Рішення

від 27.12.2023 по справі 910/8872/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.12.2023Справа № 910/8872/22Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Трофименко Т.Ю., при секретарі судового засідання Запарі А.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортно-експедиційне підприємство «Горизонт»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Денді-Логістик»

про стягнення 384 464,85 грн,

Представники сторін:

від позивача: Скосарев П.В.,

від відповідача: Гордієнко С.Д.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортно-експедиційне підприємство «Горизонт» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Денді-Логістик» про стягнення 384 464,85 грн, обґрунтований неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за договором транспортно-експедиційного обслуговування експортно-імпортних та транзитних вантажів № 05072021/ТЕ від 05.07.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.09.2022 прийнято даний позов до розгляду, відкрито провадження у справі № 910/8872/22, підготовче засідання призначено на 12.10.2022.

12.10.2022 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву та заява про долучення до матеріалів справи письмових доказів, а саме доказів направлення відзиву позивачу.

Підготовче засідання, призначене на 12.10.2022 не відбулося у зв`язку з розпорядженням Голови Господарського суду міста Києва від 12.10.2022 № 16 «Про деякі питання організації роботи Господарського суду міста Києва» про запровадження дистанційного режиму роботи з 12 по 14 жовтня 2022 року для збереження життя та здоров`я учасників судового процесу, суддів та працівників апарату суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.10.2022 призначено підготовче засідання на 09.11.2022 та встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив.

04.11.2022 до суду від представника відповідача надійшла заява про відкладення розгляду справи.

07.11.2022 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останнім також заявлено про долучення до матеріалів справи доказів.

У підготовче засідання 09.11.2022 з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, у підготовчому засіданні 09.11.2022 ухвалив долучити до матеріалів справи відзив, відповідь на відзив та письмові докази, долучені позивачем до відповіді на відзив. Також у даному підготовчому засіданні суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив клопотання відповідача про відкладення розгляду справи задовольнити та відкласти підготовче засідання на 30.11.2022, продовживши строк підготовчого провадження на 30 днів.

У підготовче засідання 30.11.2022 з`явилися представники сторін.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, у підготовчому засіданні 30.11.2022 ухвалив усне клопотання відповідача про надання часу для підготовки та подання заперечень на відповідь на відзив задовольнити, встановити відповідачу строк протягом 5 днів від дати цього підготовчого засідання для подання заперечень на відповідь на відзив, у зв`язку з чим у підготовчому засіданні оголошено перерву до 14.12.2022.

06.12.2022 до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

08.12.2022 електронною поштою та 13.12.2022 через канцелярію суду від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої останній просив суд зменшити позовні вимоги в частині суми нарахованих на суму надмірно сплачених коштів у розмірі 94 500,00 грн штрафних санкцій, внаслідок чого просив стягнути з відповідача кошти у загальному розмірі 355 092,10 грн, який складається із: 185 932,01 грн збитків та нарахованих на вказану суму збитків 31 078,82 грн інфляційних втрат, 34 639,39 грн пені та 3 178,67 грн 3% річних; 94 500,00 грн надмірно сплачених грошових коштів та нарахованих на вказану суму 1 039,50 грн інфляційних втрат, 5 436,99 грн пені та 326,22 грн пені.

Крім того, вказана заява позивача про зменшення розміру позовних вимог містить вимогу про повернення суми надмірно сплаченого судового збору, яка була ним сплачена при зверненні із даним позовом до суду та вимогу про долучення доказів до матеріалів справи.

У підготовче засідання 14.12.2022 з`явився представник позивача, представник відповідача не з`явився.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, у підготовчому засіданні 14.12.2022 ухвалив прийняти до розгляду заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог, поновити строк для подання позивачем доказів та долучити до матеріалів справи докази, подані із заявою про зменшення позовних вимог; закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті відповідно до ст. 185 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) на 18.01.2023.

17.01.2023 до суду від відповідача надійшла заява про витребування оригіналу письмового доказу, а саме: додаткової угоди № 1 від 06.12.2021 до договору № 010608-МР від 12.07.2021. Також дана заява містить вимогу про поновлення процесуального строку на її подання.

18.01.2023 до суду від відповідача надійшло клопотання про призначення експертизи, яке зокрема, містить вимогу про поновлення строку на подання цього клопотання.

У судове засідання 18.01.2023 з`явилися представники сторін, які надали суду пояснення з приводу поданих відповідачем клопотань про витребування оригіналу письмового доказу та про призначення експертизи. При цьому, у судовому засіданні 18.01.2023 представником позивача надано суду для огляду оригінал додаткової угоди № 1 від 06.12.2021 до договору № 010608-МР від 12.07.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.01.2023 у задоволенні клопотання відповідача про поновлення процесуального строку на подання клопотання про витребування у позивача оригіналу письмового доказу відмовлено.

Іншою ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.01.2023 у задоволенні клопотання відповідача про поновлення процесуального строку на подання клопотання про призначення експертизи відмовлено.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, у судовому засіданні 18.01.2023, ухвалив оголосити перерву у розгляді справи до 13.02.2023.

13.02.2023 до суду від відповідача надійшла заява про відкладення розгляду справи.

В судове засідання 13.02.2023 з`явилися представники сторін.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, у судовому засіданні 13.02.2023 ухвалив відмовити у задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи у зв`язку зі зверненням із апеляційною скаргою на ухвалу суду від 18.01.2023 про відмову у поновленні процесуального строку на подання клопотання про призначення судової експертизи, у зв`язку з відсутністю доказів відкриття апеляційного провадження за вказаною апеляційною скаргою та запиту суду апеляційної інстанції про витребування матеріалів справи.

У судовому засіданні 13.02.2023 сторони надали суду свої пояснення по суті позовних вимог, відповіли на поставлені питання.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, не виходячи до нарадчої кімнати, у судовому засіданні 13.02.2023 ухвалив оголосити перерву до 20.03.2023.

17.03.2023 до суду від відповідача надійшли: заява про подання доказів витрат на професійну правничу допомогу протягом 5 днів після ухвалення рішення суду; клопотання про долучення доказів, яке містило вимогу про встановлення додаткового строку на подання письмових доказів.

В судове засідання 20.03.2023 з`явилися представники сторін.

Суд, заслухавши пояснення представника відповідача з приводу поданого клопотання про долучення доказів та думку представника позивача щодо цього клопотання, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив поновити відповідачу пропущений процесуальний строк для подання доказів та долучити до матеріалів справи докази, подані із клопотанням від 16.03.2023.

Разом з тим, суд ухвалою від 20.03.2023 зупинив провадження у справі № 910/8872/22 до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 910/7035/22, предметом розгляду якої є обставини щодо встановлення правомірності/неправомірності прийнятих Акціонерним товариством «Українська залізниця» рішень щодо заборони користування залізничними вагонами №№ 58544529, 58552969, 58544511, 58546292, 58552894, 58551599, 58546367, 58545419, 58544495, 58544545 у зв`язку з перебуванням після 20.02.2014 цих вагонів у власності резидентів російської федерації, які відповідно до укладеного із Компанією OU «Teslar Trans» договору оренди № 15092020/А від 15.09.2020 Товариству з обмеженою відповідальністю «Денді-Логістик» було надано в оренду.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.04.2023 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Денді-Логістик» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 18.01.2023 залишено без задоволення, вказану ухвалу про відмову у задоволенні клопотання відповідача про поновлення процесуального строку на подання клопотання про призначення експертизи залишено без змін.

05.07.2023 та 30.10.2023 до суду від позивача надійшли клопотання про поновлення провадження у справі № 910/8872/22.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.11.2023 поновлено провадження у справі № 910/8872/22, судове засідання призначено на 27.11.2023, запропоновано сторонам подати письмові пояснення по суті спору із урахуванням результатів вирішення справи № 910/7035/22.

21.11.2023 до суду від позивача надійшли пояснення, які містили, зокрема, вимогу про поновлення строку для долучення до матеріалів справи доказів.

27.11.2023 до суду від відповідача надійшли пояснення по справі.

В судове засідання 27.11.2023 з`явилися представники сторін.

Суд, заслухавши представників сторін щодо заявленого позивачем у поясненнях клопотання про поновлення строку для подання доказів та долучення доказів до матеріалів справи, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив задовольнити вказане клопотання позивача та поновити процесуальний строк для подання доказів, долучити подані позивачем із поясненнями від 17.11.2023 докази до матеріалів справи.

Разом з тим, в судовому засіданні 27.11.2023 представнику позивача було вручено пояснення відповідача, у зв`язку з чим представник позивача просив надати час для ознайомлення із вказаними поясненнями.

Суд, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив оголосити в судовому засіданні перерву до 13.12.2023.

13.12.2023 до суду від позивача надійшла заява про подання доказів витрат на професійну правничу допомогу протягом 5 днів після ухвалення рішення суду.

В судове засідання 13.12.2023 з`явилися представники сторін.

Суд, заслухавши пояснення та відповіді представників сторін на поставлені питання, не виходячи до нарадчої кімнати, ухвалив оголосити перерву в судовому засіданні до 27.12.2023.

В судове засідання 27.12.2023 з`явилися представники сторін.

Представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд задовольнити позов у повному обсязі. Представник відповідача проти задоволення позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні.

Відповідно до ст. 233 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

В судовому засіданні 27.12.2023 оголошено вступну та резолютивну частини рішення на підставі ст. 240 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

05.07.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Денді-Логістик» (експедитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю ««Транспортно-експедиційне підприємство «Горизонт» (клієнт) укладено договір транспортно-експедиційного обслуговування експортно-імпортних та транзитних вантажів (надалі - Договір), за умовами п. 1.1. якого клієнт доручає, а експедитор приймає на себе обов`язки за винагороду, за рахунок та від імені клієнта здійснювати транспортно-експедиційне обслуговування вантажів клієнта залізничним, автомобільним, авіаційним, водним та іншими видами транспорту по території України (крім територій Донецької і Луганської областей, АРК Крим, тимчасово непідконтрольним державним органам влади України), країн СНД та інших держав (надалі - послуги).

Експедитор може надавати такі види транспортно-експедиційних послуг, як організація перевезення вантажів різними видами транспорту, організація робіт, пов`язаних з прийманням, накопиченням, подрібненням, складуванням, зберіганням, зважуванням, митним оформленням вантажів клієнта та інше, надавати у користування вагони, а також може укладати договори від свого імені, або вчиняти інші дії, необхідні для виконання зобов`язань визначених цим Договором або окремим доповненням/додатком (п. 1.2. Договору).

Маршрут слідування (пункти відправлення та призначення), вид та найменування вантажу, вартість послуг експедитора зазначаються в Протоколі погодження договірної ціни/додатку (п. 1.3. Договору).

Відповідно до п. 3.4. Договору загальна сума Договору визначається як загальна вартість транспортно-експедиційного обслуговування клієнта згідно Актів наданих послуг.

Якщо інше не передбачено Протоколом погодження договірної ціни/додатком, клієнт здійснює 100% передоплату в розмірі заявленого обсягу перевезення вантажів шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок експедитора на підставі виставлених рахунків не пізніше 3 банківських днів з дати виставлення рахунку (п. 4.1. Договору).

За положеннями пунктів 4.3., 4.4. Договору сторони здійснюють звірку розрахунків за ініціативою будь-якої із сторін. Сторона, яка отримала Акт звірки повинна повернути підписаний та узгоджений Акт звірки або підписаний Акт звірки із розбіжностями іншій стороні протягом 7 робочих днів з дати його отримання. У випадку наявності розбіжностей, у Акті звірки вказуються причини їх виникнення або додаються документи, що підтверджують зазначені розбіжності. У іншому випадку, Акт звірки вважається погодженим та підписаним без розбіжностей.

Згідно з умовами п. 4.6. Договору у разі повної або часткової відмови клієнта від попередньо заявлених послуг, перерахована експедитору сума авансового платежу (за вирахуванням понесених експедитором витрат) може зараховуватись в рахунок транспортно-експедиційного обслуговування за майбутніми заявками клієнта або підлягає поверненню на рахунок клієнта. Повернення грошових коштів здійснюється впродовж 3 банківських днів з дати отримання експедитором запиту на повернення електронною поштою підписаного сторонами акту звірки на дату повернення, підтверджуючого суму повернення, а також з урахуванням наявності у експедитора оригіналів актів і додатків до даного Договору за минулі періоди.

Маршрут, терміни та обсяги послуги за цим Договором узгоджуються сторонами та зазначаються в Протоколі погодження договірної ціни, який є його невід`ємною частиною (п. 5.1. Договору).

Як визначено у п. 5.3. Договору, вагони або інші транспортні засоби, що надані клієнту у користування за цим Договором, вважаються такими, що використовуються клієнтом, до моменту їх повного вивантаження вантажоодержувачем.

Згідно з п. 6.2. Договору надання послуг експедитором підтверджується Актами наданих послуг, підписаних сторонами, які є невід`ємною частиною Договору.

Договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31.12.2021 з можливою його пролонгацією (п. 11.1 Договору). Термін дії Договору автоматично продовжується на кожний наступний календарний рік на тих самих умовах, якщо жодна із сторін письмово не повідомить іншу про відмову від продовження дії Договору за 30 календарних днів до дати закінчення його дії. (п. 11.2. Договору).

Відповідно до п. 11.4. Договору до дати закінчення строку дії Договору або його розірвання всі розрахунки сторін повинні бути завершені.

Сторонами складено та підписано 05.07.2021, 01.09.2021, 01.10.2021 та 01.11.2021 Протоколи погодження ціни, які, відповідно, є Додатками №№ 1-4 до Договору.

Як вказує позивач та не заперечує відповідач, на підставі укладеного Договору позивачу були надані в користування залізничні вагони, серед яких були вагони №№ 58544529, 58552969, 58544511, 58546292, 58552894, 58551599, 58546367, 58545419, 58544495, 58544545.

Позивач зазначив, що 25.11.2021 ним при навантаженні та спробі оформити до перевезення надані відповідачем вагони №№ 58544529, 58552969, 58544511, 58546292, 58552894, 58551599, 58546367 по станції Балівка (код станції 455702) та вагони №№ 58545419, 58544495, 58544545 по станції Долинська (код станції 414100) в електронній системі оформлення залізничних перевезень АС Клієнт-УЗ було отримано повідомлення «Вагон не дозволено приймати на станції УЗ. Прийом до перевезення заборонений.».

Так, за доводами позивача, всі витрати по заблокованим вагонам, а саме щодо розвантаження, повторного завантаження, подачі/збирання та маневровим роботам останній взяв на себе. Як зазначено позивачем, по станції Долинська (код станції 414100) позивачу не було завдано збитків, натомість по станції Балівка (код станції 455702) позивачу завдано збитків у розмірі 223 417,01 грн, які включали в себе вартість вивантаження та повторного навантаження рухомого складу зерновим вантажем масою 377,8 т на суму 185 932,01 грн з ПДВ та вартість послуги подачі/збирання вагонів локомотивом елеватора на суму 37 485,00 грн з ПДВ, які були надані ТОВ «ІМПЕРІЯ ГРАНДІС». Крім того, зазначено про наявність у відповідача залишку передоплати, сплаченої позивачем у розмірі 94 500,00 грн.

Позивач звертався до відповідача із листом-претензією від 20.01.2022 № 199, у якій із посиланням на п. 8.1. Договору просив компенсувати завдані позивачу понесені збитки у розмірі 223 417,01 грн.

У відповідь на вказаний лист-претензію відповідач листом від 22.02.2022 № 5-06/1499 повідомив про неможливість компенсувати збитки у заявленому позивачем розмірі через ненадання доказів оплати наданих ТОВ «ІМПЕРІЯ ГРАНДІС» послуг, у зв`язку з чим для повторного розгляду претензії відповідач просив надати підтверджуючі документи щодо оплати послуг маневрових робіт з вагонами в розмірі 37 485,00 грн з ПДВ та послуг з вивантаження/навантаження рухомого складу зерновим вантажем у розмірі 185 932,01 грн з ПДВ.

Вказана відповідь від 22.02.2022 № 5-06/1499 направлена позивачу 16.06.2022, що підтверджується наданими до позову описом вкладення у цінний лист № 0214400296421 та поштовою накладною.

У листі від 30.06.2022 № 357 позивач зазначив, що затребувані відповідачем докази вже раніше направлялись відповідачу в електронній формі та повторно додаються до даного листа. Так, цим листом позивач просив відповідача протягом 7 банківських днів з моменту отримання даного листа сплатити збиток у розмірі 185 932,01 грн (враховуючи часткову сплату відповідачем суми у розмірі 37 485,00 грн) разом з поверненням надміру сплаченої суми коштів, які залишились по завершенню надання послуг.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідачем було лише частково компенсовано позивачу збитки у розмірі 37 485,00 грн за послуги подачі/збирання вагонів локомотивом елеватора. Однак, попри надання відповідачу усіх доказів понесених позивачем збитків, вимога позивача щодо оплати вартості послуг з вивантаження та повторного навантаження рухомого складу на суму 185 932,01 грн, а також вимога про повернення сплаченого авансового платежу у розмірі 94 500,00 грн залишились без будь-якого задоволення з боку відповідача, що стало підставою для звернення із даним позовом до суду.

Крім того, у зв`язку із простроченням відповідачем сплати заявлених платежів, які складаються із суми збитків та перерахованого позивачем раніше авансового платежу, останнім нараховано та заявлено до стягнення з відповідача за загальний період з 03.02.2022 по 29.08.2022 на суму збитків у розмірі 185 932,01 грн пеню у розмірі 34 639,39 грн, інфляційні втрати у розмірі 31 078,82 грн та 3% річних у розмірі 3 178,67 грн, а також за загальний період з 19.07.2022 по 29.08.2022 на суму попередньої оплати у розмірі 94 500,00 грн пеню у розмірі 5 436,99 грн, інфляційні втрати у розмірі 1 039,50 грн та 3% річних у розмірі 326,22 грн (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог).

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, зазначаючи про не підтвердження його вини у завданні збитків позивачу та причинно-наслідкового зв`язку між спричиненими збитками та діями відповідача. Крім того, відповідач стверджує про неналежність наданих позивачем доказів на підтвердження завдання йому збитків, адже ТОВ «ІМПЕРІЯ ГРАНДІС» не надає послуг з навантаження та розвантаження вантажів, що підтверджується відсутністю відповідного КВЕД у його господарській діяльності, а укладений вказаним товариством із позивачем договір № 010608-МР від 12.07.2021 не містить послуг із навантаження та розвантаження вантажу. Водночас, за доводами відповідача, позивач та ТОВ «ІМПЕРІЯ ГРАНДІС» є пов`язаними між собою юридичними особами. Наведені обставини, на думку відповідача, свідчать про ненадання позивачу послуг з розвантаження/навантаження вагонів, а додані до позову докази на понесення позивачем витрат, пов`язаних із неможливістю використання вагонів складені з лише з метою формування хибного уявлення про обставини справи.

Крім того, відповідач вказує про недоведеність позивачем складу цивільного правопорушення та ненадання жодних доказів на підтвердження викладених у позові обставин щодо введення АТ «Українська залізниця» обмежень щодо використання рухомого складу, який перебував у власності компаній резидентів російської федерації, в той час як спірні вагони отримано відповідачем на підставі укладеного із Компанією OU «Teslar Trans» договору оренди № 15092020/А від 15.09.2020, на які відповідно до Митного кодексу України оформлено та продовжено дію митного режиму тимчасового ввезення, а отже відповідні вагони можуть використовуватися за призначення на території України. За таких обставин, відповідач стверджує, що неможливість оформлення перевізних документів на спірні вагони виникла не з вини відповідача, а лише внаслідок протиправних дій АТ «Українська залізниця», а в силу п. 8.3. Договору відповідач не несе відповідальності за дій чи бездіяльність перевізника.

Крім того, відповідач посилається на передчасне звернення позивача із претензією від 20.01.2022 № 199, оскільки оплату у розмірі 185 932,01 грн проведено 26.01.2022.

Щодо вимоги позивача про повернення авансового платежу та нарахованих на цей платіж сум пені, 3% річних та інфляційних втрат відповідач також заперечує, зазначаючи про недотримання позивачем умов п. 4.6. Договору, оскільки ані в претензії від 20.01.2022 № 199 ані у листі від 30.06.2022 № 357 не містилося вимоги про повернення авансу, з огляду на що у відповідача відсутнє прострочення з повернення суми авансу у розмірі 94 500,00 грн, а тому дана позовна вимога є такою, що заявлена передчасно.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Частина 1 ст. 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Суд встановив, що внаслідок укладення договору № 05072021/ТЕ транспортно-експедиційного обслуговування експортно-імпортних та транзитних вантажів від 05.07.2021 між сторонами склалися правовідносини, які врегульовані главою 65 ЦК України.

Так, відповідно до частин 1, 3 ст. 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням.

Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Судом з матеріалів справи встановлено, що з липня по листопад 2021 року відповідачем на підставі Договору надавались позивачу послуги з транспортно-експедиційного обслуговування перевезень у внутрішньому сполученні, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами виконаних робіт (наданих послуг), підписані та скріплені печатками сторін, а також платіжними дорученнями, якими підтверджено сплату позивачем на користь відповідача коштів за надані послуги.

Однак, посилаючись на неможливість з 25.11.2021 оформлення до перевезення вагонів №№ 58544529, 58552969, 58544511, 58546292, 58552894, 58551599, 58546367 по станції Балівка (код станції 455702) та вагонів №№ 58545419, 58544495, 58544545 по станції Долинська (код станції 414100), які були надані відповідачем відповідно до Договору, через невідповідність рухомого складу для прийому до перевезення, позивач звертався до відповідача із листами від 20.01.2022 та від 30.06.2022, у яких просив компенсувати збитки, понесені у зв`язку з вимушеними вивантаженням та повторним навантаженням рухомого складу та подачею/забиранням вагонів.

Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача збитків суд зазначає таке.

Підпунктом 8 п. 2 ст. 16 ЦК України визначено, що одним з способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Стаття 224 ГК України зобов`язує учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відшкодування збитків є однією з форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною в силу правил ст. 22 ЦК України, оскільки частиною першою цієї статті визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Статтею 225 Господарського кодексу України визначено вичерпний перелік складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, зокрема: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб`єктам, вартість додаткових робіт, додатково втрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов`язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов`язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Стаття 623 Цивільного кодексу України зобов`язує сторону, яка порушила зобов`язання відшкодувати завдані у результаті цього збитки.

Відтак, позивачу потрібно довести суду факт заподіяння йому збитків, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов`язань та причинно-наслідковий зв`язок між невиконанням зобов`язань та заподіяними збитками.

Для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків за порушення договірних зобов`язань та/або відшкодування позадоговірної шкоди потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, збитки, причинний зв`язок між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вина боржника.

Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. В свою чергу, враховуючи презумпцію вини завдавача шкоди у цивільних правовідносинах, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди (ч. 2 ст. 1166 ЦК України).

Особа звільняється від відповідальності лише у тому випадку, коли доведе відсутність своєї вини у порушенні зобов`язання (ст. 614 ЦК України).

Суд встановив, що спірні вагони були отримані відповідачем на підставі укладеного із Компанією OU «Teslar Trans» (Естонія) договору оренди № 15092020/А від 15.09.2020.

Вказані обставини підтверджено відповідачем та додатково підтверджуються судовими рішеннями у справі № 910/7035/22 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Денді-Логістік» до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування збитків, заподіяних протиправними рішеннями АТ «Укрзалізниця», у якій судами встановлено, що відповідно до договору оренди № 15092020/А від 15.09.2020, укладеного з Компанією OU «Teslar Trans» (як орендодавцем), ТОВ «Денді-Логістік» (як орендарю) було надано в оренду, зокрема, залізничні вагони №№ 58544529, 58552969, 58544511, 58546292, 58552894, 58551599, 58546367, 58545419, 58544495, 58544545 (код УКТЗЕД 8606300000, модель 19-752, рік побудови 1990, країна походження - Румунія). Строк дії цього договору відповідно до його пункту 3.1 встановлений з дня його підписання до 31.12.2024.

Протягом жовтня-грудня 2020 року вказані вагони поміщені у митний режим тимчасового ввезення з умовним частковим звільненням від оподаткування строком до 31.01.2021. Після цього строк дії вказаного митного режиму продовжувався до 31.03.2021, 30.06.2021, 30.11.2021 та 31.05.2022.

Отже, враховуючи встановлені вище у справі № 910/7035/22 обставини належності відповідачу вагонів №№ 58544529, 58552969, 58544511, 58546292, 58552894, 58551599, 58546367, 58545419, 58544495, 58544545 на підставі договору оренди № 15092020/А від 15.09.2020, з огляду на підтвердження цих обставин відповідачем у відзиві на позовну заяву, відповідно до положень частин 1, 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України такі обставини не підлягають доказуванню.

Позивач зазначив, що 25.11.2021 ним при навантаженні та спробі оформити до перевезення надані відповідачем вагони №№ 58544529, 58552969, 58544511, 58546292, 58552894, 58551599, 58546367 по станції Балівка (код станції 455702) та вагони №№ 58545419, 58544495, 58544545 по станції Долинська (код станції 414100) в електронній системі оформлення залізничних перевезень АС Клієнт-УЗ було отримано повідомлення «Вагон не дозволено приймати на станції УЗ. Прийом до перевезення заборонений.».

Вказані обставини щодо заборони АТ «Укрзалізниця» прийняття до перевезення спірних вагонів не оспорюються відповідачем та підтверджуються матеріалами справи, а саме скріншотами повідомлень із особистого кабінету ТОВ «ТЕП «Горизонт» у системі АС Клієнт-УЗ щодо заборони прийняття вказаних вище семи вагонів у зв`язку із прийняттям АТ «Укрзалізниця» розпоряджень № ЦЦМ-13/2021 від 01.10.2021 та № ЦЦМ-13/2904 від 11.10.2021.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом.

Отже, додані до матеріалів справи паперові роздруківки електронних доказів посвідчені в установленому законом порядку судом приймаються до уваги при вирішенні цього спору.

Так, судом встановлено, що постановою Кабінету Міністрів України «Про заборону ввезення на митну територію України товарів, що походять з російської федерації» від 30.12.2015 № 1147 (надалі - Постанова № 1147) введено заборону на поміщення у митний режим тимчасового ввезення вагонів, які з 20.02.2014 зареєстровані/взяті на обліку (були зареєстровані/взяті на облік) за резидентами російської федерації.

Водночас, відповідач стверджував, що спірні вагони, зокрема, №№ 58544529, 58552969, 58544511, 58546292, 58552894, 58551599, 58546367, відповідно до вимог законодавства, зокрема, Митного кодексу України, можуть використовуватися за призначенням на території України, з огляду на продовження дії їх митного режиму тимчасового ввезення, а обставини щодо неможливості оформлення перевізних документів на спірні вагони, на які посилається позивач, виникли не з вини відповідача, а внаслідок протиправних дій АТ «Укрзалізниця», а тому відповідач в силу умов п. 8.3. Договору не може нести відповідальність за дії чи бездіяльність перевізника. На підтвердження вказаних доводів відповідачем було надано також лист філії «Головний інформаційно-обчислювальний центр» АТ «Укрзалізниця» від 02.03.2023 № 54/13, яким підтверджено факт курсування вагонів після повернення відповідачем їх власнику.

Суд зазначає, що обставини щодо правомірності/неправомірності прийнятих Акціонерним товариством «Українська залізниця» рішень щодо заборони користування залізничними вагонами №№ 58544529, 58552969, 58544511, 58546292, 58552894, 58551599, 58546367, 58545419, 58544495, 58544545 не є предметом розгляду даного спору, а тому не підлягають встановленню в межах даної справи. Натомість вказані обставини були предметом розгляду у справі № 910/7035/22, у якій Верховним Судом 11.09.2023 прийнято постанову про залишення без змін судових рішень першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Денді-Логістік» про стягнення з Акціонерного товариства «Українська залізниця» збитків у зв`язку із у невнесенням змін до Автоматизованого банку даних парку вантажних вагонів (далі - АБД ПВ) компаній-операторів (незатвердження Позивача оператором орендованих ним 47 вагонів) на вимогу у направленій Позивачем Відповідачу заявці та прийняттям рішення про заборону курсування 47 орендованих вагонів, які вже отримали продовження строку дії митного режиму «тимчасового ввезення» до 31.05.2022, за що Товариство з обмеженою відповідальністю «Денді-Логістік» здійснило митні платежі, які за законом не повертаються.

Так, у справі № 910/7035/22 встановлено, що 47 вагонів, серед яких вагони №№ 58544529, 58552969, 58544511, 58546292, 58552894, 58551599, 58546367, 58545419, 58544495, 58544545, починаючи з 20.02.2014 і до травня-жовтня 2020 року, перебували у власності компаній резидентів російської федерації.

Вказані обставини підтверджуються і наявними у матеріалах справи № 910/8872/22 доказами, а саме листом Філії «Головний інформаційно-обчислювальний центр» Акціонерного товариства «Українська залізниця» від 26.10.2022 № 50/1614, наданого на запит позивача, додатком до якого є Інформація щодо зміни адміністрації власника вагонів №№ 58544529, 58552969, 58544511, 58546292, 58552894, 58551599, 58546367, у якій зазначено, що зазначені вагони з 20.02.2014 по 18.05.2020 були зареєстровані у російській федерації, а з 18.05.2020 і станом на 24.02.2022 - зареєстровані у Естонії.

Зважаючи на викладене, не дивлячись на продовження митними органами режиму тимчасового ввезення спірних вагонів, Верховний Суд у постанові від 11.09.2023 у справі № 910/7035/22 дійшов висновку, що АТ «Укрзалізниця» на виконання власних статутних обов`язків у межах господарської діяльності Укрзалізниці та у межах компетенції у питанні застосування щодо цих вагонів заборон, що передбачені нормами Постанови № 1147, мав право діяти самостійно та незалежно (зокрема, від відповідних митних органів), забезпечуючи тим самим дотримання відповідних норм (щодо заборон, встановлених Постановою № 1147) у тій галузі, у якій АТ «Укрзалізниця» у межах своїх статутних повноважень при здійсненні господарської діяльності має відповідну компетенцію, а саме, встановлювати заборону на курсування у межах митної території України 47 вантажних вагонів, орендованих ТОВ «Денді-Логістік».

Крім цього, Верховний Суд зазначив, що ТОВ «Денді-Логістік» орендував вагони у нерезидента України за угодою від 15.09.2020, однак попри чинні на цю дату (а саме з 29.07.2020) положення пункту 1-1 Постанови № 1147 щодо заборон на ввезення на митну територію України у митному режимі імпорту вагонів за відповідними кодами, які з 20.02.2014 зареєстровані/взяті на облік (були зареєстровані/взяті на облік) за резидентами російської федерації, не проявив розумну обачність з перевірки власників (країни їх реєстрації тощо) орендованих вагонів з вказаної дати - 20.02.2014, до дати укладення договору оренди цих вагонів.

Таким чином, у справі № 910/7035/22 було встановлено правомірність дій АТ «Укрзалізниці» щодо недопущення використання/курсування вагонів ТОВ «Денді-Логістік», що підпадали під заборону згідно з пунктом 1-1 Постанови № 1147, зокрема, вагонів, які були надані для використання ТОВ «ТЕП «Горизонт» на підставі Договору з відповідачем.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми ст. 129 Конституції України визначають, що основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдінг» проти України», а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Отже, обставини, встановлені в судових рішеннях у справі № 910/7035/22, які набрали законної сили в установленому порядку, не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть їм суперечити.

У зв`язку з викладеним, доводи відповідача, що неможливість оформлення перевізних документів на спірні вагони спричинена протиправними діями АТ «Укрзалізниця» не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи, у зв`язку з чим судом відхиляються.

Жодних доказів протиправності розпоряджень АТ «Укрзалізниця» № ЦЦМ-13/2021 від 01.10.2021 та № ЦЦМ-13/2904 від 11.10.2021 до матеріалів справи не надано.

Також відповідачем не доведено жодними доказами того, що йому не було відомо про те, що у період з 20.02.2014 по 18.05.2020 спірні вагони були зареєстровані у компаній резидентів російської федерації, а відтак не підтверджено відсутності його вини у заподіянні шкоди позивачу.

Отже, суд доходить висновку, що неможливість прийняття до перевезення спірних вагонів під час спроби їх оформлення позивачем виникла внаслідок надання відповідачем у користування позивачу вагонів, які були заборонені до експлуатації на території України.

Так, позивач просить стягнути з відповідача понесені ним внаслідок вивантаження та повторного навантаження рухомого складу збитки у розмірі 185 932,01 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.07.2021 між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю «ІМПЕРІЯ ГРАНДІС» (надалі - ТОВ «ІМПЕРІЯ ГРАНДІС») укладено договір № 010608-МР на виконання маневрових робіт, пунктом 1.1. якого передбачено, що ТОВ «ТЕП «Горизонт» доручає, а ТОВ «ІМПЕРІЯ ГРАНДІС» зобов`язується проводити маневрові роботи з вагонами, які прибули на адресу ТОВ «ТЕП «Горизонт» зі (на) станцію Балівка Придніпровської залізниці.

Додатковою угодою № 1 від 06.12.2021 до договору № 010608-МР на виконання маневрових робіт від 12.07.2021, визначено, що у зв`язку з неможливістю оформлення до перевезення вагонів №№ 58544529, 58552969, 58544511, 58546292, 58552894, 58551599, 58546367, 58545419, 58544495, 58544545, ТОВ «ТЕП «Горизонт» зобов`язує ТОВ «ІМПЕРІЯ ГРАНДІС» виконати додаткові роботи з їх розвантаження.

Позивачем на підтвердження понесення ним збитків у розмірі 185 932,01 грн в матеріали справи надано:

- лист ТОВ «ІМПЕРІЯ ГРАНДІС» від 12.01.2022 № 1201-3, у якому повідомлено про здійснення вказаним товариством навантажувально-розвантажувальних робіт та подачу, прибирання вагонів-зерновозів та наведено відповідні розцінки;

- калькуляції вартості локомотивних робіт (бухгалтерський облік) (з розрахунку подачі/забирання одної рухомої одиниці (вагону));

- рахунок на оплату № 1982 від 30.12.2021 на суму 185 932,01 грн з ПДВ та акт надання послуг від 30.12.2021 № 2104 на цю суму;

- платіжне доручення від 26.01.2022 № 664 про сплату ТОВ «ТЕП «Горизонт» на користь ТОВ «ІМПЕРІЯ ГРАНДІС» 185 932,01 грн за відвантаження залізничним транспортом відповідно до рахунку № 1982 від 30.12.2021.

При цьому, в матеріалах справи міститься податкова накладна від 30.12.2021 № 220 про надання ТОВ «ІМПЕРІЯ ГРАНДІС» позивачу послуг з відвантаження залізничним транспортом та приймання на загальну суму 185 932,01 грн з ПДВ.

Отже, враховуючи наявність у матеріалах справи первинних документів, податкової накладної та доказів сплати позивачем послуг на суму 185 932,01 грн, суд дійшов висновку про підтвердження позивачем належними та допустимими доказами в розумінні статей 76-77 ГПК України факту реальності господарської операції на вказану суму щодо надання послуг з відвантаження залізничним транспортом та приймання.

Разом з тим, судом враховано, що у листі-претензії від 20.01.2022 № 199 позивач просив відповідача компенсувати збитки, завдані вивантаженням та повторним навантаженням рухомого складу на суму 185 932,01 грн та подачею/забиранням вагонів на суму 37 485,00 грн, що разом складало 223 417,01 грн. При цьому, у листі від 30.06.2022 № 357 позивачем заявляв лише вимогу щодо компенсації 185 932,01 грн збитків та зазначав про часткову сплату відповідачем коштів за попередньою претензією.

Зі вказаного суд доходить висновку, що сума збитків у розмірі 37 485,00 грн, на підтвердження якої позивачем було долучено рахунок на оплату № 1865 від 31.12.2021, акт надання послуг від 31.12.2021 № 1986 та платіжне доручення від 30.12.2021 № 620 про сплату ТОВ «ТЕП «Горизонт» на користь ТОВ «ІМПЕРІЯ ГРАНДІС» вказаної суми, була компенсована відповідачем, чого останнім при розгляді даного спору спростовано не було.

Більше того, суд зазначає, що у своїй відповіді на претензію від 22.02.2022 № 5-06/1499 відповідач посилався на неможливість компенсації завданих позивачу збитків лише з підстав ненадання ним доказів оплати послуг на загальну суму 223 417,01 грн та не ставив під сумнів сам факт надання ТОВ «ІМПЕРІЯ ГРАНДІС» відповідних послуг позивачу.

Крім того, позивач на підтвердження погодження відповідачем розвантаження вагонів ТОВ «ІМПЕРІЯ ГРАНДІС» та ведення домовленостей щодо відшкодування витрат за надані позивачу вказаним товариством послуги долучив до матеріалів справи електронне листування з відповідачем.

Виходячи із положень ст. 96 ГПК України та враховуючи правову позицію Верховного Суду у постанові від 15.07.2022 у справі №914/1003/21, суд зазначає, що електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Таким чином, повідомлення, відправлені електронною поштою, є електронним доказом, а надана позивачем роздруківка електронного листування з відповідачем вважається паперовою копією електронного доказу.

Сам лист електронної пошти є таким, що містить відомості про факт відправлення повідомлення із відповідної електронної адреси, час відправлення, адресатів листа - осіб, до відома яких було доведено таке повідомлення тощо. У випадку, якщо позивач подає позов у паперовій формі, то електронний лист може бути наданий суду у вигляді відповідної роздруківки. Така роздруківка електронного листа та додатків до нього є паперовою копією електронного доказу. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 13.10.2021 у справі № 923/1379/20.

Окрім цього, Верховний Суд неодноразово зазначав, що листування шляхом надіслання електронних листів уже давно стало частиною ділових звичаїв в Україні, а здійснення електронної переписки як усталеного звичаю ділового обороту в Україні, що не вимагає договірного врегулювання, визнається цивільним звичаєм за ст. 7 ЦК (постанови Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №914/2505/17 та 13.10.2021 у справі №923/1379/20).

Чинним законодавством визначені випадки, коли використання електронного підпису є обов`язковим і за відсутності такого підпису документ не буде вважатися отриманим від певної особи. Але ці випадки не охоплюють комерційне, ділове чи особисте листування електронною поштою між приватними особами (якщо інше не встановлено домовленістю між сторонами). У таких відносинах презюмується, що повідомлення є направленим тим, хто зазначений як відправник електронного листа чи хто підписав від свого імені текст самого повідомлення. Отже, відсутність кваліфікованого електронного підпису на повідомленні не свідчить про те, що особу неможливо ідентифікувати з достатнім ступенем вірогідності як відправника такого повідомлення, направленого електронною поштою, тобто поширювача інформації. Більш того, щодо електронних доказів широко застосовується й доктрина "листа у відповідь". Якщо доведено, що лист чи повідомлення було відправлено певній особі, то повідомлення, яке є відповіддю, вважатиметься автентичним без додаткових доказів. Адже малоймовірно, що хтось окрім цієї особи, може отримати та відповісти на повідомлення з урахуванням його змісту, обговорюваних деталей (постанова Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №910/5408/21).

З урахування суд вказує на те, що надана до матеріалів справи роздруківка електронного листування підтверджує факт комунікації представників сторін з приводу погодження відповідачем розвантаження вагонів ТОВ «ІМПЕРІЯ ГРАНДІС» та ведення домовленостей щодо відшкодування витрат за надані позивачу вказаним товариством послуги.

Отже, заперечення відповідача щодо фактичного надання ТОВ «ІМПЕРІЯ ГРАНДІС» позивачу послуг на суму 185 932,01 грн суд відхиляє як безпідставні та такі, що спростовуються матеріалами справи. При цьому, доказів визнання недійсним укладеного між ТОВ «ІМПЕРІЯ ГРАНДІС» та ТОВ «ТЕП «Горизонт» договору № 010608-МР на виконання маневрових робіт від 12.07.2021, зокрема, з підстав його фіктивності, відповідачем в матеріали справи не надано.

У ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3-4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Отже, з урахуванням наведеної вище сутності принципу змагальності, оцінивши подані докази у їх сукупності, суд зазначає, що позивачем доведено перед судом більш вірогідними доказами, аніж спростовано відповідачем, факт протиправної поведінки відповідача, яка виявилась у наданні позивачу в користування за Договором заборонених до експлуатації залізничних вагонів, безпосереднім наслідком чого стало завдання позивачеві збитків, зокрема, у сумі 185 932,01 грн.

Як визначено в п. 8.1. Договору, сторони несуть матеріальну відповідальність за невиконання або неналежне виконання своїх обов`язків за умовами цього Договору. У випадку порушень зобов`язань за Договором винна сторона повинна негайно усунути порушення, вжити заходів для усунення їх наслідків та відшкодувати завдані збитки.

Оскільки у цьому випадку судом встановлено наявність неодмінних елементів складу цивільного правопорушення, необхідних для застосування відповідальності у вигляді стягнення збитків, позовні вимоги у частині стягнення з відповідача збитків у розмірі 185 932,01 грн підлягають задоволенню.

Окрім того, у зв`язку з простроченням відповідачем сплати збитків, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні у розмірі 31 078,82 грн, 3% річних у розмірі 3 178,67 грн та пеню у розмірі 34 639,39 грн, нараховані на суму збитків за загальний період прострочення з 03.02.2022 по 29.08.2022.

Статтею 625 ЦК України встановлено відповідальність за порушення грошового зобов`язання, частиною 2 якої передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом статей 509, 524, 533, 534, 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Враховуючи зазначене та положення статей 224, 225 ГК України, збитки, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, на користь особи, права або законні інтереси якої порушено, є грошовим зобов`язанням.

За встановлених у справі обставин відповідач має невиконане грошове зобов`язання перед позивачем, що підтверджується обставинами, встановленими у цьому рішенні суду. Отже, заявлені позивачем вимоги про стягнення інфляційних втрат і 3%, нарахованих відповідно до ст.625 ЦК України на суму боргу за прострочення виконання відповідачем зобов`язання з відшкодування збитків, є обґрунтованими і такими, що відповідають вимогам чинного законодавства.

Разом з тим, стосовно часу, з якого у відповідача виник обов`язок з відшкодування завданих позивачу збитків, суд зазначає таке.

За змістом ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Сторонами у п. 8.2. Договору визначено, що сторона, яка порушила свої зобов`язання та отримала претензію, зобов`язана розглянути її та надати відповідь по суті (підтвердити згоду на повне або часткове її задоволення чи повідомити про повну або часткову відмову в її задоволенні не пізніше 30 днів з дати отримання претензії. Датою пред`явлення претензії є дата вказана у відмітці поштового відділення про прийняття листа до відправлення.

З матеріалів справи вбачається, що 20.01.2022 позивач направив відповідачу претензію № 199 про відшкодування збитків у загальній сумі 185 932,01 грн, яка не була задоволена відповідачем у зв`язку з ненаданням позивачем доказів оплати наданих ТОВ «ІМПЕРІЯ ГРАНДІС» послуг, що вбачається із відповіді відповідача № 5-06/1499 від 22.02.2022.

Так, позивач повторно звернувся до відповідача з листом № 357, у якому просив останнього протягом 7 банківських днів з моменту отримання цього листа компенсувати збитки в сумі 185 932,01 грн. Вказаний лист разом із доказами оплати вказаної суми витрат було надіслано відповідачу 05.07.2022 та отримано останнім 14.07.2022.

Отже, з урахуванням встановленої обставини щодо надсилання позивачем листа-вимоги № 357 із затребуваними відповідачем доказами оплати позивачем послуг на суму 185 932,01 грн, яка відповідачем залишена без відповіді та задоволення, у відповідача виник обов`язок сплатити кошти, виконання якого прострочено в розумінні ст. 530 ЦК України та п. 8.2. Договору з 14.08.2022.

Враховуючи викладене, за перерахунком суду, з відповідача на користь позивача за період прострочення з 14.08.2022 по 29.08.2022 слід стягнути 3% річних в сумі 244,51 грн та інфляційні в сумі 2 045,25 грн.

Щодо вимог про стягнення пені у розмірі 34 639,39 грн, нарахованої на суму збитків, суд зазначає таке.

Згідно з положеннями ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшеним у договорі.

Відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до ст. 231 ГК України, законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов`язання спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог цього Кодексу.

Отже, чинне законодавство поділяє неустойку на законну і договірну. Необхідною умовою виникнення права на неустойку є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого неустойка стягується і конкретний її розмір.

У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом. Такої правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18.

При цьому, ані умовами договору № 05072021/ТЕ від 05.07.2021 ані спеціальним законодавчим актом не встановлено умови про нарахування пені та її розміру за порушення виконання грошового зобов`язання зі сплати збитків.

Між тим, Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» також не встановлює конкретного розміру (відсотку) пені, а лише обмежує її визначення сторонами у договорі подвійною обліковою ставкою Національного банку України.

Крім того, ч. 6 ст. 231 ГК України також не встановлює розмір штрафної санкції за порушення грошового зобов`язання, а визначає певний спосіб її формування (у відсотковому відношенні, розмір відсотків визначається через облікову ставку Національного банку України).

Отже, вказані норми закону не можуть бути застосовані у даному випадку як законна підстава для визначення розміру стягуваної пені.

З огляду на викладене вище, правові підстави для стягнення пені за прострочення відповідачем сплати збитків у даному випадку відсутні, у зв`язку з чим у задоволенні позовних вимог про стягнення пені у розмірі 34 639,39 грн, нарахованої на суму збитків, суд відмовляє.

Щодо позовних вимог про стягнення надмірно сплачених коштів авансу у розмірі 94 500,00 грн та нарахованих на цю суму 3% річних, інфляційних та пені, суд зазначає таке.

Відповідно до п. 4.1. Договору, клієнт здійснює 100% передоплату в розмірі заявленого обсягу перевезення вантажів шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок експедитора на підставі виставлених рахунків не пізніше 3 (трьох) банківських днів з дати виставлення рахунку.

Як визначено сторонами в п. 4.6. Договору, у разі повної або часткової відмови клієнта від попередньо заявлених послуг, перерахована експедитору сума авансового платежу (за вирахуванням понесених експедитором витрат) може зараховуватися в рахунок транспортно-експедиційного обслуговування за майбутніми заявками клієнта або підлягає поверненню на рахунок клієнта. Повернення грошових коштів здійснюється впродовж 3 (трьох) банківських днів з дати отримання експедитором запиту на повернення електронною поштою підписаного сторонами акту звірки на дату повернення, підтверджуючого суму повернення, а також з урахуванням наявності у експедитора оригіналів актів і додатків до даного Договору за минулі періоди.

Позивач у зв`язку із неможливістю подальшого оформлення до перевезення наданих відповідачем вагонів та виконання умов Договору, просить стягнути з відповідача 94 500,00 грн надмірно сплачених коштів, які залишилися зі сплаченого авансового платежу.

На підтвердження залишку вказаної суми позивачем надано до суду підписаний сторонами та скріплений їх печатками Акт звірки взаєморозрахунків за період з 05.07.2021 по 31.12.2021 за Договором, яким станом на 31.12.2021 зафіксовано заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 94 500,00 грн.

За висновками Верховного Суду, що викладені у постановах від 05.03.2019 по справі №910/1389/18, від 10.09.2019 по справі №916/2403/18, від 19.09.2019 по справі №910/14566/18, від 04.12.2019 по справі №916/1727/17, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

Отже, акт звірки взаєморозрахунків сам по собі не є первинним документом та може бути належним доказом на підтвердження наявності заборгованості, лише за наявності первинних документів.

В матеріалах справи наявні відповідні підтверджуючі документи, а саме: акти виконаних робіт (наданих послуг), підписані та скріплені печатками сторін, якими підтверджено надання відповідачем послуг позивачу із перевезень у внутрішньому сполученні за Договором у період з липня по листопад 2021 року на загальну суму 2 090 250,00 грн та платіжні доручення, якими позивачем сплачено на користь відповідача за вказані послуги кошти у загальному розмірі 2 184 750,00 грн.

Як встановлено судом, з 25.11.2021 укладений між сторонами Договір фактично перестав виконуватися у зв`язку з неможливістю оформлення до перевезення наданих відповідачем вагонів, що не заперечується відповідачем. При цьому, умовами п. 4.6. Договору передбачено право клієнта як на зарахування суми авансового платежу в рахунок обслуговування за майбутніми заявками, так і на повернення такої суми, у разі його відмови від попередньо заявлених послуг.

Позивач, скориставшись своїм правом, визначеним п. 4.6. Договору, звернувся до відповідача із листом від 30.06.2022 № 357, у якому з-поміж іншого просив повернути надміру сплачені кошти, які залишились після завершення надання послуг за Договором.

Водночас зі змісту поданих до суду відповідачем документів вбачається, що ним не заперечується наявність передплати у розмірі 94 500,00 грн, відповідач лиш вказує на передчасність цієї позовної вимоги з огляду на те, що позивач не виконав свого зобов`язання визначеного п. 4.6. Договору щодо направлення відповідачу запиту на повернення коштів, а тому строк повернення відповідачем вказаної суми сплаченого авансу не є таким, що настав.

Однак, суд відхиляє твердження відповідача щодо передчасності вимоги про повернення сплаченої суми авансу, оскільки вони спростовуються змістом листа позивача від 30.06.2022 № 357, у якому викладено прохання повернути надмірно сплачені кошти, які залишились після завершення надання послуг. При цьому, умовами Договору не визначено конкретної форми запиту на повернення сплаченого авансового платежу.

Так, судом встановлено, що лист позивача від 30.06.2022 № 357, у якому останній просив відповідача, зокрема, повернути сплачену суму коштів авансу, яка залишились по завершенню надання послуг, отримано відповідачем 14.07.2022.

Суд також звертає увагу, що Акт звірки між сторонами було надіслано відповідачу ще із листом від 20.01.2022 № 199, що підтверджується описом вкладення у цінний лист № 4906904641689 та підтверджено відповідачем у відзиві на позовну заяву, що свідчить про наявність у відповідача вказаного акту звірки на момент отримання ним листа позивача від 30.06.2022 № 357.

Крім того, з огляду на дати складення актів виконаних робіт (наданих послуг) на суми, визначені у Акті звірки взаєморозрахунків за період 05.07.2021-31.12.2021, суд доходить висновку, що станом на момент отримання від позивача листа від 30.06.2022 № 357, у відповідача були в наявності оригінали актів наданих послуг за вказаний період.

Враховуючи зазначене та умови п. 4.6. Договору, відповідач зобов`язаний був повернути сплачену позивачем суму авансового платежу у розмірі 94 500,00 грн до 19.07.2022 включно.

Матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем на користь позивача вказаної суми авансового платежу, обов`язку щодо повернення цього платежу відповідачем не спростовано, а тому суд визнає обґрунтованою вимогу позивача про стягнення з відповідача надмірно сплачених коштів авансового платежу у розмірі 94 500,00 грн, на яку не було виконано перевезення за Договором, а тому позовні вимоги у цій частині підлягають задоволенню.

Щодо нарахованих позивачем на суму надмірно сплаченого авансового платежу у розмірі 94 500,00 грн інфляційних втрат у розмірі 1 039,50 грн, 3% річних у розмірі 326,22 грн на підставі ст. 625 ЦК України та пені у розмірі 5 436,99 грн за загальний період прострочення з 19.07.2022 по 29.08.2022 (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог), суд зазначає таке.

Вимоги позивача про стягнення з відповідача пені за несвоєчасне повернення сплаченого авансового платежу у розмірі 94 500,00 грн задоволенню не підлягають, оскільки договір № 05072021/ТЕ від 05.07.2021 не передбачає умов про нарахування пені за несвоєчасне повернення суми авансового платежу, а Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», на який посилається позивач, не встановлює конкретного розміру (відсотку) пені, а лише обмежує її визначення сторонами у договорі подвійною обліковою ставкою Національного банку України.

Отже, у задоволенні вимог про стягнення пені у розмірі 5 436,99 грн за несвоєчасне повернення авансового платежу слід відмовити.

Що стосується заявлених на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України позивачем до стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних, суд зазначає, що вказаною нормою передбачено можливість стягнення 3% річних та інфляційних втрат за прострочення саме грошового зобов`язання.

З встановлених судом обставин вбачається, що між сторонами виникли правовідносини з транспортно-експедиційного обслуговування вантажів позивача, в межах яких відповідачем надавались послуги з перевезень, що підтверджується наявними в матеріалах справи актами наданих послуг.

Слід зазначити, що зобов`язання з організації перевезень вантажу за своєю природою не є грошовим зобов`язанням.

Водночас, відмовившись від послуг відповідача за Договором у зв`язку із невідповідністю наданих останнім вагонів до використання, позивач реалізував своє право на повернення коштів попередньо сплаченого авансу, направивши відповідачу листа від 30.06.2022 № 357.

Виходячи із системного аналізу вимог чинного законодавства аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося (висновок про застосування норм права, викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17).

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.

За змістом ст. 625 ЦК України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана позивачем з відповідача сума інфляційних втрат та 3% річних від несплаченої (неповернутої) суми попередньої оплати є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до ст. 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13 листопада 2019 року у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).

Суд зазначає, що у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Тобто, можна дійти висновку, що у даному випадку вимога позивача про повернення авансу у розмірі 94 500,00 грн обумовлена невиконанням відповідачем своїх зобов`язань належним чином, що призвело до неможливості позивача оформити до перевезення вантаж, у зв`язку з чим на підставі відповідної вимоги позивача у відповідача виникло грошове зобов`язання повернути позивачу залишок сплаченого авансу в строк, визначений п. 4.6. Договору.

Як вже було встановлено судом, відповідач зобов`язаний був повернути сплачену позивачем суму авансового платежу у розмірі 94 500,00 грн до 19.07.2022 включно, тобто з 20.07.2022 настає прострочення виконання грошового зобов`язання із повернення вказаної суми коштів.

Разом з тим, позивачем здійснено нарахування інфляційних та 3% річних за період з 19.07.2022 по 29.08.2022, тобто, із включенням в період прострочення день, у який зобов`язання мало бути виконане.

Здійснивши власний перерахунок 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих на суму неповернутого авансу у розмірі 94 500,00 грн, суд встановив, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 3% річних у розмірі 318,45 грн та інфляційних втрат у розмірі 1 039,50 грн за період прострочення з 20.07.2022 по 29.08.2022. Відтак, позовні вимоги у цій частині підлягають частковому задоволенню.

У ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи наявні в матеріалах справи докази в їх сукупності зі встановленими обставинами, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме: стягнення з відповідача 185 932,01 грн збитків, 94 500,00 грн надмірно сплачених коштів авансу, 3 084,75 грн інфляційних втрат та 562,96 грн 3% річних, нарахованих на суми збитків та неповернутого авансу. В решті позовних вимог суд відмовляє.

Наведені заперечення відповідача проти позовних вимог та надані докази в обґрунтування таких заперечень не спростовують зроблених судом висновків.

Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Водночас позивачем у заяві про зменшення розміру позовних вимог було заявлено про повернення передплаченої суми судового збору.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі, зокрема, зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

У випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю (ч. 2 ст. 7 Закону України «Про судовий збір»).

Отже, враховуючи відповідне клопотання позивача та зменшення розміру позовних вимог, за які підлягав сплаті судовий збір у розмірі 5 341,98 грн, з огляду на сплату при зверненні із даним позовом судового збору у розмірі 5 766,98 грн, суд дійшов висновку про наявність підстав для повернення позивачу переплаченої суми судового збору у розмірі 425,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Денді-Логістик» (вул. Саперне поле, 14/55, м. Київ, 01042; ідентифікаційний код 41342063) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортно-експедиційне підприємство «Горизонт» (вул. Собінова, 1, м. Дніпро, 49083; ідентифікаційний код 43198533) 185 932,01 грн збитків, 94 500,00 грн надмірно сплачених коштів, 3 084,75 грн інфляційних втрат, 562,96 грн 3% річних та 4261,20 грн судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

5. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Транспортно-експедиційне підприємство «Горизонт» (вул. Собінова, 1, м. Дніпро, 49083; ідентифікаційний код 43198533) зі спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у розмірі 425,00 грн, сплачений відповідно до платіжного доручення № 1415 від 01.09.2022, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи № 910/8872/22.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 10.01.2024.

Суддя Т. Ю. Трофименко