Рішення

від 03.01.2024 по справі 910/14071/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.01.2024Справа № 910/14071/23

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Мрія Фармінг Полісся"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Спрей Агро"простягнення 192062,72 грнСуддя Смирнова Ю.М.

Без повідомлення (виклику) учасників справи

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Мрія Фармінг Полісся" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спрей Агро" 192062,72 грн, з яких: 101250,15 грн 30% річних за користування чужими грошовими коштами за період з 08.12.2021 по 27.12.2022 та 90812,57 грн інфляційних втрат за період з 01.11.2021 по 27.12.2022.

Мотивуючи позов позивач посилається на протиправне користування відповідачем грошовими коштами позивача в розмірі 319968,00 грн, сплаченими в якості попередньої оплати за товар згідно з укладеним сторонами договором поставки №10032021-5 від 10.03.2021. Зазначає, що інфляційні втрати та відсотки річних, розмір яких визначено договором поставки на рівні 30%, мають бути компенсовані відповідачем за період з дня внесення попередньої оплати до дня фактичного повернення вказаних грошових коштів. Посилається на рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2022 у справі №910/20962/21, залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2022, яким встановлений факт неналежного виконання відповідачем зобов`язань за вищезазначеним договором поставки.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.09.2023 судом відкрито провадження у справі №910/14071/23; вирішено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; встановлено відповідачу строки для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо такі будуть подані) - протягом 5 днів з дня отримання відповіді на відзив; позивачу - строк для подання відповіді на відзив протягом п`яти днів з дня отримання відзиву на позов.

12.10.2023 до суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач проти заявлених позовних вимог заперечив. Зазначив, що договір поставки є розірваним на підставі односторонньої заяви позивача згідно листа від 16.06.2021, відтак стягнення 30% річних у порядку ст.536 Цивільного кодексу України, нарахованих за період поза періодом дії договору, є безпідставним. На думку відповідача, сам лише факт наявності судового рішення у справі №910/20962/21 про стягнення основного боргу не вказує на конкретну дату виникнення у відповідача грошового зобов`язання з повернення позивачу попередньої оплати. Тому єдиним можливим способом захисту прав позивача є стягнення інфляційних втрат та 3% річних на підставі ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України з дати набрання рішенням суду законної сили по фактичну дату його виконання відповідачем.

17.10.2023 від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій позивач зазначає, що закінчення строку дії договору або його дострокове припинення внаслідок одностороннього розірвання у зв`язку з неналежним виконанням не звільняє винну сторону від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. Посилання відповідача на судову практику Верховного суду у справах №753/23767/18, 320/5115/17, 202/4494/16-ц, 444/9519/12, 310/11534/13-ц є недоречним, позаяк така практика стосується кредитних правовідносин. При цьому, п.10.10 договору, який надає право нараховувати позивачу 30% річних, у разі неналежного виконання зобов`язань міститься у розділі 10 "Відповідальність сторін" і не є платою за правомірне користування грошовими коштами.

Правом на подання заперечень проти доводів позивача, викладених у відповіді на відзив, відповідач не скористався.

Згідно з ч.4 ст.240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

10.03.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Спрей Агро" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мрія Фармінг Полісся" (покупець) укладено договір поставки обладнання №10032021-5 (договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується продати, а покупець зобов`язується купити, прийняти та оплатити обладнання (товар). Поставка товару здійснюється на підставі укладених сторонами специфікацій, в яких зазначаються найменування, кількість, номенклатура, асортимент), вартість та інші характеристики, що є невід`ємною частиною цього договору (п.1.1).

Відповідно до п.2.1 договору товар, зазначений в п.1.1 цього договору, поставляється в кількості та в асортименті, передбаченому в укладених сторонами специфікаціях до договору, які є невід`ємною частиною даного договору.

Згідно з п.5.1 договору ціна на товар встановлюється у специфікаціях до договору.

Загальна вартість договору становить суму вартості замовленого і поставленого товару за даним договором згідно укладених сторонами специфікацій в період дії цього договору (п.5.2 договору).

Відповідно до п.5.4 договору оплата товару, поставка якого здійснюється відповідно до договору, здійснюється на підставі умов узгоджених сторонами та зазначених у специфікаціях до договору, що є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно з п.6.1 договору поставка товару відповідно до умов договору здійснюється в строки, узгоджені сторонами та зазначені в специфікації до договору, що є невід`ємною частиною цього договору.

У п.7.4 договору сторони погодили, що перехід права власності на товар до покупця відбувається в момент одержання товару покупцем, передачі покупцю супровідних документів та підписання уповноваженими представниками сторін видаткових накладних на передачу товару відповідно до базису поставки.

Відповідно до п.7.5 договору у разі доставки товару від постачальника до покупця службами доставки моментом переходу права власності на товар покупцю (датою поставки) є дата підписання покупцем товарно-транспортної накладної.

За умовами п.9.2. договору останній діє до 31.12.2022, але в будь-якому випадку до виконання сторонами прийнятих на себе по цьому договору зобов`язань.

Згідно з п.10.3 договору у випадку порушення постачальником строку поставки товару постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня, від вартості не поставленого/недопоставленого в строк товару за кожен день прострочення. У випадку порушення постачальником строку поставки товару більш ніж а 2 календарні дні покупець має право крім пені додатково стягнути штраф у розмірі 3% від загальної вартості товару або, за вибором покупця, постачальник надає знижку на товар в тому ж розмірі.

У п.10.4 договору сторонами погоджено, якщо термін порушення строку поставки товару перевищує граничний строк поставки, вказаний у договорі або в специфікаціях до цього договору, покупець має право на розірвання договору повністю або в частині, а постачальник повинен протягом 3-х календарних днів з моменту направлення повідомлення покупцем про розірвання договору повернути на поточний рахунок покупця сплачені грошові кошти за непоставлений товар та відшкодувати усі збитки, понесені покупцем. У випадку порушення постачальником строку повернення попередньої оплати за товар, передбаченого у п.10.4 договору (за умови надіслання покупцем вимоги про повернення попередньої оплати), постачальник виплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня, від суми не повернутої попередньої оплати за товар за кожен день прострочення.

Пунктом 10.10 договору визначено, що у разі порушення постачальником строків поставки товару, передбачених цим договором, за який внесена покупцем повна або часткова попередня оплата, постачальник за користування грошовими коштами покупця зобов`язаний сплатити 30% річних від суми коштів, сплачених покупцем, за період з дня оплати і до дня його фактичної поставки або до дня повернення грошових коштів.

Відповідно до п.10.12 договору у разі порушення терміну перерахування коштів, надмірно отриманих від покупця, а також повернення раніше сплачених за товар сум, пов`язаного з порушенням термінів або обсягів поставок, постачанням товару неналежної якості, постачальник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у відповідному періоді від вартості товару, щодо якого порушено умови поставки за договором.

У специфікації №1 від 10.03.2021 до договору сторони погодили найменування товару, його кількість, ціну та загальну вартість - 533280,00 грн, строк поставки відповідачем товару - 28.04.2021 та граничний строк поставки - 30.04.2021 (п.1, 2).

Відповідно до п.3 специфікації №1 від 10.03.2021 до договору покупець сплачує продавцю суму 319968,00 грн, що становить 60% загальної вартості товару у термін до 5-ти календарних днів з дати виставлення рахунку постачальником. Решта суми, що становить 213312,00 грн, що становить 40% вартості товару, покупець сплачує у термін до 10 календарних днів з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі товару.

30.03.2021 позивач сплатив відповідачу попередню оплату за товар у розмірі 319968,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №43 від 30.03.2021 (призначення платежу - передоплата 60% згідно з специфікацією №1 до договору поставки обладнання №10032021-5 від 10.03.2021).

16.06.2021 позивач направив на адресу відповідача, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, лист вих.№16/06-5 від 16.06.2021, в якому, зважаючи на порушення відповідачем строків поставки товару, повідомив про розірвання договору поставки обладнання №10032021-5 від 10.03.2021 та вимагав повернути суму попередньої оплати у розмірі 319968,00 грн протягом 3-х календарних днів з моменту направлення повідомлення. Вказаний лист позивача про розірвання договору поставки обладнання №10032021-5 від 10.03.2021 та про повернення суми попередньої оплати був отриманий відповідачем 16.07.2021.

Спір у справі №910/20962/21 виник у зв`язку з тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Мрія Фармінг Полісся" на виконання умов договору поставки обладнання №10032021-5 від 10.03.2021 та специфікації №1 від 10.03.2021 до договору здійснило попередню оплату вартості товару, однак Товариство з обмеженою відповідальністю "Спрей Агро" порушило свої зобов`язання в частині своєчасної поставки обумовленого товару, сплачені кошти не повернуло, що стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення з постачальника суми попередньої оплати, а також пені за період з 20.07.2021 по 07.12.2021, 30% річних за користування чужими грошовими коштами у сумі 66272,82 грн та інфляційних втрат у розмірі 6100,44 грн за період з серпня по жовтень 2021 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.06.2022 у справі №910/20962/21, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2022, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія Фармінг Полісся" задоволено повністю, присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спрей Агро" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія Фармінг Полісся " попередню оплату на суму 319968,00 грн, пеню у сумі 20530,55 грн, 30% річних за користування чужими грошовими коштами у сумі 66272,82 грн, інфляційні втрати у розмірі 6100,44 грн та судовий збір у розмірі 6193,08 грн.

Предметом спору у справі, що розглядається є стягнення з відповідача 30% річних за користування чужими грошовими коштами, нарахованих у відповідності до положень ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України та п.10.10 договору за період з 08.12.2021 до 27.12.2022 (дата виконання рішення у справі №910/20962/21) та інфляційних втрат за період з листопада 2021 року по грудень 2022 року включно.

Частиною 4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України закріплено, що обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Отже, не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

При цьому, не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

В ході розгляду господарської справи №910/20962/21 судами були встановлені наступні обставини.

На виконання умов договору 30.03.2021 позивач сплатив відповідачу попередню оплату за товар у розмірі 319968,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням №43 від 30.03.2021 (призначення платежу - передоплата 60% згідно з специфікацією №1 до договору поставки обладнання №10032021-5 від 10.03.2021).

Проте, відповідач свого зобов`язання за договором поставки не виконав та товар покупцю не передав.

Позивач, вважаючи не поставку товару порушенням договору, 16.06.2021 направив на адресу відповідача, яка вказана у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, лист вих.№16/06-5 від 16.06.2021, в якому повідомив про розірвання договору поставки обладнання №10032021-5 від 10.03.2021 та вимагав повернути суму попередньої оплати у розмірі 319968,00 грн протягом 3-х календарних днів з моменту направлення повідомлення. Вказаний лист позивача про розірвання договору поставки обладнання №10032021-5 від 10.03.2021 та про повернення суми попередньої оплати був отриманий відповідачем 16.07.2021.

За таких обставин, оскільки відповідач доказів, які б підтверджували належну поставку товару за договором не надав, доводів позивача не спростував, суд дійшов висновку про те, що вимоги про стягнення попередньої оплати є правомірними, а тому підлягають задоволенню.

Рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2022 та постанова Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2022 у справі №910/20962/21 набрали законної сили.

Отже, наявність грошового зобов`язання відповідача з повернення 319968,00 грн попередньої оплати, підтверджується рішенням суду у господарській справі, що набрало законної сили, за участі тих самих сторін, а тому відповідно до ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України не підлягає повторному доказуванню.

Статтею 598 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст.599 Цивільного кодексу України).

Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання. При цьому чинне законодавство не пов`язує припинення грошового зобов`язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.08.2019 у справі №910/8625/18.

Тобто, саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання.

Як вбачається з матеріалів справи, рішення у справі №910/20962/21 було виконано в повному обсязі відповідачем 27.12.2022, що підтверджується довідкою про надходження по рахунку №B6/19-7497 від 25.08.2023.

Частина 2 ст.193 Господарського кодексу України встановлює, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Порушенням зобов`язання, у відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов`язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст.625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховний Суд №910/12604/18 від 01.10.2019).

Отже, кредитор вправі вимагати стягнення з боржника в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Матеріалами справи підтверджується і відповідачем не спростовано, що зобов`язання відповідача перед позивачем з повернення суми передоплати виконано лише 27.12.2022, а отже мало місце прострочення його виконання, у зв`язку з чим позивач має право на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України.

Відтак, оскільки відповідач допустив прострочення виконання грошового зобов`язання, позивачем нараховано та заявлено до стягнення інфляційні втрати за період з листопада 2021 року по грудень 2022 року включно на суму 90812,57 грн та 30% річних за користування чужими грошовими коштами за період з 08.12.2021 до 27.12.2022 у розмірі 101250,15 грн на підставі п.10.10 договору.

Оскільки заявлений позивачем до стягнення розмір інфляційних втрат є арифметично вірним, відповідає вимогам чинного законодавства, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо стягнення 30% річних за користування чужими грошовими коштами за період з 08.12.2021 до 27.12.2022 у розмірі 101250,15 грн на підставі п.10.10 договору, суд зазначає наступне.

Згідно ч.3 ст.693 Цивільного кодексу України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Відповідно до ст.536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Проценти, зазначені у ст.536 Цивільного кодексу України, - це плата за користування чужими коштами, у тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (ст.1214 Цивільного кодексу України). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 Цивільного кодексу України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, ст.ст.1048, 1054, 1061 Цивільного кодексу України). Вони нараховуються саме у зв`язку з користуванням чужими коштами.

Термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Право на нарахування та отримання процентів за користування коштами у разі їх безпідставного одержання передбачено законом. Проте, вказана стаття не встановлює розміру процентів за користування грошовими коштами відсилаючи кредитора та боржника з метою вирішення цього питання до договору або закону. Крім того, проценти у розумінні зазначених правових норм застосовуються тільки у випадках користування чужими, тобто залученими на певний строк, коштами за відсутності прострочення виконання грошового зобов`язання або при умові про відстрочення чи розстрочення оплати за отриманий товар, виконані роботи чи надані послуги.

При цьому, проценти річних, про які йдеться у ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених ст.536 цього Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов`язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у ст.536 Цивільного кодексу України, - це плата за користування чужими коштами. Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв`язку з користуванням чужими коштами. Положення ж ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов`язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (ст.536 Цивільного кодексу України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або законом), за наявності порушення боржником грошового зобов`язання.

Вказані правові висновки були викладені ще в постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", та узгоджуються із приписами чинного законодавства та актуальною правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною в постанові від 23.05.2018 у справі №910/1238/17, та правовою позицією Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду, викладеною в постанові від 05.03.2019 у справі №5017/1987/2012.

Пунктом 10.10 укладеного між сторонами договору визначено, що в разі порушення постачальником строків поставки товару, передбачених цим договором, за який внесена покупцем повна або часткова попередня оплата, постачальник за користування грошовими коштами покупця зобов`язаний сплатити 30% річних від суми коштів, сплачених покупцем, за період з дня оплати і до дня його фактичної поставки або до дня повернення грошових коштів.

Як встановлено у рішенні Господарського суду міста Києва від 15.06.2022 у справі №910/20962/21, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2022, листом від 16.06.2021 №16/06-5 позивач вимагав від відповідача повернення попередньої оплати в розмірі 319968,00 грн та повідомив про розірвання договору.

Разом із цим, ані вищевказаним рішенням суду першої інстанції, ані постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2022, якою вказане рішення залишене без змін, не було встановлено ані факт розірвання укладеного між сторонами договору, ані момент, з якого такий договір слід вважати розірваним.

За таких обставин посилання відповідача на те, що вказаним судовим рішенням встановлено факт розірвання укладеного між сторонами договору поставки обладнання, є необґрунтованим.

При цьому, у п.10.4 договору, на який посилався відповідач, сторони не визначили чіткого порядку реалізації передбаченого даним правочином права позивача на одностороннє розірвання договору, а лише встановили обов`язок постачальника повернути на поточний рахунок позивача сплачені грошові кошти за непоставлений товар та відшкодувати останньому понесені збитки протягом 3-х календарних днів з моменту направлення покупцем повідомлення про розірвання договору.

У свою чергу, за умовами п.9.2. договору останній діє до 31.12.2022, але в будь-якому випадку до виконання сторонами прийнятих на себе по цьому договору зобов`язань.

Разом із цим, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, відповідач вказану суму попередньої оплати повернув позивачу лише 27.12.2022 в порядку примусового виконання рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2022 у справі №910/20962/21.

Оскільки заявлений позивачем до стягнення розмір процентів за користування чужими грошовими коштами є невірним, внаслідок включення позивачем до розрахунку 30% річних за користування чужими грошовими коштами дня фактичної сплати коштів відповідачем (27.12.2022), то позов у цій частині підлягає частковому задоволенню, у зв`язку з чим за розрахунком суду стягненню з відповідача підлягають 30% річних за користування чужими грошовими коштами за період з 08.12.2021 до 26.12.2022 у розмірі 100987,16 грн.

При цьому, суд вважає необґрунтованими посилання відповідача на правові позиції, викладені в постановах Верховного Суду: від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц, від 31.10.2018 у справі №202/4494/16-ц, від 04.02.2020 у справі №912/1120/16, від 18.09.2020 у справі №916/4693/15, оскільки усі вони стосуються правовідносин, які виникають з кредитних договорів, тоді як спірні правовідносини виникли з договору поставки та мають інше правове регулювання.

Крім того, суд звертає увагу відповідача на те, що інфляційні нарахування на суму боргу та передбачені ст.536 Цивільного кодексу України проценти за користування чужими коштами за своєю правовою природою не є штрафними санкціями і не відносяться до неустойки, нарахування якої не відбувається поза межами дії строку договору та від нарахування якої звільнені позичальники за кредитними договорами відповідно приписів Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів щодо норм на період дії воєнного стану" від 15.03.2022 та Закону України "Про внесення змін до Господарського кодексу України та Цивільного кодексу України щодо недопущення нарахування штрафних санкцій за кредитами (позиками) у період дії карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби COVID-19" від 16.06.2020.

Норми вказаних нормативних актів не поширюються на відповідача, оскільки він не є позичальником, а позивач - кредитодавцем за кредитним договором у розумінні вказаних Законів.

Суд також вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо наявності підстав для звільнення його від відповідальності за невиконання своїх зобов`язань за договором, у зв`язку з настанням форс-мажорних обставин, з огляду на таке.

Відповідно до ч.1 ст.617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

За змістом ч.2 ст.218 Господарського кодексу України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Таким чином, для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно з вищенаведеними нормами особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: наявність обставин непереборної сили; їх надзвичайний характер; неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками.

Окрім того, повинен бути наявний елемент неможливості переборення особою перешкоди або її наслідків (альтернативне виконання). Відтак, для звільнення від відповідальності сторона також повинна довести неможливість альтернативного виконання зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду від 01.10.2020 в справі №904/5610/19.

За умовами п.п.12.1, 12.3, 12.5 договору жодна сторона не несе відповідальності за невиконання, або неналежне виконання своїх обов`язків за цим правочином, що сталося внаслідок настання обставин непереборної сили, як-то: пожежа, повінь, землетрус, або інші стихійні лиха, війна, військові дії будь-якого виду, терористичні акти, страйки, блокади, ембарго, а також будь-які інші обставини, що знаходяться поза виконати чи припинила виконання своїх обов`язків за цим договором. При цьому, настання обставин непереборної сили повинно безпосередньо вплинути на виконання положень даного правочину стороною, яка, посилаючись на такі обставини, припинила виконання своїх обов`язків за ним. Сторона, що має намір послатися на форс-мажорні обставини, зобов`язана невідкладно, з урахуванням можливостей технічних засобів миттєвого зв`язку та характеру існуючих перешкод, але не пізніше 7-ми календарних днів з моменту настання форс-мажорних обставин, повідомити іншу сторону про їх наявність та вплив на виконання цього договору. Факти існування та тривалості форс-мажорних обставин підтверджуються документами компетентних органів, що уповноважені посвідчувати обставини форс-мажору відповідно до чинного законодавства України. Невчасне сповіщення стороною про настання форс-мажорних обставин позбавляє відповідну сторону права посилатися на них у якості обґрунтування поважності підстав невиконання чи неналежного виконання договору. Сторони встановили, що у разі укладення договору під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, останній не вважається форс-мажорною обставиною та позбавляє Підприємство права посилатися на нього в якості обґрунтування поважності підстав невиконання чи неналежного виконання договору.

Частиною 1 ст.14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності.

Отже, тільки відповідний сертифікат торгово-промислової палати є документом, який підтверджує виникнення форс-мажорних обставин та строк їх дії.

Проте в порушення приписів чинного законодавства та умов договору на підтвердження форс-мажорних обставин відповідач не надав належного документа.

Крім того, судом встановлено, що всупереч вищезазначених пунктів договору в матеріалах даної справи відсутні будь-які докази повідомлення позивача у визначеному цим правочином порядку про настання форс-мажорних обставин, на які посилався відповідач у своєму відзиві.

За таких обставин, доводи відповідача про настання форс-мажорних обставин є необґрунтованими.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Інші доводи, на які посилалися сторони під час розгляду даної справи, залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги, як необґрунтовані та такі, що не спростовують висновків суду щодо наявності підстав для часткового задоволення позову.

Згідно положень п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спрей Агро" (08623, Київська обл., Фастівський р-н, селище міського типу Калинівка, вул.Залізнична, будинок 49, ідентифікаційний код 37921986) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія Фармінг Полісся" (47130, Тернопільська обл., Кременецький р-н, село Людвище, вул.Хмельницького Б., будинок 19А, ідентифікаційний код 40088494) 100987 (сто тисяч дев`ятсот вісімдесят сім) грн 16 коп. 30% річних за користування чужими грошовими коштами, 90812 (дев`яносто тисяч вісімсот дванадцять) грн 57 коп. інфляційних втрат та 2877 (дві тисячі вісімсот сімдесят сім) грн 00 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення, відповідно до ст.ст.256, 257 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.М.Смирнова