Рішення
від 29.12.2023 по справі 199/8030/23
АМУР-НИЖНЬОДНІПРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Справа № 199/8030/23

(2/199/2909/23)

РІШЕННЯ

Іменем України

29 грудня 2023 року Амур-Нижньодніпровський районний суд м. Дніпропетровська в складі:

головуючого - судді Богун О.О.,

при секретареві Буточкіній М.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Нікопольський ремонтний завод» про внесення змін щодо підстави звільнення, дати звільнення та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Нікопольський ремонтний завод» про внесення змін щодо підстави звільнення, дати звільнення та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що наказом № 141-к від 27.07.2023 року позивач ОСОБА_1 був прийнятий на роботу до Приватного акціонерного товариства «Нікопольський ремонтний завод» на посаду електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування, п`ятий розряд, зі строком випробування три місяці.

Наказом № 157-к від 29.08.2023 року позивач ОСОБА_1 був звільнений із займаної посади на підставы п. 4 ст. 40 КЗпП України (звільнення з роботи за прогул без поважних причин).

Проте, 16.08.2023 року ОСОБА_1 подав заяву про звільнення із займаної посади за власним бажанням ст. 38 КЗпП України по причині не виконання роботодавцем законодавства про працю. 17.08.2023 року отримав листа вих. № 12/55 від 16.08.2023 року про неможливість розгляду вищезазначеної заяви.

Відповідач так і не звільнив позивача з 17.08.2023 року за його заявою від 16.08.2023 року, але змушував позивача приступити до виконання трудових обов`язків.

Позивач вважає дії відповідача безпідставними та не правомірними з огляду на наступне: у зв`язку із введенням воєнного стану на підприємстві відсутнє укриття (бомбосховище), тому є загроза життю та здоров`ю працівника; не дотримується вимог Закону України «Про охорону праці»; не дотримується вимог ст. 84 КЗпП України, щодо надання відпустки без збереження заробітної плати пенсіонеру; звільнив позивача ОСОБА_1 не за власною заявою за ст. 38 КЗпП України від 16 серпня 2023р.;

У зв`язку із чим, позивач ОСОБА_1 просить суд зобов`язати відповідача Приватне акціонерне товариство «Нікопольський ремонтний завод» змінити формулювання щодо підстави звільнення, дати звільнення та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська суду від 18 жовтня 2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі, визначено проводити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (викликом) сторін.

Позивачеві надіслано ухвалу про відкриття провадження по справі, іншим учасникам справи надіслано копії позовної заяви та додані до неї документи.

Відповідачу визначено строк на подання відзиву на позов у порядку, передбаченому ст. 178 ЦПК України, - 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Позивачеві роз`яснено право подати до суду відповідь на відзив у порядку, передбаченому ст. 179 ЦПК України, протягом 15 днів з дня отримання відзиву відповідача на позов.

09 листопада 2023 року представник відповідача Приватне акціонерне товариство «Нікопольський ремонтний завод» Скороход Валерій Олександрович надав до суду відзив на позовну заяву у якій просив в задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Зазначив, що позивач ОСОБА_1 перебував з відповідачем у трудових відносинах в період з 28.07.2023 року по 29.08.2023 року, за цей період позивач 4 (чотири) дні перебував у відпустці без збереження заробітної плати (з 11.08.2023 по 14.08.2023) та 8 (вісім) днів був відсутній на роботі без поважних причин (прогули з 18.08.2023 по 29.08.2023), тобто позивач ОСОБА_1 за час трудових відносин відпрацював 13 (тринадцять) робочих днів.

16.08.2023 року позивач подав заяву про звільнення з 17.08.2023 року на підставі ст. 38 КЗпП України у зв`язку із невиконанням власником законодавства про працю. Проте, відповідачем не взято до уваги зазначену заяву, у зв`язку із відсутністю підтвердження відповідних обставин. Даний лист про відмову у задоволенні зазначеної заяви позивачем отримано особисто, про що здійснено відповідну відмітку.

За період трудових відносин позивач не звертався ні з письмовими ні з усними заявами чи скаргами до відповідача щодо порушень у відношенні нього вимог законодавства про працю, умов колективного чи трудового договору.

18.08.2023 року керівником позивача начальником дільниці з ремонту обладнання Овчарик О.В. було повідомлено ОСОБА_1 про необхідність вийти на роботу. Позивачем дане повідомлення проігнороване, на робочому місці він так і не з`явився, що підтверджується змістом доповідних записок від 18.08.2023, 28.08.2023 року та відповідними актами від 18.08.2023, 21.08.2023, 22.08.2023, 23.08.2023, 24.08.2023, 25.08.2023, 28.08.2023 р.

28.08.2023 року позивач був у відділі кадрів Приватного акціонерного товариства «Нікопольський ремонтний завод» де йому було запропоновано надати письмові пояснення з причини відсутності на робочому місці з 18 по 22 вересня 2023 року, на що ОСОБА_1 відмовився, що підтверджується відповідним актом від 22.08.2023 року.

Враховуючи вищезазначені обставини, наказом № 157 - к від 29.08.2023 року позивача ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади з 29.08.2023 року згідно з п. 4 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку зі скоєнням прогулів в період з 18.08.2023 року по 29.08.2023 рік.

У зв`язку із відсутністю позивача ОСОБА_1 на робочому місці в день звільнення, відповідач надіслав супровідний лист вих. № 12/59 від 29.08.2023 року та копію наказу № 157 - к від 29.08.2023 року про звільнення на поштову адресу позивача (трекінг 0505101934602), на що останній відмовився від його отримання. 05.09.2023 року позивач особисто був ознайомлений з наказом про звільнення № 157 - к від 29.08.2023 року.

З метою виконання вимог ст. ст. 47, 116 КЗпП України відповідачем 29.08.2023 року здійснено виплату всіх належних позивачеві ОСОБА_1 виплат у зв`язку зі звільненням, що підтверджується відповідним розрахунком.

16 листопада 2023 року позивачем надіслано клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська суду від 20 листопада 2023 року у задоволенні вищезазначеного клопотання було відмовлено.

27 листопада 2023 року позивач ОСОБА_1 на адресу суду надіслав відповідь на відзив, в якому зазначив: що дійсно відпрацював 13 (тринадцять) робочих днів, бо відповідач не створив безпечних умов для праці; перебував у відпустці без збереження заробітної плати в період з 11.08.2023 по 14.08.2023 за згодою керівника ділянки ОСОБА_2 , з метою приведення останнім журналів з охорони праці у відповідності до законодавства; просив суд не брати до уваги лист вих. № 12/55 від 16.08.2023 року, оскільки відповідачем не доведено повноваження підписанта; відповідач не ознайомив позивача ні з посадовою інструкцією, ні з інструкціями з охорони праці, ні з журналами інструктажів.

Запереченням на відповідь на відзив від 14 грудня 2023 року відповідач зазначає, що позиція позивача будується на припущеннях, вимоги є безпідставними та необгрутованими. А посилання позивача у заяві про звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України без конкретизації фактів порушення роботодавцем законодавства про працю не може свідчити про наявність безумовного обов`язку відповідача звільнити працівника відповідно до приписів даної норми трудового законодавства. Крім того, копія обхідного листа не може бути належним доказом, оскільки не має посилань ким та кому саме він виданий, не має підписів уповноважених осіб відповідача. Факт наявності візи начальника дільниці з ремонту обладнання ОСОБА_2 на заяві позивача від 16.08.2023 року не свідчить про погодження роботодавцем відповідної заяви, оскільки ОСОБА_2 не має повноважень щодо розгляду та прийняття рішень по заявам про звільнення підлеглих.

Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, особи які беруть участь у справі, не викликались.

За таких обставин, суд вважає можливим розглянути справу на підставі наявних в матеріалах справи доказів.

Суд, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, дійшов таких висновків.

Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має права на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з вимогами п.п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Частиною 1 статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Судом встановлено, що 27.07.2023 року позивач ОСОБА_1 був прийнятий на роботу до Приватного акціонерного товариства «Нікопольський ремонтний завод» на посаду електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування, п`ятий розряд, зі строком випробування три місяці, відповідно до наказу № 141-к.

16.08.2023 року позивач подав відповідачеві заяву про звільнення з 17.08.2023 року за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, у зв`язку із невиконанням власником законодавства про працю.

Проте, відповідачем Приватним акціонерним товариством «Нікопольський ремонтний завод» не взято до уваги вищезазначену заяву, у зв`язку із відсутністю підтвердження відповідних обставин, лист вих. № 12/55 від 16.08.2023 року. Даний лист про відмову у задоволенні зазначеної заяви позивачем отримано особисто 17.08.2023 року о 10 год. 44 хв., про що здійснено власноручно відмітку.

Так, 18.08.2023 року керівником позивача начальником дільниці з ремонту обладнання Овчарик О.В. було повідомлено ОСОБА_1 про необхідність вийти на робоче місце та приступити до виконання своїх посадових обов`язків, що підтверджується роздруківкою від 18.08.2023 року.

Однак, позивачем дане повідомлення не взято до уваги, відтак до виконання робочих обов`язків ОСОБА_1 не приступив, що підтверджується змістом доповідних записок від 18.08.2023, 28.08.2023 року та відповідних актів від 18.08.2023, 21.08.2023, 22.08.2023, 23.08.2023, 24.08.2023, 25.08.2023, 28.08.2023 складних у складі трьох осіб: начальника дільниці Овчарик О.В., інженера ОСОБА_3 , бригадира ОСОБА_4 .

З копій зазначених актів вбачається, що позивач був відсутній на роботі без поважних причин та належного повідомлення про це керівництва.

Крім того, факт відсутності позивача на роботі засвідчують копій табелю обліку робочого часу за серпень 2023 року, який є в матеріалах справи.

Також, зі змісту доповідної записки складеної провідним фахівцем з кадрового адміністрування від 25.08.2023 адресованої голові правління Скороходу Валерію вбачається, що позивач ОСОБА_1 написав 16.08.2023 року заяву про звільнення його з 17.08.2023 року за власним бажанням у зв`язку з невиконанням власником законодавства про працю. У зв`язку із ненаданням обґрунтування стосовно причини звільнення, позивачеві було відмовлено у прийнятті такої заяви, про що позивач був обізнаний 17.08.2023 року. 18.08.2023 року ОСОБА_1 прийшов до відділу кадрів з метою отримання обхідний лист, на що йому було усно роз`яснено, що позивача ніхто не звільнив тому він зобов`язаний приступити до виконання своїх посадових обов`язків. 22.08.2023 року ОСОБА_1 знову прийшов до відділу кадрів з питанням чи не звільнили його з підприємства через його відсутність на роботі. Також, ОСОБА_1 було запропоновано надати письмові пояснення з причини відсутності на робочому місці з 18 по 22 вересня 2023 року, на що останній відмовився, що підтверджується відповідним актом складеним у складі: провідного фахівця з кадрового адміністрування ОСОБА_5 , начальника дільниці з ремонту обладнання ОСОБА_2 , інженера дільниця з ремонту обладнання ОСОБА_3 , від 22.08.2023 року.

Так, наказом № 157 - к від 29.08.2023 року позивача ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади з 29.08.2023 року згідно з п. 4 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку зі скоєнням прогулів в період з 18.08.2023 року по 29.08.2023 рік.

У зв`язку із відсутністю позивача ОСОБА_1 на робочому місці в день звільнення, відповідач надіслав супровідний лист вих. № 12/59 від 29.08.2023 року та копію наказу № 157 - к від 29.08.2023 року про звільнення на поштову адресу позивача (трекінг 0505101934602), на що останній відмовився від його отримання.

Лише, 05.09.2023 року позивач особисто був ознайомлений з наказом про звільнення № 157 - к від 29.08.2023 року.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений змістом КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно ст. 139 КЗпП України працівники зобов`язані працювати чесно і сумлінно, своєчасно і точно виконувати розпорядження власника або уповноваженого ним органу, додержувати трудової і технологічної дисципліни, вимог нормативних актів про охорону праці, дбайливо ставитися до майна власника, з яким укладено трудовий договір.

Трудова дисципліна на підприємствах, в установах, організаціях забезпечується створенням необхідних організаційних та економічних умов для нормальної високопродуктивної роботи, свідомим ставленням до праці, методами переконання, виховання, а також заохоченням за сумлінну працю.

У трудових колективах створюється обстановка нетерпимості до порушень трудової дисципліни, суворої товариської вимогливості до працівників, які несумлінно виконують трудові обов`язки. Щодо окремих несумлінних працівників застосовуються в необхідних випадках заходи дисциплінарного і громадського впливу (ст. 140 КЗпП України).

Ознакою порушення трудової дисципліни є наявність проступку в діях або бездіяльності працівника.

Згідно зі ст. 147 КЗпП України за порушення трудової дисципліни до працівника може бути застосовано тільки один з таких заходів стягнення: догана, звільнення. Законодавством, статутами і положеннями про дисципліну можуть бути передбачені для окремих категорій працівників й інші дисциплінарні стягнення.

Як передбачено у ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення.

В матеріалах справи маються докази виконання відповідачем вимог ч. 1 ст. 149 КЗпП України щодо повідомлення позивача про необхідність надати пояснення з приводу його відсутності на роботі в період з 18.08.2023 року по 22.08.2023 року, що підтверджується відповідним актом складеним у складі: провідного фахівця з кадрового адміністрування ОСОБА_5 , начальника дільниці з ремонту обладнання ОСОБА_2 , інженера дільниця з ремонту обладнання ОСОБА_3 , від 22.08.2023 року.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадках прогулу (у тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Прогул, під яким розуміється відсутність на робочому місці без поважних причин більше трьох годин протягом робочого дня, за своєю правовою природою є порушенням трудової дисципліни (дисциплінарним проступком), під яким варто розуміти невиконання чи неналежне виконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Таким чином, визначальними факторами для вирішення питання про законність звільнення з роботи за прогул є не тільки встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, а й встановлення поважності причин відсутності.

Законодавством не визначено перелік обставин, за наявності яких прогул вважається вчиненим з поважних причин, тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності працівника на роботі, звільненого за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України, суд повинен виходити з конкретних обставин і враховувати будь-які докази з числа передбачених ЦПК України.

Основним критерієм віднесення причин відсутності працівника на роботі до поважних є наявність об`єктивних, незалежних від волі самого працівника обставин, які повністю виключають вину працівника.

Судом встановлено, що наявні у справі докази свідчать про те, що позивач із 18.08.2023 року по 29.08.20223 року був відсутній на роботі без попередження керівництва про таку відсутність та без надання доказів на підтвердження поважності неприбуття на роботу.

Частина шоста статті 43 Конституції України гарантує громадянам захист від незаконного звільнення.

Згідно ст. 5-1 КЗпП України, Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. (ч.3, 4 ст.12 ЦПК України)

Згідно частин 1, 5, 6, 7 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Як роз`яснено в п.27 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року за №2 "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції", виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, необхідно в судовому засіданні дослідити кожний доказ, наданий сторонами на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів.

Вирішальним фактором принципу змагальності сторін є обов`язок сторін у доказуванні, які користуються рівними правами щодо надання доказів, їх дослідження та доведення перед судом переконливості цих доказів.

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, суд робить висновок про її недоведеність.

Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Щодо інших доводів сторін, викладених у заявах по суті справи, суд зазначає, що у п. 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року (заява №63566/00) «Пронін проти України» (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року) зазначено, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Зважаючи на викладене, суд вважає доведеним факт наявності прогулу позивача, тобто, факт його відсутності на робочому місці без поважних причин, а тому відповідач, в силу норм п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України мав повноваження на розірвання укладеного із позивачем трудового договору.

Крім того, слід зазначити, що звільнення позивача із займаної посади на підставі п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку з прогулом, проведено відповідачем із дотриманням вимог трудового законодавства, правомірно, та позовні вимоги про внесення змін щодо підстави звільнення та дати звільнення є безпідставними, а відтак задоволенню не підлягають.

Суд відмічає, що не знайшли свого підтвердження доводи позивача щодо недотримання відповідачем законодавства у сфері праці, оскільки відповідачем долучено до справи копію акту компетентного органу від 15.11.2023 року складеного Південно-східним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці за результатами проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання вимог законодавства у сфері праці (перевірка наявності порушень з боку Приватного акціонерного товариства «Нікопольський ремонтний завод» при розірванні трудового договору з позивачем), яка проводилась у відповідача у період з 06.11.2023 року по 15.11.2023 рік.

Враховуючи те, що в ході розгляду справи неправомірність звільнення позивача не знайшла свого об`єктивного підтвердження, не встановлено доказів затримки виплати розрахунку при звільненні позивача, суд вважає, що вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є також безпідставними та не підлягають задоволенню.

Судові витрати, в порядку ст. 141 ЦПК України, слід залишити за позивачем по фактично понесеним.

Керуючись ст.ст. 12, 13, 76-82, 141, 259, 263- 268, 354 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Нікопольський ремонтний завод» про внесення змін щодо підстави звільнення, дати звільнення та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, - відмовити в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.О. Богун

29.12.2023

Дата ухвалення рішення29.12.2023
Оприлюднено12.01.2024
Номер документу116223338
СудочинствоЦивільне
Сутьвнесення змін щодо підстави звільнення, дати звільнення та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу

Судовий реєстр по справі —199/8030/23

Постанова від 26.03.2024

Цивільне

Дніпровський апеляційний суд

Гапонов А. В.

Постанова від 26.03.2024

Цивільне

Дніпровський апеляційний суд

Гапонов А. В.

Ухвала від 18.03.2024

Цивільне

Дніпровський апеляційний суд

Гапонов А. В.

Ухвала від 05.03.2024

Цивільне

Дніпровський апеляційний суд

Гапонов А. В.

Ухвала від 05.03.2024

Цивільне

Дніпровський апеляційний суд

Гапонов А. В.

Ухвала від 19.02.2024

Цивільне

Дніпровський апеляційний суд

Гапонов А. В.

Рішення від 29.12.2023

Цивільне

Амур-Нижньодніпровський районний суд м.Дніпропетровська

БОГУН О. О.

Рішення від 29.12.2023

Цивільне

Амур-Нижньодніпровський районний суд м.Дніпропетровська

БОГУН О. О.

Ухвала від 20.11.2023

Цивільне

Амур-Нижньодніпровський районний суд м.Дніпропетровська

БОГУН О. О.

Ухвала від 18.10.2023

Цивільне

Амур-Нижньодніпровський районний суд м.Дніпропетровська

БОГУН О. О.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні