Ухвала

від 05.01.2024 по справі 132/19/24

КАЛИНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 132/19/24

У Х В А Л А

Іменем України

"05" січня 2024 р. Суддя Калинівського районного суду Вінницької області Аліменко Ю.О.

розглянувши заяву представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Лемешівка Агро Плюс» - адвоката Старого Миколи Миколайовича про забезпечення позову,

ВСТАНОВИВ:

04.01.2024 року до суду звернулося ТОВ «Лемешівка Агро Плюс» із позовом до ОСОБА_1 , ФГ «Поділля Н», в якому просить: 1) визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, кадастровий номер 052164000:06:002:0322 укладений між ОСОБА_1 та ФГ «Поділля Н»; 2) визнати поновленим договір оренди землі №б/н від 05 квітня 2012 року, що укладений між орендарем ТОВ «Лемешівка Агро Плюс» та орендодавцем ОСОБА_1 шляхом визнання укладеною додаткову угоду № 1 до договору оренди земельної ділянки від 05 вересня 2016 року, що укладена між орендарем ТОВ «Лемешівка Агро Плюс» та орендодавцем ОСОБА_1 ; 3) відшкодувати понесені судові витрати.

Одночасно із позовною заявою надійшла заява ТОВ «Лемешівка Агро Плюс» про забезпечення позову, у якій позивач просить забезпечити позов шляхом накладення заборони суб`єктам державної реєстрації прав на нерухоме майно вчиняти реєстраційні дії щодо земельних ділянок з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, стосовно земельної ділянки, площею 3,0317 га., кадастровий номер 052164000:06:002:0322, яка належить на праві приватної власності ОСОБА_1 та знаходиться на території Калинівської ОТГ, Хмільницького району Вінницької області (раніше Лемешівська сільська рада Калинівського району Вінницької області).

В обґрунтування заяви посилається на те, що відповідач може на час розгляду справи в суді здійснювати протиправні дії, пов`язані із спірною земельною ділянкою, як то вільно розірвати договір та укладати інші договори оренди такої земельної ділянки тощо. Таким чином, зникне предмет позову та розгляд справи стане недоцільним та неефективним. Укладення нового договору з іншою особою унеможливить виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Згідно з ч. 1ст. 149ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Частиною 1 статті 150 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується зокрема: забороною вчиняти певні дії; встановленням обов`язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання.

Відповідно до ч. 2 ст.150 ЦПК України, суд може застосувати кілька видів забезпечення позову.

За змістом ч. 2 ст. 149 ЦПК України, забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Згідно з ч. 3 ст. 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Пленум Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 22 грудня 2006 року у п.4 роз`яснив, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 826/10936/18.

Одним із критеріїв обґрунтованості заяви є наявність причинного зв`язку між конкретним видом забезпечення позову, про який йдеться у відповідній заяві, та наслідком у формі потенційної загрози виконанню рішення суду.

Метою забезпечення позову, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Разом з тим, суд враховує, що заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Обрання належного, відповідного до предмета спору, заходу забезпечення позову сприяє дотриманню принципу співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти збалансованості інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 висловлено позицію про те, що необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод "Право на ефективний засіб юридичного захисту" встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв`язку із застосуванням відповідних заходів.

Предметом зазначеного позову є, визнання недійсним договору оренди землі кадастровий номер 052164000:06:002:0322 та визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди землі.

Як вбачається із поданого позивачем позову, відповідач у справі ОСОБА_1 є власником земельної ділянки, кадастровий номер 052164000:06:002:0322, розміром 3,0317 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Лемешівської сільської ради Хмільницького (колишнього Калинівського) району Вінницької області.

Між сторонами виник спір щодо права оренди земельної ділянки кадастровий номер 052164000:06:002:0322 площею 3,0317 га та дійсність укладених щодо неї договорів.

Пред`явлені позивачем вимоги про визнання договору оренди землі недійсним, визнання укладеною додаткову угоду є немайновими.

Можливе рішення суду у цій справі - рішення про визнання, тобто рішення, яким підтверджується наявність або відсутність певних зобов`язальних правовідносин між сторонами, наявність або відсутність юридичних фактів.

Відповідно до частин 2 статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» таке рішення може бути підставою для внесення реєстратором до Державного реєстру запису про скасування державної реєстрації права оренди.

Будь-якого іншого виконання, у тому числі примусового, можливе рішення суду не передбачає.

Вимог майнового характеру позивач не пред`являв і право власності ОСОБА_1 на земельну ділянку кадастровий номер 052164000:06:002:0322, розміром 3,0317 га не оспорюється, а предметом спору є виключно зобов`язально-правові (договірні) відносини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Такі заходи забезпечення позову, як заборона вчиняти певні дії, мають на меті запобігти невиправданому порушенню прав та інтересів позивача, тобто, невжиття таких заходів може істотно ускладнити ефективний захист прав та інтересів позивача, за захистом яких він і звернувся до суду.

При цьому заборона суб`єктам державної реєстрації прав на нерухоме майно на вчинення будь-яких реєстраційних дій в цілому щодо об`єкта нерухомого майна може призвести до істотних негативних наслідків, а саме - порушення прав та охоронюваних законом інтересів власника земельної ділянки.

Натомість, враховуючи зміст вимог позову ТОВ «Лемешівка Агро Плюс» таке втручання, не є виправданим, оскільки воно не спрямоване на забезпечення виконання рішення суду.

Встановлені обставини свідчать про те, що у даній справі забезпечення позову у обраний позивачем спосіб не відповідає ч. 1 ст. 6 Конвенції та порушує ч. 1 ст. 1 Першого протоколу до цієї Конвенції та не відповідає предмету спору.

Отже, забезпечення позову в обраний позивачем спосіб не є співмірним із заявленими позовними вимогами і виходить за межі позовних вимог та може призвести до невиправданого обмеження майнових прав відповідача РозбіцькогоВ.І оскільки власнику обмежується можливість розпоряджатися та використовувати належне йому майно.

При цьому, суд звертає увагу на те, що заявник не позбавлений можливості в подальшому повторно ініціювати перед судом питання про забезпечення позову на будь-якій стадії розгляду справи у разі встановлення відповідних підстав для цього.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 149-155, 157, 353, 354 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Лемешівка Агро Плюс» - адвоката Старого Миколи Миколайовича про забезпечення позову - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Вінницького апеляційного суду протягом 15 днів з дня її проголошення.

Учасник справи, якому ухвала суду не була вручені у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвали суду якщо апеляційна скарга подана протягом пятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя: