Ухвала

від 05.01.2024 по справі 520/36980/23

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, буд. 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

05 січня 2024 р. справа № 520/36980/23 Cуддя Харківського окружного адміністративного суду Сліденко А.В., розглянувши питання прийняття до розгляду позову Харківського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю "Уайтхол" про стягнення адміністративно-господарських санкцій за незайняті робочі місця, призначені для працевлаштування осіб з інвалідністю, та пені у сумі 33.565,78 грн,

встановив:

Позов надійшов до суду 20.12.2023, і ухвалою суду від 21.12.2023 був залишений без руху у зв`язку з недоліками в оформленні та надано позивачу строк для усунення недоліків позову шляхом подання до суду уточненої позовної заяви відповідно до вимог ч.2 ст. 161 КАС України, в якій конкретизувати зміст позовних вимог; юридично умотивованого та документально доведеного клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду з викладенням інших поважних причин несвоєчасного вчинення процесуальної дії, зумовлених нездоланним та невідворотним впливом об`єктивних факторів, відвернення яких знаходилось поза волею та фізичними можливостями заявника.

Дану ухвалу позивач отримав 21.12.2023 в Електронному кабінеті системи "Електронний суд", але недоліків позову не усунув.

Відтак, суд доходить до переконання про те, що позов поданий поза межами строку звернення до суду, заяви про поновлення строку звернення до суду із зазначенням інших обґрунтованих причин пропуску строку звернення заявником не подано, уточнену позовну заяву відповідно до вимог ч.2 ст. 161 КАС України, в якій конкретизовано зміст позовних вимог не подано, недоліки позову не усунуто.

Даний висновок суду ґрунтується на тому, що за змістом п.9 ч.3 ст.2, ч.2 ст.44, ч.1 ст.45 КАС України кожен учасник суспільних відносин повинен забезпечити дотримання обов`язку вчинення процесуальних дій із захисту прав та інтересів у судовому порядку у строк, визначений відповідним процесуальним законом.

Суд зазначає, що згідно з ч.1 ст.118 КАС України процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Строк звернення до суду є процесуальним строком, установленим законом (а відтак, не може бути невідомий учасникам суспільних відносин наперед) і за загальним правилом є проміжком часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Суд вважає, що у контексті п.9 ч.3 ст.2, ч.2 ст.44, ч.1 ст.45 КАС України метою запровадження процесуальних строків є: 1) дотримання принципу правової визначеності; 2) дисциплінування учасників судочинства; 3) досягнення юридичної визначеності у публічних відносинах; 4) стимулювання учасників добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків; 5) обмеження часу, протягом якого правовідносини можуть вважатися спірними.

За правовою позицією постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.07.2023р. у справі №990/154/22: 1) порівняльний аналіз словоформ дізналася та повинна була дізнатися дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через неналежну реалізацію своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду; 2) Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов.

До кола поважних причин пропуску процесуального строку можуть бути віднесені реально існуючі обставини фактичної дійсності, які не залежать від внутрішньої волі заінтересованої особи, мали місце протягом перебігу пропущеного строку і створюють істотні та обєктивно непереборні чи нездоланні перешкоди або труднощі у виконанні конкретної процесуальної дії у межах встановленого законом проміжку часу, у тому числі і дії з подання позову (постанова Верховного Суду від 21.04.2021р. у справі №640/25046/19, постанова Верховного Суду від 06.04.2023р. у справі №320/7204/21).

Докази існування цих обставин відповідно до ч.1 ст.77, ч.2 ст.79, ч.1 ст.123, ч.2 ст.123, ч.4 ст.161, ч.6 ст.161 КАС України повинні бути подані до суду разом із позовом, бо на етапі відкриття провадження у справі у суду відсутні повноваження витребовувати будь-які докази.

Такий висновок цілком корелюється із правовою позицією постанови Верховного Суду від 31.03.2021р. по справі №520/3047/2020 та постанови Верховного Суду від 19.12.2022р. у справі №420/13281/20, де указано, зокрема, що суд вивчає лише ті докази, що надійшли разом з позовною заявою.

Отже, на стадії вирішення питання про прийняття позову до розгляду суд досліджує та оцінює саме надані позивачем докази виключно у контексті подання позову із дотриманням вимог ч.2 ст.122, ч.1 ст.123, ч.6 ст.161, ч.1 ст.169, ч.2 ст.171 КАС України.

Відтак, позивач під час звернення до суду у тексті відповідного процесуального документа повинен зазначити дату обізнаності з порушенням права та подати на підтвердження доводу з даного приводу належні, допустимі, достатні та достовірні докази, а суд повинен перевірити юридичну спроможність та фактичну доказанність задекларованого позивачем твердження, але не має обов`язку у разі невиконання позивачем вимог процесуального закону у цій частині за власною ініціативою пересвідчуватись у справжньому існуванні будь-яких інших причин пропуску строку звернення до суду, окрім тих, які були зазначені власне позивачем.

При цьому суд зважає, що за правовою позицією, сформульованою у постанові Верховного суду від 14.09.2023р. у справі №520/12477/22 поновлення встановленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду здійснюється у розумних межах та лише у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об`єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів.

Відтак, під час вирішення питання про наявність або відсутність підстав для поновлення пропущеного процесуального строку суд повинен уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості.

Зважаючи на ч.1 ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. по справі «Щокін проти України» (Shchokin v. Ukraine, заяви № 23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011р. по справі «Серков проти України» (Serkov v. Ukraine, заява № 39766/05), суд вважає, що зміст принципу "належного урядування" був розтлумачений Європейським судом з захисту прав людини, зокрема, у справах "Лелас проти Хорватії" та "Рисовський проти України" та полягає у тому, що "держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу", а "…у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб…".

Тобто, виходячи з принципу "належного урядування", державні органи загалом зобов`язані діяти в належний спосіб, а держава не повинна отримувати вигоду у вигляді відкриття провадження у справах, строк звернення до суду в яких не дотримано.

З огляду на викладене, посилання позивача у позові на початкове вчасне звернення до суду, але неможливість отримати процесуальні документи через технічні причини не може бути кваліфіковано судом у якості поважної причини пропуску строку на звернення до суду.

Крім того, суд не може визнати поважною причину пропуску строку таку обставину як чисельність працюючих юристів у 2023 році, оскільки такий довід свідчить про неналежну організацію роботи владного суб`єкта і не є ознакою добросовісної поведінки.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Керуючись ст.ст.8, 18, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, 169, 241-243, 248, 256, 295 КАС України, суд, -

ухвалив:

1.Позов - повернути.

2.Роз`яснити, що повернення позову не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

3.Копію ухвали надіслати заявникові.

4.Роз`яснити, що рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, тобто протягом 15 днів з дати складення повного судового рішення, а набирає законної сили відповідно до ст. 256 КАС України, тобто негайно після підписання.

Суддя А.В. Сліденко