Рішення

від 08.01.2024 по справі 917/1850/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21

E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/

Код ЄДРПОУ 03500004

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.01.2024 Справа № 917/1850/23

Суддя Киричук О.А. при секретарі судового засідання Тертичній О.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовною заявою Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» (04112, м. Київ, вул. О.Теліги, 6-В, корп. 4, ідентифікаційний код 20033533)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма "ЛІДВЕР" (Ідентифікаційний код: 13939150 37500, Полтавська обл., Лубенський р-н, вул. Лубенського Петра, 10)

про стягнення 218 971,03 грн,

без виклику представників сторін,

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма "ЛІДВЕР" про стягнення 218 971,03 грн, в тому числі: втрати від інфляції - 169 395,89грн., три відсотки річних 49 575,14грн.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 13.10.23р. суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі № 917/1850/23, справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, встановити строки для вчинення учасниками справи процесуальних дій.

14.11.23 від відповідача надійшов відзив на позов.

17.11.23 від позивача надійшла відповідь на відзив.

Інші заяви по суті справи до суду не надходили.

При розгляді матеріалів справи суд встановив, що позовну заяву, що розглядається в даній справі, подано без додержання вимог, викладених у ст.164 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, позивачем не доплачено судовий збір в розмірі 600 грн 57 коп.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 18.12.23р. суд постановив залишити позовну заяву без руху, надати позивачу строк до 5 днів з дня вручення даної ухвали для усунення вказаних у ній недоліків позовної заяви шляхом подання до суду доказів сплати судового збору у встановленому розмірі та порядку.

21.12.23 від позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 08.01.24р. суд постановив продовжити розгляд справи №917/1850/23.

Судом враховано, що за ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Для забезпечення процесуальних прав сторін, прийняття рішення судом відкладалося.

Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 233 ГПК України дане рішення прийнято, складено та підписано в нарадчій кімнаті.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі наявні у справі докази, суд встановив наступне.

31.01.2018 року між ПрАТ «СК «УНІКА» та ТОВ «Порше Лізинг Україна» було укладено Договір добровільного страхування транспортного засобу АУДІ (д.р.н. НОМЕР_1 ).

19.12.2018 року на а/д М-03-Київ-Харків сталося ДТП за участю автомобіля МАН (д.р.н. НОМЕР_2 ), під керуванням водія ОСОБА_1 та автомобіля АУДІ (д.р.н. НОМЕР_1 ).

Згідно ухвали Лубенського міськрайонного суду від 08.05.2019(справа №539/1370/19), ДТП сталося внаслідок порушення водієм ОСОБА_1 ПДР України.

На підставі договору страхування та на вимог Закону України «Про страхування», ПрАТ «СК «УНІКА» складено страховий акт та визначено розмір страхового відшкодування в сумі - 672 225,70 грн., що підтверджується платіжним дорученням №096754 від 21.01.2021 року.

30.11.2020 року Господарський суд Сумської обл. виніс рішення у справі № 920/343/20 про задоволення позову ПРАТ «СК «УНІКА» та стягнення з TOB «НВК «Лідвер» грошових коштів у сумі - 573 225,70 грн.

На підставі вищевказаного рішення було видано виконавчий документ у справі № 920/343/20 та пред`явлено на примусове виконання.

Рішення господарського суду Сумської обл., виконано в примусовому порядку, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями приватного виконавця Савенко Ю.О. №613 від 18.01.2021, №632 від 21.01.2021, №2376 від 14.06.2021, №24952 від 15.03.2023.

Позивач вважає, що отримав право на стягнення з відповідача інфляційних втрат від знецінення грошової одиниці України, внаслідок інфляційних процесів в державі та 3% річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України за період прострочення з 09.07.2019 до 15.03.2023 на суму страхового відшкодування. Наведене слугувало підставою для звернення Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" із відповідним позовом до суду про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма "ЛІДВЕР" 218 971,03 грн, в тому числі: втрати від інфляції - 169 395,89грн., три відсотки річних 49 575,14грн.

Відповідач у відзиві на позов зазначив таке:

- датою початку нарахування інфляційних втрат та 3% річних є 09.07.2019, але по змісту даної позовної заяви вказаної дати не вбачається, тому, Відповідачу не зрозуміло чому саме з вказаної дати починає нарахування інфляційних та 3% річних Позивач.

- відповідач має грошове зобов`язання перед Позивачем, що підтверджується рішенням Господарського суду Сумської області від 30.11.2020 року, яке набрало законної сили, 30 грудня 2020 року, але ніяк не з 09.07.2019 як стверджує Позивач.

- витрати за професійну правову допомогу у розмірі 8 000,00 грн. не є співмірними із складністю справи, Позивач та Адвокат не виходили з критерію реальності адвокатських витрат та розумності їх розміру, беручи до уваги предмет позову та складність справи.

За даних обставин, відповідач просив суд відмовити в задоволені позову повністю.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Зазначене також кореспондується з положеннями статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст.599 Цивільного кодексу України).

Суд зазначає, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України.

Отже, за змістом ст.ст.598-609 Цивільного кодексу України рішення суду про стягнення боргу не є підставою для припинення грошового зобов`язання.

Тобто наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України. Право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Аналіз положень статей 11 та 1166 Цивільного кодексу України дозволяє зробити висновок, що підставою виникнення зобов`язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі.

Зобов`язання про відшкодування шкоди виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала шкоди та її результатом - шкодою; вина особи, яка завдала шкоди.

Відповідно до частини другої статті 1166 Цивільного кодексу України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Таким чином, законодавцем встановлена презумпція вини заподіювача шкоди та саме він повинен довести, що шкоди завдано не з його вини.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі № 757/3725/15-ц (провадження № 61-12530св18) зроблено висновок, що «по своїй суті зобов`язання про відшкодування майнової шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру відшкодування. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки відшкодування шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір відшкодування шкоди. Тільки після конкретизації змісту зобов`язання про відшкодування шкоди за допомогою рішення суду або договору про відшкодування шкоди, те чи інше зобов`язання може бути кваліфіковане як грошове, і відповідно може відбутися прострочення боржника (особи, що завдала шкоди) щодо його виконання».

Оскільки в даному випадку конкретизація зобов`язання відповідача відбулось в дату набрання законної сили рішенням Господарського суду Сумської області від 30.11.2020 у справі № 920/343/20 - 15.06.2021 (за даними Єдиного державного реєстру судових рішень. https://reyestr.court.gov.ua/Review/93398831), то нарахування 3% річних та інфляційних втрат до цієї дати є безпідставним.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у нього в силу закону (частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму інфляційних втрат, як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням унаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Кредитору, у свою чергу, згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України належить право вимоги до боржника щодо сплати інфляційних втрат за період прострочення в оплаті основного боргу.

Цивільним кодексом України, як основним актом цивільного законодавства, не передбачено механізму здійснення розрахунку інфляційних втрат кредитора у зв`язку із простроченням боржника у виконанні грошового зобов`язання.

Водночас, частиною першою статті 8 Цивільного кодексу України визначено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону).

Частиною п`ятою статті 4 Цивільного кодексу України передбачено, що інші органи державної влади України у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, можуть видавати нормативно-правові акти, що регулюють цивільні відносини.

Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 Цивільного кодексу України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено право особи отримати компенсацію інфляційних збитків за весь період прострочення. Якщо індекс інфляції в окремі періоди є меншим за одиницю та має при цьому економічну характеристику - «дефляція», то це не змінює його правової природи і не може мати наслідком пропуску такого місяця, оскільки протилежне зруйнує послідовність математичного ланцюга розрахунків, визначену Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою КМУ №1078 від 17.07.2003.

Об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19 роз`яснено, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку щодо їх необгрунтованості частково, оскільки позивач нараховує 3% річних та інфляційні втрати за період з 09.07.2019 по 15.03.2023, тоді як обґрунтованим для нарахування 3% річних є період з 16.06.2021 по 14.03.2023, інфляційних втрат - період з липня 2021 по лютий 2023 (з викладених вище судом підстав та з врахуванням того, що день оплати заборгованості за загальним правилом не включається до періоду прострочення).

За таких обставин суд здійснив власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, відповідно до якого обґрунтованим розміром 3% річних, що підлягають стягненню з відповідача, є 16 405,91 грн та інфляційних втрат - 103 193,18 грн.

В процесі розгляду справи судом було прийнято, досліджено та надано оцінку всім доводам та запереченням позивача та відповідача, надано можливість обґрунтувати свої правові позиції щодо позову.

Згідно із п. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

На підставі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма "ЛІДВЕР" про стягнення 218 971,03 грн, в тому числі: втрати від інфляції - 169 395,89грн., три відсотки річних 49 575,14грн. підлягають частковому задоволенню у розмірі 119 599,09 грн, в тому числі: інфляційних втрат у розмірі 103 193,18 грн, три відсотки річних - у розмірі 16 405,91 грн. В іншій частині вимог - у позові відмовити за необгурунтованістю.

Щодо судових витрат слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що позовні вимоги судом задоволені частково, суд приходить до висновку, що на відповідача слід покласти судовий збір у розмірі 1793,99 грн.

Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 232-233, 237-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма "ЛІДВЕР" Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма "ЛІДВЕР" (Ідентифікаційний код: 13939150 37500, Полтавська обл., Лубенський р-н, вул. Лубенського Петра, 10) на користь Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «УНІКА» (04112, м. Київ, вул. О.Теліги, 6-В, корп. 4, ідентифікаційний код 20033533) інфляційні у розмірі 103 193,18 грн, три відсотки річних у розмірі 16 405,91 грн, а також 1793,99 грн. витрат по сплаті судового збору.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

3. В іншій частині - у позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне рішення складено 08.01.24 р.

Суддя Киричук О.А.