Рішення

від 09.01.2024 по справі 552/4359/23

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. ПОЛТАВИ

КИЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ПОЛТАВИ

Справа №552/4359/23

Провадження № 2/552/434/24

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09.01.2024 року м. Полтава

Київський районний суд м. Полтава в складі:

судді Миронець О.К.,

за участю секретаря судового засідання - Кумир О.О.

позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Ясниської О.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Полтавський машинобудівний завод» про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні

ВСТАНОВИВ:

01.08.2023 року до суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Приватного акціонерного товариства «Полтавський машинобудівний завод» про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні. В позовній заяві вказував на те, що відповідно до наказу ПрАТ «Полтавського машинобудівного заводу №18 від 29.05.2020 року його було призначено 01.06.2020 року сторожем служби безпеки і охорони з окладом 4200 грн. 12.01.2023 року наказом №4 його було звільнено з даної посади за угодою сторін, згідно п.1 ст.36 КЗпП України. ПрАТ «Полтавський машинобудівний завод» виплату заробітної плати проводив нерегулярно, з порушенням встановлених термінів. В день звільнення ПрАТ «Полтавський машинобудівний завод» не повідомив його про нараховані суми, належні йому при звільненні та не здійснив виплату цих коштів. На день звільнення з роботи йому до сплати належало: нарахована, але не виплачена заробітна плата за період з вересня 2022 року по 12.01.2023 року в сумі 37 801, 39 грн., а також компенсація за невикористану відпустку в сумі 6440, 85 грн. Вказує, що відповідач не провів з ним повний розрахунок при звільненні та враховуючи те, що з моменту звільнення до моменту звернення до суду пройшло 142 робочих дні, тому з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки в розрахунку, який на момент звернення до суду складає 60973, 38 грн.

На час звернення до суду з позовом ПрАТ «Полтавський машинобудівний завод» не було виплачено йому заробітну плату.

В зв`язку з чим просив суд стягнути з ПрАТ «Полтавський машинобудівний завод» на його користь нараховану, але не виплачену заробітну плату в розмірі 37801, 39 грн., грошову компенсацію за 15 календарних днів щорічної відпустки в розмірі 6440,85 грн., та середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні, що складає 60973,38 грн., а також моральну шкоду в розмірі 105215,62 грн.

04.08.2023 року судом відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

02.11.2023 року від представника відповідача надійшов відзив, в якому представник просила відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 з тих підстав, що станом на момент подачі відзиву на позовну заяву, заборгованості по заробітній платі відповідачем погашена повністю. Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку, то просила врахувати то той факт, що заборгованість перед позивачем виникла, у зв?язку з тяжким матеріальним становищем підприємства та введення в Україні воєнного стану. Крім цього, зазначила, що позивач на даний час працевлаштований та отримує заробітну плату.

20.12.2023 року від представника відповідача надійшли письмові пояснення, в яких вона вказувала, що заявлена позивачем позовна вимога про стягнення моральної шкоди в розмірі 105215, 62 грн., є безпідставною та такою, що не підлягає стягненню, оскільки позивачем не обґрунтовано та не підтверджено жодним належним доказом,у чого полягали його моральні страждання.

В судовому засіданні позивач повідомив суд, що відповідач дісно сплатив йому суму заборгованості по заробітній платі, що була нарахована за період з 01.09.2022 року по 12.01.2023 року в розмірі 37801,39 грн., та грошову компенсацію за невикористану щорічну відпустку в розмірі 6440,85 грн. Інші позовні вимоги, заявлені в позовній заяві позивач підтримав, просив суд їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог позивача, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву та письмових поясненнях.

Суд, заслухавши думку учасників процесу, вивчивши та дослідивши матеріали справи, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 01.06.2020 року ОСОБА_1 було призначено сторожем служби безпеки і охорони в ПрАТ «Полтавський машинобудівний завод».

12.01.2023 року наказом №4 ОСОБА_1 , було звільнено з роботи за угодою сторін, згідно п.1 ст.36 КЗпП України, що підтверджується копією даного наказу, яка знаходиться в матеріалах справи.

Крім того, факт прийняття на роботу та звільнення з роботи ОСОБА_1 підтверджується також записами зробленими в трудовій книжці НОМЕР_1 від 10.04.1989 року.

На момент звільнення з ПрАТ «Полтавський машинобудівний завод» заборгованість по заробітній платі становила 37801,39 грн.

Статтею 43 Конституції України закріплено право на працю і заробітну плату, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Відповідно до частини 1 статті 94 КЗпП України, заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Згідно зі статтею 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Частиною першої статті 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України.

Згідно із частиною першою статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

В судовому засіданні встановлено, що відповідачем станом на 02.11.2023 рік заборгованість по заробітній платі та грошової компенсації за невикористану відпустку погашена в повному обсязі, що підтверджується довідкою, виданою ПрАТ «Полтавський машинобудівний завод» №30 від 02.11.2023 року.

Стосовно позовних вимоги щодо виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є компенсаційною виплатою за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку.

Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості сум, належних при звільненні, роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме: виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.

Крім того, слід зазначити, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, що узгоджується з правовою позицією викладеною в рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі № 1-5/2012.

Середній заробіток працівника визначається відповідно достатті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.

З урахуванням цих норм, середньомісячна заробітна плата працівника обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана виплата (абз. 3 п. 2 розділ ІІ Порядком обчислення середньої заробітної плати).

Відповідно до пункту 5 розділу ІV Порядку основою для визначення загальної суми заробітку є середньоденна заробітна плата працівника, яка згідно з пунктом 8 цього Порядку визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - календарних днів за цей період.

З розрахункових листів по заробітній платі, виданих за листопад та грудень місяць 2022 року, вбачається, що середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 , становить 429,39 грн.

Кількість робочих днів за період з 12.01.2023 року по 01.08.2023 року (подання позовної заяви до суду) складає 142 дні.

Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку за період з 12.01.2023 року по 01.08.2023 року включно дорівнює добутку середньоденної заробітної плати та кількості робочих днів за час затримки і визначається як 429,39 грн * 142 днів = 60973,38 грн., які підлягають стягненню з відповідача.

Вирішуючи позовні вимоги в частині відшкодування моральної шкоди, суд виходить з наступного.

Частиною 1 статті 237-1 КЗпП України визначено, що відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової шкоди)» (далі постанова) судам роз`яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 15.02.2023 у справі № 377/169/20 (провадження № 61-13316св21).

У позовній заяві зазначено, що позивачу завдано значної моральної шкоди, у зв`язку з тим, що його було позбавлено можливості до повноцінного життя, було порушено його законні права на отримання оплати праці, що зумовило зміну спосібу його життя, необхідність додаткових зусиль для утримання сеюе та своєї сім?ї та принизило його гідність.

Відповідач не визнає позовні вимоги в цій частині з підстав відсутності його вини та посилаючись на частину 3 статті 10 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» зазначає, що несвоєчасна виплата заробітної плати виникла з скрутним матеріальним становищем, яке виникло в товариства наслідок військової агресії РФ проти України.

На підтвердження зазначених обставин відповідачем надано листи Товариства з обмеженою відповідальністю «Полтаваенергозбут», що засвідчують факт заборгованості ПрАТ «Полтавський машинобудівний завод» перед товариством. Також суду було надано копії попереджень про припинення постачання електроенергії та надання послуг з розподілу природного газу, постанову про відкриття виконавчого провадження, де боржником вказано ПрАТ «Полтавський машинобудівний завод», копія позовної заяви про стягнення боргу з товариства.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторонам повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх заявлених вимог у позові, дотримуючись засад змагальності у цивільному судочинстві.

Судом установлено, що дійсно відповідач не виплатив позивачу заробітну плату за період з 01.09.2022 року по 12.01.2023 року, що свідчить про порушення прав працівника у сфері трудових відносин, що визнано відповідачем. Сам факт порушення законного трудового права позивача свідчить про заподіяння моральних страждань, втрати ним нормальних життєвих зв`язків, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Враховуючи характер та обсяг ОСОБА_1 , період заборгованості із заробітної плати, тривалість вимушених змін у його життєвих стосунках та їх негативні наслідки внаслідок невиплати заробітної плати, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості, суд визначає розмір моральної шкоди, яка підлягає стягненню з відповідача у розмірі 5 000 грн.

З огляду на викладене, порушене право позивача підлягає захисту, суд вважає необхідним позовні вимоги задовольнити частково - стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку з 13.01.2023 року по день подачі позовної заяви (01.08.2023 року) у розмірі 60973,38 грн., та 5 000 грн., моральної шкоди.

Крім цього, у відповідності до вимог ст. 141 ЦПК України, суд стягує з відповідача в дохід держави судовий збір в розмірі 1073,60 гривень.

Керуючись ст. ст. 258, 263-265, ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Полтавський машинобудівний завод» про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні - задовольнити частково.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Полтавський машинобудівний завод» (код ЄДРПОУ 14307417) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 60 973,38 грн.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Полтавський машинобудівний завод» код ЄДРПОУ 14307417 на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) моральну шкоду у розмірі 5000 грн.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Полтавський машинобудівний завод» (код ЄДРПОУ 14307417) на користь держави 1073,60 грн., судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Полтавського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк, з дня його проголошення, апеляційної скарги.

Сторони по справі:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач - Приватне акціонерне товариство «Полтавський машинобудівний завод», юридична адреса: вул.М.Бірюзова, буд.27, м.Полтава, код ЄДРПОУ 14307417.

Повний текст рішення складено та підписано 11.01.2024 року.

Суддя Миронець О.К.