Рішення

від 21.12.2023 по справі 910/12229/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.12.2023Справа № 910/12229/23

Господарський суд міста Києва у складі судді Щербакова С.О., за участю секретаря судового засідання Яременко Т.Є., розглянувши матеріали господарської справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніколаб"

до 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюміній технолоджи",

2) ОСОБА_1

про стягнення 700 583, 35 грн.

Представники:

від позивача: Наїдко Л.В.;

від відповідача-1: не з`явився;

від відповідача-2: не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ніколаб" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюміній технолоджи" (далі - відповідач-1) та ОСОБА_1 (далі - відповідач-2) про стягнення солідарно з відповідачів заборгованості у розмірі 700 583, 35 грн, з яких: 700 008, 00 грн - основний борг та 575, 35 грн - 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем-1 своїх зобов`язань за договором поставки №2021-07/22 від 22.07.2021 та враховуючи, що зобов`язання відповідача-1 були забезпечені порукою, позивач вважає, що наявні підстави для солідарного стягнення з відповідачів заборгованості.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.08.2023 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніколаб" - залишено без руху. Встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Ніколаб" строк для усунення недоліків позовної заяви.

21.08.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніколаб" надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.08.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи здійснюється в порядку загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 28.09.2023.

22.09.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду представник відповідачів подав відзив на позовну заяву, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог та, зокрема зазначає, що відповідач-1 не ухиляється від виконання взятих на себе зобов`язань; надана позивачем копія договору поруки не містить істотних умов договору поруки щодо розміру поруки, що в свою чергу не покладає на відповідача-2 солідарного обов`язку погашення боргових зобов`язань відповідача-1.

Підготовче засідання призначене на 28.09.2023 не відбулося у зв`язку із перебуванням судді Щербакова С.О. у відпустці.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.10.2023 призначено підготовче судове засідання на 02.11.2023.

04.10.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду позивач подав відповідь на відзив, в якій зазначає, що відповідач-2, як поручитель несе відповідальність перед позивачем, як кредитором у повному обсязі і за додатковою угодою № 1 від 05.03.2023 до основного договору. Також, позивач вказує, що грошові кошти у розмірі 700 008, 00 грн були сплачені позивачем саме за договором №2021-07/22 від 22.07.2021 та внаслідок допущення відповідачем-1 технічної помилки (описки) у рахунку № 34 від 19.07.2022 в зазначенні реквізитів договору, відповідно, була допущена описка в призначенні платежу в платіжному документі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.11.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті. Судове засідання у справі № 910/12229/23 призначено на 30.11.2023.

29.11.2023 до суду надійшло клопотання від представника відповідачів про відкладення розгляду справи, в якому у зв`язку з перебуванням представника на лікарняному, просить суд відкласти розгляд справи на іншу дату.

Також, 29.11.2023 до суду надійшло клопотання позивача про відкладення (перенесення) розгляду справи, відповідно до якого у зв`язку з перебуванням представника на лікарняному просить суд відкласти судове засідання призначене на 30.11.2023 на іншу дату.

У судовому засіданні 30.11.2023 суд на місці ухвалив відкласти судове засідання на 21.12.2023.

У цьому судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги.

Представники відповідачів у судове засідання не з`явилися, причин неявки суду не повідомили.

Суд відзначає, що відповідачі повідомлялися ухвалами суду про дату, час та місце розгляду даної судової справи, проте у судове засідання представників не направлено, заяв/клопотань про проведення судового засідання в режимі відеоконференції не подано.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Місцезнаходження юридичної особи визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (стаття 9 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»).

Так, з метою повідомлення відповідача-1 про судове засідання призначене на 21.12.2023, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 30.11.2023 у даній справі була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача-1, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03110, м. Київ, вул. Солом`янська, 3, проте, ані поштовий конверт з ухвалою суду від 30.11.2023, ані повідомлення про вручення поштового відправлення - ухвали від 30.11.2023 станом на 21.12.2023 до суду не повернулися.

Згідно зі ст. 232 Господарського процесуального кодексу України судовими рішеннями є: ухвали; рішення; постанови; судові накази. Процедурні питання, пов`язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом шляхом постановлення ухвал.

Пунктом 4 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.

Згідно з частиною першою статті 10 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

За змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п`ять календарних днів з дня надходження листа до об`єкта поштового зв`язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об`єктом поштового зв`язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.

Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлявся належним чином.

Суд також зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв`язку з позначками "за закінченням терміну зберігання", "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов`язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Також, суд враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 29.03.2021 року у справі № 910/1487/20, де зазначено, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Крім того, відповідно до ч. 8 ст. 176 Господарського процесуального кодексу України, суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру.

Згідно даних з Єдиного державного демографічного реєстру місцезнаходженням ОСОБА_1 є: АДРЕСА_1 .

Тож, відповідач-2 знаходиться на тимчасово окупованій рф території України та згідно відомостей з офіційного сайту АТ «Укрпошта» поштове відділення № 74907 Каховського району Херсонської області тимчасово не функціонує.

В той же час, суд зазначає, що 22.09.2023 до суду надіййшов відзив на позовну заяву поданий представником відповідача-1 та відповідача-2 - адвокатом Іваненко М.В., яка в подальшому також подавала клопотання про відкладення розгляду справи від імені відповідачів, що свідчить про обізнаність відповідачів з розглядом даної справи.

Суд також зазначає, що з огляду на місцезнаходження відповідача-2 ухвала суду від 30.11.2023 була надіслана на адресу представника відповідача-2 - адвоката Іваненко М.В. ( АДРЕСА_2 ), проте, ані поштовий конверт з ухвалою суду від 30.11.2023, ані повідомлення про вручення поштового відправлення - ухвали від 30.11.2023 станом на 21.12.2023 до суду не повернулися.

При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Частинами 1, 2 ст.3 Закону України «Про доступ до судових рішень» визначено, що для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18 та від 21.03.2019 у справі № 916/2349/17, а також в ухвалі Верховного Суду від 29.04.2020 у справі № 910/6964/18.

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідачі мали право та дійсну можливість ознайомитись з ухвалою суду від 30.11.2023 у даній справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідачі були належним чином повідомлені про дату та час судового засідання, враховуючи що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, суд вважає, що неявка у судове засідання відповідачів не є перешкодою для прийняття рішення у даній справі.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 21.12.2023 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

22.07.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Алюміній технолоджи" (далі - виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ніколаб" (далі - замовник) укладено договір № 2021-07/22, умовами якого передбачено, що виконавець зобов?язаний здійснити поставку конструкцій алюмінієвих (далі-товар) та виконати роботи по монтажу на об?єкті замовника (далі - роботи), а замовник зобов?язаний прийняти і сплатити товар і виконані роботи в порядку і на умовах, визначених цим договором.

Об`єкт поставки товару та виконання робіт знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Салютна, будинок 15. Якщо іншого не вказано в додатку (п. 1.3 договору).

Відповідно до п. 1.5. договору, право власності на товар та результати робіт переходить від Виконавця до Замовника з моменту фактичного здійснення поставки Товару та виконання Робіт, що засвідчується підписанням уповноваженими представниками Сторін Видаткової накладної та акту виконаних робіт.

Згідно п. 2.1. договору, виконавець зобов?язаний виконати поставку товару та роботи по їх монтажу на об?єкті замовника з використанням матеріалів, наданих виконавцем в строки вказані в додатку після узгодження робочих креслень і наявності будівельної готовності об?єкту замовника.

В свою чергу, відповідно до п. 2.3. договору, замовник зобов?язаний прийняти товари і роботи на об?єкті, сплатити їх в порядку передбаченому розділом 3 цього договору. У випадку, якщо замовник не підпише акт прийому-передачі виконаних робіт протягом 3-х днів з моменту його отримання і не надасть письмової мотивованої відмови, роботи вважаються прийнятими Замовником в повному обсязі.

За умовами п. 3.1. договору, загальна сума договору складається із сум усіх додатків до даного договору, які є його невід`ємною частиною .

Пунктом 3.2. договору визначено, що оплата проводиться замовником в наступному порядку:

3.2.1. попередня оплата 80 % - від суми додатка протягом 3 робочих днів з моменту його підписання.

3.2.2. оплата 20 % - від суми додатка після прийняття замовником виконаних робіт, не пізніше 3 банківських днів з моменту підписання акту виконаних робіт. Якщо іншого не передбачено в додатку.

Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання кожної із сторін своїх зобов`язань (п. 5.4. договору).

Додатком № 5 від 19.07.2022 до договору № 2021-07/22 від 22.07.2021 року сторони погодили, що виконавець зобов`язаний виконати наступні роботи: монтажні роботи. Вартість без ПДВ становить: 583 340, 00 грн. ПДВ 20 % становить: 116 668, 00 грн.

Загальна вартість з урахуванням ПДВ 20 % становить 700 008, 00 грн.

Оплата здійснюється у розмірі повної передплати 700 008, 00 грн.

Якщо виконавець не приступить до виконання монтажних робіт у строк до 29.07.2022 року, він зобов`язується повернути суму отриманої передплати згідно даного додатку у повному обсязі протягом п`яти банківських днів.

Строк виконання 20 робочих днів (п. 2 додатку).

Місце виконання: м. Київ, вул. Салютна, буд. 15.

Як зазначає позивач, ним на виконання умов договору та додатку № 5 від 19.07.2022 було перераховано відповідачу грошові кошти у розмірі 700 008, 00 грн, у якості передоплати за монтажні роботи, які відповідач-1 зобов`язався виконати.

Проте, такі роботи не були виконані відповідачем-1 у строк визначений п. 2 додатку № 5 від 19.07.2022 до договору № 2021-07/22 від 22.07.2021 року.

Так, 05.01.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Алюміній технолоджи" (виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ніколаб" (замовник) укладено додаткову угоду № 1, відповідно до якої сторони за взаємною згодою вирішили з 05.01.2023 року достроково припинити дію договору № 2021-07/22 від 22.07.2021 року та Додатку № 5 від 19.07.2022 року до договору № 2021-07/22 від 22.07.2021 року.

Відповідно до п. 2 додаткової угоди, підписанням даної додаткової угоди виконавець підтверджує, що ним було отримано від замовника 700 008, 00 грн в т.ч. із ПДВ в якості попередньої оплати за виконання робіт, передбачених додатком № 5 від 19.07.2022 року до договору № 2021-07/22 від 22.07.2021 року, однак роботи фактично виконавцем не виконувалися.

Згідно п. 3 додаткової угоди, виконавець зобов?язується повернути замовнику 700 008, 00 грн до 18.07.2023 року.

Сторони погодили, що зобов?язання виконавця зі сплати замовнику 700 008, 00 грн припиняється з дати зарахування грошових коштів на поточний рахунок замовника (п. 4 додаткової угоди).

Однак, відповідач-1 у строк до 18.07.2022 включно не повернув позивачу грошові кошти у сумі 700 008, 00 грн, сплачені останнім у якості передоплати за монтажні роботи, які відповідач-1 зобов`язався виконати.

В той же час, як вбачається з матеріалів справи, 05.01.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ніколаб" (далі - кредитор) та ОСОБА_1 (далі - поручитель) укладено договір поруки № 1, відповідно до якого поручитель поручається перед кредитором та зобов?язується відповідати за повне та своєчасне виконання боржником своїх зобов?язань перед кредитором за додатковою угодою в повному обсязі таких зобов?язань. Поручитель відповідає перед Кредитором у тому ж обсязі, що і Боржник, включаючи сплату Основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків. Сторони домовились, що зобов?язання Поручителя перед Кредитором є безумовними та для їх виконання дотримання ніяких інших умов, крім передбачених цим Договором поруки, Додатковою угодою не потребується.

Згідно п. 1.2. договору, поручитель та боржник відповідають перед Кредитором як солідарні боржники. Поручитель відповідає перед Кредитором в тому ж обсязі, в такому ж порядку, та в тих же строках що і Боржник. Кредитор мае право вимагати виконання Боргових Зобов?язань від Поручителя частково або в повному обсязі у разі невиконання Боргових зобов?язань Боржником на користь Кредиторя. Боржник та Поручитель залишаються зобов?язаними доти, доки Боргові Зобов`язання не будуть виконані в повному обсязі. Видача боргового документа за цим договором поруки не передбачена.

Відповідно до визначення термінів наведених у договорі:

Боржник - Товариство з обмеженою відповідальністю "Алюміній технолоджи", код ЄДРПОУ: 42312862.

Основний договір - договір № 2021-07/22 від 22 липня 2021 року, укладений між Кредитором та Боржником.

Додаткова угода - Додаткова угода № 1 від 05.01.2023 року, укладена між Кредитором та Боржником.

Основний борг - сума грошових коштів, які Боржник зобов?язаний сплатити Кредитору на виконання умов Додаткової угоди, та за які Поручитель несе відповідальність у повному обсязі перед Кредитором.

Згідно п. 2.1. договору, порукою за цим Договором поруки забезпечуються вимоги Кредитора щодо сплати (відшкодування) Боржником кожного і всіх його Боргових Зобов?язань за Додатковою угодою у такому розмірі, у такій валюті, у такий строк і в такому порядку, як встановлено Додатковою угодою.

Порукою за цим Договором забезпечуються вимоги Кредитора щодо сплати Боржником кожного і всіх його Боргових Зобов?язань за Додатковою угодою і в тому випадку, якщо за будь-якою з підстав, зазначених в законодавстві, право вимоги до Боржника, що випливає з Додаткової угоди перейде від Кредитора до третьої особи (правонаступника(ів)), а також якщо за будь-якою з підстав, зазначених в законодавстві, обов?язок виконати Боргові Зобов?язання, що випливають з Додаткової угоди перейде від Боржника до третьої/третіх особи/осіб (правонаступника(ів)) - п. 2.2. договору.

Пунктом 2.3. договору визначено, що поручитель підтверджує, заявляє та гарантує, що, зокрема він ознайомлений з положеннями Додаткової угоди, цілком розуміє їх зміст та згоден виступати поручителем за Борговими Зобов`язаннями Боржника; поручитель є фізичною особою, має необхідну правоздатність та дієздатність для укладення і виконання цього Договору, несення повної відповідальності за цим Договором.

За умовами п. 3.1.1. договору, у випадку невиконання боржником боргових зобов`язань перед кредитором за додатковою угодою кредитор має право вимагати від поручителя виконання боргових зобов`язань в повному обсязі чи в їх частині.

Договір поруки набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання боргових зобов`язань та виконання зобов`язань за цим договором поруки (п. 6.1. договору).

Отже, обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначає, що відповідач-1 відповідно до умов додаткової угоди № 1 від 05.01.2023 до договору зобов`язаний був повернути позивачу грошові кошти у сумі 700 008, 00 грн, чого відповідачем не здійснено та враховуючи, що зобов`язання відповідача-1 були забезпечені порукою, просить суд солідарно стягнути з відповідачів заборгованість у загальному розмірі 700 583, 35 грн, яка складається з: 700 008, 00 грн - основного боргу та 575, 35 - 3 % річних за період з 19.07.2023 по 28.07.2023.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно частини першої статті 509 Цивільного кодексу України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 2 статті 628 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Головна відмінність договору підряду від договору поставки/купівлі-продажу полягає в тому, що предметом першого є робота підрядника та її матеріалізований результат, а предметом другого - майно, що підлягає передачі у власність покупцю.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору №2021-07/22 від 22.07.2021, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є змішаним договором з елементами договору поставки та договору підряду.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.1 ст. 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч. 2 ст. 837 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Частина 1 статті 193 Господарського кодексу України встановлює, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що додатком № 5 від 19.07.2022 до договору № 2021-07/22 від 22.07.2021 року, сторони погодили виконання відповідачем-1 монтажних робіт на загальну суму 700 008, 00 грн. з ПДВ 20 %. Строк виконання таких робіт 20 робочих днів.

В свою чергу, позивач зобов`язався здійснити повну передплату у сумі 700 008, 00 грн. за монтажні роботи, які будуть виконані відповідачем-1.

Також, сторони погодили, що якщо виконавець не приступить до виконання монтажних робіт у строк до 29.07.2022 року, він зобов`язується повернути суму отриманої передплати згідно даного додатку у повному обсязі протягом п`яти банківських днів.

Відповідно до п. 1.5. договору, право власності на товар та результати робіт переходить від Виконавця до Замовника з моменту фактичного здійснення поставки Товару та виконання Робіт, що засвідчується підписанням уповноваженими представниками Сторін Видаткової накладної та акту виконаних робіт.

Тобто, відповідно до умов укладеного сторонами договору, факт виконання робіт підтверджується підписаним сторонами актом приймання-передачі виконаних робіт.

Згідно ч. 4 ст. 882 Цивільного кодексу України, передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Акт приймання виконаних підрядних робіт (форма № КБ-2в) - це документ первинного обліку, який складається щомісячно для визначення вартості та обсягів виконаних будівельно-монтажних, ремонтних та інших підрядних робіт і є основою для складання "Довідки про вартість виконаних підрядних робіт та витрат" (форма № КБ-3). Акт складається підрядником (субпідрядником для генпідрядника) та представляється замовнику.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази виконання відповідачем-1 монтажних робіт у строк визначений п. 2 додатку № 5 від 19.07.2022 до договору № 2021-07/22 від 22.07.2021 року, відповідні акти приймання-передачі виконаних робіт, за результатами виконаних відповідачем-1 робіт не складені та суду не надані.

Відповідно до ч. 1 ст. 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Згідно з ч. 1 ст. 854 Цивільного кодексу України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Стаття 846 Цивільного кодексу України визначає, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Натомість, як встановлено судом, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази виконання відповідачем-1 робіт і відповідач-1 таких доказів суду не надав.

У статті 849 Цивільного кодексу України передбачено права замовника під час виконання роботи.

Згідно з частиною 1 зазначеної норми замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника.

Відповідно до частини 2 статті 849 Цивільного кодексу України якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

Суд зазначає, що положеннями частини 2 статті 849 Цивільного кодексу України законодавцем визначено більш широке поняття збитків при їх відшкодуванні за наслідками порушення умов договору підряду, де відшкодуванню підлягають і витрати зроблені замовником на виконання договірних зобов`язань.

Враховуючи невиконання відповідачем-1 своїх зобов`язань за договором № 2021-07/22 від 22.07.2021 між сторонами було укладено додаткову угоду № 1 від 05.01.2023, відповідно до якої сторони за взаємною згодою вирішили з 05.01.2023 року достроково припинити дію договору № 2021-07/22 від 22.07.2021 року та Додатку № 5 від 19.07.2022 року до договору № 2021-07/22 від 22.07.2021 року.

Підписанням даної додаткової угоди відповідач-1 підтвердив, що ним було отримано від позивача 700 008, 00 грн в т.ч. із ПДВ в якості попередньої оплати за виконання робіт, передбачених додатком № 5 від 19.07.2022 року до договору № 2021-07/22 від 22.07.2021 року, однак роботи фактично виконавцем не виконувалися (п. 2 додаткової угоди).

Згідно п. 3 додаткової угоди, відповідач-1 зобов?язується повернути позивачу 700 008, 00 грн до 18.07.2023 року.

Сторони погодили, що зобов?язання виконавця зі сплати замовнику 700 008, 00 грн припиняється з дати зарахування грошових коштів на поточний рахунок замовника (п. 4 додаткової угоди).

Проте, відповідач-1 у строк до 18.07.2022 включно не повернув позивачу грошові кошти у сумі 700 008, 00 грн, сплачені останнім у якості передоплати за монтажні роботи, які відповідач-1 зобов`язався виконати.

Згідно з частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов`язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Як встановлено судом вище в забезпечення виконання зобов`язань боржника за договором № 2021-07/22 від 22.07.2021 та додатковою угодою № 1 від 05.01.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Ніколаб" та ОСОБА_1 укладено договір поруки № 1 від 05.01.2023, відповідно до якого поручитель поручається перед кредитором та зобов?язується відповідати за повне та своєчасне виконання боржником (ТОВ "Алюміній технолоджи") своїх зобов?язань перед кредитором за додатковою угодою в повному обсязі таких зобов?язань - у сумі 700 008, 00 грн. Поручитель відповідає перед Кредитором у тому ж обсязі, що і Боржник, включаючи сплату Основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків. Сторони домовились, що зобов?язання Поручителя перед Кредитором є безумовними та для їх виконання дотримання ніяких інших умов, крім передбачених цим Договором поруки, Додатковою угодою не потребується.

Відповідно до ст. 541 Цивільного кодексу України, солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Згідно статті 543 Цивільного кодексу України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов`язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов`язаними доти, доки їхній обов`язок не буде виконаний у повному обсязі. Солідарний боржник не має права висувати проти вимоги кредитора заперечення, що ґрунтуються на таких відносинах решти солідарних боржників з кредитором, у яких цей боржник не бере участі. Виконання солідарного обов`язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов`язок решти солідарних боржників перед кредитором.

Таким чином, при солідарному обов`язку кредиторові надається право за своїм розсудом вимагати виконання зобов`язання в повному обсязі або частково від усіх боржників разом або від кожного окремо. Пред`явивши вимогу до одного із солідарних боржників і не одержавши задоволення, кредитор має право пред`явити вимогу до іншого солідарного боржника.

Проте, суд зазначає, що до матеріалів справи відповідачами не було додано належних, допустимих та достовірних доказів відповідно до норм статей 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження повернення сплачених позивачем коштів у розмірі 700 008, 00 грн.

Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідачі у відзиві на позовну заяву зазначають, що договір поруки не містить істотних умов договору щодо розміру поруки, що, на думку відповідача-2 не покладає на останнього солідарного обов`язку погашення боргових зобов`язань відповідача-1.

Проте, суд не погоджується з таким твердження відповідача-2, з огляду на наступне.

Відповідно до приписів ст. 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки. Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов`язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки.

Згідно зі ст. 559 Цивільного кодексу України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов`язання. У разі зміни зобов`язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності боржника, такий поручитель несе відповідальність за порушення зобов`язання боржником в обсязі, що існував до такої зміни зобов`язання.

Порука припиняється, якщо після настання строку виконання зобов`язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем .

Порука припиняється у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не погодився забезпечувати виконання зобов`язання іншим боржником у договорі поруки чи при переведенні боргу.

Порука припиняється після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов`язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов`язання не пред`явить позову до поручителя. Якщо строк (термін) виконання основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня укладення договору поруки не пред`явить позову до поручителя. Для зобов`язань, виконання яких здійснюється частинами, строк поруки обчислюється окремо за кожною частиною зобов`язання, починаючи з дня закінчення строку або настання терміну виконання відповідної частини такого зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Враховуючи характер поруки (похідний, залежний від основного зобов`язання), до істотних умов договору поруки слід віднести, зокрема визначення зобов`язання, яке забезпечується порукою, його зміст та розмір, зокрема реквізити основного договору, його предмет, строк виконання тощо.

Дослідивши умови договору поруки № 1 від 05.01.2023, судом встановлено, що його сторонами у визначеному законом порядку погоджені всі істотні умови, зокрема предмет договору, порядок виконання зобов`язань, розмір поруки (всі зобов`язання боржника перед кредитором та міститься посилання, як на сам договір № 2021-07/22 від 22.07.2021, так і на додаткову угоду № 1 від 05.01.2023 до вказаного договору), умови припинення поруки, права та обов`язки сторін, відповідальність сторін, термін дії договору тощо.

Суд зазначає, що договір поруки № 1 від 05.01.2023 підписаний відповідачем-2 без будь-яких заперечень та зауважень.

При цьому, у самому договорі вказано, що поручитель (відповідач-2) підтверджує, заявляє та гарантує, що, зокрема він ознайомлений з положеннями додаткової угоди № 1 від 05.01.2023, цілком розуміє її зміст та згоден виступати поручителем за Борговими Зобов`язаннями Боржника; поручитель є фізичною особою, має необхідну правоздатність та дієздатність для укладення і виконання цього Договору, несення повної відповідальності за цим Договором.

Суд також зазначає, що положеннями статті 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочинів.

Так, за приписами статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина 2 статті 215 Цивільний кодекс України).

Разом із цим, матеріали справи не містять доказів визнання договору поруки № 1 від 05.01.2023 недійсним у судовому порядку, та недійсність вказаного договору законом прямо також не встановлена, тож останній є обов`язковим до виконання сторонами.

Також, у відзиві на позовну заяву відповідачі заперечують проти платіжної інструкції № 8483 від 19.07.2022 на підтвердження перерахування коштів у розмірі 700 008, 00 грн на користь відповідача-1.

Щодо вказаних заперечень відповідачів, суд зазначає наступне.

Так, враховуючи що в додатках до позовної заяви були відсутні докази фактичної сплати позивачем на користь відповідача грошових коштів у розмірі 700 008, 00 грн, а саме відповідні платіжні доручення/банківські виписки, тощо, судом було залишено без руху позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніколаб".

Ухвалою Господарського суду від 07.08.2023 було встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом надання суду належним чином засвідчених копій доказів перерахування позивачем на користь відповідача грошових коштів у розмірі 700 008, 00 грн, а саме відповідні платіжні доручення/банківські виписки, тощо.

21.08.2023 через відділ автоматизованого документообігу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніколаб" надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, в додатках до якої позивачем було надано платіжну інструкцію № 8483 від 19.07.2022 на підтвердження перерахування коштів у розмірі 700 008, 00 грн на користь відповідача-1.

Дослідивши вказану платіжну інструкцію № 8483 від 19.07.2022 суд зазначає, що у призначені платежу вказано: плата за монтажні роботи згд. Дог. № 2021-03/03 від 03.03.2021 року, рах. 34 від 19.07.2020. у сумі 583340.00 грн, ПДВ - 20 % 116668.00 грн

В той же час, предметом даного спору є правовідносини сторін, що виникли за договором № 2021-07/22 від 22.07.2021.

У відповіді на відзив позивач зазначив, що відповідачем було виставлено позивачу рахунок № 34 від 19.07.2022 на оплату 700 008, 00 грн та у вказаному рахунку відповідачем було допущено технічну помилку (описку) у посиланні на договір, за яким здійснюється оплата, що призвело до допущення описки у призначенні платежу в платіжному документі.

На підтвердження того, що грошові кошти у розмірі 700 008, 00 грн були сплачені позивачем саме за договором № 2021-07/22 від 22.07.2021 позивачем було додано до відповіді на відзив договір на поставку і монтаж конструкцій № 2021-03/03 від 03.03.2021 укладений між сторонами на загальну суму 3 000 000, 00 грн та додатки до нього, а саме:

- додаток № 1 від 03.03.2021, загальна вартість - 966 592, 24 грн з ПДВ, з яких: 473 467, 68 грн - вартість товару, 332 025, 85 грн - вартість монтажних робіт;

- додаток № 2 від 03.03.2021, загальна вартість - 118 004, 74 грн з ПДВ, з яких: 93 337, 28 грн - вартість товару, 7 000, 00 грн - вартість монтажних робіт;

- додаток № 3 від 03.03.2021, загальна вартість - 1 722 186, 56 грн з ПДВ, з яких: 1 287 325, 45 грн - вартість товару, 147 830, 02 грн - вартість монтажних робіт;

- додаток № 4 від 03.03.2021, загальна вартість - 193 216, 46 грн з ПДВ, з яких: 147 328, 74 грн - вартість товару, 13 684, 98 грн - вартість монтажних робіт.

Проаналізувавши вказані документи суд зазначає, що ані договір № 2021-03/03 від 03.03.2021, ані додатки № 1 від 03.03.2021, № 2 від 03.03.2021, № 3 від 03.03.2021, № 4 від 03.03.2021 до вказаного договору не містить перелік товарів і послуг вартістю саме 700 008, 00 грн.

При цьому, суд зазначає, що вказаний договір та додатки до нього були укладені між сторонами у березні 2021 року, в той час як грошові кошти були сплачені позивачем 19.07.2022 року та саме 19.07.2022 між сторонами був укладений додаток № 5 яким сторони погодили сплату позивачем коштів у розмірі 700 008,00 грн.

Між тим, виставлений відповідачем-1 рахунок № 34 на оплату 700 008,00 грн. також датований 19.07.2022.

Зі змісту платіжної інструкції № 8483 від 19.07.2022 вбачається здійснення позивачем безготівкового переказу грошових коштів у розмірі 700 008, 00 грн на банківський рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюміній технолоджи" ( НОМЕР_1 ).

При цьому, суд зазначає, що у додатковій угоді № 1 від 05.01.2023 відповідач-1 підтвердив, що ним було отримано від позивача 700 008, 00 грн в т.ч. із ПДВ в якості попередньої оплати за виконання робіт, передбачених додатком № 5 від 19.07.2022 року до договору № 2021-07/22 від 22.07.2021 року.

Визначення поняття доказів, вимоги щодо доказів, властивостей доказів та порядку їх оцінки урегульовано у главі 5 «Докази та доказування» 77 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України, змінено назву статті 79 ГПК з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Крім того, за змістом частин 1, 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема змагальність сторін (п. 4 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України).

Частинами 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип змагальності тісно пов`язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з`ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

У пунктах 8.15- 8.22 постанови Верховного Суду від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зазначено таке: "8.15. Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Релізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Таким чином, враховуючи що договір № 2021-03/03 від 03.03.2021, вказаний у призначенні платежу у платіжній інструкції № 8483 від 19.07.2022 та додатки № 1 від 03.03.2021, № 2 від 03.03.2021, № 3 від 03.03.2021, № 4 від 03.03.2021 до нього не містять товарів і послуг вартістю 700 008, 00 грн., при цьому, останні укладені між сторонами у березні 2021 року, в той час як грошові кошти були сплачені позивачем 19.07.2022 року та саме 19.07.2022 між сторонами був укладений додаток № 5 яким сторони погодили сплату позивачем коштів у розмірі 700 008,00 грн., та 19.07.2022 відповідачем-1 виставлений позивачу рахунок № 34 на оплату 700 008,00 грн., суд, виходячи з принципу вірогідності доказів, приймаючи до уваги укладену між сторонами угоду № 1 від 05.01.2023, якою відповідач-1 підтвердив отримання від позивача коштів у розмірі 700 008, 00 грн за договором № 2021-07/22 від 22.07.2021 року приходить до висновку, що грошові кошти 700 008,00 грн. за платіжною інструкцією № 8483 від 19.07.2022 були сплачені позивачем в рахунок оплати монтажних робіт саме за договором № 2021-07/22 від 22.07.2021.

Відповідно до приписів ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Положеннями статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Так, відповідно до п. 3 додаткової угоди № 1 від 05.01.2023, виконавець зобов?язується повернути замовнику 700 008, 00 грн до 18.07.2023 року, тож починаючи з 19.07.2023 відбулося прострочення виконання зобов`язання з повернення грошових коштів у розмір 700 008, 00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Проте, відповідачі, в порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов додаткової угоди № 1 від 05.01.2023, не здійснили своєчасне повернення грошових коштів у передбачений додатковою угодою строк до 18.07.2023 включно, тобто не виконали свої зобов`язання належним чином, а тому позовні вимоги щодо солідарного стягнення 700 008, 00 грн визнаються судом обґрунтованими.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до ч. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що з Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюміній технолоджи" та ОСОБА_1 підлягає стягненню на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніколаб" солідарно заборгованість у розмірі 700 008, 00 грн.

Крім того, позивач просив суд стягнути солідарно з боржників 575, 35 - 3 % річних за період з 19.07.2023 по 28.07.2023.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013 року).

Відповідно до п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань", інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, законом установлено обов`язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов`язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов`язання.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справі № 924/312/18 від 13.02.2019 р., у справі № 910/5625/18 від 24.04.2019 р., у справі №910/21564/16 від 10.07.2019 р.

Судом перевірено правильність наданого позивачем розрахунку 3 % річних та встановлено, що останній відповідає вимогам чинного законодавства, зокрема, проведений з урахуванням моменту виникнення прострочення виконання грошового зобов`язання та за відповідний період прострочення.

Оскільки матеріалами справи підтверджується прострочення виконання відповідачами грошового зобов`язання з повернення грошових коштів у розмірі 700 008, 00 грн, в силу положень ст. 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню з відповідачів 575, 35 - 3 % річних за період з 19.07.2023 по 28.07.2023.

Тож, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніколаб" підлягають задоволенню повністю.

Що стосується клопотання позивача про зазначення нарахування 3% річних, розрахованих відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, до моменту виконання рішення суду, суд зазначає.

Відповідно до ч.10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України Суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Правовий аналіз положень статей 526, 599, 611, 625 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за час прострочення.

За змістом частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до приписів статті 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Застосування частини 10 статті 238 ГПК України у даному випадку, сприятиме найшвидшому виконанню відповідачем судового рішення в частині сплати основного боргу, а позивач буде позбавлений необхідності ще раз звертатися до суду з позовом про стягнення з відповідача додатково нарахованих процентів, за допущене ним прострочення після ухвалення судом рішення.

Відповідно до частин 11, 12 статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», якщо у виконавчому документі про стягнення боргу зазначено про нарахування відсотків або пені до моменту виконання рішення, виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження розраховує остаточну суму відсотків (пені) за правилами, визначеними у виконавчому документі. До закінчення виконавчого провадження виконавець за заявою стягувача перераховує розмір остаточної суми відсотків (пені), які підлягають стягненню з боржника, не пізніше наступного дня з дня надходження заяви стягувача про такий перерахунок, про що повідомляє боржника не пізніше наступного дня після здійснення перерахунку.

За вказаних обставин, суд дійшов висновку, що відповідно до положень частини 10 статті 238 Господарського процесуального кодексу України наявні всі правові підстави для зазначення у рішенні суду про проведення нарахування органом (особою), що здійснюватиме примусове виконання рішення суду, 3% річних від суми заборгованості у розмірі 700 008, 00 грн. 10 коп. з 29.07.2023 до моменту виконання рішення суду за формулою: СОБ*3*КДП)/КДР/100 = сума процентів річних, де СОБ - сума основного боргу, 3 - 3 відсотка річних, КДП - кількість днів прострочення, КДР - кількість днів у році.

При цьому, суд вважає за необхідне роз`яснити органу (особі), що здійснює примусове виконання рішення суду, що в разі часткової сплати відповідачами боргу, 3 % річних нараховуються на залишок заборгованості, що залишився, за визначеною вище формулою.

Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідачів.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до ч. 6 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Так, десятиденний строк для складання повного рішення суду у даній справі припадає на 01.01.2024 з урахуванням ч. 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України, проте, враховуючи що суддя Щербаков С.О. перебував у відпустці, повний текст рішення складено 08.01.2023.

Керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніколаб" - задовольнити.

2. Стягнути солідарно з Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюміній технолоджи" (вул. Солом`янська, буд. 3, м. Київ, 03110, ідентифікаційний код - 42312862) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніколаб" (вул. Салютна, буд. 15, м. Київ, 04111, ідентифікаційний код - 39434956) 700 008 (сімсот тисяч вісім) грн 00 коп. - заборгованості та 575 (п`ятсот сімдесят п`ять) грн 35 коп. - 3 % річних.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюміній технолоджи" (вул. Солом`янська, буд. 3, м. Київ, 03110, ідентифікаційний код - 42312862) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніколаб" (вул. Салютна, буд. 15, м. Київ, 04111, ідентифікаційний код - 39434956) 5 254 (п`ять тисяч двісті п`ятдесят чотири) грн 37 коп. - судового збору.

4. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніколаб" (вул. Салютна, буд. 15, м. Київ, 04111, ідентифікаційний код - 39434956) 5 254 (п`ять тисяч двісті п`ятдесят чотири) грн 37 коп. - судового збору.

5. В порядку ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, органу (особі), що проводитиме примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва від 21.12.2023 у справі №910/12229/23 здійснювати нарахування 3 % річних на суму основного боргу у розмірі 700 008, 00 грн, яка підлягає солідарному стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю "Алюміній технолоджи" (вул. Солом`янська, буд. 3, м. Київ, 03110, ідентифікаційний код - 42312862) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код - НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Ніколаб" (вул. Салютна, буд. 15, м. Київ, 04111, ідентифікаційний код - 39434956), за період з 29.07.2023 до моменту виконання вказаного рішення суду за формулою: СОБ*3*КДП)/КДР/100 = сума процентів річних, де СОБ - сума основного боргу, 3 - 3 відсотка річних, КДП - кількість днів прострочення, КДР - кількість днів у році.

6. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Згідно з пунктом 17.5 розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду або через відповідний місцевий господарський суд.

Повний текст рішення складено: 08.01.2024.

Суддя Щербаков С.О.