Постанова

від 09.01.2024 по справі 489/1646/17

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

09.01.24

22-ц/812/108/24

Справа №489/1646/17

Провадження № 22-ц/812/108/24

Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

09 січня 2024 року м. Миколаїв

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М.,

із секретарем судового засідання - Стрілець К.О.,

за участі заявника - ОСОБА_1 ,

представника органу опіки та піклування - Тищенко А. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження

апеляційну скаргу

ОСОБА_2

на ухвалу Ленінського районного суду міста Миколаєва від 23 листопада 2023 року, постановлену у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Коваленком І.В., повний текст складено 23 листопада 2023 року, за заявою ОСОБА_1 про заміну стягувача у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа про стягнення аліментів у цивільній справі за позовом Органу опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору- служба у справах дітей адміністрації Інгульського району Миколаївської міської ради, про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав, стягнення аліментів на утримання дитини

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 489/1646/17 від 25 жовтня 2017 року щодо боржника ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частки від всіх видів його заробітків (доходів), але не менше 30 % від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно.

В обґрунтування заяви вказував, що рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 квітня 2017 року по справі № 489/1646/17 було задоволено позов Органу опіки та піклування виконкому Миколаївської міської ради до ОСОБА_2 про відібрання дитини без позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.

Згідно цього рішення було відібрано малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у батька ОСОБА_2 та стягнуто з останнього аліменти на користь органу опіки та піклування на утримання дитини, починаючи з 31 березня 2017 року і до закінчення часу перебування дитини в державному закладі.

25 вересня 2017 року ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва № 489/1646/17 замінено стягувача у виконавчому провадженні, а саме: Орган опіки та піклування замінено на Миколаївський обласний будинок дитини Миколаївської обласної ради.

Виданий на виконання цього рішення виконавчий лист знаходиться на виконанні у Інгульському відділі державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Малолітній ОСОБА_4 має статус дитини позбавленої батьківського піклування.

Згідно рішення Миколаївської міської ради від 22 грудня 2021 року № 1311, малолітнього ОСОБА_4 влаштовано на спільне проживання та виховання до прийомної сім`ї заявника ОСОБА_1 .

З 28 грудня 2021 року дитина проживає та виховується у сім`ї заявника.

Посилаючись на наведені обставини та те, що він є прийомним батьком дитини, який повністю несе відповідальність за життя й здоров`я хлопчика, його фізичний і психічний розвиток, утримує його, просив замінити стягувача Миколаївський обласний будинок дитини Миколаївської обласної ради на його правонаступника ОСОБА_1 .

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23 листопада 2023 року заяву ОСОБА_1 задоволено.

Замінено сторону виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 489/1646/17 від 25 жовтня 2017 року, виданого відповідно до рішення Ленінського районного суду міста Миколаєва від 21 квітня 2017 року, про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частки від всіх видів його заробітків (доходів), але не менше 30 % від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, а саме замінити стягувача Миколаївський обласний будинок дитини Миколаївської обласної ради на правонаступника ОСОБА_1 .

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції зазначав, що відповідно до рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 22 грудня 2021 року № 1311 малолітній ОСОБА_3 , на утримання якого стягуються аліменти з боржника ОСОБА_2 , влаштований до прийомної сім`ї заявника ОСОБА_1 , відповідно заявник набув право вимоги аліментів на утримання дитини, у зв`язку із чим заява підлягає задоволенню.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 вказує на порушення судом першої інстанції, під час постановлення оскаржуваної ухвали, норм процесуального права, тому просить її скасувати.

Так, зазначає, що у судовому засіданні 23 листопада 2023 року, він, як боржник, просив відкласти розгляд заяви у зв`язку з тим, що ним було подано позов до Миколаївського окружного адміністративного суду про оскарження рішення виконкому Миколаївської міської ради за №1311 від 22 грудня 2021 року «Про влаштування до прийомної сім`ї на спільне проживання та виховання ОСОБА_1 », справа №490/11410/23 до розгляду саме цього позову.

На його думку, розгляд вказаного позову змінить питання стягнення аліментів на утримання його малолітнього сина, але судом його клопотання проігноровано та було винесено оскаржувану ухвалу.

Правом на подачу відзиву учасники справи не скористалися.

У судовому засіданні апелянт ОСОБА_2 з`явився, але згодом без дозволу суду покинув зал судового засідання.

ОСОБА_1 та представник органу опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради апеляційну скаргу не визнали, просили залишити її без задоволення, а судове рішення без змін.

Інгульський відділ ДВС у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції( м. Одеса) та Миколаївський обласний будинок дитини Миколаївської обласної ради про дату, час та місце розгляду справи учасники справи повідомлені належним чином, проте у судове засідання своїх представників не направили.

Зважаючи на приписи частини 2 статті 372 ЦПК України неявка вказаних осіб не перешкоджає розгляду справи за їх відсутності.

Заслухавши доповідь судді - доповідача, учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.

Відповідно до частини 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 стаття 2 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина 1 стаття 4 ЦПК України).

Згідно зі статтею 5 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. А у випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Зі змісту статті 367 ЦПК України вбачається, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до положень статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону ухвала суду першої інстанції не відповідає з огляду на наступне.

Звертаючись до суду із даною заявою ОСОБА_1 вказував, що він є прийомним батьком дитини, який повністю несе відповідальність за життя й здоров`я хлопчика, його фізичний і психічний розвиток, тому наявні підстави для заміни стягувача Миколаївський обласний будинок дитини Миколаївської обласної ради на його правонаступника ОСОБА_1 .

Задовольняючи заяву суд першої інстанції вказав, що відповідно до рішення виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 22 грудня 2021 року № 1311 малолітній ОСОБА_3 , на утримання якого стягуються аліменти з боржника ОСОБА_2 , влаштований до прийомної сім`ї заявника ОСОБА_1 , відповідно заявник набув право вимоги аліментів на утримання дитини, у зв`язку із чим на підставі статті 442 ЦПК України та статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" заява підлягає задоволенню.

Апеляційний суд не погоджується із висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 21 квітня 2017 року у справі № 489/1646/17 відібрано малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 у батька ОСОБА_2 без позбавлення батьківських прав та стягнуто з останнього на користь органу опіки та піклування Миколаївської міської ради аліментів на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі частки від всіх видів його заробітків (доходів), але не менше 30 % від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно та до закінчення часу його перебування в державній установі ( а.с. 31-35).

Малолітньому ОСОБА_3 надано статус дитини позбавленої батьківського піклування відповідно до рішень Миколаївської міської ради №30 від 27 січня 2017 року, №443 від 09 червня 2017 року( а.с.17,54).

За рішенням виконавчого комітету Миколаївської міської ради №216 від 27 березня 2017 року, з наступними змінами внесеними рішенням №444 від 09 червня 2017 року, малолітнього ОСОБА_3 , 2016 року народження, влаштовано до Миколаївського обласного будинку дитини на повне державне забезпечення ( а.с.52,53).

23 серпня 2017 року Ленінським районним судом м. Миколаєва у цій справі видано виконавчий лист ( а.с.44), який знаходиться на виконанні у Інгульському відділ державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).

Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 25 вересня 2017 року замінено сторону виконавчого провадження з виконання виконавчого листа по справі № 489/1646/17 з органу опіки та піклування Миколаївської міської ради на Миколаївський обласний будинок дитини Миколаївської обласної ради ( а.с.61).

Відповідно до рішення виконавчого комітету Миколаївської обласної ради від 22 грудня 2021 року № 1311, малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який має статус дитини позбавленої батьківського піклування, з 28 грудня 2021 року влаштовано до прийомної сім`ї ОСОБА_1 на спільне проживання та виховання ( а.с.86).

Приписами частини 1 статті 170 СК України передбачено, що суд може постановити рішення про відібрання дитини від батьків або одного з них, не позбавляючи їх батьківських прав, у випадках, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 164 цього Кодексу, а також в інших випадках, якщо залишення дитини у них є небезпечним для її життя, здоров`я і морального виховання.

У цьому разі дитина передається другому з батьків, бабі, дідові, іншим родичам - за їх бажанням або органові опіки та піклування.

Відповідно до частини 4 статті 170 СК України при задоволені позову про відібрання дитини від матері, батька без позбавлення батьківських прав суд вирішує питання про стягнення з них аліментів на дитину.

Згідно із частиною третьою статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів.

Частинами 1, 2 статті 179 СК України встановлено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім`я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.

Стаття 256-1 СК України визначено, що прийомна сім`я - сім`я, яка добровільно взяла на виховання та спільне проживання від одного до чотирьох дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Відповідно до частини 4 статі 256-2 СК України прийомні батьки є законними представниками прийомних дітей і діють без спеціальних на те повноважень як опікуни або піклувальники.

Пунктом 10 Положення про прийомну сім`ю, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 квітня 2002 року, з наступними змінами ( далі - Положення), передбачено, що на кожну дитину, яка передається у прийомну сім`ю, органи опіки і піклування зобов`язані видати документ, в тому числі, і копію ухвали суду про стягнення аліментів.

Відповідно до частини 4 статті 256-3 СК України, за прийомними дітьми зберігається право на аліменти, пенсію, інші соціальні виплати, а також на відшкодування шкоди у зв`язку з втратою годувальника, які вони мали до влаштування до прийомної сім`ї.

Пунктом 11 Положення встановлено, що за прийомними дітьми зберігаються раніше призначені аліменти, пенсія, інші види державної допомоги. Суми коштів, що належать прийомним дітям як пенсія, аліменти, інші види державної допомоги, переходять у розпорядження прийомних батьків і витрачаються ними на утримання прийомних дітей.

Таким чином, суд під час розгляду питання щодо заміни сторони у виконавчому провадженні про стягнення аліментів на утримання дитини має враховувати положення частини 4 статті 256-3 СК України, згідно з якою за прийомними дітьми зберігається право на аліменти, пенсію, інші соціальні виплати, а також на відшкодування шкоди у зв`язку з втратою годувальника, які вони мали до влаштування до прийомної сім`ї.

Відповідно до частини першої, другої, п`ятої статті 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець. Положення цієї статті застосовуються також у випадку необхідності заміни боржника або стягувача у виконавчому листі до відкриття виконавчого провадження.

У разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив (частина п`ята статті 15 Закону України "Про виконавче провадження").

За змістом статті 442 ЦПК України та статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" у разі вибуття кредитора в зобов`язанні він замінюється правонаступником.

Підставою для заміни сторони виконавчого провадження, тобто процесуального правонаступництва, є наступництво у матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних або встановлених судом правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов`язків вибулої сторони в цих правовідносинах.

Таким чином, заміна сторони виконавчого провадження її правонаступником може відбуватися як при відкритому виконавчому провадженні, так і при відсутності виконавчого провадження, тобто може бути проведена на будь-якій стадії процесу.

Без заміни сторони виконавчого провадження правонаступник позбавлений процесуальної можливості вчиняти будь-які дії згідно із Законом України "Про виконавче провадження".

Підставами правонаступництва є смерть громадянина, що був стороною виконавчого провадження, оголошення його померлим, реорганізація юридичної особи, відступлення права вимоги, переведення боргу (глава 47 ЦК України).

Отже, підставою для заміни сторони виконавчого провадження, тобто процесуального правонаступництва, є наступництво у матеріальних правовідносинах, унаслідок якого відбувається вибуття сторони зі спірних правовідносин і переходу до іншої особи прав і обов`язків вибулої сторони в цих правовідносинах.

Аналогічний за змістом правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 24 липня 2019 року у справі № 686/5377/18.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 лютого 2022 року у справі № 2-7763/10 зробила висновок про те, що процесуальне правонаступництво є похідним від матеріального та випливає з юридичних фактів правонаступництва (заміни сторони в матеріальному правовідношенні її правонаступником). Процесуальне правонаступництво передбачене статтею 55 ЦПК України. Це перехід процесуальних прав та обов`язків сторони у справі до іншої особи у зв`язку з вибуттям особи у спірному матеріальному правовідношенні. У зв`язку із цим для вирішення судом питання щодо процесуальної заміни сторони у справі необхідна наявність відповідних первинних документів, які підтверджують факт вибуття особи з матеріального правовідношення та перехід її прав та обов`язків до іншої особи - правонаступника.

Матеріальне правонаступництво реалізується в межах процесуального правонаступництва виключно за правилами останнього.

Законодавець не ототожнює "процесуальне правонаступництво" і "заміну сторони виконавчого провадження", оскільки цим інститутам присвячені дві окремі статті ЦПК України - 55 та 442 відповідно. Також це опосередковано випливає зі змісту пункту 28 частини першої статті 353 ЦПК, відповідно до якого ухвала про заміну сторони у справі (процесуальне правонаступництво) та ухвала про заміну сторони виконавчого провадження відокремлені одна від одної як такі, на які можуть подаватись скарги окремо від рішення суду.

Звертаючись із заявою про заміну сторони виконавчого провадження, ОСОБА_1 просив замінити сторону виконавчого провадження про стягнення аліментів у зв`язку з тим, що малолітню дитину передано на виховання до прийомної сім`ї.

У пункті 9 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України і судове рішення є обов`язковим до виконання.

Частиною першою статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Вибуття первісного кредитора і заміна його новим не скасовує обов`язковості виконання рішення суду, при цьому реалізувати право на примусове стягнення присуджених судом сум можливо лише шляхом заміни сторони стягувача у виконавчому провадженні, оскільки новий кредитор, без вирішення питання про заміну сторони у зобов`язанні, не має права звернутись до органу державної виконавчої служби із заявою про примусове виконання рішення суду.

Аналогічні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 643/4902/14-ц (провадження № 61-26197св18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 201/8548/16-ц (провадження № 61-16059св18), від 15 серпня 2018 року у справі № 190/2119/14-ц (провадження № 61-20171св18) та від 15 травня 2019 року у справі № 370/2464/17 (провадження № 61-39193св18).

У пункті 40 рішенні у справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року, заява № 18357/91, Європейський суд з прав людини зазначав, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод докладно описував процедурні гарантії, які надаються сторонам цивільного судового процесу- у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, - і не передбачав би при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні Сторони зобов`язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід`ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6.

Колегія суддів виходить з того, що судове рішення є актом судового розгляду справи, його метою є досягнення юридичної визначеності у спірних правовідносинах, воно є обов`язковим для виконання. У резолютивній частині рішення суду знаходить відображення присуду суду, оскільки викладено висновок суду про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної із заявлених вимог.

Дійшовши висновку про задоволення заяви про заміну стягувача у виконавчому проваджені, в той же час поза увагою суду першої інстанції лишилося те, що із змісту резолютивної частини рішення Ленінського районного суд м. Миколаєва від 21 квітня 2017 року вбачається стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання сина щомісячно до закінчення перебування дитини в державній установі.

Між тим, з 28 грудня 2021 року малолітнього ОСОБА_3 , передано до прийомної сім`ї ОСОБА_1 на спільне проживання та виховання.

А відтак, із вибуттям малолітнього із державної установи відсутні підстави для стягнення аліментів з ОСОБА_2 , і як наслідок, відсутні правові підстави для заміни сторони у виконавчому провадженні.

З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи та виходячи із вищевикладених положень закону, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про правонаступництво прав стягувача, тобто права ОСОБА_1 на отримання аліментів на дитину від ОСОБА_2 , у виконавчому провадженні про стягнення аліментів у справі 489/1646/17.

Доводи апеляційної скарги про те, що розгляд вказаної заяви за клопотанням ОСОБА_2 не було відкладено до розгляду іншої справи в порядку адміністративного судочинства не є підставою для скасування оскаржуваної ухвали.

Колегія суддів з огляду на встановлені обставини, виходить за межі доводів апеляційної скарги, оскільки судом допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення заяви.

Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За пунктом 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Згідно частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Частиною 2 статті 376 ЦПК України визначено, що порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та наданим доказам, судом порушені норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення питання про заміну сторони, тому ухвала суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви про заміну сторони виконавчого провадження.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 слід стягнути сплачений останнім судовий збір у розмірі 546 грн.80 коп. за подачу апеляційної скарги.

Керуючись статтями 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Ухвалу Ленінського районного суду міста Миколаєва від 23 листопада 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

У задоволені заяви ОСОБА_1 про заміну стягувача у виконавчому провадженні з примусового виконання виконавчого листа по справі № 489/1646/17 відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 ( РНОКПП НОМЕР_2 ) - 546 ( п`ятсот сорок шість) грн.80 коп., сплачених за подачу апеляційної скарги.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М. Базовкіна

Л.М. Царюк

Повний текст постанови складено 09 січня 2024 року.