Рішення

від 22.12.2023 по справі 463/4373/23

ЛИЧАКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ЛЬВОВА

Справа № 463/4373/23

Провадження № 2/463/1313/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 грудня 2023 року Личаківський районний суд м. Львова

в складі: головуючого - судді Нора Н.В.

за участю секретаря - Онишкевича О.І.

представника позивача - Сірого А.В.

представників відповідача - Лемик Р.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Львові справу за позовом ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівський обласний госпіталь ветеранів війни та репресованих ім. Ю.Липи» (місце знаходження: м. Львів-Винники, вул. Івасюка, 31) про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, -

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, просить визнати незаконним та скасувати наказ про звільнення ОСОБА_1 з роботи №62-к від 03.05.2023 року; поновити ОСОБА_1 на роботі в Комунальному некомерційному підприємстві Львівської обласної ради «Львівський обласний госпіталь ветеранів війн та репресованих ім.Ю.Липи»; стягнути з Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівський обласний госпіталь ветеранів війни та репресованих ім.Ю.Липи» на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу та судові витрати.

Позовні вимоги мотивує тим, що з 01.06.1991 року працювала на посаді лікаря стоматолога-терапевта Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівський обласний госпіталь ветеранів війн та репресованих ім..Ю.Липи». Згідно з наказом №62-к від 03.05.2023 року звільнено з посади лікаря стоматолога-терапевта консультативної поліклініки на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників. Оскаржуваний Наказ №62-к від 03.05.2023 року та відповідно своє звільнення позивач вважає незаконним, оскільки звільнення було здійснено без наявності для цього відповідної правової підстави (змін в організації виробництва і праці), а також без дотримання та з грубим порушенням, передбаченої законом процедури для звільнення особи на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, а також з порушенням передбаченого ст.43 Конституції України права позивача на працю. Крім того, позивач зазначає про те, що її звільнення відбулось з порушенням вимог ст.43 КЗпП України, оскільки будучи головою первинної профспілкової організації КНП ЛОР «Львівський обласний госпіталь ветеранів війн та репресованих ім. Ю. Липи», роботодавець не звертався за згодою на його звільнення, і відповідно такої згоди на його звільнення профспілка не давала. Оскільки внаслідок незаконного звільнення позивача було позбавлено права на отримання гідної оплати праці, остання просить стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з дати звільнення до дня поновлення на роботі. А тому з метою захисту своїх порушених трудових прав позивач звернулася до суду з позовом, який просить задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав, передбачених в позові та письмових доповненнях до нього, просив такі задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти заявлених позовних вимог заперечила в повному обсязі з підстав їх необґрунтованості та безпідставності. Просила в задоволенні позову відмовити в повному обсязі з підстав, зазначених у відзиві на позов. Згідно з наявним в матеріалах справи відзивом на позов, поданим відповідачем по суті спору, останній обґрунтовує мотивованість та підставність заперечень щодо заявлених позивачем позовних вимог наступним чином.

Позивач ОСОБА_1 вважає себе головою первинної профспілкової організації «Воля», однак в Госпіталю відсутні будь-які документи про легалізацію даної профспілкової організації та про належність позивача до обраної профспілкової організації. Щодо покликань позивача на те, що її звільнення відбулось з порушенням вимог ст.43 КЗпП України, тобто без згоди первинної профспілкової організації КНП ЛОР «Львівський обласний госпіталь ветеранів війн та репресованих ім. Ю. Липи», зазначила, що відповідно до ст.43 КЗпП України за загальним правилом розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця проводиться за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Так як позивач не належить до категорії працівників, обраних до профспілкових органів, а тому Госпіталь за наявності законних підстав не звертався за згодою на звільнення працівника у зв`язку із скороченням посади, яку він обіймав. Спростовуючи твердження сторони позивача про те, що відповідачем не було виконано вимог статті 49-2 КЗпП України в частині пропозиції позивачу усіх вакантних у Госпіталя на момент звільнення позивача посад представник відповідача зазначила про таке. КНП ЛОР «Львівський обласний госпіталь ветеранів війн та репресованих ім. Ю Липи» виконав вимоги ст.492 КЗпП України, запропонувавши ОСОБА_1 переведення на будь-яку посаду з числа вакантних у Госпіталі, однак позивач не погодилась на переведення на жодну з наявних вакантних посад. Крім того, просила вирішити питання про розподіл судових витрат шляхом стягнення з позивача на користь відповідача 15000,00 грн. витрат, понесених відповідачем на оплату професійної правничої допомоги. З урахуванням зазначених обставин та наданих пояснень представник відповідача просила в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі з підстав їх необґрунтованості та безпідставності.

Заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, оглянувши матеріали справи та додані до неї письмові документи, дослідивши та перевіривши зібрані у справі докази, постановляючи рішення відповідно до вимог ст.265 ЦПК України, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити, виходячи з таких підстав.

Відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 01.06.1991 року згідно з наказом № 59 позивача ОСОБА_1 прийнято на роботу у Львівський обласний госпіталь для Інвалідів Великої Вітчизняної війни на посаду лікаря стоматолога-терапевта.

Львівський обласний госпіталь для Інвалідів Великої Вітчизняної війни в 1991 році перейменований на Львівський обласний госпіталь інвалідів війни та репресованих.

В 1999 році Львівський обласний госпіталь інвалідів війни та репресованих перейменовано на Львівський обласний госпіталь інвалідів війни та репресованих ім. Ю. Липи.

В 2009 році Львівський обласний госпіталь інвалідів війни та репресованих ім. Ю. Липи перейменовано на Комунальний заклад Львівської обласної ради «Львівський обласний госпіталь інвалідів війни та репресованих ім. Ю. Липи».

Зазначені вище обставини стверджуються копією трудової книжки позивача ОСОБА_1 , яка долучена до матеріалів справи та оглянута судом.

Наказом №62-к від 03.05.2023 року «Про звільнення» вирішено звільнити ОСОБА_1 - лікаря-стоматолога-терапевта консультативної поліклініки 05.05.2023 року на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України. Підстава: наказ КНП ЛОР «Львівський обласний госпіталь ветеранів війн та репресованих ім. Ю.Липи» «Про виконання заходів з організації стаціонарної медичної допомоги КНП ЛОР «Львівський обласний госпіталь ветеранів війн та репресованих ім. Ю.Липи» № 109 від 27.02.2023 року; Попередження від 02 березня 2023 року №232 про звільнення.

У відповідності до роз`яснень, наданих Пленумом Верховного Суду України в пункті 18 Постанови №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з`ясувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням) і перевіряти їх відповідність законові.

Згідно з оскаржуваним наказом №62-к від 03.05.2023 року позивача ОСОБА_1 звільнено з посади на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Положеннями статті 40 КЗпП України закріплено випадки розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Так, п.1 частини 1 вказаної статті передбачено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише увипадках: 1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Аналіз вказаного положення свідчить про те, що під змінами в організації виробництва і праці в п. 1 ст. 40 КЗпП України, зокрема, мається на увазі ліквідація, реорганізація, банкрутство або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Поряд з цим, власне зміни в організації виробництва і праці не є підставою для звільнення. Навіть конкретні форми змін в організації виробництва і праці не є підставами для розірвання трудового договору, якщо не скорочується штат або чисельність працівників. Вказане частково підтверджується положеннями ч.4 ст.36 КЗпП України.

Як вбачається зі змісту оскаржуваного наказу №62-к від 03.05.2023 року зміни в організації виробництва і праці КНП ЛОР «Львівський обласний госпіталь ветеранів війн та репресованих ім. Ю.Липи» мали місце у формі скорочення чисельності і штату працівників госпіталю, що також стверджується копією долученого до матеріалів справи наказу № 109 від 27.02.2023 року.

Оцінюючи покликання сторони відповідача на наявність змін в організації виробництва і праці КНП ЛОР «Львівський обласний госпіталь ветеранів війн та репресованих ім. Ю.Липи», суд, з урахуванням наданих представником відповідача в судовому засіданні пояснень, а також долучених до матеріалів справи документів, вважає, що вказані обставини, на думку суду, свідчать про те, що в даному випадку мали місце зміни в організації виробництва і праці у формі скорочення чисельності та штату працівників КНП ЛОР «Львівський обласний госпіталь ветеранів війн та репресованих ім. Ю.Липи». Поряд з цим, суд не надає оцінки мотивам та необхідності вказаних змін, оскільки такі належать до виключної компетенції роботодавця. А тому в цій частині відповідні покликання сторони позивача суд вважає необґрунтованими та безпідставними.

Крім того, слід зазначити про те, що, стверджуючи про наявність змін в організації виробництва і праці у даній справі, суд не оцінює правомірності (неправомірності) таких змін, а також не входить в обговорення питання доцільності скорочення чисельності або штату працівників, оскільки це лежить поза межами компетенції суду. Вказані висновки відповідають позиції Верховного Суду, висловленій у постанові від 27 березня 2019 року у справа №756/5243/17 (провадження № 61-47646св18).

У відповідності до роз`яснень, наданих Пленумом Верховного Суду України в пункті 19 Постанови №9 від 06.11.1992 року «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Як зазначено вище при вирішенні справ про поновлення працівника на роботі та відповідно наданні оцінки законності (незаконності) звільнення останнього судом підлягає дослідженню не лише правова підстава звільнення особи та відповідність такої вимогам чинного законодавства, а також дотримання роботодавцем процедури та порядку звільнення (вивільнення) працівника з роботи.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 обґрунтовує мотивованість та підставність подачі такого тим, що її звільнення є незаконним, оскільки було здійснено без дотримання та з грубим порушенням, передбаченої законом процедури для звільнення особи на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України, а також з порушенням передбаченого ст.43 Конституції України права позивача на працю. Зокрема, стверджуючи про незаконність свого звільнення позивач покликається на те, що відповідачем було порушено порядок вивільнення працівника, а саме: в порушення вимог ч.2 ст.40, ч.3 ст.49-2 КЗпП України не запропоновано позивачу іншої наявної та вакантної на момент його звільнення посади, яка відповідала б його спеціальності та кваліфікації. Крім того, в порушення вимог статті 43 КЗпП України звільнення позивача відбулось без згоди первинної профспілкової організації КНП ЛОР «Львівський обласний госпіталь ветеранів війн та репресованих ім. Ю. Липи», членом якої на момент звільнення була позивач ОСОБА_1 .

Відповідно до положень ч.3 ст.1 Закону України від 15.03.2022 No 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (чинний з 24.03.2022, із змінами та доповненнями чинними з 19.07.2022), у період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю, законів України "Про державну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", інших законодавчих актів, що регулюють діяльність державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Так як питання порядку та процедури вивільнення працівників не врегульовано вказаним вище Законом, а тому в даному випадку підлягають до застосування положення ст.49-2 КЗпП України.

Положеннями ст.49-2 КЗпП України закріплено порядок вивільнення працівників. Так, у відповідності до вказаної статті про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Так як сторона позивача не оспорює факту своєчасного попередження про наступне вивільнення, а відтак суд вказані обставини не досліджує. Більше того, самим позивачем до матеріалів справи долучено копію попередження, датоване 02.03.2023 року, факт своєчасного отримання такого у встановлений ст.49-2 КЗпП України строк сторона позивача не оспорює. Більше того, факт отримання такого позивачем своєчасно підтвердив і представник позивача, надавши суду відповідні пояснення.

Відповідно до положень ч.3 ст.49-2 КЗпП України, одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно.

У відповідності до позиції Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, виловленій у постанові від 29 січня 2020 року у справі N 761/41149/16-ц, провадження N 61-508св18, при вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється в зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.

При цьому, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

Оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП України роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.

Зазначена позиція також отримала своє відображення у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 травня 2020 року у справі N 487/2191/17, провадження N 61-38337св18; Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 грудня 2021 року у справі № 646/2661/20, провадження № 61-7496св21 та від 22 грудня 2021 року у справі N 705/4831/20, провадження N 61-12771св21. Відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі N 800/538/17, провадження N 11-431асі18.

Оцінюючи обставини справи на предмет їх відповідності вищенаведеним положенням статті 49-2 КЗпП України в частині виконання роботодавцем обов`язку щодо належної пропозиції працівнику, що підлягає звільненню, вакантних у нього посад (роботи), та яку останній може виконувати з урахуванням його спеціальності та кваліфікації, а відтак покликання сторони відповідача про те, що в його діях відсутні порушення вимог ч.3 ст.49-2 КЗпП України, суд виходить з наступного.

Згідно з попередженням від 02.03.2023 року, факт отримання якого, більше того своєчасного, позивачем не оспорюється, таким попереджено позивача ОСОБА_1 про майбутнє звільнення із займаної посади відповідно до ст.49-2 КЗпП України та п.1 ст.40 КЗпП України, з 05.05.2023 року.

Крім того, як зазначив в судовому засіданні представник відповідача ними було запропоновано ОСОБА_1 переведення на будь-яку посаду з числа вакантних у Госпіталі, однак позивач не погодилась на переведення на жодну з наявних вакантних посад.

Тобто вказане свідчить про те, що відповідачем було виконано обов`язок щодо повідомлення позивача про наявність усіх вакантних посад, які можуть бути запропоновані позивачу з урахуванням її спеціальності та кваліфікації, на момент звільнення позивача згідно наказу №62-к від 03.05.2023 року в первісній редакції.

Оцінюючи покликання позивача на те, що її звільнення відбулось з порушенням вимог ст.43 КЗпП України, тобто без згоди первинної профспілкової організації КНП ЛОР «Львівський обласний госпіталь ветеранів війн та репресованих ім. Ю. Липи», суд враховує наступне.

Позивач ОСОБА_1 стверджує, що на момент звільнення була головою первинної профспілкової організації Госпіталю. Проте жодних доказів, підтверджуючих дану обставину, суду не надала, а також вказана обставина заперечується представником відповідача.

Згідно зі ст.16 Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» профспілки, їх об`єднання легалізуються шляхом повідомлення на відповідність заявленому статусу. Статус профспілки визначається статутом цієї профспілки.

Відповідно до ст.43 КЗпП України за загальним правилом розірвання трудового договору з ініціативи роботодавця проводиться за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Однак, щодо застосування положень ст.43 КЗпП України у період дії воєнного стану, то такі не діють та підлягають до застосування положення статті 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», відповідно до якого у період дії воєнного стану норми статті 43Кодексу законів про працю України не застосовуються, крім випадків звільнення працівників підприємств, установ або організацій, обраних до профспілкових органів.

А тому, оскільки позивачем не надано суду документів про легалізацію профспілкової організації «Воля» чи її статуту, виходячи з того, що позивач не належить до категорії працівників, обраних до профспілкових органів, відповідач правомірно та за наявності для цього законних підстав не звертався за згодою на звільнення працівника до профспілкової організації Госпіталю у зв`язку із скороченням посади, яку він обіймав.

А відтак, з урахуванням вищенаведеного, оцінюючи мотивованість та підставність заявленого позову в частині позовної вимоги про скасування наказу про звільнення та поновлення на роботі на предмет його відповідності обставинам справи та обґрунтованості належними, достовірними, допустимими та достатніми доказами, суд виходить з наступного. Звільнення позивача здійснено за наявності для цього чітко передбаченої законодавством та обґрунтованої відповідними обставинами та доказами правової підстави, а також з чітким дотримання порядку та процедури вивільнення працівника - позивача ОСОБА_1 . А тому, в задоволенні вказаної позовної вимоги суд відмовляє у зв`язку із необґрунтованістю.

Оскільки в задоволенні основної позовної вимоги про поновлення на роботі судом відмовлено з підстав її необгрунтованості, так як звільнення позивача здійснено за наявності для цього передбаченої законодавством правової підстави та з дотримання передбаченої процедури, то суд вважає, що відсутні підстави для задоволення вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, яка є похідною від основної вимоги та тісно пов`язана із такою за своєю суттю.

У відповідності до положень ст.141 ЦПК України суд вважає за необхідне вирішити питання про розподіл судових витрат.

Так як в задоволенні позову відмовлено в повному обсязі, то судові витрати у вигляді судового збору, від сплати якого при зверненні до суду з вказаним позовом був звільнений позивач на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» підлягають відшкодуванню за рахунок держави.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач користувався правовою допомогою Адвокатського об`єднання «ІМУНІТЕТ».

Беручи до уваги Договір про надання правової допомоги №1-2 від 06.02.2023 року, детальний опис робіт (наданих послуг)(а.с.19), враховуючи складність справи та виконаних адвокатом робіт і послуг, що стосуються підготовки позову та розгляду справи в суді, час, витрачений адвокатом на надання послуг та обсяг таких послуг, а також значення справи для відповідача, з врахуванням таких засад цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність,дійшов висновку, що вимога про стягнення витрат на правову допомогу у розмірі 15000,00 грн. підлягає до задоволення, така сума співмірна з обсягом наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості.

Керуючись ст.ст. 2, 81, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

у задоволенні позову ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівський обласний госпіталь ветеранів війни та репресованих ім. Ю.Липи» (місцезнаходження: м. Львів-Винники, вул. Івасюка, 31) про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівський обласний госпіталь ветеранів війни та репресованих ім. Ю.Липи» (місцезнаходження: м. Львів-Винники, вул. Івасюка, 31, ЄДРПОУ 01998161) витрати на правову (правничу) допомогу в розмірі 15000, 00 грн.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з часу складання повного судового рішення до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 27.12.2023 року.

Суддя Нор Н.В.