Рішення

від 08.01.2024 по справі 120/17480/23

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 січня 2024 р. Справа № 120/17480/23

Вінницький окружний адміністративний суд у складі судді Сала Павла Ігоровича, розглянувши в м. Вінниця у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державна судова адміністрація України, про визнання протиправною та скасування постанови,

УСТАНОВИВ:

21.11.2023 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшла позовна заява за підписом адвоката Арустамян А.Е., подана від імені та в інтересах позивача ОСОБА_1 до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (надалі Департамент ДВС) про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (надалі ВПВР Депратменту ДВС) від 02.11.2023 про закінчення виконавчого провадження ВП № 70617840.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що 26.12.2022 державним виконавцем ВПВР Департаменту ДВС Яковенко В.А. відкрито виконавче провадження № 70617840 з виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06.06.2022 у справі № 120/2016/22-а про зобов`язання Державної судової адміністрації України (надалі ДСА України) здійснити фінансування Вінницького апеляційного суду з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2021 у сумі 2270,00 грн, за період з 01.01.2021 року по 31.12.2021. Однак, не виконавши вказаного судового рішення та не вчинивши усіх передбачених законом дій з метою його виконання, 02.11.2023 державний виконавець виніс постанову про закінчення відповідного виконавчого провадження на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження". Позивач не погоджується з прийнятою постановою, вважає її протиправною і такою, що підлягає скасуванню.

Ухвалою суду від 27.11.2023 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху з підстав її невідповідності вимогам ст.ст. 160-161 КАС України.

28.11.202 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшла заява представниці позивача про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою суду від 13.12.2023 відкрито провадження у цій справі та вирішено здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

21.12.2023 через підсистему "Електронний суд" до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов заперечує та просить відмовити у його задоволенні.

Відповідач зазначає, що на виконанні у ВПВР Департаменту ДВС перебуває виконавче провадження ВП № 70617840 з виконання виконавчого листа № 120/2016/22-а, видного 30.11.2022 Вінницьким окружним адміністративним судом, яким ДСА України зобов`язано здійснити фінансування Вінницького апеляційного суду з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2021у сумі 2270,00 грн, за період з 01.01.2021 по 31.12.2021.

Листом ДСА від 16.01.2023 № 10/522/23 боржник повідомив державного виконавця про неможливість виконання рішення суду у визначений судом спосіб. Відтак 23.01.2023 виконавець звернувся до суду з заявою про зміну способу та порядку виконання судового рішення, однак ухвалою суду від 13.02.2023 таку заяву було повернуто. 24.02.2023 державний виконавець звернувся із аналогічною заявою повторно, але ухвалою суду від 27.04.2023 у справі № 120/2016/22-а у задоволенні заяви було відмовлено.

Відповідач вказує на те, що після цього державний виконавець направив на адресу боржника вимогу повідомити про стан виконання рішення суду та про заходи, які вжиті на його виконання. Листом ДСА від 08.06.2023 № 10-6890/23 боржник повідомив, що виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06.06.2022 у справі № 120/2016/22-а у спосіб, визначений зазначеним рішенням, об`єктивно є неможливим та просив утриматись від накладення штрафу за невиконання судового рішення. Разом з тим 15.06.2023 державним виконавцем винесено постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 5100 грн та зобов`язано його виконати рішення суду, про що повідомити виконавця. У зв`язку з повторним невиконанням боржником судового рішення, постановою державного виконавця від 07.08.2023 на боржника накладено штраф у подвійному розмірі, а саме 10200 грн.

Відповідач зауважує, що 04.09.2023 державний виконавець ще раз звернувся до суду з заявою про зміну способу і порядку виконання рішення суду, однак ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 23.10.2023 у справі № 120/2016/22-а у задоволенні заяви відмовлено. Відтак 30.10.2023 державним виконавцем направлено подання про відкриття кримінального провадження за фактом умисного невиконання посадовими особами ДСА України рішення суду, а постановою від 02.11.2023 вирішено закінчити виконавче провадження ВП № 70617840 на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39 Закону України "Про виконавче провадження".

Відповідач вважає оскаржувану постанову правомірною, посилаючись на те, що державний виконавець діяв з дотримання вимог чинного законодавства та вчинив усі можливі дії з метою забезпечення виконання боржником судового рішення.

Одночасно з поданням відзиву на позовну заяву відповідач також заявив клопотання про залучення до участі у справі третьою особою без самостійних вимог на предмет спору ДСА України, як боржника у виконавчому провадженні № 70617840.

Ухвалою суду від 22.12.2023 вказане клопотання задоволено. При цьому третій особі встановлено 2-денний строк з дня отримання ухвали для надання пояснень щодо позову з дотриманням правил, встановлених частинами другою-четвертою статті 162 КАС України.

Згідно із ч. 1 ст. 18 КАС України у судах функціонує Єдина судова інформаційно-телекомунікаційна система

Відповідно до ч. 7 ст. 18 КАС України особам, які зареєстрували офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, суд вручає будь-які документи у справах, в яких такі особи беруть участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення на офіційні електронні адреси таких осіб, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою

З матеріалів справи видно, що електронну копію ухвали від 22.12.2023 доставлено третій особі до її електронного кабінету 25.12.2023 о 19:25 год, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, яка міститься в матеріалах справи.

Втім, як у встановлений судом строк, так і станом на дату ухвалення рішення третя особа не скористалась своїм правом на подання пояснень по суті спору.

Верховний Суд у постанові від 23.11.2022 у справі № 500/8027/21 дійшов висновку, що довідка про доставку в електронному вигляді рішення суду є належним доказом отримання стороною такого рішення.

Враховуючи наведене та керуючись ч. 6 ст. 7, ч. 6 ст. 162 КАС України суд вирішує справу за наявними у справі матеріалами.

Оцінивши доводи сторін та зібрані у справі докази, суд встановив таке.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 06.06.2022 у справі № 120/2016/22-а зобов`язано Вінницький апеляційний суд нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 у відповідності до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2021 року складає 2270 грн., з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов`язкових платежів. Зобов`язано ДСА України здійснити фінансування Вінницького апеляційного суду з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2021 року у сумі 2270,00 грн., за період з 01.01.2021 по 31.12.2021.

Постановою Сьомого апеляційного суду від 10.11.2022 апеляційну скаргу позивача на вказане рішення залишено без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 06.06.2022 без змін.

30.11.2022 судом видано виконавчий лист у справі № 120/2016/22-а, строк пред`явлення якого до виконання до 11.11.2025.

16.12.2022 позивач подав на адресу відповідача заяву про примусове виконання рішення суду від 06.06.2022 у справі № 120/2016/22-а, до якої додав оригінал відповідного виконавчого листа.

Постановою державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС Яковенко В.А. від 26.12.2022 відкрито виконавче провадження ВП № 70617840 на підставі виконавчого листа Вінницького окружного адміністративного суду № 120/2016/22-а від 30.11.2022.

На вказану постанову листом від 16.01.2023 № 10-522/23 ДСА України повідомила державного виконавця про те, що виконання рішення суду повинно здійснюватись Державною казначейською службою України за рахунок коштів бюджетної програми 0501150 "Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів", головним розпорядником якої є ДСА України. Також боржник зазначив, що виконання ДСА України рішення суду № 120/2016/22-а від 06.06.2022 у спосіб, визначений рішенням, об`єктивно є неможливим.

23.01.2023 державний виконавець звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення суду у справі № 120/2016/22-а про зобов`язання ДСА України здійснити фінансування Вінницького апеляційного суду з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого на виконання рішень судів на користь суддів, коштів для проведення виплати ОСОБА_1 недоплаченої суддівської винагороди, виходячи з базового розміру посадового окладу судді 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2021 у сумі 2270,00 грн, за період з 01.01.2021 по 31.12.2021.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 13.02.2023 у справі № 120/2016/22-а заяву державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС про зміну способу виконання рішення суду повернуто заявнику без розгляду.

24.02.2023 державний виконавець повторно звернувся до суду з аналогічною заявою, яку прийнято до розгляду.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 27.04.2023 у справі № 120/2016/22-а відмовлено у задоволені заяви державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС про зміну способу виконання рішення суду.

16.05.2023 за № 70617840/6-20.1 Відділом примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України винесено вимогу державного виконавця, якою зобов`язано боржника повідомити про стан виконання рішення суду у справі № 120/2016/22-а, про заходи, які вжиті на його виконання та посадових осіб, які винні у його невиконанні.

Листом від 06.09.2023 за № 10-6890/23 ДСА України повідомила державного виконавця, що виконання рішення суду від 06.06.2022 у справі № 120/2016/22-а у спосіб, визначений рішенням, об`єктивно є неможливим, а тому просила утриматись від накладення штрафу за його невиконання.

15.06.2023 за невиконання судового рішення зобов`язального характеру державним виконавцем винесено постанову про накладення на боржника штрафу у розмірі 5100 грн. При цьому боржника зобов`язано виконати рішення суду протягом 10 робочих днів та попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення судового рішення.

07.08.2023, у зв`язку з повторним невиконанням боржником рішення суду, державним виконавцем винесено постанову про накладення на ДСА України штрафу у розмірі 10200 грн.

Крім того, державний виконавець звернувся до суду з заявою про зміну способу і порядку виконання рішення суду.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 23.10.2023 у справі № 120/2016/22-а у задоволенні вказаної заяви відмовлено.

30.10.2023 Відділом примусового виконання рішень Департаменту ДВС Міністерства юстиції України подано до Територіального управління Державного бюро розслідувань подання (повідомлення), в якому ініційовано відкриття кримінального провадження за фактом умисного невиконання посадовими/службовими особами ДСА України вимог виконавчого листа № 120/2016/22-а, виданого 30.11.2022 Вінницьким окружним адміністративним судом.

А постановою державного виконавця Яковенко В.А. від 02.11.2023 вирішено закінчити виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 120/2016/22-а від 30.11.2022 на підставі п. 11 ч. 1 ст. 39-40 Закону України "Про виконавче провадження". У мотивувальній частині цієї постанови зазначено, що боржником не вжито заходів щодо виконання рішення суду, законні вимоги державного виконавця щодо його виконання боржником не виконані. Боржника попереджено про кримінальну відповідальність за умисне невиконання рішення суду.

Позивач вважає вищевказану постанову неправомірною, а тому за захистом своїх прав та інтересів звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд керується такими мотивами.

Згідно зі ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Водночас умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначаються Законом України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VIII (далі Закон № 1404-VIII).

Так, відповідно до ст. 1 цього Закону виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі рішення) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом статті 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення, зокрема, на підставі таких виконавчих документів як виконавчі листи, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень.

Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Частиною першою статті 26 Закону № 1404-VIII визначено, що державний виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення

Положеннями пунктів 1, 16, 22 частини третьої статті 18 Закону №1404 передбачено, що державний виконавець має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом; здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом.

Відповідно до ч. 4 ст. 18 Закону № 1404-VIII вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною) (ч. 6 ст. 26 Закону № 1404-VIII).

Отже, державний виконавець зобов`язаний розпочати примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа та в повному обсязі вчиняти передбачені законом виконавчі дії з метою примусового виконання рішень, в тому числі рішень зобов`язального характеру.

Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов`язаний вчинити певні дії визначений статтею 63 Закону № 1404-VIII частиною першою якої передбачено, що за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність (ч. 2 ст. 63 Закону № 1404-VIII).

Згідно з ч. 3 ст. 63 Закону № 1404-VIII виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.

У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

Водночас пунктом 11 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII визначено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі надіслання виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 63 цього Закону.

Надаючи оцінку правомірності оскаржуваної постанови з урахуванням встановлених у цій справі обставин, суд зазначає таке.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" закріплено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру.

Європейський суд з прав людини (надалі ЄСПЛ ) у рішенні "Юрій Миколайович Іванов проти України" наголосив на тому, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок.

У такому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном. Відповідно, необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов`язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Обґрунтованість такої затримки має оцінюватися з урахуванням, зокрема, складності виконавчого провадження, поведінки самого заявника та компетентних органів, а також суми і характеру присудженого судом відшкодування.

Саме на державу покладено обов`язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що у таких категоріях справ, коли державні органи належним чином сповіщені про наявність судового рішення, вони мають вживати всіх належних заходів для його виконання або направлення до іншого органу для виконання. Сама особа, на користь якої ухвалено рішення, не повинна ще займатись ініціюванням виконавчих процедур.

Відтак виконання судового рішення як завершальна стадія судового провадження є невід`ємним елементом права на судовий захист, складовою права на справедливий суд.

Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних відносин, дає підстави для висновку про те, що закінчення виконавчого провадження за пунктом 11 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" можливе лише за умови виконання послідовності вказаних виконавчих дій, а саме:

- накладення на боржника штрафу і перевірка стану виконання рішення (у разі невиконання вимог державного виконавця без поважних причин);

- накладення штрафу в подвійному розмірі (у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин);

- звернення до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

Якщо після вжиття державним виконавцем усіх заходів примусового виконання рішення боржник відмовляється виконувати рішення немайнового характеру, а виконати його без участі боржника неможливо, державний виконавець звертається до правоохоронних органів із повідомленням про злочин, після чого закінчує виконавче провадження.

Водночас суд зазначає, що невиконання боржником рішення після накладення на нього штрафу не може свідчити про вжиття заходів примусового виконання рішення й не свідчить про неможливість його виконання.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду в постанові від 18.06.2019 у справі № 826/14580/16 (пункти 40-43) підтримав правову позицію, відповідно до якої накладення на боржника повторного штрафу і повідомлення правоохоронних органів про притягнення боржника до кримінальної відповідальності є лише заходами з метою притягнення до відповідальності боржника за невиконання без поважних причин виконавчого документа.

За цією позицією накладення штрафів і повідомлення правоохоронного органу не є достатніми заходами виконання рішення суду, якщо при цьому відсутні докази, які б підтверджували факт реального виконання судового рішення чи вжиття вичерпних заходів з його виконання. Тож звернення з таким повідомленням до правоохоронних органів не є підставою для висновку про те, що державним виконавцем ужито всіх можливих заходів для виконання рішення суду та встановлено неможливість його виконання.

Направлення повідомлення про притягнення до кримінальної відповідальності боржника не є останньою дією після вчинення державним виконавцем усіх можливих дій із виконання рішення суду, після якої державний виконавець повинен винести постанову про закінчення виконавчого провадження, а свідчить лише про вжиття ним передбачених законом заходів щодо повідомлення уповноважених органів про невиконання обов`язкового рішення суду.

Аналогічний висновок викладений Верховним Судом у постанові від 25.11.2020 у справі № 554/10283/18, в якій судом також було зазначено про те, що розглядаючи адміністративний позов про законність дій державного виконавця органу виконавчої служби, суд має враховувати, що Законом України "Про виконавче провадження" на виконавця покладено функції із забезпечення виконання обов`язкового рішення суду, на виконання якого останній має вжити усі передбачені Законом заходи в межах встановлених повноважень.

Відтак суд не приймає доводи відповідача про правомірність винесення оскаржуваної постанови про закінчення виконавчого провадження з посиланням на те, що законодавством не визначено вжиття виконавцем інших заходів, спрямованих на примусове виконання рішення немайнового характеру після надіслання до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення.

Частиною третьою статті 18 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право, зокрема: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону (пункт 1); звертатися до суду, який видав виконавчий документ із заявою (поданням) про відстрочку чи розстрочку виконання рішення (пункт 10); здійснювати інші повноваження, передбачені цим Законом (пункт 22).

Під час виконання рішень виконавець має право на безпосередній доступ до інформації про боржників, їхнє майно, доходи та кошти, у тому числі конфіденційної, яка міститься в державних базах даних і реєстрах, у тому числі електронних. Порядок доступу до такої інформації з баз даних та реєстрів встановлюється Міністерством юстиції України разом із державними органами, які забезпечують їх ведення (ч. 5 ст. 18 Закону № 1404-VIII).

Обґрунтовуючи правомірність винесення оскаржуваної поставнови відповідач посилається на те, що державним виконавцем, в межах наявних у нього повноважень, вжито усіх передбачених законом заходів для повного та своєчасного виконання рішення.

Водночас слід зауважити, що самі по собі вчинені державним виконавцем виконавчі дії (перевірка виконання судового рішення, винесення постанов про накладення на боржника штрафу, подання заяви про зміну способу і порядку виконання судового рішення, та надіслання повідомлення про вчинення злочину) не доводять достатність та вичерпність вжитих виконавцем заходів.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку про неправомірність та передчасність постанови державного виконавця від 02.11.2023 ВП № 70617840 про закінчення виконавчого провадження.

При цьому суд враховує, що за наслідками прийняття оскаржуваної постанови про закінчення виконавчого провадження рішення суду залишається невиконаним, що суперечить основним завданням виконавчого провадження та конституційним засадм судочинства.

Згідно з ч. 2-4 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Аналогічні вимоги передбачені статтею 14 КАС України.

Крім того, згідно зі статтею 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, за її межами.

В абзаці 3 пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 № 5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Також у Рішенні від 26.06.2013 Конституційний Суд України врахував практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в пункті 43 рішення від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України", заява № 60750/00, зазначив, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбачений статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

В пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019, на підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку, Конституційний Суд України вказав на те, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" наголосив на тому, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.

Отже, стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України"), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою статті 129-1 Конституції України.

Водночас у рекомендаціях, викладених у висновку Консультативної ради європейських суддів № 13 (2010) "Щодо ролі суддів у виконанні судових рішень" (Висновок № 13 (2010) Консультативної ради європейських суддів щодо ролі суддів у виконанні судових рішень CCJE(2010)2 Final м. Страсбург, 19.11.2010 р.) зазначено, що на заключному етапі саме суддя повинен вжити всіх можливих заходів, щоб забезпечити виконання рішення.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За змістом частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Перевіривши доводи учасників справи, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх рішень та дій і докази, надані позивачем, суд приходить до переконання, що адміністративний позов належить задовольнити.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, оскільки по суті спору позов задоволено, судові витрати позивача на сплату судового збору в розмірі 858,88 грн належить стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Крім того, позивач просить стягнути на його користь понесені у зв`язку з розглядом справи витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн. Водночас заперечень щодо цього від відповідача не надходило.

Отже, вирішуючи питання про розподіл судових витрат в цій частині, суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно з ч. 2 ст. 16 КАС України представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначено Законом України від 5 липня 2012 року № 5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі Закон № 5076-VI).

Так, відповідно до ст. 1 цього Закону:

договір про надання правової допомоги домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (п. 4);

інші види правової допомоги види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6);

представництво вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п. 9).

Згідно з положеннями ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності є, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.

Частинами другою-третьою статті 134 КАС України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно зі ст. 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 134 КАС України).

Водночас в силу вимог ч. 7 ст. 134 КАС України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Крім того, згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до ч. 7, 9 ст. 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, в тому числі витрати, пов`язані з оплатою професійної правничої допомоги. Склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов`язані із наданням правової допомоги.

Судом встановлено, що між позивачем ОСОБА_1 (далі Клієнт) та адвокатом Арустамян А.Е. (далі Виконавець) укладено Договір від 15.11.2023 про надання правничої допомоги (далі Договір).

Згідно з предметом Договору Клієнт доручає, а Виконавець приймає на себе зобов`язання надавати правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним Договором.

Відповідно до обов`язків та прав сторін за Договором, Виконавець зокрема має право на власний розсуд вчиняти будь-які дії не заборонені законом, Правилами адвокатської етики, необхідні для належного виконання прийнятих зобов`язань, в т.ч. передбачені ст. 20 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

Відповідно до умов Договору розмір гонорару становить 4000,00 грн. Дана сума становить вартість складання заяв по суті справи, є фіксованою і не залежить від обсягу та тривалості надання правничої допомоги. Гонорар сплачується готівкою або здійснюється у безготівковому порядку на рахунок Виконавця протягом 30 днів з дня набрання законної сили судовим рішенням.

У матеріалах справи міститься Акт приймання-передачі наданих послуг від 20.11.2023 (надалі Акт).

Відповідно до Акту Адвокатом надано такі послуги: складання адміністративного позову про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця ВПВР Департаменту ДВС Яковенко В.А. від 02.11.2023 про закінчення виконавчого провадження ВП № 70617840. Вартість наданих послуг становить 4000,00 грн.

І хоча квитанція про сплату послуг адвоката позивачем не надана, суд враховує, що згідно з Договором гонорар сплачується протягом 30 днів з дня набрання законної сили судовим рішенням.

Водночас згідно з правовою позицією, наведеною у додатковій постанові Верховного Суду від 18.08.2021 у справі № 300/3178/20, витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже сплачено стороною, чи тільки має бути сплачено.

Отже, витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн дійсно мали місце та доводяться належними і допустимим доказами.

З огляду на правову позицію Верховного Суду, наведену у додатковій постанові від 05.09.2019 у справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Також у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Згідно з рішенням ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також чи була їх сума обґрунтованою (п. 268, 269).

Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі "Лавентс проти Латвії" відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, необхідно виходити з реальності цих витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи.

Як вже зазначалось, витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн мали місце та підтверджуються документально.

Водночас обов`язок доведення неспівмірності цих витрат законом покладено на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, тобто, у даному випадку, на відповідача.

Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування іншою стороною витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Суд у позовному провадженні є арбітром, що надає оцінку тим доказам і доводам, що наводяться сторонами у справі. Суд не може діяти на користь будь-якої зі сторін, що не відповідатиме основним принципам судочинства. Таким чином, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони. Саме інша сторона зобов`язана довести неспівмірність заявлених опонентом витрат.

З огляду на викладене та беручи до уваги відсутність обґрунтованого клопотання відповідача про зменшення витрат позивача на правничу допомогу та обґрунтованих заперечень відповідача щодо розміру таких витрат, суд доходить висновку, що витрати на правничу допомогу не можуть бути зменшені за ініціативою суду. При цьому, на думку суду, витрати позивача на оплату професійної допомоги адвоката в розмірі 4000,00 грн. є доведеними, відповідають обсягу наданих правових послуг, складності справи та вимогам розумності.

Отже, за результатами розгляду цієї справи на користь позивача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору в сумі 858,88 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4000,00 грн, а всього 4858,88 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 287, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Яковенка Владислава Андрійовича від 02 листопада 2023 року про закінчення виконавчого провадження ВП № 70617840.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 858,88 грн та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн, а всього 4858,88 грн (чотири тисячі вісімсот п`ятдесят вісім гривень 88 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 287 КАС України апеляційні скарги на судові рішення у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

За змістом положень абз. 2 ч. 1 ст. 295 КАС України якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, строк апеляційного оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Інформація про учасників справи:

1) позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 );

2) представник позивача: адвокат Арустамян Анаїт Едвардівна (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса для листування: вул. Єрусалимка, буд. 15, оф. 8, м. Вінниця, 21050);

3) відповідач: Департамент Державної виконавчої служби Міністерства юстицію України (код ЄДРПОУ 00015622, місцезнаходження: вул. Городецького, 13, м. Київ, 01001);

4) третя особа на стороні відповідача: Державна судова адміністрація України (код ЄДРПОУ 26255795, місцезнаходження: вул. Липська, 18/5, м. Київ, 02000).

Повне судове рішення складено 08.01.2024.

Суддя Сало Павло Ігорович