Постанова

від 01.01.2024 по справі 914/87/23

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" січня 2024 р. Справа №914/87/23

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого суддіО.С. Скрипчук

суддівО.В. Зварич

О.І. Матущака,

розглянувши у письмовому провадженні матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Промбудкомплект» б/н і дати (вх. № 01-05/3171/23 від 12.10.2033)

на рішення Господарського суду Львівської області від 14.09.2023 (повний текст рішення складено 20.09.2023, м. Львів, суддя О.Ф. Стороженко)

у справі № 914/87/23

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Промбудкомплект», м. Львів

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Авадор», м. Дрогобич Львівської області

про стягнення грошових коштів (за договором оренди) у загальній сумі 34 360,33 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Промбудкомплект», звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авадор» про стягнення грошових коштів (за договором оренди) у загальній сумі 34 360,33 грн.

Позовна заява мотивована порушенням відповідачем зобов`язань, які виникли на підставі договору оренди від 01.07.2020 № 9, у частині повної та своєчасної оплати, що призвело до виникнення боргу у розмірі 20 798, 44 гривень.

За порушення зобов`язання, позивач нарахував відповідачу 3% річних у сумі 5 506,91 грн та «подвійну облікову ставку НБУ» у сумі 8 054,98 грн.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 14.09.2023 в задоволені позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Промбудкомплект» відмовлено повністю.

Місцевий господарський суд дослідивши Рахунки-фактури за січень-листопад 2021 та надані відповідачем платіжні доручення, встановив, що останнім повністю сплачено позивачу нараховані у спірному періоді (01.01.2021-30.11.2021) орендні платежі у загальній сумі 48 672,00 грн, що зумовлює безпідставність тверджень позивача про виникнення у спірному періоді заборгованості з оплати за користування майном.

Також суд першої інстанції вказав, що нарахування позивачем експлуатаційних витрат здійснено без зазначення складових таких витрат (і їх розрахунку) та без надання доказів понесення відповідних витрат, що унеможливлює встановлення дійсної суми експлуатаційних витрат, понесених у спірному періоді (01.01.2021-30.11.2021).

Відтак, недоведеність позивачем факту наявності у відповідача спірного боргу (за період з 01.01.21 до 30.11.21) зумовлює безпідставність позовних вимог про стягнення пені та трьох процентів річних, оскільки позивачем не зазначено факту несвоєчасної сплати відповідачем орендних платежів, що унеможливлює встановлення строку прострочення платежів.

Не погодившись з даним рішенням суду Товариства з обмеженою відповідальністю «Промбудкомплект» подало апеляційну скаргу б/н і дати (вх. № 01-05/3171/23 від 12.10.2033), в якій просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 14.09.2023 та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що відповідач належним чином свої зобов`язання за спірним договором не виконав та не погасив заборгованість у розмірі 20 798,44 грн, що підтверджується Актом звірки взаємних розрахунків за період: 01.01.2021 - 11.08.2022, який надіслано Відповідачу, однак, не повернуто підписаним позивачу.

Разом з тим, у відзиві відповідач звертає увагу, що додатком № 2 до договору оренди № 9 від 01.07.2020 року орендна плата становить 200,00 грн. за 1 кв.м, однак апелянт зазначає, що така ціна встановлювалась лише на один місяць, липень, та з серпня почали діяти попередні умови договору, однак, з незрозумілих причин суд першої інстанції взяв за основу, що з липня 2021 року і до завершення строку користування приміщенням орендна плата нараховується в розмірі 200,00 грн. за 1 кв.м, хоча відповідач отримував рахунки, та своїх зауважень щодо розміру орендної плати не висловлював.

Окрім того, апелянт стверджує, що відповідач не надає доказів погашення заборгованості за орендну плату.

Товариства з обмеженою відповідальністю «Авадор» подало до суду відзив на апеляційну скаргу (Вх №01-04/7028/23), в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області без змін.

Відзив на апеляційну скаргу мотивований тим, що апеляційна скарга є необґрунтованою та висновків місцевого господарського суду не спростовує.

Колегія суддів вказує, що суддя О.В. Зварич перебувала у плановій відпустці з 15.12.2023 по 29.12.2023.

Відповідно до п. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, судова колегія вважає за доцільне зазначити наступне.

Згідно з ч. 2 ст.11 Цивільного кодексу України, підставою виникнення цивільних прав і обов`язків (зобов`язань) є, зокрема, договір.

Статтею 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

01.07.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Промбудкомплект» (позивач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Авадор» (відповідач, орендар) укладено Договір оренди №9, згідно з умовами якого Орендодавцем передано Орендарю у строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно - частину приміщення, площею 15,6 м2, розташованого за адресою: м. Львів, вул. Газова, 26, кім.214.

Згідно із статтею 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до частини 1 статті 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 6 статті 283 Господарського кодексу України передбачено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Факт надання майна в оренду підтверджується двостороннім Актом приймання передачі від 01.07.2020, згідно з яким орендодавець передав, а орендар прийняв для використання у відповідності з умовами Договору оренди №9 «майно» площею 15,6 м2, стан якого відповідає умовам договору.

Пунктом 3.1 Договору встановлено, що розмір орендної плати за 1 м2 складає 300,00 грн, а загальна сума орендних платежів 4680,00 грн у місяць (300грн х 15,6 м2).

Разом з тим, пунктом 9.3. Договору сторони погодили, що зміни і доповнення або розірвання цього Договору допускаються за взаємної згоди сторін.

Колегією суддів встановлено, що 01.07.2020 сторони підписали Додаток №2 до Договору оренди №9 від 01.07.2020, яким п.3.1 Договору викладено в новій редакції, а саме: « 3.1 Орендна плата з 01.07.2020 до 31.07.2020 становить 200,00 грн за 1 м2. З 01 серпня - по домовленості сторін».

Пунктом 2 Додатку №2 встановлено, що всі інші розділи Договору залишаються без змін і сторони підтверджують по них свої зобов`язання.

Даний додаток набирає законної сили з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і є невід`ємною частиною Договору (пункт 3 Додатку №2).

Колегія суддів зазначає, що у зв`язку із укладенням сторонами Додаткової угоди №2 первинний пункт 3.1. Договору №9, що передбачав Орендну плату - 300 грн за 1 кв.м., став нечинним, оскільки був викладений сторонами у новій редакції, яка вступила в дію 01.07.2020 року.

Разом з тим, Додатковою угодою №2 сторони передбачили можливість досягнення окремої домовленості стосовно розміру орендної плати, однак в матеріалах справи відсутні інші домовленості між сторонами щодо зміни розміру орендної плати.

Відтак, колегія суддів критично оцінює посилання апелянта на те, що додатком № 2 орендна плата у 200,00 грн. за 1 кв.м встановлювалась лише на один місяць та з серпня 2020 почали діяти попередні умови договору, оскільки сторони погодили, що додаток № 2 є невідємною частиною договору, а відтак є чинним впродовж дії всього договору. Доказів досягнення інших домовленостей щодо ціни оренди між сторонами в матеріалах справи відсутні.

Статтею 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно зі статтею 286 Господарського кодексу України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Згідно з умовами п. 3.2 Договору, Відповідач (Орендар) зобов`язався сплачувати орендну плату щомісяця, до 30 числа поточного місяця.

Умовами п.3.4, 3.5 Договору передбачено надання Орендодавцем (Орендарю) щомісячних рахунків щодо компенсації експлуатаційних видатків, які підлягали оплаті до п`ятого числа місяця, наступного за звітним.

Апелянт зазначає, що відповідач належним чином свої зобов`язання за спірним договором не виконав та не погасив заборгованість у розмірі 20 798,44 грн, що підтверджується Актом звірки взаємних розрахунків за період: 01.01.2021 - 11.08.2022, який надіслано Відповідачу, однак, не повернуто підписаним позивачу.

Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій.

Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій, зокрема надання послуг, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом. Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суд від 19.04.2018 р. у справі № 905/1198/17, від 24.10.2018 у справі №905/3062/17, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18, від 04.12.2019 у справі №916/1727/17.

Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 916/499/20 від 21.12.2020.

Наявний в матеріалах справи акт звірки розрахунків за період з 01.01.2021 по 11.08.2022 (том 1, а/с 10) підписаний тільки апелянтом, відтак не береться до уваги колегією суддів.

Разом з тим, дослідивши Рахунки-фактури за січень-листопад місяці 2021 року, судом встановлено, що загальна сума нарахованих Позивачем за спірний період (01.01.2021-30.11.2021) орендних платежів складає 40 560,00 грн без ПДВ, а з ПДВ 48 672,00грн; загальна сума нарахованих Позивачем за спірний період (01.01.2021-30.11.2021) експлуатаційних витрат складає 2 822,50 грн без ПДВ, а з ПДВ -3 387,00грн.

На спростування позовних вимог відповідачем надано суду докази сплати орендних платежів, а саме: платіжне доручення №364 від 16 листопада 2021 на суму 9 474, 56 грн; платіжне доручення №356 від 01 листопада 2021 на суму 18 387, 00 грн; платіжне доручення №335 від 08 вересня 2021 на суму 5 217, 00 грн; платіжне доручення №302 від 11 березня 2021 на суму 3 588, 00 грн; платіжне доручення №284 від 16 лютого 2021 на суму 5130, 00 грн; платіжне доручення №271 від 02 лютого 2021 на суму 5 295, 00 грн; платіжне доручення №266 від 21 січня 2021 на суму 4 809, 00 грн.

Вищевикладене спростовує доводи апеляційної скарги про те, що позивачем не надано доказів погашення заборгованості.

Відповідачем згідно з наданими платіжними дорученнями сплачено позивачу у 2021 році грошові кошти у загальній сумі 51 900,56 грн, яка повністю покриває суму зазначених позивачем орендних платежів у спірному періоді (01.01.2021-30.11.2021), що складає 48 672,00 грн.

Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що у відповідача борг з орендних платежів за спірний період (01.01.2021-30.11.2021) відсутній, що зумовлює безпідставність позовної вимоги про стягнення боргу за оренду майна.

Недоведеність позивачем факту наявності у відповідача спірного боргу (за період з 01.01.21 до 30.11.21) зумовлює безпідставність позовних вимог про стягнення пені та трьох процентів річних, оскільки позивачем не зазначено факту несвоєчасної сплати відповідачем орендних платежів, що унеможливлює встановлення строку прострочення платежів.

Таким чином, доводи скаржника не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги, ці доводи не спростовують фактів, покладених в основу рішення Господарського суду Львівської області від 14.09.2023 року у справі №914/87/23.

За приписами частин 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ч.ч.1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов`язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Підсумовуючи вищевказане, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законне обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, апеляційні скарги без задоволення.

З огляду на те, що суд залишає апеляційні скарги без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржників відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись, ст.ст. 269, 270, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд -

П О С Т А Н О В И В :

1.Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Промбудкомплект» б/н і дати (вх. № 01-05/3171/23 від 12.10.2033) залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду Львівської області від 14.09.2023 у справі № 914/87/23 залишити без змін.

3. Судовий збір сплачений за апеляційну скаргу покласти на апелянта.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Строки та порядок оскарження постанов апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

Головуючий суддя О.С. Скрипчук

СуддяО.В. Зварич

Суддя О.І. Матущак