Постанова

від 19.12.2023 по справі 947/27816/22

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/7083/23

Справа № 947/27816/22

Головуючий у першій інстанції Куриленко О. М.

Доповідач Погорєлова С. О.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.12.2023 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Таварткіладзе О.М., Заїкіна А.П.

за участю секретаря: Зєйналової А.Ф.к.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Орган опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради про позбавлення батьківських прав, на рішення Київського районного суду м. Одеси, ухваленого під головуванням судді Куриленко О.М. 08 червня 2023 року у м. Одеса, -

встановила:

У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просила ухвалити рішення, яким позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що з 05 червня 2013 року по 24 квітня 2017 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Від шлюбу мають малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який зареєстрований і проживає з позивачем (матір`ю) в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_1 стверджувала, що після розірвання шлюбу малолітній ОСОБА_4 залишився проживати з матір`ю та знаходиться на її утриманні. Батько ОСОБА_2 вихованням дитини не займається, не приймає будь-якої участі у фізичному, духовному та моральному розвитку дитини, протягом останніх декількох років взагалі не бачиться та не спілкується з сином. Всі питання щодо виховання дитини мати вирішує самостійно.

Вказані обставини і стали підставою для звернення до суду з даним позовом.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 08 червня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідач почав сплачувати аліменти на утримання дитини лише після відкриття виконавчого провадження, а саме з 21 жовтня 2022 року, а до цього моменту протягом 4,5 років ОСОБА_2 жодним чином не виконував свої батьківські обов`язки щодо матеріального утримання дитини.

Крім того, на думку апелянта, при розгляді цивільних справ №947/14833/21 та №947/14836/21 встановлені преюдиційні факти того, що ОСОБА_2 не тільки не приймав участі у вихованні та матеріальному забезпеченні дитини, не спілкувався з дитиною, а ще й чинив певні перешкоди у реалізації прав дитини щодо реєстрації за місцем проживання та щодо реалізації права на оздоровлення та відпочинок за кордоном, що підтверджує факт систематичного ухилення відповідачем, як батьком, від виконання своїх батьківських обов`язків.

Представник ОСОБА_1 також зазначає, що висновок експерта №04/23 від 11 травня 2023 року має важливе значення для даної справи, оскільки вказаний експертний висновок підтверджує той факт, що батько з дитиною не спілкується та не бачиться, чим наносить дитині психологічну травму.

Після розлучення батьків із 2018 року малолітній ОСОБА_4 постійно проживав з позивачкою у м. Одесі, а відповідач, проживаючи у м. Одесі, часто перебував у від`їзді, а з 20 грудня 2021 року взагалі виїхав у дострокове відрядження, яке триває вже півтора року, і термін його закінчення не визначено.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін у справі, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Київського районного суду м. Одеси від 24 квітня 2018 року було розірвано.

Згідно перекладеного з англійської мови на українську свідоцтва про народження, зареєстрованого в реєстрі від 23 липня 2021 року № 10882, № 10883, засвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гладких О.Л., від шлюбу у сторін ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син, ОСОБА_3 (акт № 109-2017-066633 від 25 квітня 2017 року, зроблений державним реєстратором актів цивільного стану штату Флорида Сполучених Штатів Америки).

Згідно постанови про відкриття виконавчого провадження від 23 вересня 2022 року ВП № НОМЕР_1, виданої Першим Київським відділом державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на підставі виконавчого листа від 28 березня 2022 року № 947/14830/21 Київського районного суду міста Одеси, з ОСОБА_2 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/6 частини від усіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, починаючи з 17 травня 2021 року та до повноліття дитини, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Згідно з розрахунком заборгованості зі сплати аліментів станом на 03 лютого 2023 рік, виданим Першим Київським відділом державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, боржник ОСОБА_2 почав сплачувати аліменти з жовтня 2022 року. Сплачено боржником: у жовтні - 5227,59 грн., у листопаді - 34537,00 грн., у грудні - 2884,47 грн. Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів станом на 13 квітня 2023 року, боржником сплачено у березні 2023 року - 60000,00 грн. Станом на 13 квітня 2023 року заборгованість відсутня.

Відповідно до інформації Головного центру обробки спеціальної інформації державної прикордонної служби України від 14 лютого 2023 року № 91-6428/18/23-Вих, гр. ОСОБА_2 20 грудня 2021 року виїхав до міста Стамбул (Туреччина). Інформація щодо повернення, гр. ОСОБА_2 на територію України відсутня.

ОСОБА_1 в обґрунтування позовних вимог зазначено, відповідач фактично не бере участі у вихованні малолітнього сина та в його розвитку, ніяким чином не піклується про дитину, не проявляє заінтересованості в його подальшій долі, не цікавиться як син зростає, не цікавиться станом здоров`я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, не приймає участі у забезпеченні, що негативно впливає на її духовний розвиток як складову виховання.

Згідно ч. 3 ст. 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про охорону дитинства», забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.

Частиною 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно ч. 7 ст. 7 СК України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року N 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з ч.ч. 1-4 ст. 150 СК України, батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Частиною 1 ст. 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Відповідно до ст. 165 СК України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Згідно з ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

Тлумачення змісту ч. 1 ст. 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов`язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.

Пунктами 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно ч. 1 ст. 9 Конвенції про права дитини, держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

ЄСПЛ у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява N 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини. Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

У рішенні від 16 липня 2015 року справі «Мамчур проти України» (заява N 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

У постанові від 06 травня 2020 року у справі №753/2025/19 (провадження №61-1344св20) Верховний Суд зазначив, що ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини.

У постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №461/7387/16-ц (провадження №61-29266св18) Верховний Суд вказав, що звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтована підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. За положенням ч. 6 ст. 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, приймають участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (ст. 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду ід 11 березня 2020 року у справі №638/16622/17 (провадження №61-13752св19), від 13 квітня 2020 року у справі №760/468/18 (провадження №61-8883св19), від 29 квітня 2020 року у справі №522/10703/18 (провадження №61-4014св20), від 11 вересня 2020 року у справі №357/12295/18 (провадження №61-21461св19), від 29 липня 2021 року у справі №686/16892/20 (провадження №61-6807св21).

Таким чином, судова практика щодо застосування положень ст. 164 СК України є усталеною.

Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов`язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що матеріали справи не містять доказів, які б свідчили про свідоме нехтування ОСОБА_2 своїми батьківськими обов`язками.

Так, у матеріалах справи міститься висновок Органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради № 01-11/767/2 вих. від 07 червня 2023 року про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який фактично не містить обставин про навмисне ухилення відповідача від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини, про його винну поведінку у цьому чи про свідоме нехтування своїми батьківськими обов`язками, у свою чергу, 01 травня 2023 року представник ОСОБА_2 надав до Служби у справах дітей Одеської міської ради письмові пояснення, відповідно до яких ОСОБА_2 заперечує проти позбавлення батьківських прав відносно малолітнього сина.

Згідно ч. 4 ст. 19 СК України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав тощо обов`язковою є участь органу опіки та піклування, який згідно з ч. 5 ст. 19 подає суду письмовий висновок щодо розв`язування спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

Згідно ч. 6 ст. 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що висновок Органу опіки та піклування Приморської районної адміністрації Одеської міської ради № 01-11/767/2 вих. від 07 червня 2023 року щодо доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 не містить даних, які об`єктивно характеризують відповідача як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків, органом опіки та піклування не надано оцінки можливим причинам тимчасового невиконання останнім своїх батьківських обов`язків.

Таким чином, вказаний висновок оцінений судом першої та апеляційної інстанцій у сукупності з іншими доказам і сам по собі не є правовою підставою для застосування крайнього заходу - позбавлення батьківських прав.

При цьому, судами першої та апеляційної інстанції враховано, що ОСОБА_2 проживає окремо від дитини, бажає приймати участь у вихованні сина та спілкуватися з ним, про що свідчить факт подачі ОСОБА_2 до Приморського районного суду м. Одеси позовної заяви до ОСОБА_1 про усунення перешкод щодо участі у вихованні та вільному спілкуванні з дитиною батьком, який проживає окремо від неї та визначення способу участі у вихованні дитини (цивільна справа №522/10405/23, рішення у справі не ухвалено).

Також у матеріалах справи наявний висновок № 04/23 від 11 травня 2023 року судово-психологічної експертизи, з якого вбачається, що судовим експертом в межах своєї компетенції надано відповідь на поставлені запитання та зроблено наступні висновки:

1. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , немає ознак відставання у психічному розвитку, а також немає ознак будь-яких емоційних порушень, в нього вже сформовано поняття сім`ї. Порушення сформованої системи сім`ї через включення до неї біологічного батька ОСОБА_2 може суттєво травмувати психіку малолітньої дитини ОСОБА_6 .

2. Поведінка матері ОСОБА_1 виявляє позитивний психологічний вплив на психічний стан і розвиток малолітньої дитини.

3. Вихованням, розвитком та доглядом за дитиною ОСОБА_3 займається мати ОСОБА_1 .

4. Дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має емоційну прив`язаність до її матері ОСОБА_1 .

5. Відношення батька ОСОБА_2 до дитини не досліджувалося. Однак, можна припустити, що якщо протягом усього періоду життя дитини біологічний батько жодної участі у вихованні сина не брав, у ОСОБА_2 відсутні батьківські почуття до ОСОБА_7 позитивного впливу поведінка батька на розвиток малолітньої дитини дитину не чинить.

Суд першої інстанції обґрунтовано критично поставився до вказаного висновку судово-психіатричного експерта з тих причин, оскільки він містить допоміжний (консультативний) характер, у висновку експерта не зазначено, що він підготовлений для подання до суду, таким чином, такий висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими ст. 89 цього Кодексу.

Колегія суддів додатково зазначає, що вказаний висновок експерта не може бути визнаний повним та об`єктивним, оскільки при його складанні експерт послався на припущення, зокрема, експертом зроблено припущення, що порушення сформованої системи сім`ї через включення до неї біологічного батька ОСОБА_2 може суттєво травмувати психіку малолітньої дитини ОСОБА_3 , тобто, вказане питання залишилось невирішеним експертом.

Аналогічно експерт припустився припущення, що якщо протягом усього періоду життя дитини біологічний батько жодної участі у вихованні сина не брав, у ОСОБА_2 відсутні батьківські почуття до ОСОБА_3 , при цьому самим же експертом визнано, що відношення батька ОСОБА_2 до дитини не досліджувалося, що також свідчить про наявність протиріч та необ`єктивність висновку експерта у зазначеній частині.

Колегія суддів враховує, що на припущеннях суду заборонено ухвалювати судове рішення (ч. 6 ст. 81 ЦПК України).

Крім того, вказане у повному обсязі спростовує доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 про те, що Висновок експерта №04/23 від 11 травня 2023 року має важливе значення для даної справи, оскільки вказаний експертний висновок підтверджує той факт, що батько з дитиною не спілкується та не бачиться, чим наносить дитині психологічну травму.

Також судом першої інстанції вірно враховано, що відповідач знаходиться за кордоном, що пов`язано із робочою необхідністю, на підтвердження чого надані протокол загальних зборів членів Товариства з обмеженою відповідальністю «Девелоперська компанія «Привілей», в якому ОСОБА_2 є директором з 04 вересня 2015 року по сьогоднішній день, та наказ директора ТОВ «ДК «Привілей» від 17 грудня 2021 року № 05-21/В про службове відрядження.

Однак, сам факт перебування відповідача в іншій країні не створює непереборні перешкоди для участі у вихованні дитини, оскільки наявними у матеріалах справи доказами встановлено, що ОСОБА_2 має намір та бажання спілкуватися з дитиною та приймати участь у вихованні сина, усвідомлюючи важливість такої участі з боку батька.

З аналогічних підстав колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги представника ОСОБА_1 про те, що після розлучення батьків із 2018 року малолітній ОСОБА_4 постійно проживав з позивачкою у м. Одесі, а відповідач, проживаючи у м. Одесі, часто перебував у від`їзді, а з 20 грудня 2021 року взагалі виїхав у дострокове відрядження, яке триває вже півтора року, і термін його закінчення не визначено, оскільки сам лише факт тривалого перебування батька за кордоном у зв`язку із перебуванням у відрядженні не може бути правовою підставою для позбавлення його батьківських прав, оскільки вказане не свідчить про нехтування ОСОБА_2 своїми батьківськими обов`язками.

Повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, врахувавши, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що при розгляді цивільних справ №947/14833/21 та №947/14836/21 були встановлені преюдиційні факти того, що ОСОБА_2 не тільки не приймав участі у вихованні та матеріальному забезпеченні дитини, не спілкувався з дитиною, а ще й чинив певні перешкоди у реалізації прав дитини щодо реєстрації за місцем проживання та щодо реалізації права на оздоровлення та відпочинок за кордоном, що підтверджує факт систематичного ухилення відповідачем, як батьком, від виконання своїх батьківських обов`язків, є необгрунтованими, виходячи з наступного.

Так, предметом позову у справі №947/14833/21 було надання дозволу на реєстрацію нового місця проживання малолітньої дитини без згоди батька, а предметом позову у справі №947/14836/21 було надання дозволу на тимчасовий виїзд неповнолітньої дитини за кордон та оформлення відповідних документів.

Вищевказані обставини, встановлені при розгляді даної справи, не є преюдиційними при розгляді справи №522/13112/16, оскільки преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акту, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії. Для рішень судів важливою умовою преюдиціальності фактів, що містяться в рішенні господарського суду, є суб`єктний склад спору. Отже, преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акту.

Таким чином, обставини, які були предметом позовів у справах №947/14833/21 та №947/14836/21, не є преюдиційними при розгляді даної справи, оскільки у межах розгляду вказаних справ обставини виконання ОСОБА_2 своїх батьківських обов`язків у відношенні до сина ОСОБА_3 безпосередньо не досліджувалися і не встановлювалися судами першої інстанції.

Колегія суддів також зазначає, що у справі, яка розглядається, сторонам надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції, а в загальному зводяться до переоцінки доказів.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення.

При зазначених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно й всебічно дослідив та надав оцінку обставинам по справі, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, що їх регулює. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 червня 2023 року постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 08 червня 2023 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 05 січня 2024 року.

Головуючий С.О. Погорєлова

Судді А.П. Заїкін

О.М. Таварткіладзе