Постанова

від 26.09.2024 по справі 400/11046/23

П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 вересня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/11046/23

Головуючий І інстанції: Стефанов С.О.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження в апеляційною скаргою Територіального управління Служби судової охорони у Херсонській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 січня 2024 року (м.Одеса, дата складання повного тексту судового рішення - 04.01.2024р.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Служби судової охорони у Херсонській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

05.09.2023р. ОСОБА_1 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом до ТУ ССО у Херсонській області, в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльності відповідача, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті йому додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022р. №168 у розмірі 30000 грн. щомісячно;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022р. №168 у розмірі 30000 грн. щомісячно з 24.02.2022р. по 12.08.2022р.;

- стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платні в розмірі 39732,37 грн.;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити йому матеріальну допомогу на оздоровлення (в розмірі місячного грошового забезпечення - 16441 грн.) та матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань (у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення), які є обов`язковими у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони» від 03.04.2019р. №289;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити добові за період знаходження у відрядженні з 24.02.2022р. по 26.02.2022р. у розмірі 900 грн.;

- зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити йому грошову компенсацію за 18 календарних днів невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за фактичний час служби у 2022р.;

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач з 24.02.2022р. протиправно не нараховує та не виплачує позивачу, як співробітнику служби судової охорони, щомісячну додаткову винагороду в розмірі 30000 грн., передбачену постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022р. №168. На думку позивача, бездіяльність ТУ ССО у Херсонській області щодо виплати йому вказаної винагороди порушує принцип дії нормативно-правового акта в часі та взяті на себе державою зобов`язання, які не можуть ставитися в залежність від наявності бюджетних асигнувань.

Окрім зазначеного порушення позивач зазначає, що відповідач - ТУ ССО у Херсонській області, не зважаючи, що у своєму листі підтвердив факт продовження трудових правовідносин із позивачем повністю припинив оплату позивачу заробітної плати. Станом на момент подання позовної заяви заробітна плата позивачу повністю не виплачена за червень, липень та частину серпня 2022р. по день фактичного звільнення - 12.08.2022р.

Також позивач зазначає, що при звільненні ТУ ССО у Херсонській області, маючи обов`язок виплатити всю заборгованість по виплаті із заробітної плати, в тому числі компенсацію за планову невикористану відпустку за 18 днів 2022р., без жодних на те правових причин не здійснив зазначеної виплати, чим порушив його права та приписи чинного трудового законодавства.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 11.09.2023р. адміністративну справу №400/11046/23 за позовом ОСОБА_1 - передано на розгляд Одеському окружному адміністративному суду.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 13.10.2023р. дану справу прийнято до розгляду, розпочавши її розгляд зі стадії відкриття провадження у справі.

Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, у якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04 січня 2024 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 з 24.02.2022р. по 12.08.2022р. додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022р. №168. Зобов`язано ТУ ССО у Херсонській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, передбачену постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022р. №168, в розмірі 30000 грн. на місяць, починаючи з 24.02.2022р. по 18.07.2022р., а з 19.07.2022р. по 12.08.2022р. - у розмірі до 30000 грн. пропорційно часу проходження служби в розрахунку на місяць. Визнано протиправною бездіяльність ТУ ССО у Херсонській області щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за 18 календарних днів невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за фактичний час служби у 2022р. Зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за 18 календарних днів невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки за фактичний час служби у 2022р.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ТУ ССО у Херсонській області 02.02.2024р. подало апеляційну скаргу, в якій, з урахуванням клопотання про уточнення її вимог від 06.02.2024р. зазначило про те, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, було порушено норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим просило скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04.01.2024р. в частині стягнення на користь ОСОБА_1 додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022р. №168, за період з 06.05.2022р. по 12.08.2022р. та в частині нарахування та виплати йому грошової компенсації за 18 календарних днів невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки, за фактичний час служби у 2022р.

В обґрунтування доводів поданої апеляційної скарги відповідач посилається на те, що у зв`язку з окупацією з 01.03.2022р. російською федерацією м.Херсон та Херсонської області Центральним органом управління ССО було видано наказ від 18.05.2022р. №186, яким, в тому числі начальнику ТУ ССО у Херсонській області було наказано забезпечити переміщення співробітників ТУ ССО у Херсонській області, на підконтрольну Україні територію, співробітникам які не виконали наказ та залишились на тимчасово окупованій території Херсонської області, було наказано призупинити нарахування грошового забезпечення з 01.06.2022р.

У зв`язку із тим, що позивач був в числі співробітників які не виконали вимогу вищезазначеного Наказу та залишились на тимчасово окупованій території, наказом від 01.06.2022р. №219 о/с, в тому числі ОСОБА_1 з 06.05.2022р. було призупинено нарахування грошового забезпечення. Наказом від 19.07.2022р. №269 о/с, співробітники, які не прибули до місця тимчасової дислокації до м.Кропивницький, залишившись в тимчасовій окупації, вважались такими, що не виключені зі списків особового складу ТУ ССО у Херсонській області, та обліковуються як тимчасово відсутні особи з інших причин, в числі таких співробітників був і позивач.

Ухвалою судді П`ятого апеляційного адміністративного суду від 08.02.2024р. дану апеляційну скаргу - залишено без руху.

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 22.02.2024р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТУ ССО у Херсонській області та призначено її до розгляду в порядку письмового провадження.

14.05.2024р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України).

Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення у межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Позивач - лейтенант служби судової охорони ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із ТУ ССО у Херсонській області з 06.10.2021р., що підтверджується копіями відповідей ТУ ССО у Херсонській області від 15.07.2022р. №52.2-103та від 04.08.2022р. №30/30.06.1-756.

12.08.2022р. позивач був звільнений із займаної посади - головного спеціаліста (служби зв`язку, інформації та ТЗО) Служби судової охорони відповідно до наказу ТУ ССО у Херсонській області від 12.08.2022р. №303 о/с за власним бажанням.

На запит представника позивача, листом від 15.07.2022р. відповідач повідомив, що накази щодо виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022р. №168 не видавались та, відповідно, її нарахування і виплата за період з 24.02.2022п. по теперішній час не проводилася.

З довідки про нарахування та виплату грошового забезпечення позивачу вбачається, що вказана додаткова винагорода позивачу не нараховувалась та не вплачувалась.

Не погоджуючись із зазначеною бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Вирішуючи справу по суті та частково задовольняючи даний позов, суд 1-ї інстанції виходив із часткової обґрунтованості та доведеності заявлених позовних вимог та, як наслідок, наявності підстав для їх часткового задоволення.

Однак, колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, частково не погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції та вважає їх частково необґрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Служба судової охорони, відповідно до ст.161 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016р. №1402-VIII, є державним органом у системі правосуддя для забезпечення охорони і підтримання громадського порядку в судах, що підзвітна Вищій раді правосуддя та підконтрольна Державній судовій адміністрації України.

Служба судової охорони складається з центрального органу управління та територіальних підрозділів Служби.

Територіальні підрозділи Служби судової охорони утворюються як юридичні особи.

Фінансування Служби судової охорони здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно з ч.1 ст.165 Закону №1402-VIII, грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки та доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

За змістом ч.2 вказаної статті, грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України на рівні не нижчому, ніж установлений для поліцейських, та повинно стимулювати до комплектування Служби судової охорони кваліфікованими співробітниками.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони» від 03.04.2019р. №289 затверджені схеми посадових окладів, тарифних розрядів та коефіцієнтів за основними посадами і спеціальними званнями співробітників Служби судової охорони та встановлено, що порядок виплати грошового забезпечення затверджується Державною судовою адміністрацією.

Так, механізм виплати грошового забезпечення співробітникам Служби судової охорони було затверджено наказом ДСА України від 26.08.2020р. №384.

Як передбачено п.п.4-7 цього Порядку, грошове забезпечення співробітників Служби судової охорони включає: щомісячні основні (посадовий оклад, оклад за спеціальним званням та надбавка за стаж служби) та щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, премія), а також одноразові додаткові види грошового забезпечення (винагороди, допомоги).

Відповідно до п.п.8 та 10 Порядку №384, грошове забезпечення виплачується співробітникам, які призначені на штатні посади в центральний орган управління Служби та територіальних управліннях Служби. Грошове забезпечення співробітникам виплачується за місцем проходження служби виключно в межах фондів оплати праці співробітників, затверджених у кошторисах Служби або територіального управління Служби на грошове забезпечення.

Періоди, за які грошове забезпечення не виплачується, передбачені у п.11 Порядку №384, до яких, серед іншого, було віднесено час надання співробітникам відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати.

Разом із тим, грошове забезпечення, що належить до виплати співробітнику та своєчасно не виплачене або виплачене в меншому ніж належало розмірі, виплачується за весь період, протягом якого, співробітник мав на нього право, але не більше ніж за три роки, що передували зверненню за одержанням грошового забезпечення (п.15 розділу І Порядку №384).

Пунктом 16 розділу І Порядку №384 визначено, що звернення співробітника щодо виплати грошового забезпечення розглядаються Службою судової охорони або відповідним територіальним управлінням Служби судової охорони в установленому законодавством порядку.

Виплата грошового забезпечення співробітника за поточний місяць здійснюється щомісяця не пізніше останнього робочого дня місяця (п.17 Порядку №384).

У контексті спірних правовідносин, колегія суддів звертає увагу на те, що у відповідності до указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022р. за №64/2022 (затв. Законом України від 24.02.2022р. №2102-IX), з 24.02.2022р. 05 години 30 хвилин в Україні введено режим воєнного стану строком на 30 діб.

У подальшому, строк дії особливого правового режиму в Україні було продовжено Указами Президента України від 14.03.2022р. за №133/2022, від 18.04.2022р. за №259/2022, від 17.05.2022р. за №341/2022, від 12.08.2022р. за №573/2022, від 07.11.2022р. №757/2022 та Указом Президента України від 06.02.2023р. за №58/2023, яким строк дії воєнного стану в Україні - продовжено з 05 години 30 хвилин 19.02.2023р. строком на 90 діб.

Також, на виконання Указів Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022р. №64 та №69 «Про загальну мобілізацію» Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022р. за №168, в п.1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 грн. щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі та стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 грн. в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).

Пунктом 3 вказаної Постанови, Міністерству фінансів України доручено опрацювати питання стосовно збільшення видатків відповідним розпорядникам бюджетних коштів для забезпечення реалізації цієї постанови.

Дана Постанова набрала чинності з дня її опублікування та застосовувалася з 24.02.2022р. (п.5 Постанови №168).

Як загальновідомо, постановою Кабінету Міністрів України від 07.07.2022р. за №793 внесені, зокрема, такі зміни до Постанови №168:

- в абз.1 п.1 Постанови слова і цифри «додаткова винагорода в розмірі 30000 грн. щомісячно» було замінено словами і цифрами «додаткова винагорода в розмірі до 30000 грн. пропорційно в розрахунку на місяць»;

- п.1 Постанови доповнено новим абзацом наступного змісту: «Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення»;

- доповнено Постанову п.21, за яким, порядок та умови виплати додаткової винагороди, а також одноразової грошової допомоги, передбачених цією постановою, визначаються керівниками відповідних міністерств та державних органів.

Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 20.01.2023р. №43, що набрала чинності 21.01.2023р., було внесено зміни до вказаної вище Постанови №168: у п.1 у першому реченні абз.1 слова «військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора,», «співробітникам Служби судової охорони» - виключено.

Аналіз положень зазначених вище нормативно-правових актів дає підстави для висновку, що з 24.02.2022р. Кабінет Міністрів України встановив співробітникам Служби судової охорони на період дії воєнного стану в Україні додаткову винагороду, яка підлягає їм виплаті в порядку та на умовах, визначених ДСА України.

Таким чином, 31.10.2022р. наказом ДСА України №396 затверджено «Порядок і умови виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди на період дії воєнного стану».

Згідно з п.3 Порядку №396, додаткова винагорода виплачується співробітникам в період дії воєнного стану, за час проходження ними служби, зокрема, тим, які виконують службові обов`язки за штатними посадами або ж на яких у встановленому порядку покладено тимчасове виконання обов`язків за іншими посадами згідно з умовами, передбаченими цим Порядком.

Пунктом 7 згаданого Порядку унормовано, що додаткова винагорода виплачується в таких розмірах:

30000 грн. - співробітникам, які проходять службу в районах ведення бойових дій, пропорційно в розрахунку на місяць;

10000 грн. - іншим співробітникам пропорційно в розрахунку на місяць;

100000 грн. - співробітникам, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки та оборони, відсічі та стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів у розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.

У силу п.4 Порядку №396, виплата додаткової винагороди здійснюється центральним органом управління та територіальними управліннями Служби судової охорони за місцем проходження служби співробітника, де він призначений на штатну посаду. Підставою для виплати додаткової винагороди співробітникам є наказ Служби або територіального управління Служби.

У п.2 постанови Кабінету Міністрів України від 07.07.2022р. №793 та п.4 наказу ДСА України від 31.10.2022р. №396 передбачено, що ці нормативно-правові акти набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24.02.2022р.

За обставин даної справи, позивачу у період з 24.02.2022р. додаткова винагорода, передбачена Постановою №168 не нараховувалась та не виплачувалась.

Колегія суддів звертає увагу, що 06.04.2023р. Верховним Судом було розглянуто зразкову справу №260/3564/22, предметом позову якої були позовні вимоги про визнання протиправними дій (бездіяльності) ТУ ССО щодо ненарахування та невиплати додаткової винагороди, встановленої Постановою №168, зобов`язання відповідача нарахувати і виплатити таку винагороду, починаючи з 24.02.2022р. (стягнення з відповідача суми додаткової винагороди за певний період).

Ухвалюючи рішення на користь позивача (яке підтримала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.09.2023р.), Верховний Суд наголошував на тому, що встановлена Постановою №168 додаткова винагорода є складовою грошового забезпечення співробітників Служби судової охорони, яку держава взяла на себе обов`язок виплачувати їм на період дії воєнного стану в Україні.

Суд зазначив, що у первинній редакції Постанови №168 розмір додаткової винагороди для співробітників Служби судової охорони, крім тих із них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів, був визначений у фіксованому розмірі - 30000 грн. щомісячно. Водночас, з урахуванням змін до Постанови №168, внесених Кабінетом Міністрів України Постановою №793, розмір цієї додаткової винагороди визначений у граничному розмірі «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць».

Проте, в обох зазначених постановах Кабінету Міністрів України (№168 і №793) передбачено, що вони набирають чинності з дня їх опублікування та застосовуються з 24.02.2022р.

Зважаючи на ч.1 ст.58 Конституції України, відповідно до якої, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, Верховний Суд зазначив про те, що надання нормативно-правовому акту ретроактивної дії не порушуватиме принципи незворотності дії в часі та правової визначеності, якщо ці зміни не погіршують правове становище особи: не встановлюють або ж не посилюють юридичну відповідальність, не скасовують і не обмежують чинні права і свободи.

Також, Суд дійшов висновку, що зміст внесених Постановою №793 змін до Постанови №168 в частині визначення розміру додаткової винагороди «до 30000 гривень пропорційно в розрахунку на місяць» замість « 30000 гривень щомісячно» не свідчить про те, що такі зміни вплинули на розмір винагороди, оскільки за загальним правилом заробітна плата (грошове забезпечення) виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час, а відтак визначена Урядом «пропорційність» із прив`язкою до місячного періоду фактично передбачає виплату додаткової винагороди в розмірі 30000 грн. на місяць за умови відпрацювання норми робочого часу відповідного місяця.

З огляду на викладене, на думку Верховного Суду, зазначені зміни у правовому регулюванні спірних правовідносин не змінили обсягу права позивача на отримання додаткової винагороди в розмірі 30000 грн. на місяць, передбаченому Постановою №168 у первинній редакції.

Встановлено, що п.21 постанови Кабінету Міністрів України №168 (у редакції Постанови №793), на виконання якого прийнятий Порядок №396, уповноважено керівників відповідних міністерств та державних органів, до яких, зокрема, належить ДСА України, визначити порядок і умови виплати додаткової винагороди, передбаченої цією Постановою.

У зв`язку з цим, Суд дійшов висновку, що визначення в п.7 Порядку №396 розмірів додаткової винагороди співробітникам Служби судової охорони за певними критеріями виходить за межі наданих ДСА України повноважень.

Крім того, Верховний Суд не вбачав підстав для застосування до цих спірних правовідносин Порядку №396 і в частині визначених ним порядку і умов виплати співробітникам Служби судової охорони додаткової винагороди, оскільки спірні правовідносини виникли до прийняття і набрання чинності цим Порядком. Водночас, оскільки у спірний період однорідні правовідносини стосовно порядку виплати грошового забезпечення були врегульовані Порядком №384, що й підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Верховний Суд зазначив, що висновки у даній зразковій справі щодо застосування Постанови №168 у посутньому зв`язку із положеннями ст.43 та 58 Конституції України, ст.161,165 Закону №1402-VIII, нормами Порядку №384 та Порядку №396 належить застосовувати в адміністративних справах про виплату на користь співробітників Служби судової охорони додаткової винагороди у правовідносинах, що виникли з 24.02.2022р.

Зважаючи на те, що предмет спору у цій адміністративній справі та суб`єктний склад учасників є фактично аналогічними, що і в зразковій справі №260/3564/22 (тобто дана справа має ознаки типової справи), колегія суддів при вирішенні даної справи враховує правові висновки Верховного Суду, що викладені у зразковій справі та погоджується з висновком суду 1-ї інстанції стосовно наявності у позивача права на виплату додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168.

У той же час, надаючи оцінку рішенню суду 1-ї інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача, колегія суддів звертає увагу на те, що 01.06.2022р. позивачу припинено виплату грошового забезпечення, що, власне, і не заперечується останнім.

Позивач переконаний, що таке припинення виплати грошового забезпечення є протиправним, оскільки станом на 15.07.2022р. (дата надання відповіді на адвокатський запит відповідачем) позивач не є звільненим з ТУ ССО в Херсонській області та перебуває в статусі співробітника Служби судової охорони. За змістом же відзиву на позову заяву та апеляційної скарги, відповідач ненарахування та невиплату позивачу грошового забезпечення з 01.06.2022р. обґрунтовує фактичною відсутністю ОСОБА_1 на службі через його перебування на тимчасово окупованій території.

Так, за фактом перебування співробітників (працівників) ТУ ССО у Херсонській області на тимчасово захопленій території та встановлення причин невиконання ними вимог наказу ССО «Про тимчасове переміщення командування, співробітників та інших працівників територіального управління Служби судової охорони у Херсонській області» від 20.04.2022р. №147 (зі змінами) було призначено та проведено службове розслідування на підставі наказу «Про призначення службового розслідування та створення дисциплінарної комісії» від 06.05.2022р. №167.

У свою чергу, наказом ССО від 06.05.2022р. №168, на час проведення службового розслідування співробітники (працівники) ТУ ССО Херсонській області, які не вийшли на підконтрольну Україні територію, у тому числі й позивач, відсторонені від виконання службових обов`язків.

18.05.2022р. наказом ССО «Про тимчасове переміщення співробітників та інших працівників з тимчасово окупованих територій України» за №186, зокрема, начальнику ТУ ССО у Херсонській області визначено (наказано) до 31.05.2022р. забезпечити переміщення співробітників (працівників) підпорядкованого територіального управління, які знаходяться на тимчасово окупованій території на підконтрольну Україні територію та з 01.06.2022р. призупинити виплату грошового забезпечення (заробітної плати) співробітникам (працівникам), які залишились на тимчасово окупованій території.

При цьому, як вбачається зі змісту листа ССО від 04.08.2022р. за №30/30.06.1-756 (як відповіді на адвокатський запит адвоката Буженка Ю.С. в інтересах позивача), оскільки здійснення подальшої виплати грошового забезпечення співробітникам ТУ ССО у Херсонській області, які не вийшли у визначені строки на підконтрольну Україні територію, суперечило б вимогам чинного законодавства, таким особам з 01.06.2022р. призупинено виплату грошового забезпечення (з можливістю поновлення після їх виходу з тимчасово окупованої території).

Встановлені судом обставини підтверджується як відповідними наказами, долученими ТУ ССО у Херсонській області до апеляційної скарги, так і довідкою про нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення, наданою ним до позовної заяви.

Тобто, з огляду на вищевикладене, події у даній справі відбувались у наступній хронології:

- 06.10.2021р. - прийняття позивача на службу в ТУ ССО у Херсонській області;

- 06.05.2022р. - відсторонення позивача від виконання обов`язків;

- 01.06.2022р. - призупинення виплати грошового забезпечення позивача;

- 12.08.2022р. - звільнення позивача зі служби та виключення зі списків особового складу ТУ ССО у Херсонській області за власним бажанням.

У світлі встановлених обставин, колегія суддів наголошує на тому, що періоди, за які грошове забезпечення не виплачується, передбачені в п.11 Порядку №384, у відповідності до якого грошове забезпечення не виплачується: 1) за час надання співробітникам відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати; 2) за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше; 3) за час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров`я понад встановлені чинним законодавством строки.

За змістом п.13 Порядку №384, призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом Служби або територіального управління Служби.

Судова колегія враховує, що ОСОБА_1 не спростовує факту відсутності його на службі в ТУ ССО у Херсонській області у спірний період, тобто з моменту відсторонення від виконання обов`язків, з подальшим призупиненням виплати грошового забезпечення (відповідно до п.13 Порядку №384), по день його звільнення. Доказів на підтвердження зворотного до суду не надано. Також, у матеріалах справи відсутні і будь-які докази (або доводи) поважності причин відсутності на службі та невиконання наказів про переміщення.

Згадані вище накази від 20.04.2022р. №147, від 06.05.2022р. №167, від 06.05.2022р. №168 та від 18.05.2022р. №186 позивачем не були оскаржені.

Докази їх недійсності в матеріалах справи відсутні.

У даній справі факт відсутності позивача на службі у період з 01.06.2022р. до 12.08.2022р. не є спірним.

Таким чином, з огляду на наявні в матеріалах справи докази щодо обставин невиплати позивачу грошового забезпечення у період його відсутності по день його звільнення, а також не наведення позивачем будь-яких причин поважності відсутності на службі у зазначений період, суд вважає дії відповідача щодо припинення виплати позивачу у період з 01.06.2022р. (тобто дня видання наказу про призупинення виплат) грошового забезпечення на підставі п.п.2 п.11 Порядку №384 - правомірними.

Повертаючись до наявності у позивача права на нарахування та виплату йому з 24.02.2022р. по 12.08.2022р. додаткової винагороди відповідно до Постанови №168 та вирішуючи позовні вимоги в частині періоду виплати позивачу такої винагороди, суд апеляційної інстанції наголошує, що саме у період з 01.06.2022р. (тобто дня видання наказу про призупинення виплати грошового забезпечення, що закріплено у п.13 Порядку №384, а не дня відсторонення позивача від виконання обов`язків, як помилково вважає апелянт) по 12.08.2022р. у ОСОБА_1 було відсутнє право на отримання грошового забезпечення.

У контексті зазначеного, колегія суддів звертає увагу і на те, що наказом ССО від 18.05.2022р. №186 начальнику ТУ ССО у Херсонській області було визначено кінцевий термін для забезпечення переміщення його співробітників (працівників), які знаходяться на тимчасово окупованій території на підконтрольну Україні - 31.05.2022р., і лише починаючи з 01.06.2022р. було наказано призупинити виплату грошового забезпечення (заробітної плати) співробітникам (працівникам), які залишились на тимчасово окупованій території

Враховуючи всі обставини справи у сукупності, з огляду на наявні в матеріалах справи докази, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість задоволення позовних вимог у цій частині шляхом визнання протиправною бездіяльності ТУ ССО у Херсонській області, яка полягає у не нарахуванні та не виплаті з 24.02.2022р. по 31.05.2022р. включно позивачу додаткової винагороди, передбаченої Постановою №168 та зобов`язання нарахувати та виплатити позивачу спірну додаткову винагороду, у розмірі - 30000 грн. щомісячно за період з 24.02.2022р. по 31.05.2022р. включно.

Що ж стосується вимог щодо виплати позивачу грошової компенсації за 18 календарних днів невикористаної щорічної основної оплачуваної відпустки, за фактичний час служби у 2022р., то слід зазначити про те, що за правилами п.8 розділу ІІІ Порядку №384, співробітникам, які звільняються зі служби, виплачується грошова компенсація за всі невикористані ними дні щорічної основної відпустки, а також додаткової відпустки, відповідно до вимог законодавства про відпустки, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого співробітник має на день звільнення. При цьому, одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру місячного грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку зазначається в наказі Служби або територіального управління Служби про звільнення зі служби.

Відповідно до п.28 розділу І цього ж Порядку, співробітникам, які звільняються зі служби та в установленому порядку мають право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні, нарахування такої допомоги здійснюється з розрахунку місячного грошового забезпечення з урахуванням щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, що мають постійний характер, установлених на день звільнення та премії, розрахованої відповідно до п.30 розділу І цього Порядку.

Зважаючи на встановлені судом обставини відсторонення позивача від виконання обов`язків (до моменту його звільнення), а також той факт, що станом на день звільнення зі служби право на отримання місячного грошового забезпечення позивач беззаперечно не мав, відповідач правомірно не здійснив розрахунок грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки у 2022р., про що цілком вірно зазначив у своїй апеляційній скарзі з посиланням на накази про призупинення виплати грошового забезпечення.

Відтак, позовні вимоги у цій частині задоволенню не підлягають.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є суттєвими і свідчать про невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи та невірне застосування ним норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. У свою чергу, рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні інших позовних вимог відповідачем не оскаржується.

До того ж, слід також зазначити й про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій або бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок стосовно доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Однак, варто звернути увагу на те, що твердження позивача щодо порушення його прав також мають підтверджуватися належними та допустимими доказами, а не ґрунтуватися на припущеннях та суб`єктивній думці останнього.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»).

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення має засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші зазначені в апеляційній скарзі аргументи відповідача, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

У силу вимог ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду 1-ї інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Отже, в обсязі встановлених обставин та враховуючи, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також у зв`язку із тим, що деякі висновки суду частково не відповідають обставинам справи, судова колегія, діючи виключно в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги ТУ ССО у Херсонській області, у відповідності до ч.1 ст.317 КАС України, вважає за необхідне скасувати рішення суду 1-ї інстанції в частині задоволення позовних вимог та прийняти нове в цій частині нове - про їх часткове задоволення.

Керуючись ст.ст.308,311,315,317,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Територіального управління Служби судової охорони у Херсонській області - задовольнити.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 січня 2024 року в частині задоволення позовних вимог - скасувати та ухвалити в цій частині нове, яким позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Служби судової охорони у Херсонській області, що полягає у не нарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 додаткової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 року №168.

Зобов`язати Територіальне управління Служби судової охорони у Херсонській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову винагороду, встановлену постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 року №168, у розмірі - 30000 грн. щомісячно за період з 24.02.2022 року по 31.05.2022 року включно.

В іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 січня 2024 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено: 26.09.2024р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов

Судді: М.П. Коваль

В.О. Скрипченко