Ухвала

від 05.01.2024 по справі 288/2924/23

ПОПІЛЬНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 288/2924/23

Провадження № 2-з/288/1/24

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 січня 2024 року смт. Попільня

Попільнянський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді Рудника М. І.,

з участю секретаря судових засідань - Колодяжної Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт.Попільня Житомирської області заяву ОСОБА_1 , відповідач: ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого органу Добровеличківської селищної ради про забезпечення позову,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Попільнянського районного суду Житомирської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Добровеличківської селищної ради, Новоукраїнського району, Кіровоградської області про визначення місця проживання дітей.

04 січня 2024 року на адресу суду надійшла від ОСОБА_1 заява про забезпечення позову, в якій він просить вжити заходи забезпечення позову шляхом: - заборони відповідачу особисто або через третіх осіб вивозити за межі України малолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають за адресою: АДРЕСА_1 , до набрання законної сили рішенням суду у справі № 288/2924/23 про визначення місця проживання дітей; - заборони зміни відповідачем місця постійного проживання малолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які проживають за адресою: АДРЕСА_1 до набрання законної сили рішенням суду у справі № 288/2924/23 про визначення місця проживання дітей.

Заяву мотивовано тим, що у провадженні Попільнянського районного суду Житомирської області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей Добровеличківської селищної ради, Новоукраїнського району, Кіровоградської області про визначення місця проживання дітей. Відповідач має намір забрати дітей за кордон. Діти зареєстровані з позивачем та проживають разом з ним, відвідують заклади освіти. Враховуючи те, що на час воєнного стану спрощено процедуру перетину кордону малолітніми дітьми з одним з батьків без дозволу другого, існують ризики того, що відповідач виїде з малолітніми дітьми за межі України без дозволу позивача, що призведе до утруднення виконання рішення суду.

Суд, розглянувши заяву про забезпечення позову, дослідивши матеріали справи в межах заявленої заяви про забезпечення позову, приходить до наступного висновку.

Відповідно до частини другої статті 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно частини першої статті 153 ЦПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи.

Частиною третьою статті 150 ЦПК України визначено, щозаходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Підставою забезпечення позову є обґрунтоване припущення заявника, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Одним із критеріїв обґрунтованості заяви є наявність причинного зв`язку між конкретним видом забезпечення позову, про який йдеться у відповідній заяві, та наслідком у формі потенційної загрози виконанню рішення суду.

Як зазначається Пленумом Верховного Суду України у Постанові № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Як вбачається з заяви про забезпечення позову позивачем фактично ставиться питання про вирішення позовних вимог про визначення місця проживання малолітніх дітей разом із ним до вирішення справи по суті, а не про застосування конкретного виду заходу забезпечення позову, що суперечить чинному законодавству.

Згідно частини першої статті 150 ЦПК України,позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту;6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини.

Таким чином у частині першій статті 150 ЦПК України, закріплено види забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується: забороною вчиняти певні дії; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18, провадження № 14-729цс19, зазначено, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

При цьому при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Суд вбачає, що заборона виїзду за межі України матері разом з дітьми є одночасним обмеженням як матері так і самих дітей.

Аналіз наведених вище норм вказує на те, що в цивільному процесуальному законодавстві відсутня правова норма, яка б надавала суду повноваження в порядку, передбаченому статтями 149-150 ЦПК України, застосувати заборону виїзду за межі України як спосіб забезпечення позову.

Відповідні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 643/5842/16-ц, провадження № 61-47217св18, від 12 лютого 2020 року у справі № 288/162/19, провадження № 61-11750св19.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року, справа № 754/7569/21, провадження № 61-15886сво2, зазначено, що у спорах щодо повернення дітей, які незаконно утримуються в державі, відмінній від держави їх постійного проживання, урегульованих положеннями Гаазької Конвенції, можливе вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони дитині у будь-чиєму супроводі перетинати державний кордон України. У таких спорах забезпечення позову шляхом обмеження права на виїзд за межі України буде адекватним заходом з метою ефективного виконання судового рішення. В усіх інших спорах, що виникають, зокрема, між батьками щодо визначення місця проживання дитини, визначення порядку участі у спілкуванні та вихованні дитини та інших, які вирішуються за законодавством України без застосування Гаазької Конвенції, забезпечення позову шляхом обмеження права, зокрема, на виїзд за межі України не є можливим.

Аналогічна позиція викладена у Постанові КЦС ВС від 08.03.2023 № 263/989/21 (61-16075св21).

Отже, суд приходить до висновку, що обраний спосіб забезпечення позову шляхом заборони виїзду за межі України відповідачу ОСОБА_2 з її дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_1 не відповідає вимогам статті 150 ЦПК України.

Також суд звертає увагу на те, що у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану виїзд за межі України дітей, які не досягли 16-річного віку, в супроводі одного з батьків, баби, діда, повнолітніх брата, сестри, мачухи, вітчима або інших осіб, уповноважених одним з батьків письмовою заявою, завіреною органом опіки та піклування, здійснюється без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків та за наявності паспорта громадянина України або свідоцтва про народження дитини (за відсутності паспорта громадянина України)/документів, що містять відомості про особу, на підставі яких Державна прикордонна служба дозволить перетин державного кордону.(Абзац тринадцятий пункту 2-3 із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ№ 383 від 29 березня 2022 року).

Таким чином, законодавчо визначено, що в умовах воєнного стану процедуру перетину кордону дитини спрощено з урахуванням найвищих інтересів дитини та з міркувань її безпеки, а заявник/позивач в свою чергу вимагає всупереч закону заборонити дитині в супроводі матері, яка, до речі, не позбавлена батьківських прав відносно дитини, виїзд за кордон України на безпечну територію без його згоди, навіть, якщо на то буде реальна загроза життю дитини.

Вирішуючи питання про забезпечення позову суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких може бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Відповідно до частини першої статті 33 Конституції Україникожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

У статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» передбачено, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадках, коли: 1) він обізнаний з відомостями, які становлять державну таємницю, - до закінчення терміну, встановленого статтею 12 цього Закону; 3) стосовно нього у порядку, передбаченому кримінальним процесуальним законодавством, застосовано запобіжний захід, за умовами якого йому заборонено виїжджати за кордон, - до закінчення кримінального провадження або скасування відповідних обмежень; 4) він засуджений за вчинення кримінального правопорушення - до відбуття покарання або звільнення від покарання; 5) він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів; 9) він перебуває під адміністративним наглядом Національної поліції - до припинення нагляду.

Тимчасове обмеження права громадянина України на виїзд з України у випадках, передбачених частинами першою та шостою цієї статті, запроваджується в порядку, передбаченому законодавством. У разі запровадження такого обмеження орган, що його запровадив, в одноденний строк повідомляє про це громадянина України, стосовно якого запроваджено обмеження, та центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.

Враховуюче наведене, суд не вбачає підстав для задоволення заяви позивача ОСОБА_1 про забезпечення позову, оскільки обраний ним спосіб забезпечення позову шляхом заборони зміни постійного місця проживання дітей та тимчасового виїзду дітей за межі України, не відповідає вимогам статті 150 ЦПК України.

Керуючись статтями 149-157, 258-261, 353 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви ОСОБА_1 відповідач: ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей виконавчого органу Добровеличківської селищної ради про забезпечення позову відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.

Суддя Попільнянського

районного суду М. І. Рудник