Постанова

від 13.12.2023 по справі 372/3773/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2023 року

м. Київ

справа № 372/3773/20

провадження № 61-7632св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С., Сердюка В. В.,

учасники справи:

позивач - громадянин Китайської Народної Республіки ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Кенц Роман Іванович, на рішення Обухівського районного суду Київської області від 08 листопада 2021 року у складі судді Висоцької Г. В. та постанову Київського апеляційного суду від 01 серпня 2022 року у складі колегії суддів Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Мостової Г. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення суми авансу та штрафних санкцій.

Позовну заяву ОСОБА_1 мотивовано тим, що 16 травня 2019 року між відповідачем, від імені якої діяла ОСОБА_3 , та громадянином Китайської Народної Республіки ОСОБА_1 , від імені якого діяв ОСОБА_4 , укладений попередній договір купівлі-продажу житлового будинку та земельних ділянок, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Майоровою А. В., зареєстрований у реєстрі за № 1085.

Відповідно до пункту 1.1 цього договору ОСОБА_2 (в особі представника) та ОСОБА_1 (в особі представника) зобов`язались у майбутньому до 20 жовтня 2019 року укласти на умовах, встановлених цим договором, договори купівлі-продажу (основні договори) такого нерухомого майна (об`єктів):

житлового будинку, загальною площею 448,4 кв. м, житловою площею 247,7 кв. м, з відповідними надвірними побудовами, до складової частини якого входять: житловий будинок, А; басейн, Б; господарський блок, В; будинок охорони, Г, місцезнаходження якого: АДРЕСА_1 , та земельної ділянки, площею 0,0979 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 3223155400:04:004:0216, на якій розташований вказаний житловий будинок (Об`єкт 1);

земельної ділянки, площею 0,2634 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 3223155400:04:004:0237 (Об`єкт 2);

земельної ділянки, площею 0,1117 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 3223155400:04:004:0270 (Об`єкт 3);

земельної ділянки, площею 0,0712 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 3223155400:04:004:0260 (Об`єкт 4);

земельної ділянки площею 0,1021 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_2, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 3223155400:04:004:0154 (Об`єкт 5).

У статті 2 попереднього договору сторони визначили його істотні умови, зокрема, основні договори (щодо усіх об`єктів нерухомого майна, описаних у пункті 1.1 цього договору) підлягають укладенню та нотаріальному посвідченню до 20 жовтня 2019 року (підпункт 2.1.1 попереднього договору).

Продаж зазначених земельних ділянок та житлового будинку вчинятиметься за домовленістю сторін у національній валюті України в сумі, що буде еквівалентна 2 000 000,00 дол. США за курсом, встановленим Національним банком України (далі - НБУ) на день укладення основних договорів. На день підписання попереднього договору зазначена сума відповідно до курсу НБУ становить 52 748 000,00 грн і може бути змінена в гривневому еквіваленті на день проведення розрахунків та укладення основних договорів відповідно до змін курсу долара США, що буде встановлений НБУ на день проведення розрахунків та підписання основних договорів (підпункт 2.1.3 попереднього договору).

Позивач зазначав, що відповідач свідчила, що об`єкти перебувають у належному технічному стані, прихованих дефектів, недоліків, самовільних перепланувань немає, об`єкти є придатними для використання за призначенням. Також ОСОБА_2 заявляла та гарантувала, що в об`єктах, які є предметом цього договору, відсутні будь-які самовільні перепланування, переобладнання, перебудови, добудови, у зазначених об`єктах не проводилось реконструкція. Відповідач зобов`язувалась надавати повну та достовірну інформацію про об`єкти, зазначені у пункті 1.1 цього договору (підпункт 2.1.5 попереднього договору).

До 24 травня 2019 року ОСОБА_2 зобов`язалась надати ОСОБА_1 (або його представникові) копії документів, які засвідчують її право власності на об`єкти нерухомого майна, які зазначені у пункті 1.1 цього договору, а також копію технічного паспорта на житловий будинок, зазначений у пункті 1.1 цього договору (підпункт 2.1.7 попереднього договору).

До 24 травня 2019 року відповідач зобов`язалась надати позивачеві (або його представникові) доступ з метою їх огляду до об`єктів, зазначених у пункті 1.1 цього договору, у тому числі до житлового будинку та до усіх його складових частин (підпункт 2.1.8 попереднього договору).

Також сторони домовились, що їхні зобов`язання за цим попереднім договором є зустрічними зобов`язаннями (підпункт 2.1.9 попереднього договору).

До підписання попереднього договору, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання, з метою забезпечення реалізації своїх намірів щодо купівлі вказаного нерухомого майна ОСОБА_1 сплатив, а ОСОБА_2 прийняла грошову суму в розмірі 5 274 800,00 грн, що еквівалентна 200 000,00 дол. США за курсом НБУ станом на день проведення розрахунків, які зараховуються як авансовий платіж (підпункт 3.1.1 попереднього договору).

Відповідно до підпункту 3.1.2 попереднього договору додатково грошові кошти в національній валюті України в розмірі, що буде еквівалентно 100 000,00 дол. США за курсом, встановленим НБУ на день проведення розрахунку, повинні бути сплачені позивачем (або його представником) відповідачеві (або її представнику) у строк до 24 травня 2019 року у спосіб, не заборонений чинним законодавством України. Факт отримання відповідачем грошових коштів у сумі, вказаній у цьому пункті, підтверджується випискою з банківського рахунку відповідача.

Згідно з підпунктом 3.1.3 попереднього договору додатково грошові кошти в національній валюті України у розмірі, що буде еквівалентно 100 000,00 дол. США за курсом, встановленим НБУ на день проведення розрахунку, повинні бути сплачені позивачем (або його представником) відповідачеві (або її представникові) у строк до 31 травня 2019 року у спосіб, не заборонений чинним законодавством України. Факт отримання відповідачем грошових коштів у сумі, вказаній у цьому пункті, підтверджуватиметься випискою з банківського рахунку позивача.

Решта суми в національній валюті України, що буде еквівалентна 1 600 000,00 дол. США за курсом НБУ станом на день укладення основних договорів, буде сплачена ОСОБА_1 (або його представником) в день (або до дня) укладення та підписання основних договорів купівлі-продажу вказаного нерухомого майна, проте не пізніше ніж 20 жовтня 2019 року шляхом перерахування безготівкових коштів на банківський рахунок відповідача.

У строк, передбачений у пункті 1.1 попереднього договору, а саме до 20 жовтня 2019 року, основні договори купівлі-продажу щодо вказаних об`єктів не були укладені сторонами.

У березні 2021 року позивач подав заяву про зміну (доповнення) підстав позову, відповідно до змісту якої укладення основних договорів купівлі?продажу нерухомого майна не відбулось у зв`язку із порушенням відповідачем істотних умов попереднього договору, а саме підпунктів 2.1.5, 2.1.7, 2.1.8. У строк до 24 травня 2019 року відповідач не надала позивачеві копій документів, які засвідчують її право власності на об`єкти, а також копію технічного паспорта на житловий будинок. Крім того, відповідач не надала позивачеві доступ до спірних об`єктів. Позивач ознайомився із технічним паспортом на житловий будинок лише під час розгляду справи.

З урахуванням заяви про зміну (доповнення) підстав позову позивач просив стягнути з відповідача суму авансу у розмірі 5 274 800,00 грн та штрафні санкції у розмірі 10 927 800,00 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення

Обухівський районний суд Київської області рішенням від 08 листопада 2021 року позов ОСОБА_1 задовольнив частково.

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму авансу у розмірі 5 274 800,00 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовив.

Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму судового збору у розмірі 3 422,06 грн.

Обухівський районний суд Київської області додатковим рішенням від 21 листопада 2021 року заяву ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Кенц Р. І., про розподіл судових витрат задовольнив частково.

Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 68 000,00 грн.

В іншій частині в задоволенні заяви відмовив.

Заяву ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мягков М. О., про стягнення судових витрат, пов`язаних із розглядом справи, залишив без розгляду.

Заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Обухівського районного суду Київської області від 04 листопада 2020 року, у виді арешту на житловий будинок разом із його складовими частинами, розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1629554832231) та земельну ділянку, кадастровий номер 3223155400:04:004:0216, реєстраційний номер: 657103332231, площа 0,0979 га, які належать на праві власності ОСОБА_2 , скасував через дев`яносто днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що сплачена позивачем сума у розмірі 200 000,00 дол. США є авансом, який підлягає поверненню незалежно від підстав, із яких не був укладений основний договір купівлі-продажу нерухомого майна.

Відхиляючи доводи відповідача щодо отримання авансу у розмірі 200 000,00 дол. США, суд першої інстанції керувався тим, що посилання в договорі про отримання коштів є належним та допустимим доказом. Апеляційний суд вказав, що відповідач, у свою чергу, в судовому засіданні не спростувала належними та допустимими доказами факт отримання нею грошових коштів, зазначених у пункті 3.1.1 попереднього договору, в розмірі 200 000,00 дол. США і зазначив, що заперечення проти письмових доказів, а саме умов попереднього договору в цій частині, зводяться виключно до усних тверджень про це її представника.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафних санкцій з відповідача на користь позивача у розмірі 10 927 800,00 грн, суд першої інстанції виходив з того, що станом на час розгляду справи реєстрація права власності не оскаржена з підстав невідповідності інформації, зазначеної в реєстрі, документам, які подаються для державної реєстрації. Немає рішення суду чи іншого компетентного органу про незаконність рішення про реєстрацію права власності об`єктів нерухомого майна, які є предметом попереднього договору. Суд першої інстанції вважав, що відповідач надала повну та достовірну інформацію про об`єкти нерухомого майна, які визначені в пункті 1.1 попереднього договору, і така інформація зазначена в офіційних документах, які видані державою Україна, отже, відповідач не порушила вимоги підпункту 2.1.5 попереднього договору.

Крім того, суд першої інстанції, перевіряючи підстави позову, зокрема, що відповідач не виконала вимоги підпунктів 2.1.7, 2.1.8 попереднього договору, які полягають у ненаданні копії технічного паспорта на житловий будинок, зазначений у пункті 1.1 цього договору, та ненаданні доступу позивачеві з метою їх огляду до об`єктів нерухомого майна, у тому числі до житлового будинку та до усіх його складових частин, зауважив, що в матеріалах справи не міститься жодного доказу, що позивачеві не надавалися усі документи на об`єкти нерухомого майна та доступ до них. Суд першої інстанції в цій частині зазначив, що не вбачається порушень відповідачем підпунктів 2.1.7 та 2.1.8 попереднього договору, адже усі документи та доступ до об`єктів нерухомості надавався позивачеві, проте позивач не вчинив жодних дій на прийняття виконання цих пунктів, хоча прийняття виконання повністю залежало від його волі.

Також суд першої інстанції відхилив доводи позивача про те, що зобов`язання, визначені у попередньому договорі, є зобов`язаннями зустрічними, і відповідно, порушення підпунктів 2.1.7 та 2.1.8 попереднього договору звільнили його від обов`язку виконувати свої зобов`язання за попереднім договором, а саме не виконувати вимоги підпункту 3.1.2 в частині нездійснення оплати 100 000,00 дол. США до 24 травня 2019 року та застосувати правові наслідки, які передбачені підпунктом 4.2.3 попереднього договору щодо застосування штрафу в розмірі 20 % суми договору та припинення зобов`язань за попереднім договором.

Водночас суд першої інстанції не застосував позовну давність до вимог про стягнення штрафу через недоведеність позовних вимог у цій частині.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач оскаржила його в апеляційному порядку до апеляційного суду.

Київський апеляційний суд постановою від 01 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Кенц Р. І., залишив без задоволення.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 08 листопада 2021 року залишив без змін.

Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції правильно встановив, що предметом попереднього договору є житловий будинок, загальною площею 448,4 кв. м, житловою площею 247,7 кв. м, з відповідними надвірними спорудами, до складової частини якого входять: житловий будинок, А; басейн, Б; господарський блок, В; будинок охорони, Г. Проте частина цього будинку, площею 362,0 кв. м, не зареєстрована у встановленому законом порядку, а тому порушення відповідачем істотних умов попереднього договору полягає у тому, що на момент його укладення відповідач не надала повну та достовірну інформацію про об`єкти нерухомого майна, оскільки житловий будинок разом із його складовими частинами має іншу площу, ніж вказана у договорі, а саме 810,4 кв. м.

Апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків про те, що сплачена позивачем сума у розмірі 200 000,00 дол. США є авансом, який підлягає поверненню.

Доводи апеляційної скарги відповідача, зокрема, що повернення авансового платежу за попереднім договором можливе лише за відсутності вини сторони у неукладенні основного договору, в той час як позивач не здійснив платіж, передбачений підпунктом 3.1.2, до 24 травня 2019 року, чим порушив свої зобов`язання, що надало відповідачеві право на застосування штрафної санкції, передбаченої підпунктом 3.1.2 попереднього договору, а у відповідача відсутні правові підстави для повернення авансового платежу, апеляційний суд відхилив з огляду на порушення ОСОБА_2 істотних умов попереднього договору, а саме ненадання повної та достовірної інформації про об`єкти нерухомого майна.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка їх подала

У касаційній скарзі, поданій у серпні 2022 року, ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Кенц Р. І., просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову та постанову суду апеляційної інстанції повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову щодо стягнення суми авансу в розмірі 5 274 800,00 грн, посилаючись нанеправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає, що суди не врахували висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18), постановах Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 172/1159/20 (провадження № 61?14612св21), від 25 листопада 2020 року у справі № 344/434/16 (провадження № 61-17183св18), від 21 квітня 2021 року у справі № 607/15301/18 (провадження № 61-17248св19), від 13 січня 2021 року у справі № 686/6823/14 (провадження № 61-6475св20), від 21 жовтня 2020 року у справі № 381/4667/16 (провадження 61-7574св18), від 02 квітня 2019 року у справі № 918/539/18.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що суд першої інстанції, встановивши порушення підпункту 3.1.2 попереднього договору, яке виразилось у невиконанні позивачем обов`язку з перерахування платежу в розмірі 100 000,00 дол. США до 24 травня 2019 року, який передбачено підпунктом 3.1.2 попереднього договору, не застосував до договору правові наслідки, які передбачені підпунктом 4.2.2 попереднього договору. Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про обов`язок відповідача повернути отриману суму авансу та залишив поза увагою беззаперечне право відповідача на застосування до позивача відповідальності у виді штрафу в повному розмірі авансового платежу.

Суд апеляційної інстанції, не встановлюючи нових обставин під час апеляційного розгляду, погодився з висновками суду першої інстанції, які не були покладені в основу рішення суду апеляційної інстанції. Вказане, на думку заявника, свідчить про незаконність судового рішення апеляційного суду.

Заявник у касаційній скарзі посилається на те, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що як вбачається у технічному паспорті на спірний житловий будинок та декларації про готовність будинку до експлуатації у цих документах не зазначено загальної площі басейну, господарського блоку та будинку охорони, а зазначено площу забудови цих об`єктів, дійшовши хибного висновку про тотожність площі об`єкта нерухомого майна та площі забудови об`єкта нерухомого майна. Під час проведення технічної інвентаризації житлового будинку обов`язково визначається загальна площа житлового будинку та його прибудови, а допоміжні приміщення житлового будинку обраховуються виключно площею забудови і зазначаються на плані земельної ділянки та у журналі зовнішніх обмірів. Заявник зазначає, що вона надала позивачеві повну та достовірну інформацію про об`єкти нерухомого майна, які визначені в пункті 1.1 попереднього договору, і така інформація зазначена в офіційних документах, які видані державою Україна. Тому відповідач не порушила вимоги підпункту 2.1.5 попереднього договору.

Заявник у касаційній скарзі, посилаючись на неврахування судами правових висновків Верховного Суду, які вона зазначає як підставу касаційного оскарження судових рішень першої та апеляційної інстанцій, вказувала, що суди першої та апеляційної інстанцій при встановленні невиконання обов`язків сторін за попереднім договором обов`язково повинні були застосувати вид відповідальності, який визначений попереднім договором.

Вказуючи на відсутність її вини у порушенні умов попереднього договору, заявник наголосила, що позивач відмовився виконувати свої зобов`язання за дійсним правочином у вигляді попереднього договору, що є прямим порушенням його умов.

Не погоджуючись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, що сторона попереднього договору, яка сплатила авансовий платіж, має право на його повернення у разі неукладення основного договору, заявник звертає увагу на те, що у справі, яка переглядається, з одного боку, існує вимога про обов`язковість повернення суми авансу, отриманої за попереднім договором, в разі неукладення основного договору, а з іншого боку, в попередньому договорі встановлена відповідальність позивача за порушення умов здійснення платежів за попереднім договором у виді штрафу в розмірі 10 %, що становить повну суму отриманого авансового платежу. Вказане свідчить про наявність двох зобов`язань: відповідача перед позивачем щодо повернення суми авансу; позивача перед відповідачем у сплаті штрафу.

Заявник у касаційній скарзі наголошує, що фактично сторони у попередньому договорі погодили підстави та порядок зарахування суми авансового платежу як штрафної санкції за невиконання позивачем своїх зобов`язань за попереднім договором. Отже, на переконання заявника, вказана конструкція, за своєю правовою природою, позбавляє можливості позивача вимагати повернення авансового платежу, адже сторони цим пунктом погодили можливість зарахування своїх зустрічних однорідних вимог. Отже, суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми права, адже відповідач зарахував суму авансового платежу як оплату штрафу. Факт такого зарахування позивач не оскаржував, що позбавляє його права на повернення суми авансового платежу.

12 грудня 2023 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Кенц Р. І., подала додаткові пояснення до касаційної скарги.

Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 22 серпня 2022 року відкрив касаційне провадження і витребував цивільну справу з Обухівського районного суду Київської області.

У вересні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.

Верховний Суд ухвалою від 12 червня 2023 року справу призначив до розгляду.

Рішенням зборів суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 грудня 2023 року № 11 «Про визначення персонального складу постійних колегій суддів» уведено до персонального складу постійних колегій Третьої судової палати Касаційного цивільного суду таких суддів (2 колегія): Фаловська І. М. (головуючий), Карпенко С. О., Ігнатенко В. М., Сердюк В. В., Олійник А. С.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 грудня 2023 року справу передано судді-доповідачу Фаловській І. М., судді, які входять до складу колегії: Ігнатенко В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С., Сердюк В. В.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що 16 травня 2019 року між відповідачем, від імені якої діяла ОСОБА_3 , та громадянином Китайської Народної Республіки ОСОБА_1 , від імені якого діяв ОСОБА_4 , укладений попередній договір купівлі?продажу житлового будинку та земельних ділянок, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Майоровою А. В., зареєстрований у реєстрі за № 1085.

Відповідно до пункту 1.1 цього договору ОСОБА_2 (в особі представника) та ОСОБА_1 (в особі представника) зобов`язались у майбутньому до 20 жовтня 2019 року укласти на умовах, встановлених цим договором, договори купівлі-продажу (основні договори) такого нерухомого майна (об`єктів):

житлового будинку, загальною площею 448,4 кв. м, житловою площею 247,7 кв. м, з відповідними надвірними побудовами, до складової частини якого входять: житловий будинок, А; басейн, Б; господарський блок, В; будинок охорони, Г, місцезнаходження якого: АДРЕСА_1 , та земельної ділянки, площею 0,0979 га, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 3223155400:04:004:0216, на якій розташований вказаний житловий будинок (Об`єкт 1);

земельної ділянки, площею 0,2634 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 3223155400:04:004:0237 (Об`єкт 2);

земельної ділянки, площею 0,1117 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 3223155400:04:004:0270 (Об`єкт 3);

земельної ділянки, площею 0,0712 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 3223155400:04:004:0260 (Об`єкт 4);

земельної ділянки, площею 0,1021 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, цільове призначення - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 3223155400:04:004:0154 (Об`єкт 5).

У статті 2 попереднього договору сторони визначили його істотні умови, зокрема, що основні договори (щодо усіх об`єктів нерухомого майна, описаних у пункті 1.1 цього договору) підлягають укладенню та нотаріальному посвідченню до 20 жовтня 2019 року (підпункт 2.1.1 попереднього договору).

Продаж зазначених земельних ділянок та житлового будинку вчинятиметься за домовленістю сторін у національній валюті України в сумі, що буде еквівалентна 2 000 000,00 дол. США за курсом, встановленим НБУ на день укладення основних договорів. На день підписання попереднього договору зазначена сума відповідно до курсу НБУ становить 52 748 000,00 грн і може бути змінена в гривневому еквіваленті на день проведення розрахунків та укладення основних договорів відповідно до змін курсу долара США, що буде встановлений НБУ на день проведення розрахунків та підписання основних договорів (підпункт 2.1.3 попереднього договору).

Відповідач свідчила, що об`єкти перебувають у належному технічному стані, прихованих дефектів, недоліків, самовільних перепланувань немає, об`єкти є придатними для використання за призначенням. Також ОСОБА_2 заявляла та гарантувала, що в об`єктах, які є предметом цього договору, відсутні будь-які самовільні перепланування, переобладнання, перебудови, добудови, у зазначених об`єктах не проводилась реконструкція. Відповідач зобов`язувалась надавати повну та достовірну інформацію про об`єкти, зазначені у пункті 1.1 цього договору (підпункт 2.1.5 попереднього договору).

До 24 травня 2019 року ОСОБА_2 зобов`язалась надати ОСОБА_1 (або його представникові) копії документів, які засвідчують право власності її на об`єкти нерухомого майна, які зазначені у пункті 1.1 цього договору, а також копію технічного паспорта на житловий будинок, зазначений у пункті 1.1 цього договору (підпункт 2.1.7 попереднього договору).

До 24 травня 2019 року відповідач зобов`язалась надати позивачеві (або його представникові) доступ з метою їх огляду до об`єктів, зазначених у пункті 1.1 цього договору, у тому числі до житлового будинку та до усіх його складових частин (підпункт 2.1.8 попереднього договору).

Також сторони домовились, що їхні зобов`язання за цим попереднім договором є зустрічними зобов`язаннями (підпункт 2.1.9 попереднього договору).

До підписання попереднього договору, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання, з метою забезпечення реалізації своїх намірів щодо купівлі вказаного нерухомого майна Мен Фаньчао сплатив, а ОСОБА_2 прийняла грошову суму в розмірі 5 274 800,00 грн, що еквівалентна 200 000,00 дол. США за курсом НБУ станом на день проведення розрахунків, які зараховуються як авансовий платіж (підпункт 3.1.1 попереднього договору).

Відповідно до підпункту 3.1.2 попереднього договору додатково грошові кошти в національній валюті України в розмірі, що буде еквівалентна 100 000,00 дол. США за курсом, встановленим НБУ на день проведення розрахунку, повинні бути сплачені позивачем (або його представником) відповідачеві (або її представнику) у строк до 24 травня 2019 року у спосіб, не заборонений чинним законодавством України. Факт отримання відповідачем грошових коштів у сумі, вказаній у цьому пункті, підтверджується випискою з банківського рахунку відповідача.

Згідно з підпунктом 3.1.3 попереднього договору додатково грошові кошти в національній валюті України у розмірі, що буде еквівалентно 100 000,00 дол. США за курсом, встановленим НБУ на день проведення розрахунку, повинні бути сплачені позивачем (або його представником) відповідачеві (або її представникові) у строк до 31 травня 2019 року у спосіб, не заборонений чинним законодавством України. Факт отримання відповідачем грошових коштів у сумі, вказаній у цьому пункті, підтверджуватиметься випискою з банківського рахунку позивача.

Решта суми в національній валюті України, що буде еквівалентна 1 600 000,00 дол. США за курсом НБУ станом на день укладення основних договорів, буде сплачена ОСОБА_1 (або його представником) в день (або до дня) укладення та підписання основних договорів купівлі-продажу вказаного нерухомого майна, проте не пізніше ніж 20 жовтня 2019 року шляхом перерахування безготівкових коштів на банківський рахунок відповідача.

У строк, передбачений у пункті 1.1 попереднього договору, а саме до 20 жовтня 2019 року основні договори купівлі-продажу щодо вказаних об`єктів не були укладені сторонами.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Згідно зі статтею 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суд першої інстанції переглядається лише в частині задоволених позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 5 274 800,00 грн, а постанова апеляційного суду переглядається повністю. В іншій частині рішення суду першої інстанції заявник не оскаржує.

Зазначеним вимогам закону постанова суду апеляційної інстанції не відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Ухвалюючи рішення про стягнення з відповідача на користь позивача авансу в розмірі 5 274 800,00 грн, суд першої інстанції, з висновками якого в цій частині погодився й апеляційний суд, виходив з того, що відповідно до підпункту 3.1.1 попереднього договору ОСОБА_2 прийняла від позивача грошову суму в розмірі 5 274 800,00 грн, що еквівалентно 200 000,00 дол. США за курсом НБУ станом на день проведення розрахунків, які зараховані як авансовий платіж.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина перша статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Попередній договір є одним із різновидів цивільних договорів, а тому йому властиві всі родові ознаки договорів. Так, попередній договір вважається укладеним з моменту, коли сторони досягли угоди з усіх істотних умов договору. При цьому для попереднього договору, поряд з іншими його умовами, повинні бути визначені ті, які є суттєвими для основного договору.

Тобто у попередньому договорі, крім основного зобов`язання, може бути передбачена відповідальність сторін з того чи іншого питання, зокрема за неналежне виконання зобов`язання у виді штрафних санкцій.

Згідно зі статтею 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом.

Отже, ознакою завдатку є те, що він слугує доказом укладення договору, на забезпечення якого його видано, одночасно є способом платежу та способом забезпечення виконання зобов`язання.

Аванс не має забезпечувальної функції. Якщо основний договір не укладено з ініціативи будь-якої зі сторін, то аванс повертається його власникові.

Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 686/6823/14 (провадження № 61-6475св20), на яку посилається заявник у касаційній скарзі.

Відповідно до статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Згідно з частиною першою статті 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

На відміну від завдатку, аванс - це лише спосіб платежу. Він не виконує забезпечувальної функції, а виконує функцію попередньої оплати, яка підлягає поверненню у випадку невиконання зобов`язання.

Правила статті 570 ЦК України поширюються на випадки, коли договір було укладено, але одна із сторін ухиляється від його виконання.

Правові наслідки порушення або припинення зобов`язання, забезпеченого завдатком передбачені вимогами статті 571 ЦК України, зокрема: якщо порушення зобов`язання сталося з вини боржника, завдаток залишається у кредитора; якщо порушення зобов`язання сталося з вини кредитора, він зобов`язаний повернути боржникові завдаток та додатково сплатити суму у розмірі завдатку або його вартості; сторона, винна у порушенні зобов`язання, має відшкодувати другій стороні збитки в сумі, на яку вони перевищують розмір (вартість) завдатку, якщо інше не встановлено договором; у разі припинення зобов`язання до початку його виконання або внаслідок неможливості його виконання завдаток підлягає поверненню.

За змістом наведених норм ЦК України завдаток є доказом існування зобов`язання, виконує платіжну функцію та є способом забезпечення виконання зобов`язання.

Згідно зі статтями 546, 548 ЦК України завдатком може бути забезпечене лише дійсне зобов`язання, яке випливає із договору, укладеного сторонами.

Відповідно до частини першої статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.

Зазначене узгоджується з правовим висновком Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61?175сво21).

У підпункті 2.1.9 попереднього договору сторони погодили, що їхні зобов`язання за цим попереднім договором є зустрічними зобов`язаннями.

Виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання (частина перша статті 538 ЦК України).

Правилами зустрічного виконання зобов`язання, встановленими статтею 538 ЦК України, передбачено одночасне виконання кожною із сторін свого обов`язку.

У разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі (частина третя статті 538 ЦК України).

Якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок (частина четверта статті 538 ЦК України).

У постанові від 18 серпня 2023 року у справі № 927/211/22 Верховний Суд зазначив, що норма частини третьої статті 538 ЦК України спрямована на захист інтересів насамперед постраждалої від невиконання договору сторони, яка має право (а не зобов`язана) зупинити виконання свого обов`язку або відмовитися від його виконання у разі порушення або очікуваного порушення свого зобов`язання з боку іншої сторони.

Вказівка «має право» означає, що сторона може скористатися таким додатковим захистом, але ця норма не може тлумачитися як така, що звільняє іншу сторону від виконання зобов`язання.

Верховний Суд у справі № 927/211/22 вважав, що таке тлумачення приписів статті 538 ЦК України по суті прирівнює невнесення передоплати до розірвання договору покупцем в односторонньому порядку (відмови від договору), що є неприпустимим, адже договір є дійсним. І право на його розірвання внаслідок неотримання попередньої оплати виникає саме у продавця, а не покупця. Відповідно до наведених вище приписів чинного законодавства продавець, який не отримав попередню оплату за товар, який ще не перейшов у власність покупця, має право скористатися одним із таких способів захисту: 1) стягнути суму попередньої оплати відповідно до умов договору і продовжувати виконувати договір; 2) розірвати договір та вимагати компенсації збитків. Покупець, який не здійснив попередню оплату відповідно до умов договору, є стороною, яка порушила зобов`язання. Втім, керуючись вказаним висновком Верховного Суду, суд має відмовити продавцю у стягненні попередньої оплати за товар, мотивуючи це тим, що до покупця ще не перейшло право власності на товар (не виконано поставку). Надання покупцю, який порушив умови договору, такого додаткового захисту порушує розумний баланс між захистом інтересів сторін договору, адже суд має захистити права та інтереси саме тієї сторони, щодо якої відбулося порушення договору (постраждалої сторони), а не тієї, яка порушила договір (порушника).

Водночас згідно з підпунктом 3.1.2 попереднього договору додатково грошові кошти в національній валюті України в розмірі, що буде еквівалентно 100 000,00 дол. США, за курсом, встановленим НБУ на день проведення розрахунку, повинні бути сплачені позивачем (або його представником) відповідачеві (або її представнику) у строк до 24 травня 2019 року у спосіб, не заборонений чинним законодавством України. А також зазначено, що факт отримання відповідачем грошових коштів у сумі, вказаній у цьому пункті підтверджуватиметься випискою з банківського рахунку відповідача.

Відповідно до змісту підпункту 4.2.2 попереднього договору, сторони домовились, що в разі невиконання, на умовах цього договору, позивачем зобов`язань зі сплати грошових коштів у сумі, вказаній у підпункті 3.1.2 цього договору, у строк до 24 травня 2019 року авансовий платіж у розмірі, вказаному в підпункті 3.1.1 цього договору, залишається у відповідача як штрафна санкція, що складає 10 % від загальної суми зобов`язання. У випадку настання обставин, встановлених у цьому пункті, зобов`язання сторін за цим договором припиняються.

Підпунктом 4.2.3 попереднього договору встановлено, що у разі порушення істотних умов цього договору, або невиконання відповідачем або позивачем зобов`язань з укладення основних договорів, до 20 жовтня 2019 року, зокрема, ухилення, відмова від їх укладення взагалі, розмір грошової суми, визначений сумарно у підпунктах 3.1.1, 3.1.2 та 3.1.3 цього договору, складає штрафну санкцію, що складає 20 % від загальної суми зобов`язання, яку сторона, винна у порушенні зобов`язання за цим договором, повинна сплатити іншій стороні. У випадку настання обставин, встановлених у цьому пункті, зобов`язання сторін за цим договором припиняються (а. с. 12-15, т. 1).

Частинами першою, другою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідач, не погоджуючись з висновками суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення з неї на користь позивача 5 274 800,00 грн, посилалась на те, що у цій справі чітко обумовлена сторонами попереднього договору відповідальність за порушення строків оплати шляхом залишення у відповідача суми коштів, яка була сплачена позивачем як авансовий платіж. Попередній договір на момент виникнення права відповідача на застосування такої санкції був чинним, він не визнавався недійсним повністю або частково, нікчемність такого договору не встановлена. Тому позивач, на переконання відповідача, втратив право на повернення суми авансового платежу в розмірі 200 000,00 дол. США через те, що ці кошти повинні залишитись у неї за порушення позивачем умов попереднього договору, що призвело до неукладення основного договору з вини ОСОБА_1 . Відповідач у апеляційній скарзі зазначила, що суд першої інстанції правильно встановив, що вона не порушувала умов договору, а, навпаки, вчинила усі необхідні дії на укладення основних договорів в майбутньому.

Отже, відповідач в апеляційній скарзі стверджувала, що відповідно до вимог пункту 4.2.2 попереднього договору через порушення позивачем його умов відбулось зустрічне зарахування, зокрема, авансовий платіж (10 % від загальної суми зобов`язання) має залишитись у неї як штрафна санкція.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд, дійшовши висновку про допущення відповідачем порушення умов попереднього договору, які призвели до неукладення сторонами основних договорів, залишив поза увагою те, що підставою позову зазначено порушення відповідачем істотних умов попереднього договору, передбачених підпунктом 2.1.5, яке полягало у тому, що на момент укладення цього попереднього договору відповідач не надала повну та достовірну інформацію про об`єкти, зазначені у пункті 1.1 цього договору. Позивач вказував, що відповідач приховала той факт, що житловий будинок разом із складовими частинами не відповідає умовам цього попереднього договору та має загальну площу іншу, ніж вказана у пункті 1.1 попереднього договору, а саме 810,4 кв. м, частина якої навіть не зареєстрована в установленому законом порядку.

Позивач також зазначив підставою позову порушення відповідачем істотних умов попереднього договору, передбачених підпунктами 2.1.7, 2.1.8, зокрема, що до 24 травня 2019 року відповідач не виконала взяті на себе зобов`язання, не надала позивачеві копії документів, які засвідчують її право власності на об`єкти, зазначені у пункті 1.1 попереднього договору, а також копію технічного паспорта на житловий будинок, зазначений у пункті 1.1 цього договору. Крім того, відповідач не надала позивачеві доступу до об`єктів, у тому числі до житлового будинку та до усіх його складових частин, з метою їхнього огляду.

Погоджуючись з висновками суду першої інстанції та залишаючи без змін рішення цього суду, апеляційний суд не звернув уваги на те, що суд першої інстанції, перевіряючи підстави позову, надав оцінку кожному доводу, не встановивши порушень відповідачем істотних умов попереднього договору, передбачених вказаними підпунктами. Натомість апеляційний суд, вдавшись до переоцінки доказів, дійшов протилежного висновку щодо наявності порушень відповідачем істотних умов договору, зокрема пунктів 2.1.5, 2.1.7, 2.1.8, що, за твердженням позивача, стало підставою для неукладення основного договору та, як наслідок, для повернення відповідачем позивачеві авансу. Таких висновків апеляційний суд жодним чином не мотивував.

Зазначаючи про порушення відповідачем істотних умов договору, що стали підставою для часткового задоволення позову, апеляційний суд фактично виходив з умов підпункту 4.2.3 попереднього договору, не звернувши належної уваги на те, що у задоволенні позовних вимог у частині стягнення штрафних санкцій, яку сторона, винна у порушенні зобов`язання за цим договором, повинна сплатити іншій стороні через порушення істотних умов попереднього договору, суд першої інстанції відмовив, і судове рішення у вказаній частині позивач не оскаржував.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд допустив протиріччя в оцінці доказів, не навів мотивованих обґрунтувань на спростування доводів апеляційної скарги.

Водночас апеляційний суд не перевірив належним чином аргументи відповідача, наведені нею в апеляційній скарзі, щодо правової природи грошових коштів у розмірі 5 274 800,00 грн, з урахуванням умов попереднього договору, передбачених підпунктом 4.2.2, наявністю в умовах зустрічних зобов`язань, та наявності/відсутності порушення у зв`язку з цим сторонами умов договору, та у яких його частинах.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом принципу верховенства права.

Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві викладає предмет і підставу позову. Підставою позову є обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що стверджують позов, зокрема, факти матеріально-правового характеру, що визначаються нормами матеріального права, які врегульовують спірні правовідносини, їх виникнення, зміну, припинення. Предмет і підстава позову сприяють з`ясуванню наявності і характеру спірних правовідносин між сторонами, застосуванню необхідного способу захисту права, визначенню кола доказів, необхідних для підтвердження наявності конкретного цивільного права і обов`язку.

Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами (рішення Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1994 року у справі «Ван де Гурк проти Нідерландів» (Van de Hurk v. the Netherlands), № 288).

Апеляційному суду під час нового розгляду справи необхідно врахувати наведене та надати належну оцінку поданим сторонами доказам у їх сукупності із встановленими обставинами справи, що мають суттєве значення для її вирішення, та аргументами, наведеними відповідачем у апеляційній скарзі.

Суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, з огляду на положення статті 400 ЦПК України.

Оскільки недоліки, допущені судом апеляційної інстанції, не можуть бути усунуті під час касаційного розгляду справи, постанова суду апеляційної інстанції в цій частині підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Доводи, наведені у позовній заяві в частині вирішення позовних вимог про стягнення авансового платежу в розмірі 5 274 800,00 грн, підлягають перевірці, оскільки судові процедури повинні бути справедливими.

В іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, предметом перегляду у суді апеляційної інстанції не було, а тому не є предметом перегляду в цій частині судом касаційної інстанції.

Додаткові пояснення до касаційної скарги ОСОБА_2 Верховний Суд залишає без розгляду, оскільки вони всупереч частини першої статті 398 ЦПК України подані поза межами строку на касаційне оскарження.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова апеляційного суду підлягає скасуванню відповідно до вимог статті 411 ЦПК України та направленню справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Щодо розподілу судових витрат

Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141, 142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Тому розподіл судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює (ухвалив) остаточне рішення у справі, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат (див. висновок у постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року в справі № 530/1731/16-ц).

Керуючись статтями 141, 400, 402, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Кенц Роман Іванович, задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного суду від 01 серпня 2022 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

А. С. Олійник

В. В. Сердюк