Постанова

від 10.01.2024 по справі 293/1596/23

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №293/1596/23 Головуючий у 1-й інст. Проценко Л.Й.

Категорія 77 Доповідач Павицька Т.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого Павицької Т.М.,

суддів Трояновської Г.С., Микитюк О.Ю.

розглянув успрощеному письмовомупровадженні безвиклику сторінв м.Житомирі цивільну справу №293/1596/23 за позовом ОСОБА_1 до Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області про захист трудових прав, визнання незаконними та скасування рішень роботодавця про звільнення з роботи з посади директора за прогул, поновлення на роботі і посаді, стягнення втраченого за час вимушеного прогулу середнього заробітку та моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Черняхівського районного суду Житомирської області від 20 листопада 2023 року, постановлену під головуванням судді Проценко Л.Й. в смт. Черняхів,

в с т а н о в и в :

У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, у якому просив:

- поновити його на роботі в Оліївській сільській раді Житомирського району Житомирської області на посаді директора комунального підприємства «Добуток» Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області, визнавши незаконним звільнення його з 03 жовтня 2022 року з роботи з посади згідно рішення Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області від 09 вересня 2022 року №607 «Про дострокове розірвання контракту та звільнення директора Комунального підприємства «Здобуток» Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області ОСОБА_1 на підставі п.4 ст.40 КЗпП України» та розпорядження Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області від 26 вересня 2022 року №302-к/тр;

- стягнути з Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області на свою користь втрачений заробіток за час вимушеного прогулу з 03 жовтня 2022 року по день постановлення судом рішення у справі;

- стягнути з Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області на свою користь немайнову (моральну) шкоду, завдану порушенням трудових прав у розмірі 100 000 гривень.

Ухвалою Черняхівського районного суду Житомирської області від 20 листопада 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто заявнику.

Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає ухвалу суду незаконною, постановленою з порушенням норм процесуального права. Вказує, що ним на виконання ухвали Черняхівського районного суду Житомирської області від 26 жовтня 2023 року було подано заяву про виконання вимог ухвали, до якої було долучено заяву про поновлення строку на звернення до суду, копії судових рішень у цивільній справі №278/2191/22, а також позовну заяву в новій редакції в двох примірниках. Зазначає, що ним було акцентовано увагу на тому, що копію рішення Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області від 09 вересня 2022 року №607 «Про дострокове розірвання контракту та звільнення директора Комунального підприємства «Здобуток» Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області ОСОБА_1 » йому невручено по цей день. Вважає, що повернення позову має ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого ст. 55, 124, 129 Конституції України, ст. 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Вказує, що ухвала суду першої інстанції обмежує право на судовий захист його прав, порушених роботодавцем та перешкоджає у доступі до правосуддя. Враховуючи вищевикладене просить скасувати ухвалу Черняхівського районного суду Житомирської області від 20 листопада 2023 року, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в порядку ч. 2 ст. 369 ЦПК України.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно з частинами 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини 1, 2 статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року закріплено принцип доступу до правосуддя. Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами ЄСПЛ розуміється здатність особи безперешкодно отримати судовий захист та доступ до незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Як вбачається з матеріалів справи, що 02 жовтня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, у якому просив:

- поновити його на роботі в Оліївській сільській раді Житомирського району Житомирської області на посаді директора комунального підприємства «Добуток» Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області, визнавши незаконним звільнення його з 03 жовтня 2022 року з роботи з посади згідно рішення Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області від 09 вересня 2022 року №607 «Про дострокове розірвання контракту та звільнення директора Комунального підприємства «Здобуток» Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області ОСОБА_1 на підставі п.4 ст.40 КЗпП України» та розпорядження Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області від 26 вересня 2022 року №302-к/тр;

- стягнути з Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області на свою користь втрачений заробіток за час вимушеного прогулу з 03 жовтня 2022 року по день постановлення судом рішення у справі;

- стягнути з Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області на свою користь немайнову (моральну) шкоду, завдану порушенням трудових прав у розмірі 100 000 гривень.

Ухвалою Черняхівського районного суду Житомирської області від 09 жовтня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху у зв`язку з тим, що вона не відповідає вимогам статтей 175 і 177 ЦПК України, а саме: позовна заява не містить ціни позову, у ній не зазначені та не додані всі докази, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, не зазначені докази, які позивач не може подати до суду, не зазначено щодо наявності у позивача чи іншої особи оригіналів письмових доказів, які подаються до суду. Також залишаючи позовну заяву ОСОБА_1 без руху суд першої інстанції виходив з того, що позивач посилається на те, що він звертався до Житомирського районного суду Житомирської області з позовом до Оліївської сільської ради Житомирського району Житомирської області з вимогою про припинення трудового договору та розірвання контракту, укладеного 05.12.2019 між ним та відповідачем, стягнення з відповідача заборгованості із належних при звільненні з роботи розрахункових виплатах та середнього заробітку за період не розрахунку по день ухвалення рішення. У задоволенні позову позивачу відмовлено, постановою Житомирського апеляційного суду від 19.07.2023 рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 17.11.2022 змінено, та викладено мотивувальну частину рішення в новій редакції, проте позивач не долучає вказані судові рішення до позову. Також позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача 100 000 грн моральної шкоди, але до позову не додано належних та допустимих доказів на підтвердження факту заподіяння моральної шкоди. Крім того, у позовній заяві позивач, одночасно із позовними вимогами про визнання незаконним звільнення його з роботи за прогул, заявив клопотання про поновлення формально пропущеного строку на звернення до суду з вказаним позовом, вказуючи, що строк пропущений ним з незалежних від нього причин, а відтак, - з поважних для нього підстав. При цьому позивач звертає увагу, що ним не порушено місячного строку, визначеного законом на звернення до суду, оскільки копію розпорядження про звільнення він отримав рекомендованим листом 12.09.2023. Суд першої інстанції вказав, що заявлене позивачем клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду не відповідає вимогам ст.183 ЦПК України.

Таким чином, позивачу необхідно було зазначити ціну позову, обґрунтований розрахунок сум, які позивач просить стягнути, зазначити та додати до позову всі докази, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, зазначити докази, які позивач не може подати до суду, вказати в кого наявні оригінали письмових доказів, які подаються до суду; надати належні докази обґрунтування заподіяння моральної шкоди; уточнити позовну вимогу про поновлення порушеного строку звернення до суду.

Відповідно до вих.№293/1596/23/7329/2023 від 12.10.2023 копія ухвали Черняхівського районного суду Житомирської області від 09.10.2023 була направлена на адресу позивача, зазначену у позовній заяві.

Конверт направлений відповідачу повернувся на адресу Черняхівського районного суду Житомирської області - 31.10.2023 без вручення адресату з відміткою поштового відділення «адресат відсутній за вказаною адресою».

Відповідно до розписки від 30.10.2023 копію ухвали суду від 09.10.2023 позивач отримав в Черняхівському районному суді Житомирської області - 30.10.2023.

16.11.2023 на виконання вимог ухвали Черняхівського районного суду Житомирської області від 09.10.2023 позивачем було подано заяву, в якій просить прийняти його позов до розгляду та відкрити загальне провадження по справі. До заяви долучено заяву про поновлення строку на заявлення позову, належним чином завірені копії судових рішень у цивільній справі №278/2191/22 від 19.07.2023 та від 17.11.2022, а також позовну заяву в новій редакції.

Ухвалою Черняхівського районного суду Житомирської області від 20 листопада 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто заявнику.

Ухвала суду мотивована тим, що у встановлений судом строк визначені судом недоліки позовної заяви заявником в повному обсязі не усунуто. Зокрема, позивач не зазначив ціни позову та не надав обґрунтований розрахунок сум, які просить стягнути.

Перевіряючи законність оскаржуваної ухвали, колегія суддів враховує наступне.

Вимоги щодо форми і змісту позовної заяви визначені у статті 175 ЦПК України.

Так, згідно частини 1 статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Відповідно до положень частини 3 статті 175 ЦПК України позовна заява повинна містити: 1) найменування суду першої інстанції, до якого подається заява; 2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім`я (прізвище, ім`я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв`язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти; 3) зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються; 4) зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; 5) виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; 6) відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору; 7) відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; 8) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви; 9) попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи; 10) підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Відповідно до ч.5 ст.177 ЦПК України позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги (якщо подаються письмові чи електронні докази позивач може додати до позовної заяви копії відповідних доказів).

Відповідно до положень ч.ч.1-6 ст.95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом.

Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.

Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.

Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.

Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху (ч.1 ст.185 ЦПК України).

Згідно з ч. 2 ст. 185 ЦПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Якщо позивач відповідно до ухвали суду в установлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.

Суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи не пізніше п`яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків (ч.5 ст.185 ЦПК України).

Чинним законодавством передбачено повернення позовної заяви, якщо у встановлений судом строк позивачем не виконано вимоги ухвали про залишення позовної заяви без руху. Повернення позовної заяви - це процесуальна дія, яка припиняє розгляд конкретної позовної заяви на стадії відкриття провадження без вирішення спору по суті, у випадку неможливості її розгляду з підстав, які можуть бути усунуті особою, яка звернулася до суду.

Європейський суд з прав людини при розгляді справ виходить із того, що, реалізуючи положення Конвенції необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги - є порушенням права на справедливий судовий захист.

Зокрема, у рішенні від 04 грудня 1995 року у справі «Беллет проти Франції» ЄСПЛ зазначив, що ст. 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

У рішенні від 13 січня 2000 року у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» та у рішенні від 28 жовтня 1998 року у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням п. 1 ст. 6 Конвенції.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Враховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, Європейський суд у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.

Як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Чинне законодавство передбачає лише зазначення у позові переліку документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви. При цьому обсяг доказів визначається сторонами у справі.

Системний аналіз матеріалів справи дає підстави для висновку, що позивачем в позовній заяві було наведено обґрунтування заявлених позовних вимог, а також зазначено перелік документів (доказів), які він бажає подати разом із позовною заявою на підтвердження заявлених позовних вимог.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.189 ЦПК України, завданнями підготовчого провадження є: остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; з`ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вирішення відводів; визначення порядку розгляду справи; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Так позивач, скориставшись своїм правом передбаченим ст.175 ЦПК України, та при поданні позову зазначив обставини, якими він обґрунтовує свої вимоги, а також зазначив, що до матеріалів справи він надав докази якими, на його думку, ці обставини підтверджуються.

Згідно роз`яснень пункту 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», подання доказів можливе на наступних стадіях цивільного процесу, тому суд не вправі через неподання доказів при пред`явленні позову залишати заяву без руху та повертати заявнику.

Аналіз наданих сторонами доказів, оцінка достатності доказової бази здійснюється судом при вирішенні спору по суті, а не на стадії вирішення питання про наявність чи відсутність підстав для відкриття провадження у справі, або залишення позову без руху.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 08 квітня 2020 року у справі №761/41071/19, зазначивши, що на стадії вирішення питання щодо відкриття провадження у справі суддя не вправі вирішувати питання достатності доказів, поданих позивачем на обґрунтування своїх вимог, а кожна сторона може розпоряджатися своїми процесуальними правами на власний розсуд та несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій, відсутність певних доказів не перешкоджає розгляду справи, за результатами якого вирішується питання про доведеність чи недоведеність пред`явлених позовних вимог, оцінка доказів є можливою виключно на стадії розгляду справи по суті.

Також, колегія суддів звертає увагу на те, що ухвалою Черняхівського районного суду Житомирської області від 09 жовтня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та вказано у якості недоліку позовної заяви зокрема те, що позивачем не зазначено ціну позову та не надано обґрунтований розрахунок сум, що стягуються, чим порушено вимоги пункту 3 частини 3 статті 175 ЦПК України.

Пунктом 3 частини 3 статті 175 ЦПК України передбачено, що позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 176 ЦПК України ціна позову визначається у позовах про стягнення грошових коштів сумою, яка стягується, чи оспорюваною сумою за виконавчим чи іншим документом, за яким стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач, заявляючи вимоги про поновлення на роботі, просить суд стягнути з відповідача на його користь втрачений заробіток за час вимушеного прогулу з 03 жовтня 2022 року по день постановлення судом рішення у справі.

Відповідно до статті 235 КЗпП в разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Аналіз зазначеної норми права свідчить про те, що суд, який розглядає трудовий спір в залежності від результату розгляду справи (у разі задоволення позову) визначає розмір середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Середній заробіток за частиною другою статті 235 КЗпП України за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин, оскільки особа поновлюється на роботі з дня звільнення, тобто вважається такою, що весь цей час перебувала в трудових відносинах.

Спір про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який виник у зв`язку з незаконним звільненням працівника, який був позбавлений можливості виконувати роботу не з власної вини, є трудовим спором, пов`язаним з недотриманням законодавства про працю та про оплату праці.

За пред`явлення вимоги про стягнення середнього заробітку, передбаченого частиною другою статті 235 КЗпП України позивачі звільняються від сплати судового збору в усіх судових інстанціях на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір».

Працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення цього середнього заробітку без обмеження будь-яким строком згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України та не позбавлений права після ухвалення судового рішення про поновлення його на роботі в подальшому звернутися до суду із позовом про стягнення на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, визначеного частиною другою статті 235 КЗпП України (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року справа №755/12623/19 (провадження №14-47цс21).

За таких обставин, враховуючи, що позивач звернувся до суду з позовом для захисту своїх трудових прав, розмір середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу у разі задоволення позову може бути обрахований лише з урахуванням дати ухвалення такого рішення суду.

Відповідно до частини 2 статті 176 ЦПК України передбачено дії суду, коли на момент пред`явлення позову встановити точну його ціну неможливо, а саме: якщо на момент пред`явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд з наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору відповідно до ціни позову, встановленої судом при вирішенні справи.

Отже, зі змісту вказаної норми також вбачається, що якщо на момент пред`явлення позову встановити точну його ціну неможливо, то ціна позову встановлюється судом при вирішенні справи.

Підсумовуючи, колегія апеляційного суду вважає, що повернення позову у зв`язку із не усуненням недоліку щодо зазначення ціни позову та розрахунку сум, що стягуються чи оспорюються позивачем у цьому випадку не відповідає частині 2 статті 176 ЦПК України.

З матеріалів справи вбачається, що всі інші недоліки, зазначені судом першої інстанції в ухвалі про залишення позову без руху, позивачем усунуті.

Таким чином, за відсутності у позивача можливості провести точний розрахунок грошової суми, яка стягується, висновок суду першої інстанції про повернення позовної заяви у зв`язку з неусуненням недоліків не може вважатись обґрунтованим.

Аналізуючи фактичні обставини справи, вимоги процесуального права, колегія суддів вважає, що підстави для повернення позовної заяви ОСОБА_1 були відсутні, доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, суд першої інстанції порушив порядок встановлений для вирішення питання, визнав неподаною та повернув заяву без надання належної оцінки всім зазначеним в позові обставинам, які мають значення для правильного вирішення питання на даній стадії та дійшов передчасного висновку про повернення заявнику позовної заяви з підстав, передбачених ст. 185 ЦПК України.

Допущені судом порушення норм процесуального права призвели до постановлення ухвали, що перешкоджає подальшому розгляду цієї справи, а тому остання в силу вимог ст. 379 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Черняхівського районного суду Житомирської області від 20 листопада 2023 року скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді