Постанова

від 02.05.2024 по справі 910/14071/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" травня 2024 р. Справа№ 910/14071/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Буравльова С.І.

суддів: Андрієнка В.В.

Шапрана В.В.

без повідомлення учасників справи

розглянувши апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Спрей Агро"

на рішення Господарського суду м. Києва від 03.01.2024 р.

у справі № 910/14071/23 (суддя - Смирнова Ю.М.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія Фармінг Полісся"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спрей Агро"

про стягнення 192062,72 грн

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Мрія Фармінг Полісся" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Спрей Агро" про стягнення 192062,72 грн, з яких: 101250,15 грн 30% річних за користування чужими грошовими коштами за період з 08.12.2021 р. по 27.12.2022 р. та 90812,57 грн інфляційних втрат за період з 01.11.2021 р. по 27.12.2022 р.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач посилається на прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, що виникло на підставі укладеного між сторонами договору поставки обладнання № 10032021-5 від 10.03.2021 р. Факт невиконання грошових зобов`язань за цим договором було встановлено рішенням Господарського суду м. Києва від 15.06.2022 р. у справі № 910/20962/21, яке набрало законної сили. У зв`язку з тим, що рішення суду відповідач виконав лише 27.12.2022 р., тому позивач нарахував 30% річних та інфляційні втрати.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 11.09.2023 р. відкрито провадження у справі № 910/14071/23, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

Рішенням Господарського суду м. Києва від 03.01.2024 р. у справі № 910/14071/23 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія Фармінг Полісся" задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спрей Агро" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія Фармінг Полісся" 100987,16 грн 30% річних за користування чужими грошовими коштами, 90812,57 грн інфляційних втрат. В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Спрей Агро" подало апеляційну скаргу (безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду), у якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач вказує на те, що оскільки позивачем вчинено односторонній правочин стосовно розірвання укладеного договору, що є самостійною та достатньою підставою для припинення правовідносин сторін, позивач втрачає право нараховувати проценти річних у розмірі, встановленому таким договором з моменту його розірвання. Також скаржник посилається на наявність правових підстав для звільнення його від відповідальності за невиконання своїх зобов`язань за договором у зв`язку з настанням форс-мажорних обставин.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 10.01.2023 р. апеляційну скаргу у справі № 910/14071/23 передано на розгляд колегії суддів у складі: Буравльов С.І. (головуючий суддя (суддя-доповідач)), Шапран В.В., Андрієнко В.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.01.2023 р. відкладено розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Спрей Агро" на рішення Господарського суду м. Києва від 03.01.2024 р. до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи № 910/14071/23.

До суду 18.01.2024 р. надійшли матеріали справи № 910/14071/23.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2024 р. відкрито апеляційне провадження у справі № 910/14071/23 та вирішено здійснювати її розгляд без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання) на підставі ч. 10 ст. 270 ГПК України.

Відповідно до ч. ч. 5, 7 ст. 6 ГПК України суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Згідно з ч. 3 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

За ч. 11 ст. 242 ГПК України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Копію ухвали від 22.01.2024 р. про відкриття провадження у справі № 910/14071/23 сторонам доставлено до електронних кабінетів, доказом чого є довідки про доставку електронного документа, що містяться в матеріалах справи.

Також згідно з даними Єдиного державного реєстру судових рішень ухвала про відкриття апеляційного провадження від 22.01.2024 р. у справі № 910/14071/23 оприлюднена у реєстрі 23.01.2024 р.

Враховуючи наявність у матеріалах справи доказів повідомлення учасників справи про розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження, а також закінчення строків, встановлених ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.01.2024 р. на подання всіх заяв та клопотань, колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги по суті.

10.03.2021 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Спрей Агро" (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мрія Фармінг Полісся" (далі - покупець) було укладено договір поставки обладнання № 10032021-5 (далі - договір поставки).

Відповідно до п. 1.1 договору поставки постачальник зобов`язується продати, а покупець зобов`язується купити, прийняти та оплатити обладнання (товар). Поставка товару здійснюється на підставі укладених сторонами специфікацій, в яких зазначаються найменування, кількість, номенклатура, асортимент), вартість та інші характеристики, що є невід`ємною частиною цього договору.

Згідно з п. 2.1 договору товар, зазначений в п. 1.1 цього договору, поставляється в кількості та в асортименті, передбаченому в укладених сторонами специфікаціях до договору, які є невід`ємною частиною даного договору.

Як передбачено п. 5.1 договору, ціна на товар встановлюється у специфікаціях до договору.

У відповідності до п. 5.2 договору загальна вартість договору становить суму вартості замовленого і поставленого товару за даним договором згідно укладених сторонами специфікацій в період дії цього договору.

За п. 5.4 договору оплата товару, поставка якого здійснюється відповідно до договору, здійснюється на підставі умов узгоджених сторонами та зазначених у специфікаціях до договору, що є невід`ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 6.1 договору поставка товару відповідно до умов договору здійснюється в строки, узгоджені сторонами та зазначені в специфікації до договору, що є невід`ємною частиною цього договору.

Пунктом 7.4 договору сторони погодили, що перехід права власності на товар до покупця відбувається в момент одержання товару покупцем, передачі покупцю супровідних документів та підписання уповноваженими представниками сторін видаткових накладних на передачу товару відповідно до базису поставки.

Згідно з п. 7.5 договору, у разі доставки товару від постачальника до покупця службами доставки моментом переходу права власності на товар покупцю (датою поставки) є дата підписання покупцем товарно-транспортної накладної.

Договір діє до 31.12.2022 р., але в будь-якому випадку до виконання сторонами прийнятих на себе по цьому договору зобов`язань (п. 9.2 договору).

За п. 10.3 договору, у випадку порушення постачальником строку поставки товару постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла у період, за який сплачується пеня, від вартості не поставленого/недопоставленого в строк товару за кожен день прострочення. У випадку порушення постачальником строку поставки товару більш ніж а 2 календарні дні покупець має право крім пені додатково стягнути штраф у розмірі 3% від загальної вартості товару або, за вибором покупця, постачальник надає знижку на товар в тому ж розмірі.

Відповідно до п. 10.4 договору, якщо термін порушення строку поставки товару перевищує граничний строк поставки, вказаний у договорі або в специфікаціях до цього договору, покупець має право на розірвання договору повністю або в частині, а постачальник повинен протягом 3-х календарних днів з моменту направлення повідомлення покупцем про розірвання договору повернути на поточний рахунок покупця сплачені грошові кошти за непоставлений товар та відшкодувати усі збитки, понесені покупцем. У випадку порушення постачальником строку повернення попередньої оплати за товар, передбаченого у п. 10.4 договору (за умови надіслання покупцем вимоги про повернення попередньої оплати), постачальник виплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного баку України, яка діяла у період, за який сплачується пеня, від суми не повернутої попередньої оплати за товар за кожен день прострочення.

Пунктом 10.10 договору передбачено, що у разі порушення постачальником строків поставки товару, передбачених цим договором, за який внесена покупцем повна або часткова попередня оплата, постачальник за користування грошовими коштами покупця зобов`язаний сплатити 30% річних від суми коштів, сплачених покупцем, за період з дня оплати і до дня його фактичної поставки або до дня повернення грошових коштів.

Згідно з п. 10.12 договору, у разі порушення терміну перерахування коштів, надмірно отриманих від покупця, а також повернення раніше сплачених за товар сум, пов`язаного з порушенням термінів або обсягів поставок, постачанням товару неналежної якості, постачальник сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у відповідному періоді від вартості товару, щодо якого порушено умови поставки за договором.

У специфікації № 1 від 10.03.2021 р. до договору сторони погодили найменування товару, його кількість, ціну та загальну вартість - 533280,00 грн, строк поставки відповідачем товару - 28.04.2021 р. та граничний строк поставки - 30.04.2021 р.

Відповідно до п. 3 специфікації № 1 від 10.03.2021 р. до договору покупець сплачує продавцю суму 319968,00 грн, що становить 60% загальної вартості товару у термін до 5-ти календарних днів з дати виставлення рахунку постачальником. Решта суми, що становить 213312,00 грн, що становить 40% вартості товару, покупець сплачує у термін до 10 календарних днів з моменту підписання сторонами акту приймання-передачі товару.

30.03.2021 р. позивач сплатив відповідачу попередню оплату за товар у розмірі 319968,00 грн, що підтверджується платіжним дорученням № 43 від 30.03.2021 р. (призначення платежу - передоплата 60% згідно з специфікацією № 1 до договору поставки обладнання № 10032021-5 від 10.03.2021 р.).

16.06.2021 р. позивач направив на адресу відповідача лист № 16/06-5, в якому повідомив про розірвання договору поставки обладнання № 10032021-5 від 10.03.2021 р. у зв`язку з порушенням відповідачем строків поставки товару та вимагав повернути суму попередньої оплати у розмірі 319968,00 грн протягом 3-х календарних днів з моменту направлення повідомлення.

Вказаний лист був отриманий відповідачем 16.07.2021р., що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення.

У зв`язку з тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Спрей Агро" порушило свої зобов`язання щодо своєчасної поставки обумовленого товару, сплачені кошти не повернуло, Товариство з обмеженою відповідальністю "Мрія Фармінг Полісся"звернулось до суду з позовом про стягнення з постачальника суми попередньої оплати, а також пені за період з 20.07.2021 р. по 07.12.2021 р., 30% річних за користування чужими грошовими коштами у сумі 66272,82 грн та інфляційні втрати у розмірі 6100,44 грн за період з серпня по жовтень 2021 року.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.06.2022 р. у справі № 910/20962/21, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2022 р., позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія Фармінг Полісся" задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спрей Агро" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія Фармінг Полісся" 319968,00 грн попередньої оплати, 20530,55 грн пені, 66272,82 грн 30% річних за користування чужими грошовими коштами та 6100,44 грн інфляційних втрат.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, що відповідач, на думку позивача, після прийняття рішення Господарським судом м. Києва від 15.06.2022 р. у справі № 910/20962/21 лише 27.12.2022 р здійснив повний розрахунок на виконання цього рішення, у зв`язку з чим позивачем донараховано інфляційні втрати за період з листопада 2021 року по грудень 2022 року та 30% річних за період 08.12.2021 р. по 27.12.2022 р.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Як передбачено ст. 599 ЦК України, за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання. При цьому, чинне законодавство не пов`язує припинення грошового зобов`язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.08.2019 р. у справі № 910/8625/18.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку статті 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, кредитор вправі вимагати стягнення з боржника в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.01.2019 р. у справі № 910/12604/18.

При цьому, саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання.

Як було встановлено вище, рішенням Господарського суду міста Києва від 15.06.2022 р. у справі № 910/20962/21, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2022 р., позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія Фармінг Полісся" задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Спрей Агро" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія Фармінг Полісся" 319968,00 грн попередньої оплати, 20530,55 грн пені, 66272,82 грн 30% річних за користування чужими грошовими коштами та 6100,44 грн інфляційних втрат.

Встановлені вказаним рішенням Господарського суду м. Києва обставини відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу, не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 ЦК України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.04.2019 р. у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 р. у справі № 924/312/18, від 05.07.2019 р. у справі № 905/600/18.

За прострочення зобов`язання щодо оплати вартості виконаних робіт рішенням у справі № 910/20962/21 з відповідача на користь позивача було стягнуто зокрема 66272,82 грн 30% річних за користування чужими грошовими коштами за період з 31.03.2021 р. по 07.12.2021 р. та 6100,44 грн інфляційних втрат за період з серпня 2021 року по жовтень 2021 року.

Після прийняття рішення у справі № 910/20962/21, відповідачем лише 27.12.2022 р. здійснено повний розрахунок, що підтверджується довідкою АТ «Райффайзен Банк» № В6/19-7497 від 25.08.2023 р.

Оскільки невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.11.2019 р. № 127/15672/16-ц, постановах Верховного Суду від 10.04.2018 р. у справі № 910/16945/14, від 27.04.2018 р. у справі № 908/1394/17, від 16.11.2018 р. у справі № 918/117/18, від 30.01.2019 р. у справі № 905/2324/17, від 13.02.2019 р. у справі № 924/312/18.

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат за період з листопада 2021 року по грудень 2022 року у розмірі 90812,57 грн є обґрунтованою, розмір є арифметично вірним, відповідає вимогам чинного законодавства, відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Стосовно нарахованих позивачем 30% річних за користування чужими грошовими коштами за період з 08.12.2021 р. до 27.12.2022 р. у розмірі 101250,15 грн на підставі п. 10.10 договору, колегія суд зазначає наступне.

Згідно ч. 3 ст. 693 ЦК України на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до ст. 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов`язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Проценти, зазначені у ст. 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, у тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (ст. 1214 ЦК України). Підставами для застосування до правовідносин сторін ст. 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, ст. ст. 1048, 1054, 1061 Цивільного кодексу України). Вони нараховуються саме у зв`язку з користуванням чужими коштами.

Термін "користування чужими коштами" може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх. Право на нарахування та отримання процентів за користування коштами у разі їх безпідставного одержання передбачено законом. Проте, вказана стаття не встановлює розміру процентів за користування грошовими коштами відсилаючи кредитора та боржника з метою вирішення цього питання до договору або закону. Крім того, проценти у розумінні зазначених правових норм застосовуються тільки у випадках користування чужими, тобто залученими на певний строк, коштами за відсутності прострочення виконання грошового зобов`язання або при умові про відстрочення чи розстрочення оплати за отриманий товар, виконані роботи чи надані послуги.

При цьому, проценти річних, про які йдеться у ч. 2 ст. 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених ст. 536 цього Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов`язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов`язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у ст. 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами. Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв`язку з користуванням чужими коштами. Положення ж ч. 2 ст. 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов`язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (ст. 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або законом), за наявності порушення боржником грошового зобов`язання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 р. у справі № 910/1238/17 та постанова Верховного Суду від 05.03.2019 р. у справі № 5017/1987/2012).

Пунктом 10.10 укладеного між сторонами договору поставки визначено, що в разі порушення постачальником строків поставки товару, передбачених цим договором, за який внесена покупцем повна або часткова попередня оплата, постачальник за користування грошовими коштами покупця зобов`язаний сплатити 30% річних від суми коштів, сплачених покупцем, за період з дня оплати і до дня його фактичної поставки або до дня повернення грошових коштів.

Як встановлено у рішенні Господарського суду міста Києва від 15.06.2022 р. у справі № 910/20962/21, залишеному без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2022 р., листом від 16.06.2021 р. № 16/06-5 позивач вимагав від відповідача повернення попередньої оплати в розмірі 319968,00 грн та повідомив про розірвання договору.

Разом з цим, ні вищевказаним рішенням суду першої інстанції, ні постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.12.2022 р., якою вказане рішення залишене без змін, не було встановлено факту розірвання укладеного між сторонами договору та моменту, з якого такий договір слід вважати розірваним.

Отже посилання відповідача на те, що вказаним судовим рішенням встановлено факт розірвання укладеного між сторонами договору поставки обладнання, є необґрунтованим.

При цьому, у п. 10.4 укладеного договору сторони не визначили чіткого порядку реалізації передбаченого даним правочином права позивача на одностороннє розірвання договору, а лише встановили обов`язок постачальника повернути на поточний рахунок позивача сплачені грошові кошти за непоставлений товар та відшкодувати останньому понесені збитки протягом 3-х календарних днів з моменту направлення покупцем повідомлення про розірвання договору.

У свою чергу, за п. 9.2 договору останній діє до 31.12.2022 р., але в будь-якому випадку до виконання сторонами прийнятих на себе по цьому договору зобов`язань.

Разом із цим, як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, відповідач вказану суму попередньої оплати повернув позивачу лише 27.12.2022 р. в порядку примусового виконання рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2022 р. у справі № 910/20962/21.

З розрахунку позивача вбачається, що у період прострочення останнім було помилково включено день фактичної сплати коштів відповідачем (27.12.2022 р.).

Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з перерахунком місцевого суду, відповідно до якого стягненню з відповідача підлягають 30% річних за користування чужими грошовими коштами за період з 08.12.2021 р. до 26.12.2022 р. у розмірі 100987,16 грн.

Доводи скаржника про наявність правових підстав для звільнення його від відповідальності за невиконання своїх зобов`язань за договором у зв`язку з настанням форс-мажорних обставин, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з ч. 2 ст. 218 ГК України підставою для звільнення від відповідальності є тільки непереборна сила, що одночасно має ознаки надзвичайності та невідворотності.

Таким чином, для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання згідно з вищенаведеними нормами особа, яка порушила зобов`язання, повинна довести: наявність обставин непереборної сили; їх надзвичайний характер; неможливість попередити за даних умов завдання шкоди; причинний зв`язок між цими обставинами і понесеними збитками.

Окрім того, повинен бути наявний елемент неможливості переборення особою перешкоди або її наслідків (альтернативне виконання). Відтак, для звільнення від відповідальності сторона також повинна довести неможливість альтернативного виконання зобов`язання.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 01.10.2020 р. у справі № 904/5610/19.

Як передбачено п. п. 12.1, 12.3, 12.5 укладеного договору поставки, жодна сторона не несе відповідальності за невиконання, або неналежне виконання своїх обов`язків за цим правочином, що сталося внаслідок настання обставин непереборної сили, як-то: пожежа, повінь, землетрус, або інші стихійні лиха, війна, військові дії будь-якого виду, терористичні акти, страйки, блокади, ембарго, а також будь-які інші обставини, що знаходяться поза розумним контролем сторони, що посилаючись на такі обставини не змогла виконати чи припинила виконання своїх обов`язків за цим договором. При цьому, настання обставин непереборної сили повинно безпосередньо вплинути на виконання положень даного правочину стороною, яка, посилаючись на такі обставини, припинила виконання своїх обов`язків за ним. Сторона, що має намір послатися на форс-мажорні обставини, зобов`язана невідкладно, з урахуванням можливостей технічних засобів миттєвого зв`язку та характеру існуючих перешкод, але не пізніше 7-ми календарних днів з моменту настання форс-мажорних обставин, повідомити іншу сторону про їх наявність та вплив на виконання цього договору. Факти існування та тривалості форс-мажорних обставин підтверджуються документами компетентних органів, що уповноважені посвідчувати обставини форс-мажору відповідно до чинного законодавства України. Невчасне сповіщення стороною про настання форс-мажорних обставин позбавляє відповідну сторону права посилатися на них у якості обґрунтування поважності підстав невиконання чи неналежного виконання договору. Сторони встановили, що у разі укладення договору під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, останній не вважається форс-мажорною обставиною та позбавляє підприємство права посилатися на нього в якості обґрунтування поважності підстав невиконання чи неналежного виконання договору.

У відповідності до ч. 1 ст. 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності.

Отже, тільки відповідний сертифікат торгово-промислової палати є документом, який підтверджує виникнення форс-мажорних обставин та строк їх дії.

Оскільки в матеріалах справи відсутній сертифікат торгово-промислової палати на підтвердження форс-мажорних обставин, тому доводи скаржника про настання форс-мажорних обставин є необґрунтованими та не підтверджені належними доказами.

Інші доводи апеляційної скарги наведеного не спростовують та відхиляються колегією суддів як необґрунтовані.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77, 78 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Статтею 276 ГПК передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Отже, здійснивши перевірку та оцінку всіх належних доказів, наявних у матеріалах справи, колегія суддів дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду м. Києва від 03.01.2024 р. у справі № 910/14071/23 прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Спрей Агро" задоволенню не підлягає.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на скаржника.

Згідно з ч. 5 ст. 12 ГПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Як передбачено ч. 3 ст. 287 ГПК України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 даної статті.

Вказана справа є малозначною та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених чинним законодавством.

Керуючись ст. ст. 267 - 285 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Спрей Агро" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 03.01.2024 р. у справі № 910/14071/23 залишити без змін.

3. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Спрей Агро".

4. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя С.І. Буравльов

Судді В.В. Андрієнко

В.В. Шапран