Рішення

від 04.01.2024 по справі 400/11046/23

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 400/11046/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 січня 2024 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Стефанова С.О., розглянувши в порядку в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження (без виклику сторін) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до територіального управління Служби судової охорони у Херсонській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення коштів в розмірі 39 732,37 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

05.09.2023 року до Миколаївського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до територіального управління Служби судової охорони у Херсонській області про:

- визнання бездіяльності територіального управління Служби судової охорони у Херсонській області, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті додаткової винагороди,

передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 р. за № 168 у розмірі 30 000 грн. щомісячно ОСОБА_1 - протиправною;

- зобов`язання територіального управління Служби судової охорони у Херсонській області нарахувати та виплатити додаткову винагороду, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 р. за № 168 у розмірі 30 000 грн. щомісячно з 24.02.2022 по 12.08.2022 року ОСОБА_1 ;

- стягнення з територіального управління Служби судової охорони у Херсонській обдасті на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платні в розмірі 39 732,37 грн.;

- зобов`язання територіального управління Служби судової охорони у Херсонській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу на оздоровлення (в розмірі місячного грошового забезпечення - 16441 грн.) та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань (у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення), які є обов`язковими відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №289 від 03.04.2019 року;

- зобов`язання територіального управління Служби судової охорони у Херсонській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 добові за період знаходження у відрядженні з 24.02.2022 по 26.02.2022 у розмірі 900,00 грн.;

- зобов`язання територіального управління Служби судової охорони у Херсонській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 18 календарних днів невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за фактичний час служби у 2022 році.

Ухвалою від 07.09.2023 року Миколаївський окружний адміністративний суд відкрив провадження у справі № 400/11046/23, ухвалив розглядати справу за правилами спрощеною позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 11 вересня 2023 року адміністративну справу № 400/11046/23 за позовом ОСОБА_1 до територіального управління Служби судової охорони у Херсонській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення коштів в розмірі 39 732,37 грн. передано на розгляд Одеському окружному адміністративному суду.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.10.2023 року, адміністративну справу №400/11046/23 передано на розгляд судді Стефанову С.О.

Позиція позивача обґрунтовується наступним

На обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 зазначив, що відповідач з 24 лютого 2022 року протиправно не виплачує йому як співробітнику Територіального управління Служби судової охорони у Одеській області щомісячну додаткову винагороду в розмірі 30 000 грн., передбачену постановою КМУ № 168.

На переконання позивача, бездіяльність Територіального управління щодо виплати йому вказаної винагороди порушує принцип дії нормативно-правового акта в часі та взяті на себе державою зобов`язання, які не можуть ставитися в залежність від наявності бюджетних асигнувань.

Окрім зазначеного порушення позивач зазначає, що відповідач - ТУ ССО у Херсонській області, не зважаючи, що у своєму листі підтвердив факт продовження трудових правовідносин із позивачем повністю припинив оплату позивачу заробітної плати. Станом на момент подання позовної заяви заробітна плата позивачу повністю не виплачена за червень, липень та частину серпня 2022 року по день фактичного звільнення - 12.08.2022 року.

Також позивач вказує, що при звільненні відповідач - ТУ ССО у Херсонській області, маючи за Законом обов`язок виплатити всю заборгованість по виплаті із заробітної плати, в тому числі компенсацію за планову невикористану відпустку за 18 днів 2022 року, без жодних на те правових причин не здійснив зазначеної виплати, чим порушив права позивача та приписи КЗОТ.

Відповідно до наказу ТУ ССО у Херсонській області від 24.02.2022 року позивач знаходився з 24.02.2022 року по 26.02.2022 року 3 доби у відрядженні з м. Херсона до м. Київ та обратно до м. Херсон, але за час відрядження йому не було нараховано та виплачено добові за 3 доби у сумі 900 грн. (300грн х 3 доби). За час несення служби з 01.01. по 14.08.2022 року позивачу не було нараховано і не виплачено матеріальну допомогу на оздоровлення (в розмірі місячного грошового забезпечення - 16441 грн.) та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань (у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення), які є обов`язковими відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 року №289.

Позиція відповідача обґрунтовується наступним

Відповідач зазначає, що для видання наказу про виплату співробітникам Служби додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, необхідна наявність у затвердженому кошторисі Служби та ТУ ССО у Херсонській області відповідних коштів на її виплату за фондом оплати праці співробітників. Натомість, у кошторисах ТУ ССО у Херсонській області як на 2022 рік так і на 2023 рік, видатки на виплату додаткової винагороди, визначеної Постановою № 168 після її прийняття, Службою судової охорони не затверджувались.

Також, у питанні бездіяльності ТУ ССО у Херсонській області звертає увагу на те, що Постанова № 168 не містила механізму нарахування додаткової винагороди, а також у Службі до 31 жовтня 2022 року був відсутній, затверджений ДСА України, порядок нарахування та виплати такої винагороди. Дані обставини позбавляли ТУ ССО у Херсонській області можливості належним чином нараховувати винагороду, адже сума визначена Кабінетом Міністрів України у Постанові №168 (до 30 000 грн.), з якої необхідно проводити розрахунок, не конкретизована та може залежати від різних чинників, які мають враховуватися при визначені суми для нарахування.

Щодо позовних вимог про виплату позивачу заборгованості за два з половиною місяці (всього 37 732,37 грн.) - на день звільнення позивачу грошове забезпечення не нараховувалось починаючи з 01.06.2022 - згідно з п. 1.2 Наказу Служби судової охорони від 18.05.2022 року № 186 «Про тимчасове переміщення співробітників та інших працівників з тимчасово окупованих територій України». На виконання вищевказаного наказу територіальним управлінням Служби судової охорони у Херсонській області було видано наказ від 01.06.2022 року № 219 «Про призупинення нарахування грошового забезпечення». Тобто нарахування та виплату грошового забезпечення відповідно до вищезазначеного наказу було призупинено всім співробітникам ТУ ССО у Херсонській області.

Щодо не нарахування та не виплати позивачу добових за 3 доби у відрядженні. Добові не нараховувались та не виплачувались у зв`язку із неподанням позивачем авансового звіту та документів які підтверджували б його витрати під час службової поїздки.

Стосовно не нарахування та не виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, відповідач зазначив, що у затвердженому Державною судовою адміністрацією України кошторисі Служби судової охорони на 2022 рік та відповідно у кошторисі ТУ ССО у Херсонській області видатки на виплату матеріальної допомоги на оздоровлення - не затверджувались, у зв`язку з чим існуючий фінансовий ресурс за фондом оплати праці не дозволяв здійснити таку виплату.

Стосовно не нарахування та не виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань відповідач зазначив, що можливість отримати матеріальну допомогу, що в цьому випадку має означати як право співробітника претендувати на неї (шляхом подання рапорту), так і пов`язаний з цим обов`язок Голови Служби визначити її розмір (відповідно до пункту 36 Порядку № 384), усе ж залежить від обсягу бюджетних асигнувань на виплату грошового забезпечення співробітникам Служби, принаймні на певний період року. Узагальнюючи викладене, можна зробити висновки, що недостатність бюджетних асигнувань для виплати матеріальної допомоги є підставою для відмови в її виплаті.

Стосовно грошової компенсації за 18 календарних днів невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки, за фактичний час служби у 2022 році відповідач зазначив, що з метою дотримання вимог законодавства, недопущення незаконних виплат грошова компенсація за всі невикористані позивачем дні щорічної основної відпустки при звільненні не нараховувалась і виплачувалась.

Процесуальні дії у справі та клопотання учасників справи

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2023 року прийнято справу №400/11046/23 до розгляду. Розпочато спочатку розгляд адміністративної справи №400/11046/23 зі стадії відкриття провадження у справі. Справу вирішено розглядати судом в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін на підставі ст.262 КАС України у межах строків, визначених ст.258 КАС України та з урахуванням встановлених сторонам строків для подання заяв по суті.

27 жовтня 2023 року від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву (вхід. № ЕС/13259/23).

Станом на 04 січня 2024 року, будь-яких інших заяв по суті справи з боку сторін на адресу суду не надходило.

Вивчивши матеріали справи, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позиції позивача та відповідача, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.

Обставини справи встановлені судом

ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із Територіальним управлінням Служби судової охорони у Херсонській області, що підтверджується копією відповіді Територіального управління Служби судової охорони у Херсонській області від 15.07.2022 року.

ОСОБА_1 був звільнений із займаної посади - головного спеціаліста (служби зв`язку, інформації та ТЗО) Служби судової охорони 12.08.2022 року відповідно до наказу Територіального управління Служби судової охорони у Херсонській області від 12.08.2022 року за № 303 о/с за власним бажанням.

На запит представника позивача листом від 15.07.2022 року ТУ ССО в Херсонській області повідомило, що накази Управлінням щодо виплати співробітникам додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 не видавались та відповідно нарахування і виплата за період з 24 лютого 2022 року по теперішній час не проводилась.

З довідки про нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу вбачається, що вказана додаткова винагорода, передбачена Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168, позивачу не нараховувалась та не вплачувалась.

У відзиві на позов відповідач підтвердив, що для видання наказу про виплату співробітникам Служби додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168, необхідна наявність у затвердженому кошторисі Служби та ТУ ССО у Херсонській області відповідних коштів на її виплату за фондом оплати праці співробітників. Натомість, у кошторисах ТУ ССО у Херсонській області як на 2022 рік так і на 2023 рік, видатки на виплату додаткової винагороди, визначеної Постановою № 168 після її прийняття, Службою судової охорони не затверджувались.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо виплати позивачу вказаної винагороди протиправною, останній звернувся за захистом свого права до суду.

Релевантні джерела права та висновки суду

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 160 Закону № 1402-VIII підтримання громадського порядку в суді, припинення проявів неповаги до суду, а також охорону приміщень суду, органів та установ системи правосуддя, виконання функцій щодо державного забезпечення особистої безпеки суддів та членів їхніх сімей, працівників суду, забезпечення у суді безпеки учасників судового процесу здійснює Служба судової охорони.

На підставі частин першої та другої статті 161 Закону № 1402-VIII Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах. Служба судової охорони підзвітна Вищій раді правосуддя та підконтрольна ДСА України.

Згідно із частиною першою статті 165 Закону № 1402-VIII грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Частиною другою цієї статті передбачено, що грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони виплачується у розмірах, що встановлюються КМУ на рівні, не нижчому, ніж установлений для поліцейських, і повинно стимулювати до комплектування Служби судової охорони кваліфікованими співробітниками.

Постановою КМУ № 289 затверджено: схему посадових окладів за посадами окремих категорій співробітників Служби судової охорони, які займають керівні посади; тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів співробітників Служби судової охорони; схему тарифних розрядів за основними типовими посадами співробітників Служби судової охорони; схему тарифних коефіцієнтів за спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони; розміри надбавки за стаж служби співробітників Служби судової охорони. Крім того, установлено, що порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони затверджується ДСА України.

На виконання статті 165 Закону № 1402-VIII та постанови КМУ № 289 ДСА України наказом від 26 серпня 2020 року затвердила Порядок № 384, згідно з пунктом 1 розділу І якого, цей Порядок визначає механізм виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони.

Відповідно до пункту 15 розділу І Порядку № 384 грошове забезпечення, що належить до виплати співробітнику і своєчасно не виплачене або виплачене в меншому ніж належало розмірі, виплачується за весь період, протягом якого, співробітник мав на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення.

Пунктом 16 розділу І Порядку № 384 визначено, що звернення співробітника щодо виплати грошового забезпечення розглядаються Службою судової охорони або відповідним територіальним управлінням Служби судової охорони в установленому законодавством порядку.

На виконання указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію» КМУ прийняв постанову від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», в пункті 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Таким чином, указаною постановою № 168 КМУ установив, зокрема, співробітникам Служби судової охорони на період дії воєнного стану виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень щомісячно.

Як встановлено судом на запит представника позивача листом від 15.07.2022 року ТУ ССО в Херсонській області повідомило, що накази Управлінням щодо виплати співробітникам додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168 не видавались та відповідно нарахування і виплата за період з 24 лютого 2022 року по теперішній час не проводилась.

З довідки про нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу вбачається, що вказана додаткова винагорода, передбачена Постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 року № 168, позивачу не нараховувалась та не вплачувалась.

Суд зазначає, що бездіяльність Територіального управління щодо виплати позивачу додаткової винагороди як однієї зі складових його грошового забезпечення з підстави відсутності відповідних бюджетних асигнувань порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції право особи мирно володіти своїм майном, оскільки доки відповідні правові норми, що передбачають певні виплати, є чинними, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, з огляду на таке.

Статтею 43 Конституції України, зокрема, визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Пунктом 3 статті 116 Конституції України передбачено, що до повноважень КМУ належить забезпечення проведення фінансової, цінової, інвестиційної та податкової політики; політики у сферах праці й зайнятості населення, соціального захисту, освіти, науки і культури, охорони природи, екологічної безпеки і природокористування.

Рішеннями Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 та від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 підтверджена конституційність повноважень КМУ щодо реалізації політики у сфері соціального захисту, в тому числі регулювання порядку та розмірів соціальних виплат і допомоги, які фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України виходячи з фінансових можливостей держави.

На підставі частини першої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Згідно із частиною другою цієї статті суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ.

Частиною першою статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-VI «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику ЄСПЛ як джерело права.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Право на виплату додаткової винагороди співробітникам Служби судової охорони, передбачене постановою КМУ № 168, підпадає під сферу дії статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством.

За змістом правової позиції ЄСПЛ у справі «Кечко проти України» (рішення від 08 листопада 2005 року) у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

З огляду на викладене суд визнає необґрунтованими посилання Територіального управління на те, що в затвердженому ДСА України кошторисі Служби судової охорони на 2022 рік та відповідному кошторисі Територіального управління видатки на виплату додаткової винагороди, визначеної постановою КМУ № 168, не передбачались та не затверджувались, у зв`язку із чим існуючий за фондом оплати праці фінансовий ресурс не дозволяє здійснити таку виплату, оскільки гарантовані законом виплати, пільги тощо неможливо поставити в залежність від видатків бюджету.

Бездіяльність Територіального управління щодо виплати позивачу додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ № 168, порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції право мирно володіти своїм майном. Доки відповідне положення постанови КМУ № 168 є чинним, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в такій виплаті. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань (рішення ЄСПЛ від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України»).

Зазначена позиція також узгоджується з висновками Конституційного Суду України, викладеними у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007.

Верховний Суд України у своїх рішеннях також неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22 червня 2010 року у справі № 21-399во10, від 07 грудня 2012 року у справі № 21-977во10, від 03 грудня 2010 року у справі № 21-44а10).

Суд враховує, що постановою КМУ № 793 внесені, зокрема, такі зміни до постанови КМУ № 168:

- в абзаці першому слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно» замінено словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць»;

- доповнено пункт після абзацу першого новим абзацом такого змісту: «Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення»;

- доповнено постанову пунктом 2-1 такого змісту: « 2-1. Установити, що порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів».

Разом із цим суд погоджується з висновками Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеними у рішенні від 06 квітня 2023 року, ухваленим за результатами розгляду зразкової справи по справі № 260/3564/22, про те, що зміст внесених постановою КМУ № 793 змін до постанови КМУ № 168 в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30 000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість «30 000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір додаткової винагороди, адже за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, тому визначена урядом «пропорційність» із прив`язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30 000 гривень на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.

Указане підтверджується:

- пунктом 11 розділу І Порядку № 384, згідно з яким грошове забезпечення не виплачується: 1) за час надання співробітникам відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати; 2) за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше; 3) за час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров`я понад встановлені чинним законодавством строки;

- пунктом 14 розділу І указаного Порядку, на підставі якого при виплаті співробітникам грошового забезпечення за неповний місяць розмір виплати за кожний календарний день визначається шляхом ділення сум щомісячних основних, додаткових видів грошового забезпечення та премії за повний місяць на кількість календарних днів у місяці, за який здійснюється виплата;

- пунктом 8 Порядку № 396, відповідно до якого додаткова винагорода не встановлюється співробітникам за період: обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або цілодобового домашнього арешту; перебування у відпустці відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати (грошового забезпечення), в тому числі у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в дозволених законодавствах випадках - шести років; відсторонення від виконання службових обов`язків (посади); після закінчення терміну службового відрядження відповідно до наказів, якщо співробітник не повернувся до постійного місця несення служби; перебування в службових відрядженнях за кордоном; відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше; перебування на лікуванні в закладах охорони здоров`я понад чотири місяці, крім випадків, коли законодавством передбачені більш тривалі строки перебування на лікуванні; навмисного спричинення собі тілесних ушкоджень чи іншої шкоди своєму здоров`ю - за місяць, у якому здійснено ушкодження чи іншу шкоду своєму здоров`ю, а у разі лікування - за весь час відсутності на службі у зв`язку з лікуванням (що підтверджується документами закладу охорони здоров`я, матеріалами службового розслідування, кримінального провадження); призупинення (припинення) виплати грошового забезпечення відповідно до законодавства; особам, які добровільно здалися в полон - з дня потрапляння в полон, що підтверджується матеріалами органу досудового розслідування.

Ураховуючи наведені вище висновки, суд відхиляє посилання відповідача на те, що розмір додаткової винагороди з 24 лютого 2022 року слід визначати з розрахунку до 30 000 грн., пропорційно в розрахунку на місяць, а не 30 000 на місяць, оскільки в подальшому це може призвести до правової невизначеності щодо розміру додаткової винагороди при нарахуванні та виплаті згідно рішень судів.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у зразковій адміністративній справі "Про виплати на користь співробітників Служби судової охорони додаткової винагороди, встановленої постановою КМУ від 28.02.2022 року № 168, у правовідносинах, що виникли з 24 лютого 2022 року" від 21.09.2023 року у справі № 260/3564/22, якою рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 06 квітня 2023 року залишено без змін.

Так, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду, зокрема, зазначила, що вважає необґрунтованими посилання Територіального управління на те, що Порядок № 396 регулює умови виплати додаткової винагороди в період дії воєнного стану та має певні особливості, а тому Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду неправильно застосував до цих правовідносин Порядок № 384, оскільки в ньому не врегульовані певні правові аспекти виплати винагороди в період воєнного стану, з огляду на таке.

Так, за висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, при визначенні розміру належної позивачу додаткової винагороди пункт 7 Порядку № 396 не підлягає застосуванню, оскільки за імперативною нормою частини другої статті 165 Закону № 1402-VIII розмір грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони встановлюється КМУ.

Велика Палата Верховного Суду погоджується із цим висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12 березня 2019 року у справі № 913/204/18, від 10 березня 2020 року у справі № 160/1088/19).

Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру додаткової винагороди ОСОБА_1 слід застосовувати норми постанов КМУ, а не Порядку № 396, який прийнятий на виконання відповідних постанов, проте суперечить їм у відповідній частині.

Системний аналіз пункту 2-1 постанови КМУ № 168 (у редакції постанови КМУ № 793) свідчить, що наявність у ДСА України права встановлювати «порядок і умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги» не є тотожним праву встановлювати «розміри додаткових винагород».

Відповідно до частини четвертої статті 161 Закону № 1402-VIII Служба судової охорони складається з центрального органу управління та територіальних підрозділів Служби. Граничну чисельність центрального органу управління та територіальних підрозділів Служби судової охорони затверджує ДСА України. Рішення про утворення територіальних підрозділів Служби судової охорони приймається Головою Служби за погодженням з ДСА України. Структуру та штатну чисельність центрального органу управління та територіальних підрозділів Служби судової охорони затверджує Голова Служби за погодженням з ДСА України.

Згідно із частиною п`ятою цієї статті Центральний орган управління Служби судової охорони є юридичною особою, має печатку із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, самостійний баланс та рахунки в органах Державної казначейської служби України.

За змістом частини шостої статті 161 Закону № 1402-VIII Територіальні підрозділи Служби судової охорони утворюються як юридичні особи.

Фінансування Служби судової охорони здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України (частина сьома цієї статті).

На підставі пункту 8 розділу І Порядку № 384 грошове забезпечення виплачується співробітникам, які призначені на штатні посади в центральний орган управління Служби та територіальних управліннях Служби.

Пунктом 9 розділу І вказаного Порядку визначено, що підставою для виплати грошового забезпечення є наказ Служби або територіального управління Служби про призначення на посаду співробітника в Службі, територіальному управлінні Служби та встановлення розмірів посадового окладу, надбавок, доплат.

Грошове забезпечення співробітникам виплачується за місцем проходження служби виключно в межах фондів оплати праці співробітників, затверджених у кошторисах Служби або територіального управління Служби на грошове забезпечення (пункт 10 розділу І Порядку № 384).

Пунктом 4 Порядку № 396 також, зокрема, передбачено, що виплата додаткової винагороди здійснюється центральним органом управління та територіальними управліннями Служби судової охорони за місцем проходження служби співробітника, де він призначений на штатну посаду. Підставою для виплати додаткової винагороди співробітникам є наказ Служби або територіального управління Служби.

Враховуючи викладене, Територіальне управління є належним відповідачем у справі за пред`явленим позивачем позовом, оскільки саме цей суб`єкт владних повноважень допустив протиправну бездіяльність у спірних правовідносинах щодо виплати позивачу додаткової винагороди.

Як зазначено вище, бюджетні правовідносини, які виникають між учасниками бюджетного процесу стосовно реалізації їхніх бюджетних повноважень (прав та обов`язків з управління бюджетними коштами), безпосередньо не стосуються позивача, що не дає підстав для залучення державних органів, які беруть участь у процесі формування і використання фінансових ресурсів для виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, до участі у цій судовій справі.

При цьому 20 січня 2023 р. Кабмін своєю постановою № 43 (набрала чинності з 21.01.2023) вніс зміни до постанови від 28 лютого 2022 року №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану", зокрема у пункті 1 абзацу першого виключено слова "військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора", "співробітникам Служби судової охорони".

З огляду на викладене позов підлягає задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності Територіального управління Служби судової охорони у Херсонській області щодо ненарахування і невиплати йому додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» та зобов`язання Територіального управління Служби судової охорони у Херсонській області нарахувати і виплатити позивачу вказану додаткову винагороду в розмірі 30000 грн. на місяць за період з 24.02.2022 року по 18.07.2022 року, а починаючи з 19.07.2022 року по 12.08.2022 року - у розмірі до 30000 грн. пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць.

Аналогічна правова позиція викладена у рішенні від 06 квітня 2023 року Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду по зразковій справі № 260/3564/22, адміністративне провадження № Пз/990/4/22.

У вищенаведеному рішення ВС/КАС відзначив, що ознаками типових справи є: а) позивачем є співробітник Служби судової охорони; б) відповідачем є центральний орган управління (Центральний апарат) або територіальний підрозділ (територіальне управління) Служби судової охорони; в) предметом спору є додаткова винагорода, передбачена постановою Кабінету Міністрів України №168; г) спір виник внаслідок невиплати співробітнику Служби судової охорони додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №168; г) предметом позову є позовні вимоги (по-різному сформульовані, але однакові по суті) про визнання протиправними дій (бездіяльності) відповідача щодо ненарахування і невиплати додаткової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України №168, та зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити таку винагороду, починаючи з 24 лютого 2022 року (стягнення з відповідача суми додаткової винагороди за певний період).

Згідно вимог ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Щодо не нарахування та не виплати позивачу добових за 3 доби у відрядженні, суд встановив, що добові не нараховувались та не виплачувались відповідачем у зв`язку із неподанням позивачем авансового звіту та документів які підтверджували б його витрати під час службової поїздки. Відповідні докази позивачем також не було подано до суду, у зв`язку з чим відсутні підстави для задоволення вказаних позовних вимог позивача.

Стосовно не нарахування та не виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, суд зазначає наступне.

Механізм виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони визначений Порядком виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, затвердженим наказом Державної судової адміністрації України від 26 серпня 2020 року № 384 (далі - Порядок № 384).

Відповідно до Порядку, підставою для виплати грошового забезпечення, зокрема його основних, додаткових та одноразових додаткових видів, є накази Служби та територіальних управлінь Служби.

Згідно з пунктом 10 розділу І Порядку, грошове забезпечення співробітникам виплачується за місцем проходження служби виключно в межах фондів оплати праці співробітників, затверджених у кошторисі Служби та територіального управління Служби на грошове забезпечення.

Відповідно до статті 161 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Служба судової охорони є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони та підтримання громадського порядку в судах. Фінансування Служби судової охорони здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Пунктом третім частини третьої статті 148 цього Закону визначено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності Служби судової охорони здійснює Державна судова адміністрація України.

Враховуючи пункти 3 і 4 частини 5 статті 22 Бюджетного кодексу України, Державна судова адміністрація України як головний розпорядник бюджетних коштів отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань, а також затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно зі статтею 23 цього Кодексу, будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо іншого не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до п. 37 розділу ІІ Порядку: «Співробітникам один раз на рік у межах асигнувань на виплату грошового забезпечення надається матеріальна допомога на оздоровлення у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення».

У затвердженому Державною судовою адміністрацією України кошторисі Служби судової охорони на 2022 рік та відповідно у кошторисі ТУ ССО у Херсонській області видатки на виплату матеріальної допомоги на оздоровлення - не затверджувались, у зв`язку з чим існуючий фінансовий ресурс за фондом оплати праці не дозволяв здійснити таку виплату.

Крім того, свою позицію, щодо цього питання висловив Верховний Суд, у справі № 620/17864/21 (постанова від 31 травня 2023 року), відповідно до якої недостатність бюджетних асигнувань для виплати матеріальної допомоги, є підставою для відмови в її виплаті. Суди по даній справі вказали, що матеріальна допомога на оздоровлення надається за поєднання двох умов: подання рапорту на отримання відповідної допомоги та наявність відповідних бюджетних асигнувань на зазначені цілі.

Також колегією суддів було зазначено, що матеріальна допомога входить до грошового забезпечення та має одноразовий характер. Виплата матеріальної допомоги не є обов`язковою, як - то приміром посадовий оклад чи щомісячні додаткові види грошового забезпечення. Тобто можливість отримати матеріальну допомогу має означати право працівника претендувати на неї (шляхом подання рапорту) так і пов`язаний з цим обов`язок керівника визначити її розмір - усе ж залежить від обсягу бюджетних асигнувань на виплату грошового забезпечення, принаймні на певний період року.

З цих міркувань колегія суддів, в вищезазначеній справі поділяє висновки судів першої і апеляційної інстанцій про те, що подання рапорту про виплату матеріальної допомоги, що є необхідною (але не достатньою) для цього умовою, ще не створює для керівника обов`язку її виплатити, якщо для цього немає відповідних бюджетних коштів. Тут варто зауважити також, що взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань, а також нецільове використання бюджетних коштів є порушенням бюджетного законодавства (учасником бюджетного процесу), за яке Бюджетний кодекс України передбачає заходи впливу (стаття 117).

Стосовно не нарахування та не виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань, суд зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 2019 року № 289 «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони» (далі - Постанова № 289) установлено, що порядок виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони затверджується Державною судовою адміністрацією.

Відповідно до пункту 3 Постанови № 289 Голові Служби судової охорони надано право (а не обов`язок) в межах асигнувань, що виділяються на утримання Служби, забезпечувати надання один раз на рік співробітникам Служби матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань (у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення) (далі - матеріальна допомога).

Механізм виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони, як зазначалось вище, визначений Порядком № 384.

Відповідно до абзацу першого пункту 36 розділу II Порядку № 384, співробітникам один раз на рік у межах асигнувань на виплату грошового забезпечення надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Абзацом четвертим пункту 36 розділу II Порядку № 384 визначено, що розмір матеріальної допомоги, порядок її виплати встановлюється за рішенням Голови Служби з урахуванням розміру фонду грошового забезпечення, затвердженого у кошторисі Служби.

На виконання пункту 36 розділу II Порядку № 384, наказом Служби судової охорони від 09 вересня 2020 року № 481 затверджено Порядок виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань співробітникам Служби судової охорони (далі - Порядок № 481).

Відповідно до пункту 3 Порядку № 481, співробітникам Служби один раз на рік у межах асигнувань на виплату грошового забезпечення надається матеріальна допомога у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Текстуальний виклад пункту 36 Порядку № 384 дає підстави вважати, що виплата матеріальної допомоги не є обов`язковою, як-то, приміром, посадовий оклад чи щомісячні додаткові види грошового забезпечення. На таку саму думку наводять і приписи пункту 3 Постанови № 289 та пункту 2 наказу Державної судової адміністрації України від 26 серпня 2020 року № 384, які викладені вище.

Отже можливість отримати матеріальну допомогу, що в цьому випадку має означати як право співробітника претендувати на неї (шляхом подання рапорту), так і пов`язаний з цим обов`язок Голови Служби визначити її розмір (відповідно до пункту 36 Порядку № 384), усе ж залежить від обсягу бюджетних асигнувань на виплату грошового забезпечення співробітникам Служби, принаймні на певний період року.

Узагальнюючи викладене, можна зробити висновки, що недостатність бюджетних асигнувань для виплати матеріальної допомоги є підставою для відмови в її виплаті.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 31 травня 2023 року у справі №620/17864/21.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі в розмірі 37 732,37 грн., суд зазначає про їх передчасність та відсутність підстав для задоволення, оскільки у спірних правовідносинах вказана допомога у складі заробітної плати ще не нарахована, тому задоволення позову у вказаній частині буде свідчити про вирішення спору на майбутнє, що не узгоджується із завданням адміністративного судочинства.

Стосовно вимог щодо грошової компенсації позивачу за 18 календарних днів невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки, за фактичний час служби у 2022 році, судом встановлено наступне.

Згідно пункту 8 розділу ІІІ «Порядку виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони», затвердженого Наказом ДСА України від 26.08.2020 року № 384 співробітникам, які звільняються зі служби, виплачується грошова компенсація за всі невикористані ними дні щорічної основної відпустки, а також додаткової відпустки, відповідно до вимог законодавства про відпустки, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого співробітник має на день звільнення.

Згідно пункту 28 розділу І вищевказаного Порядку співробітникам, які звільняються зі служби та в установленому порядку мають право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, нарахування такої допомоги здійснюється з розрахунку місячного грошового забезпечення з урахуванням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, що мають постійний характер, установлених на день звільнення та премії, розрахованої відповідно до пункту 30 розділу І цього Порядку.

Як зазначено позивачем, а також не спростовано відповідачем у відзиві грошова компенсація за всі невикористані позивачем дні щорічної основної відпустки при звільненні йому не була нарахована та виплачена, а тому позовні вимоги позивача в цій частині підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності Територіального управління Служби судової охорони у Одеській області щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за 18 календарних днів невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за фактичний час служби у 2022 році та зобов`язання Територіального управління Служби судової охорони у Херсонській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 18 календарних днів невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за фактичний час служби у 2022 році.

Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб`єкта владних повноважень, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Суд також враховує встановлений ст.3 Конституції України, ст. 6 КАС України принцип верховенства права, який в адміністративному судочинстві зобов`язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Вирішуючи спір, суд також враховує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Суд акцентує увагу на приписах ч. 2 ст. 77 КАС України, відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його часткового задоволення.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При цьому згідно з п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Таким чином, зважаючи на те, що позивача звільнено від сплати судового збору та матеріали справи не містять документального підтвердження понесення позивачем будь-яких судових витрат, тому питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.

Керуючись ст.ст.2, 6-10, 77, 90, 139, 250, 251, 255, 257, 258, 263, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до територіального управління Служби судової охорони у Херсонській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, стягнення коштів в розмірі 39 732,37 грн. - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Херсонській області щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 з 24 лютого 2022 року по 12 серпня 2022 року додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану».

Зобов`язати Територіальне управління Служби судової охорони у Херсонській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану», в розмірі 30000 грн. на місяць, починаючи з 24 лютого 2022 року по 18 липня 2022 року, а починаючи з 19 липня 2022 року по 12 серпня 2022 року - у розмірі до 30000 грн. пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць.

Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Одеській області щодо ненарахування і невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за 18 календарних днів невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за фактичний час служби у 2022 році.

Зобов`язати Територіальне управління Служби судової охорони у Херсонській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за 18 календарних днів невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за фактичний час служби у 2022 році.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення набирає законної сили згідно ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст.293, 295 та п.15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржено, згідно ст.295 КАС України, протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Територіальне управління Служби судової охорони у Херсонській області (вул. Перекопська, буд. 5, м. Херсон, 73003, код ЄДРПОУ 43572010).

Суддя С.О. Cтефанов