Постанова

від 03.01.2024 по справі 607/14107/22

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/14107/22Головуючий у 1-й інстанції Позняк В.М. Провадження № 22-ц/817/15/24 Доповідач - Храпак Н.М.Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 січня 2024 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Храпак Н.М.

Суддів - Гірський Б. О., Костів О. З.,

за участі секретаря - Сович Н.А.

та сторін: представника позивача - адвоката Чудопалова Ю. Ю., представника відповідача - Лапунько М. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 607/14107/22 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Чудопалов Юрій Юрійович, на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 квітня 2023 року, ухваленого суддею Позняком В.М., повний текст якого виготовлено 17 квітня 2023 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Тернопільської міської ради, Тернопільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної податкової служби у Тернопільській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Перша тернопільська державна нотаріальна контора, Тернопільське міське бюро технічної інвентаризації, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, реєстраційного посвідчення та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В:

у жовтні 2022 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до Тернопільської міської ради, Тернопільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної податкової служби у Тернопільській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Перша тернопільська державна нотаріальна контора, Тернопільське міське бюро технічної інвентаризації, у якому просить визнати недійсним видане 24.12.1998 Першою Тернопільською державною нотаріальною конторою свідоцтво про право на спадщину за законом на квартиру АДРЕСА_1 за "податковою інспекцією", зареєстроване в реєстрі за № 5-5306; визнати недійсним реєстраційне посвідчення, видане Тернопільським міським бюро технічної інвентаризації на квартиру АДРЕСА_1 за "податковою інспекцією", записане в реєстрову книгу за № 17097 від 28.12.1998; визнати недійсним запис, внесений до реєстрової книги за № 17097 на домоволодіння АДРЕСА_2 , та внести до реєстрової книги відповідний запис про його недійсність; передати квартиру АДРЕСА_1 , у комунальну власність; визнати за ОСОБА_1 право на користування квартирою АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову посилається на те, що 25.02.1999 виконавчим комітетом Тернопільської міської ради брату позивача - ОСОБА_2 було видано ордер на житлове приміщення - квартиру АДРЕСА_1 . В ордері членами сім`ї ОСОБА_3 зазначено дружину - ОСОБА_4 та сина - ОСОБА_5 . З того ж 1999 року вони стали проживати у цій квартирі та вести спільне господарство разом з членом їх сім`ї - позивачем ОСОБА_6 , який 13.05.2006 року зареєструвався за цією адресою.

03.06.2006 у зв`язку з переїздом за іншим місцем проживання основний квартиронаймач ОСОБА_2 , а 06.06.2006 - його дружина та син були зняті з реєстраційного обліку.

23.06.2021 ОСОБА_7 звернувся до виконавчого комітету Тернопільської міської ради з приводу переоформлення на його ім`я ордеру на вказану квартиру АДРЕСА_1 , у якій він проживає.

Однак, листом заступника міського голови Остапчук В.О. за N15844 від 26.07.2021 повідомлено про відмову у такому переоформленні. Ця відмова пояснюється тим, що звернення ОСОБА_8 з документами розглядалося на засіданні громадської комісії з житлових питань при виконавчому комітеті міської ради 01.07.2021 і згідно п.45 протоколу № 3 йому відмовлено в переоформленні ордера у зв`язку з відсутністю погодження власника квартири, яким, згідно довідки ТОВ "МБТІ" від 20.06.2021 є податкова інспекція на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого 24.12.1998.

Позивач вважає відмову Тернопільської міської ради у переоформленні ордеру на ім`я позивача протиправною та такою, що порушує його житлові права та обмежує його подальше право на приватизацію житла.

Стверджує, що станом на 25.02.1999, коли на квартиру був виданий ордер виконавчим комітетом Тернопільської міської ради брату, вона була вільною, і тим більше вона є таким вільним жилим приміщенням станом на даний час, коли за переоформленням ордера звернулася та єдина особа, яка у ній і проживає є позивач.

Також зазначає, що право власності податкової інспекції на житлове приміщення жодним чином не міняє факт перебування цього приміщення у державному житловому фонді, а відтак і компетенцію Тернопільської міської ради для видачі ордера на проживання у цьому приміщенні. Такою своєю компетенцією Тернопільська міська рада вже скористалася 25.02.1999, коли, незважаючи на право власності податкової інспекції, видала ордер брату позивача.

Крім того, позивач вказує, що на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого на ім`я неіснуючої особи, жодні цивільні права, зокрема право власності на це житлове приміщення, не виникли та виникнути не можуть, оскільки відсутня і ніколи не існувала особа - суб`єкт реалізації таких прав.

Звертає увагу, що згідно зі статтею 137 Цивільного кодексу Української PCP, чинної на час видачі свідоцтва про право власності на цю квартиру, майно, яке не має власника або власник якого невідомий (безхазяйне майно), надходить у власність держави за рішенням виконавчого комітету міської Ради народних депутатів, винесеним за заявою фінансового органу. Цих імперативних вимог чинного на той час цивільного законодавства, виконано не було, а власник вказаної квартири є невідомим, оскільки «податкова інспекція» є неіснуюча особа, яка не може володіти жодним майном.

Враховуючи, що право власності на вказану квартиру зареєстровано за неіснуючою особою, то позивач отримати дозвіл в неіснуючого власника майна не може, міська рада розпоряджатись таким майном не хоче, що в сукупності обмежує право позивача на житло, зокрема, обмежує його подальше право на приватизацію житла.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 квітня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Тернопільської міської ради, Тернопільської об`єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної податкової служби у Тернопільській області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Перша тернопільська державна нотаріальна контора, Тернопільське міське бюро технічної інвентаризації, про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, реєстраційного посвідчення та зобов`язання вчинити дії - відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Чудопалов Ю.Ю. просить скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 квітня 2023 року та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги заявник зазначає, що рішення суду першої інстанції ухвалене із неповним з`ясуванням обставини, що мають значення для справи; недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильним застосування норм матеріального права.

Зазначає, що станом на дату видачі вказаного свідоцтва про право на спадщину, Закон України «Про нотаріат» та видана на його виконання Інструкція про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України зобов`язували державну нотаріальну контору видавати таке свідоцтво виключно відповідному фінансовому органові.

Чинне, станом на дату видачі вказаного свідоцтва про право на спадщину, законодавство розмежовувало поняття «державна податкова інспекція» та «фінансовий орган». Ці поняття не були тотожними, оскільки законодавець регламентував взаємодію між цими державними утвореннями.

Відтак, на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого на ім`я неіснуючої особи, жодні цивільні права, зокрема, право власності на це житлове приміщення, не виникли та виникнути не можуть, оскільки відсутня і ніколи не існувала особа - суб`єкт реалізації таких прав. Дія свідоцтва про право на спадщину, як документу, на підставі якого виникають та змінюються цивільні права, безпосередньо пов`язана з особою, на ім`я якої таке свідоцтво видано, яка ці права може і має право реалізувати та полягає саме в можливості реалізації таких прав. При відсутності можливості реалізації прав свідоцтво є недійсним.

Тому висновок суду про те, що податкова інспекція діяла від імені держави, набуваючи майно у державну власність, не ґрунтується на фактичних обставинах справи та на діючому на той час законодавстві.

Посилання суду першої інстанції на те, що вказане свідоцтво ніяк не могло порушувати права позивача, який зареєстрував своє місце проживання у спірній квартирі, яка вибула із приватної власності та на підставі оскаржуваного свідоцтва перейшла до державного житлового фонду, тільки в 2006 році, тобто через 9 років після його видачі, не є належним обґрунтуванням судового рішення, оскільки саме по собі не заперечує факт незаконності вчинення вище згаданих дій, а створення перешкод позивачу щодо незаконного свідоцтва та факт його незаконної видачі почалось саме з моменту спроби реалізації позивачем своїх законних прав.

Суд не наводить жодного аргументу на підтвердження того, що спірна квартира може мати чи мала або ж має відповідний правовий статус, зокрема сам суд визнає, що дана квартира є власністю держави, а не окремо визначеної юридичної особи. Будь-яких доказів про існування у спірної квартири будь-якого спеціального правового статусу визначеного в ч. 2 ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» судом не здобуто і матеріали справи не містять.

Посилання суду на Закон України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» в редакції після 13.01.1999 року, тобто на дату звернення виконавчого комітету Тернопільської міської ради до начальника Тернопільського міського бюро технічної інвентаризації з проханням видати реєстраційне посвідчення на квартиру, не може бути покладено в обґрунтування законності рішення суду, оскільки в такій редакції на момент виникнення спірних правовідносин цього закону не існувало.

Таким чином, суд неправильно застосував норму матеріального права, оскільки допустив неправильне тлумачення закону та застосував закон, який не підлягає застосуванню до даних спірних правовідносин.

Від представника відповідача Лапунько М.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить у задоволенні апеляційної скарги ОСОБА_1 відмовити, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 квітня 2023 року залишити без змін, посилаючись на те, що дане рішення є законним та обґрунтованим, а судом повністю з`ясовані обставини, що мають значення для справи, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, з наступних підстав.

Представник відповідача зазначила, що з матеріалів справи вбачається, що державним нотаріусом Першої тернопільської державної нотаріальної контори 24 грудня 1998 року видано свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно - двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка належала померлому ОСОБА_10 та перейшла до держави на підставі статті 555 Цивільного кодексу Української РСР в особі податкової інспекції.

ОСОБА_1 стверджує, що вказане свідоцтво видане незаконно, оскільки видане на неіснуючий орган податкової інспекції, однак представник відповідача такі доводи вважає необґрунтованими та безпідставними.

Так, згідно оскаржуваного свідоцтва, спірна квартира перейшла у власність держави, а не податкової інспекції. Податкова інспекція, відповідно до діючого на той час законодавства, виконувала функції органу, який вів облік, вжиття заходів щодо охорони й оцінки безхазяйного майна, тобто діяла від імені держави, у частині здійснення розпорядження майном, яке перейшло у державну власність.

Більше того, вказане свідоцтво ніяк не могло порушувати права позивача, який зареєстрував своє місце проживання у спірній квартирі, яка вибула із приватної власності та на підставі оскаржуваного свідоцтва перейшла до державного житлового фонду, тільки в 2006 році, тобто через 9 років після його видачі.

Окрім того, позивач не являється навіть спадкоємцем в даній спадковій справі. Таким чином, бюро технічної інвентаризації з урахуванням всіх вимог чинного законодавства правомірно видано реєстраційне посвідчення на свідоцтво про право на спадщину за законом на майно, яке складається з двокімнатної квартири АДРЕСА_1 , власником якої являється держава. В силу норм цивільного законодавства позовні вимоги про визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом та реєстраційного посвідчення підлягають під норми позовної давності.

Право проживання ОСОБА_2 , який також не є спадкоємцем померлого ОСОБА_10 , виникло із 25.02.1999, у той час як ОСОБА_1 прописаний у вказаному приміщенні лише з 13.05.2006.

У той же ж час, ОСОБА_2 виписаний 03.06.2006, а його сім`я 06.06.2006, тобто твердження позивача у своїй позовній заяві про ведення спільного господарства із сім`єю ОСОБА_2 не відповідає дійсності.

Прописка ОСОБА_1 у вказаному житловому приміщення відбулось без погодження із його власником - державою.

Поряд із цим, представник відповідача зауважила, що проживання у вказаному помешканні позивача не надає йому право власності на вказане приміщення, оскільки власником відповідно до юридично чинних документів є держава.

Надання ордеру на проживання ОСОБА_2 (перебував на окремому квартирному обліку) та його сім`ї - брату позивача, також не позбавило державу права власності на вказане житлове приміщення, оскільки право проживання і право власності не є тотожними, а відповідно і не позбавляє реального власника приміщення його власності, що підтверджується тим, що проживаючи у вказаному приміщення ОСОБА_2 у період з лютого 1999 року по червень 2006 року, тобто більше ніж 7 років ОСОБА_2 не звертався ні до Державної податкової інспекції, ні до органу місцевого самоврядування, ні до судових інстанцій щодо оформлення права власності на вказане житлове приміщення.

Відтак, просить в задоволені апеляційних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05.04.2023 залишити без змін.

У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Чудопалов Ю.Ю. апеляційну скаргу підтримав, зіславшись на доводи викладені в ній.

Представник відповідача - Лапунько М.В. у судовому засіданні заперечила щодо апеляційної скарги, вважаючи її безпідставною, а рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим.

Представник відповідача Тернопільської міської ради в судове засідання не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про час, дату і місце проведення судового засідання, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Представник третьої особи Тернопільського міського бюро технічної інвентаризації в судове засідання не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про час, дату і місце проведення судового засідання, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Представник третьої особи Першої Тернопільської державної нотаріальної контори в судове засідання не з`явився, про що свідчить рекомендована повідомлення про вручення поштового відправлення за штрих кодом 0600060877898, однак на адресу суду надіслав заяву, в якій просить відмовити у задоволенні позову.

Відповідно до частини 6 статті 128 ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи. Днем вручення судової повістки є день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки на офіційну електронну адресу особи.

У відповідності до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника процесу за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у відсутності учасників процесу.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вказано в частині третій статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 цієї частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону оскаржене судове рішення відповідає, з огляду на таке.

Судом встановлено, що згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом, посвідченого та виданого 24 грудня 1998 року державним нотаріусом Першої тернопільської державної нотаріальної контори, спадкове майно - двокімнатна квартира АДРЕСА_1 , яке належало померлому ОСОБА_10 переходить за правом спадкоємства на підставі статті 555 Цивільного кодексу Української РСР до держави в особі податкової інспекції.

На підставі вказаного свідоцтва, 28 грудня 1998 року Тернопільським міським бюро технічної інвентаризації було видане реєстраційне посвідчення, яким посвідчено, що квартира АДРЕСА_1 зареєстрована за державою в особі податкової інспекції.

На підставі рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 24.02.1999 за № 133, ОСОБА_2 з сім`єю з трьох чоловік (дружина - ОСОБА_4 та син - ОСОБА_5 ) було видано ордер на житлове приміщення № 36 Серія МК від 25.02.1999, згідно якого вони мають право на зайняття житлового приміщення, житловою площею 27,1 кв. м - двокімнатної квартири АДРЕСА_1 .

Як вбачається з довідки ДП «Фаворит» від 24.05.2021, ОСОБА_1 зареєстрований з 13.05.2006 за адресою в квартирі АДРЕСА_1 .

На звернення ОСОБА_8 до Виконавчого комітету Тернопільської міської ради з приводу переоформлення на його ім`я ордеру на квартиру АДРЕСА_1 , на засіданні громадської комісії з житлових питань при виконавчому комітеті міської ради 01.07.2021 (п.45 протоколу № 3) йому було відмовлено в переоформленні ордера на вищевказану квартиру, у зв`язку з відсутністю погодження власника квартири, яким, згідно довідки ТОВ "МБТІ" від 22.06.2021 є податкова інспекція на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, посвідченого 24.12.1998.

Відмовляючи ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 не довів, у чому полягає порушення його прав та законних інтересів відповідачем, а щодо здійснення передачі спірної квартири до комунальної власності відповідно до вимог діючого законодавства можливо за умови дотримання відповідної процедури і може це питання ініціювати лише власник або особа, у якої в повному господарському віданні або оперативному управлінні перебуває спірна квартира, а прийняття до комунальної власності майна є правом, а не обов`язком Тернопільської міської ради.

Колегія суддів з даним висновком суду першої інстанції погоджується, виходячи з наступного.

У пункті 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що у разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом. У разі коли спадщина, яка відкрилася до набрання чинності ЦК України 2004 року і строк на її прийняття не закінчився до 01 січня 2004 року, спадкові відносини регулюються цим Кодексом.

Враховуючи те, що спірні правовідносини виникли у 1998 році, вони регулюються положенням Цивільного кодексу УРСР в редакції 1963 року чинній на час виникнення спірних правовідносин, з огляду на наступне.

Так, відповідно до ст. 555 Цивільного кодексу Української РСР, передбачено, що спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави: 1) якщо спадкодавець все майно або частину його заповідав державі; 2) якщо у спадкодавця немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом; 3) якщо всі спадкоємці відмовились від спадщини; 4) якщо всі спадкоємці позбавлені права спадкування (статті 528 і 534 цього Кодексу); 5) якщо ні один із спадкоємців не прийняв спадщини.

ЦК УРСР не обмежувався строк для отримання свідоцтва про право на спадщину за законом або заповітом, у тому числі й для держави. Тому, якщо упродовж встановленого шестимісячного строку ніхто зі спадкоємців за законом або за заповітом не прийняв спадщину, вважається, що спадщина переходить до держави.

Відповідно до статті 560 ЦК Української РСР свідоцтво про право на спадщину видається також державною нотаріальною конторою при переході спадкового майна до держави (статті 534, 553, 555 цього Кодексу).

Частиною третьою статті 561 ЦК Української РСР передбачено, що свідоцтво про право держави на спадщину в усіх випадках видається не раніше як через шість місяців з дня відкриття спадщини.

Системне тлумачення частини другої статті 549, частини першої статті 555 ЦК Української РСР свідчить, що законодавець передбачав автоматичний перехід спадщини за правом спадкоємства до держави. Будь-яких дій щодо прийняття спадщини держава не здійснювала. При існуванні юридичних фактів, визначених пунктами 1-5 частини першої статті 555 ЦК Української РСР, держава завжди приймала спадщину і не могла від неї відмовитися; оскільки держава не мала права відмовитися від прийняття спадщини, то у випадку, коли спадкоємці за законом або за заповітом не прийняли спадщину або відмовилися від спадщини, спадщина вважалася прийнятою державою.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 671/22/19 (провадження № 61-9511сво19).

Відповідно до пункту 12 статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», діючого на час виникнення підстав успадкування державою спірної квартири, проведення роботи, пов`язаної з виявленням, обліком, оцінкою та реалізацією у встановленому законом порядку безхазяйного майна, майна, що перейшло за правом успадкування до держави, скарбів і конфіскованого майна виконують Державні податкові інспекції в районах, містах без районного поділу, районах у містах, міжрайонні та об`єднані спеціалізовані державні податкові інспекції.

Також, згідно з пунктами 1, 3 Порядку обліку, оцінки й реалізації конфіскованого, безхазяйного майна, майна, що за правом успадкування перейшло у власність держави, та скарбів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06 липня 1992 року № 375 (далі - Порядок), облік, вжиття заходів щодо охорони й оцінки майна, що за правом успадкування перейшло у власність держави, покладається на державні податкові інспекції.

Матеріалами справи підтверджується, що 24 грудня 1998 року державним нотаріусом Першої тернопільської державної нотаріальної контори видано свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкове майно - двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка належала померлому ОСОБА_10 та перейшла на підставі статті 555 Цивільного кодексу Української РСР до держави в особі податкової інспекції.

Тому доводи заявника ОСОБА_1 в апеляційній скарзі про те, що вказане свідоцтво про право на спадщину за законом на спадкове майно - двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , видане незаконно, оскільки видане на неіснуючий орган податкової інспекції, так як на час видачі спірного свідоцтва державну нотаріальну контору зобов`язували видавати таке свідоцтво виключно відповідному фінансовому органові, колегія суддів не бере до уваги, з огляду на те, що податкова інспекція, відповідно до діючого на той час законодавства, виконувала функції органу, який вів облік, вжиття заходів щодо охорони й оцінки безхазяйного майна, тобто діяла від імені держави і майно перейшло у власність держави на підставі статті 555 ЦК УРСР.

Щодо передачі спірної квартири в комунальну власність.

Згідно з частинами першою, третьою статті 1 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» визначено, що цей Закон регулює відносини, пов`язанні з передачею об`єктів права державної власності у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах або у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, а також об`єктів права комунальної власності у державну власність. Передача у державну або комунальну власність об`єктів права інших форм власності може регулюватися положеннями цього закону, якщо інше не передбачено законом або рішеннями відповідних місцевих рад.

У статті 2 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» передбачено, що об`єктами передачі згідно з цим Законом є, крім іншого, об`єкти житлового фонду (у тому числі гуртожитки як об`єкти нерухомого майна, житлові комплекси та/або їх частини) та інші об`єкти соціальної інфраструктури (навчальні заклади, заклади культури (крім кінотеатрів), фізичної культури та спорту, охорони здоров`я (крім санаторіїв, профілакторіїв, будинків відпочинку та аптек), соціального забезпечення, дитячі оздоровчі табори), які перебувають у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, установ, організацій або не увійшли до статутного капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), у тому числі не завершені будівництвом.

Ініціатива щодо передачі об`єктів права державної та комунальної власності може виходити відповідно від органів, уповноважених управляти державним майном, Національної академії наук, інших аналогічних самоврядних організацій, яким передано в користування державне майно (далі - самоврядні організації), місцевих органів виконавчої влади, відповідних органів місцевого самоврядування (стаття 3 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності»).

За змістом статті 4 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» передача об`єктів у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах здійснюється за наявності згоди відповідних сільських, селищних, міських, районних у містах рад, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до частин першої-третьої статті 4-1 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» передача об`єктів житлового фонду, гуртожитків та інших об`єктів соціальної інфраструктури здійснюється у порядку, встановленому цим Законом, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Рішення щодо передачі об`єктів житлового фонду, гуртожитків та інших об`єктів соціальної інфраструктури у комунальну власність приймаються органами, уповноваженими управляти державним майном, самоврядними організаціями за згодою відповідних сільських, селищних, міських, районних у містах рад, а у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст - за згодою районних або обласних рад.

Статтею 6 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» визначено, що передача об`єктів здійснюється комісією з питань передачі об`єктів, до складу якої входять представники виконавчих органів відповідних рад, місцевих органів виконавчої влади, органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядних організацій, фінансових органів, підприємств, трудових колективів підприємств, майно яких підлягає передачі. У разі передачі об`єктів, закріплених за самоврядною організацією, або об`єктів, щодо яких прийнято рішення про приватизацію, орендованого майна, акцій (часток, паїв), що належать державі або суб`єктам права комунальної власності у майні господарських товариств, до складу комісії з питань передачі об`єктів включаються представники відповідно самоврядної організації або державного органу приватизації.

Частина п`ята статті 7 цього Закону передбачає, що передача об`єктів права державної та комунальної власності оформляється актом приймання-передачі, який підписується головою і членами комісії.

Згідно частини другої статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.

Отже, Закон України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності» пов`язує перехід об`єктів права державної власності у комунальну з такою обов`язковою обставиною як відповідне волевиявлення на зазначену передачу суб`єкта комунальної власності.

Ініціатором здійснення передачі квартири до комунальної власності за умови дотримання відповідної процедури може бути лише власник або особа, у повному господарському віданні або оперативному управлінні перебуває спірна нерухомість.

Даний висновок суду узгоджується з позицією Верховного Суду викладеної в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 лютого 2023 року у справі № 766/10669/18 (провадження №61-7621св21).

Тому не заслуговує на увагу доводи представника заявника, що судом необґрунтовано відмовлено у позовній вимозі ОСОБА_1 про передачу спірної квартири у комунальну власність, оскільки ініціатором здійснення передачі квартири до комунальної власності за умови дотримання відповідної процедури може бути лише власник або особа, у повному господарському віданні або оперативному управлінні перебуває спірна нерухомість.

Також надуманими є доводи представника ОСОБА_1 , що факт незаконної видачі нотаріусом свідоцтва про право на спадщину за законом на спадкове майно - двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 , яка належала померлому ОСОБА_10 та перейшла на підставі статті 555 Цивільного кодексу Української РСР до держави в особі податкової інспекції створює позивачу перешкоди в користуванні даною квартирою, оскільки заявлений позивачем спосіб захисту, не передбачений законом для застосування до спірних правовідносин та не призведе до відновлення прав позивача у цих правовідносинах, виходячи з наступного.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.

Суд може захистити цивільне право або інтерес способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 2 частини другої статті 16 ЦК України).

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально - правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на порушника.

З аналізу вищезазначених норм слід дійти висновку про те, що цивільні права /інтереси захищаються у спосіб, який передбачений договором чи законом, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки, тобто, матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод і інтересів на стільки, на скільки це можливо.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання чи оспорення. Такі право чи інтерес можуть бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто, такий, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання чи оспорення та спричиненим цими діями наслідкам.

Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту.

Обраний позивачем спосіб захисту цивільного права, має призводити до захисту порушеного чи оспорюваного права або інтересу. Якщо таке право чи інтерес мають бути захищені лише певним способом, а той, який обрав позивач, може бути використаний для захисту інших прав або інтересів, а не тих, за захистом яких позивач звернувся до суду, суд визнає обраний позивачем спосіб захисту неналежним і відмовляє у позові. У тому ж випадку, якщо заявлена позовна вимога взагалі не може бути використана для захисту будь-якого права чи інтересу, оскільки незалежно від доводів сторін спору суд не може її задовольнити, така вимога не може розглядатися як спосіб захисту.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31 липня 2023 року у справі № 461/8453/21 (провадження 61-1143св23).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований та проживає з 13.05.2006 за адресою в квартирі АДРЕСА_1 .

Відповідачі не ставлять під сумнів законність його вселення, а також не вимагають виселення позивача із спірної квартири, а отже жодним чином не порушують його права.

Суду не надано доказів того, що відповідачами порушено цивільне право чи інтерес позивача, який підлягає судовому захисту.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник - адвокат Чудопалов Юрій Юрійович слід залишити без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 квітня 2023 року залишити без змін, оскільки висновки місцевого суду відповідають обставинам справи, узгоджуються з нормами процесуального права, які судом застосовані правильно, а доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

У відповідності до ч.2 ст.141 ЦПК України судові витрати за розгляд в апеляційній інстанції необхідно покласти на ОСОБА_1 в межах понесених ним сум.

Керуючись ст. ст.35, 259, 374, 375, 381, 382, 382-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Чудопалов Юрій Юрійович, залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05 квітня 2023 року - залишити без змін.

Судові витрати за розгляд в апеляційній інстанції покласти на ОСОБА_1 в межах ним понесених.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст судового рішення виготовлений 09 січня 2024 року.

Головуючий Н. М. Храпак

Судді: Б. О. Гірський

О. З. Костів