Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
РІШЕННЯ
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
місто Харків
03.01.2024 р. справа №520/33883/23
Харківський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Сліденко А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання з повідомленням (викликом) сторін справу за позовом
Товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕХПРОМБАЗА» (далі за текстом - позивач, заявник)до Головне управління ДПС у Харківській області (далі за текстом - відповідач, владний суб`єкт, орган публічної адміністрації)провизнання протиправними та скасування рішень суб"єкта владних повноважень, -
встановив:
Позивач у порядку адміністративного судочинства заявив вимоги про: 1) визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області №00246580719 від 14.08.2023р., яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 18.958,75 грн. (основний платіж - 15.167,00грн., штраф - 3.791,75грн.; 2) визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області №00246620719 від 14.08.2023р. про застосування 1.020,00грн. штрафу за неподачу документів до перевірки на вимогу контролюючого органу; 3) визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області №00246570719 від 14.08.2023р. про зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість в сумі 311.425,00 грн.
Аргументуючи ці вимоги зазначив, що до перевірки були подані усі необхідні документи про формування показників податкової декларації з ПДВ за квітень 2023р., а саме: декларація разом із додатками, копії датованих квітнем 2023р. податкових накладних, копії документів про рух безготівкових коштів у квітні 2023р. Стверджував, що усі інші документи не належать до предмету перевірки. Наголошував, що на момент проведення перевірки директор позивача знаходився поза межами України, а тому інтереси позивача представляв представник платника податків адв.Дверницький В.Г. Наполягав, що викладені в акті висновки контролюючого органу є помилковими і не можуть слугувати підставами для самостійного визначення контролюючим органом податкових зобов`язань платника податків.
Відповідач із поданим позовом не погодився.
Аргументуючи заперечення проти позову зазначив, що подані платником податків до перевірки документи не підтверджували правомірності використання при обчисленні ПДВ за квітень 2023р. суми від"ємного значення з ПДВ за березень 2023р. (321.329,00грн.) та суми податкового кредиту за квітень 2023р. (5.263,00грн.).
Суд, вивчивши доводи позову і заперечень проти позову, а також інших долучених до справи процесуальних документів сторін, заслухавши представників сторін, повно виконавши процесуальний обов`язок із збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, з`ясувавши обставини фактичної дійсності, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.
Установлені обставини спору полягають у наступному.
Заявник є резидентом України - юридичною особою приватного права, обліковується в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань під реєстраційним кодом 25469376, набув правового статусу платника податку на додану вартість; вказані обставини сторонами по справі не заперечується.
18.05.2023р. заявником до контролюючого органу було подано податкову декларацію з ПДВ за квітень 2023р., де було відображено відємне значення з ПДВ, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного податкового періоду у сумі 311.425,00грн., обчислене з урахуванням податкових зобовязань звітного податкового періоду квітень 2023р. у сумі 15.167,00грн., податкового кредиту звітного податкового періоду квітень 2023р. у сумі 5.263,00грн. та значення рядка 21 звітного податкового періоду березень 2023р. у сумі 321.329,00грн.
За викладеними у позові доводами заявника, значення рядка 21 звітного податкового періоду березень 2023р. у сумі 321.329,00грн. було сформовано у звязку із будівництвом нежитлової будівлі за адресою місто Харків, вул.Диканівська, 50, у ході якого контрагентом-постачальником було складено та зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну від 17.12.2021р. на суму 2.091.000,00грн. (у т.ч. і ПДВ - 348.500,00грн.).
Проте, ані доказів існування цієї податкової накладної, ані доказів реальності господарських операцій, за якими ця податкова накладна була складена, позивачем усупереч ч.2 ст.79 та ч.4 ст.161 КАС України до суду у ході розгляду справи не подав.
Також згідно з матеріалами справи відсутні докази подання позивачем цієї накладної до контролюючого органу під час перевірки.
Згідно з актом від 17.12.2021р. позивач отримав від контрагента-постачальника (ТОВ «Веста МК») після завершення будівельних робот нежитлову будівлю за адресою місто Харків, вул.Диканівська, 50 із витратами на будівництво виробничої будівлі у 2.050,000грн.
Оплати за цією податковою накладної заявник не проводив, вперше включив цю податкову накладну до складу податкового кредиту декларації з ПДВ за звітний податковий період вересень 2022р.
09.05.2023р. відповідачем відносно заявника було видано наказ №1792-П від 09.05.2023р. про призначення позапланової документальної виїзної перевірки з питання дотримання податкового законодавства при декларуванні за березень 2023р. відємного значення з ПДВ у сумі 321.329,00грн..
Прибуття працівників відповідача за податковою адресою позивача (місто Харків, вул.Диканівська, 50) (15.05.2023р., 16.05.2023р., 17.05.2023р., 18.05.2023р., 19.05.2023р.) не призвело до виконання вимог ст.81 Податкового кодексу України та набуття права на початок проведення перевірки, позаяк посадові (службові) особи платника податків на указаною адресою виявлені не були.
Таким чином, правомірність формування позивачем від"ємного значення з ПДВ за березень 2023р. у сумі 321.329,00грн. або за будь-які інші попередні до березня 2023р. звітні податкові періоди відносно податкової накладної ТОВ "Веста МК" від 17.12.2021р. на суму ПДВ - 348.500,00грн. у спірних правовідносинах не була підтверджена матеріалами проведених відповідачем заходів податкового контролю.
25.05.2023р. відповідачем відносно заявника було видано наказ №2105-П від 25.05.2023р. про призначення позапланової невиїзної перевірки з питання дотримання податкового законодавства при декларуванні за квітень 2023р. відємного значення з ПДВ.
Письмове повідомлення, згаданий наказ, та лист про витребування документів були надіслані позивачеві як до електронного кабінету платника податків, так і поштою за податковою адресою місцезнаходженням платника податків.
У ході розгляду справи позивач обставин отримання цих документів не заперечив, сумніву не піддав та не спростував.
Листом від 27.06.2023р. представник позивача подав до відповідача: копії податкової декларації з ПДВ за звітний податковий період квітень 2023р. разом із додатками, копії датованих квітнем 2023р. податкових накладних, копії документів про рух безготівкових коштів у квітні 2023р.
Результати проведеної перевірки були оформлені актом від 13.07.2023р. №21501/20-40-07-19-05/25469376 (далі за текстом Акт №21501).
У тексті Акту №21501 субєктом владних повноважень викладені власні судження про вчинення позивачем низки податкових правопорушень, а саме: п.44.1 ст.44., п.44.6 ст.44, п.198.1 ст.198, п.198.3 ст.198, п.200.1 ст.200, п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України за рахунок безпідставного включення до складу податкового кредиту з ПДВ звітного податкового періоду - квітень 2023р. від"ємного значення з ПДВ попереднього звітного податкового періоду - березень 2023р. у сумі - 321.329,00грн. та ПДВ за податковою накладною ПАТ "Харківенергозбут" від 30.04.2023р. №5559 на суму ПДВ - 5.262,75грн.
14.08.2023р. із посиланням на Акт №21501 відповідачем були прийняті: 1) податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області №00246580719 від 14.08.2023 року про збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість в сумі 18.958,75 грн. (основний платіж - 15.167,00грн., штраф - 3.791,75грн.; 2) податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області №00246620719 від 14.08.2023 року про застосування 1.020,00грн. штрафу за неподачу документів до перевірки на вимогу контролюючого органу; 3) податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області №00246570719 від 14.08.2023 року про зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість в сумі 311.425,00 грн.
Стверджуючи про невідповідність закону управлінських волевиявлень контролюючого органу за вказаними вище правовими актами індивідуальної дії суб"єкта владних повноважень, заявник ініціював даний спір.
Вирішуючи спір по суті, суд вважає, що до відносин, які склались на підставі встановлених обставин спору, підлягають застосуванню наступні норми права.
Статтями 1 і 8 Конституції України проголошено, що Україна є правовою державою, де діє верховенство права.
У ч.2 ст.19 Конституції України згадано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому, у ч.1 ст.68 Конституції України також згадано, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Отже, усі без виключення суб`єкти права на території України зобов`язані дотримуватись існуючого у Державі правового порядку, а суб`єкти владних повноважень (органи публічної адміністрації) додатково обтяжені ще й обов`язком виконувати доведені законом завдання виключно за наявності приводів та способом, чітко обумовленими законом.
З 01.01.2011р. приводи та підстави здійснення податкового контролю за дотриманням учасниками суспільних відносин податкової дисципліни; зміст та обсяг повноважень податкових органів; процедура реалізації повноважень контролю регламентована, насамперед, приписами Податкового кодексу України.
Відповідно до п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Згідно з п.п.75.1.2 ст.75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Підпунктом 78.1.8 ст.78 Податкового кодексу України передбачено, що документальна позапланова перевірка здійснюється у разі коли платником подано декларацію, в якій заявлено до відшкодування з бюджету податок на додану вартість, за наявності підстав для перевірки, визначених у розділі V цього Кодексу, та/або з від`ємним значенням з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень. Документальна позапланова перевірка з підстав, визначених у цьому підпункті, проводиться виключно щодо законності декларування заявленого до відшкодування з бюджету податку на додану вартість та/або з від`ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. гривень.
У спірних правовідносинах складена позивачем податкова декларація з ПДВ за звітний податковий період квітень 2023р. містила показник відємного значення з ПДВ понад 100.000,00грн., а тому субєкт владних повноважень цілком правомірно вчинив управлінське волевиявлення з прводу призначення заходу податкового контролюю у вигляді документальної позапланової перевірки.
Згідно з п.79.1 ст.79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.
Відповідно до п.79.2 ст.79 Податкового кодексу України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.
У разі надіслання (вручення) відповідно до статті 42 цього Кодексу платнику податків (його представнику) копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення позапланової невиїзної перевірки, шляхом надсилання за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення документальна позапланова невиїзна перевірка (крім перевірки, визначеної статтею 200 цього Кодексу) розпочинається не раніше 30 календарного дня з дати надсилання такого повідомлення та копії наказу.
Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.
У спірних правовідносинах позивач не посилався, а суд за власною ініціативою на виконання вимог ч.4 ст.9 КАС України у цілях зясування обєктивної істини у спорі безвідносно до правової позиції сторін та процесуальної поведінки учасників спору не виявив існування доказів порушення субєктом владних повноважень процедури проведення перевірки, котрі б були здатні призвести до істотних недоліків в результатах контролю, до викривлення обставин фактичної дійсності або суттєво погіршити правове становище заявника.
Статтею 83 Податкового кодексу України передбачено, що для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1. документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.3. експертні висновки, надані відповідно до статті 84 цього Кодексу та інших законів України; 83.1.4. судові рішення; 83.1.6. податкові консультації, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи; 83.1.7. мультимедійна інформація (фото, відео-, звукозапис), отримана (виготовлена) контролюючими органами.
Згідно з п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, інформації, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.
Відповідно до п.44.6 ст.44 Податкового кодексу України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в пункті 86.7 статті 86 цього Кодексу платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.
Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає в порядку пункту 86.7 статті 86 цього Кодексу документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки, такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.
Суд зважає, що за приписами п.200.1 ст.200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Як то указано у п.200.4 ст.200 Податкового кодексу України, при від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума: а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу - б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 200-1.3 статті 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, на відповідний рахунок платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету; в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.
Згідно з п. 201.10 ст.201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Відповідно до п.201.11 ст.201 Податкового кодексу України підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту без отримання податкової накладної, також є: а) транспортний квиток, готельний рахунок або рахунок, який виставляється платнику податку за послуги зв`язку, інші послуги, вартість яких визначається за показниками приладів обліку, що містять загальну суму платежу, суму податку та податковий номер продавця, крім тих, форма яких встановлена міжнародними стандартами; б) касові чеки, які містять суму отриманих товарів/послуг, загальну суму нарахованого податку (з визначенням фіскального номера та податкового номера постачальника). При цьому з метою такого нарахування загальна сума отриманих товарів/послуг не може перевищувати 200 гривень за день (без урахування податку). У разі використання платниками для розрахунків із споживачами реєстраторів розрахункових операцій та/або програмних реєстраторів розрахункових операцій касовий чек повинен містити дані про загальну суму коштів, що підлягає сплаті покупцем з урахуванням податку, та суму цього податку, що сплачується у складі загальної суми. Порядок обчислення та накопичення реєстраторами розрахункових операцій та фіскальним сервером контролюючого органу сум податку встановлює Кабінет Міністрів України; в) бухгалтерська довідка, складена відповідно до пункту 36 підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу; г) податкова накладна, складена платником податку відповідно до пункту 208.2 статті 208 цього Кодексу та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних.
У силу п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з рахунку платника податку в банку/небанківському надавачу платіжних послуг на оплату товарів/послуг, а в разі постачання товарів/послуг, оплата яких здійснюється електронними грошима, - дата списання електронних грошей платника податків як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, на електронний гаманець постачальника; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов`язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.
За змістом п.187.8 ст.187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов`язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення. У випадках, передбачених статтею 191 цього Кодексу, дата виникнення податкових зобов`язань визначається з урахуванням положень статті 191 цього Кодексу.
З наведених норм кодексу чітко та однозначно випливає, що підставою для формування податкового кредиту з ПДВ за загальним правилом є або податкова накладна (належно складена за правилом першої події та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних), або митна декларація з доказами оплати самостійно узгоджених за нею грошових зобовязань.
Відтак, і підставою для підтвердження у подальшому правомірності та правильності обчислення відємного значення з ПДВ є не та податкова декларація з ПДВ, до якої був включений податковий кредит з ПДВ, що зазнав трансформування у відємне значення з ПДВ, а саме податкові накладні чи митні декларації, котрі були використані при формуванні згаданого податкового кредиту.
Положеннями п.85.2 ст.85 Податкового кодексу України визначено, що платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.
Між тим, у ході розгляду справи судом достеменно установлено, що ані під час проведення документальної невиїзної перевірки, ані під час розгляду справи судом позивач не подав ані контролюючому органу, ані суду копію податкової накладної, виписаної контрагентом-постачальником (ТОВ «Веста МК») від 17.12.2021р. на суму ПДВ - 348.500,00грн. (із доказами реєстрації цієї податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних) та докази реальності господарської операції, у межах якої була складена ця податкова накладна.
Отже, у даному конкретному випадку указана податкова накладна підлягає кваліфікації у якості відсутньої та такої, що не може підтверджувати показників податкової декларації позивача з ПДВ за звітний податковий період квітень 2023р.
Відтак, відображене в Акті №21501 судження субєкта владних повноважень про завищення позивачем від`ємного значення з ПДВ за квітень 2023р. на - 311.425,00 грн. слід визнати юридично правильним та документально доведеним через неподання позивачем ані до податкової перевірки, ані до судового розгляду податкової накладної, виписаної контрагентом-постачальником (ТОВ «Веста МК») та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної від 17.12.2021р. на суму ПДВ - 348.500,00грн.
При цьому, суд зважає, що відповідно до п.121.1 ст.121 Податкового кодексу України незабезпечення платником податків зберігання первинних документів, облікових та інших регістрів, бухгалтерської та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів протягом установлених статтею 44 цього Кодексу строків їх зберігання та/або ненадання платником податків контролюючим органам оригіналів документів (крім документів, отриманих з Єдиного реєстру податкових накладних) чи їх копій при здійсненні податкового контролю у випадках, передбачених цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 1020 гривень.
Оскільки позивачем ані до податкової перевірки, ані до судового розгляду не було подано податкової накладної, виписаної контрагентом-постачальником (ТОВ «Веста МК») та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної від 17.12.2021р. на суму ПДВ - 348.500,00грн., а обсяг матеріалів позову істотно відрізняється від обсягу документів, поданих заявником до податкової перевірки, то управлінське волевиявлення субєкта владних повноважень з приводу застосування 1.020,00грн. штрафу за неподання копій документів, пов`язаних з предметом перевірки (правильність обчислення суми від`ємного значення з ПДВ за звітний податковий період квітень 2023р.) слід визнати обгрунтованим.
Продовжуючи розгляд справи, суд відзначає, що суспільні відносини з приводу справляння податку на додану вартість з 01.01.2011р. унормовані, насамперед, приписами розділу V Податкового кодексу України.
Так, за визначенням п.п. "а" п.185.1 ст.185 та п.п. "б" п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України (в редакції чинній у спірному періоді) об`єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу (у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоодержувачу/орендарю), також операції платників податку з постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу.
При цьому, у розумінні п.14.1.191 ст.14 Податкового кодексу України постачання товарів - постачання товарів - будь-яка передача права на розпоряджання товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду, а у розумінні п.п.14.1.185 ст.14 Податкового кодексу України постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об`єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об`єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.
Пунктом 201.1 ст.201 Податкового кодексу України передбачено, що на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
У силу п.201.10 ст.201 названого кодексу реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних повинна здійснюватися з урахуванням граничних строків: для податкових накладних / розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до останнього дня (включно) календарного місяця, в якому вони складені; для податкових накладних / розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 15 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені; для розрахунків коригування, складених постачальником товарів/послуг до податкової накладної, що складена на отримувача - платника податку, в яких передбачається зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг їх постачальнику, - протягом 15 календарних днів з дня отримання такого розрахунку коригування до податкової накладної отримувачем (покупцем).
У силу п.89 підрозділу 4 розділу ХХ Податкового кодексу України у редакції Закону України від 12.01.2023р. №2876-ІХ тимчасово, протягом дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, та шести місяців після місяця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано, реєстрація податкових накладних та/або розрахунків коригування до податкових накладних у Єдиному реєстрі податкових накладних здійснюється з урахуванням таких граничних строків: для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 1 по 15 календарний день (включно) календарного місяця, - до 5 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені; для податкових накладних/розрахунків коригування до податкових накладних, складених з 16 по останній календарний день (включно) календарного місяця, - до 18 календарного дня (включно) календарного місяця, наступного за місяцем, в якому вони складені; для розрахунків коригування, складених постачальником товарів/послуг до податкової накладної, що складена на отримувача - платника податку, в яких передбачається зменшення суми компенсації вартості товарів/послуг їх постачальнику, - протягом 18 календарних днів з дня отримання такого розрахунку коригування до податкової накладної отримувачем (покупцем).
Функціонування Єдиного реєстру податкових накладних (далі за текстом Реєстр) відбувається в автоматизованому режимі за правилами Порядку ведення єдиного реєстру податкових накладних (затверджено постановою КМУ від 29.12.2010р. №1246 із змінами та доповненнями; далі за текстом - Порядок №1246), а також Порядку електронного адміністрування податку на додану вартість (затверджено постановою КМУ від 16.10.2014р. із змінами та доповненнями; далі за текстом - Порядок №569).
З 01.02.2020р. в Україні діє Порядок зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних, який затверджено постановою КМУ від 11.12.2019р. №1165 (далі за текстом - Порядок зупинення №1165).
Зокрема, п.12 Порядку зупинення №1246 передбачено, що саме в автоматизованому режимі здійснюється перевірка одержаної від платника податків податкової накладної на предмет наявності підстав для зупинення реєстрації.
Відповідно до п.п.201.16 ст.201 Податкового кодексу України реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.
Отже, відсутність об`єкта оподаткування податком на додану вартість або першої події виникнення податкових зобов"язань з ПДВ виключає як правомірність виписування податкової накладної контрагентом - постачальником, так і легальність включення такої податкової накладної покупцем до складу податкового кредиту з ПДВ відповідного звітного податкового періоду.
Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
За правилом п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Згідно з п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України. Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Окрім того, аналізуючи положення норм розділу V Податкового кодексу України (а саме: ст.ст.185, 187, 188, 198, 201) у кореспонденції з приписами ст.ст.215, 216, 228 Цивільного кодексу України та ст.ст.207, 208 Господарського кодексу України суд доходить висновку про те, що платник податків може правомірно реалізувати право на формування податкового кредиту з ПДВ у разі одночасного існування сукупності таких обставин як: 1) отримання від контрагента-постачальника первинних документів без дефекту форми, змісту (тобто відтворення всіх обов`язкових за законом реквізитів, з детальним описанням суті та показників господарської операції) чи походження (тобто створення документу реально існуючим суб`єктом права) або проведення операції списання безготівкових коштів з банківського рахунку в оплату вартості товару (роботи, послуги); 2) відсутність наміру на безпідставне одержання податкової вигоди; 3) реальне проведення платником податків господарської операції в умовах звичайної господарської діяльності, яка здійснюється з дотриманням засад розумності, виваженості, добросовісності, сумлінності та спрямована на отримання позитивного економічного результату (тобто відповідність стандарту розумної та обачливої поведінки комерсанта); 4) настання події виникнення права на податковий кредит; 5) реєстрація контрагентом-постачальником податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.
Вимоги до змісту та форми первинних документів викладені законодавцем у ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України", де передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
До того ж у силу вимог абз.2 п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України у податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов`язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата складання податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу); д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім`я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД, для послуг - код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг; платники податків, крім випадків постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, мають право зазначати код товару згідно з УКТ ЗЕД або код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг неповністю, але не менше ніж чотири перших цифри відповідного коду; й) індивідуальний податковий номер.
Таким чином, і за приписами ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України", і за приписами абз.2 п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України податкова накладна у якості первинного документа повинна містити відомості, котрі поза розумним сумнівом детально висвітлюють зміст та обсяг господарської операції і є достовірними.
На виконання вимог ч.5 ст.242 КАС України суд бере до уваги, що у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 20.12.2019р. по справі №826/16776/18 (адміністративне провадження №К/9901/29228/19) "Для цілей оподаткування ПДВ операції з постачання (придбання) товарів (послуг) мають бути фактично здійснені та підтверджені належним чином оформленими первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку.
Наявність у платника ПДВ первинних документів, які складені для оформлення операції з постачання, не є безумовною підставою для визнання за платником податку права на податковий кредит. Обов`язковою умовою є достовірність цих документів.".
При цьому, суд зважає, що за визначенням ч.1 ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.
Окрім того, у силу правового висновку постанови Верховного Суду від 08.09.2020р. у справі №819/1250/17 "Норми Податкового кодексу України Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" не ставлять у залежність право платника податків на податковий кредит та можливість формування витрат від виконання податкового обов`язку іншими платниками - постачальниками товарів (послуг). Однак, у разі встановлення в судовому процесі обставин, які свідчать, що платник податків був чи міг бути обізнаний щодо протиправної діяльності його контрагента, яка полягає в незаконній мінімізації податкових зобов`язань, зокрема, у створенні штучних підстав для збільшення валових витрат та/чи податкового кредиту, або у разі коли платник податків діяв без належної обачності чи обережності при виборі контрагента, який не виконує податкового обов`язку, при встановлених обставинах, які спростовують реальність господарських операцій, отримана таким платником податків податкова вигода у вигляді права на податковий кредит є безпідставною.".
У ході розгляду справи суд зважає, що жодних претензій до форми, змісту або підстави складання тих податкових накладних, які фізично були надані позивачем на перевірку (податкова накладна ПАТ «Харківенергозбут» від 30.04.2023р. №5559 на суму ПДВ 5.262,75грн., господарська операція з постачання електроенергії) контролюючий орган в тексті Акту №21501 не висловив, відсутності об"єкту справляння ПДВ або першої із подій виникнення податкових зобов`язань з ПДВ для складання податкових накладних - поставка товару/поставка послуг ані у ході податкової перевірки, ані під час розгляду справи достеменно не спростував.
Тому висновки Акту перевірки №21501 за цим епізодом слід визнати помилковими.
За таких обставин, слід дійти висновку про заниження позивачем грошових зобовязань з ПДВ за основним платежем за податковою декларацією з ПДВ за звітний податковий період - квітень 2023р. на - 9.904,00грн. (15.167,00грн. самостійно задекларованих податкових зобовязань з ПДВ за вирахуванням 5.263,00грн. податкового кредиту з ПДВ (неправильність формування якого у ході розгляду справи не була доведена субєктом владних повноважень за правилами ч.2 ст.77 КАС України) за відсутності підстав для використання в розрахунках з обчислення - 311.425,00грн. від`ємного значення з ПДВ попереднього звітного податкового періоду - березень 2023р. через неподання ані до контролюючого органу під час перевірки, ані до суду під час розгляду справи належно складеної і зареєстрованої податкової накладної ТОВ "Веста МК" від 17.12.2021р. на суму ПДВ - 348.500,00грн.).
Стосовно розміру штрафу, застосованого субєктом владних повноважень на занижену платником суму грошового зобовязання з ПДВ за основним платежем, суд зазначає, що згідно з п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України вчинення платником податків діянь, що зумовили визначення контролюючим органом суми податкового зобов`язання та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від`ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2 (крім випадків зменшення суми податку на доходи фізичних осіб, задекларованої до повернення з бюджету у зв`язку із використанням права на податкову знижку), 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 10 відсотків суми визначеного податкового зобов`язання та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, завищеної суми бюджетного відшкодування.
Відповідно до п.123.2 ст.123 Податкового кодексу України діяння, передбачені пунктом 123.1 цієї статті, вчинені умисно, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків від суми визначеного податкового зобов`язання та/або іншого зобов`язання, контроль за сплатою якого покладено на контролюючі органи, завищеної суми бюджетного відшкодування.
Відтак, кваліфікуючою умовою для застосування штрафу розміром 25% законодавець визначив доведення контролюючим органом обставин умисності діяння платника податків.
Суд зважає, що у розумінні абз.1 п.109.1 ст. 109 Податкового кодексу України податковим правопорушенням є протиправне, винне (у випадках, прямо передбачених цим Кодексом) діяння (дія чи бездіяльність) платника податку (в тому числі осіб, прирівняних до нього), контролюючих органів та/або їх посадових (службових) осіб, інших суб`єктів у випадках, прямо передбачених цим Кодексом.
За приписами абз.2 п.109.1 ст. 109 Податкового кодексу України діяння вважаються вчиненими умисно, якщо існують доведені контролюючим органом обставини, які свідчать, що платник податків удавано, цілеспрямовано створив умови, які не можуть мати іншої мети, крім як невиконання або неналежне виконання вимог, установлених цим Кодексом та іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Відповідно до п.112.1 ст.112 Податкового кодексу України особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинення податкового правопорушення за умови наявності в її діянні (дії або бездіяльності) вини, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Згідно з п.112.2 ст.112 Податкового кодексу України особа вважається винною у вчиненні правопорушення, якщо буде встановлено, що вона мала можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжила достатніх заходів щодо їх дотримання.
Вжиті платником податків заходи щодо дотримання правил та норм податкового законодавства вважаються достатніми, якщо контролюючий орган не доведе, що, вчиняючи певні дії або допускаючи бездіяльність, за які передбачена відповідальність, платник податків діяв нерозумно, недобросовісно та без належної обачності.
Як-то указано у п.112.7 ст.112 Податкового кодексу України, у разі якщо контролюючий орган не доведе, що платник податків мав можливість для дотримання правил та норм, за порушення яких цим Кодексом передбачена відповідальність, проте не вжив достатніх заходів щодо їх дотримання, платник податків не може бути притягнутий до відповідальності за таке порушення. Положення цього пункту застосовуються виключно в разі, якщо умовою притягнення до фінансової відповідальності за податкове правопорушення є наявність вини платника податків. Порядок доведення обставин, за яких особа може бути притягнута до фінансової відповідальності за вчинене податкове правопорушення, в межах судового провадження визначається процесуальним законодавством. Усі сумніви щодо наявності обставин, за яких особа може бути притягнута до відповідальності за порушення податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за яким покладено на контролюючий орган, трактуються на користь такої особи.
Звідси слідує, що законодавець обтяжив саме контролюючий органом обов`язком у межах процедури здійснення заходу податкового контролю довести подію та факт вчинення особою податкового правопорушення та відсутність поза межами розумного сумніву інакшого тлумачення реально наявного вчинку учасника суспільних відносин, окрім як у якості умисного податкового правопорушення для правомірного вчинення управлінського волевиявлення з приводу застосування штрафу у розміром 25 % від суми самостійно визначеного контролюючим органом податкового зобовязання.
У межах даного спору субєкт владних повноважень існування таких обставин у порядку ч.2 ст.77 КАС України не довів, а викладені з цього приводу у тексті Акту №21501 судження субєкта владних повноважень мають суто загальний неконкретизований характер, а тому підлягають кваліфікації виключно у якості необгрунтованих припущень, а не розумних сумнівів у дотриманні учасником суспільних відносин податкової дисципліни.
Тому на суму правомірно визначеного контролюючим органом у даному конкретному випадку податкового зобовязання з ПДВ - 9.904,25грн. припадає 990,4грн. штрафу.
У решті нарахувань відповідне податкове повідомлення рішення повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області №00246580719 від 14.08.2023р. слід визнати протиправним та скасувати.
Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб`єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов`язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб`єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб`єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб`єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб`єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, позаяк протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з`ясування об`єктивної істини у справі.
У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.
Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Перевіряючи наведені учасниками спору аргументи приєднаними до справи доказами, оцінивши добуті докази за правилами ст.ст.72-77, 90, 211 КАС України, підсумовуючи викладені вище міркування та беручи до уваги обсяг доказів, наявних у розпорядженні контролюючого органу на момент видання оскаржених рішень, суд не знаходить правових підстав для визнання юридично правильними та фактично обґрунтованими тих мотивів, які покладені в основу оскаржених рішень за епізодом завищення податкового кредиту з ПДВ на 5.263,00грн.
У решті епізодів, відображених в тексті Акту №21501 у якості вчинення позивачем податкових правопорушень суд доходить до переконання про визнання суджень субєкта владних повноважень юридично правильними та фактично обґрунтованими, позаяк ані до призначеної контролюючим органом податкової перевірки, ані до суду під час розгляду справи позивачем не було подано податкової накладної ТОВ «Веста МК» від 17.12.2021р. на суму ПДВ 348.500,00грн., котра була б зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних та попередньо складена ТОВ «Веста МК» за реально проведеними господарськими операціями, в яких наявний обєкт справляння ПДВ та перша подія виписування податкової накладної.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Тлумачення змісту наведеної норми процесуального закону викладено у постанові Верховного Суду від 07.11.2019р. по справі № 826/1647/16 (адміністративне провадження №К/9901/16112/18), де указано, що обов`язковою умовою визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними є доведеність факту порушення власних суб`єктивних прав та інтересів приватної особи.
З огляду на викладені вище міркування, позов підлягає частковому задоволенню.
При розв`язанні спору, суд, зважаючи на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії), надав оцінку усім юридично значимим факторам і обставинам справи, дослухався до усіх ясно і чітко сформульованих та здатних вплинути на результат вирішення спору аргументів сторін, виклав власні мотиви конкретного тлумачення змісту належних норм матеріального і процесуального права.
Розгорнуті і детальні мотиви та висновки суду з приводу юридично значимих аргументів, доводів учасників справи та обставин справи викладені у тексті судового акту.
Решта доводів сторін окремій оцінці у тексті судового акту не підлягає, позаяк не впливає на правильність розв`язання спору по суті.
Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає, що правила згаданого розподілу унормовані, насамперед, приписами ст.ст.132-143 КАС України.
Так, згідно з ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч.4 ст.134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Критерії співмірності, пропорційності, обгрунтованості, вимушеності, розумності розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката сформульовані законодавцем у положеннях ч.5 ст.134 та ч.9 ст.139 КАС України.
Тому, з огляду на приписи ст.8 Конституції України, п.9 ч.3 ст.2, ч.4 ст.134, ч.5 ст.134, ч.6 ст.134, ч.9 ст.139 КАС України, на зміст складових елементів верховенства права та на неприпустимість зловживання правами суд вважає, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони (у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи); 5) пов`язаністю витрат з розглядом справи (тобто об"єктивною і неминучою вимушеністю); 6) обгрунтованістю розміру витрат та пропорційністю розміру витрат до предмета спору з урахуванням ціни позову та значення справи для сторін (у тому числі чи міг результат вирішення справи вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес); 7) поведінкою сторони під час розгляду справи; 8) причиною виникнення спору; 9) результатом розв`язання спору; 10) висловленою з даного приводу правовою позицією відповідача.
При цьому, з огляду на приписи ч.5 ст.242 КАС України суд вважає за необхідне взяти до уваги, що у силу правового висновку додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 15.06.2022р. у справі №910/12876/19: 1) Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі в рішенні від 28.11.2002р. «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (див., серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Ніколова проти Болгарії» та «Єчюс проти Литви», пункти 79 і 112 відповідно); 2) При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
Також у силу правових висновків постанови Верховного Суду від 22.06.2022р. у справі №380/3142/20: 1) в підтвердження здійсненої правової допомоги необхідно долучати розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором; 2) розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо; 3) Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування зазначених витрат; 4) у силу вимог процесуального закону суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою; 5) Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг; 6) при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг.
Окрім того, за правовими висновками постанови Верховного Суду від 10.06.2021 року по справі №820/479/18 (адміністративне провадження №К/9901/365/19): 1) документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, але суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним за параметрами, зокрема, складності справи, витраченого адвокатом часу, значення спору для сторони тощо; 2) Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015р. у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009р. у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006р. у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004р. у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим; 3) При визначенні суми відшкодування суд також враховує критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін; 4) Аналогічні критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Вказані висновки також наведені у постановах Верховного Суду від 17.09.2019р. по справі 810/3806/18, від 24.03.2020р. по справі №1740/2428/18, від 07.05.2020р. по справі №320/3271/19.
Звідси слідує, що у силу п.9 ч.3 ст.2 та ч.5 ст.242 КАС України досягнення між учасниками суспільних відносин згоди з приводу будь-якого (у тому числі і фіксованого) розміру гонорару адвоката за представництво інтересів у суді або досягнення домовленості з приводу обчислення розміру гонорару за іншими складовими не призводить до безумовного правового наслідку у вигляді обтяження відповідача обов`язком відшкодування повної суми цього гонорару поза межами критеріїв ч.4 ст.134, ч.5 ст.134, ч.6 ст.134, ч.9 ст.139 КАС України.
Таке тлумачення змісту наведених норм права повністю корелюється із правовими висновками постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022р. у справі №922/1964/21.
Суд зазначає, що на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу адвоката заявником було надано: ордер серії ВІ №1181488, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Степаненко Оксани Володимирівни, попередній розрахунок судових витрат на 39.971,07грн. (з яких безпосередньо на підготовку на подання позову і відповіді на відзив припадає 23.000,00грн., а решта видатків повязані з оплатою судового збору та наданням професійної правничої допомоги адвоката у процедурі адміністративного оскарження рішень контролюючих органів).
Вирішуючи питання співмірності заявлених до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд зважає, що даний спір не є складним, позаяк причина виникнення спору, предмет спору, кількість діянь платника податків, кваліфікованих субєктом владних повноважень у якості податкових правопорушень, обсяг предмету доказування об`єктивно не вимагали вжиття суттєвих додаткових інтелектуальних та фізичних зусиль для з`ясування справжніх обставин фактичної дійсності та вивчення змісту належних норм права.
Розгляд справи відбувався у порядку спрощеного позовного провадження без призначення судового засідання та без повідомлення (виклику) сторін.
Позов задоволений лише за вимогою про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області №00246580719 від 14.08.2023 року в частині визначення основного платежу з ПДВ на - 5.263,00грн. та в частині застосування штрафу з ПДВ - 2.801,35грн.
Тому співідносно результату вирішення спору та обєктивних критеріїв вимушеності витрат на професійну правничу допомогу тягар несення судових витрат належить залишити за позивачем.
Керуючись ст.ст.8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.6-9, ст.ст.241-243, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
вирішив:
Позов - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області повідомлення-рішення ГУ ДПС у Харківській області №00246580719 від 14.08.2023 року в частині визначення основного платежу з ПДВ на - 5.263,00грн. та в частині застосування штрафу з ПДВ - 2.801,35грн.
Позов у решті вимог - залишити без задоволення.
Тягар несення судових витрат залишити за позивачем.
Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню згідно з ч.1 ст.295 КАС України (протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення); набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України.
Суддя А.В. Сліденко
Суд | Харківський окружний адміністративний суд |
Дата ухвалення рішення | 03.01.2024 |
Оприлюднено | 05.01.2024 |
Номер документу | 116095008 |
Судочинство | Адміністративне |
Категорія | Справи з приводу адміністрування податків, зборів, платежів, а також контролю за дотриманням вимог податкового законодавства, зокрема щодо адміністрування окремих податків, зборів, платежів, з них податку на додану вартість (крім бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, податку на додану вартість із ввезених на митну територію України товарів (продукції), зупинення реєстрації податкових накладних) |
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні