Постанова

від 03.06.2024 по справі 917/1850/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2024 року м. Харків Справа № 917/1850/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Пуль О.А. , суддя Тарасова І.В.

розглянувши у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "ЛІДВЕР" (вх. № 451 П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 08.01.2024 у справі №917/1850/23 (прийняте у приміщенні Господарського суду Полтавської області суддею Киричуком О.А., повний текст рішення складено 08.01.2024)

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "УНІКА", м.Київ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "ЛІДВЕР", м.Лубни, Лубенський район, Полтавська область,

про стягнення 218971,03 грн,

ВСТАНОВИВ:

В жовтні 2023 року Приватне акціонерне товариство Страхова компанія УНІКА звернулось до Господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробнича фірма "ЛІДВЕР" 218 971,03 грн, в тому числі: втрати від інфляції - 169 395,89 грн, три відсотки річних 49 575,14 грн.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 08.01.2024 у справі №917/1850/23 позов задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Науково-виробнича фірма "ЛІДВЕР" на користь ПрАТ "Страхова компанія "УНІКА" інфляційні у розмірі 103193,18 грн, три відсотки річних у розмірі 16405,91 грн, а також 1793,99 грн витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду обґрунтовано тим, що оскільки в даному випадку конкретизація зобов`язання відповідача відбулась в дату набрання законної сили рішенням Господарського суду Сумської області від 30.11.2020 у справі № 920/343/20 - 15.06.2021, то нарахування 3% річних та інфляційних втрат до цієї дати є безпідставним. Перевіривши розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку щодо їх необґрунтованості частково, оскільки позивач нараховує 3% річних та інфляційні втрати за період з 09.07.2019 по 15.03.2023, тоді як обґрунтованим для нарахування 3% річних є період з 16.06.2021 по 14.03.2023, інфляційних втрат - період з липня 2021 по лютий 2023. Суд здійснивши власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, визнав обґрунтованим розміром 3% річних, що підлягають стягненню з відповідача 16 405,91 грн та інфляційних втрат - 103 193,18 грн. В іншій частині вимог у позові відмовлено за необґрунтованістю.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ТОВ "Науково-виробнича фірма "ЛІДВЕР" звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Полтавської області від 08.01.2024, в якій скаржник просить скасувати рішення Господарського суду Полтавської області від 08.01.2024 у справі №917/1850/23 за позовом ПрАТ "Страхова компанія "УНІКА" до ТОВ "Науково-виробнича фірма "ЛІДВЕР" про стягнення інфляційних втрат у розмірі 103 193,18 грн, 3% річних у розмірі 16 405,91 грн та ухвалити нове рішення, яким в позовних вимогах відмовити; судові витрати за подання апеляційної скарги стягнути з позивача.

Скарга обґрунтована тим, що дія ч.2 ст.625 ЦК України не поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку із завданням шкоди. Вказує, що в постанові Верхового суду України від 20.01.2016 у справі №6-2759цс15 зазначено, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України Про виконавче провадження, і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (ст.625 ЦК України). Постановою Верховного суду України від 02.03.2016 у справі №6-2491цс15 встановлено, що дія ст.625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина 5 ст.11 ЦК України не надає підстав для застосування положень ст.625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин. Однак, на думку апелянта, суд першої інстанції вказані обставини не дослідив та належної оцінки їм не надав.

Відповідно до абз.1 ч.10 ст.270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За приписами ч.13 ст.8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 26.03.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "ЛІДВЕР" на рішення Господарського суду Донецької області від 08.01.2024 у справі №917/1850/23. Встановлено позивачу п`ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на апеляційну скаргу з доказами надсилання його копії скаржнику. Встановлено сторонам у справі п`ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі для подання заяв, клопотань тощо. Ухвалено здійснити розгляд справи №917/1850/23 в порядку спрощеного провадження, без повідомлення учасників справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.05.2024 у зв`язку зі звільненням у відставку головуючого судді Бородіної Л.І., яка входила до складу колегії суддів, для здійснення розгляду судової справи №917/1850/23 визначено новий склад колегії суддів: головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Тарасова І.В., суддя Пуль О.А.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 02.05.2024 прийнято до провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "ЛІДВЕР" (вх. № 451 П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 08.01.2024 у справі №917/1850/23. Розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "ЛІДВЕР" (вх. № 451 П/2) на рішення Господарського суду Полтавської області від 08.01.2024 у справі № 917/1850/23 ухвалено здійснити у порядку письмового провадження без виклику та повідомлення учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи та вимоги, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила.

Як свідчать матеріали справи та встановлено судом першої інстанції, 31.01.2018 між ПрАТ СК УНІКА та ТОВ Порше Лізинг Україна було укладено договір добровільного страхування транспортного засобу АУДІ (д.р.н. НОМЕР_1 ).

19.12.2018 на а/д М-03-Київ-Харків сталося ДТП за участю автомобіля МАН (д.р.н. НОМЕР_2 ) під керуванням водія ОСОБА_1 та автомобіля АУДІ (д.р.н. НОМЕР_1 ).

Згідно ухвали Лубенського міськрайонного суду від 08.05.2019 (справа №539/1370/19) ДТП сталося внаслідок порушення водієм ОСОБА_1 ПДР України.

На підставі договору страхування та вимог Закону України Про страхування ПрАТ СК УНІКА складено страховий акт та визначено розмір страхового відшкодування в сумі 672 225,70 грн.

За платіжним дорученням №096754 від 09.07.2019 ПрАТ СК УНІКА було перераховано ТОВ Порше Лізинг Україна страхове відшкодування у розмірі 672 225,70 грн.

У квітні 2020 року Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "УНІКА" звернулось до Господарського суду Сумської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Лідвер" про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) в розмірі 573 552,70 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані виплатою позивачем вигодонабувачу (ТОВ "Порше Лізинг Україна") страхового відшкодування, згідно договору добровільного комплексного страхування на транспорті №245001/4098/0002924 від 31.01.2018, внаслідок чого до позивача перейшло право вимоги до відповідача, як власника транспортного засобу та працедавця особи, яку було визнано винною у ДТП.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 30.11.2020 у справі № 920/343/20 за позовом ПРАТ СК УНІКА до TOB НВК Лідвер про стягнення 573 225,70 грн позов задоволено, стягнуто з TOB НВК Лідвер 573 225,70 грн шкоди.

На підставі вищевказаного рішення було видано виконавчий документ у справі № 920/343/20 та пред`явлено до примусового виконання.

Рішення Господарського суду Сумської області виконано в примусовому порядку, на підтвердження чого надано платіжні доручення: №613 від 18.01.2021 на суму 18045,41 грн, №632 від 21.01.2021 на суму 237,31 грн, №2376 від 14.06.2021 на суму 241590,81 грн, №24952 від 15.03.2023 на суму 321950,56 грн.

Позивач вважає, що отримав право на стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України за період прострочення з 09.07.2019 до 15.03.2023 на суму страхового відшкодування.

Наведені обставини і стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

Колегія суддів дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права в межах доводів та вимог апеляційної скарги, приходить до висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 ч.2 ст.11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст.509 ЦК України, ст.173 Господарського кодексу України (надалі ГК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ст.526 ЦК України, яка кореспондується з ч.1 ст.193 ГК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст.599 ЦК України).

В обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що дія ч.2 ст.625 ЦК України не поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку із завданням шкоди. В постанові Верхового суду України від 20.01.2016 у справі №6-2759цс15 зазначено, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України Про виконавче провадження, і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (ст.625 ЦК України). Постановою Верхового суду України від 02.03.2016 у справі №6-2491цс15 встановлено, що дія ст.625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина 5 ст.11 ЦК України не надає підстав для застосування положень ст.625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду в ухвалі від 02.08.2023 у справі № 904/6760/21 дійшла наступних висновків.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов`язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 суд касаційної інстанції застосував до спірних правовідносин положення статті 625 ЦК України і навів правовий висновок про те, що в наведеній нормі визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт), тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в постанові від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18 зробив висновок, що по своїй суті зобов`язання про відшкодування майнової шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру відшкодування.

Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала шкоди, може бути: 1) договір особи, що завдала шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися, зокрема, про розмір, спосіб, строки відшкодування шкоди; 2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду, в якому визначається спосіб та розмір відшкодування шкоди. Тільки після конкретизації змісту зобов`язання про відшкодування шкоди за допомогою рішення суду або договору про відшкодування шкоди те чи інше зобов`язання може бути кваліфіковане як грошове, і відповідно може відбутися прострочення боржника (особи, що завдала шкоди) щодо його виконання (аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03.04.2019 у справі № 757/3725/15-ц, від 04.12.2019 у справі № 463/389/14-ц).

Такі правові висновки є універсальними і не залежать від підстав завдання шкоди.

У частині другій статті 625 ЦК України зазначено, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій кореспондує обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

З огляду на вказане можна зробити висновок, що з набранням чинності рішення суду про відшкодування шкоди у боржника виникає зобов`язання сплатити точно визначений розмір шкоди, однак саме зобов`язання виникло між сторонами із заподіяння шкоди.

Зобов`язання не є таким, що виникло з рішення суду. Це зобов`язання з відшкодування шкоди, в якому рішенням суду визначено конкретний розмір завданої шкоди та констатовано про наявність зобов`язання між сторонами.

Оскільки відшкодування шкоди можливе і в грошовій формі, то в цьому випадку між сторонами виникло грошове зобов`язання, адже одна сторона зобов`язана сплатити певну визначену грошову суму стягувачу.

Велика Палата Верховного Суду зазначила, що грошове зобов`язання з відшкодування шкоди виникає між сторонами із заподіяння шкоди, а не з рішення суду. Положення частини другої статті 625 ЦК України мають застосовуватись з урахуванням вказаного вище висновку Великої Палати Верховного Суду.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апелянта про те, що дія ч.2 ст.625 ЦК України не поширюється на правовідносини, що виникають у зв`язку із завданням шкоди.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на неврахування судом першої інстанції правових висновків, зроблених Верховним судом України у постановах від 20.01.2016 у справі №6-2759цс15 та від 02.03.2016 у справі №6-2491цс15, з огляду на наступне.

Відповідно до ч.4 ст.236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми).

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність і передбачуваність правозастосування, а отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Учасники спору завжди повинні мати змогу орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент учинення дії.

У рішенні у справі «Sunday Times v. United Kingdom» Європейський суд з прав людини наголосив, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вираз «передбачено законом» охоплює дотримання такого принципу права, як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що цей термін передбачає не лише писане право, як-от норми законів, а й неписане, тобто усталені в суспільстві правила та засади моральності суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика. Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, аби дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Велика Палата Верховного Суду виконує роль найвищої інстанції у вищій судовій інстанції та висновки, викладені в її постановах, за наявності інших, до яких дійшли як колегії, так і палати (об`єднані палати) у будь-якому разі мають найвищу силу. У разі ж наявності різних позицій у самій Великій Палаті застосовується позиція, викладена в постанові з більш пізньою датою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 №755/10947/17).

У даній справі місцевим господарським судом було враховано правові висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року у справі № 757/3725/15-ц, Об`єднаної палати Верховного Суду у постанові від 20.11.2020 у справі №910/13071/19. Судом апеляційної інстанції також враховано правові висновки, зроблені Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 02.08.2023 у справі № 904/6760/21, постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.06.2021 у справі № 910/14341/18.

За таких обставин, як правильно зазначено судом першої інстанції, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, в зв`язку з чим місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що оскільки в даному випадку конкретизація зобов`язання відповідача відбулось в дату набрання законної сили рішенням Господарського суду Сумської області від 30.11.2020 у справі № 920/343/20, то нарахування 3% річних та інфляційних втрат до цієї дати є безпідставним, в іншій частині визнав вимоги обґрунтованими.

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно зі ст.236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до ст.276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі зазначеного, колегія суддів апеляційного суду вважає висновки Господарського суду Полтавської області законними та обґрунтованими. При цьому, доводи скаржника в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення Господарського суду Полтавської області від 08.01.2024 у справі №917/1850/23 без змін як такого, що ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись статтями 129, 269, 270, п.1 ч.1 статті 275, статтями 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "ЛІДВЕР" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Полтавської області від 08.01.2024 у справі №917/1850/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, передбачених пунктами а)-г) частини 3 ст.287 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 03.06.2024

Головуючий суддя Я.О. Білоусова

Суддя О.А. Пуль

Суддя І.В. Тарасова