Постанова

від 09.01.2024 по справі 910/3347/23

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" січня 2024 р. Справа № 910/3347/23

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Демидової А.М.

суддів: Ходаківської І.П.

Євсікова О.О.

розглянувши в письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Цеппелін Україна ТОВ"

на рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2023 (суддя Бондаренко-Легких Г.П.)

у справі № 910/3347/23 Господарського суду міста Києва

за позовом фізичної особи-підприємця Мороза Сергія Олександровича

до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Цеппелін Україна ТОВ"

про стягнення заборгованості у розмірі 117 956,18 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог

Фізична особа-підприємець Мороз Сергій Олександрович (далі - ФОП Мороз С.О., позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Цеппелін Україна ТОВ" (далі - ТОВ з ІІ "Цеппелін Україна ТОВ", відповідач) про стягнення (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) заборгованості в розмірі 117 965,18 грн за договором № 1/04-2021 про надання послуг та поставку запасних частин від 01.04.2021 (далі - Договір, договір № 1/04-2021), що складається з 5 122,00 грн 3 % річних, 71 064,99 грн пені та 41 769,19 грн інфляційних втрат. Також позивач просив покласти на відповідача судові витрати, які складаються із судового збору в розмірі 4 193,07 грн та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за Договором у частині оплати наданих послуг, виконаних ремонтних робіт та поставленого товару.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.07.2023 у справі № 910/3347/23 позов ФОП Мороза С.О задоволено частково. Стягнуто з ТОВ з ІІ інвестиціями "Цеппелін Україна ТОВ" на користь ФОП Мороза С.О. 70 845,74 грн пені, 5 108,54 грн 3 % річних, 40 600,55 грн інфляційних втрат, а також 2 684,00 грн судового збору. У задоволенні позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 219,25 грн, 3 % річних у розмірі 13,46 грн, інфляційних втрат у розмірі 1 168,64 грн відмовлено.

Задовольняючи частково позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив із того, що відповідач виконав власний обов`язок щодо оплати вартості виконаних робіт та поставлених товарів із простроченням, у зв`язку із чим він зобов`язаний понести наслідки неналежного виконання зобов`язань, що передбачені умовами Договору та нормами цивільного законодавства.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення пені в розмірі 219,25 грн, 3 % річних у розмірі 13,46 грн та інфляційних втрат у розмірі 1 168,64 грн, суд першої інстанції виходив із того, що кінцевими датами боргових періодів позивач визначив дату фактичної сплати заборгованості, тоді як день фактичної сплати не включається до періоду часу, за який стягуються пеня, а також 3 % річних та інфляційні втрати.

Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу, заявлених у розмірі 8 000,00 грн, місцевий господарський суд, з урахуванням наявних у справі доказів, дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами як оплати за надані послуги адвокату в сумі 8 000,00 грн, так і обґрунтованості розміру вказаних послуг.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись із вказаним рішенням, ТОВ з ІІ "Цеппелін Україна ТОВ" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2023 у справі № 910/3447/23 скасувати повністю та ухвалити в цій справі нове рішення, яким відмовити ФОП Морозу С.О. у задоволенні його позовних вимог до ТОВ з ІІ "Цеппелін Україна ТОВ" повністю.

Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, відповідач зазначає, що:

- висновок суду першої інстанції про те, що спірні правовідносини між позивачем та відповідачем виникли на підставі Договору, а не на підставі чотирьох окремих правочинів, є помилковими та такими, що не відповідають справжнім обставинам справи;

- висновки суду щодо тотожності ціни послуг, вказаних у Договорі, цінам, визначеним позивачем у рахунках на оплату, не відповідають дійсності, оскільки п. 3.2 Договору передбачені погодинні ціни на послуги, а при прийнятті до виконання замовлень відповідача позивач у рахунках на оплату встановив фіксовану ціну послуг.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.10.2023 колегією суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого, Ходаківської І.П., Євсікова О.О. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ з ІІ "Цеппелін Україна ТОВ" на рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2023 у справі № 910/3347/23; постановлено розгляд апеляційної скарги здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання); встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, пояснень, клопотань, заперечень - до 10.11.2023.

Зважаючи на воєнний стан в Україні та тривалі повітряні тривоги, зазначена апеляційна скарга розглядається судом апеляційної інстанції в розумний строк, тобто такий, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, забезпечення можливості реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав та вирішення справи.

Позиції учасників справи

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу проти апеляційної скарги заперечує і просить суд залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

01.04.2021 між ФОП Морозом С.О. (виконавець) та ТОВ з ІІ "Цеппелін Україна ТОВ" (замовник) укладено договір № 1/04-2021 про надання послуг та поставку запасних частин (Договір), згідно з п. 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, виконавець зобов`язався надати послуги з ремонту вузлів, агрегатів, обладнання замовника та/або поставити запасні частини, а замовник зобов`язався прийняти і оплатити такі послуги/запчастини.

Відповідно до п. 4.1 Договору розрахунки за надані послуги/поставлені запчастини здійснюються протягом 5 календарних днів від дати направлення Акта приймання-передачі або від дати видаткової накладної.

За твердженням позивача, на виконання умов Договору ним було надано послуги, виконано роботи з ремонту, а також поставлено запасні частини транспортних засобів відповідача, про що між сторонами підписано акти надання послуг на загальну суму 160 046,64 грн, а саме:

- № 4 від 27.01.2022 на суму 12 000,00 грн;

- № 5 від 28.02.2022 на суму 28 500,00 грн;

- № 6 від 09.02.2022 на суму 58 496,64 грн;

- № 7 від 11.02.2022 на суму 61 050,00 грн.

Відповідачем оплату вартості виконаних робіт (наданих послуг) та поставлених товарів було здійснено в повному обсязі 09.03.2023 (після подання позовної заяви, однак до відкриття провадження у справі) згідно з платіжними дорученнями № 1727 на суму 12 000,00 грн, № 1728 на суму 28 500,00 грн, № 1730 на суму 61 050,00 грн та № 1731 на суму 58 496,64 грн.

Отже, за доводами позивача, відповідач допустив неналежне виконання договірних зобов`язань, оскільки оплата вартості виконаних робіт (наданих послуг) та поставлених товарів була здійснена лише в березні 2023 року.

Згідно з п. 7.2 Договору за порушення замовником термінів оплати за відвантажений товар, надані послуги на умовах відстрочення платежу замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення оплати товару від загальної вартості несплаченого товару, наданих послуг до моменту повної оплати.

За порушення термінів оплати (грошового зобов`язання) позивач нарахував та заявив до стягнення пеню в розмірі 71 064,99 грн на підставі п. 7.2 Договору, а також 3 % річних у розмірі 5 122,00 грн та інфляційні втрати в розмірі 41 769,19 грн на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, зазначав про те, що він не здійснював попередню оплату, а сторонами не була узгоджена дата початку надання послуг, як це передбачено п. 5.1 Договору. Насправді, між позивачем та відповідачем були укладені у спрощений спосіб чотири окремі господарські договори, про що відповідачем було складено замовлення, а позивачем виставлено рахунки на оплату таких замовлень. У подальшому, між сторонами підписано чотири акти надання послуг, проте на виконання чотирьох окремих договорів, а не на виконання умов договору № 1/04-2021 від 01.04.2021. Відповідачем була проведена оплата вартості наданих послуг та поставлених товарів 09.03.2023 безпосередньо на виконання чотирьох окремих господарських договорів, укладених у спрощений спосіб. Договір № 1/04-2021 від 01.04.2021 припинив свою дію 31.12.2021 та не був продовжений сторонами, отже, надання послуг та поставка товарів згідно з умовами такого договору у 2022 році неможлива.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Згідно з ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

За ст. 73 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно зі 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 78 ГПК України визначено, що достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 86 ГПК України).

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішенні справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема, внесено зміни до ст. 79 ГПК України, а саме: змінено назву статті 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд, оцінюючи фактичні обставини справи, звертаючись до балансу вірогідностей, вирішуючи спір, виходив з того, що факти, встановлені в експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.04.2021 у справі № 904/1017/20.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

За приписами ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Як правильно зазначив місцевий господарський суд, за своєю правовою природою договір № 01/04-2021 про надання послуг та поставку запасних частин від 01.04.2021 є змішаним і містить елементи договору підряду та договору поставки.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

За твердженням відповідача, зобов`язання сторін за Договором є припиненими у зв`язку із закінченням строку його дії 31.12.2021 та неукладенням між сторонами додаткової угоди про продовження строку дії Договору на 2022 рік.

Пунктом 10.1 Договору визначено, що цей Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2021, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами зобов`язань по цьому Договору. Якщо сторони за один місяць до терміну закінчення дії цього Договору не виявили намірів про припинення дії Договору, Договір вважається автоматично пролонгованим на кожний наступний календарний рік.

Таким чином, як правильно вказав місцевий господарський суд, умовами Договору сторони передбачили автоматичну пролонгацію Договору, що не потребує додаткового погодження між сторонами (укладення додаткової угоди).

З огляду на відсутність у матеріалах справи (не подана жодною стороною) заяви позивача або відповідача про припинення дії Договору, що була б заявлена за місяць до терміну закінчення дії Договору (за місяць до 31.12.2021), суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що Договір є автоматично пролонгованим на 2022 рік.

У даному випадку відповідачем не заперечується факт виконання позивачем робіт та поставки товарів на загальну суму 160 046,64 грн, про що позивач та відповідач склали та підписали Акти надання послуг № 4 від 27.01.2022 на суму 12 000,00 грн з ПДВ, № 5 від 28.01.2022 на суму 28 500,00 грн з ПДВ, № 6 від 09.02.2022 на суму 58 496,64 грн з ПДВ, № 7 від 11.02.2022 на суму 61 050,00 грн з ПДВ. Однак, відповідач стверджує, що виконання робіт, поставка товарів, а в подальшому їх повна оплата згідно з платіжними інструкціями від 09.03.2023 № 1727, № 1728, № 1730 та № 1731 відбулись на виконання чотирьох господарських договорів, що укладались між сторонами у спрощений спосіб шляхом направлення відповідачем замовлень та виставлення позивачем рахунків на оплату, про оплату яких вказано в призначеннях платежів перелічених платіжних інструкцій.

Судом першої інстанції при вирішенні даного спору враховано, що наявність між сторонами справи письмового договору, що був чинним у період надання послуг та поставки товарів, не виключає можливість укладення між ними інших господарських договорів у спрощений спосіб. Тобто, не можна виключати ту обставину, що поставка товарів та виконання робіт відбувались на виконання умов договору № 1/04-2021 від 01.04.2021 або ж на виконання інших договорів, укладених у спрощений спосіб.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з місцевим господарським судом, що в даному випадку ключовим є відповідь на питання, чи відповідає господарська операція змісту договору № 1/04-2021 від 01.04.2021, або ж замовлення відповідача, виставлені рахунки позивача, підписані спірні акти надання послуг та їх оплата вчинені на виконання інших господарських договорів, що укладені у спрощений спосіб та мають інший зміст.

Згідно з п. 1.1 договору № 1/04-2021 від 01.04.2021 в порядку та на умовах, визначених цим Договором, виконавець зобов`язується надати послуги з ремонту вузлів, агрегатів, обладнання замовника та/або поставити запасні частини, а замовник зобов`язується прийняти і оплатити такі послуги/запчастини.

Пунктом 2.1 договору № 1/04-2021 від 01.04.2021 визначено, що виконавець надає послуги з ремонту обладнання та поставляє запасні частини.

У матеріалах справи наявні замовлення відповідача:

- № 3 від 11.01.2022 на ремонт та фарбування капота гусеничного екскаватора, а також ремонтні роботи з передпродажної підготовки гусеничного бульдозера;

- № 7 від 09.02.2022 на ремонтні роботи з передпродажної підготовки екскаватора навантажувача з використанням матеріалів;

- № 8 від 11.02.2022 на дефектацію та ремонт гідронасосу ходу гусеничного бульдозера.

У всіх замовленнях міститься посилання на те, що вартість і умови оплати: "згідно рахунку на оплату".

Позивачем, у свою чергу, були виставлені такі рахунки на оплату:

- № 4 від 27.01.2022 на ремонт та фарбування капота на гусеничний екскаватор у розмірі 12 000,00 грн з ПДВ;

- № 5 від 28.01.2022 на ремонті роботи з передпродажної підготовки гусеничного бульдозера в розмірі 28 500,00 грн з ПДВ;

- № 7 від 09.02.2022 на поставку товарів та ремонтні роботи з передпродажної підготовки екскаватора навантажування в розмірі 58 496,64 грн з ПДВ;

- № 8 від 11.02.2022 на дефектацію та ремонт гідронасоса ходу на бульдозері в розмірі 61 050,00 грн з ПДВ.

У вказаних рахунках міститься посилання на договір: "Основний договір".

У матеріалах справи також містяться підписані та скріплені печатками сторін Акти надання послуг:

- № 4 від 27.01.2022 на виконані ремонт та фарбування капоту на гусеничний екскаватор у розмірі 12 000,00 грн з ПДВ;

- № 5 від 28.01.2022 на виконані ремонті роботи з передпродажної підготовки гусеничного бульдозера в розмірі 28 500,00 грн з ПДВ;

- № 6 від 09.02.2022 на поставку товарів та виконані ремонтні роботи з передпродажної підготовки екскаватора навантажувача у загальному розмірі 58 496,64 грн з ПДВ;

- № 7 від 11.02.2022 на дефектацію та виконаний ремонт гідронасосу ходу на бульдозері у розмірі 61 050,00 грн з ПДВ.

У вказаних Актах надання послуг міститься посилання на договір: "Основний договір", а також на відповідні замовлення покупця № 3 від 11.01.2022, № 7 від 09.02.2022 та № 8 від 11.02.2022.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що відсутність чіткого посилання на реквізити договору не означає, що такі роботи (послуги) виконувались, а запчастини поставлялись згідно з умовами господарських договорів, що укладались у спрощений спосіб та містять відмінні від договору № 01/04-2021 від 01.04.2021 зміст та мету.

У даному випадку, як правильно зауважив суд першої інстанції, з огляду на оцінку наявних у матеріалах справи доказів в їх сукупності, зміст господарських операцій з виконання ремонтних робіт обладнання відповідача та поставки товарів, що мали місце у січні-лютому 2022 року, відповідають змісту та меті укладеного між сторонами договору № 01/04-2021 про надання послуг та поставки запасних частин від 01.04.2021.

З урахуванням викладеного, колегією суддів апеляційної інстанції визнаються обґрунтованими висновки місцевого господарського суду про те, що перелік робіт та товарів, що виконувались та поставлялись згідно з погодженими сторонами Актами надання послуг № 4 від 27.01.2022, № 5 від 28.01.2022, № 6 від 09.02.2022 та № 7 від 11.02.2022 відповідають змісту договору № 1/04-2021 від 01.04.2021, чим спростовуються доводи відповідача, що такі роботи та поставка товарів мали місце при виконанні інших господарських договорів, які укладені у спрощений спосіб.

Відтак, суд апеляційної інстанції погоджується з місцевим господарським судом в тому, що сформовані відповідачем замовлення та виставлені позивачем рахунки на оплату не можуть бути оцінені судом як укладення між сторонами чотирьох нових господарських договорів у спрощений спосіб, з огляду на те, що такі рахунки на оплату, а також акти надання послуг містять посилання саме на "Основний договір", яким є договір № 01/04-2021 від 01.04.2021.

Пунктом 3.1 договору № 1/04-2021 від 01.04.2021 визначено, що загальна вартість послуг за цим Договором складається із вартості послуг, наданих у межах строку дії цього Договору та вимогам чинного законодавства України.

У п. 3.3 договору № 1/04-2021 від 01.04.2021 сторони погодили, що загальна кількість та вартість послуг/запасних частин за цим Договором визначається після виконання робіт/поставки запасних частин та підписання Акта виконаних робіт та/або видаткової накладної.

Послуги вважаються наданими, а запасні частини - поставленими, виключно після їх фактичного виконання/поставки та передання документів, зазначених в п. 4.1 Договору (п. 5.3 Договору).

У розділі IV договору № 1/04-2021 від 01.04.2021 сторони визначили порядок здійснення оплати.

Так, згідно з п. 4.1 договору № 1/04-2021 від 01.04.2021 розрахунки за надані послуги/поставлені запчастини здійснюється протягом 5 календарних днів від дати направлення Акта приймання-передачі або від дати видаткової накладної.

Будь-яких інших умов оплати, в тому числі щодо попередньої оплати, строку її внесення тощо розділ IV Договору не містить.

Дійсно, як доречно зауважив суд першої інстанції, умовами розділу V договору № 1/04-2021 від 01.04.2021, що визначає порядок надання послуг, а саме п. 5.1 Договору, передбачено, що виконавець починає надання послуг протягом трьох днів після отримання попередньої оплати та узгодження сторонами дати початку надання послуг.

Проте, розділ V договору № 1/04-2021 від 01.04.2021, в тому числі п. 5.1 Договору, не містить конкретизації щодо строку внесення попередньої оплати, порядку її визначення та інше.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до приписів ст. 854 ЦК України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.

Покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 ЦК України).

З огляду на умови Договору щодо порядку здійснення оплати та надання послуг (виконання робіт), місцевий господарський суд правильно констатував, що в будь-якому разі остаточні розрахунки проводяться відповідачем після фактичної передачі виконаних робіт (наданих послуг) та запасних частин, оскільки порядок та умови внесення попередньої оплати сторонами в Договорі чітко не погоджено, а згідно з умовами п. 4.1 Договору розрахунок проводиться після направлення Акта приймання- передачі або від дати видаткової накладної.

Пунктом 5.4 Договору передбачено, що датою передачі наданих послуг/запасних частин від виконавця замовнику вважається дата підписання Акта виконаних робіт/видаткової накладної.

Зважаючи на те, що відповідач не заперечує проти об`єму, якості, строків виконання робіт та якості, кількості, строків поставлених запасних частин, а Акти надання послуг було отримано технічним працівником відповідача - Двораківським Артемом Олександровичем у дати підписання таких актів 27.01.2022, 28.01.2022, 09.02.2022 та 11.02.2022, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідно до приписів п. 4.1 договору № 1/04-2021 від 01.04.2021 останнім днем строку оплати виконаних робіт та поставлених запасних частин є:

- згідно з Актом надання послуг № 4 від 27.01.2022 у розмірі 12 000,00 грн з ПДВ - 01.02.2022;

- згідно з Актом надання послуг № 5 від 28.01.2022 у розмірі 28 500,00 грн з ПДВ - 02.02.2022;

- згідно з Актом надання послуг № 6 від 09.02.2022 у розмірі 58 496,64 грн з ПДВ - 14.02.2022;

- згідно з Актом надання послуг № 7 від 11.02.2022 у розмірі 61 050,00 грн з ПДВ - 16.02.2022.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено судом апеляційної інстанції, відповідач виконав свій обов`язок щодо оплати вартості виконаних робіт та поставлених товарів лише 09.03.2023, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України.

При цьому об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 20.08.2021 у справі № 910/13575/20, уточнюючи правову позицію Верховного Суду щодо застосування ч. 6 ст. 232 ГК України, зазначила, що в кожному конкретному випадку господарські суди повинні належним чином проаналізувати умови укладених між сторонами договорів щодо нарахування штрафних санкцій, та встановити, чи містить відповідний пункт договору або певний термін, шляхом вказівки на подію (день сплати заборгованості, день фактичної оплати, фактичний момент оплати), або інший строк, відмінний від визначеного ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців.

Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено судом апеляційної інстанції, пунктом 7.2 договору № 1/04-2021 від 01.04.2021 сторони погодили, що за порушення замовником термінів оплати за відвантажений товар, надані послуги на умовах відстрочення платежу замовник сплачує виконавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення оплати товару від загальної вартості несплаченого товару, наданих послуг до моменту повної оплати.

З урахуванням викладеного, колегією суддів апеляційної інстанції визнається правильним висновок місцевого господарського суду про те, що сторони збільшили шестимісячний строк нарахування пені, що передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України, у зв`язку із чим позивачем правомірно нараховано пеню за весь період прострочення до моменту фактичного виконання зобов`язання відповідачем.

Також, відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунки пені, 3 % річних та інфляційних втрат, здійснені позивачем, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з місцевим господарським судом, що початки боргових періодів визначені позивачем правильно; разом із тим, кінцевою датою боргових періодів позивач визначив дату фактичної сплати заборгованості - 09.03.2023, проте день фактичної сплати заборгованості НЕ включається до періоду часу, за який стягуються пеня, а також 3 % річних та інфляційних втрат.

Здійснивши власний розрахунок пені, 3 % річних та інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що дійсний розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача, становить 70 845,74 грн (а не 71 064,99 грн, як зазначив позивач), 3 % річних - 5 108,54 грн (а не 5 122,00 грн, як зазначив позивач), інфляційних втрат - 40 600,55 грн (а не 41 769,19 грн, як зазначив позивач).

За таких обставин, з огляду на доведеність факту неналежного виконання зобов`язань у частині повної та своєчасної оплати вартості виконаних робіт та поставленого товару, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог та правомірно стягнув з відповідача на користь позивача 70 845,74 грн пені, 5 108,54 грн 3 % річних та 40 600,55 грн інфляційних втрат, відмовивши в задоволенні позовних вимог у частині стягнення пені в розмірі 219,25 грн, 3 % річних у розмірі 13,46 грн та інфляційних втрат у розмірі 1 168,64 грн.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, місцевий господарський суд, з урахуванням того, що в даному випадку спір виник внаслідок неналежного виконання відповідачем договірних зобов`язань, у порядку ч. 9 ст. 129 ГПК України правомірно поклав судовий збір з урахуванням зменшених позовних вимог на відповідача в повному обсязі, звернувши при цьому увагу позивача, що сума судового збору в іншій частині (в розмірі переплати відповідно до зменшених позовних вимог) може бути йому повернута за його клопотанням на підставі ст. 7 Закону України "Про судовий збір".

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, судом першої інстанції враховано таке.

Позивач у позовній заяві зазначив, що ним понесені витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000,00 грн. За доводами позивача, йому була надана правнича допомога шляхом: надання консультацій та узгодження правової позиції 60 хв. (1 200,00 грн); вивчення та аналіз доказів по справі 1 год. (1 200,00 грн); вивчення та аналіз судової практики в аналогічних спорах 60 хв. (1 200,00 грн); підготовка позову та додатків до нього 5 год. (5 000,00 грн). Кількість затраченого часу 8 год. Гонорар 8 000,00 грн.

Згідно з ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу, позивач надав суду копії: договору № 22-02/23 про надання адвокатських послуг від 22.02.2023 (далі - Договір про надання адвокатських послуг), ордерів серії КВ № 412040 від 22.02.2023 та серії АА № 1284002 від 10.03.2023, свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 2264, виданого 15.09.2005 Кузьменку Сергію Івановичу, квитанції на оплату 8 000,00 грн.

Як встановлено місцевим господарським судом і свідчать матеріали справи, згідно з п. 4.1 Договору про надання адвокатських послуг за послуги, що надаються адвокатом відповідно до умов даного Договору, клієнт сплачує адвокату гонорар у розмірі, передбаченому актом виконаних робіт, який, у разі потреби, оформлюється додатком до даного договору.

Разом із тим, у матеріалах справи відсутній акт виконаних робіт (наданих послуг) адвокатом, що підтверджував би обсяг та вартість прийнятих позивачем послуг адвоката.

Водночас, як правильно вказав місцевий господарський суд, умови Договору про надання адвокатських послуг не містять чітких умов щодо порядку обчислення гонорару адвоката.

Крім того, суд першої інстанції слушно зауважив, що з наданої суду квитанції про перерахування грошових коштів у розмірі 8 000,00 грн на рахунок ОСОБА_1 , не можливо встановити, ким (чи саме позивачем у справі) було внесено такий платіж та чи був такий платіж здійснений саме на виконання умов договору № 22-02/23 від 22.02.2023 про надання адвокатських послуг Кузьменком Сергієм Івановичем.

Місцевим господарським судом з цього приводу враховано позицію Верховного Суду, згідно з якою в разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково (постанови Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18, від 07.09.2020 у справі № 910/4201/19, від 19.11.2021 у справі № 910/4317/21, від 03.02.2022 у справі № 910/17183/20).

З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами як оплати за надані послуги адвокату в сумі 8 000,00 грн, так і обґрунтованості розміру вказаних послуг.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Разом із тим, слід зазначити, що в частині висновків суду першої інстанції щодо розподілу судових витрат апеляційна скарга доводів не містить.

У рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України" п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним господарськими судами, доводи скаржника про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення суду не знайшли свого підтвердження.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно зі ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладені обставини, висновки суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог є правильними і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2023 у справі № 910/3347/23 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування або зміни не вбачається.

За таких обставин, підстави для задоволення апеляційної скарги ТОВ з ІІ "Цеппелін Україна ТОВ" відсутні.

Судові витрати

У зв`язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги судові витрати за її розгляд відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю з іноземними інвестиціями "Цеппелін Україна ТОВ" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.07.2023 у справі № 910/3347/23 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

4. Матеріали даної справи повернути до місцевого господарського суду.

5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строки, передбачені ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя А.М. Демидова

Судді І.П. Ходаківська

О.О. Євсіков