Ухвала

від 08.09.2023 по справі 2-201/06

КАГАРЛИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 2-201/06

6/368/6/23

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" вересня 2023 р. м. Кагарлик Київської області

Кагарлицький районний суд Київської області у складі:

головуючий - суддя Закаблук О.В.

при секретарі- Токовенко Н.О.

- розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за поданням в.о.начальника Кагарлицькоговідділу державноївиконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Качанюк Ольги Володимирівни, стягувач, - ОСОБА_1 , про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника фізичної особи, суд, -

В С Т А Н О В И В :

18.04.2023року на адресу Кагарлицького районного суду Київської області надійшло поданняподанням в.о.начальника Кагарлицькоговідділу державноївиконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Качанюк Ольги Володимирівни, стягувач, - ОСОБА_1 , про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника фізичної особи, в якому державний виконавець просить суд винести судове рішення, на підставі якого:

- тимчасово обмежити у праві виїзду за межі України фізичну особу - боржника ОСОБА_2 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса АДРЕСА_1 , - до виконання зобов`язань, покладених на нього виконавчим листом № 2-201/06, виданим 13.06.2006 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу в розмірі 382090 грн.

Своє клопотання щодо ОСОБА_2 державний виконавець в мотивувальній частині клопотання обгрунтовує наступними обставинами справи, та нормами права:

- На виконанні у Кагарлицького відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в.о. начальника відділу Качанюк Ольги Володимирівни знаходиться виконавче провадження 22822190 з виконання виконавчого листа № 2-201/06 виданий 13.06.2006 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 боргу в розмірі 382090 грн.

За вказаним виконавчим документом боржником є - ОСОБА_2 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , який згідно матеріалів виконавчого провадження є громадянином України.

Відповідно до статей 3, 4, 24, 25, 26 Закону України Про виконавче провадження, виконавцем 24.11.2010 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження, якою боржника зобов`язано подати декларацію про доходи та майно та попереджено боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. Копію постанови направлено сторонам виконавчого провадження.

Рішення на сьогоднішній день боржником не виконано. Залишок заборгованості за виконавчим провадженням складає 272216 грн. 79 коп. на користь стягувача та 29471 грн. 58 коп. виконавчого збору на користь держави.

Під час виконання рішення суду виконавцем встановлено, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно боржнику на праві власності належить земельна ділянка загальною площею 2,35 га з кадастровим номером 3224682000:06:006:0026 з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що знаходиться за адресою: Київська область, Тетіївський район, с/рада Горошківська, однак ОСОБА_2 рішення не виконує.

В рамках вищезазначеного виконавчого провадження 20.02.2020р., 12.10.2022р. державним виконавцем на підставі ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» винесені постанови`про арешт коштів боржника, які надіслано для виконання до банків учасників обміну та сторонам до відома.

Враховуючи викладене, рішення до теперішнього часу не виконано, а боржник ухиляється від виконання його, не вживає заходів щодо виконання рішення за рахунок належного йому майна і доходів.

Отже, боржником рішення виконано не було, що призвело до вжиття відносно нього вищевказаних заходів примусового виконання.

Пунктом 19 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду, за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи чи керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням або погашення заборгованості за рішеннями про стягнення періодичних платежів.

Пунктом 5 частини першої статті 6 Закону України Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України встановлено, що право громадянина України на виїзд з України може бути тимчасово обмежено у випадку, коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом, - до виконання зобов`язань або сплати заборгованості зі сплати аліментів.

Відповідно до статті 441 Цивільного процесуального кодексу України питання тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.

Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею.

Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

Ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена судом за місцем виконання відповідного рішення за поданням державного або приватного виконавця. Суд негайно розглядає таке подання без повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного (приватного) виконавця.

Закон України Про судовий збір не передбачає оплату судовим збором подання виконавця про тимчасове обмеження боржника у виконавчому провадженні у праві виїзду за межі України.

Враховуючи викладене, керуючись пунктом 19 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», пунктом 5 частини першої статті 6 Закону України «Про порядок виїзду з України та в`їзду в Україну громадян України», статтею 441 Цивільного процесуального кодексу України, - державний виконавець просить задовольнити вимоги, викладені в прохальній частині його подання.

18.04.2023року автоматизованою системою документообігу суду на підставі п. 15.4) Перехідних положень ЦПК України для слухання даного провадження був визначений суддя Кагарлицького районного суду Закаблук О.В., присвоєно справа № 6/368/6/23, провадження № 2 201/06.

20.04.2023року Кагарлицьким районним судом Київської області на підставі ст. 438 ЦПК України винесено ухвалу про відкриття провадження у даній справі, та призначено справу до слухання на 10 год. 00 хв. 15.05.2023 року.

15.05.2023року слухання справи відкладено на 11 год. 00 хв. 06.06.2023 року в зв`язку з неявкою представника ВДВС.

06.06.2023року слухання справи відкладено на 10 год. 00 хв. 05.07.2023 року в зв`язку з неявкою сторін.

05.07.2023року слухання справи відкладено на 12 год. 00 хв. 08.09.2023 року в зв`язку з неявкою сторін.

В судовезасідання,яке відбулося08.09.2023року,представник Кагарлицькоговідділу державноївиконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), - не з`явився,хоча повідомлявся судом належним чином про день, час та місце слухання справи.

В судовомузасіданні,яке відбулося08.09.2023року ОСОБА_2 заперечував проти задоволення подання ВДВС, так як вважає, що таке подання є необгрунтованим, та він взагалі умисно не ухиляється від виконання виконавчого листа, так як він є особою похилого віку та у нього на даний час немає коштів, що виплатити заборгованість по виконавчому провадженню.

Суд, вислухавши боржника, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку щодо відмови в задоволенні вимог подання ВДВС, - шляхом винесення судового рішення у виді ухвали, як окремого процесуального документу, (з постановленням в нарадчій кімнаті), обгрунтову.ючи своє рішення наступним.

Підсудність.

Згідно ч. 4 ст. 441 ЦПК України ухвала про тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути постановлена судом за місцем виконання відповідного рішення за поданням державного або приватного виконавця.

Згідно ч.2ст.446ЦПК України процесуальніпитання,пов`язані звиконанням рішенняінших органів(посадовихосіб),вирішуються судомза місцемвиконання відповідногорішення.

Відповідно, враховуючи ту обставину, що місцем виконання виконавчого провадження є м. Кагарлик Київської області, то - дане подання державного виконаця підсудне Кагарлицькому районному суду Київської області.

Фактичні обставини справи, встановлені в судовому засіданні.

Що стосується суті подання, то суд зазначає, що в матеріалах виконавчого провадження відсутні відомості про те, що боржник ОСОБА_2 умисно не виконує рішення суду про виплату коштів в рамкахз виконавчого провадження.

Застосування судом норм права при винесенні ухвали.

Згідно ст. 441 ЦПК України:

Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення.

1. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України може бути застосоване судом як захід забезпечення виконання судового рішення або рішення інших органів (посадових осіб), що підлягає примусовому виконанню в порядку, встановленому законом.

2. Тимчасове обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України застосовується в порядку, визначеному цим Кодексом для забезпечення позову, із особливостями, визначеними цією статтею.

3. Суд може постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичної особи, яка є боржником за невиконаним нею судовим рішенням або рішенням інших органів (посадових осіб), якщо така особа ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на неї відповідним рішенням, на строк до виконання зобов`язань за рішенням, що виконується у виконавчому провадженні.

Так, дійсно, відповідно до ч. 6 ст. 12 Закону, боржник зобов`язаний:

- утримуватися від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення;

- надавати у строк, установлений державним виконавцем, достовірні відомості про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах;

- своєчасно з`являтися за викликом державного виконавця;

- письмово повідомляти державному виконавцю про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.

Враховуючи викладене, в строк, визначений державним виконавцем, рішення суду не виконано, проте, суд критично відноситься до тієї обставини, що, як зазначає головний державний виконавець, - що боржник ОСОБА_2 ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на них рішенням.

Свою критичність суд обґрунтовує наступним, - так в мотивувальній частині подання державним виконавцем належними та допустимими, достатніми доказами не наведено жодного доказу того, що боржник ОСОБА_2 :

- вчиняв дії, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення;

- не надавава у строк, установлений державним виконавцем, достовірні відомості про свої доходи та майно, у тому числі про майно, якими він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, (як встановлено судом, та вище зазначено, відсутні відомості навіть про отримання боржниками виклику до державного виконавця);

- не з`являвся за викликом до державного виконавця, напроти, судом встановлено (зокрема, - з матеріалів справи), - офіційно такий виклик на адресу борждника взагалі не направлявся, окрім того суд зазначає, що процесуальні документи по даному кримінальному провадженню взагалі боржнику державним виконавцем не направлялися;

- письмово не повідомляв державному виконавцю про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржниковам від інших осіб.

Суд позитивно приймає посилання на норми права, які містяться в поданні, а саме:

Відповідно дост.6Закону України«Про порядоквиїзду зУкраїни ів`їзду вУкраїну громадян», підставою для тимчасових обмежень у праві виїзду громадян за кордон є ухилення громадянина від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, - до виконання зобов`язань. Тимчасове затримання або вилучення паспорта у таких випадках здійснюється судом, органами прокуратури, внутрішніх справ, служби безпеки, Державної прикордонної служби України, військовими комісаріатами та консульською службою України.

Відповідно доч.1ст.11Закону державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Пунктом 18ч.3ст.11Закону передбачено, що державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника - фізичної особи або керівника боржника - юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням.

Згідно ст.. 6 Закону України «Про порядок виїзду з України та в`їзду в Україну громадян України» встановлено, що громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, зокрема, у випадках, якщо діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов`язання - до виконання зобов`язань, або розв`язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов`язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, або коли він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, рішенням іншого органу (подої особи), - до виконання зобов`язань.

Проте, на противагу вимогам, які зазначені в поданні, слід зазначити наступне:

Відповідно дост.33Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишити територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно зіст.2Протоколу №4до Конвенціїпро захистправ людиниі основоположнихсвобод (далі Конвенція), який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною.

На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Також ст.12Міжнародного пактупро громадянськіі політичніправа передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну.

Згадані вище права не можуть бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

Законодавством України зазначені правовідносини регулюються ст.313Цивільного кодексуУкраїни (далі ЦК), відповідно до якої фізична особа має право на свободу пересування.

Фізична особа, яка досягла шістнадцяти років, має право на вільний самостійний виїзд за межі України. Фізична особа може бути обмежена у здійсненні права на пересування лише у випадках, встановлених законом.

Це право віднесено у ЦК до особистих немайнових прав фізичної особи (кн. друга ЦК), а саме до особистих немайнових прав, що забезпечують природне існування фізичної особи (гл. 21 кн. другої ЦК).

Відповідно доч.3ст.269ЦК особисті немайнові права тісно пов`язані з фізичною особою. Фізична особа не може відмовитись від особистих немайнових прав, а також не може бути позбавлена цих прав.

Порядок здійснення права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок, випадки тимчасового обмеження права громадян на виїзд з України, порядок вирішення спорів у цій сфері регулюється Законом від 21 січня 1994 р. № 3857-ХІІ «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України" (далі Закон № 3857-ХІІ).

Положеннями ст. 6 цього Закону встановлено, що громадянинові України може бути тимчасово відмовлено у видачі паспорта, або громадянинові України, який має паспорт, може бути тимчасово відмовлено у виїзді за кордон, зокрема, у таких випадках:

- якщо діють неврегульовані аліментні, договірні чи інші невиконані зобов`язання, - до виконання зобов`язань або розв`язання спору за погодженням сторін у передбачених законом випадках, або забезпечення зобов`язань заставою, якщо інше не передбачено міжнародним договором України (п. 2);

- якщо він ухиляється від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, до виконання зобов`язань (п. 5);

- якщо щодо нього подано цивільний позов до суду до закінчення провадження у справі (п.8).

Примусове виконання рішень судів в Україні покладається на державну виконавчу службу (далі ДВС), яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.

Цивільний процесуальний кодекс України (далі ЦПК) має спеціальну норму, - ст. 441, якою врегульовано вирішення судом питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України.

Слід зазначити, що вирішення судом питання про обмеження у виїзді за межі України можливе тільки у порядку, визначеному ст. 441 ЦПК, та за поданням державного виконавця на підставі Закону України «Про виконавче провадження» у зв`язку з ухиленням боржника від виконання судового рішення чи рішення іншого органу, що перебуває на виконанні.

Отже, питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України вирішується судом за правилами цивільного судочинства в порядку, передбаченому ст. 441 ЦПК, яка міститься у Розділі VI "Процесуальні питання, пов`язані з виконанням судових рішень у цивільних справах та рішень інших органів (посадових осіб)".

За змістом цієї статті вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України вирішується в порядку, передбаченому цим Кодексом щодо боржників у виконавчому провадженні, за будь-якими виконавчими документами, передбаченими ст. 17 Закону № 606-XIV, примусове виконання яких здійснюється ДВС.

Недоліки, які були допущені при направленні поданні до суду та які містяться в поданні, та які слугують підставою для відмови в задоволенні подання.

Дійсно, державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду щодо встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду боржника-фізичної особи або керівника боржника-юридичної особи за межі Украни до виконання зобов`зань за рішенням.

Форма та зміст подань нормативно врегульовані в Інструкції з організації примусового виконання рішень, що набрана чинності з 17 квітня 2012 р. та затверджена наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 р. № 512/5.

Ця Інструкція містить окремий розд. XI "Обмеження у праві виїзду за межі України та заборона в`їзду в Україну", в якому передбачено зміст подання державного виконавця при зверненні до суду, що полягає в такому:

У разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, державний виконавець може звернутися з поданням до суду за місцезнаходженням органу ДВС щодо встановлення тимчасового обмеження у праві виїзду боржника-фізичної особи або керівника боржника-юридичної особи за межі України до виконання зобовязань за рішенням.

Подання повинно містити:

- найменування суду, до якого направляється подання;

- реквізити виконавчого документа, який перебуває на виконанні;

- реквізити виконавчого провадження;

- прізвище, ім`я та по батькові особи (боржника), дату народження (число, місяць, рік);

- підтвердження факту ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань.

В поданні в порушення вищевказаної інструкції не наведено підтвердження факту ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань.

В матеріалах подання відсутні відомості про те, що державним виконавцем повідомлено божника про ту обставину, що відносно нього направляється подання до суду щодо встановлення тимчасового обмеження у праві його виїзду за кордон.

Не подано до суду опис документів виконавчого провадження, що потягнуло за собою необхідності з`ясування судом обґрунтованості внесеного подання, та необхідність виклику державного виконавця, так як, знову ж таки, з мотивувальної частини подання не зрозуміло, чи з`являється божник на виклики державного виконавця, чи здійснює інші дії, які, на думку державного виконавця, який подав подання, спрямовані на ухилення від виконання рішення суду, окрім того, - державний виконавець сам затягував процес розгляду його клопотання, не з`являючись в судові засідання.

Обгрунтування судом своєї позиції щодо відсутності в діях ОСОБА_2 дій (бездії), які підпадають під ознаки «ухилення боржника від виконання зобов`язань».

Так, дійсно, державний виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право у разі ухилення боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві вийду боржника-фізичної особи або керівника боржника-юридичної особи за межі України до виконання зобов`язань за рішенням.

У судовій практиці постає питання про визначення поняття "ухилення" боржника від виконання зобов`язань, покладених на нього рішенням, оскільки в Законі України «Про вионавче провадження» його значення не розкрито в повній мірі.

Статтею 90зазначеного Закону передбачена відповідальність за невиконання законних вимог державного виконавця та порушення вимог цього Закону.

Разом з тим чинне законодавство не містить визначення поняття "ухилення", практика Конституційного Суду України щодо його офіційного тлумачення відсутня.

Слід зазначити,що зпогляду значеннясловосполучення "ухиленнявід виконаннязобов`язань,покладених судовимрішенням,рішенням іншогооргану (посадовоїособи)",позначає зоб`єктивноїсторони такідіяння (діїчи бездіяльність)особи боржника,які полягаютьу навмисномучи іншомусвідомому невиконаннінею зазначенихобов`язків.

У зв`язку з цим і здійснюється примусове виконання. Це також є підставою для звернення з поданням до суду щодо вирішення питання про застосування до такої особи тимчасового обмеження у праві виїзду за межі України.

Відповідно, особа, яка має невиконані зобов`язання, не може вважатися винною в ухиленні, поки не буде доведено протилежне.

Відповідно, наявність умислу та обставини, які є предметом посилання суб`єкта подання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України як на підставу його вимог, підлягають доведенню. Зокрема, задоволення такого подання можливе лише за умови "доведення факту ухилення боржника від виконання зобов`язання".

Суд зазначає, що саме на державного виконавця покладається тягар доказування. Тим паче, що особа, стосовно обмеження права якої внесено подання, фактично позбавлена можливості довести суду, що нею було вжито усіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання.

У зв`язку з цим з метою всебічного і повного з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин, суду належить з`ясувати, чи дійсно особа свідомо не виконувала належні до виконання зобов`язання в повному обсязі або частково.

Ухилення боржника від виконання своїх зобов`язань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об`єктивними причинами, ( як, на думку суду, в даному випадку), наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби, тощо.

Критерій достатностівжитих боржникомз метоюналежного виконаннязобов`язаннязаходів визначаєтьсясудом.

В даному випадку, зглядаючись на матеріали подання суд не вбачає будь яких протиправних дій зі сторони боржникаМайбороди ОСОБА_3 , які мали б ознаки умисного ухилення від виконання рішення суду, тому суд вважає, що наявність статусу боржника та непогашення боргу в добровільному порядку не зумовлюють "необхідність у тимчасовому обмеженні права на виїзд за межі України з метою забезпечення повного та своєчасного виконання виконавчих документів".

Слід підкреслити, що сам факт невиконання боржниками самостійно зобов`язань протягом строку, про що вказує державний виконавець в постанові про відкриття виконавчого провадження, не може свідчити про ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов`язків.

Як вбачається з матеріалів справи, на момент звернення до суду з поданням, державним виконавцем взагалі не доведений факт ухилення боржника ОСОБА_2 від виконання зобов`язань, покладених на них рішенням.

Отже, ухилення боржника від виконання покладених на нього рішенням обов`язків у виконавчому провадженні може свідчити невиконання ним своїх обов`язків, передбачених ч. 6 ст. 12 Закону України «Про виконавче провадження», зокрема, - утримання від вчинення дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення; надання у строк, встановлений державним виконавцем, достовірних відомостей про свої доходи та майно, у тому числі про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах; своєчасна явка за викликом державного виконавця; письмове повідомлення державному виконавцю про майно, що перебуває в заставі або в інших осіб, а також про кошти та майно, належні боржникові від інших осіб.

Згідно зі статтею 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який гарантує деякі права і свободи, не передбачені в Конвенції та у Першому протоколі до неї, - кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не може бути встановлено жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров`я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Також статтею12Міжнародного пактупро громадянськіта політичніправа передбачено, що кожна людина має право покидати будь-яку країну, включаючи свою власну. Згадані вище права не можуть бути об`єктом ніяких обмежень, крім тих, які передбачено законом, які є необхідними для охорони державної безпеки, громадського порядку, здоров`я чи моральності населення або прав і свобод інших і є сумісними з іншими правами, визначеними в цьому Пакті.

Також судом при винесенні даної ухвали було враховано правову позицію судів апеляційних інстанцій, які скасовували судові рішення судів першої інстанцій, які задовольняли подання державних виконавців про тимчасове обмеження громадян України у праві виїзду за межі України.

Так, на обгрунтування незаконності судових рішень судів першої інстанції суди апеляційних інсатанцій зазначали наступне:

За змістом наведених норм підставою для тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України є його ухилення від виконання зобов`язань, покладених на нього судовим рішенням, яке полягає у вчиненні боржником дій, які унеможливлюють чи ускладнюють виконання рішення суду.

Ухилення боржника від виконання своїх зобов`зань є оціночним поняттям. Теоретично їх невиконання може бути зумовлене об`єктивними причинами, наприклад, внаслідок відсутності майна, роботи, незадовільного фінансового стану, тривалого відрядження, важкої хвороби тощо. Однак, воно може мати й принципово інше походження, суб`єктивне, коли боржник свідомо ухиляється від виконання - має змогу виконати зобов`язання у повному обсязі або частково, але не робить цього без поважних причин. Отже, поняття «ухилення від виконання зобов`язань, покладених на боржника рішенням» варто розуміти як будь-які свідомі діяння (дії або бездіяльність) боржника, спрямовані на невиконання відповідного обов`язку у виконавчому провадженні, коли виконати цей обов`язок у нього є всі реальні можливості (наприклад, наявність майна, грошових коштів тощо) і цьому не заважають будь-які незалежні від нього об`єктивні обставини, непереборної сили, події тощо (узагальнення судової практики щодо вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, виконане Верховним Судом України 01 лютого 2013 року).

Тобто, законом передбачено юридичні санкції у вигляді тимчасового обмеження у праві виїзду не за наявність факту невиконання зобов`язань, а за ухилення від їх виконання.

Суди ні в якому випадку не повинні допускати факту невмотивованості судового рішення, та не повинні допускати порушення прав заявника на справедливий суд, передбачених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, і згідно якої кожен має право на справедливий ... розгляд його справи ... судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. ... Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля.

По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність.

По-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (п.п.34-35).

Такі ж вимоги щодо обгрунтування судових рішень і необхідності відповіді на доводи сторін містить і практика Європейського суду з прав людини, яка вказує, що призначення обгрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» від 27 вересня 2001 року; «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року).

Окрім того, суди не звертають уваги, що, звертаючись із поданням до суду, державні виконавці не надали доказів на підтвердження ухилення боржника від виконання рішення. Зокрема, у справах відсутні докази, що боржники мали змогу виконати судове рішення повністю чи частково, сплативши кошти, проте ухиляються від цього, зокрема що у нього наявні грошові кошти чи інше майно і вони його або приховуть, або реалізують (намагаються реалізувати), що б свідчило про його ухилення.

Вказані порушення потягли неповне з`ясування судом всіх обставин справи, які є важливими, поскільки йдеться про обмеження прав громадянина на вільне пересування, що гарантовані Конституцією України.

Так, відповідно до ст. 3 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Аналогічні приписи містяться у ст. 313 ЦК України, згідно якої фізична особа має право на свободу пересування та має право на вільний самостійний виїзд за межі України.

Колегії суддів відповідно до приписів ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та ч. 4 ст. 10 ЦПК України застосовують при розгляді справ даної категорії Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, як джерело права.

Виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено ч. 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Водночас, згідно ст. 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції (ч. 1). Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (ч.2).

Отже, дана норма дозволяє втручатися у здійснення особою права на повагу до свого приватного життя, яке включає право на вільне пересування, згідно із законом і в інтересах економічного добробуту країни, для захисту прав і свобод інших осіб, якщо таке втручання було пропорційним. Тобто, для втручання у право особи на повагу до її приватного життя необхідно дотриматися розумного балансу між правами цієї особи та правами стягувача.

Відповідно, судами апеляційної інстанції, з урахуванням наведених вище обставин втручання у права боржників, з огляду на на повагу до приватного життя, та помилки, які допускають державні виконавці при поданні подань у справах даної категорії, втручання не можливо визнати таким, що здійснюється судом у відповідності із законом та те, що такий спосіб примусового процесуального примусу є пропорційним переслідуваній меті, поскільки як вище вказувалося, відсутні докази про ухилення боржників від виконня судового рішення за наявності такої можливості.

Згідно ч. 8 ст. 441 ЦПК України відмова вскасуванні тимчасовогообмеження фізичноїособи управі виїздуза межіУкраїни неперешкоджає повторномузверненню зтакою самоюзаявою у разі виникнення нових обставин, що обгрунтовують необхідність скасування тимчасового обмеження фізичної особи у праві виїзду за межі України.

Враховуючи вищевикладене, керуючисьлистом Міністерства Юстиції України за № 25 32507 від 06.06.2008 року, Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», Законом України «Про виконавче провадження», п. 1 ч. 1 ст. 258, 259, 260, 263, 268, 441, 446 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

В задоволенніподанням в.о.начальника Кагарлицькоговідділу державноївиконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Качанюк Ольги Володимирівни, стягувач, - ОСОБА_1 , про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України боржника фізичної особи, - відмовити.

Ухвала оскарженню не підлягає на підставі п. 31 ч. 1 ст. 353 ЦПК України.

Суддя: О.В. Закаблук