Рішення

від 27.12.2023 по справі 922/3948/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.12.2023 Справа № 922/3948/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Байбака О.І.

при секретарі судового засідання Чабан А.А.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом ІНФОРМАЦІЯ_2 (адреса: АДРЕСА_1; код ЄДРПОУ НОМЕР_2) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Соллі-Плюс" (адреса: 62441, Харківська обл., Харківський р.-н, с. Циркуни, відділення "Кутузівка", буд. 32-А; код ЄДРПОУ 35244815) про визнання недійсним пункту договору та стягнення 116666,67 грн. за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 (наказ № 412 від 05.06.2023);

відповідача - Петрофанова К. Р. (ордер серії АН № 1288643 від 07.11.2023).

ВСТАНОВИВ:

ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - позивач) надав до Господарського суду Харківської області позовну заяву, подану до Товариства з обмеженою відповідальністю "Соллі-Плюс" (далі - відповідач), в якій просить суд:

1) визнати недійсним пункт 2.1 договору купівлі-продажу автомобіля № 753204 від 26.09.2022 в частині включення вартості транспортного засобу спеціалізованого призначення для ЗС України ІНФОРМАЦІЯ_1 з метою забезпечення умов праці та виконання обов`язків військової служби марки Renault Duster vin НОМЕР_1 , ПДВ 116666 (сто шістнадцять тисяч шістсот шістдесят шість грн) 67 коп.;

2) стягнути сплачений ПДВ 116666,67 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач, зокрема, вказує на те, що 26.09.2022 між сторонами укладено договір купівлі-продажу автомобіля № 753204, на підставі умов якого позивач придбав у відповідача автомобіль спеціалізованого призначення для ЗС України ІНФОРМАЦІЯ_1 з метою забезпечення умов праці та виконання обов`язків військової служби, за який сплатив відповідачу вартість автомобіля з урахуванням ПДВ. Однак, при укладанні договору не було враховано, що на підставі підпункту 4 п. 32 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України придбання зазначеного автомобіля звільнене від оподаткування податком на додану вартість.

За таких обставин, позивач вважає, що пункт 2.1 договору купівлі-продажу автомобіля № 753204 від 26.09.2022 щодо включення до складу вартості автомобіля ПДВ підлягає визнанню недійсним а сплачене ним на користь відповідача ПДВ підлягає поверненню.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 12.09.2023 позовну заяву залишено без руху; надано позивачу п`ятиденний строк з дня вручення копії даної ухвали для усунення недоліків позовної заяви; визначено спосіб усунення недоліків.

Позивач звернувся до суду з заявою (вх. № 25747 від 22.09.2023), до якої додав документи, про необхідність надання яких вказано в ухвалі від 12.09.2023.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 26.09.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; дану справу постановлено розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 25.10.2023.

Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.10.2023 підготовче засідання відкладено на 08.11.2023.

Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 08.11.2023 підготовче засідання відкладено на 06.12.2023

Протокольною ухвалою Господарського суду Харківської області від 08.11.2023 продовжено строк проведення підготовчого провадження по справі на 30 днів.

В процесі розгляду справи на стадії підготовчого провадження відповідач надав суду відзив на позовну заяву (вх. № 30267 від 06.11.2023), в якому просить суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Свої вимоги відповідач обґрунтовує тим, що відповідно до Закону України «Про автомобільний транспорт» придбаний позивачем автомобіль не є автомобілем спеціального призначення та не є автомобілем, що використовуються в оборонних цілях, а тому його придбання не звільняється від оподаткування податком на додану вартість на підставі підпункту 4 п. 32 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України придбання зазначеного автомобіля.

Також у відзиві на позовну заяву позивачем заявлено клопотання про покладення на позивача понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 30000 грн.

Позивач надав суду відповідь на відзив (вх. № 31546 від 17.11.2023) в якій підтримує власну правову позицію викладену у позовній заяві, наполягає на тому, що при укладанні договору купівлі-продажу автомобіля не було враховано, що на підставі підпункту 4 п. 32 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України придбання зазначеного автомобіля звільнене від оподаткування податком на додану вартість, оскільки підпадає під визначення товару оборонного призначення.

Також позивач просить зменшити розмір понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу з посиланням на їх завищення, оскільки вони, на його думку, не відповідають критерію співмірності розміру витрат з урахуванням складності справи та виконаних адвокатом робіт.

05.12.2023 відповідач подав відповідь на відзив (вх. № 33487 від 05.12.2023) аналогічного змісту, яка надійшла до суду через систему «Електронний суд».

Відповідач надіслав заперечення (вх. № 32250 від 24.11.2023), в яких наполягає на обґрунтованості власної правової позиції, викладеної у відзиві на позов.

Ухвалою Господарського суду Харківської області 06.12.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 27.12.2023.

В процесі розгляду справи по суті відповідач надав суду письмові пояснення (вх. № 33532 від 06.12.2023) в яких зазначає, що На момент складення Податкової накладної № 128 від 18.10.2022 р. підпункт 4 пункт 32 підрозділ 2 розділ ХХ Податкового кодексу України існував в іншій редакції, ніж та що зазначена позивачем в позовній заяві, та у існуючій на той час редакції придбаний позивачем автомобіль не звільнявся від оподаткування податком на додану вартість

На судове засідання 27.12.2023 прибули представники сторін.

Представник позивача просить суд заявлений позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача заперечує проти задоволення вимог, викладених у позовній заяві, у повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд встановив.

Як свідчать матеріали справи, 26.09.2022 між позивачем, як покупцем, та відповідачем, як продавцем, укладено договір купівлі-продажу автомобіля № 753204 (далі за текстом - договір; а. с. 5-12), за умовами якого (п. 1.1.) у порядку та на умовах, визначених цим договором, продавець зобов`язується передати у власність покупцеві транспортний засіб спеціалізованого призначення військовослужбовцям ЗСУ ІНФОРМАЦІЯ_1 з метою забезпечення умов праці та виконання обов`язків військової служби. Марка Renault, модель Duster VIN НОМЕР_1 (далі - автомобіль), комплектація визначена у специфікації, яка є додатком № 1 до цього договору, або аналогічний колісний транспортний засіб, а покупець зобов`язується прийняти переданий автомобіль і оплатити його за ціною, в розмірі та порядку, визначеному цим договором, ДК021-2015:34110000-1 легкові автомобілі.

При складанні специфікації використовуються позначення, які прийняті виробником автомобіля. При укладенні цього договору покупцю роз`яснено суть всіх літерно-цифрових позначень, які використані при складанні специфікації.

Згідно з п. 2.1. договору, вартість автомобіля за договором становить 700000,00 грн, у тому числі ПДВ 116666,67 грн.

Пунктом 2.1.2 договору передбачено, що вартість автомобіля, що підлягає сплаті покупцем за цим договором, включає в себе в тому числі всі необхідні митні платежі, а також інші податки, інші платежі, пов`язані з ввезенням автомобіля в Україну для вільного продажу, що діють на момент передачі автомобіля. У тому випадку, якщо під час дії цього договору митні платежі, а також податки та інші платежі, пов`язані з ввезенням автомобіля в Україну для вільного продажу, змінюються та/або вводяться нові, в тому числі при зміні податків, зборів та інших обов`язкових платежів.

Відповідно до п. 2.3 договору покупець зобов`язаний оплатити вартість автомобіля, визначену у п. 2.1 цього договору, протягом 10 календарних днів на підставі видаткової накладної.

Крім договору, 26.09.2022 між позивачем та відповідачем складено та підписано додаток № 1 до договору, а саме: специфікацію в якій визначили всі необхідні характеристики автомобіля.(а. с. 13-14).

Згідно з видатковою накладною № 2200 від 13.10.2022 (а. с. 15) відповідач передав а позивач прийняв транспортний засіб спеціалізованого призначення для Збройних Сил України ІНФОРМАЦІЯ_1 з метою забезпечення умов праці та виконання обов`язків військової служби марки Renault, модель Duster VIN НОМЕР_1 за ціною 700000,00 грн., в т.ч. ПДВ - 116666,67 грн.

На виконання умо договору, позивач оплатив вартість автомобіля у розмірі 700 000 грн., у тому числі ПДВ - 116 666, 67 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 69 від 14.10.2022

У свою чергу, відповідач, склав та зареєстрував податкову накладну № 128 від 18.10.2022.

Як зазначає позивач в позовній заяві, після виконання умов договору до нього надійшли запити від правоохоронних та контролюючих органів, щодо проведення закупівель товарів робіт та послуг за бюджетні кошти у період дії правового режиму воєнного стану.

В подальшому вважаючи, що до вартості придбаного за договором № 753204 від 26.09.2022 автомобіля неправомірно було включено розмір ПДВ - 116666,67 грн. (оскільки зазначене, на думку позивача, передбачено підпунктом 4 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України) позивач звернувся до відповідача з листом від 21.03.2023 року № 1787 в якому просив повернути надмірно сплаченого ПДВ - 116666 грн.

Однак, у відповідь відповідач надіслав позивачу лист № 112 від 11.04.2023 в якому зазначив, що ввезення на митну територію України такого типу автомобіля не підпадає під операцію ввезення на митну територію України та постачання на митній території України товарів оборонного призначення, що звільняється від оподаткування, а отже, сплачена позивачем за договором купівлі-продажу автомобіля № 753204 від 26.09.2022, сума податку на додану вартість в розмірі 116666,67 грн, не підлягає поверненню.

Зазначені обставини стали підставами для звернення позивача до суду з позовом у даній справі, в якому заявлено вимоги про визнання недійсним п. 2.1 договору № 753204 від 26.09.2022 (з огляду на його невідповідність вимогам підпункту 4 пункту 32 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України) та стягнення з відповідача 116666,67 грн. безпідставно сплаченого ПДВ.

Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з вимогами ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 2 ст. 509 ЦК України передбачає, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 вказаного кодексу. Відповідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Загальні підстави визнання недійсним правочину і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з ч. ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Пунктом 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» № 11 від 29.05.2013 визначено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

У відповідності до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відтак, в силу припису ст. 204 ЦК України правомірність правочину презюмується.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч. 1 ст. 16 ЦК України). Вказані норми матеріального права визначають об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Разом з цим, приписами процесуального права також визначено (ст. 4 ГПК України), що юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

З огляду на вказані положення ст. 4 ГПК України і ст. ст. 15, 16 ЦК України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) цього права відповідачами з урахуванням належно обраного способу судового захисту.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову. Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, який одночасно становить спосіб захисту порушеного права, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 22.01.2019 у справі № 912/1856/16, від 24.12.2019 у справі № 902/377/19).

Виходячи з наведеного, у порядку господарського судочинства може здійснюватися захист цивільного права та інтересу, зокрема у випадку його порушення правочином.

Однак, особа, яка заявляє вимогу про визнання правочину недійсним повинна довести порушення свого цивільного права чи законного інтересу та можливість їх відновлення обраним способом захисту.

В даному випадку, як вбачається з позовної заяви, позивач обґрунтовує наявність свого порушеного права тим, що включення в договір № 753204 від 26.09.2022 пункту 2.1 щодо сплати ПДВ порушує його інтереси оскільки даний пункт в відповідній редакції не відповідає положенням підпункту 4 п. 32 підрозділу 2 Податкового кодексу України, оскільки за його змістом звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України транспортні засоби спеціалізованого призначення для ЗС України. Відповідно, позивач вважає, що в складі вартості придбаного автомобіля він не мав сплачувати на користь відповідача ПДВ в сумі 116666,67 грн.

Разом з тим суд констатує, що в позовній заяві позивач наводить підпункт 4 пункту 32 Підрозділу 2. «Особливості справляння податку на додану вартість» Податкового кодексу України в редакції яка існувала вже після укладання сторонами договору № 753204 від 26.09.2022 та його виконання сторонами у справі.

При цьому, станом на дату укладання названого договору підпункт 4 пункту 32 Підрозділу 2. «Особливості справляння податку на додану вартість» Податкового кодексу України існував в наступній редакції:

Тимчасово, на період проведення антитерористичної операції та/або здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації, та/або запровадження воєнного стану відповідно до законодавства, звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та постачання на митній території України: …

8702-8705 (тільки для пасажирських та вантажних автомобілів звичайного типу, що використовуються в оборонних цілях та мають легку броню або обладнані з`ємною бронею);

Станом на момент складання відповідачем податкової накладної № 128 від 18.10.2022 названий підпункт 4 пункту 32 Підрозділу 2. «Особливості справляння податку на додану вартість» Податкового кодексу України існував в цій же редакції.

Разом з тим, відповідно до додатку до Закону України "Про Митний тариф України":

Товарна позиція 8702 групи 87 УКТ ЗЕД включає в себе наступні засоби наземного транспорту:

8702. Моторні транспортні засоби, призначені для перевезення 10 осіб і більше, включаючи водія.

Товарна позиція 8703 групи 87 УКТ ЗЕД включає в себе наступні засоби наземного транспорту:

8703. Автомобілі легкові та інші моторні транспортні засоби, призначені головним чином для перевезення людей (крім моторних транспортних засобів товарної позиції 8702), включаючи вантажопасажирські автомобіліфургони та гоночні автомобілі.

Товарна позиція 8704 групи 87 УКТ ЗЕД включає в себе наступні засоби наземного транспорту:

8704. Моторні транспортні засоби для перевезення вантажів.

Товарна позиція 8705 групи 87 УКТ ЗЕД включає в себе наступні засоби наземного транспорту:

8705. Моторні транспортні засоби спеціального призначення, крім призначених головним чином для перевезення людей або вантажів (наприклад евакуатори, автокрани, автомобілі пожежні, автобетономішалки, автомобілі прибиральні для доріг, автомобілі поливомийні, автомобілімайстерні, радіологічні автомобілі).

Таким чином, в розумінні вказаних вище положень чинного законодавства станом на дату укладання між сторонами договору № 753204 від 26.06.2022 та реєстрації податкового зобов`язання, основними критеріями за яких придбані автомобілі звільнялися від оподаткування було те, що вони використовуються в оборонних цілях та мають легку броню або обладнані з`ємною бронею.

В даному випадку, у відповідності до специфікації, що є додатком 1 до Договору купівлі-продажу автомобіля № 753204 від 26.06.2022 року, даний автомобіль не має легку броню та не обладнаний з`ємною бронею, а серед додаткового обладнання до автомобіля є лише: білий лід 369, тонування вікон, сигналізація, килимки гумові, захисна решітка радіатора, захист колісних арок, бризговики.

Таким чином, на підставі підпункту 4 пункту 32 Підрозділу 2. «Особливості справляння податку на додану вартість» Податкового кодексу України в редакції, яка інсувала станом на дату укладання договору та реєстрації податкового зобов`язання автомобіль Renault модель Duster VIN НОМЕР_1 , що був придбаний позивачем за Договором купівлі-продажу автомобіля № 753204 від 26.06.2022, не звільнявся від оподаткування податком на додану вартість.

За таких обставин, позовні вимоги позивача про визнання недійсним п. 2.1. договору № 753204 від 26.06.2022 щодо сплати ПДВ позбавлені фактичного та правового обґрунтування, відповідно в їх задоволенні слід відмовити з наведених вище підстав та мотивів.

Як наслдіок також не підлягають задоволення позовні вимог про стягнення з відповідача ПДВ в сумі 116666,67 грн., сплаченого в складі вартості товару

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає.

Як вже зазначалося, у відзиві на позовну заяву (вх. № 30267 від 06.11.2023) відповідач заявлено вимогу про покладення на відповідача понесених ним витрат на професійну правничу допомогу в сумі 30000 грн.

Згідно з ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно з ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як свідчать матеріали справи, у зв`язку зі зверненням позивача до суду, відповідач з метою захисту власних прав та інтересів уклав з адвокатом відповідний договір на представництво його інтересів.

Зокрема, 30.10.2023 між відповідачем, як замовником, та адвокатом Петрофановою Ксенією Романівною укладено договір про надання правової допомоги б/н (далі за текстом - договір б/н; а. с. 57-58), за змістом якого адвокат бере на себе зобов`язання надавати правову допомогу замовнику в судовій справі № 922/3948/23 за позовом ІНФОРМАЦІЯ_2 до замовника, в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а замовник зобов`язаний оплатити замовлення у порядку та строки, обумовлені сторонами (п. 1.1).

На підставі п. 3.1 договору б/н, за правову допомогу, передбачену в п. 1.2 договору, замовник сплачує адвокату винагороду в розмірі, визначеному актом приймання-передачі наданих послуг, що є невід`ємним додатком до цього договору.

Згідно з актом приймання-передачі наданих послуг від 02.11.2023, адвокатом надано замовнику наступні послуги:

- опрацювання та аналіз позовної заяви від 06.09.2023 у справі № 922/3948/23;

- опрацювання та аналіз додатків до позовної заяви від 06.09.2023 у справі № 922/3948/23;

- складання відзив на позовну заяву у справі № 922/3948/23.

Всього вартість наданих послуг склала 30000,00 грн

Платіжною інструкцією № 2734 від 02.11.2023 замовник сплатив на користь адвоката 30000,00 грн за надані послуги.

З посиланням на зазначені обставини, відповідачем заявлено до стягнення з позивача 30000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу в межах даної справи.

Розглядаючи вимогу відповідача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає.

Суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок позивача, відповідно до положень ст. 126 ГПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Велика Палата Верховного Суду у постанові 06.11.2022 по справі 922/1964/21 та об`єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 сформували правовий висновок щодо визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат, який судом враховується при розподілі судових витрат в межах даної справи.

Зокрема, за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

У розумінні положень частин п`ятої та шостої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.

Окрім цього, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).

Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат.

Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України, відповідно до якої інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Разом з тим у частині п`ятій статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими, суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, також визначені положеннями частин шостої, сьомої та дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

Разом з тим, згідно з ст. 15 ГПК України, суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, зокрема, за клопотанням іншої сторони.

При цьому обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

Як зазначалось, відповідач просить суд покласти на позивача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 30000,00 грн.

У відповідні на відзив позивач заявив клопотання про зменшення цих витрат з огляду на їх завищення.

Розглянувши матеріали справи, суд погоджується з думкою позивача про те, що заявлена вартість послуг на правничу допомогу у розмірі 30000,00 грн не відповідає критеріям співмірності розміру витрат щодо складності даної справи та виконаних адвокатом робіт. Суд зазначає та враховує, що предметом позову в межах даної справи є вимога про визнання недійсним пункту договору та стягнення 116666,67 грн., тоді як відповідач просить суд покласти на відповідача витрати в сумі 30000 грн., що становить більше ніж 1/3 від суми стягнення. До того ж, розгляд даної справи не вимагав підготовки та надання значної кількості доказів (майже всі вони були додані позивачем до позовної заяви). Окрім того, відповідач просить суд покласти на позивача витрати про які зазначено виключно в акті приймання-передачі наданих послуг від 02.11.2023 (зокрема щодо ознайомлення з позовною заявою, додатками та підготовки відзиву), тоді як свідчать матеріали справи, усі заяви по суті спору та додаткові пояснення, які подавались від імені відповідача в межах даної справи, підписані керівником Товариства з обмеженою відповідальністю "Соллі-Плюс" Холодковим Є. М. Участь адвоката в судових засіданнях та оплата відповідних послуг сторонами договору б/н в акті приймання-передачі наданих послуг від 02.11.2023 не узгоджувалася, відповідно надання цих послуг не враховується судом при вирішенні відповідного питання про розподіл судових витрат.

За таких обставин, покладення на позивача за наслідками розгляду справи всієї заявленої позивачем суми витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 30000,00 грн, не може вважатися обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, оскільки, є завищеною щодо всіх вищевказаних критеріїв.

З огляну на вказані обставини, керуючись критеріями, що визначені ч. 5 ст. 129 ГПК України, виходячи із загальних засад судочинства - справедливості, добросовісності та розумності, та з метою забезпечення балансу інтересів сторін, суд дійшов висновку про задоволення клопотання позивача, та зменшення розміру понесених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами на 50%, тобто на 15000 грн. від заявленої до стягнення суми.

За таких обставин, за наслідками розгляду справи заява відповідача, викладена у відзиві на позов (вх. № 30267 від 06.11.2023), підлягає задоволенню частково, з позивача на корить відповідача підлягають стягненню 15000 грн витрат на професійну правничу допомогу. В іншій частині заява відповідача задоволенню не підлягає.

З урахуванням вимог ст. 123, 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-80, 123, 126, 129, 232-233, 237-238, 244 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову відмовити.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_2 (адреса: АДРЕСА_1; код ЄДРПОУ НОМЕР_2) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Соллі-Плюс" (адреса: 62441, Харківська обл., Харківський р.-н, с. Циркуни, відділення "Кутузівка", буд. 32-А; код ЄДРПОУ 35244815) 15000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано в строки та в порядку визначеному ст. 256, 257 ГПК України з урахуванням п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.

Повне рішення складено "06" січня 2024 р.

Суддя О.І. Байбак