Постанова

від 12.04.2024 по справі 131/970/23

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2024 року

м. Київ

справа № 131/970/23

провадження № 2134св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Білоконь О. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Україна»,

відповідачі: ОСОБА_1 , фермерське господарство «Шефф-Агро»,

третя особа - державний реєстратор речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень Липовецької міської ради Вінницького району Вінницької області

Кокот Олексій Анатолійович,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Україна» на рішення Іллінецького районного суду Вінницької області у складі судді Коваля А. М. від 26 жовтня 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду у складі колегії суддів: Рибчинського В. П.,

Медведецького С. К., Копаничук С. Г. від 10 січня 2024 року,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2023 року Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Україна» (далі - СТОВ «Україна», товариство, заявник, позивач) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання переважного права на укладення договору оренди землі на новий строк шляхом визнання укладеною додаткової угоди до нього та про визнання відсутнім права оренди наступного орендаря.

На обґрунтування заявлених вимог позивач зазначав, що 01 квітня 2013 року уклав з ОСОБА_1 договір оренди землі на 10 років, право оренди зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та засвідчується витягом про державну реєстрацію іншого речового права від

17 вересня 2013 року № 9526232.

Оскільки право оренди земельної ділянки виникає з моменту реєстрації такого права як це передбачили сторони у пункті 44 договору про оренду, товариство переконане, що договір від 01 квітня 2013 року набув чинності 17 вересня 2013 року, а термін його дії спливає 17 вересня 2023 року.

Відповідно до пункту 8 договору оренди, за яким орендар має не пізніше, ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію, СТОВ «Україна» звернулося до ОСОБА_1 з листами від 23 січня та 23 лютого 2023 року про поновлення договору оренди земельної ділянки на такий самий строк і на таких самих умовах шляхом підписання додаткової угоди до договору.

10 квітня 2023 року, до закінчення дії договору оренди між СТОВ «Україна» та ОСОБА_1 , відповідач уклав договір оренди на 10 років з іншим орендарем - фермерським господарством «Шефф-Агро» (далі - ФГ «Шефф-Агро»).Оскільки такими діями ОСОБА_1 порушив умови договору оренди землі від 01 квітня 2013 року, СТОВ «Україна» звернулося до суду за захистом.

Позивач просив визнати за ним переважне право на укладення договору оренди землі на новий строк шляхом визнання укладеною додаткової угоди до нього та визнання відсутнім права оренди у нового орендаря, ФГ «Шефф-Агро».

Короткий зміст ухвалених у справі судових рішень

Рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 26 жовтня 2023 року у задоволенні позову СТОВ «Україна» відмовлено.

Відхиляючи вимоги позивача, суд виходив з того, що договір оренди землі, укладений після 01 січня 2013 року, набирає чинності з моменту досягнення сторонами згоди щодо всіх істотних умов та після його підписання у простій письмовій формі, якщо інше не узгоджено сторонами. А тому термін спірного договору оренди, укладеного 01 квітня 2013 року строком на 10 років, спливає

01 квітня 2024 року.

На обґрунтування своєї позиції суд вказав, що Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» та інших законодавчих актів України» від 11 лютого 2010 року № 1878-VI (далі - Закон № 1878-VI) з 01 січня 2013 року зі змісту ЦК України, Закону України «Про оренду землі» від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV (далі - Закон 161-XIV) виключено посилання щодо державної реєстрації правочинів та щодо обов`язкової державної реєстрації договорів оренди земельних ділянок відповідно.

Проаналізувавши фактичні обставини справи та доводи позивача про те, що договір оренди землі від 01 квітня 2013 року набув чинності з моменту його державної реєстрації, тобто 17 вересня 2013 року та строк його дії закінчувався 17 вересня 2023 року, суд зауважив, що попри таку позицію, товариство надіслало орендодавцю листи про поновлення у строк, більш релевантний для дати договору оренди (01 квітня), оскільки 60 днів, якщо відштовхуватись від дати реєстрації речового права (17 вересня), збігали у липні 2023 року. Вказане свідчить про суперечливу поведінку учасника цивільних правовідносин.

Оскільки переважне право не може тлумачитись як право спонукати орендодавця поновити договір за відсутності його згоди, суд констатував, що відповідач правомірно скористався своїм правом орендодавця та після закінчення дії договору з позивачем уклав договір з іншим товариством. Крім того, про небажання продовжувати договір від 01 квітня 2013 року власник земельної ділянки повідомив заздалегідь.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 10 січня 2024 року рішення суду першої інстанції залишене без змін.

Підтримуючи позицію суду першої інстанції про набрання чинності спірним договором з моменту укладення 01 квітня 2013 року, колегія суддів вказала, що слід розмежовувати поняття «момент укладення» та «момент набрання чинності» договору оренди земельної ділянки.

Апеляційний суд вказав, що позивач помилково визначив моменти набрання чинності та закінчення строку дії договору від 01 квітня 2013 року, орієнтуючись на дату державної реєстрації, оскільки державна реєстрація речового права оренди земельної ділянки не може підміняти державну реєстрацію самого договору.

Колегія суддів також зауважила, що з огляду на законодавчі зміни, після

01 січня 2013 року сторони не могли зареєструвати договір оренди землі, адже таку вимогу було виключено, натомість передбачена реєстрація речового права на нерухоме майно.

Відхиляючи доводи позивача щодо наявності в нього переважного права на укладення договору, колегія суддів вказала, що за відсутності відповідного волевиявлення з боку орендодавця орендар втрачає це право.

Апеляційний суд зауважив, що СТОВ «Україна» пропустило, передбачений пунктом 8 договору оренди, строк для звернення з наміром продовжити його дію, а також скористалось неналежним способом захисту порушеного права, не заявивши вимогу щодо визнання укладеною додаткової угоди із викладенням її змісту.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи

У лютому 2024 рокуСТОВ «Україна» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просило скасувати оскаржувані рішення та ухвалити нове про задоволення позову у повному обсязі.

Підставою касаційного оскарження зазначає застосування норм права без урахування висновку, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 291/427/17,

від 09 січня 2023 року у справі № 359/4535/20, від 02 жовтня 2019 року у справі

№ 188/1296/17, від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20, від 26 липня

2023 року у справі № 357/8085/19 тощо.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що початок перебігу та закінчення строку дії договору оренди визначається не моментом підписання, а моментом вчинення реєстраційних дій. Отже, договір набув чинності не з моменту його підписання сторонами 01 квітня, а саме з дати його державної реєстрації -

17 вересня 2013 року і сплив цей строк 17 вересня 2023 року.

Суди попередніх інстанцій не врахували, що сторони узгодили інший порядок та умови набуття чинності, зазначивши у договорі, що він набирає чинності після підписання та державної реєстрації. Зокрема, ОСОБА_1 передав земельну ділянку в користування СТОВ «Україна» саме після державної реєстрації речового права.

Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 березня 2024 року відкрито касаційне провадження.

Відзив на касаційну скаргу не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

01 квітня 2013 року між СТОВ «Україна» та ОСОБА_1 укладено договір оренди землі строком на 10 років. Державна реєстрація речового права оренди земельної ділянки засвідчується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 17 вересня 2013 року № 9526232.

Згідно з договором у платне користування передається земельна ділянка (кадастровий номер 0521287600:03:000:0279) загальною площею 3,4 037 га та рілля 3,4 037 га. Вказана земельна ділянка належить на праві власності ОСОБА_1 .

У пункті 8 зазначено, що договір укладено на 10 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Сторони передбачили, що договір набирає чинності після підписання та його державної реєстрації (пункт 44 договору).

СТОВ «Україна» звернулося до ОСОБА_1 з листами від 23 січня та

21 лютого 2023 року з проханням поновити договір на такий самий строк та на таких самих умовах шляхом укладення додаткової угоди, направивши відповідний проєкт (а. с. 22 - 26). Доказів на підтвердження направлення відповідачу листа від 23 січня 2023 року у матеріалах справи не міститься.

Розглянувши лист СТОВ «Україна» від 23 лютого 2023 року, ОСОБА_1

03 березня 2023 року надіслав до СТОВ «Україна» заперечення проти поновлення договору оренди землі (а. с. 62 - 63).

На підставі договору оренди від 10 квітня 2023 року ОСОБА_1 передав спірну земельну ділянку ФГ «Шефф-Агро», речове право за яким зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 13 квітня 2023 року під номером № 49957408 (а. с. 27)

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Правове регулювання спірних правовідносин

Відповідно до частини четвертої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.

Частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про оренду землі» встановлено, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до частин першої - третьої статті 33 Закону України «Про оренду землі» по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на

укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний

повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди

землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за

місяць до спливу строку договору оренди землі.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

Відповідно до статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (тут і далі - в редакції, чинній на час підписання договору) визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною третьою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (у редакції від 01 січня 2013 року, чинній на час підписання договору оренди) передбачено, що права на нерухоме майно та їх обтяження, які підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Оцінка доводів касаційної скарги щодо перебігу строку оренди земельної ділянки

Обґрунтовуючи своє переважне право на оренду спірної земельної ділянки,

СТОВ «Україна» вказує, що сторони передбачили у пункті 44 договору, що він набирає чинності після підписання та державної реєстрації, отже 10-річний строк дії договору слід обчислювати не з моменту його підписання (01 квітня 2013 року), а з моменту державної реєстрації речового права оренди (17 вересня 2013 року).

З огляду на зазначене, позивач вважав, що ОСОБА_1 та ФГ «Шефф-Агро», укладаючи 10 квітня 2023 року договір оренди щодо спірної ділянки під час дії договору зі СТОВ «Україна», порушили його право орендаря.

Відхиляючи позовну вимогу про визнання відсутнім права оренди у ФГ «Шефф-Агро», суди виходили з того, що строк дії договору оренди між СТОВ «Україна» та ОСОБА_1 закінчився 01 квітня 2023 року, отже, станом на

10 квітня 2023 року відповідач міг реалізувати своє законне право як власника земельної ділянки щодо користування та розпорядження своїм майном на власний розсуд.

Колегія суддів погоджується з позицією судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до статті 11 ЦК України однією з підстав для виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

За змістом частини першої статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору. Друга - встановлює загальне правило щодо моменту набрання чинності договором: договір набирає чинності з моменту його укладення.

За змістом частин першої та другої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною першою та другою статті 640 ЦК України передбачено, що договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.

Відповідно до частини першої статті 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.

Можна зробити висновок, що договір оренди земельної ділянки є укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх його істотних умов та його підписання у встановленій простій письмовій формі, якщо інше не узгоджено між сторонами, тобто дотримання сторонами вимог статей 638, 759 та 792 ЦК України та статті 15 Закону 161-ХIV.

З моменту укладення договору оренди землі в орендодавця виникає зобов`язання передати орендарю земельну ділянку в користування на визначений у договорі строк, а в орендаря - отримати право на користування земельною ділянкою.

Зокрема, стаття 13 Закону № 161 визначає договір оренди землі як договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відтак згода у договорах оренди втілюється в обов`язку орендодавеця передати орендареві земельну ділянку, а орендаря - використовувати її відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства, сплачувати орендну плату.

Схожу позицію щодо набрання чинності договорами оренди висловила і Велика Палата Верховного Суду охарактеризувавши їх як консенсуальні, такі у яких права та обов`язки виникають з моменту досягнення між сторонами згоди за усіма істотними умовами [момент одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір (оферту), відповіді про прийняття цієї пропозиції (акцепту)], і саме з цього моменту такі договори вважаються укладеними та набувають юридичного значення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11 січня 2022 року у справі № 910/10784/16).

Отже, обумовлення в договорі оренди землі підстави набуття ним чинності з моменту державної реєстрації не означає, що в період між укладенням договору і його реєстрацією він не діяв і 10-річний строк, на який договір було укладено, не почав спливати.

Висновок судів про те, що договір оренди земельної ділянки між СТОВ «Україна» та ОСОБА_1 є укладеним з моменту досягнення згоди з усіх його істотних умов, тобто 01 квітня 2013 року, ґрунтується на фактичних обставинах справи та вимогах законодавства, а тому Верховний Суд відхиляє доводи касаційної скарги про те, що спірний договір є укладеним з моменту його державної реєстрації (17 вересня 2013 року).

Аналізуючи відповідні доводи касаційної скарги, колегія суддів зазначає про таке.

З 01 січня 2013 року набрали чинності зміни, внесені Законом № 1878-VI, якими з тексту статей 182, 640, 657, 732, 745 ЦК України виключено посилання щодо державної реєстрації правочинів, а із Закону № 161-XIV були виключені статті 18 та 20 про обов`язковість державної реєстрації договорів оренди землі.

До виключення вимоги обов`язкової державної реєстрації договорів оренди землі з тексту нормативно-правових актів Законом № 1878-VI одночасно існували такі підстави визнання договору укладеним: якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (частина перша статті 638 ЦК України); договір, який підлягає державній реєстрації, є укладеним з моменту його державної реєстрації (частина третя статті 640 ЦК України). Зокрема, статті 18 та 20 Закону № 161-XIV передбачали, щодоговір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації; укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації.

Стаття 6 Закону № 161-XIV (у редакції Закону № 1878-VI) передбачає, що право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

З огляду на зазначене, поняття «державна реєстрація договору оренди землі» стосується правовідносин щодо оренди землі, які виникли до 01 січня 2013 року, а поняття «державна реєстрація права оренди на земельну ділянку» - правовідносин щодо оренди землі, які виникли після.

Натомість реєстрація права оренди та реєстрація договору про оренду є різними юридичними діями. Як правильно зауважив апеляційний суд, державна реєстрація речового права не може впливати на момент набрання чинності договором оренди землі.

Статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Тобто державна реєстрація не є підставою набуття цивільних прав та обов`язків, вона засвідчує вже набуте особою право, це офіційне визнання державою юридичного факту.

У пункті 44 договору оренди СТОВ «Україна» та ОСОБА_1 визначили та пов`язали укладення договору не лише з моментом його підписання, а й з моментом державної реєстрації, хоча законодавець виключив таку вимогу, і з 01 січня 2013 року реєстрація договору оренди не визначає його чинність, натомість необхідною залишається реєстрація речового права, що виникає на підставі вже укладеного договору.

З 01 січня 2013 року необхідно розмежовувати дату укладення договору оренди землі, яка обраховується з моменту досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов та його підписання у простій письмовій формі, і дату виникнення на підставі вказаного правочину речового права, яка пов`язана з моментом державної реєстрації права оренди.

З огляду на виключення із Закону № 161-XIV вимог про необхідність державної реєстрації договору оренди та вказівки на необхідність реєстрації права оренди та виключення з тексту цього Закону посилання на укладеність правочину з дня його державної реєстрації, 10-річний строк дії договору оренди землі між

СТОВ «Україна» та ОСОБА_1 почав спливати з дати його укладення,

01 квітня 2013 року.

Позиція судів відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 06 березня 2024 року у справі № 902/1207/22 про те, що з 01 січня 2013 року державній реєстрації підлягав не сам договір оренди, а право оренди земельної ділянки.

Якщо момент укладення договору оренди землі (виникнення у його сторін прав і обов`язків у зобов`язальних правовідносинах) і реєстрація на підставі цього правочину права оренди землі (виникнення у орендаря речового права) не збігаються в часі, то в проміжку між укладенням договору і набуттям орендарем земельної ділянки шляхом реєстрації відповідного речового права договір діє, а у сторін є право захищати свої порушені договірні права зобов`язального характеру зобов`язально-правовими способами. Так, за наявності відповідних підстав орендар може вимагати зобов`язати орендодавця виконати обов`язок з передання земельної ділянки в натурі чи відмовитись від договору і вимагати відшкодувати збитки, а орендодавець, у свою чергу, може стягнути з орендаря орендну плату.

З моменту ж реєстрації речового права оренди орендар може захищати це право від третіх осіб речово-правовими способами захисту, зокрема вимагати усунення сторонньою особою перешкод у користуванні орендованою земельною ділянкою (постанова КГС ВС від 03 квітня 2020 року у справі № 912/3294/18 та від

15 листопада 2022 року у справі № 914/917/21).

Отже, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про те, що у

разі узгодження сторонами власного порядку набуття чинності договором він може набувати чинності саме з моменту державної реєстрації речового права оренди, а не його підписання.

Велика Палата Верховного Суду також дійшла висновку, що договір оренди землі вважається укладеним (набуває чинності) з моменту досягнення сторонами згоди з усіх його істотних умов.

Оцінка доводів касаційної скарги щодо реалізації переважного права на оренду земельної ділянки

Обґрунтовуючи таке своє право, позивач посилається на пункт 8 договору, де вказано, що для реалізації переважного права орендар має письмово повідомити орендодавця про намір продовжити дію договору не пізніше ніж за 60 днів до закінчення строку дії договору.

Суди попередніх інстанцій констатували, що доводи позивача про наявність у нього переважного права на укладення договору оренди з ОСОБА_1 є безпідставними, оскільки СТОВ «Україна» не надано належних та допустимих доказів на підтвердження вчинення товариством дій, спрямованих на укладення договору оренди землі на новий строк як того вимагає спірний договір та законодавство.

Колегія суддів погоджується з такою позицією судів з огляду на таке.

Позивач вказує, що звертався до відповідача з письмовим проханням поновити договір. У матеріалах справи міститься накладна та опис вкладення до листа від

23 лютого 2023 року, але відсутнє рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення адресату.

Зокрема, оскільки відсутні докази надсилання листа від 23 січня 2023 року, Верховний Суд вважає за доцільне погодитись з позицією апеляційної інстанції щодо пропуску позивачем строку, відведеного договором про оренду землі, на висловлення наміру реалізувати своє переважне право на поновлення такого договору, який спливав 31 січня 2023 року.

Отже, доводи касаційної скарги про те, що орендар СТОВ «Україна» у передбачений договором строк надіслав орендодавцю ОСОБА_1 пропозицію поновити договір спростовуються матеріалами справи, які не містять доказів надсилання та отримання листа позивача, датованого 23 січня 2023 року.

Судами встановлено, що 28 лютого 2023 року ОСОБА_1 , розглянувши лист СТОВ «Україна», датований 23 лютого 2023 року, надіслав заперечення проти поновлення договору оренди землі, яке товариство отримало

16 березня 2023 року (а. с. 63).

Відповідно до частин першої - п`ятої статті 33 Закону України «Про оренду землі» по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Орендар, який має намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк, зобов`язаний повідомити про це орендодавця до спливу строку договору оренди землі у строк, встановлений цим договором, але не пізніше ніж за місяць до спливу строку договору оренди землі.

До листа-повідомлення про поновлення договору оренди землі орендар додає проект додаткової угоди.

При поновленні договору оренди землі його умови можуть бути

змінені за згодою сторін. У разі недосягнення домовленості щодо орендної плати та інших істотних умов договору переважне право орендаря на укладення договору оренди землі припиняється.

Орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем

лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на

відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

ОСОБА_1 розглянув надісланий СТОВ «Україна» лист-повідомлення з проєктом додаткової угоди та, за наявності заперечень, надіслав орендарю

відповідний лист-повідомлення (а. с. 62).

Відповідно до статті 41 Конституції України право приватної власності є непорушним.

Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (ратифікована Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР), зокрема статтею 1 Першого протоколу до неї, визначено: «Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном».

Відповідно до статті 316 ЦК України право власності - це право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею незалежно від волі інших осіб.

Правомочність власника - в його праві володіти, користуватися й розпоряджатися майном у межах, встановлених законом (випливає зі статті

317 ЦК України).

Право користування є одним з видів речових прав на чуже майно

(стаття 395 ЦК України).

Задля дотримання балансу між правами та законними інтересами власника та користувача (орендодавця та орендаря) законодавець передбачив, що власник-орендодавець захищений правом вибору, здавати або не здавати своє майно в оренду, та правом змінювати умови договору при його переукладенні на новий строк; орендар, який належно виконував свої обов`язки за договором оренди, захищений тим, що за прийнятності для нього нових умов, саме він має переважне право укладення нового договору перед будь-якими іншими особами (постанова Верховного Суду 18 січня 2018 року у справі № 910/12017/17).

Оскільки орендодавець відмовився поновлювати договір оренди землі на попередніх умовах, суди правильно констатували припинення переважного права орендаря, адже переважне право орендаря на укладення договору оренди землі на новий строк не може домінувати над виключним правом орендодавця, як власника земельної ділянки, щодо користування та розпорядження нею на власний розсуд після закінчення строку дії договору оренди землі.

Для пролонгації відносини оренди та реалізації переважного права на укладення договору оренди на новий строк необхідною є згода обох сторін, одного лише волевиявлення орендаря недостатньо.

Колегія суддів також звертає увагу позивача на те, що поняття поновлення договору оренди за статтею 764 ЦК України та переважного права на укладення нового договору оренди відповідно до статті 777 ЦК України не є тотожними. Отже, суд першої інстанції доцільно зауважив, що переважне право орендаря на поновлення договору покликане забезпечити пріоритет його інтересів, воно не може трансформуватися у право на спонукання орендодавця до укладення договору на новий строк за відсутності його згоди зі зміненими умовами.

Реалізація переважного права на поновлення дії договору оренди можлива за одночасного виконання процедурної та вольової умови вчинення правочину, оскільки вимоги статті 33 Закону № 161-ХІ щодо строку повідомлення іншої сторони договору не дотримані та, за відсутності відповідного волевиявлення орендодавця, договір оренди землі від 01 квітня 2013 року не міг бути поновлений на такий самий строк і на таких самих умовах.

Отже, з урахуванням того, що договір оренди землі між СТОВ «Україна» та ОСОБА_1 від 01 квітня 2013 року набрав чинності з моменту його укладення і саме від цієї дати слід обраховувати термін його дії, позивач втратив своє переважне право на укладення договору оренди землі, пропустивши 60-денний строк, відведений законом та договором на повідомлення іншої сторони про такий намір шляхом направлення проєкту додаткової угоди.

Беручи до уваги те, що 10-річний строк дії договору почав свій перебіг з дати його укладення (з моменту досягнення сторонами згоди з усіх його істотних умов та підписання 01 квітня 2013 року) і сплинув на час укладення договору з новим орендарем (10 квітня 2023 року), колегія судів Верховного Суду погоджується з висновком суду першої та апеляційної інстанції про відсутність порушеного права СТОВ «Україна», щодо захисту якого воно звернулось із цим позовом.

Щодо інших доводів касаційної скарги

Заявник вказує на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 02 червня 2021 року у справі № 291/427/17,

від 09 січня 2023 року у справі № 359/4535/20, від 02 жовтня 2019 року у справі № 188/1296/17, від 25 січня 2022 року у справі № 143/591/20,

від 26 липня 2023 року у справі № 357/8085/19 тощо.

Колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду в постанові від

12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 визначила правила, елементи та критерії, за якими має встановлюватись подібність правовідносин.

З огляду на те, що встановлені фактичні обставини у справі, що переглядається, відрізняються від обставин у справах, на які посилається заявник, колегія суддів вважає безпідставними вищенаведені доводи касаційної скарги.

Отже, сталою залишається позиція Верховного Суду, якою констатовано, що договір оренди земельної ділянки є укладеним з моменту досягнення сторонами згоди з усіх його істотних умов та його підписання.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права. Судами повно і правильно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки судів є обґрунтованими та виваженими і доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Україна», в інтересах якого діє адвокат

Руденко Таїсія Сергіївна, залишити без задоволення.

Рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 26 жовтня 2023 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 10 січня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара