Постанова

від 10.01.2024 по справі 131/970/23

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 131/970/23

Провадження № 22-ц/801/112/2024

Категорія: 23

Головуючий у суді 1-ї інстанції Коваль А. М.

Доповідач:Рибчинський В. П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 січня 2024 рокуСправа № 131/970/23м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати

у цивільних справах:

судді-доповідача Рибчинського В.П.,

суддів Медвецького С.К., Копаничук С.Г.,

за участі секретаря судового засідання Різник Д.С., представника позивача Руденко Т.С., представника відповідача Гончар О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» - адвоката Руденко Таїсії Сергіївни на рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 26 жовтня 2023 року у цивільній справі за позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» до ОСОБА_1 , Фермерського господарства «Шефф-Агро», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачі, державний реєстратор речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області Кокот Олексій Анатолійович про визнання переважного права на укладення договору оренди землі на новий строк шляхом визнання укладеною додаткової угоди до нього та про визнання відсутнім права оренди наступного орендаря,

в с т а н о в и в:

СТОВ «Україна» звернулося до суду з позовом, зазначивши, що 01.04.2013 року між ОСОБА_1 та СТОВ «Україна» було укладено договір оренди землі. Державну реєстрацію речового права оренди земельної ділянки на підставі вказаного договору оренди землі було проведено 17.09.2013 року, про що свідчить витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 9526232 від 17.09.2013 року.

Позивач переконаний, що вказаний договір оренди землі від 01.04.2013 року набув чинності 17.09.2013 року, а термін дії даного Договору закінчується 17.09.2023 року.

На виконання п. 8 Договору оренди СТОВ «Україна» звернулося до ОСОБА_1 з листами про поновлення договору оренди землі № 2/1 від 23.01.2023 року та № 9 від 21.02.3023 року з проханням поновити Договір оренди землі від 01.04.2013 року на оренду земельної ділянки (кадастровий номер 0521287600:03:000:0279), загальною площею 3,4037 га, у тому числі рілля 3,4037 га, на той самий строк і на тих же умовах шляхом підписання Додаткової угоди до Договору, направивши проект такої угоди.

У подальшому, як зазначив позивач, ще до закінчення дії Договору оренди землі від 01.04.2013 року, право оренди за яким зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 17.09.2013 року за номером 2524213, ОСОБА_1 передав земельну ділянку (кадастровий номер 0521287600:03:000:0279), загальною площею 3,4037 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва Фермерському господарству «Шефф-Агро» на підставі Договору оренди, укладеного 10.04.2023 року терміном на 10 років, право оренди за яким зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13.04.2013 року за номером 49957408.

А це, на думку позивача, свідчить про недотримання умов Договору оренди землі від 01.04.2013 року, укладеного між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 , що порушує права СТОВ «Україна» як орендаря. Тому позивач просив суд визнати за ним переважне права на укладання договору оренди землі на новий строк шляхом визнання укладеною додаткової угоди до нього та визнання відсутнім права оренди наступного орендаря, яким є ФГ «Шефф-Агро».

Рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 26 жовтня 2023 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду представник СТОВ «Україна» - адвокат Руденко Т.С. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила оскаржуване рішення скасувати і ухвалити нове рішення, яким позовну заяву задовольнити у повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що у Договорі оренди землі від 01.04.2013 року сторони узгодили інший порядок та умови набуття чинності договором. Представник вказує, що п. 44 Договору передбачено, що цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації. Викладаючи Договір у такій редакції, ОСОБА_1 та СТОВ «Україна» мали на увазі саме реєстрацію речового права. Це, як зауважує представник, зокрема, підтверджується і тим, що сторони у Договорі оренди землі від 01.04.2013 року визначили реєстраційним органом Іллінецьке районне управління юстиції у Вінницькій області, а не Державний земельний кадастр, який здійснював реєстрацію договорів оренди землі до 01.01.2013 року.

Тобто, як вважає позивач, сторони узгодили, що Договір оренди землі від 01.04.2013 року є укладеним та набирає чинності саме після державної реєстрації речового права. І саме після такої реєстрації починається перебіг терміну дії Договору.

Також представник скаржника зазначила, що на виконання п. 8 Договору СТОВ «Україна» звернулося до ОСОБА_1 за 60 днів до закінчення строку дії договору (тобто, до 17.09.2023 року) та письмово повідомило орендодавця про намір продовжити його дію шляхом підписання Додаткової угоди до Договору, направивши листи № 2/1 від 23.01.2023 року та № 9 від 23.02.2023 року, що беззаперечно свідчить про те, що Позивач використав своє переважне право.

Відзиву на апеляційну скаргу не надходило.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 76 ЦПК України).

Згідно з ч. 1-3,5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованими. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам судове рішення суду першої інстанції відповідає.

Судом встановлено, що 01.04.2013 року між СТОВ «Україна» та ОСОБА_1 було укладено договір оренди землі строком на 10 років.

Державну реєстрацію речового права оренди земельної ділянки на підставі вказаного договору оренди землі було проведено 17.09.2013 року, про що свідчить витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 9526232 від 17.09.2013 року.

Відповідно до вказаного договору, в оренду передається земельна ділянка (кадастровий номер 0521287600:03:000:0279) загальною площею 3,4037 га, у тому числі рілля 3,4037. Вказана земельна ділянка належить ОСОБА_1 згідно із свідоцтвом про право власності.

Згідно з п. 44 Договору договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Відповідно до акта приймання-передачі об`єкта оренди відповідно до договору оренди землі від 01.04.2013 року (дата самого акта приймання-передачі не зазначена) ОСОБА_1 передав, а СТОВ «Україна» в особі директора Сенчука М.О. прийняла зазначену у договорі оренди землі земельну ділянку.

На виконання п. 8 Договору оренди СТОВ «Україна» звернулося до ОСОБА_1 з листами про поновлення договору оренди землі № 2/1 від 23.01.2023 року та № 9 від 21.02.3023 року з проханням поновити Договір оренди землі від 01.04.2013 року на оренду земельної ділянки (кадастровий номер 0521287600:03:000:0279), загальною площею 3,4037 га, у тому числі рілля 3,4037 га, на той самий строк і на тих же умовах шляхом підписання Додаткової угоди до Договору, направивши проект такої угоди.

Листом до СТОВ «Україна» від 28.02.2023 року ОСОБА_1 заперечував щодо поновлення договору оренди землі від 01.04.2023 року шляхом укладення договору оренди землі на новий строк, а також шляхом підписання (укладення) будь-яких додаткових угод до договору оренди цієї земельної ділянки, що стосується поновлення договору або збільшення його строку дії.

ОСОБА_1 передав земельну ділянку (кадастровий номер 0521287600:03:000:0279), загальною площею 3,4037 га, цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва Фермерському господарству «Шефф-Агро» на підставі Договору оренди, укладеного 10.04.2023 року терміном на 10 років, право оренди за яким зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13.04.2013 року за номером 49957408.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача щодо його переважного права на поновлення договору оренди землі від 01.04.2013 року, укладеного між ним та ОСОБА_1 , право оренди за яким зареєстровано 17.09.2013 року, на новий строк шляхом визнання укладеною додаткової угоди про поновлення договору оренди землі від 01.04.2013 року, а також щодо відсутності права оренди у ФГ «Шефф-Агро» за договором оренди, укладеним 10.04.2023 року між ним та ОСОБА_1 , не знайшли свого підтвердження у ході дослідження наявних у справі письмових доказів, при цьому, вони у повній мір спростовані належними та допустимими доказами відповідачів, тому у задоволенні позову необхідно відмовити у повному обсязі.

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ст.125 Земельного кодексу України в редакції чинній на момент укладення договору оренди, право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав.

Згідно зі ст. 13 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

За положеннями ст. 14 цього Закону договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ст. 6 вказаного Закону право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до ст.17 цього Закону об`єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч.1).

Згідно із ч. 2 ст. 631 цього Кодексу договір набирає чинності з моменту його укладення.

Верховний Суд у своїй постанові від 02.10.2020 року у справі №9 12/3295/18 звертає увагу на те, що відповідно до положень ст.ст. 18, 20 Закону України "Про оренду землі" (в редакції до 01.01.2013 року), укладений договір оренди землі підлягав обов`язковій державній реєстрації, з моменту якої набував чинності. Тобто розмежовувався момент укладення договору оренди землі, внаслідок чого договір набував юридичного значення як факт (наявність домовленостей сторін на виникнення між ними прав та обов`язків у майбутньому після державної реєстрації договору) та момент набрання чинності договором в результаті проведення його державної реєстрації, після чого виникали суб`єктивні цивільні права та обов`язки сторін. Тобто, державна реєстрація правочину виконувала функцію фіксації державою волевиявлення сторін договору оренди для подальшого офіційного визнання права оренди землі та гарантування його реалізації орендарем з метою забезпечення стабільності цивільного обороту речових прав на земельні ділянки.

Так і Верховний Суд України вказував, що поняття "момент укладення договору" та "момент набрання чинності договором оренди земельної ділянки" різняться змістовим наповненням, а також можуть відрізнятися у часі, про що зазначено і у мотивувальних частинах постанов від 19.02.2014 року у справі № 0426/14068/2012 (провадження № 6-162цс13) та від 13.06.2016 року у справі № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16).

В свою чергу, з 01.01.2013 року набрав чинності Закон України № 3613-VІ, згідно з підпунктом "е" пп. 2 п. 5 розділу VІІ "Прикінцеві та перехідні положення" якого ст. 126 Земельного Кодексу України викладено у новій редакції та передбачено, що право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

За змістом ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації. Державній реєстрації прав підлягають, зокрема, право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

Таким чином, з урахуванням викладених норм, поняття "державна реєстрація договору" та "державна реєстрація речового права" є різними.

При цьому, на час законодавчо закріплених вимог щодо необхідності реєстрації договору оренди землі його чинність пов`язувалась з моментом реєстрації договору, про що свідчила стала практика Верховного Суду України (постанова від 13.06.2016 року № 570/3056/15-ц (провадження № 6-643цс16)), Верховного Суду (постанова від 15.03.2018 року у справі № 136/2211/15-ц).

Проте, це не означає, що після внесення змін щодо відміни необхідності реєстрації самого договору оренди, момент реєстрації прав на оренду став пов`язуватись з моментом набрання чинності договором оренди.

Встановлено, що на підставі договору оренди землі від 01.04.2013 року в оренду передається земельна ділянка (кадастровий номер 0521287600:03:000:0279) загальною площею 3,4037 га, у тому числі рілля 3,4037. Вказана земельна ділянка належить ОСОБА_1 згідно із свідоцтвом про право власності. Згідно з п. 44 Договору договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Отже, момент набрання чинності договору оренди землі сторони визначили та пов`язали з моментом його державної реєстрації.

Такі умови договору відповідають ст. 18 Закону України «Про оренду землі» (в редакції до 01.01.2013 року).

З 01.01.2013 року набрали чинності зміни, внесені Законом України від 11.02.2010 року № 1878-VI «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», якими з тексту статей 182, 640, 657, 732, 745 ЦК України виключено посилання щодо державної реєстрації правочинів, а із Закону України «Про оренду землі» були виключені статті 18 та 20 про обов`язковість державної реєстрації договорів оренди землі, а тому після 01.01.2013 року товариство не могло зареєструвати договір оренди землі.

Схожі за змістом правові висновки викладені у постановах ВП ВС від 15.01.2020 року у справі № 322/1178/17 (провадження № 14-338цс19) та від 23.06.2020 року у справі № 696/1693/15-ц (провадження № 14-737цс19).

Водночас, проведення 17.09.2013 року державної реєстрації речового права оренди земельної ділянки на підставі договору оренди землі від 01.04.2013 року не може підмінити державну реєстрацію самого договору (державна реєстрація речового права не є державною реєстрацією договору оренди землі), а тому не може впливати на момент набрання чинності договором оренди землі, укладеного 01.04.2013 року.

У зв`язку із цим, безпідставними є доводи позивача, що вказаний договір оренди землі від 01.04.2013 року набув чинності 17.09.2013 року, а термін дії даного Договору закінчується 17.09.2023 року.

Законом України «Про оренду землі» від 06.10.1998 року № 161-XI визначено умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі.

Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 33 Закону № 161-XI по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону № 161-XI до листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

Встановлено, що СТОВ «Україна» звернулося до ОСОБА_1 з листами про поновлення договору оренди землі № 2/1 від 23.01.2023 року та № 9 від 21.02.3023 року з проханням поновити Договір оренди землі від 01.04.2013 року на оренду земельної ділянки (кадастровий номер 0521287600:03:000:0279), загальною площею 3,4037 га, у тому числі рілля 3,4037 га, на той самий строк і на тих же умовах шляхом підписання Додаткової угоди до Договору, направивши проект такої угоди

Натомість, згідно з ч. 5 ст. 33 Закону № 161-ХІ орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 33 Закону № 161-ХІ для визнання за орендарем переважного права на поновлення договору оренди необхідно встановити такі юридичні факти: орендар належним чином виконує свої обов`язки за договором; орендар до спливу строку договору повідомив орендодавця у встановлені строки про свій намір скористатися переважним правом укладення договору на новий строк; до листа-повідомлення орендар додав проект додаткової угоди; орендодавець протягом місяця не повідомив орендаря про наявність заперечень і своє рішення.

Водночас, реалізація переважного права на поновлення договору оренди, передбаченого ч. 1 ст. 33 Закону № 161-ХІ, можлива за умови як дотримання встановленої цією нормою (ч. 2-5 ст. 33 Закону № 161-ХІ) процедури, так і наявності волевиявлення сторін.

Аналогічна за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду: від 23.01.2019 року у справі № 902/619/17, від 27.06.2019 року у справі № 923/925/18, від 29.04.2020 року у справі № 912/1138/19.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 05.09.2019 року під час розгляду справи № 615/595/18 зроблено правовий висновок про те, що направлення орендодавцем орендарю заперечення проти поновлення договору оренди землі на новий строк шляхом підписання додаткової угоди свідчить про відсутність волевиявлення орендодавця щодо поновлення договору оренди землі, у зв`язку з чим орендар втратив переважне право на укладання договору оренди землі на новий строк. Наявність заперечень зі сторони орендодавця щодо поновлення договору з попереднім орендарем дають підстави для висновку, що переважне право орендаря, яке підлягає захисту відповідно до статті 3 ЦПК України, не порушено.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 18.04.2019 року під час розгляду справи № 625/166/18 та від 01.08.2019 року під час розгляду справи № 615/593/18.

У разі незгоди орендодавця на укладення договору оренди, направленого орендарю у місячний строк до закінчення строку його дії, переважне право на укладення договору оренди землі припиняється, тому що переважне право орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк, не може домінувати над виключним правом орендодавця, як власника земельної ділянки, щодо користування та розпорядження нею на власний розсуд після закінчення строку дії договору оренди землі.

Отже, позивач не підтвердив наявність у нього порушеного переважного права на укладення договору за умови доведення відсутності згоди власника земельної ділянки на продовження орендних відносин з позивачем.

За наведених обставин укладення в судовому порядку договору оренди землі за відсутності згоди власника земельної ділянки суперечить закону.

Вказана правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 15.09.2022 року під час розгляду справи № 692/529/21.

Також варто зауважити, що у п. 8 Договору оренди землі між СТОВ «Україна» та ОСОБА_1 від 01.04.2013 року зазначено, що договір укладено на 10 (десять) років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право його поновлення на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Що стосується листа № 2/1 від 23.01.2023 року з проханням поновити Договір оренди землі від 01.04.2013 року на оренду земельної ділянки, то позивач не надав жодних доказів, які б підтверджували направлення та отримання такого листа адресатом.

Враховуючи наведене, є обґрунтовані сумніви вважати чи взагалі такий лист направлявся ОСОБА_1 23.01.2023 року.

Крім того, лист № 9 від 21.02.3023 року з проханням поновити Договір оренди землі від 01.04.2013 року на оренду земельної ділянки направлений пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору.

Отже, строк, протягом якого СТОВ «Україна» повинно було звернутись із наміром продовжити дію договору оренди землі, визначений п. 8 Договору оренди землі від 01.04.2013 року, пропущений, що у свою чергу безумовно свідчить про грубе порушення умов договору оренди землі від 01.04.2013 року, що призводить до втрати переважного права на поновлення договору оренди у порядку, передбаченому чинним законодавством.

Разом з тим, статтею 33 Закону України «Про оренду землі» визначено як підстави поновлення договору оренди землі, так і порядок такого поновлення шляхом укладення відповідної додаткової угоди до договору оренди землі. Право сторони на оскарження в суді відмови або зволікання з укладенням додаткової угоди в контексті спірних правовідносин означають право сторони на звернення до суду для укладення додаткової угоди.

Додаткова угода до договору оренди землі, зміст якої зафіксований у рішенні суду, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» є підставою для державної реєстрації права оренди на новий строк у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Висновки про належний спосіб захисту при вирішенні спірних правовідносин щодо поновлення договору оренди землі Велика Палата Верховного Суду сформулювала у постанові від 26.05.2020 року у справі № 908/299/18, вказавши, що при вирішенні спірних правовідносин щодо поновлення договору оренди шляхом укладення додаткової угоди до договору оренди землі, обов`язковість укладення якої передбачена частиною восьмою статті 33 Закону України «Про оренду землі», належним способом захисту порушеного права є визнання укладеною додаткової угоди саме із викладенням її змісту.

У справі, що розглядається, СТОВ «Україна» не заявляло вимог щодо визнання укладеною додаткової угоди із викладенням її змісту.

Таким чином, позовні вимоги у частині визнання укладеною додаткової угоди не відповідають вказаним приписам закону та висновкам Великої Палати Верховного Суду.

Отже, з урахуванням вищевикладених обставин, проаналізувавши надані сторонами докази, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Згідно з нормами ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що розглядаючи спір місцевий суд повно і всебічно дослідив наявні у справі докази та надав їм належну правову оцінку, правильно встановив, що позивач не довів належними та допустимими доказами обставину наявності у нього переважного права на укладення договору оренди землі на новий строк, як і не довів факту порушення його переважного права на поновлення договору оренди відповідачем та дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги правильності висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 26 жовтня 2023 року без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» - адвоката Руденко Таїсії Сергіївни залишити без задоволення.

Рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 26 жовтня 2023 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 10 січня 2024 року.

Суддя-доповідач: В.П. Рибчинський

Судді: С.К. Медвецький

С.Г. Копаничук