Рішення

від 04.01.2024 по справі 914/3013/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.01.2024 Справа № 914/3013/23

За позовом: Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка», м. Київ

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплоторгсервіс-Захід», м. Львів

про стягнення виплаченого страхового відшкодування

Суддя Наталія Мороз

при секретарі Соломії Дицькій

Представники:

Від позивача: Сечко С. В.

Від відповідача: Шалапай І. О.

Суть спору:

У провадженні Господарського суду Львівської області знаходиться справа за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплоторгсервіс-Захід» про стягнення виплаченого страхового відшкодування.

Ухвалою суду від 16.10.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін, призначено судове засідання для розгляду справи по суті на 07.11.2023.

Ухвалою суду від 07.11.2023 розгляд справи по суті відкладено на 28.11.2023, про що сторони повідомлено в порядку ст. 121 ГПК України.

Ухвалою суду від 22.11.2023 відмовлено в задоволенні клопотання Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» від 21.11.2023 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 23.11.2023 задоволено клопотання Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Уніка» від 21.11.2023 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, ухвалено проведення судового засідання 28.11.2023 в режимі відеоконференції здійснити за допомогою системи відеоконференцзв`язку «EаsyCon».

Ухвалою суду від 28.11.2023 розгляд справи по суті відкладено на 14.12.2023, про що сторони повідомлено в порядку ст. 121 ГПК України.

13.12.2023 через систему «Електронний суд» відповідачем подано відзив на позовну заяву, яким останній проти позову заперечив, а також клопотання про поновлення строку на подання відзиву.

У зв`язку з оголошеною у Львівській області повітряною тривогою, судове засідання, призначене на 14.12.2023 не відбулось.

Ухвалою суду від 14.12.2023 розгляд справи відкладено на 04.01.2024.

15.12.2023 через систему «Електронний суд» позивачем подано письмові пояснення, що за своїм змістом є відповіддю на відзив.

В судове засідання 04.01.2024 представник позивача з`явився в режимі відеоконференції, дав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав.

Представник відповідача в судове засідання з`явився, просить суд поновити строк на подання відзиву та долучити його до матеріалів справи. Дав пояснення по суті спору, проти позову заперечив.

Ухвалою суду, постановленою у вигляді занесення відомостей до протоколу судового засідання, суд ухвалив поновити Товариству з обмеженою відповідальністю «Теплоторгсервіс-Захід» строк на подання відзиву і долучити його до матеріалів справи.

Позиція позивача.

Представник позивача позов підтримав у повному обсязі з підстав, наведених у позовній заяві. Зазначив про наявність підстав до стягнення з відповідача виплаченого позивачем потерпілій стороні страхового відшкодування в розмірі 11 019, 51 грн за шкоду, спричинену дорожньо-транспортною пригодою.

В обґрунтування заявленого позову позивач зазначив, що 19.03.2021 у м. Львові на вул. Садовій трапилась ДТП за участю належного відповідачу транспортного засобу Mercedes-Benz Sprinter 519 CDI та автомобіля Ford, внаслідок чого вказані транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Позивач вказав, що постановою Франківського районного суду м. Львова від 12.04.2021 року у справі № 465/2143/21 ОСОБА_1 , працівника ТОВ «Теплоторгсервіс-Захід» було визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

Крім того, постановою про накладання адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серія ЕАН № 3938264 від 19.03.2021 року ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 121 КУпАП (керування ТЗ, що не пройшло обов`язковий технічний контроль. Транспортний засіб перебуває в експлуатації з 2017 року, чим порушив п. 31.3.6 ПДР України) та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

Згідно доводів позивача станом на час настання дорожньо-транспортної пригоди цивільно-правова відповідальність відповідача як власника транспортного засобу Mercedes-Benz Sprinter 519 CDI була застрахована в позивача за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 202278454, а відтак, позивачем здійснено нарахування і виплату страхового відшкодування власнику автомобіля Ford в розмір 11 019, 51 грн.

При цьому, з врахуванням визнання постановою серія ЕАН № 3938264 від 19.03.2021 року ОСОБА_1 винним у скоєнні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 121 КУпАП, позивач зазначає про виникнення у ПРАТ «СК «УНІКА» права вимоги повернення суми сплаченого страхового відшкодування в розмірі 11 019, 51 грн від відповідача як страхувальника за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 202278454.

Також, позивачем у позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого позивач очікує понести судові витрати у справі на оплату судового збору в розмірі 2 684 грн.

Позиція відповідача.

Проти позову заперечив, зазначивши, що підставою для подання регресного позову має бути встановлений причинно-наслідковий зв`язок між невідповідністю технічного стану забезпеченого транспортного засобу існуючим вимогам ПДР та дорожньо-транспортною пригодою. Однак, постановою Франківського районного суду міста Львова встановлено причини дорожньо-транспортна пригоди, які не пов`язані з технічним станом автомобіля, не встановлено причинно-наслідковий зв`язок між технічним станом автомобіля та дорожньо-транспортною пригодою. Враховуючи наведене, в позові просить відмовити.

Обставини справи.

Транспортний засіб легковий автомобіль марки Ford Focus, д.н.з. НОМЕР_1 належить на праві приватної власності громадянину України ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу від 06.06.2019 серія НОМЕР_2 .

Цивільно-правова відповідальність Товариства з обмеженою відповідальністю «Теплоторгсервіс-Захід», пов`язана із володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом автомобілем марки Mercedes-Benz Sprinter 519 CDI, номер кузова НОМЕР_3 , 2010 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4 , в період з 03.01.2021 по 02.01.2022 була застрахована в Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія «Уніка» за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 22.12.2022 № 202278454.

Згідно п. 5 полісу, страхова сума на одного потерпілого за шкоду, заподіяну життю і здоров`ю складає 260 000 грн; майну 130 000 грн.

Пунктом 6 полісу передбачено розмір франшизи 2 000 грн.

19.03.2023 у м. Львові на вул. Садовій, 2А, трапилась дорожньо-транспортна пригода за участю транспортних засобів Mercedes-Benz Sprinter 519 CDI, д.н.з. НОМЕР_4 під керуванням ОСОБА_1 та Ford Focus, д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 , внаслідок якої транспортні засоби отримали механічні ушкодження.

Постановою від 19.03.2021 серія ЕАН № 3938264 про накладання адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 121 КУпАП (керування ТЗ, що не пройшло обов`язковий технічний контроль. Транспортний засіб перебуває в експлуатації з 2017, чим порушив п. 31.3.6 ПДР України) та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу.

Заявою від 19.03.2021 № 00414294 про виплату матеріального збитку по полісу № 202278454 від 22.12.2020 громадянин ОСОБА_2 звернувся до позивача із проханням про відшкодування матеріального збитку, отриманого внаслідок ДТП, яка сталась 19.03.2021 у м. Львів, вул. Садова, 2А/1 за участю автомобілів Mercedes-Benz Sprinter 311 CDI, д.н.з. НОМЕР_4 та Ford Focus, д.н.з. НОМЕР_1 .

Протоколом огляду від 19.03.2021 встановлено пошкодження лівого переднього крила, лівих передніх і задніх дверей, ручки дверей, накладки і корпусу лівого дзеркала заднього виду, покажчика повороту та задньої лівої боковини транспортного засобу Ford Focus, д.н.з. НОМЕР_1 .

Ремонтною калькуляцією від 22.03.2021 № 00414294 визначено вартість відновного ремонту транспортного засобу Ford Focus, д.н.з. НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_2 , в розмірі 18 714, 42 грн, з врахуванням зношення запчастин 13 019, 51 грн.

Страховим актом/наказом позивача від 22.03.2021 № 00414294 дорожньо-транспортну пригоду, яка сталась 19.03.2023 у м. Львові на вул. Садовій, 2А за участю транспортних засобів Mercedes-Benz Sprinter 519 CDI, д.н.з. НОМЕР_4 під керуванням ОСОБА_1 та Ford Focus, д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 визнано страховим випадком та вирішено виплатити страхове відшкодування у розмірі 11 019, 51 грн шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок ОСОБА_2 .

Платіжним дорученням від 25.03.2021 № 209986 позивачем перераховано на користь ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 11 019, 51 грн. Призначення платежу: «Страх. відшк. зр. дор. № 014042/4440/0001374 від 22/12/20, ОСОБА_2 , В т. ч. ком. бан. -109, 10грн. (дор. № 11/43-2-1-00/249 від 11.09.15 р.) Без ПДВ Страхове відшкодування КЗ00414294».

Суд зазначає, що у відповідності до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про доступ до судових рішень», усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. 3 ст. 6 Закону України «Про доступ до судових рішень», суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень.

Як встановлено судом із Єдиного державного реєстру судових рішень, на офіційному веб-порталі судової влади України за посиланням https://www.reestr.court.gov.ua/Review/96224347 розміщено постанову Франківського районного суду м. Львова від 12.04.2021 у справі № 465/2143/21, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в дохід держави у розмір 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.

Вказаною постановою встановлено, що:

«… ОСОБА_1 19.03.2021 року о 08 год. 30 хв. у м. Львові по вул. Садовій, 2А, керуючи транспортним засобом Mercedes-Benz Sprinter 519 CDI, д.н.з. НОМЕР_4 , виїжджаючи на дорогу з прилеглої території, не дав дорогу транспортному засобу Ford Focus, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , що рухався по ній, внаслідок чого здійснив з ним зіткнення, від чого автомобілі отримали технічні пошкодження, чим завдано матеріальних збитків.

Своїми діями ОСОБА_1 порушив п. 10.2 ПДР України, за що передбачена відповідальність за ст.124 КУпАП.

ОСОБА_1 в суді вину у вчиненні адміністративного правопорушення визнав повністю, просив суворо не карати, про що подав відповідну письмову заяву….».

У відповідності до ч. 6 ст. 75 ГПК України, обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду, якою особу притягнуто до адміністративної відповідальності у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

З підстав наведеного, позивач просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 11 019, 51 грн виплаченого позивачем потерпілій стороні страхового відшкодування за шкоду, спричинену дорожньо-транспортною пригодою.

Оцінка суду.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У відповідності до ч. 1 ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Приписами ч.1 ст.509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно з ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно з ст. 599 ЦК України, зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відносини у сфері обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, ЗУ "Про страхування", Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.

Страхування це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (ст. 1 Закону України «Про страхування»).

Статтею 979 ЦК України визначено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

З аналізу статті 980 ЦК України та статті 4 Закону України «Про страхування» вбачається, що залежно від предмета договору страхування може бути особистим, майновим, а також страхуванням відповідальності.

Розрізняють добровільну та обов`язкову форми страхування (стаття 5 Закону України «Про страхування»). Добровільним може бути, зокрема, страхування наземного транспорту (пункт 6 частини четвертої статті 6 Закону України «Про страхування»). Втім, законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування) (частина перша статті 999 ЦК України).

Обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (ст. 3 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

У відповідності до ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для застосування деліктної відповідальності необхідною є наявність усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправна поведінка особи; наявність шкоди; причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою; вина завдавача шкоди. Причому в деліктних правовідносинах на позивача покладається обов`язок з доведення наявності шкоди, протиправності поведінки заподіювача шкоди, а також причинного зв`язку між такою протиправною поведінкою та шкодою. Водночас на заподіювача шкоди покладається обов`язок щодо доведення відсутності його вини у заподіянні цієї шкоди.

Законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини заподіювача шкоди; якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювана шкоди. Доведення відсутності вини у спричиненні шкоди відповідно до вимог статті 1166 ЦК України покладено на відповідача. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів касаційного господарського суду від 23.01.2018 у справі № 753/7281/15.

Згідно з ч. 1 ст. 1172 ЦК України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

У відповідності до ч. 2 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Згідно з ч.5 вказаної статті особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Постановою Франківського районного суду м. Львова від 12.04.2021 у справі № 465/2143/21 встановлено, що ОСОБА_1 19.03.2021 року о 08 год. 30 хв. у м. Львові по вул. Садовій, 2А, керуючи транспортним засобом Mercedes-Benz Sprinter 519 CDI, д.н.з. НОМЕР_4 , виїжджаючи на дорогу з прилеглої території, не дав дорогу транспортному засобу Ford Focus, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , що рухався по ній, внаслідок чого здійснив з ним зіткнення, від чого автомобілі отримали технічні пошкодження, чим завдано матеріальних збитків.

Вказані дії ОСОБА_1 визнано порушенням п. 10.2 ПДР України, за що передбачена відповідальність за ст.124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в дохід держави у розмір 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.

Приписами ст. 6 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», встановлено, що страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

У відповідності до ст. 9 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Страхові виплати за договорами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені в договорі страхування.

Суд зазначає, що норми Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" обмежують розмір шкоди (збитків), яка підлягає відшкодуванню страховиком особи, яка завдала цю шкоду, і яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема: межами ліміту відповідальності (п. 22.1 ст. 22); згідно з п. 12.1 ст. 12 вказаного Закону, страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

Отже, виконання обов`язку з відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність згідно із Законом України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", покладено на страховика (винної особи) у межах, встановлених цим Законом та договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

Порядок відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, визначено ст. 1194 ЦК України, за змістом якої особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Аналогічний висновок сформульовано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц.

Матеріалами справи підтверджується обставина страхування відповідачем цивільно-правової відповідальності, пов`язаної із володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом автомобілем марки Mercedes-Benz Sprinter 519 CDI, номер кузова НОМЕР_3 , 2010 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_4 , станом на час настання ДТП у позивача за полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 22.12.2022 № 202278454.

Приписами ч. 1 ст. 1191 ЦК України встановлено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

У відповідності до пп. г п. 38.1. ст. 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страхувальника або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду якщо дорожньо-транспортна пригода визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху.

Як передбачено ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно з позицією Верховного Суду (постанова від 11.09.2020 у справі № 910/16505/19), тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Аналізуючи твердження та подані позивачем на їх підтвердження докази, беручи до уваги заперечення відповідача проти наведених позивачем в обґрунтування заявленого позову доводів та поданих доказів, керуючись наведеним критерієм доказування, суд дійшов висновку, що зазначені вище докази відповідають критеріям належності та вірогідності, тому вважаються такими, що підтверджують наведені позивачем обставини щодо настання 19.03.2021 у м. Львові на вул. Садовій, 2А дорожньо-транспортної пригоди за участю транспортних засобів Mercedes-Benz Sprinter 519 CDI, д.н.з. НОМЕР_4 під керуванням ОСОБА_1 та Ford Focus, д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 , внаслідок якої транспортні засоби отримали механічні ушкодження, визнання постановою Франківського районного суду м. Львова від 12.04.2021 у справі № 465/2143/21 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, визнання страховим актом/наказом позивача від 22.03.2021 № 00414294 вказаної ДТП страховим випадком та виплати позивачем ОСОБА_2 , як потерпілому, відшкодування у розмірі 11 019, 51 грн.

Суд звертає увагу на те, що відповідачем не спростовано належними засобами доказуванням обставину керування ОСОБА_1 транспортним засобом Mercedes-Benz Sprinter 519 CDI, д.н.з. НОМЕР_4 не під час здійснення своїх трудових обов`язків у Товаристві з обмеженою відповідальністю «Теплоторгсервіс-Захід» чи незаконності перебування згаданого транспортного засобу в володінні ОСОБА_1 станом на час настання ДТП (19.03.2021).

При цьому, суд зазначає, що доводи позивача про наявність підстав до звернення до відповідача із вимогою про відшкодування шкоди в порядку регресу на підставі пп. г п. 38.1. ст. 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не доведені належними засобами доказування, оскільки, хоч постановою від 19.03.2021 серія ЕАН № 3938264 встановлено, що ОСОБА_1 керував ТЗ, що не пройшло обов`язковий технічний контроль, однак, постановою Франківського районного суду м. Львова від 12.04.2021 у справі № 465/2143/21 встановлено, що ДТП 19.03.2021 сталась внаслідок того, що ОСОБА_1 , керуючи транспортним засобом Mercedes-Benz Sprinter 519 CDI, д.н.з. НОМЕР_4 , виїжджаючи на дорогу з прилеглої території, не дав дорогу транспортному засобу Ford Focus, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , що рухався по ній, внаслідок чого здійснив з ним зіткнення, від чого автомобілі отримали технічні пошкодження, чим завдано матеріальних збитків.

Відомості про неналежний технічний стан транспортного засобу Mercedes-Benz Sprinter 519 CDI, д.н.з. НОМЕР_4 , в тому числі як підставу до настання ДТП, в постанові Франківського районного суду м. Львова від 12.04.2021 у справі № 465/2143/21, відсутні.

З підстав наведеного суд дійшов висновків про те, що позивачем не доведено належними засобами доказування обставину того, що дорожньо-транспортна пригода, яка сталась 19.03.2021 м. Львові по вул. Садовій, 2Аза участі транспортних засобів Mercedes-Benz Sprinter 519 CDI, д.н.з. НОМЕР_4 під керуванням ОСОБА_1 та Ford Focus, д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 визначена в установленому порядку безпосереднім наслідком невідповідності технічного стану та обладнання транспортного засобу існуючим вимогам Правил дорожнього руху як визначеної пп. г п. 38.1. ст. 38 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передумови до виникнення у позивача права подання до відповідача регресного позову після виплати страхового відшкодування.

Згідно з ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст.78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Суд констатує, що при розгляді даної справи судом враховано та здійснено належне дослідження сукупності наявних в матеріалах справи доказів, що стосуються укладеного між сторонами договору з урахуванням правил та критеріїв оцінки доказів визначених ГПК України.

Відповідно до ч. 4 ст. 11 ГПК України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін і відображення їх у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

З аналізу матеріалів справи та наявних доказів у сукупності вбачається, що позивачем не доведено порушення, невизнання чи відповідачем оспорення прав позивача, а відтак, наявності правових підстав до захисту таких прав позивача судом.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що в позові слід відмовити повністю.

Судові витрати.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене судові витрати позивача зі сплати судового збору в розмірі 2 684 грн слід покласти на позивача.

Керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 233, 236-238, 240, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити повністю.

Рішення складено 09.01.2024

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст. ст. 256, 257 ГПК України.

Суддя Мороз Н.В.