Постанова

від 26.03.2024 по справі 199/8030/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/3777/24 Справа № 199/8030/23 Суддя у 1-й інстанції - Богун О.О. Суддя у 2-й інстанції - Гапонов А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2024 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

Головуючого судді-доповідача Гапонова А.В.

суддів Новікової Г.В., Никифоряка Л.П.

за участю секретаря Кошара О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Нікопольський ремонтний завод» про внесення змін щодо підстави звільнення та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

-за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ,

на рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 грудня 2023 року, -

В С Т А Н О В И В:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

18.02.2022 року до Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська надійшов позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Нікопольський ремонтний завод» про внесення змін щодо підстави звільнення та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в якому позивач просив зобов`язати відповідача змінити підстави звільнення з ч.4 ст.40 на ч.3 ст.38 КЗпП України. Змінити дату звільнення та стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 18.08.2023 року по день фактичного звільнення.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ СУДОВОГО РІШЕННЯ

Рішенням Амур-Нижньодніпровськогорайонного судум.Дніпропетровська від29грудня 2023року узадоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Нікопольський ремонтний завод» про внесення змін щодо підстави звільнення, дати звільнення та виплати середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.

КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

16.02.2024рокувід ОСОБА_1 надійшла апеляційна скарга в якій ставиться вимога про скасування рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 грудня 2023 року, у якій ставиться вимога про скасування судового рішення та ухвалення нового про задоволення позовних вимог.

В обґрунтуванні доводів апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції у рішення безпідставно послався на Акт компетентного органу від 15.11.2023 року, оскільки відповідач не надав копію зазначеного Акту позивачу.

Відповідач не надав позивачу обґрунтованої письмової відмови у звільненні з 17.08.2023 року.

АРГУМЕНТИ ІНШИХ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Від Приватного акціонерного товариства «Нікопольський ремонтний завод» надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено про безпідставність вимог апеляційної скарги позивача.

В АПЕЛЯЦІЙНОМУ СУДІ

ОСОБА_1 у судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримав.

Представник Приватного акціонерного товариства «Нікопольський ремонтний завод» адвокат Колесова О.Е., яка прийняла участь у розгляді справи в режимі відеоконференції, проти задоволення апеляційної скарги заперечувала.

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Відповідно до ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги в межах апеляційного оскарження, апеляційний суд вважає, що апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи:

27.07.2023 року позивач ОСОБА_1 був прийнятий на роботу до Приватного акціонерного товариства «Нікопольський ремонтний завод» на посаду електромонтера з ремонту та обслуговування електроустаткування, п`ятий розряд, зі строком випробування три місяці, відповідно до наказу № 141-к.

16.08.2023 року позивач подав відповідачеві заяву про звільнення з 17.08.2023 року за власним бажанням на підставі ст. 38 КЗпП України, у зв`язку із невиконанням власником законодавства про працю.

Проте, відповідачем Приватним акціонерним товариством «Нікопольський ремонтний завод» не взято до уваги вищезазначену заяву, у зв`язку із відсутністю підтвердження відповідних обставин, лист вих. № 12/55 від 16.08.2023 року. Даний лист про відмову у задоволенні зазначеної заяви позивачем отримано особисто 17.08.2023 року о 10 год. 44 хв., про що здійснено власноручно відмітку.

Так, 18.08.2023 року керівником позивача начальником дільниці з ремонту обладнання ОСОБА_2 було повідомлено ОСОБА_1 про необхідність вийти на робоче місце та приступити до виконання своїх посадових обов`язків, що підтверджується роздруківкою від 18.08.2023 року.

Однак, позивачем дане повідомлення не взято до уваги, відтак до виконання робочих обов`язків ОСОБА_1 не приступив, що підтверджується змістом доповідних записок від 18.08.2023, 28.08.2023 року та відповідних актів від 18.08.2023, 21.08.2023, 22.08.2023, 23.08.2023, 24.08.2023, 25.08.2023, 28.08.2023 складних у складі трьох осіб: начальника дільниці ОСОБА_2 , інженера ОСОБА_3 , бригадира ОСОБА_4 .

З копій зазначених актів вбачається, що позивач був відсутній на роботі без поважних причин та належного повідомлення про це керівництва.

Крім того, факт відсутності позивача на роботі засвідчують копій табелю обліку робочого часу за серпень 2023 року, який є в матеріалах справи.

Також, зі змісту доповідної записки складеної провідним фахівцем з кадрового адміністрування від 25.08.2023 адресованої голові правління ОСОБА_5 вбачається, що позивач ОСОБА_1 написав 16.08.2023 року заяву про звільнення його з 17.08.2023 року за власним бажанням у зв`язку з невиконанням власником законодавства про працю. У зв`язку із ненаданням обґрунтування стосовно причини звільнення, позивачеві було відмовлено у прийнятті такої заяви, про що позивач був обізнаний 17.08.2023 року. 18.08.2023 року ОСОБА_1 прийшов до відділу кадрів з метою отримання обхідний лист, на що йому було усно роз`яснено, що позивача ніхто не звільнив тому він зобов`язаний приступити до виконання своїх посадових обов`язків. 22.08.2023 року ОСОБА_1 знову прийшов до відділу кадрів з питанням чи не звільнили його з підприємства через його відсутність на роботі. Також, ОСОБА_1 було запропоновано надати письмові пояснення з причини відсутності на робочому місці з 18 по 22 вересня 2023 року, на що останній відмовився, що підтверджується відповідним актом складеним у складі: провідного фахівця з кадрового адміністрування ОСОБА_6 , начальника дільниці з ремонту обладнання ОСОБА_2 , інженера дільниця з ремонту обладнання ОСОБА_3 , від 22.08.2023 року.

Так, наказом № 157 - к від 29.08.2023 року позивача ОСОБА_1 було звільнено із займаної посади з 29.08.2023 року згідно з п. 4 ст. 40 КЗпП України, у зв`язку зі скоєнням прогулів в період з 18.08.2023 року по 29.08.2023 рік.

У зв`язку із відсутністю позивача ОСОБА_1 на робочому місці в день звільнення, відповідач надіслав супровідний лист вих. № 12/59 від 29.08.2023 року та копію наказу № 157 - к від 29.08.2023 року про звільнення на поштову адресу позивача (трекінг 0505101934602), на що останній відмовився від його отримання.

Лише, 05.09.2023 року позивач особисто був ознайомлений з наказом про звільнення № 157 к від 29.08.2023 року.

Не знайшли свого підтвердження доводи позивача щодо недотримання відповідачем законодавства у сфері праці, оскільки відповідачем долучено до справи копію акту компетентного органу від 15.11.2023 року складеного Південно-східним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці за результатами проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання вимог законодавства у сфері праці (перевірка наявності порушень з боку Приватного акціонерного товариства «Нікопольський ремонтний завод» при розірванні трудового договору з позивачем), яка проводилась у відповідача у період з 06.11.2023 року по 15.11.2023 рік.

Встановивши зазначені обставини суд першої інстанції прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.

З такими висновками погоджується й колегія суддів апеляційного суду з огляду на таке.

Тлумачення змісту статті 38 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) свідчить, що розірвання трудовогодоговору зініціативи працівника і його правові підстави залежать від причин:

які спонукають працівника розірвати цей договір,

які працівник визначає самостійно.

Якщо зазначеніпрацівником причинизвільнення - порушення роботодавцемтрудового законодавства за частиною третьої статті 38 КЗпП України - не підтверджуються або роботодавець не визнає, останній не має права самостійно змінювати правову підставу розірвання трудового договору.

У разі незгоди роботодавця звільнити працівника за частиною третьої статті 38 КЗпП України, він може відмовити у розірванні трудового договору. Але не має права розірвати його з інших підстав, що їх працівник не зазначив.

Відмова роботодавця у звільненні працівника за частиною третьою статті 38 КЗпП України свідчить:

про відсутність припинення трудових відносин працівника з підприємством,

необхідність працівнику надалі виконувати покладені на нього трудові обов`язки, в тому числі дотримуватися трудової та технологічної дисципліни.

Визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення позивача з роботи за пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України є з`ясування поважності причин його відсутності на роботі. Поважними є такі причини, що виключають вину працівника.

По справі встановлено, що позивачу було відмовлено у звільненні по ч.3 ст.38 КЗпП України.

Тобто він самовільно перестав виходити на роботу.

Ні в позовній заяві ні в апеляційній скарзі позивач не навів жодної поважної причини, які б змусили його не виходити на роботу із 18.08.2023 року по 29.08.20223 року.

Щодо доводу апеляційної скарги, що відповідачем не була надана позивачу копія Акту перевірки компетентного органу, цей довід не спростовує висновку суду першої інстанції щодо відмови у задоволення позовних вимог.

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, а зводяться до переоцінки доказів та незгоди із рішенням суду.

При таких обставинах апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

Судом першої інстанції на основі об`єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права.

Недоліків, які призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та впливають на суть ухваленого рішення під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції не встановлено.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ухвалене судом рішення відповідає вимогам ст. 263 ЦПК України, підстав для його скасування за доводами апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 29 грудня 2023 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення виготовлено 27.03.2024 року.

Судді: