Справа № 177/2487/23
Провадження № 2/177/166/24
Р І Ш Е Н Н Я
(заочне)
Іменем України
11 січня 2024 року Криворізький районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді: Березюк М. В.
за участі: секретаря Пушкарьова Є. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення, -
ВСТАНОВИВ:
Позивач звернулася до суду з позовом та просила стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на свою користь 7895,50 грн недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за період 2017-2021 років (включно).
В обґрунтування позову посилалася на те, що вона працює оператором СТЦ в СП «Криворізька дирекція залізничних перевезень» РФ «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця». За період з 2017-2021 роки їй надавалась щорічна тарифна відпустка та вона користувався правом на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення, яка відповідно до умов колективного договору мала складати не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги. Однак, відповідач порушуючи її права, здійснював виплату матеріальної допомоги не в повному обсязі. За вказаний період матеріальна допомога надана лише у розмірі: за 2017 рік - 2105 грн., за 2018 рік - 2301,25 грн., за 2019 рік - 2508 грн., за 2020 рік - 2746,25 грн, за 2021 рік - 4540 грн. А мала б бути у розмірі: за 2017 рік - 3200 грн., за 2018 рік - 3723 грн., за 2019 рік - 4173 грн., за 2020 рік - 5000 грн., а за 2021 - 6000 грн., виходячи з рівня мінімальної заробітної плати в Україні на дату виплати допомоги.
У зв`язку з чим, позивач змушена звернутись до суду за захистом своїх трудових прав та просити суд стягнути з відповідача недоплачену суму матеріальної допомоги за період з 2017-2021 роки в розмірі 7895,50 грн.
Ухвалою суду від 07.12.2023 відкрито провадження у справі та розгляд справи призначено проводити у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.
Відповідач, будучи користувачем системи «Електронний суд», маючи доступ до електронного кабінету, отримавши копію ухвали про відкриття провадження по справі 07.12.2023 (а.с. 22 зворот), а також копію ухвали, позову з додатками засобами поштового зв`язку 15.12.2023 (а.с. 25), будучи повідомленим про дату та час розгляду справи (а.с. 24), участь представника у судовому засіданні не забезпечив, про причини неявки представника до суду не повідомив, відзиву не подано.
При цьому, відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Позивач до суду не з`явилася, матеріали справи містять заяву про розгляд справи за її відсутності (а.с. 18).
За відсутності заперечень позивача щодо заочного розгляду справи, суд на місці постановив ухвалити по справі заочне рішення, на підставі наявних у справі доказів у силу ст. 280 ЦПК України.
У зв`язку з неявкою в судове засіданні всіх осіб, які беруть участь у справі, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Дослідивши письмові матеріали справи, встановивши правовідносини, які виникли між сторонами та яка правова норма підлягає застосуванню до них, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 працює на посаді оператора станційного технологічного центру СП «Криворізька дирекція залізничних перевезень» РФ «Придніпровськ залізниця» АТ «Українська залізниця» та в період 2017-2021 років перебувала у щорічних відпустках, у зв`язку з чим отримувала матеріальну допомогу на оздоровлення у серпні 2017 - 2105 грн., у вересні 2018 - 2301,25 грн, у листопаді 2019 - 2508,75 грн., у жовтні 2020 - 2746,25 грн, у вересні 2021 - 4540 грн, що підтверджується службовим посвідченням (а.с. 8) та довідками «Криворізької дирекції залізничних перевезень» рф «Придніпровська залізниця» АТ «Українська залізниця» (а.с. 12-13).
Відповідно до колективного договору укладеного між адміністрацією та трудовим колективом Криворізької дирекції залізничних перевезень, схваленого конференцією трудового колективу 14.03.2011, його укладено з метою регулювання виробничих, трудових відносин та соціально-економічних інтересів залізничників (п.1.1) (а.с. 9-11).
Положення колективного договору в повному обсязі поширюються на адміністрацію та трудовий колектив, встановлюючи обов`язки сторін. Необхідні зміни, доповнення до колективного дговору можуть вноситися за взаємною домовленістю сторін, при цьому вони не повинні погіршувати умови парці, трудові та соціально-економічні інтереси працівників, які встановлено чинним законодавством та колективним договором і затверджуються на спільному засіданні дирекції та президії Теркому, а всі інші - на конференції трудового колективу (п. 1.4) (а.с. 10). Відповідно до п. 1.5 договору, кожна із сторін, які укладають колективний договір, не може протягом строку чинності в односторонньому порядку припинити виконання взятих на себе зобов`язань.
Відповідно до п. 3.1.14 колективного договору, при кожному наданні працівникам щорічної відпустки загальної тривалості або не менше половини (у випадку поділу відпустки на частини), незалежно від періоду її надання, працівнику виплачується матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 40 % тарифної ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги (а.с. 11). Будь-яких даних щодо припинення дії вказаного колективного договору, суду не надано.
31.03.2017 прийнято спільну постанову керівництва РФ «Придніпровська залізниця» та профспілкової організації, якою постановлено застосовувати з 01.04.2017 у діючому колективному договорі СП «Криворізька дирекція залізничних перевезень» замість величини «мінімальна заробітна плата» розрахункову величину «125 % прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом», про що вказав позивач та не спростовано відповідачем.
Разом з тим, вищевказані зміни, є такими що погіршують становище працівників, порівняно з положеннями колективного договору в попередній редакції, адже зменшують розмір матеріальної допомоги, в порівнянні з тим розміром, що був встановлений п. 3.1.14 колективного договору до вищевказаних змін.
Згідно ст. 10 КЗпП України, колективний договір укладається на основі чинного законодавства, прийнятих сторонами зобов`язань з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів трудящих, власників та уповноважених ними органів.
Відповідно до ст. 13 КЗпП України та ст. 7 Закону України «Про колективні договори і угоди», зміст колективного договору визначається сторонами.
Статтею 13 КЗпП України визначено, що у колективному договорі встановлюються взаємні обов`язки роботодавця та працівника, зокрема, щодо встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати і інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій і т.і.). Колективним договором встановлюються додаткові, порівняно з чинним законодавством і угодами, гарантії.
Згідно ст. 18 КЗпП України, положення колективного договору розповсюджуються на всіх працівників підприємства, установи, організації та є обов`язковими для роботодавця та працівника.
Відповідно до ч. 2 ст. 97 КЗпП України, форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами.
01.01.2017 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774 -VIII від 06.12.2016, згідно п. 3, 5 розділу ІІ якого, установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 гривень. Установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. Сторонам, які уклали колективні договори і угоди, у тримісячний строк привести їх норми у відповідність із цим Законом згідно із законодавством. До внесення змін до колективних договорів і угод усіх рівнів щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно, згідно умов вказаного закону, мінімальна заробітна плата перестала бути розрахунковою величиною при визначенні розмірів заробітної плати та інших виплат, в тому числі вона не могла бути застосована як розрахункова величина у колективних договорах та угодах усіх рівнів. Сторони, які укладали такі договори мали б привести їх до норм вказаного закону протягом 3 місяців.
Таким чином, Закон України «Про внесення змін до законодавчих актів України» погіршив становище позивача та інших працівників підприємства щодо розміру матеріальної допомоги, звузив його право на матеріальну допомогу, а тому не має зворотньої сили та не може бути застосований при визначення розміру цієї допомоги.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2017 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 1 січня 2017 року - 1600 гривень, з 1 травня - 1684 гривні, з 1 грудня - 1762 гривні, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом на день отримання позивачем матеріальної допомоги (серпень 2017), становив 2105 грн., мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3200 грн.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 1 січня 2018 року - 1762 гривні, з 1 липня - 1841 гривня, з 1 грудня - 1921 гривня, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом на день отримання позивачем матеріальної допомоги (вересень 2018), становив 2301,25 грн., мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 3723 грн.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2019 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 1 січня 2019 року - 1921 гривні, з 1 липня - 2007 гривня, з 1 грудня - 2102 гривня, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом на день отримання позивачем матеріальної допомоги (листопад 2019), становив 2508,75 грн., мінімальна заробітна плата по Україні була встановлена на рівні 4173 грн.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 01 січня 2020 року був встановлений на рівні 2102 грн., з липня - 2197 грн, тому 125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом на день отримання відпустки позивачем (жовтень 2020), становив 2746,25 грн., а мінімальна заробітна плата по Україні з 01 січня 2020 року була встановлена на рівні 4 723,00 грн, а з 1 вересня - 5000 гривень.
Відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2021 рік» прожитковий мінімум на одну працездатну особу, в розрахунку на місяць, з 1 січня - 2270 гривень, з 1 липня - 2379 гривень, з 1 грудня - 2481 гривня, а мінімальна заробітна плата по Україні з 01 січня 2021 року була встановлена на рівні 6000 грн.
Прийняття 31.03.2017 спільної Постанови керівництва рф «Придніпровська залізниця» та профспілкової організації про застосовування з 01.04.2017 замість мінімальної заробітної плати, як розрахункової величини для визначення посадових окладів, заробітної плати та інших виплат передбачених колективними договорами, величину «125 відсотків прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом», про існування якої вказував позивач, фактично є рішеннями, що погіршують становище працівників порівняно із колективним договором в редакції до цих змін (передбачав матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі не менше мінімальної заробітної плати на момент виплати матеріальної допомоги ), а тому такі рішення повинні були прийматися не за погодженням сторін на спільному засіданні керівництва і профспілкових комітетів, а на конференції трудового колективу.
Відповідно до ст. 9 КЗпП України, умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними.
Відповідно до ст. 16 КЗпП України, умови колективного договору, що погіршують порівняно з чинним законодавством і угодами становище працівників, є недійсними.
Вказані норми законодавства, зокрема ст. 16 КЗпП України, не вимагають будь-якої процедури визнання недійсними умов колективних договорів, що погіршують становище працівників порівняно з законодавством і угодами, оголошуючи такі умови недійсними і не вимагаючи судової процедури визнання їх недійсними.
Будь-яких доказів того, що відповідачем у визначеному законом та колективним договором порядку (прийняття рішення на конференції трудового колективу), виконано вимоги Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» № 1774 - VIII від 06.12.2016 щодо укладення чи приведення існуючих колективних договорів чи угод у відповідність із цим Законом, протягом трьох місяців, чи в подальшому, відповідачем суду не надано. Разом з тим, враховуючи положення колективного договору, прийняття державних норм з рівнем гарантій нижче, ніж передбачено колективним договором, має наслідком продовження дії саме норм колективного договору, до закінчення терміну їх чинності, або внесення змін до нього в порядку визначеному законодавством та самим колективним договором (п. 1.4 колективного договору).
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що прийняття Закону України «Про внесення змін до законодавчих актів України» № 1774-УІІІ від 06.12.2016 не створює юридичних наслідків щодо застосування п. 3.1.14. Колективного договору, в частині виплати допомоги на оздоровлення, оскільки питання виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, умови виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обставини, за яких вона виплачується, а також кому саме вона може бути виплачена першочергово, визначається, в даному випадку, колективним договором, п. 3.1.14. якого визначено, що матеріальна допомога на оздоровлення виплачується за письмовою заявою працівника у розмірі 40% відсотків ставки чи посадового окладу на момент надання допомоги за професією, котру обіймає працівник, але не менше мінімальної заробітної плати по Україні на момент виплати допомоги.
Беручи до уваги викладене, суд вважає, що при визначенні позивачу розміру матеріальної допомоги на оздоровлення підлягають застосуванню не спільні Постанови керівництва та профорганізації, які погіршують становище працівників та прийняті з порушенням вимог Колективного договору (вносять зміни до колективних договорів що погіршують права працівників порівняно з діючими положеннями колективного договору, не на конференції трудового колективну), а п. 3.1.14. Колективного договору (а.с. 11).
Суд приходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь позивача підлягає стягненню недоплачена матеріальна допомога в розмірі 7894,75 грн., що складається з:
- 1095 гривень недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2017 рік (3200 грн. - 2105 грн.),
- 1421,75 гривень недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2018 рік (3723 грн. (розмір мінімальної заробітної плати на момент отримання відпустки та виплати матеріальної допомоги) - 2301,25 грн.),
- 1664,25 гривень недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2019 рік (4173 грн. (розмір мінімальної заробітної плати на момент отримання відпустки та виплати матеріальної допомоги) - 2508,75 грн.),
- 2253,75 гривень недоплаченої допомоги на оздоровлення за 2020 рік (5000 - 2746,25 грн. - грн),
- 1460 гривень недоплачена допомога на оздоровлення за 2021 рік (6000 - 4540 грн).
Загальний розмір недоплаченої матеріальної допомоги складає 7894,75 грн., а не 7895,50 грн, як вказано у розрахунку позивача, тому вимоги позивача підлягають частковому задоволенню, саме в розмірі 7894,75 грн.
Вказаний спір є трудовим, оскільки предметом даного спору є саме стягнення недоотриманої частини матеріальної допомоги, що є частиною заробітної плати та входить до її структури. Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі № 760/14696/16-ц та від 10.02.2021 у справі № 143/179/19.
Оскільки позивач відповідно до п. 1 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнена від сплати судового збору, її позов задоволено частково, тому відповідно до положень ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1073,49 грн (7895,50 грн х 100% / 7894,75 грн = 99,99 %; 1073,60 грн х 99,99 %/100 % = 1073,49 грн).
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 247, 258, 259, 263, 265, 268, 280-282, 354, 355 ЦПК України, суд -
УХВАЛИВ:
Позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення недоплаченого розміру матеріальної допомоги на оздоровлення - задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), недоплачену матеріальну допомогу на оздоровлення за 2017 - 2021 роки на загальну суму 7894 (сім тисяч вісімсот дев`яносто чотири) гривні 75 копійок.
Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» (м. Київ, вул. Єжи Гедройця, 5, ЄДРПОУ 40075815) на користь держави судовий збір у сумі 1073 (одна тисяча сімдесят три) гривні 49 копійок.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка подається протягом тридцяти днів з дня його складання та підписання.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення та підписання, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, тобто протягом тридцяти днів з дня його складання та підписання, шляхом подання апеляційної скарги до апеляційного суду Дніпропетровської області.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його складення та підписання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення та подання апеляційної скарги на заочне рішення, може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених процесуальним законом строків, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Суддя М.В. БЕРЕЗЮК
Суд | Криворізький районний суд Дніпропетровської області |
Дата ухвалення рішення | 11.01.2024 |
Оприлюднено | 12.01.2024 |
Номер документу | 116220706 |
Судочинство | Цивільне |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із трудових правовідносин, з них про виплату заробітної плати |
Цивільне
Криворізький районний суд Дніпропетровської області
Березюк М. В.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні