Постанова

від 20.12.2023 по справі 813/4788/17

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2023 рокуЛьвівСправа № 813/4788/17 пров. № А/857/9854/23

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого суддіОбрізко І.М.,

суддівІщук Л.П., Шинкар Т.І.,

за участю секретаря судового засіданняХомин Ю.Є.,

за участю представника позивача Кріль Н.Г.,

за участю представника відповідачаДумич І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 18 травня 2023 року про передачу справи до іншого суду, прийняту суддею Крутько О.В. о 13 годині 14 хвилині у м.Львові, повний текст складено 19 травня 2023 року у справі за позовом публічного акціонерного товариства «Львівська вугільна компанія» до Головного управління ДПС у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-

встановив:

публічне акціонерне товариство «Львівська вугільна компанія» (надалі ПАТ «Львівська вугільна компанія», позивач) звернулося з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Львівській області (надалі ГУ ДПС у Львівській області, відповідач) про скасування податкових повідомлень-рішень.

04.05.2023 представником позивача подано до суду заяву про передачу до Господарського суду Львівської області справу №813/4788/17 для розгляду в межах справи №914/2441/15 про банкрутство ПАТ «Львівська вугільна компанія». Клопотання обґрунтоване тим, що ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.08.2015 відкрито провадження у справі про банкрутство (справа №914/2441/15) ПАТ «Львівська вугільна компанія», а згідно з ч.2 ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи.

Представником відповідача подано клопотання про закриття провадження у справі. В обґрунтування клопотання посилався на правову позицію, сформовану Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21.09.2021 у справі №905/2030/19 (905/1159/20), яка полягає у тому, що розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство. Зазначав, що провадження у справі №813/4788/17 за позовом ПАТ «Львівська вугільна компанія», яке перебуває у процедурі банкрутства, здійснювалося за правилами адміністративного судочинства, а у відповідності до п.1 ст. 238 КАС України та, беручи до уваги вичерпний перелік норм, встановлених ст. 239 КАС України, таке провадження підлягає лише закриттю.

Ухвалою Львівського окружного адміністративного суду від 18 травня 2023 у задоволенні клопотання представника ГУ ДПС у Львівській області про закриття провадження у справі - відмовлено. Клопотання представника ПАТ «Львівська вугільна компанія» про передачу справи за підсудністю до Господарського суду Львівської області задоволено. Справу № 813/4788/17 передано на розгляд до Господарського суду Львівської області за юрисдикцією (підсудністю).

Передаючи справу на розгляд до Господарського суду Львівської області, суд виходив з того, що предметом даного спору, заявленого до адміністративного суду, є правомірність прийняття податковим органом податкових повідомлень-рішень.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.08.2015 у справі №914/2441/15 відкрито провадження у справі про банкрутство позивача.

Отже, статтею 7 КУзПБ як процесуальним законом змінено юрисдикцію розгляду ряду спорів фізичних осіб - боржників щодо їх майна, які раніше розглядалися у цивільних судах, а також віднесено до господарської юрисдикції ряд інших спорів юридичних осіб, які стосуються майна боржника (юридичної чи фізичної особи), зокрема й тих, які виникають з кредиторами - контролюючими органами щодо сплати податків та зборів.

У справі, що розглядається, ПАТ «Львівська вугільна компанія» звернулось з позовом до ГУ ДПС у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень, тобто даний спір стосується майнових вимог боржника (в господарській справі №914/2441/15).

Враховуючи викладене, суд зазначив, що заявлені у даній справі позовні вимоги підсудні Господарському суду Львівської області та не підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням, ГУ ДПС у Львівській області подав апеляційну скаргу. Вважає, що судом першої інстанції ухвалено рішення із порушенням процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що судом не враховано, що вимога особи, щодо якої порушено справу про банкрутство, про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення як майновий спір боржника, підлягає розгляду в межах провадження у справі про банкрутство з визначенням юрисдикційності розгляду такого спору господарському суду.

В свою чергу, КУзПБ та ГПК України є нормативними актами рівної юридичної сили - процесуальними законами, які мають визначену законодавцем сферу правового регулювання. Отже, у випадку колізії норм між статтею 7 КУзПБ та статтею 20 ГПК України повинні застосовуватися ті процесуальні норми, які прийняті пізніше. Відтак у правовідносинах щодо визначення розміру податкових зобов`язань боржника у справі про банкрутство шляхом оскарження рішення податкового органу з 21 жовтня 2019 підлягають застосуванню положення статті 7 КУзПБ, які визначають юрисдикцію розгляду таких спорів у межах провадження у справі про банкрутство у господарському судочинстві.

Вважає, що Львівський окружний адміністративний суд відмовляючи у закритті адміністративного провадження та передаючи справу на розгляд Господарського суду невірно застосував норми процесуального права у відповідності до яких дана справа не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, а відтак у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України підлягає закриттю.

Просить скасувати ухвалу суду в частині відмови у задоволенні клопотання про закриття провадження та ухвалити нове рішення, яким закрити провадження у справі.

Позивач подав до суду відзив на апеляційну скаргу, у якому заперечив щодо доводів апеляційної скарги та просив залишити рішення суду без змін.

У судовому засіданні представник апелянта підтримала доводи апеляційної скарги та просила задовольнити її з підстав, що у ній наведені.

Представник позивача у судовому засіданні заперечила щодо доводів апеляційної скарги та просила залишити рішення суду першої інстанції без змін.

Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до наступного.

Відповідно до ст. 320 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує ухвалу суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції, коли має місце неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність таких обставин, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи чи питання.

З обставин справи вбачається, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив обставини, які склали підстави для прийняття оскаржуваного процесуального судового рішення.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що згідно поданої позовної заяви позивач просить суд скасувати податкові повідомлення-рішення.

Так, у справі, що розглядається суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про передачу справи до іншого суду дійшов висновку, що спір про стягнення податкового боргу має бути розглянутий в межах господарського судочинства, оскільки на момент звернення з позовом, який стосується стягнення заборгованості (податкового боргу), господарським судом стосовно позивача порушено справу про банкрутство.

Надаючи правову оцінку таким правовим висновкам апеляційний суд наголошує на наступному правовому регулюванні спірних правовідносин.

Згідно із частиною першою статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується, зокрема, за принципом спеціалізації й визначається законом.

Спеціалізація є основним критерієм розподілу юрисдикцій і, власне, причиною створення судів різних юрисдикцій, бо нівелювання юрисдикційних критеріїв (у тому числі їх «змішування» в залежності від обставин конкретної справи, майнового стану особи, мети чи стадії її звернення до суду) призводить до розгляду однакових за своєю юридичною природою спорів різними судами, плутанини у визначенні належного суду, і, зрештою, - порушення принципів верховенства права і правової визначеності, що є прямим порушенням означеної вище норми Конституції України.

Головним критерієм розмежування адміністративної та господарської судових юрисдикцій є предмет спору та зміст спірних правовідносин. При вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб`єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Так, відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини, та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Приписами статей 2, 4 та 19 КАС України визначені завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів. Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні та в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції й може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин відповідну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб`єкт має виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин. Тобто якщо спір виник у сфері публічно-правових відносин, це виключає розгляд справи в порядку господарського судочинства.

До компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Водночас Господарський процесуальний кодекс України (далі також - ГПК України) визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (стаття 1 ГПК України). Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України закріплена спеціальна юридична норма, відповідно до якої до справ, що належать до юрисдикції господарських судів, входять справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, зокрема, справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.

У справі, що розглядається, суд першої інстанції встановив, що ухвалою від 25.08.2015 Господарський суд Львівської області відкрив провадження у справі №914/2441/15 про банкрутство ПАТ «Львівська вугільна компанія».

Встановлено, що ПАТ «Львівська вугільна компанія» звернулось з позовом до ГУ ДПС у Львівській області про скасування податкових повідомлень-рішень, тобто даний спір стосується майнових вимог боржника (в господарській справі №914/2441/15).

Згідно з преамбулою Кодексу України з процедур банкрутства (надалі також - КУзПБ) цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Відповідно до статті 1 КУзПБ банкрутством є визнана господарським судом нездатність боржника відновити свою платоспроможність за допомогою процедури санації та реструктуризації і погасити встановлені у порядку, визначеному цим Кодексом, грошові вимоги кредиторів інакше, ніж через застосування ліквідаційної процедури або процедури погашення боргів боржника; боржником для цілей цього Кодексу є юридична особа або фізична особа, у тому числі фізична особа - підприємець, неспроможна виконати свої грошові зобов`язання, строк виконання яких настав.

Отже, банкрутством як різновидом процедур, що здійснюються в межах спеціалізації господарського судочинства, є судова процедура, яка регламентує правовідносини, що виникають внаслідок нездатності боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів через процедури санації чи ліквідації, які визначені КУзПБ, введеним у дію з 21 жовтня 2019. Цей Кодекс встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи, передбачаючи ряд процесуальних норм, які регулюють порядок здійснення судочинства у цих процедурах (відкриття провадження у справі про банкрутство, види судових рішень у банкрутстві та порядок їх оскарження тощо).

Особливістю провадження у справі про банкрутство є те, що врегулювання правовідносин неплатоспроможності боржника вимагає поєднання в одній процедурі як цивільних, так і адміністративних правовідносин щодо його майна (майнових прав) з метою як найповнішого задоволення в ній вимог кредиторів - приватних осіб та контролюючих органів з грошовими вимогами до боржника у черговості, визначеній КУзПБ.

За змістом частини першої статті 2 КУзПБ провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, ГПК України, іншими законами України.

Відповідно до частини першої статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Згідно з положеннями частини другої статті 7 КУзПБ господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними ГПК України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення. У разі якщо відповідачем у такому спорі є суб`єкт владних повноважень, суд керується принципом офіційного з`ясування всіх обставин у справі та вживає визначених законом заходів, необхідних для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів, з власної ініціативи.

Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо спорів, зазначених у частині другій цієї статті, провадження в якій відкрито до або після відкриття провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність), за ініціативою учасника справи або суду невідкладно, але не пізніше п`яти робочих днів, надсилаються до господарського суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), який розглядає спір по суті в межах цієї справи (частина третя статті 7 КУзПБ).

Аналіз змісту наведених приписів КУзПБ у взаємозв`язку з нормами статті 20 ГПК України дозволяє дійти висновку про те, що для віднесення справи до юрисдикції господарського суду, який розглядає справу про банкрутство, майнові вимоги мають бути безпосередньо пов`язані зі здійсненням провадження в такій справі, зокрема стосуватися визнання недійсними правочинів, учинених керуючим санацією (ліквідатором), визнання права власності на майно боржника, оскарження результатів аукціону з продажу майна боржника тощо.

До критеріїв визначення, чи підлягає розгляду у межах справи про банкрутство спір, стороною в якому є боржник, відносяться також такі умови, за яких вирішення спору: стосується питання щодо формування активів боржника (майно, майнові права); впливає на суб`єктний склад сторін та учасників у справі про банкрутство, їхні права, інтереси та (або) обов`язки.

Водночас регламентація процесуальних відносин нормами матеріального права без об`єктивної необхідності створює перешкоди для належної реалізації принципу правової визначеності, що має об`єктивні ризики при правозастосуванні.

Так, правила визначення юрисдикції визначає насамперед процесуальний кодекс (ГПК України, КАС України), а не Кодекс з консолідованими нормами матеріального права, яким є КУзПБ.

Водночас у пункті 8 частини першої статті 20 ГПК України йдеться про звернення до суду з «майновими вимогами до боржника», а у статті 7 КУзПБ - про «всі майнові спори, стороною в яких є боржник». При цьому спеціальними нормами, що визначають юрисдикцію господарських судів, є приписи саме частини першої статті 20 ГПК України, пунктом 8 якої прямо передбачено, що не відносяться до юрисдикції господарських судів спори про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов`язань (податкового боргу), визначених відповідно до ПК України, а також спори про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених ПК України.

Ураховуючи сутність і правову природу спірних правовідносин, приписи процесуального закону мають превалюючу дію при розв`язанні колізій щодо обрання належної судової юрисдикції.

ЄСПЛ у рішенні від 12 липня 2001 у справі «Феррадзіні проти Італії» (Ferrazzini v. Italy), заява №44759/98, указав, що податкові питання і досі становлять частину основного пакета прерогатив державних органів. При цьому відносини між платником податків та податковим органом і далі мають переважно публічний характер. Суд вважає, що податкові спори виходять за межі сфери цивільних прав та обов`язків, незважаючи на матеріальні наслідки, які вони обов`язково створюють для платника податків (пункт 29).

Таким чином, колегія суддів зазначає, що спірні правовідносини, які виникли у зв`язку з наявністю податкового боргу (його стягнення у відповідному порядку) напряму не пов`язані зі справою про банкрутство, а мають публічно-правовий характер та виникли у межах публічно-правового спору, а тому цей спір підлягає розгляду саме за правилами адміністративного судочинства.

Зазначений висновок узгоджується із правовими позиціями, висловленими Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 13 квітня 2023 у справі № 320/12137/20.

Суд апеляційної інстанції при вирішенні питання щодо юрисдикції цього позову не може оминути наведених у цьому рішенні Великої Палати Верховного Суду правових позицій, адже цією постановою суд відступив від попередніх своїх висновків про те, що здійснення щодо платника податків провадження у справі про банкрутство свідчить про те, що підвідомчість спору, який виник після 21 жовтня 2019, слід визначати із застосуванням норм статті 7 КУзПБ як закону, що прийнятий пізніше, та якими розгляд такого спору віднесено до юрисдикції господарського суду, який здійснює провадження у справі про банкрутство.

В подальшому такий висновок неодноразово підтримувався Верховним Судом, зокрема в постанові від 8 червня 2023 у справі №380/24252/21.

Суд вважає, що висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для передачі справи до іншого суду сформований без додержання та без забезпечення права сторони на справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин, а також без належної реалізації принципу правової визначеності.

Аналізуючи обставини справи в контексті поданого позову та аргументи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до переконання, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної ухвали не вірно застосовано інститут передачі справи до іншого суду та порушено норми процесуального права, що має наслідком задоволення апеляційної скарги, скасування оскаржуваної ухвали як такої, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направленню справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 315, 320, 321, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

постановив:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області задовольнити частково, ухвалу Львівського окружного адміністративного суду від 18 травня 2023 року про передачу справи до іншого суду в справі №380/4788/17 скасувати, та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, та оскарженню до Верховного Суду не підлягає.

Головуючий суддя І. М. Обрізко судді Л. П. Іщук Т. І. Шинкар Повне судове рішення складено 03.01.2024 у зв`язку із перебуванням судді Шинкар Т.І. у відпустці.