Рішення

від 22.12.2023 по справі 497/2508/23

БОЛГРАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

БОЛГРАДСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

22.12.2023

Справа № 497/2508/23

Провадження № 2/497/823/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.12.2023 року Болградський районний суд Одеської області у складі:

головуючого - судді Кравцової А.В.,

секретар судового засідання Ільєва Д.Д.,

розглянувши за відсутністю сторін у приміщенні суду в м.Болград цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до відділу освіти Болградської міської ради Одеської області про визнання протиправним та скасування наказу про припинення виплати заробітної плати мобілізованому працівнику, стягнення середнього заробітку,

ВСТАНОВИВ:

26.10.2023 року позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, яким просить визнати протиправними та скасувати:

- наказ відділу освіти Болградської міської ради Одеської області від 19.07.2022р. №38/к в частині припинення з 19 липня 2022р. виплати йому середнього заробітку , вчителю біології

- наказ Болградського навчально-виховного комплексу "Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів -ліцей" Болградської міської ради Одеської області (теперішня назва - опорний заклад освіти Болградської міської ради Одеської області) від 19.07.2022р. №127/к, - в частині припинення з 19 липня 2022р. виплати йому середнього заробітку, вчителю біології.

Також просить зобов`язати відділ освіти Болградської міської ради нарахувати і виплати йому середню заробітну плату за період з 19.07.2022р. до 07.08.2023р.

В обґрунтування своїх вимог позивач стверджує, що він з 30.08.2013 року і станом на теперішній час є вчителем біології Опорного закладу освіти "Болградський ліцей" Болградської міської ради Одеської області, але, на підставі Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022р. "Про загальну мобілізацію", - був мобілізований 02.03.2022р. до лав ЗСУ, та з 02.03.2022 року до 07.08.2023року - з дня мобілізації - він служив спочатку солдатом, а пізніше - молодшим сержантом в/ч НОМЕР_1 на посаді бойовий медик взводу, брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією рф проти України в м.Часів Яр Часовоярської міської територіальної громади, в м.Костянтинівка Костянтинівської міської територіальної громади, в АДРЕСА_3 Бухмутської міської територіальної громади Донецької області.

Відповідач переконаний, що відповідач мав продовжувати сплачувати йому, позивачу, у період за весь час служби середньомісячну заробітну платню на підставі ч.2ст.57 ЗУ «Про освіту» з самого початку мобілізації, і до моменту звільнення, оскільки цією нормою передбачено збереження середнього заробітку за педагогічними та науково-педагогічними працівниками на період проходження військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період. Однак відповідач своїм Наказом від 19.07.2022р. №38/к та Наказом Болградського НВК «Спеціалізована школа І-III ступенів - ліцей» Болградської міської ради Одеської області (теперішня назва - опорний заклад освіти Болградський ліцей» Болградської міської ради Одеської області) - теж від 19.07.2022року - за №127/к, - незаконно, на думку позивача, припинив йому виплати на підставі ст.119 КЗпП України та п.17 ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (№2352-ІХ від 01.07.2022), який набрав чинності 19.07.2022р. - в розмірі середнього заробітку, хоча, згідно профільного Закону - ЗУ «Про освіту» - не були внесені зміни до ч.2ст.57 цього Закону - щодо припинення збереження попереднього середнього заробітку педагогічним працівникам, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, - а тому, впевнений позивач, у відповідача з 19.07.2022р. існує заборгованість перед ним, позивачем, за цей період - з 02.03.2022р. до 07.08.2023р.

20.11.2023р. від представника відповідача надійшов відзив на позов, яким представник відповідача просить відмовити у задоволенні позову, вважаючи, що: оскільки позивач станом на момент мобілізації не був військовозобов`язаною особою та резервістом у розумінні ст.1ч.9 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу», а також, як педагог з повним навантаженням - не підлягав мобілізації, тому не може вважатися таким, що був мобілізованим. Крім того, з 19.07.2022р. були відсутні правові підстави для виплат позивачу на підставі на підставі ст.119 КЗпП України та п.17 ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (№2352-ІХ від 01.07.2022), який набрав чинності 19.07.2022р., є чинним та обов`язковим для виконання; також представник послався на Рішення Конституційного суду України від 26.12.2011р. (у спр.№20-рп/2011) та від 22.05.2018р. (у спр. №5-р/2018), яким суд дійшов висновку, що …передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними; механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства; крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави (абзац десятий підпункту 2.1 пункту 2 мотивувальної частини), та що… держава виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов`язана з обов`язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю... та що п.3 зазначеного (якого з них) рішення визначено, що держава, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей та з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства має змогу запроваджувати, змінювати, скасовувати та поновлювати пільги, оскільки вони не мають фундаментального характеру, а, отже, не можуть розглядатися як конституційні права і свободи та гарантії їх реалізації.

Крім того, представник відповідача у відзиві, в обґрунтування позиції відповідача, посилаючись на Постанову КМУ №168 від 28.02.2022 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» вважає, що законодавець компенсував скасування виплати мобілізованим особам середньомісячної заробітної плати за попереднім місцем роботи, та подала клопотання про витребування доказів - відомостей про отримані виплати винагороди позивача за час його служби під час мобілізації.

У письмових поясненнях на клопотання про витребування доказів позивач, не погоджуючись з думкою представника відповідача щодо компенсації мобілізованим військовослужбовцям припинення оплати середньомісячного заробітку, стверджує, що вищевказана Постанова КМУ №168 від 28.02.2022 передбачає виплату додаткової грошової винагороди лише за особливості проходження служби пропорційно певного часу відповідної участі в певних діях, та ніякої компенсації середньомісячного заробітку за місцем роботи чинним законодавством не передбачено, - додавши копію грошового атестату, що йому був виданий при звільненні з лав ЗСУ - від 07.08.2023р. за №3700, стверджуючи, що цей атестат підтверджує, що він, позивач, не отримував ніякої компенсації.

У відповіді на відзив позивач, посилаючись на те, що він після отримання повістки усно звертався з питанням бронювання його від мобілізації як до відповідача - свого роботодавця, так і до відповідного ІНФОРМАЦІЯ_1, але не отримав відповідної відповіді, натомість, відповідачем відразу ж був виданий Наказ про його звільнення у зв`язку з мобілізацією. Щодо законності підстав його звільнення на підставі ст.119ч.3 КЗпП України, - посилається на Постанову ВС від 08.09.2023р. у справі №593/1156/21 (провадження №61-11963св23), та стверджує, що профільний ЗУ «Про освіту», який має розбіжності з загальним ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (№2352-ІХ від 01.07.2022), як спеціальний нормативно-правовий акт, - має перевагу, оскільки він не скасований.

У судове засідання позивач не прибув, подав заяву про розгляд справи без його участі, представник відповідача - відділу освіти Болградської міської ради Одеської області - також подала суду заяву про розгляд справу без її участі. Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог - військова частина НОМЕР_1 (код НОМЕР_2 ) - надав суду заяву, що не має заперечень щодо позову, просить розглянути справу без його участі.

Розглянувши позов та відзив на нього, вивчивши надані суду документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши надані суду сторонами докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню за наступних підстав.

Згідно ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право у порядку, що встановлений цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (ст. 13 ЦПК України) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, що подане відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Судом, за матеріалами справи та з наданих письмових доказів, встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини:

- загальновідомим є той факт, що 24.02.2022р. у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України №64/2022 на всій території України введено воєнний стан з 05:30 години 24.02.2022р. строком на 30 діб, який, у подальшому, неодноразово продовжувався безперервно кожного разу на 90 діб, та діє на даний час до 14.02.2024р.; отже, починаючи з 24.02.2022р. в Україні діє режим особливого періоду, визначений ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»;

- відповідно до посвідчення НОМЕР_3 від 14.06.2023р. - позивач ОСОБА_1 є учасником бойових дій (а.с.9);

- записами у трудовій книжці серії НОМЕР_4 та довідкою №278 від 08.08.2023р. підтверджується, що ОСОБА_1 працює на посаді вчителя біології в Опорному закладі освіти «Болградський ліцей» Болградської міської ради Одеської області з 30.08.2013р. (а.с.14-15);

- відповідно до довідки про доходи від 26.09.2023р. №01-08/546 (а.с.22), ОСОБА_1 дійсно працює в ОЗО «Болградський ліцей» Болградської міської ради на посаді вчителя, та йому була нарахована заробітна плата у загальному розмірі 120257,1грн. за період з березня до липня 2022р. (а.с.22),

- згідно військового квитка серії НОМЕР_5 та обліково-послужної картки сержантів та солдатів до військового квитка серії НОМЕР_5 , - позивач ОСОБА_1 був зарахований до списків проходження військової служби у військовій частині НОМЕР_1 на підставі наказу №34 від 02.03.2022р., посада - бойовий медик взводу - тобто, з 02.03.2022р., його було мобілізовано на службу до Збройних Сил України у зв`язку з введенням в Україні військового стану, відповідно до вищевказаного Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022р. «Про введення воєнного стану в Україні» та №69/2022 від 24.02.2022 року «Про загальну мобілізацію», що також підтверджується копією повідомлення від начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.10-13,18);

- перебування молодшого сержанта ОСОБА_1 на військові службі за мобілізацією у в/ч НОМЕР_1 з 02.03.2022 року також підтверджується довідкою від 28.07.2023 року №3610, яка видана командиром військової частини НОМЕР_1 (а.с.19);

- 28.03.2022р. ОСОБА_1 , було видане посвідчення військовослужбовця Сил територіальної оборони Збройних Сил України, військове звання - солдат, військова частина та посада - НОМЕР_1 / бойовий медик взводу (а.с.16);

- 12.07.2022р. ОСОБА_1 було видане посвідчення військовослужбовця Сил територіальної оборони Збройних Сил України, військове звання - молодший сержант, військова частина та посада - теж НОМЕР_1 / бойовий медик взводу(а.с.17);

- з 26.02.2023р. до 30.03.2023р. молодший сержант ОСОБА_1 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в АДРЕСА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_3), в АДРЕСА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_4), в АДРЕСА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_5) - що підтверджується довідкою командира частини від 10.06.2023 року №2540 (а.с.20);

- з 07.08.2023 року, згідно витягу з Наказу №226 від 07.08.2023р., - молодшого сержанта ОСОБА_1 , бойового медика стрілецького взводу стрілецької роти військової частини НОМЕР_1 , - було звільнено за Наказом командира військової частини НОМЕР_6 від 26.07.2023р. №163 РС у запас за ст.26ч.4п.2пп«г» ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу», а також, з 07.08.2023р. - виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (а.с.21).

Таким чином, будучи педагогічним працівником, позивач був мобілізований до лав Збройних Сил України, де проходив військову службу за мобілізацією з 02.03.2022р. до 07.08.2023р.

Крім того, відповідно до Наказу Болградського навчально-виховного комплексу «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів - ліцей» Болградської міської ради Одеської області (теперішня назва - Опорний заклад освіти Болградський ліцей» Болградської міської ради Одеської області) від 02.03.2022р. за №08/к, - ОСОБА_1 , вчителя біології та географії, було увільнено від роботи з 02.03.2022р. на час проходження військової служби за призивом під час мобілізації, на особливий період, зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку до закінчення особливого періоду або до дня Фактичного звільнення з військової служби (а.с.25);

- згідно наказу відділу освіти Болградської міської ради Одеської області від 19.07.2022р. №38/к та Наказу Болградського навчально-виховного комплексу «Спеціалізована школа І-III ступенів - ліцей» Болградської міської ради Одеської області (теперішня назва - Опорний заклад освіти Болградський ліцей» Болградської міської ради Одеської області) від 19.07.2022 року №127/к - з 19 липня 2022 року припинено оплату середньої заробітної плати працівникам призваним на військову службу за призивом під час мобілізації, на особливий період, у т.ч., серед інших - ОСОБА_1 .

З вищевказаних наказів вбачається, що підставою для них є ст.119 КЗпП України та п.17 ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (№ 2352-ІХ від 01.07.2022р.), який набрав чинності 19.07.2022р., а 27.09.2023р. ОСОБА_1 , стверджується у позові, - отримав копію Наказу, на підставі якого йому з 19.07.2022р. було припинено виплату середньої заробітної плати.

Однак, ЗУ «Про освіту» (ч.2ст.57) визначено, що на момент мобілізації позивача ОСОБА_1 , і станом на момент його звільнення, - передбачено збереження середнього заробітку за педагогічними та науково-педагогічними працівниками на період проходження військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (№2352-ІХ від 01.07.2022), були внесені зміни до ст.ст.82п.2, 119 КЗпП України в частині виключення норми щодо збереження роботодавцем середнього заробітку працівникам, «...призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення...».

Цим Законом (№2352-ІХ від 01.07.2022) або будь-яким іншим, не внесено змін до ч.2ст.57 ЗУ «Про освіту» щодо збереження попереднього середнього заробітку педагогічним працівникам, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, тому позивачу з 19.07.2022р. - з моменту набрання чинності цим Законом, та до дня його, позивача, звільнення зі служби, - роботодавець - відповідач - мав продовжувати виплачувати середньомісячну заробітну платню, однак не здійснював цей свій обов`язок, порушуючи законне право позивача на отримання цих виплат з 19.07.2022р. до 07.08.2023р.

У зв`язку з цим - суд не може не погодитися з думкою позивача, що у відповідача перед ним, позивачем, існує заборгованість за цей період - з 19.07.2022р. до 07.08.2023р., а тому це право позивача - на отримання виплат за вказаний період - підлягає судовому захисту шляхом стягнення з відповідача на користь позивача, оскільки відповідач відмовляє позивачу в цьому добровільно.

Відповідач вважає, що таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», у зв`язку з чим представником відповідача заявлене клопотання про витребування доказів - з військової частини, де проходив службу позивач - відомостей щодо отримання позивачем такої компенсації від держави.

Ухвалою від 18.12.2023р. судом було задоволено клопотання представника відповідача про витребування доказів, копія ухвали направлена до в/ч НОМЕР_1 електронною поштою і 19.12.2023р. до суду надійшла відповідь командира цієї військової частини, з якої не вбачається виплату позивачу будь-якої іншої компенсації окрім визначених відповідними Законами та які пов`язані безпосередньо з виконанням позивачем службових обов`язків військовослужбовця (а.с.63-66).

Крім того, листом Міністерства економіки від 21.08.22 №4711- 06/60669 роз`яснено, що за педагогічними та науково-педагогічними працівниками в разі проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період зберігається попередній середній заробіток. Відповідна норма закріплена у ч.2 ст.57 Закону України «Про освіту».

У свою чергу, листом Міністерства освіти і науки України від 06.09 22 № 1/10241-22 «Про збереження середнього заробітку педагогічним, науково-педагогічним працівникам закладів освіти, які призвані на військову службу» наголошує на збереженні після 19 липня 2022 року середнього заробітку працівникам закладів освіти, які призвані на військову службу за призовом під час мобілізації.

Таким чином, позивач ОСОБА_1 , як військовослужбовець ЗСУ, що був призваний на службу у порядку мобілізації в особливий період, мав право на збереження попередньою середнього заробітку як за педагогічним (науково-педагогічним) працівником на період проходження військової служби на підставі ст.57 Закону України «Про освіту».

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Як зазначено вище, судом встановлено, що Законом № 2352-ІХ, безпосередньо внесено зміни до ч.3ст.119 Кодексу законів про працю України якими слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінено словами «зберігаються місце роботи і посада» - тобто, виключена норма щодо збереження за мобілізованим працівником середнього заробітку.

Однак, відповідно до ч.2 ст.57 ЗУ «Про освіту», в разі захворювання педагогічного чи науково-педагогічного працівника, яке тимчасово унеможливлює виконання ним посадових обов`язків і обмежує можливість перебування у колективі осіб, які навчаються, або тимчасового переведення за цих чи інших обставин на іншу роботу чи проходження військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період за таким працівником зберігається попередній середній заробіток. В разі хвороби або каліцтва попередній середній заробіток виплачується до відмовлення працездатності або встановлення інвалідності.

Зазначена вище норма Закону України «Про освіту» діє у редакції ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення окремих питань виконання військового обов`язку та ведення військового обліку» від 30.03.2021р. Будь-які інші зміни до вказаної статті не вносились.

Таким чином, вимоги вищенаведених правових норм, а саме, - ч.3ст.119 КЗпП України та ч.2ст.57 Закону України «Про освіту», містять розбіжності щодо наявності підстав для нарахування та виплати середнього заробітку особами, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень статті 4 КЗпП України законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, ухвалених відповідно до нього.

При цьому, відповідно до ч.1ст.2 ЗУ «Про освіту», законодавство України про освіту ґрунтується на Конституції України та складається з цього Закону, спеціальних законів, інших актів законодавства у сфері освіти і науки та міжнародних договорів України, укладених в установленому законом порядку.

З аналізу вищенаведеного вбачається висновок, що КЗпП є загальним нормативно- правовим актом, який регулює трудові відносини між роботодавцем та працівником, а ЗУ «Про освіту» - є спеціальним, оскільки регулює питання трудових відносин саме педагогічних працівників.

Відповідно до роз`яснення Міністерства юстиції України від 26.12.2008р. «Щодо практики застосування норм права у випадку колізії», при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.

Верховний Суд у постанові від 09.11.2018р. у справі №263/15749/16-а зазначив «..При наявності розбіжності загальних і спеціальних (виняткових) норм - необхідно керуватися принципом lex specilis (лат. спеціальний закон, спеціальна норма), відповідно до якого при розбіжності загального і спеціального закону діє спеціальний закон, а також принципом lex specialis derogate generali, суть якого зводиться до того, що спеціальний закон скасовує дію (для даної справи) загального закону; спеціальна норма має перевагу на загальною».

Крім того, про перевагу норм lex specilis над іншими загальними нормами зазначає у своїх рішеннях і Європейський суд з прав людини (§69 Рішення у справі «Ніколова проти Болгарії» від 25.03.1999р., V.S 15 рішення у справі «Баранкевич проти Росії» від 26.07.2007р., тощо».

Такий самий висновок було зроблено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 29.10.2020р. у справі №9901/929/18 та від 14.01.2021р. у справі №9901/584/19, де суд зазначив, що за загальним правилом пріоритетним є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Постановою ВС від 08.09.2023р. у справі №593/1156/21 (провадження №61-11963св23), також зазначено, що профільний ЗУ «Про освіту», який має розбіжності з загальним ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (№2352-ІХ від 01.07.2022), як спеціальний нормативно-правовий акт, - має перевагу, оскільки він не скасований.

Посилання ж у відзиві на позов представника позивача на Рішення №5-р/2018 від 22.05.2018 Конституційного Суду є неповним, оскільки цим рішенням суд зазначив, що звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини є їх обмеженням. Верховна Рада України повноважна ухвалювати закони, що встановлюють обмеження, відповідно до таких критеріїв: «обмеження щодо реалізації конституційних прав і свобод не можуть бути свавільними та несправедливими, вони мають встановлюватися виключно Конституцією і законами України, переслідувати легітимну мету, бути обумовленими суспільною необхідністю досягнення цієї мети, пропорційними та обґрунтованими, у разі обмеження конституційного права або свободи законодавець зобов`язаний запровадити таке правове регулювання, яке дасть можливість оптимально досягти легітимної мети з мінімальним втручанням у реалізацію цього права або свободи і не порушувати сутнісний зміст такого права». Відповідно до пункту 1 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються права і свободи людини, гарантії цих прав і свобод. Але, визначаючи їх, законодавець може лише розширювати, а не звужувати, зміст конституційних прав і свобод та встановлювати механізми їх здійснення. Отже, положення частини третьої статті 22 Конституції України необхідно розуміти так, що при ухваленні нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих конституційних прав і свобод людини, якщо таке звуження призводить до порушення їх сутності. Таким чином, з аналізу вищезазначених рішень Конституційного Суду України можна дійти висновку, що держава, виходячи з існуючих фінансово-економічних можливостей, має право вирішувати соціальні питання на власний розсуд. Тобто у разі значного погіршення фінансово-економічної ситуації, виникнення умов воєнного або надзвичайного стану, необхідності забезпечення національної безпеки України, модернізації системи соціального захисту тощо держава може здійснити відповідний перерозподіл своїх видатків з метою збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства. Проте держава не може вдаватися до обмежень, що порушують сутність конституційних соціальних прав осіб, яка безпосередньо пов`язана з обов`язком держави за будь-яких обставин забезпечувати достатні умови життя, сумісні з людською гідністю. Одним з основних принципів, який застосовується державою для реалізації конституційного права на соціальний захист є принцип збалансованості та пропорційності між фінансовими можливостями держави, які визначаються, передусім, внутрішнім законодавством держави, що враховує, зокрема, зовнішньо та внутрішньо економічні і політичні чинники. В умовах воєнного стану держава зобов`язана мобілізувати всі доступні їй ресурси, у тому числі фінансові, для посилення своєї обороноздатності та відсічі збройної агресії російської федерації проти України. Відтак, ухвалені органами державної влади рішення, направлені для досягнення вказаних цілей, мають піддаватися судовому контролю з особливою увагою. Водночас, за межами воєнного стану, при досягненні інших суспільних цілей, розсуд держави є істотно вужчим.

Таким чином, суд зазначає, що підтримання високого рівня обороноздатності у період дії воєнного стану - є найвищим державним інтересом і однією з найбільш захищених конституційних цінностей України, оскільки, відповідно до ч.1ст.17 Конституції України захист суверенітету та територіальної цілісності України є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Позивач є прямим суб`єктом захисту цієї функції держави і гарантія держави щодо збереження за ним середньомісячної заробітної плати та робочого місця на час виконання ним військових обов`язків - була підставою для погодження позивача на мобілізацію з огляду на те, що він не підлягав мобілізації - як зазначає представник відповідача у відзиві, посилаючись на профільний (спеціальний) ЗУ «Про освіту» та зазначаючи, що позивач станом на момент мобілізації не був військовозобов`язаною особою та резервістом у розумінні ст.1ч.9 ЗУ «Про військовий обов`язок та військову службу», а також, як педагог з повним навантаженням - не підлягав мобілізації, оскільки навантаження на позивача, який має дуже позитивну характеристику, становило1,69ставки, в той час як не підлягають мобілізації педагогічні працівники. навантаження в яких є не меншим, ніж 0,75ставки (а.с.31).

У даному випадку, мобілізація позивача до лав ЗСУ для виконання ним захисту держави від окупанта, відбулася за його добровільної згоди - за умови дії правової норми щодо збереження за ним середнього заробітку та місця роботи до закінчення його військової служби, і ця норма була закріплена у двох законодавчо-нормативних актах - вищевказаних загальному та спеціальному Законі, та, оскільки вона пізніше була скасована у загальному законі і залишилася у спеціальному - роботодавець позивача, яким був до його мобілізації відповідач, мав керуватися нормою саме спеціального Закону.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом положень ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 24 Конституції України гарантується рівність конституційних прав і свобод та рівність всіх громадян перед законом.

Відповідно до ч.ч.1,3ст.1 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» №2232-ХІІ, - захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок встановлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає у тому числі проходження військової служби.

Статтею 2 Закону №2232-XII встановлено, що проходження військової служби здійснюється громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.

Згідно частини 2 ст.39 Закону №2232-ХІІ, - громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими, зокрема, ч.3ст.119 КЗпП України, а також ч.1ст.53 і ч.2ст.57 ЗУ «Про освіту».

Відповідно до ч.2ст.57 ЗУ «Про освіту», в разі захворювання педагогічного чи науково-педагогічного працівника, яке тимчасово унеможливлює виконання ним посадових обов`язків і обмежує можливість перебування у колективі осіб, які навчаються, або тимчасового переведення за цих чи інших обставин на іншу роботу чи проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, або військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період за таким працівником зберігається попередній середній заробіток. В разі хвороби або каліцтва попередній середній заробіток виплачується до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

Особливий період, відповідно до абз.13 статті 1 ЗУ «Про оборону» - це період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Оскільки судом встановлено, що позивач обіймає посаду вчителя біології Опорного закладу освіти "Болградський ліцей" Болградської міської ради Одеської області, тобто, є педагогічним працівником, отже на позивача поширюється дія Закону України «Про освіту», який є спеціальним законом, а тому саме вказаний Закон підлягає застосуванню до спірних правовідносин. При цьому, у матеріалах справи відсутні відомості про те, що позивач у період з 19 липня 2022 року і до 07.08.2023р. звільнявся з військової служби, а отже втрачав в цей період право на виплату середнього заробітку.

Оскаржувані позивачем накази не містять обґрунтування щодо причин неврахування при їх ухваленні вимог ч.2 статті 57 Закону України «Про освіту».

Таким чином, з урахуванням вимог ч.2 ст.57 ЗУ «Про освіту», а також того, що позивач, який є педагогічним працівником, був мобілізований на військову службу до лав Збройних Сил України у зв`язку з введенням воєнного стану, тобто за призовом в особливий період, який діє і станом на теперішній час, проходив військову службу з 02.03.2022р. до 07.08.2023р., - суд дійшов висновку, що позивачу протиправно припинено нарахування і виплату середнього заробітку після 19 липня 2022 року, а тому Наказ відділу освіти Болградської міської ради Одеської області від 19.07.2022р. №38/к в частині припинення з 19 липня 2022р. виплати позивачу, як вчителю біології, середнього заробітку, а також Наказ Болградського навчально-виховного комплексу «Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів - ліцей» Болградської міської ради Одеської області (теперішня назва - опорний заклад освіти Болградської міської ради Одеської області) від 19.07.2022р. №127/к, - в частині припинення з 19 липня 2022р. виплати позивачу середнього заробітку - є незаконними і підлягають скасуванню.

У зв`язку з визнанням незаконними та скасуванням оспорюваних наказів підлягають також задоволенню і позовні вимоги позивача ОСОБА_1 про зобов`язання відділ освіти Болградської міської ради нарахувати і виплати йому середню заробітну плату за період з 19.07.2022р. до 07.08.2023р., виходячи з того, що його середньоденний заробіток становить 26306,24грн. (а.с.22).

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно з частиною 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно вимог ст.141 ЦПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на відповідача в разі задоволення позову. Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Оскільки позивач є учасником бойових дій і має пільги, зокрема, стосовно оплати судового збору під час захисту своїх соціальних прав у судах, тому, з урахуванням положень ст.5 ЗУ «Про судовий збір», він звільнений від сплати судового збору.

Таким чином, оскільки позивача було звільнено від сплати судового збору за подання позовної заяви, судовий збір у розмірі 1073,60 гривень, з урахуванням положень ст.141 ЦПК України, - підлягає стягненню з відповідача на користь держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.133,141,258-259,265,268 ЦПК України, ст.57 Закону України «Про освіту», суд

ухвалив:

Задовольнити позов ОСОБА_1 до відділу освіти Болградської міської ради Одеської області про визнання протиправними та скасування наказів про припинення виплати заробітної плати мобілізованому працівнику, стягнення середнього заробітку.

Визнати протиправним та скасувати наказ відділу освіти Болградської міської ради Одеської області від 19.07.2022р. №38/к в частині припинення з 19 липня 2022р. виплати середнього заробітку ОСОБА_1 , вчителю біології.

Визнати протиправним та скасувати наказ Болградського навчально-виховного комплексу "Спеціалізована школа І-ІІІ ступенів - ліцей" Болградської міської ради Одеської області (теперішня назва - опорний заклад освіти Болградської міської ради Одеської області) від 19.07.2022р. №127/к, - в частині припинення з 19 липня 2022р. виплати середнього заробітку ОСОБА_1 , вчителю біології.

Зобов`язати відділ освіти Болградської міської ради (вул.Інзовська,163, м.Болград, Одеська область, код ЄДРПОУ 44047320), нарахувати і виплати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (РНОКПП НОМЕР_7 ), середню заробітну плату за період з 19.07.2022р. до 07.08.2023р. з розрахунку середнього заробітку - 26306,24грн. на місяць.

Стягнути на користь держави з відділу освіти Болградської міської ради Одеської області (вул.Інзовська,163, м.Болград, Одеська область, код ЄДРПОУ 44047320), - судовий збір в розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок (на рахунок UA198999980313131206000015660, отримувач - ГУК в Одеській області/м.Болград, ЄДРПОУ 37607526, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), код банку -899998, код класифікації доходів бюджету -22030101).

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня отримання копії цого повного тексту, після чого набирає законної сили. Строк на апеляційне оскарження може бути поновлений в разі його пропуску з поважних причин. Учасники справи можуть отримати інформацію щодо справи за веб-адресою: bg.od.court.gov.ua. Повний текст судового рішення виготовлено 02.01.2024 року.

Суддя А.В. Кравцова