Постанова

від 23.04.2024 по справі 552/4359/23

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 552/4359/23 Номер провадження 22-ц/814/1766/24Головуючий у 1-й інстанції Миронець О.К. Доповідач ап. інст. Пилипчук Л. І.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2024 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючий суддя Пилипчук Л.І.,

судді Дряниця Ю.В., Чумак О.В.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи у місті Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Полтавський машинобудівний завод»

на рішення Київського районного суду м.Полтави від 09 січня 2024 року, постановлене суддею Миронець О.К. (повний текст складено 11 січня 2024 року),

у справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Полтавський машинобудівний завод» (далі - ПрАТ «Полтавський машинобудівний завод») про стягнення грошових коштів, невиплачених при звільненні,

в с т а н о в и в:

01.08.2023 ОСОБА_1 звернувся в суд із указаним позовом. В обґрунтування підстав позову зазначає, що наказом ПрАТ «Полтавський машинобудівний завод» від 29.05.2020 №18 призначений на посаду сторожа служби безпеки і охорони та наказом від 12.01.2023 №4 звільнений з посади згідно п.1 ст.36 КЗпП України, за згодою сторін. Однак на час звільнення, в порушення ст.116 КЗпП України, із ним не був проведений повний розрахунок та не виплачено заборгованість по заробітній платі з вересня 2022 року по дату фактичного розірвання трудових відносин, а також не здійснено виплату компенсації за 15 календарних днів невикористаної щорічної відпустки.

Із приводу викладеного він, позивач, 12.02.2023 звертався зі скаргою до Північно-Східного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці та 03.03.2023 отримав відповідь №ПНС/2/384-ЗВ-23, за змістом якої з керівництвом підприємства проведено лише інформаційно-роз`яснювальну роботу щодо дотримання норм діючого законодавства та рекомендовано звернутися до суду для врегулювання трудового спору.

Також при звільненні йому не було надано письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні. Тоді як згідно з розрахунковими листами по заробітній платі з лютого 2022 року по січень 2023 року йому було нараховано, але не виплачено 37801,39 грн., які позивач заявляє до стягнення, разом із: компенсацією за 15 календарних днів щорічної відпустки у розмірі 6440,85 грн.; 60973,38 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку за 142 робочих днів, виходячи із розміру середньоденної заробітної плати 429,85 грн.; 105215,62 грн. моральної шкоди, спричиненої унаслідок порушення відповідачем конституційного права позивача на працю та її оплату.

Рішенням Київського районного суду м.Полтави від 09.01.2024 позовні вимоги задоволено частково; стягнуто із ПрАТ «Полтавський машинобудівний завод» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 60973,38 грн. та моральну шкоду в розмірі 5000,00 грн.

Стягнуто із ПрАТ «Полтавський машинобудівний завод» на користь держави 1073,60 грн. судового збору.

Рішення районного суду вмотивовано тим, що в ході судового розгляду справи відповідачем виплачено позивачу заборгованість із заробітної плати та грошову компенсацію за невикористану відпустку, а тому до стягнення постановлено середній заробіток за час затримки розрахунку за період із 12.01.2023 по 01.08.2023, тобто 142 робочих днів, виходячи із розміру середньоденної заробітної плати 429,85 грн. Враховуючи характер порушеного права позивача, тривалість вимушених змін у його життєвих стосунках та їх негативні наслідки, суд визнав наявними підстави для відшкодування моральної шкоди, визначивши її розмір у 5000,00 грн., що відповідатиме засадам розумності та справедливості.

Із рішенням районного суду не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні, ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги частково в сумі 7100,00 грн., що вважає достатньою компенсацією майнових втрат через несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Вважає, що районний суд помилково не взяв до уваги позицію Великої Палати Верховного Суду у справі №761/9584/15-ц від 26.06.2019, за змістом якої встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не має на меті встановлення їх точного розміру; тоді як суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг знати позивач.

Зазначає, що для приблизної оцінки розміру майнових прав працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, можна розраховувати розмір сум, які працівник, недоотримавши належні йому кошти від роботодавця, міг сплатити як відсотки, взявши кредит з метою збереження рівня свого життя. Наведене відповідає позиції Верховного Суду у справі №480/3105/19 від 30.11.2020, яку відповідач просить застосувати до спірних правовідносин.

Вважає наявними підстави для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки заборгованість із заробітної плати виникла у зв`язку із тяжким матеріальним становищем підприємства, зумовленого настанням пандемії та подальшим повномасштабним вторгнення російської федерації, наслідком чого стало скороченням обсягів виробництва та наступне його зупинення. Незважаючи на вкрай тяжке матеріальне становище та наявність значних видатків, підприємством вживаються заходи із виплати заборгованості з заробітної плати в найкоротші терміни. Тоді як постановлений до стягнення розмір середнього заробітку є непропорційним до його заробітної плати та фактично становить місячну заробітну плату одного підрозділу підприємства.

Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження (ч.1 ст.368 ЦПК України) без повідомлення учасників справи (ч.1 ст.369 ЦПК України).

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приймає до уваги наступне.

Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що наказом ПрАТ «Полтавський машинобудівний завод» від 01.06.2020 за №18 ОСОБА_1 прийнято на роботу сторожем в службу безпеки і охорони та наказом від 12.01.2023 №4 звільнений згідно із п.1 ст.36 КЗпП України, за згодою сторін./а.с.14-16/

Згідно із розрахунковими листками по заробітній платі ОСОБА_1 нараховано за лютий 2022 року: 8624,28 грн., до сплати за поточний місяць 6942,55 грн.; за березень 2022 року 7528,18 грн., до сплати за поточний місяць 6060,19 грн.; за квітень 2022 року- 7046,46 грн., до сплати за поточний місяць 5072,40 грн.; за травень 2022 року 7567,13 грн., до сплати за поточний місяць 6164,05 грн.; за червень 2022 року 7657,21 грн., до сплати за поточний місяць 6164,05 грн.; за липень 2022 року 7498,50 грн., до сплати за поточний місяць 6036,29 грн.; за серпень 2022 року 7429,42 грн., до сплати за поточний місяць 5980,68 грн.; за вересень 2022 року 7500,56 грн., до сплати за поточний місяць 6037,95 грн.; за жовтень 2022 року 7721,34 грн., до сплати за поточний місяць 6215,68 грн.; за листопада 2022 року 7876,79 грн.; за грудень 2022 року 8010,65 грн., до сплати за поточний місяць 6448,57 грн.; за січень 2023 року 6692,05 грн., до сплати за поточний місяць 5387,10 грн.; за лютий 2023 року 8624,28 грн., до сплати за поточний місяць 6942,55 грн./а.с.17-21/

Відповідно до виписки (надходження по рахунку) АТ «Полтава-банк» за період 01.02.2022 по 06.07.2023 ОСОБА_1 перераховано заробітну плату у загальному розмірі 24055,69 грн./а.с.24/

За змістом листа Північно-Східного міжрегіонального правління Державної служби з питань праці від 03.03.2023 №ПНС/2/384-ЗВ-23, ОСОБА_2 повідомлено, що заходи державного контролю з питань додержання законодавства про працю щодо додержання вимог Закону №2136 будуть здійснюватися Держпраці та її територіальними органами після внесення змін до наказу №2161 та доповнення відповідних форм документів./а.с.22-23/

21.07.2023 ОСОБА_1 звертався до директора ПрАТ «Полтавський машинобудівний завод» із заявою про видачу йому довідки про заборгованість по заробітній платі та інших видів невиплачених грошових коштів за час роботи на підприємстві./а.с.25,26/

Відповідачем додано до відзиву на позовну заяву пояснюючі записки Т.В.О. голови правління ОСОБА_3 та головного бухгалтера ОСОБА_4 про скрутне матеріальне становище ПрАТ «Полтавський машинобудівний завод»/а.с.42,43/; також надано відомості про наявність замовлень та обсягів реалізації продукції за 2021-2023 роки у порівнянні з періодом до впровадження військового стану/а.с.53/; відомості про заборгованість підприємства з електропостачання та попередження про припинення постачання електричної енергії, розподілу електричної енергії/а.с.54-55/.

Судом першої інстанції установлено, що станом на 02.11.2023 відповідачем сплачено ОСОБА_1 заборгованість по заробітній плату та грошову компенсацію за невикористану відпустку, що підтверджується довідкою ПрАТ «Полтавський машинобудівний завод» від 02.11.2023 №30./а.с.41/

Частково задовольняючи позовні вимог, районний суд виходив із того, що в ході судового розгляду справи відповідачем сплачено позивачу заборгованість по заробітній плату та грошову компенсацію за невикористану відпустку. Відтак, до стягнення підлягає заборгованість за час затримки розрахунку при звільнення, що обраховується за період із 12.01.202023 по 01.08.2023, тобто 142 дні х 429,39 грн. середньоденної заробітної плати, що дорівнює 60973,38 грн. Оскільки сам факт порушення законного трудового права позивача свідчить про заподіяння моральних страждань, втрати ним нормальних життєвих зв`язків, що вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, суд визнав наявними підстави для відшкодування моральної шкоди, визначивши її розмір у 5000,00 грн., що відповідатиме засадам розумності та справедливості.

Апеляційний суд, переглядаючи рішення в оскаржуваній частині, з такими висновками суду першої інстанції в повній мірі погодитися не може з таких підстав.

За змістом статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Згідно роз`яснень, викладених у пункті 20 постанови Пленуму Верховного СудуУкраїни від24.12.1999№13«Про практикузастосування судамизаконодавства прооплату праці» встановивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини.

Отже, передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України.

Крім того, Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233КЗпП Україниу взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237-1 цього Кодексу роз`яснив, що за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Разом із цим установлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Наведене відповідає позиції Верховного Суду, сформованій у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин.

Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми (позиція Верховного Суду України, висловлена у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16; висновки Великої Палати Верховного Суду, висловлені у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц щодо відступлення від частини висновків Верховного Суду України, наведених у постанові від 27 квітня 2016 року у справі №6-113цс16).

Зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати таке: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні(постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).

Із матеріалів справи убачається, що позивачу при звільненні підлягала до виплати заборгованість із нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, а також компенсація за 15 днів відпустки у загальному розмірі 44242,24 грн.

Постановлений до стягнення середній заробіток за час затримки розрахунку обрахований судом за період з 12.01.2023 по 01.08.2023 у розмірі 60973,38 грн., що є неспівмірним із окладом працівника (4200,00 грн.) та загальною сумою боргу (44242,24), а тому, з огляду на фінансове становище підприємства, колегія суддів визнає наявними підстави для зменшення розміру стягнення із 60973,38 грн. до 15000,00 грн.

Доводів на спростування підставності стягнення моральної шкоди та її розміру апеляційна скарга не містить, а лише загальне цитування норм матеріального права, що не спростовує під ставність стягнення моральної шкоди, розмір якої відповідає критеріям розумності співмірності. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року), (Проніна проти України, №63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції слід змінити, зменшивши розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з 60973,38 грн. до 15000,00 грн. В іншій частині рішення залишити без змін.

Згідно зі ст.141 ЦПК України, пропорційно задоволеним вимогам позову (31%), шляхом взаємозаліку, розмір судового збору, постановленого до стягнення з відповідача на користь держави підлягає зменшенню із 1073,60 грн. до 332,81 грн.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 376 ч.ч.3,4, ст.ст.381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Полтавський машинобудівний завод» - задовольнити частково.

Рішення Київського районного суду м.Полтави від 09 січня 2024 року - змінити в частині розміру середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, постановленого до стягнення із Приватного акціонерного товариства «Полтавський машинобудівний завод» на користь ОСОБА_1 , зменшивши його із 60973,38 грн. до 15000,00 грн., а також в частині розміру судового збору, постановленого до стягнення на користь держави, зменшивши його із 1073,60 грн. до 332,81 грн.

В іншій частині рішення залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Повний текст постанови складено 23.04.2024.

Головуючий суддя Л.І. Пилипчук

Судді Ю.В. Дряниця

О.В. Чумак