Рішення

від 26.12.2023 по справі 927/1292/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

26 грудня 2023 року м. Чернігівсправа № 927/1292/23

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у відкритому судовому засіданні за участю секретаря судового засідання Тарасевич А.М.

Позивач: Міністерство юстиції України,

код ЄДРПРОУ 00015622, вул. Городецького, 13, м. Київ, 01001

Відповідач-1: Благодійна організація «Благодійний фонд сприяння соціально незахищеним верствам населення»,

код ЄДРПРОУ 35087436, вул. Ванди Василевської, буд. 7, м. Київ, 03055

Відповідач-2: Комуністична партія України,

код ЄДРПРОУ 00049147, вул. Борисоглібська, 7, м. Київ, 04070

Відповідач-3: Чернігівська обласна організація Комуністичної партії України,

код 21403802, вул. Хлібопекарська (Воровського), 20, м. Чернігів, 14000

Предмет спору: про визнання договорів недійсними та скасування державної реєстрації

прав на нерухоме майно

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: Шетеля Л. І., представник;

від відповідачів: не з`явились;

ВСТАНОВИВ:

Міністерство юстиції України звернулось до суду з позовом до Благодійної організації «Благодійний фонд сприяння соціально незахищеним верствам населення» та Комуністичної партії України, у якому позивач просить суд:

- визнати недійсним договір дарування нерухомого майна - квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 62,8 кв. м, укладений 09.07.2015 між відповідачами, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пашинською О. М. та зареєстрований за №2422;

- скасувати державну реєстрацію прав Благодійної організації «Благодійний фонд сприяння соціально незахищеним верствам населення» на нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 62,8 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 60789274222 (справа 927/1292/23).

Крім цього позову, до суду надійшов позов Міністерства юстиції України до Благодійної організації «Благодійний фонд сприяння соціально незахищеним верствам населення» та Комуністичної партії України, у якому позивач просить суд:

- визнати недійсним договір дарування нерухомого майна - квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 40,2 кв. м, укладений 30.07.2015 між відповідачами, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Баршацьким І. В. та зареєстрований за №НАН678185, №НАН678186;

- скасувати державну реєстрацію прав Благодійної організації «Благодійний фонд сприяння соціально незахищеним верствам населення» на нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 40,2 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 692341674217 (справа № 927/1302/23).

Також Міністерство юстиції України звернулось до суду з позовом до Благодійної організації «Благодійний фонд сприяння соціально незахищеним верствам населення» та Чернігівської обласної організації Комуністичної партії України, у якому позивач просить суд:

- визнати недійсним договір дарування нерухомого майна - нежитлового приміщення, офісного приміщення загальною площею 204,0 кв. м, що знаходиться за адресою: Чернігівська область, м. Чернігів, вул. Воровського, буд. 20, укладений 08.07.2015 між відповідачами, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пашинською О. М. та зареєстрований за №2397;

- скасувати державну реєстрацію прав Благодійної організації «Благодійний фонд сприяння соціально незахищеним верствам населення» на нерухоме майно, розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 204,0 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 675444874101 (справа № 927/1303/23).

Процесуальні дії у справі.

У зв`язку з недодержанням позивачем вимог ст. 162, 164 Господарського процесуального кодексу України, ухвалами суду від 14.09.2023 у справі № 927/1292/23; від 15.09.2023 у справах № 927/1302/23, № 927/1303/23 відповідні позовні заяви було залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення їх недоліків.

Разом з позовними заявами позивач також подав до суду заяви про вжиття заходів забезпечення позову.

Ухвалами суду від 15.09.2023 у справі № 927/1292/23, від 18.09.2023 у справах № 927/1302/23, № 927/1303/23 відмовлено у задоволенні заяви Міністерства юстиції України про вжиття заходів забезпечення позову.

Крім того, разом з позовними заявами позивач подав до суду клопотання про витребування оригіналів спірних договорів від Київського державного нотаріального архіву та від відповідачів.

Ухвалами суду від 02.10.2023: у справі №927/1292/23 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 31.10.2023 на 10.30; у справі № 927/1302/23 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 31.10.2023 на 11:00; у справі № 927/1303/23 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено підготовче засідання на 31.10.2023 на 11:30. Також встановлено сторонами строки для подання заяв по суті, зокрема відповідачам п`ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та іншим учасникам справи відзиву на позов з доданими до нього документами; частково задоволено клопотання позивача в частині витребування оригіналів спірних договорів від Київського державного нотаріального архіву та зобов`язано архів у п`ятиденний строк з дня отримання ухвали надати суду спірні договори дарування нерухомого майна.

Ухвали суду від 02.10.2023 були доставлені позивачу - Міністерству юстиції України в електронній формі в його електронний кабінет в ЄСІТС 02.10.2023 о 19:25, що підтверджується довідками про доставку електронного листа (справи № 927/1292/23, № 927/1302/23, № 927/1303/23).

Відповідно до поштових повідомлень про вручення ухвали суду від 02.10.2023 (справа у справах № 927/1292/23, № 927/1302/23, № 927/1303/23 відповідач-1 - Благодійна організація «Благодійний фонд сприяння соціально незахищеним верствам населення» отримав 09.10.2023, а отже останнім днем строку для подання ним відзиву на позов є 24.10.2023.

Ухвали суду про відкриття провадження у справах № 927/1292/23, № 927/1302/23 від 02.10.2023, направлені на адресу місцезнаходження відповідача - Комуністичної партії України (вул. Борисоглібська, 7, м. Київ, 04070), зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) та у позовних заявах, повернулись неврученими на адресу суду з відміткою відділення поштового зв`язку «адресат відсутній за вказаною адресою». Датою проставлення у поштових довідках такої відмітки є 07.10.2023.

Також ухвала суду про відкриття провадження у справі № 927/1303/23 від 02.10.2023, направлена на адресу місцезнаходження відповідача - Чернігівської обласної організації Комуністичної партії України (вул. Хлібопекарська (Воровського), 20, м. Чернігів, 14000), зазначену в ЄДР та у позовній заяві, повернулась неврученою на адресу суду з відміткою відділення поштового зв`язку «адресат відсутній за вказаною адресою». Датою проставлення у поштовій довідці такої відмітки є 08.10.2023.

Згідно з ч. 1 ст. 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Обов`язковому відображенню (реєстрації) в Єдиному державному реєстрі, серед інших перелічених у цій статті відомостей, належать відомості про місцезнаходження юридичної особи (ч. 2 ст. 9 ЗУ «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»).

Статус документів та відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру, закріплений ст. 10 вказаного Закону, яка, зокрема, визначає, що якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. Якщо відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не внесені до нього, вони не можуть бути використані у спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Пунктом 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено, зокрема, у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Суд відзначає, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 27.06.2023 у справі № 910/4473/21 (910/19757/21).

Водночас суд зазначає, що за змістом статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Таким чином, у розумінні п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України відповідачі - Комуністична партія України та Чернігівська обласна організація Комуністичної партії України вважаються повідомленими про відкриття провадження у справі та встановлення їм строку для подання відзиву на позов, а днем вручення ухвали від 02.10.2023 є 07.10.2023 та 08.10.2023, відповідно.

Отже, останнім днем для подання відзиву на позов Комуністичною партією України та Чернігівською обласною організацією Комуністичної партії України є 23.10.2023

09.10.2023 від позивача до суду надійшли заяви про вжиття заходів забезпечення позову у справах № 927/1292/23, № 927/1302/23, № 927/1303/23.

10.10.2023 від позивача у справах № 927/1292/23, № 927/1302/23, № 927/1303/23 надійшло клопотання про витребування доказів, у якому він просить суд витребувати у Центрального відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) витяги з Реєстру про народження дітей, батьком яких є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Крім того, позивач просить поновити строк на подання клопотання про витребування доказів.

Ухвалами суду від 11.10.2023 у справах № 927/1292/23, №927/1302/23, № 927/1303/23 заяви Міністерства юстиції про вжиття заходів забезпечення позову задоволено; накладено арешт на нерухоме майно: квартиру загальною площею 62,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 60789274222 (справа № 927/1292/23); квартиру загальною площею 40,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 692341674217 (справа № 927/1302/23); нежитлове приміщення, офісне приміщення загальною площею 204,0 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 675444874101 (справа № 927/1303/23);

- заборонено органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, державним реєстраторам органів місцевого самоврядування, особам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, вчиняти будь-які реєстраційні дії (реєстрацію прав власності, скасування/припинення реєстрації права власності та інших речових прав, у тому числі реєстрацію правочинів щодо відчуження, передачі у володіння та користування третім особам та інше) щодо об`єктів нерухомого майна: квартири загальною площею 62,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 60789274222 (справа № 927/1292/23); квартири загальною площею 40,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 692341674217 (справа № 927/1302/23); нежитлового приміщення, офісного приміщення загальною площею 204,0 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 675444874101 (справа № 927/1303/23).

16.10.2023 на виконання вимог ухвали суду від 02.10.2023 у справах № 927/1292/23, № 927/1302/23, № 927/1303/23 від Київського державного нотаріального архіву надійшли оригінали оспорюваних договорів дарування нерухомого майна.

Ухвалою суду від 31.10.2023 об`єднано справи №927/1302/23 та 927/1303/23 в одне провадження зі справою № 927/1292/23, з присвоєнням об`єднаній справі номеру 927/1292/23, постановлено підготовче засідання у справі № 927/1292/23, призначене на 31.10.2023 на 10:30, провести 31.10.2023 об 11:30; зобов`язано відповідачів зареєструвати свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі відповідно до ч. 6 ст. 6 ГПК України.

Також цією ухвалою суду суд попередив відповідачів, що у разі нереєстрації електронного кабінету в ЄСІТС, настають процесуальні наслідки, передбачені ГПК України, у тому числі, у виді неприйняття судом до розгляду поданих заяв по суті та заяв з процесуальних питань, проте відповідачі такі електронні кабінеті не зареєстрували.

Відповідачі були належним чином повідомлені про відкриття провадження у справах та дату, час і місце проведення судового засідання, про що висновано судом вище, але у підготовче засідання 31.10.2023 не з`явились, будь-яких заяв та клопотань до суду від них не надходило.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України підготовче засідання 31.10.2023 проводилось за відсутності відповідачів (їх представників).

У підготовчому засіданні 31.10.2023 суд долучив до матеріалів справи оригінали оспорюваних договорів, які надійшли від Київського державного нотаріального архіву, як такі, що подані на виконання вимог ухвал суду від 02.10.2023.

Щодо поданого позивачем клопотання про витребування доказів та поновлення строку на його подання.

Позивач просить суд витребувати у Центрального відділу державної реєстрації актів цивільного стану Управління державної реєстрації Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) витяги з Реєстру про народження дітей, батьком яких є ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 у зв`язку з необхідністю встановлення родинних зв`язків між особами, які фактично відчужили та набули спірне нерухоме майно.

Крім того, позивач зазначає, що процесуальний строк для подання цього клопотання був пропущений у зв`язку з великим навантаженням у роботі та просить поновити цей строк.

Згідно з ч. 2 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

У позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування (ч. 1 ст. 162 Господарського процесуального кодексу України).

Позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів) (ч. 2 ст. 164 Господарського процесуального кодексу України).

Частиною 1 ст. 81 Господарського процесуального кодексу України визначено, що учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. Таке клопотання повинно бути подане в строк, зазначений в частинах другій та третій статті 80 цього Кодексу. Якщо таке клопотання заявлено з пропуском встановленого строку, суд залишає його без задоволення, крім випадку, коли особа, яка його подає, обґрунтує неможливість його подання у встановлений строк з причин, що не залежали від неї.

Отже, позивач повинен подати докази разом з позовною заявою, а в разі неможливості їх подання він може заявити одночасно клопотання про витребування доказів відповідно до вимог ст. 81 Господарського процесуального кодексу України. Однак позивач в установленому порядку та строки цього не зробив.

Право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку (ч. 1 ст. 118 ГПК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що законодавець не передбачив обов`язок суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідної заяви (клопотання) учасника справи, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи підлягає він поновленню.

Поновлення пропущеного процесуального строку є правом суду, яким він користується, виходячи із поважності причин пропуску строку. Норма про можливість поновлення процесуальних строків може застосовуватися як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється суть чіткого встановлення законодавцем кожного з процесуальних строків.

Можливість поновлення пропущеного процесуального строку пов`язана із наявністю саме поважних причин його пропуску. Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об`єктивно непереборними та пов`язані із дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.

Клопотання чи заява про поновлення процесуального строку повинна містити роз`яснення причин пропуску і підстави, з яких заявник вважає ці причини поважними. В клопотанні чи заяві повинні бути докази того, що здійснити відповідні процесуальні дії у визначений строк у заявника не було можливості.

При цьому ГПК України не пов`язує право суду визнати поважною причину пропуску процесуального строку з вичерпним колом обставин, що його спричинили. Отже, в кожному випадку суд з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінює докази, що наведені в обґрунтування заяви (клопотання) про його поновлення, та робить мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку.

Ухвалами суду про залишення позовних заяв без руху у справах №927/1292/23, №927/1302/23, №927/1303/23 встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовних заяв, зазначених в ухвалах суду (надання доказів наявності родинних зв`язків між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 ; належним чином засвідчених копій документів, доданих до позовної заяви).

Позивач подав до суду заяви про усунення недоліків позовних заяв, у яких вказав, що наявність родинних зв`язків між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 і ОСОБА_3 підтверджується відомостями із загальнодоступних джерел, зокрема зі статті Інформаційного агентства «Главком» - « ІНФОРМАЦІЯ_2 ». Як сини ОСОБА_4 ховають майно Компартії від держави». Також позивач зазначив, що на стадії вирішення питання щодо відкриття провадження у справі достатність доказів, зокрема, щодо наявності родинних зв`язків, не підлягає оцінці судом; документальне підтвердження Мін`юстом інформації про наявність родинних зв`язків є неможливим з огляду на те, що така інформація є конфіденційною та у випадку необхідності може бути витребувана судом у компетентних органів.

Розглянувши подані заяви, суд зазначив, що повідомлення та роз`яснення суду яким чином він може отримати цю інформацію, не може вважатись застосуванням ст. 81 Господарського процесуального кодексу України. При цьому клопотання про витребування доказів родинних зв`язків у порядку ст. 81 Господарського процесуального кодексу України позивач не заявляв, а суд не повинен самостійно збирати докази у справі, у тому числі вирішувати за позивача про необхідність подання тих чи інших доказів, оскільки це є обов`язком учасників справи.

Суд прийняв заяви про усунення недоліків у тому вигляді і з тими доказами, які усвідомлено вирішив подати позивач з огляду на принципи диспозитивності і змагальності, оскільки саме позивач уповноважений в межах своїх вимог подавати відповідні докази, які він вважає необхідними для вирішення спору по суті.

Разом з тим, заявлення відповідних клопотань про витребування таких доказів свідчить про суперечливу процесуальну поведінку позивача щодо подання таких доказів, а доводи щодо поважних причин неможливості заявлення таких клопотань при поданні позовних заяв та заяв про усунення їх недоліків: «велике навантаження у роботі», суд вважає недоведеними, такими, що не відповідають дійсності та неправдивими по суті, оскільки навести свою позицію щодо відповідних доказів у заявах про усунення недоліків і надати інші докази позивач зміг і «велике навантаження» цьому не завадило.

При цьому на зазначення відповідної позиції у заявах про усунення недоліків у позивача по суті витрачено навіть більше тексту ніж на клопотання про застосування ст. 81 ГПК України.

Суд вважає, що можливість вчасного подання позивачем клопотань про витребування доказів мала суб`єктивний характер, тобто залежала від його волевиявлення, а пропуск строку на їх подання викликаний пасивною поведінкою позивача, яка полягає у небажанні реалізувати свої процесуальні права в повній мірі.

Суд звертав безпосередньо увагу позивача на відповідні недоліки і у останнього була можливість навіть після подання позову виправити ці недоліки, однак позивач усвідомлено цим не скористався, по суті знехтувавши як вимогами ст. 80, 81, 162 ГПК України, так і вимогами суду, а тепер намагається виправити штучно створену ним ситуацію надуманими причинами.

У статті 42 ГПК України визначені не лише права учасників справи, але й їхні обов`язки.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 42 ГПК України учасники справи зобов`язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; з`являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов`язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.01.2022 у справі № 234/11607/20 (провадження № 61-15126св21), зроблено висновок, що при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом.

У справах «Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany», «Kreuz v. Poland», «Пелевін проти України», «Наталя Михайленко проти України» та інших Європейський суду з прав людини неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. У цьому відношенні Високі Договірні Сторони користуються певними межами свободи розсуду, хоча остаточне рішення про те, чи було дотримано вимог Конвенції, має виносити Суд. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права. Крім того, обмеження суперечитиме пункту 1 статті 6, якщо воно не ставить законної мети і якщо не забезпечено відповідного пропорційного співвідношення між застосованими засобами та поставленою метою (див. згадане вище рішення у справі «Вайт і Кеннеді проти Німеччини», п. 59; рішення у справі «Т. Р. та К. М. проти Сполученого Королівства» (T.P. and K.M. v. The United Kingdom) [GC], № 28945/95, п. 98, ECHR 2001; а також у справі «Z. Та інші проти Сполученого Королівства» (Z. And Others v. The United Kingdom) [GC], № 29392/95, п. 93, ECHR 2001). Якщо дане обмеження відповідає таким принципам, то воно не становить порушення статті 6.

При цьому, у силу принципів змагальності та диспозитивності на особу, що не вчинила вчасно відповідні процесуальні дії покладається ризик несприятливих наслідків такої бездіяльності. Створення при цьому судом штучних умов, які б надавали одній зі сторін спору більш сприятливі умови для реалізації її процесуальних прав, виходить за межі повноважень суду, передбачених законодавством, та є порушенням статей 6, 19 Конституції України та принципу змагальності сторін (статті 13 ГПК України).

З огляду на наведені позивачем причини пропуску процесуального строку на подання клопотання про витребування доказів, недобросовісність та суперечливу процесуальну поведінку позивача, суд відмовив у задоволенні клопотань про поновлення строків на їх подання, а відтак і у задоволенні клопотань про витребування доказів, про що у підготовчому засіданні 31.10.2023 суд постановив ухвалу.

Також у підготовчому засіданні 31.10.2023 суд постановив ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 28.11.2023 о 10:00.

Ухвалою суду від 31.10.2023 (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 01.11.2023) повідомлено учасників справи про час та місце проведення судового засідання 28.11.2023.

У зв`язку з відсутністю фінансування на оплату поштових послуг, ухвали суду від 31.10.2023 та від 01.11.2023 засобами поштового зв`язку відповідачам не направлялась.

17.11.2023 відповідач-1 направив до суду відзиви на позовні заяви з доданими до них документами, які отримані судом 20.11.2023.

22.11.2023 позивач подав до суду відповідь на відзиви відповідача-1 з доданими до неї документами.

Відповідачі у судове засідання 28.11.2023 не з`явились.

Оскільки відповідач-1 отримав ухвали про відкриття провадження у справі та подав до суду відзиви на позовну заяву, йому було відомо про наявність відповідних судових проваджень, а тому він мав вжити заходів, щоб дізнатися про стан розгляду цієї справи та дату, час та місце проведення судового засідання, у тому числі шляхом ознайомлення з відповідною ухвалою у Єдиному державному реєстрі судових рішень, доступ до якого є відкритим.

Разом з тим, в матеріалах справи відсутні відомості щодо повідомлення відповідачів-2, -3 про дату, час і місце проведення цього судового засідання, що згідно з п. 1 ч. 2 ст. 202 ГПК України є підставою для відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 28.11.2023 суд відклав до наступного судового засідання вирішення питання про прийняття до розгляду відзивів відповідача-1 та відповіді позивача на відзив і постановив ухвалу про відкладення судового засідання з розгляду справи по суті на 26.12.2023 на 10:30.

Ухвалою суду від 29.11.2023 повідомлено учасників про час та місце проведення судового засідання з розгляду справи по суті 26.12.2023.

Відповідно до поштового повідомлення про вручення ухвала суду від 29.11.2023 відповідач-1 отримав 04.12.2023.

Ухвали суду від 29.11.2023, направлені відповідачу 2 та відповідачу-3 на адреси їх місцезнаходження, зазначені в ЄДР, повернулись неврученими на адресу суду з відміткою відділення поштового зв`язку «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідачі у судове засідання 26.12.2023 не з`явились, про поважні причини неявки в судове засідання не повідомили.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України судове засідання з розгляду справи по суті 26.12.2023 проводилось за відсутності відповідачів (їх представників).

У судовому засіданні 26.12.2023 суд розглянув заяви сторін по суті, питання щодо прийняття яких до розгляду було відкладено у минулому судовому засіданні.

Щодо відзивів відповідача-1.

Відповідно до ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Як встановив суд, останнім днем для подання відповідачем-1 відзиву на позов є 24.10.2023.

Відповідач-1 направив до суду відзиви на позов 17.11.2023, тобто з пропущенням встановленого строку на їх подання.

Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ч. 2 ст. 118 ГПК України).

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Суд також має право вирішити справу за наявними матеріалами також у разі, якщо відзив подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов`язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його і не навела поважних причин невиконання такого обов`язку (ч. 10 ст. 165 ГПК України).

Поважних причин пропуску встановленого строку для подання відзивів на позов та неможливості реєстрації електронного кабінету відповідач-1 суду не повідомив, клопотання про його поновлення не заявив, а тому суд залишив без розгляду зазначені відзиви, а спір вирішується без їх урахування.

Щодо відповіді позивача на відзив.

Оскільки відповідь позивача на відзив є похідною заявою по суті від відзивів на позов, які суд залишив без розгляду, ця заява по суті також не приймається судом до розгляду.

У зв`язку з неявкою усіх учасників справи у судове засідання для проголошення рішення, на підставі ч. 6 ст. 233 та ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України вступна та резолютивна частини рішення була підписана судом 26.12.2023 у нарадчій кімнаті без їх проголошення.

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що між відповідачами були укладені договори дарування нерухомого майна, за якими відповідач-2 та відповідач-3 відчужили відповідачу-1 спірне нерухоме майно. Позивач вважає, що зазначені договори дарування є фіктивними, оскільки набувачем спірного майна стала Благодійна організація «Благодійний фонд сприяння соціально незахищеним верствам населення», керівником та представником якої з 2007 року був і є син народного депутата України та керівника Комуністичної партії України ОСОБА_1 - ОСОБА_2 .

Також позивач вказує на те, що засновником Благодійної організації є Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково комерційна фірма «Контур», засновниками якого є сини керівника Комуністичної партії України ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Як зазначає позивач, рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 у справі № 826/9751/14 заборонено діяльність Комуністичної партії України та передано майно, кошти та інші активи Комуністичної партії України, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави.

У ході виконання вказаного рішення в частині передачі майна, коштів та інших активів Комуністичної партії України, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень у власність держави встановлено, що спірне майно було відчужено після відкриття провадження у справі № 826/9751/14, а отже, на думку позивача, укладення спірних договорів спрямоване не на реальне настання наслідків договору дарування, а має на меті уникнення передачі майна у державну власність.

Відзивів на позов, відповіді на відзиві та заперечень у встановлений строк до суду не надходило.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Оскільки відповідачами не подано відзивів на позов у встановлений судом строк, справа вирішується за наявними у ній матеріалами.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

08.07.2015 між Чернігівською обласною організацією Комуністичної партії України (далі - Дарувальник) та Благодійною організацією «Благодійний фонд сприяння соціально незахищеним верствам населення» (далі - Обдаровуваний) укладено договір дарування нерухомого майна (далі - Договір від 08.07.2015).

Відповідно до п. 1 Договору від 08.07.2015 Дарувальник (відповідач-3) передає безоплатно у власність, а Обдаровуваний (далі - відповідач-1) приймає у власність нерухоме майно (дарунок), яким є офісне приміщення загальною площею 204,0 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

Цей дарунок оцінено сторонами у 58 391, 53 грн (п. 5 Договору від 08.07.2015).

Згідно з п. 11 Договору від 08.07.2015 право власності на нерухоме майно виникає у Обдаровуваного з моменту прийняття дарунку. Сторони домовились, що прийняттям дарунку вважатиметься одержання оригінального примірника цього договору після його нотаріального посвідчення. Обдаровуваний свідчить, що дарунок він приймає.

Цей договір складено у трьох примірниках, один з яких зберігається у справах приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пашинської О. М., а інші видаються сторонам (п. 14 Договору від 08.07.2015).

Договір від 08.07.2015 посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пашинською О. М. та зареєстрований за №2397.

08.07.2015 на підставі Договору від 08.07.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пашинською О. М. проведено державну реєстрацію права власності відповідача-1 на офісне приміщення площею 204 кв. м, що розташоване за адресою: АДРЕСА_3 , на підтвердження чого надано інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав від 15.08.2023.

09.07.2015 між Комуністичною партією України (далі - Дарувальник) та Благодійною організацією «Благодійний фонд сприяння соціально незахищеним верствам населення» (далі - Обдаровуваний) укладено договір дарування квартири (далі - Договір від 09.07.2015).

Відповідно до п. 1 Договору від 09.07.2015 Дарувальник (відповідач-2) передає безоплатно у власність, а Обдаровуваний (далі - відповідач-1) приймає у власність нерухоме майно (дарунок), яким є квартира АДРЕСА_4 .

За умовами п. 3, 5 Договору від 09.07.2015 загальна площа відчужуваного майна становить 62,8 кв. м, а її вартість оцінено сторонами у 130 000,00 грн.

Згідно з п. 12 Договору від 09.07.2015 право власності на нерухоме майно виникає у Обдаровуваного з моменту прийняття дарунку. Сторони домовились, що прийняттям дарунку вважатиметься одержання оригінального примірника цього договору після його нотаріального посвідчення. Обдаровуваний свідчить, що дарунок він приймає.

Цей договір складено у трьох примірниках, один з яких зберігається у справах приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пашинської О. М., а інші видаються сторонам (п. 15 Договору від 09.07.2015).

Договір від 09.07.2015 посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пашинською О. М. та зареєстрований за №2422.

09.07.2015 на підставі Договору від 09.07.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пашинською О. М. проведено державну реєстрацію права власності відповідача-1 на квартиру площею 62,8 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на підтвердження чого надано інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав від 15.08.2023.

30.07.2015 між Комуністичною партією України (далі - Дарувальник) та Благодійною організацією «Благодійний фонд сприяння соціально незахищеним верствам населення» (далі - Обдаровуваний) укладено договір дарування квартири (далі - Договір від 30.07.2015).

Відповідно до п. 1 Договору від 30.07.2015 Дарувальник (відповідач-2) подарував та передав Обдаровуваному (відповідачу-1) квартиру АДРЕСА_5 .

За умовами п. 2, 4 Договору від 30.07.2015 загальна площа відчужуваного майна становить 40,2 кв. м, а її вартість оцінено сторонами у 38 600,00 грн.

У п. 7 Договору від 30.07.2015 зазначено, що згідно з ч. 1 ст. 722 ЦК України право власності Обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Сторони у п. 12 Договору від 30.07.2015 підтвердили, що цей договір відповідає їх дійсним намірам і не носить характер фіктивного та удаваного правочину, укладається ними у відповідності зі справжньою їх волею, без будь-якого застосування фізичного чи психічного тиску та на вигідних для них умовах і не є результатом впливу тяжких обставин, договорі укладається ними без застосування обману чи приховування фактів, які мають істотне значення, сторони однаково розуміють значення, умови договору, його природу і правові наслідку, бажають настання саме тих правових наслідків, що створюються даним договором, а також свідчать, що договором визначені всі істотні умови, про що свідчать особисті підписи на договорі.

Договір від 30.07.2015 посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Баршацьким І. В. та зареєстрований за №4610.

30.07.2015 на підставі Договору від 30.07.2015 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Баршацьким І. В. проведено державну реєстрацію права власності відповідача-1 на квартиру площею 40,2 кв. м, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , на підтвердження чого надано інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав від 15.08.2023.

Позивач вважає, що укладення зазначених договорів дарування має на меті уникнення застосування наслідків заборони діяльності Комуністичної партії України та відповідно Чернігівської обласної організації Комуністичної партії України, а саме передачі майна у державну власність.

Як зазначає позивач, у 2014 році Міністерство юстиції України звернулось до суду з позовом про заборону діяльності Комуністичної партії України у зв`язку з порушенням партією ст. 5 Закону України «Про політичні партії в Україні», чинної на момент подання позовної заяви.

Позивач вказує, що рішенням Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 у справі № 826/9751/14, яке набрало законної сили 27.07.2022, задоволено позов Міністерства юстиції України та Державної реєстраційної служби України до Комуністичної партії України, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Служби безпеки України, Всеукраїнського об`єднання «Свобода», Радикальної партії Олега Ляшка, Громадської організації «Воля-Громада-Козацтво», Української республіканської партії, ОСОБА_6 , за участю Офісу Генерального прокурора; заборонено діяльність Комуністичної партії України; у власність держави передано майно, кошти та інші активи Комуністичної партії України, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень.

Рішення Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 у справі № 826/9751/14 позивач суду не надав.

Разом з тим, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Комуністична партія України та Чернігівська обласна організація Комуністичної партії України перебувають в стані припинення на підставі судового рішення Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.07.2022 у справі № 826/9751/14, яке набрало законної сили 27.07.2022.

Також позивач зазначає про наявність родинних зв`язків у осіб, які є керівниками/засновниками відповідача-2 та відповідача-1, що, на його думку, також свідчить про фіктивність оспорюваних правочинів.

Згідно з відомостями з ЄДР: керівником Комуністичної партії України є ОСОБА_1 ; керівником Благодійної організації «Благодійний фонд сприяння соціально незахищеним верствам населення» є ОСОБА_2 , а засновником цієї благодійної організації - Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково комерційна фірма «Контур», засновниками якого є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Позивач вважає, що зазначені особи є членами однієї родини (батько та його сини) та як докази на підтвердження цього надав роздруківку зі статті Інформаційного агентства «Главком» - « ІНФОРМАЦІЯ_2 ». Як сини ОСОБА_4 ховають майно Компартії від держави».

Оцінка суду.

Щодо визнання недійсними оспорюваних договорів.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Предметом позову у цій справі є вимоги про визнання недійсними договорів дарування від 08.07.2015, від 09.07.2015, від 30.07.2015, які, на думку позивача, є фіктивними, оскільки вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися ними, та спрямовані на уникнення звернення стягнення на майно.

Отже, заявлені позовні вимоги фактично обґрунтовані як фіктивним, так і фраудаторним характером оспорюваних правочинів.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені положеннями статті 203 ЦК України, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися в формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Отже, в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним як способу захисту підтверджується висновками, викладеними у постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі №6-78цс13, від 11.05.2016 у справі №6-806цс16, постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 17.06.2020 у справі №910/12712/19, від 20.01.2021 у справі №910/8992/19(910/20867/17), від 16.03.2021 у справі №910/3356/20, від 18.03.2021 у справі №916/325/20, від 19.02.2021 у справі N904/2979/20.

З наведеного слідує, що ЦК України наділяє правом оспорювати правочин не лише сторону (сторони) правочину, але й інших, третіх осіб, що не є сторонами правочину, визначаючи статус таких осіб як "заінтересовані особи".

Для вирішення питання про визнання недійсним правочину, оспорюваного заінтересованою особою, правове значення має встановлення впливу наслідків вчинення такого правочину на права та законні інтереси цієї особи. У такому випадку важливим є врахування того, що таке звернення заінтересованої особи до суду з позовом про визнання недійсним договору є направленим на усунення несприятливих наслідків для цієї особи (недопущення їх виникнення у майбутньому), пов`язаних з вчиненням такого правочину (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, постанові Великої палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі №910/23097/17).

У даному випадку Міністерство юстиції України є тією зацікавленою особою у справі про визнання оспорюваних правочинів недійсними та скасування державної реєстрації речових прав на спірне нерухоме майно, оскільки саме на нього покладені повноваження щодо вжиття заходів до розшуку майна забороненої політичної партії, складення та затвердження переліку майна переданого у власність держави.

Згідно із статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

З урахуванням викладеного недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Щодо фіктивності оспорюваних правочинів.

Статтею 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законом.

Фіктивний правочин є недійсним незалежно від мети його укладення, оскільки сторони не мають на увазі настання правових наслідків, що породжуються відповідним правочином. Таким може бути визнаний будь-який правочин, в тому числі нотаріально посвідчений. Якщо сторонами не вчинено ніяких дій на виконання фіктивного правочину, господарський суд приймає рішення лише про визнання фіктивного правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний. Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

З урахуванням того, що фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи він був визнаний судом недійсним. У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Наявність умислу у сторін угоди означає, що вони усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність угоди, що укладалася, та сторони прагнули або свідомо допускали ненастання правових наслідків, обумовлених договором.

Отже, для визнання зобов`язання таким, що вчинене фіктивно, закон вимагає наявність таких умов: вина осіб, що проявляється у формі умислу, який спрямований на вчинення фіктивного договору; такий умисел повинен виникнути у сторін до моменту укладення договору; метою укладення такого договору є відсутність правових наслідків, обумовлених договором.

Відсутність хоча б однієї з цих умов не дає підстав стверджувати, що зобов`язання вчинялося фіктивно.

Такі правові висновки викладені у постанови об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2020 у справі № 904/3938/18.

За приписами ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до ст. 718 ЦК України дарунком можуть бути рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери, а також нерухомі речі. Дарунком можуть бути майнові права, якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому.

Отже, правовим наслідком вчинення сторонами договору дарування є перехід права власності на майно до обдарованого.

Таким чином, звертаючись з позовом до суду з вимогою про визнання недійсним договору дарування з підстав його фіктивності, позивач зобов`язаний довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Частиною 1 ст. 722 ЦК України передбачено, що право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Отже, за загальним правилом право власності на дарунок у обдаровуваного виникає з моменту прийняття дарунку. Відповідно припинення права власності на дарунок у дарувальника відбувається також в момент прийняття дарунку обдаровуваним, якщо інше не передбачено договором.

Згідно з ч. 1, 4 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності на нерухоме майно підлягає державній реєстрації.

За змістом норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (зокрема статті 3, 4) державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації.

Умовами оспорюваних договорів визначено, що право власності на нерухоме майно виникає у Обдаровуваного (відповідача-1) з моменту прийняття дарунку. При цьому у п. 11 Договору від 08.07.2015 та у п. 12 Договору від 09.07.2015 сторони домовились, що прийняттям дарунку вважатиметься одержання оригінального примірника цього договору після його нотаріального посвідчення; Обдаровуваний свідчить, що дарунок він приймає.

Крім того, суд встановив, що у дати укладення оспорюваних договорів (08.07.2015, 09.07.2015 та 30.07.2015) приватні нотаріуси, які посвідчили оспорювані договори, здійснили державну реєстрацію права власності на спірні об`єкти нерухомості за відповідачем-1.

Таким чином, відповідач-1 прийняв подарунки - спірні об`єкти нерухомості та набув право власності на них саме у дати укладення оспорюваних правочинів, натомість позивач не навів обставин та доказів того, що це майно не було фактично передано відповідачу-1 та залишилось у користуванні Комуністичної партії України або безпосередньо її голови ОСОБА_1 .

За таких обставин, суд доходить висновку про відсутність підстав вважати, що оспорювані договору були вчинені без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цими правочинами, що виключає обставини їх фіктивності.

Щодо фраудаторності оспорюваних правочинів.

Правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору, є фраудаторними правочинами.

У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Так, однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, яка відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

Частиною 3 статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Формулювання «зловживання правом» необхідно розуміти як суперечність, оскільки якщо особа користується власним правом, то його дія дозволена, а якщо вона не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права та дію без права. Сутність зловживання правом полягає у вчиненні уповноваженою особою дій, які складають зміст відповідного суб`єктивного цивільного права, недобросовісно, в тому числі всупереч меті такого права.

Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється у тому, що: 1) особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; 2) наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки є певним станом, у який потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); 3) враховується правовий статус особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а й про обсяг прав інших учасників цих правовідносин і порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (постанова Верховного Суду від 11.112021 у справі № 910/8482/18 (910/4866/21)).

Отже, правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (постанова Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16). Відтак правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними і зводяться до зловживання правом.

Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди іншим учасникам цивільних правовідносин, задля приховування дійсного наміру сторін при вчиненні правочину є очевидним використанням приватноправового інструментарію всупереч його призначенню та за своєю суттю є «вживанням права на зло». За таких умов недійсність договору як приватноправова категорія є інструментом, який покликаний не допускати або припиняти порушення цивільних прав та інтересів, або ж їх відновлювати.

Метою доброчесного боржника повинне бути добросовісне виконання всіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надання своєчасного та справедливого задоволення (сатисфакції) прав і правомірних інтересів кредитора.

Договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатним, так і безоплатним. Він може бути як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об`єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значимих дій.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог. Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: момент укладення договору; контрагент (контрагенти), з яким (якими) боржник учиняє оспорюваний договір; ціна договору (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни договору контрагентом боржника (подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02.06.2021 у справі № 904/7905/16, від 24.11.2021 у справі №905/2030/19(905/2445/19)).

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).

Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним.

Щодо критерію фраудаторності - моменту укладення оспорюваних договорів.

Так, позивач вважає, що спірне нерухоме майно було відчужено з метою уникнення передачі майна у державну власність у разі задоволення позову про заборону діяльності Комуністичної партії України та застосування відповідних наслідків такої заборони.

Частиною 2 ст. 21 Закону України «Про політичні партії в Україні» (у редакції, чинній на момент подання позову про заборону діяльності Комуністичної партії України та укладення спірних правочинів) було передбачено, що політична партія може бути за адміністративним позовом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації (легалізації) об`єднань громадян, інших громадських формувань заборонена в судовому порядку у випадку порушення вимог щодо створення і діяльності політичних партій, встановлених Конституцією України, цим та іншими законами України.

Заборона діяльності політичної партії тягне за собою припинення діяльності політичної партії, розпуск керівних органів, обласних, міських, районних організацій політичних партій, її первинних осередків та інших структурних утворень, передбачених статутом партії, припинення членства в політичній партії.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони політичних партій» від 03.05.2022 № 2243-ІХ, який набрав чинності 18.05.2022, внесені зміни, зокрема до Закону України «Про політичні партії в Україні», а саме статтю 21 цього Закону доповнено частиною 4, за якою в разі заборони судом політичної партії майно, кошти та інші активи політичної партії, її обласних, міських, районних організацій, первинних осередків та інших структурних утворень переходять у власність держави, про що зазначається в рішенні суду.

Отже, станом на момент подання позову про заборону діяльності Комуністичної партії України та укладення спірних правочинів заборона діяльності політичної партії не мала таких правових наслідків як перехід майна партії у власність держави, а ці наслідки були запроваджені лише через 8 років після пред`явлення позову.

Крім того, зазначений позов був поданий Мін`юстом у 2014 році, тоді як оспорювані правочини укладені у 2015 році, тобто більше ніж через рік після пред`явлення позову.

Зазначені обставини (відсутність правових наслідків у вигляді передачі майна політичної партії у власність держави; значний проміжок часу між поданням такого позову та укладенням оспорюваних правочинів) знівельовує правовий і причинно-наслідковий зв`язок між поданням такого позову (у 2014 році) і укладенням оспорюваних правочинів у 2015 році саме з метою уникнення конфіскації майна партії у зв`язку із забороною її діяльності.

Щодо критерію фраудаторності - контрагента, з яким боржник вчинив оспорювані договори.

За твердженнями позивача, спірне майно було фактично відчужено родичам керівника Комуністичної партії України, оскільки набувачем цього майна став відповідач-1, керівником та представником якого є син керівника Комуністичної партії України ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , а засновником відповідача-1 є Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково комерційна фірма «Контур», засновниками якого є сини керівника Комуністичної партії України ОСОБА_1 - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державній реєстрації відповідно до цього Закону підлягають народження фізичної особи та її походження, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть.

Згідно з ч. 3 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» актовий запис цивільного стану - це документ органу державної реєстрації актів цивільного стану, який містить персональні відомості про особу та підтверджує факт проведення державної реєстрації акта цивільного стану.

Інформація про персональні дані фізичної особи, що містяться в актовому записі цивільного стану, є конфіденційною і не підлягає розголошенню.

Актовий запис цивільного стану є безспірним доказом фактів, реєстрація яких посвідчується, до спростування його в судовому порядку.

Державний реєстр актів цивільного стану громадян - це державна електронна інформаційна система, яка містить відомості про акти цивільного стану, зміни, що вносяться до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання та відомості про видачу свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану і про видачу витягів з нього. Державний реєстр актів цивільного стану громадян ведеться відділами державної реєстрації актів цивільного стану (ч. 1 ст. 11 цього Закону).

Таким чином, доказами, які підтверджують наявність родинних зв`язків між певними особами, є витяги з Державного реєстру актів цивільного стану громадян.

Однак позивач відповідних витягів з зазначеного Державного реєстру не надав, а вважає, що родинні зв`язки між ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 можуть підтверджуватись роздруківкої публікації в інтернеті статті Інформаційного агентства «Главком» - «Все лучшее- детям!». Як сини ОСОБА_4 ховають майно Компартії від держави».

Разом з тим, суд вважає, що вказана стаття не є належним доказом наявності родинних зв`язків між зазначеними особами, оскільки з її змісту вбачається, що вона по суті лише повторює інформацію від позивача за наслідками його звернення до суду із заявами про забезпечення позовів у аналогічних спірних правовідносинах. Будь-яких відомостей на підставі яких офіційних документів встановлена приналежність цих осіб до однієї родини ця стаття не містить.

Однакові прізвища у зазначених трьох осіб, а також наявність у двох із них «по батькові» - ОСОБА_7 не може беззаперечно свідчити про те, що ці особи є батьком та синами, зважаючи на поширеність у світі таких прізвищ та імен, навіть існування повних тезок.

Також відомості щодо дітей ОСОБА_1 (їх кількість, стать, імена, РНОКПП тощо) не є загальновідомою обставиною, що не потребувала би доказуванню.

Таким чином, позивач не довів належними доказами вчинення оспорюваних договорів фактично між родичами сторін цих правочинів, що могло бути ознакою фраудаторності цих правочинів.

Знівельовують і фраудаторність оспорюваних правочинів і такі обставини, що з моменту внесення змін до Закону України «Про політичні партії в Україні» (03.05.2022, які набрали чинності 18.05.2022) як до ухвалення рішення у справі №826/9751/14 (05.07.2022), так і до часу звернення із заявами про забезпечення позову та безпосередньо з позовами про визнання недійсними оспорюваних договорів (тобто близько 1,5 роки) жодних дій щодо подальшого відчуження спірного майна відповідачем-1 не вчинялось.

За наведених обставин у їх сукупності, суд доходить висновку, що оспорювані правочини не мають ознак фраудаторності.

При цьому, навіть деяка причетність голови Компартії України ОСОБА_1 та певної кількості її членів до злочинної діяльності російської федерації та особисто її президента ОСОБА_8 по відношенню до України сама по собі не може бути єдиною та достатньою підставою для позбавлення судом третьої особи (відповідача-1), безпосередньо неправомірність поведінки якої та причетність до злочинів проти України позивачем не доведена, її майна у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Оскільки суд дійшов висновку про відсутність в оспорюваних договорах ознак їх фіктивності та фраудаторності, суд не вбачає підстав для визнання їх недійсними, а тому позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Щодо скасування державної реєстрації речових прав відповідача-1 на нерухоме майно.

Позивач також просить скасувати державну реєстрацію прав Благодійної організації «Благодійний фонд сприяння соціально незахищеним верствам населення» на нерухоме майно, яке безоплатно передане йому за спірними договорами.

У зв`язку з тим, що суд відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання договорів дарування нерухомого майна недійсними, не підлягають задоволенню і похідні вимоги про скасування державної реєстрації речових прав відповідача-1 на це нерухоме майно.

Згідно з ч. 9, ч. 10 ст. 145 Господарського процесуального кодексу України, у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. В такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

Отже, зважаючи на те, що судом відмолено у задоволенні позовних вимог, суд дійшов висновку про скасування заходів забезпечення позову, вжитих ухвалами Господарського суду Чернігівської області від 11.10.2023.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Щодо судових витрат.

Оскільки у позові відмовлено, судові витрати, понесені позивачем, стягненню з відповідачів не підлягають.

Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

В И Р І Ш И В:

1. У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

2. Скасувати заходи забезпечення позову, вжиті ухвалами Господарського суду Чернігівської області від 11.10.2023 щодо:

- накладення арешту на нерухоме майно - квартиру загальною площею 62,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 60789274222; квартиру загальною площею 40,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 692341674217; нежитлове приміщення, офісне приміщення загальною площею 204,0 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 675444874101;

- заборони органам державної реєстрації прав на нерухоме майно, державним реєстраторам прав на нерухоме майно, державним реєстраторам органів місцевого самоврядування, особам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно, вчиняти будь-які реєстраційні дії (реєстрацію прав власності, скасування/припинення реєстрації права власності та інших речових прав, у тому числі реєстрацію правочинів щодо відчуження, передачі у володіння та користування третім особам та інше) щодо об`єкта нерухомого майна - квартири загальною площею 62,8 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 60789274222; квартири загальною площею 40,2 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 692341674217; нежитлового приміщення, офісного приміщення загальною площею 204,0 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна - 675444874101.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повне рішення складено 05.01.2024.

Суддя В. В. Шморгун