Постанова

від 20.12.2023 по справі 385/407/23

КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

20 грудня 2023 року м. Кропивницький

справа № 385/407/23

провадження № 22-ц/4809/1160/23

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючий суддя - Дьомич Л. М. (суддя - доповідач),

судді - Головань А.М., Дуковський О.Л.,

за участю секретаря судового засідання Зубіцької Н. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - Фермерське господарство «Олена»,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Олена» про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом скасування державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди землі за апеляційною скаргою Фермерського господарства «Олена» на рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 05 липня 2023 року (суддя М.В. Венгрин),-

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог, відзиву на позов

ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Любченка В. М. звернувся в суд з позовом до ФГ «Олена» про :

- зобов`язання Фермерське господарство «Олена» усунути перешкоди у користуванні належною ОСОБА_1 земельною ділянкою з кадастровим № 3521110100:02:000:0153, площею 3,0101 га, яка розташована на території Гайворонської міської ради Голованівського району Кіровоградської області, шляхом скасування державної реєстрації додаткової угоди б/н від 18.11.2022 до договору оренди землі, укладеного між ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Олена» 30.11.2012, зареєстрованої 30.11.2022, номер запису про інше речове право № 48590640.

В обґрунтування позову вказав, що позивачеві ОСОБА_1 на праві приватної власності належить земельна ділянка згідно Державного акту про право приватної власності на землю серія КР № 112012 від 18.08.2005 з кадастровим № 3521110100:02:000:0153, площею 3,0101 га, яка розташована на території Гайворонської міської ради Голованівського району Кіровоградської області.

30.11.2012 між позивачем та відповідачем ФГ «Олена» укладено договір оренди землі на дану земельну ділянку строком на 10 років, до 30.11.2022. Починаючи з осені 2022 року позивач неодноразово звертався до ФГ «Олена» з повідомленням про небажання подальшої співпраці та просив повернути належну їй земельну ділянку відразу після закінчення договору оренди.

21.12.2022 позивач звернувся до державного реєстратора з заявою про надання інформаційної довідки щодо належної їй земельної ділянки, яка є предметом спору у даній справі. Отримавши інформаційну довідку № 318334521 від 21.12.2022, йому стало відомо, що 30.11.2022 державним реєстратором Благовіщенської міської ради державної адміністрації Кіровоградської області Корсун В. С. було зареєстровано додаткову угоду б/н від 18.11.2022 до договору оренди від 30.11.2012, якою продовжено строк дії основного договору оренди до 30.11.2032 з автоматичним продовженням дії договору.

Вказує, що позивач не підписував жодної додаткової угоди з відповідачем по справі, не бажав та не бажає подальшої співпраці з ним. Ці обставини порушують його права, як власника земельної ділянки.

У відзиву на позовну заяву представник відповідача ФГ «Олена» адвокат Кінько О.В. вважає позовні вимоги позивача необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Вказує що позивач не підписав угоди про розірвання договору оренди землі.

18.11.2022 між сторонами укладено додаткову угоду про продовження дії договору оренди, що свідчить про намір позивача продовжити дію договору оренди на новий строк.

Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції

Рішенням Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 05.07.2023 року позов ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Олена» про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом скасування державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди землі, задоволений.

Зобов`язано Фермерське господарство «Олена» усунути перешкоди у користуванні належною ОСОБА_1 земельною ділянкою з кадастровим № 3521110100:02:000:0153, площею 3,0101 га, яка розташована на території Гайворонської міської ради Голованівського району Кіровоградської області шляхом скасування державної реєстрації додаткової угоди № б/н від 18.11.2022 до договору оренди земельної ділянки, укладеного між ОСОБА_1 та Фермерським господарством «Олена» 30.11.2012, зареєстрованої 30.11.2022, номер запису про інше речове право № 48590640. Стягнуто з Фермерського господарства «Олена» на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі в сумі 1073 грн 60 коп сплаченого судового збору та 5000 грн 00 коп. витрат на правничу допомогу, всього 6073 грн 60 коп.

Задовольняючи позовні вимоги суд дійшов висновку, що порушення права власності позивачки відбулось у результаті державної реєстрації права оренди за ФГ «Олена» на підставі додаткової угоди, яку позивач не укладав, заявлені позовні вимоги про скасування державної реєстрації такої угоди відновлює порушене право.

Короткий зміст вимог і доводів апеляційної скарги

Не погодившись із вказаним судовим рішенням відповідач оскаржив його в апеляційному порядку. Згідно поданої апеляційної скарги просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю. Стягнути судові витрати, 100 000 грн витрат на правничу допомогу.

В обґрунтування мотивів оскарження вказує, що позивачем обрано неефективний спосіб захисту порушеного права.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 належить на праві приватної власності земельна ділянки площею 3,01 га, кадастровий номер 3521110100:02:000:0153, що надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Гайворонської міської ради Кіровоградської області, що підтверджується даними Державного акта на право приватної власності на землю серії КР № 112012 від 18.08.2005 (а.с. 10).

Згідно копії Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 21.12.2022, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 3,0101 га, кадастровий номер 3521110100:02:000:0153. Номер запису про інше речове право: 48590640; дата та час державної реєстрації - 30.11.2022; підстава для державної реєстрації: додаткова угода до договору оренди земельної ділянки, серія та номер: б/н, виданий 18.11.2022, видавник: Орендар: ФГ «Олена»; Орендодавець: ОСОБА_1 ; договір оренди землі, серія та номер: б/н, виданий 30.11.2012, видавник: Орендар: ФГ «Олена»; Орендодавець: Гмошинський Микола Володимирович. Підстави внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 65648752 від 02.12.2022, Корсун Віталіна Станіславівна , Благовіщенської міської ради державної адміністрації Кіровоградської області. Вид іншого речового права: право оренди земельної ділянки (а.с. 11-12).

30.05.2022 позивач ОСОБА_1 звернувся до відповідача ФГ «Олена» з листом-повідомленням, в якому повідомив останнього, що не бажає поновлювати дію договору оренди землі, який укладений між ним та ФГ «Олена», та має намір самостійно обробляти орендовану земельну ділянку, загальною площею 3,01 га, кадастровий номер 3521110100:02:000:0153 (а.с. 13 зворот -14).

Пред`являючи позов ОСОБА_1 стверджував, що спірну додаткову угоду до договору він не підписував, підпис у ній вчинено іншою особою. З метою перевірки відповідності підпису на вказаній додатковій угоді позивачу та проведення почеркознавчої експертизи, представник позивача подав клопотання, в якому просив витребувати у відповідача оригінал додаткової угоди №б/н від 18.11.2022 до договору оренди від 30.11.2012, якою продовжено строк дії основного договору оренди до 12.12.2032 з автоматичним продовженням дії договору та яка зареєстрована 30.11.2022 державним реєстратором Благовіщенської міської ради державної адміністрації Кіровоградської області Корсун В. С.

На виконання судової ухвали про витребування доказів, представником відповідача повідомлено суд про відсутність у відповідача оригіналів додаткової угоди від 18.11.2022, укладеної із позивачем, через втрату, у зв`язку з чим проводилось службове розслідування, складено акт про втрату та подано відповідне оголошення в газету "Урядовий кур`єр" 17.03.2023 № 54.

Позиція учасників справи в суді апеляційної інстанції

У судове засіданні апеляційного суду сторони не з`явилися, їх представники надали заяви про розгляд справи за своєї відсутності (а.с.20-203, 20-206)

Представник позивача надав також письмові пояснення в підтримку позиції сторони та рішення суду, адвокат відповідача підтримав доводи апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню за наступного.

Мотиви, з яких виходить Суд, та застосовані норми права

Відповідно до ч.ч. 1-2, 4-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України не в повній мірі відповідає.

Так, за змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Спірні правовідносини виникли з правочинів, договору оренди землі, дія якого продовжена додатковою угодою, дійсність якої заперечується власником землі.

Згідно із частинами першою та другою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Правочин за своєю природою та законодавчим визначенням є вольовою дією суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки.

Здійснення правочину законодавчо може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають усилу закону незалежно від волі його суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети.

Отже, будь-який правочин є вольовою дією, а тому перед тим, як здійснювати оцінку на предмет дійсності чи недійсності, необхідно встановити наявність та вираження волі особи (осіб), які його вчинили.

Те, яким чином та у який спосіб здійснюється (оформлюється) вияв учасників правочину на набуття, зміну, припинення цивільних прав та обов`язків, передбачено статтею 205 ЦК України.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Тобто існує відмінність правочину як вольової дії суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів, від письмового тексту правочину як форми вчинення правочину та способу зовнішнього прояву та фіксації волевиявлення особи.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), або уповноваженими на те особами (частини друга та четверта статті 207 ЦК України.

Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Відсутність на письмовому тексті правочину (паперовому носії) підпису його учасника чи належно уповноваженої ним особи означає, що правочин у письмовій формі не вчинений.

Наявність же сама по собі у письмовому тексті правочину підпису, вчиненого замість учасника правочину іншою особою (фактично невстановленою особою, не уповноваженою учасником), не може підміняти належну фіксацію волевиявлення самого учасника правочину та створювати для нього права та обов`язки поза таким волевиявленням.

Відсутність вольової дії учасника правочину щодо вчинення правочину (відсутність доказів такого волевиявлення за умови заперечення учасника правочину) не можна ототожнювати з випадком, коли волевиявлення учасника правочину існувало, але не відповідало ознакам, наведеним у частині третій статті 203 ЦК України: волевиявлення не було вільним чи не відповідало його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання правочину недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил статей 229-233 ЦК України про правочини, вчинені з дефектом волі - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Тобто, як у частині першій статті 215 ЦК України, так і в статтях 229-233 ЦК України йдеться про недійсність вчинених правочинів у випадках, коли існує волевиявлення учасника правочину, зафіксоване в належній формі (що підтверджується, зокрема, шляхом вчинення ним підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає волі цього учасника правочину. Тож внаслідок правочину учасники набувають права і обов`язки, що натомість не спричиняють для них правових наслідків.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків, то правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою взагалі не набуті, а правовідносини за ним не виникли.

Згідно із частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально.

Частиною першою статті 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); дата укладення та строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Разом з тим, укладеним є такий правочин (договір), щодо якого сторонами у належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов. У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

У разі, якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом ч. 5 ст. ЗУ «Про оренду землі» право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Згідно пункту 1 частини 1 статті 2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до статті 11 зазначеного Закону державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Згідно з частиною третьою статті 26 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Отже, у розумінні положень наведеної норми способами судового захисту порушених прав та інтересів особи є судове рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав; судове рішення про визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав; судове рішення про скасування державної реєстрації прав.

При цьому з метою ефективного захисту порушених прав законодавець уточнив, що ухвалення зазначених судових рішень обов`язково має супроводжуватися одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Разом із цим суд може застосувати не встановлений законом спосіб захисту лише за наявності двох умов одночасно: по-перше, якщо дійде висновку, що жодний установлений законом спосіб захисту не є ефективним саме у спірних правовідносинах, а по-друге, якщо дійде висновку, що задоволення викладеної в позові вимоги позивача призведе до ефективного захисту його прав чи інтересів.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Подібні висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17,від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку серії КР № 112012 від 18.08.2005 належить земельна ділянки площею 3,01 га, кадастровий номер 3521110100:02:000:0153, надана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташована на території Гайворонської міської ради Кіровоградської області. 30.11.2022 державним реєстратором Благовіщенської міської ради державної адміністрації Кіровоградської області Корсун В. С. зареєстровано додаткову угоду б/н від 18.11.2022 до договору оренди від 30.11.2012, якою продовжено строк дії договору оренди до 30.11.2032 з автоматичним продовженням дії договору.

Належних та допустимих доказів того, що на час розгляду справи спірна земельна ділянка повернута відповідачем позивачу матеріали справи не містять.

Звертаючись до суду з позовом, сторона позивача просила зобов`язати усунути перешкоди у користуванні належною їй земельною ділянкою шляхом зобов`язання фермерське господарство скасувати державну реєстрацію додаткової угоди до договору оренди землі, укладеного між нею та ФГ «Олена» від 30.11.2022 року.

Апеляційна скарга в підставу оскарження вказує неефективний спосіб захисту. За даними правовідносинами ефективний спосіб захисту є усунення перешкод в користуванні належним майном, шляхом заявлення вимоги про повернення земельної ділянки, позов такої вимоги не містив, суд задовольнив вимоги про зобов`язання відповідача усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою шляхом скасування державної реєстрації додаткової угоди.

Суд першої інстанції погодився зі способом захисту інтересів заявлених позивачем, визнавши його ефективним та таким, що в повній мірі захищає її інтереси як власника, відтак відповідає вимогам законодавства і безумовно сприяє відновленню порушеного права.

Разом з тим, на час укладення додаткової угоди, що є предметом позову, законодавець вже виключив такий спосіб захисту порушених речових прав як скасування державної реєстрації договору, оскільки державній реєстрації підлягала не сама угода, а речове право, яке виникло на її підставі, а відтак суд першої інстанції помилково зазначив про необхідність застосування позивачем способу судового захисту, який у практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачці відновлення порушеного права, а значить не спроможний надати особі ефективний захист її прав, реалізації відновлення права.

На час ухвалення оскаржуваного рішення суду першої інстанції матеріально-правове регулювання спірних реєстраційних відносин істотно змінилося, суд зазначає про наявність достатніх підстав вважати, що позивачка буде позбавлена можливості ефективного захисту своїх порушених прав у спосіб, зазначений в позовній заяві, ухвалення судового рішення про скасування державної реєстрації додаткових угод опосередковують відновлення становища, судовим рішенням суд зобов`язав відповідача усунути перешкоди шляхом скасування державної реєстрації додаткових угод.

Колегія суддів звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду вже викладала висновки у подібних правовідносинах щодо ефективного способу захисту у своїй постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (провадження № 14-499цс19).

У пункті 7.27 цієї постанови зазначено: «Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок».

Не зважаючи на те, що спірна земельна ділянка знаходиться у фактичному користуванні відповідача без установлених законом підстав, звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 не поставив питання про усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема про повернення такої ділянки, скасування державної реєстрації речового права.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ФГ «Олена» про зобов`язання усунути перешкоди у користуванні належних їй земельних ділянок шляхом скасування державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди землі необхідно відмовити з підстав обрання неефективного способу захисту. Сторона відповідача саме цю обставину поклала в підставу оскарження.

Відмова у задоволенні позову через обрання неефективного способу захисту не позбавляє власницю права заявити позов про усунення перешкод у користуванні належною їй земельною ділянкою, зокрема шляхом повернення такої ділянки з подальшим скасуванням державної реєстрації речового права оренди.

Щодо вимоги в апеляційній скарзі про стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 100 000 грн, апеляційний суд зазначає наступне.

Згідно положень ч. ч. 2, 3 статті 137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).

Сторона відповідача підтверджень витрат на правничу допомогу не наддала.

Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно з вимогами ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються як в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в цих межах.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

За встановлених судом апеляційної інстанції обставин, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Фермерського господарства «Олена» задовольнити.

Рішення Гайворонського районного суду Кіровоградської області від 05 липня 2023 року скасувати.

Ухвалити нове рішення в справі, яким відмовити в задоволенні ОСОБА_1 до Фермерського господарства «Олена» про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном шляхом скасування державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди землі.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Фермерського господарства «Олена» витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1 610,40 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Л. М. Дьомич

Судді А.М. Головань

О.Л. Дуковський