вимог ОСОБА_1 суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України). Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Частинами першою та п`ятою статті 261 ЦК України встановлено, що за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання, перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. А отже, відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову.

Вказане відповідає позиції Великої палати Верховного суду у постанові від 13.02.2019 року по справі № 826/13768/16 (11-609апп18).

В п. 27 постанови № 2 Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз`яснено, що виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Так, дослідивши надані учасниками справи письмові докази та судові рішення, суд приходить до висновку, що позивачем не надано суду доказів, які б підтверджували наявність недобросовісного набуття відповідачами спірного автомобіля «ТОYОТА САМRY», VIN-код НОМЕР_1 , 2017 року випуску, сірого кольору. Договори, за якими спірний транспортний засіб перейшов від ОСОБА_2 у власність інших осіб не є нікчемними та не визнані недійсними. Теперішній власник спірного автомобіля ОСОБА_3 є добросовісним набувачем, що не спростовано позивачем належними, достатніми і допустимими доказами. Також не доведено позивачем наявність передбачених законом підстав для витребування спірного автомобіля від добросовісного набувача ОСОБА_3 . За таких умов поділ вказаного автомобіля як спільного сумісного майна подружжя шляхом визнання за позивачем права власності на половину спірного автомобіля є неможливим. Інших позовних вимог позивачем не заявлено.

Враховуючи викладене, позов ОСОБА_1 задоволенню не підлягає через його недоведеність, у зв`язку з чим суд не надає оцінки доводам відповідача щодо пропуску позивачем строку позовної давності.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки у задоволенні позову відмовлено, то судовий збір на користь позивача не стягується.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст.1-18, 76-82, 95, 141, 142, 228, 229, 235, 244, 245, 259, 263-265, 268, 354 ЦПК України, ст.ст. 253, 256, 257, 267, 330, 377, 388, 1216, 1218, 1219 ЦК України, ст.ст. 57, 60, 70, 71 СК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи: Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІП-ЕКСПЕРТ», Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРИМАСК-АВТОЕКСПЕРТ», Територіальний сервісний центр 6341 РСЦ МВС України в Харківській області, ОСОБА_4 про витребування майна від добросовісного набувача, поділ майна подружжя та визнання права власності на майно - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_8 , адреса: АДРЕСА_1 ;

Відповідачі:

-ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_9 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ;

-ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 ,

Треті особи:

-Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІП-ЕКСПЕРТ», ЄДРПОУ:34264998, місцезнаходження: м. Харків, вул. Шевченко, буд. 28;

-Товариство з обмеженою відповідальністю «ПРИМАСК-АВТОЕКСПЕРТ», ЄДРПОУ:37366015, місцезнаходження: Харківська область, Харківський р-н, с. Циркуни, вул. Кутузівська, буд. 19/1;

-Територіальний сервісний центр 6341 РСЦ МВС України в Харківській області, ЄДРПОУ:40112097, місцезнаходження: м. Харків, вул. Шевченко, буд. 26;

-ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_10 , адреса: АДРЕСА_4 .

Повне рішення складено 02.01.2024 року.

Суддя Н.В. Баркова