Постанова

від 21.12.2023 по справі 910/14039/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" грудня 2023 р. Справа№ 910/14039/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Кравчука Г.А.

суддів: Тищенко О.В.

Козир Т.П.

при секретарі судового засідання: Нагулко А.Л.

за участю представників сторін:

від позивача: не з`явився

від відповідача: Штепа Р.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний центр фінансово-економічного розвитку-Україна", м. Київ

на рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2023 (повний текст складено 21.07.2023)

у справі № 910/14039/22 (суддя Турчин С.О.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний центр фінансово-економічного розвитку-Україна", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Експертус Тек", м. Київ

про визнання недійсним договору,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог.

У грудні 2022 року до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний центр фінансово-економічного розвитку-Україна" (далі - ТОВ "МЦФЕР-Україна", позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Експертус Тек" (далі - ТОВ "Експертус Тек", відповідач) про визнання недійсним договору №ПП/2707 від 27.07.2022 "Про передачу прав на видання, випуск і розповсюдження видань".

Позивач, посилаючись на ч.1 ст.232 ЦК України, а також 92 ЦК України, ст. 89 ГК України, просить визнати недійсним договір №ПП/2707 від 27.07.2022 "Про передачу прав на видання, випуск і розповсюдження видань", як такий, що вчинений внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою стороною.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 13.07.2023 у справі №910/14039/22 у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд виходив з того, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено:

- обставин наявності умислу представника ТОВ "МЦФЕР-Україна", який б усвідомлював факт вчинення правочину всупереч інтересам довірителя, передбачав настання невигідних для останнього наслідків та бажав чи свідомо допускав їх настання, як і не підтверджено наявності самої домовленості з представником відповідача;

- обставини того, що генеральний директор ТОВ "МЦФЕР-Україна" Тепляков А.В. діяв не в інтересах позивача, недобросовісно і нерозумно та з перевищенням своїх повноважень доказово не підтверджені;

- які саме несприятливі наслідки настали для ТОВ "МЦФЕР-Україна" внаслідок укладення спірного правочину, з урахуванням того, що внаслідок укладення оспорюваного правочину відповідач взяв на себе зобов`язання по спірному договору перед третіми особами з випуску та постачання періодичних видань у розмірі 10 889 901,34 грн, які були оплаченими такими третіми особами на користь ТОВ "МЦФЕР-Україна" до моменту укладення спірного договору;

- заподіяння позивачу збитків та неотримання доходу, внаслідок укладення договору;

- наявності несприятливих наслідків для позивача у зв`язку із укладенням оспорюваного договору у взаємозв`язку із тим, що відповідач взяв на себе зобов`язання по договору перед третіми особами з випуску та постачання періодичних видань у розмірі 10 889 901,34 грн.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

08.08.2023 ТОВ "МЦФЕР-Україна" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2023 у справі №910/14039/22 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційна скарга позивача обґрунтована тим, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду у даній справі прийнято з порушенням норм матеріального права.

Так апелянт зазначив, що судом першої інстанції не враховано, що Договір №ПП/2707 від 27.07.2022 від імені ТОВ "МЦФЕР-Україна" підписаний генеральним директором товариства ОСОБА_3, від імені ТОВ "Експертус Тек" договір підписано керівником відділу логістики "Експертус Тек" - Турченко Н.В., що діяла на підставі довіреності. Також ОСОБА_1 в день укладання оскаржуваного правочину обіймала посаду керівника відділу логістики ТОВ "МЦФЕР-Україна" та звільнена за власним бажанням з посади керівника відділу логістики ТОВ "МЦФЕР-Україна" 10.08.2022, що підтверджується додатком №5 до Податкового розрахунку сум доходу, нарахованих на користь платників податків - фізичних осіб.

Вищезазначені особи діяли в супереч інтересам ТОВ "МЦФЕР-Україна", оскільки зміст оскаржуваного правочину не відповідав справжньому волевиявленню ТОВ "МЦФЕР-Україна" як суб`єкта господарювання, а спрямований на задоволення особистих інтересів вказаних представників, які фактично діяли в інтересах ТОВ "Експертус Тек".

Також, за твердженням апелянта, місцевим господарським судом не надано належної правової оцінки твердженням позивача, що спірний договір укладений між сторонами даного спору фактично є договором про заміну боржника у зобов`язанні та відсутність згоди кредитора на переведення боргу свідчить, що договорів про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.08.2023 матеріали апеляційної скарги Товариства ТОВ "МЦФЕР-Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2023 у справі № 910/14039/22 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Кравчук Г.А., судді - Тищенко О.В., Станік С.Р.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.09.2023 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/14039/22.

Відкладено вирішення питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "МЦФЕР-Україна"на рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2023 у справі № 910/14039/22 до надходження до суду матеріалів справи.

21.09.2023 матеріали справи № 910/14039/22 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.

Розпорядженням Керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2023 призначено проведення повторного автоматизованого розподілу судової справи у зв`язку з перебуванням судді Станіка С.Р. у відрядженні.

Згідно Витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.09.2023 матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний центр фінансово-економічного розвитку-Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2023 у справі № 910/14039/22 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Кравчук Г.А., судді - Тищенко О.В., Козир Т.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.10.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "МЦФЕР-Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2023 у справі № 910/14039/22, справу №910/14039/22 призначити до розгляду на 07.11.2023 о 10 год. 30 хв.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.11.2023 розгляд апеляційної скарги ТОВ "МЦФЕР-Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2023 у справі № 910/14039/22 відкладено на 12.12.2023 о 13 год. 00 хв.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 12.12.2023 оголошено перерву у справі № 910/14039/22 до 14 год. 50 хв. 21.12.2023.

Позиція інших учасників справи.

09.10.2023 через відділ документального забезпечення діяльності Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу відповідно до якого останній просив апеляційний господарський суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2023 у справі №910/14039/22 без змін.

Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги відповідач зазначає, що в діях ОСОБА_2 , як генерального директора позивача, відсутнє порушення умов пункту 12.12. Статуту ТОВ "МЦФЕР-Україна", оскільки рішенням учасника ТОВ "МЦФЕР-Україна" надано згоду ОСОБА_2 . Генеральному директору відповідача бути членом виконавчого органу або наглядової ради іншого суб`єкта господарювання, що здійснює діяльність у сфері діяльності товариства.

Позивач не навів обґрунтованих доводів та не підтвердив належними доказами факт отримання вигоди представником відповідача від кладення оскаржуваного договору.

Також відповідач заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги зазначає, що матеріали справи не містять доказів наявності заперечень передплатників періодичних видань щодо укладення спірного договору №ПП/2707 від 27.07.2022 та передачі відповідачу зобов`язань з випуску та постачання періодичних видань.

Разом з цим, зобов`язання по спірному договору перед третіми особами з випуску та постачання періодичних видань у розмірі 10889901,34 грн, які були оплаченими такими третіми особами на користь позивача до моменту укладення спірного договору, відповідач виконав в повному обсязі.

Явка представників сторін.

У судове засідання 21.12.2023 з`явився представники відповідача.

Представник відповідача у судове засідання 21.12.2023 не з`явився, про поважність причин нез`явлення свого повноважного представника суд не повідомив, будь-яких заяв або клопотань з цього приводу до суду апеляційної інстанції не надходило.

Колегія суддів звертає увагу на те, що учасники у справі належним чином повідомлені про місце, дату і час судового розгляду.

За приписами частини першої статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Передбачене частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S. A. v. Spain") від 07.07.1989).

Оскільки явка представника відповідача в судове засідання не була визнана обов`язковою, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, серед іншого, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими ним процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про можливість здійснення розгляду апеляційної скарги у даній справі за відсутності представника відповідача.

Представник позивача у судовому засіданні 21.12.2023 проти вимог апеляційної скарги заперечував, просив суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні апеляційної скарги відповідача, оскаржуване рішення місцевого господарського суду просив залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Як убачається з матеріалів справи, 27.07.2022 між ТОВ "МЦФЕР-Україна" (засновником) та ТОВ "Експертус Тек" (правонаступником) укладений договір №ПП/2707 від 27.07.2022 "Про передачу прав на видання, випуск і розповсюдження видань" (надалі - договір), відповідно до умов якого засновник передає за компенсацію правонаступнику належні йому права та обов`язки в повному обсязі на випуск періодичних видань, вказаних у додатку 1 до цього договору (надалі - видання). Право засновника на випуск кожного із зазначених видань підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію.

Додатком 1 до договору визначено перелік періодичних видань, а саме:

Медична сестра дошкільного закладу; серія свідоцтва КВ №17628-6478 Р від 29.03.2011року;

Довідник спеціаліста з охорони праці; серія свідоцтва КВ №14788-3759 Р від 17.06.2008року;

Кадровик 01; серія свідоцтва КВ№18746-7546ПР від 02.03.2012 року;

Практика управління закладом освіти; серія свідоцтва КВ №11147-27 Р від 10.04.2006року;

Довідник секретаря та офіс - менеджера; серія свідоцтва КВ №11404-277 Р від30.06.2006 року;

Управління закладом охорони здоров`я; серія свідоцтва КВ №11426-299 Р від 03.07.2006 року;

Вихователь-методист дошкільного закладу; серія свідоцтва КВ 14139-3110 Р від 21.05.2008 року;

Головбух: Праця та зарплата; серія свідоцтва КВ №18747-7547 ПР від 02.03.2012 року;

Головбух; серія свідоцтва КВ № 14962-3934ПР від 05.03.2009 року;

Музичний керівник; серія свідоцтва КВ №16752-5324 Р від 10.06.2010 року;

Практика управління дошкільним закладом; серія свідоцтва КВ № 16751-5323 Р від10.06.2010 року;

Головбух: Бюджет; серія свідоцтва КВ №14859-3830 Р від 29.01.2009 року;

Заступник директора школи; серія свідоцтва КВ 15224 -3796 Р від 12.06.2009 року;

Практичний психолог: Дитячий садок; серія свідоцтва КВ №18695-7495 Р від 31.01.2012;

Довідник Головної медичної сестри; серія свідоцтва КВ № 18737-7537 Р від 14.02.2012 року;

Методична скарбничка вихователя; серія свідоцтва КВ №19974-9774 Р від 13.06.2013 року;

Держзакупівлі; серія свідоцтва КВ №18739-7539 Р від 14.02.2012 року;

Експертус; серія свідоцтва КВ №21715-11615 Р від 24.11.2015 року;

Головбух: Медицина; серія свідоцтва КВ №23821-13661 Р від 01.03.2019 року;

Головбух Агро; серія свідоцтва КВ №24270-1411- Р від 27.12.2019 року.

У відповідності до п.2.1. договору засновник зобов`язується: повідомити розповсюджувачів періодичних видань за передплатою, права на випуск яких передаються за цим договором засновником, про зміну сторони, відповідальної за випуск та відвантаження розповсюджувачу тиражів видань; протягом 3-х робочих днів з моменту укладення цього договору засновник зобов`язаний передати правонаступнику всю необхідну інформацію (документи), пов`язану із виконанням зобов`язань щодо випуску та відвантаження видань, заявлені засновником як видання, що постачаються за передоплатою.

За змістом п.2.2. договору правонаступник зобов`язується: укласти з розповсюджувачами періодичних видань за передплатою, права на випуск яких передаються за цим договором засновником, угоду щодо взяття на себе зобов`язань із випуску та відвантаження видань, що були заявлені засновником як видання, що постачаються за передоплатою; здійснити перереєстрацію видань, права на випуск яких передаються за цим договору засновником, та надати розповсюджувачам відповідні копії Свідоцтв про реєстрацію після проведення процедури перереєстрації.

Згідно із п.3.1. договору сума компенсації, що належить засновнику за передані права та обов`язки на випуск періодичних видань за цим договором визначається у додатку 2 до цього договору.

На виконання п.3.1. договору у пункті 1.1. додатку №2 від 27.07.2022 договору №ПП/2707 від 27.07.2022 "Про передачу прав на видання, випуск і розповсюдження видань" сторони погодили, що компенсація (оплата) за передані права та обов`язки на випуск періодичних видань за договором, що належить засновнику становить 2000,00 грн.

Відповідно до п.1.2. додатку №2 договору засновник здійснює передачу правонаступнику власних зобов`язань перед третіми особами з випуску та постачання періодичних видань у розмірі 10889901,34 грн, які були оплачені такими третіми особами на користь засновника до моменту укладання договору та цього додатку.

Згідно із п.1.3 додатку №2 договору правонаступник зобов`язується перерахувати на поточний рахунок засновника компенсацію (оплату) за передані права та обов`язки на випуск періодичних видань за договором, що належить засновнику, після виконання правонаступником всіх взятих на себе зобов`язань за договором перед третіми особами, але не пізніше ніж до 31 липня 2023 року включно.

Згідно з п.1.4 додатку №2 договору правонаступник отримує права користування архівними матеріалами всіх періодичних видань, права та обов`язки за якими передаються засновником за договором.

Відповідно до бухгалтерської довідки ТОВ "Експертус Тек" від 07.02.2023 за даними бухгалтерського обліку обсяг виконання зобов`язань, отриманих ТОВ "Експертус Тек" за результатами укладання договору про передачу прав на видання, випуск та розповсюдження видань від 27 липня 2022 року №ПП/2707, за період з 27 липня 2022 року по 31 грудня 2022 року включно становить - 10 554 846,38 грн.

Станом на час укладення договору генеральним директором ТОВ "МЦФЕР-Україна" був ОСОБА_2 , який був звільнений з посади за власним бажання з 14.09.2022 (рішення учасника №1/2022 від 14.09.2022).

Згідно із відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських об`єднань, 10.06.2022 здійснено реєстрацію створення юридичної особи ТОВ "Експертус Тек", директором Товариства є ОСОБА_2 .

Договір №ПП/2707 від 27.07.2022 "Про передачу прав на видання, випуск і розповсюдження видань" вчинявся від імені ТОВ "МЦФЕР-Україна" генеральним директором Товариства Тепляковим А.В., який діяв на підставі Статуту; від імені ТОВ "Експертус Тек" - керівником відділу логістики Турченко Н.В. на підставі довіреності.

Спір у справі виник у зв`язку із наявністю, за доводами позивача, підстав визначених ст.232 Цивільного кодексу України для визнання недійсним договору №ПП/2707 від 27.07.2022 "Про передачу прав на видання, випуск і розповсюдження видань".

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Відповідно до ч.1 ст.5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України. Аналогічні положення містить ст.20 Господарського кодексу України.

Одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів, відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, є визнання правочину недійсним, а загальні вимоги щодо недійсності правочину визначено статтею 215 цього Кодексу.

Згідно частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 203 Цивільного кодексу України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

Частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Аналогічна позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 по справі №905/1227/17.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Законодавець встановлює, що наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення. Для такого визнання з огляду на приписи статті 5 ЦК України суд має застосувати акт цивільного законодавства, чинний на момент укладення договору (такі висновки сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 і від 13.07.2022 у справі № 363/1834/17).

Як зазначалося судом вище, підставою для визнання недійсним договору №ПП/2707 від 27.07.2022 "Про передачу прав на видання, випуск і розповсюдження видань" позивач визначає укладення оспорюваного правочину з внаслідок зловмисної домовленості представника позивача з іншою стороною.

Частина 3 статті 203 Цивільного кодексу України визначає загальні вимоги до волевиявлення учасника правочину, яке повинне відповідати внутрішній волі та бути вільним від факторів, що викривляють уявлення особи про зміст правочину при формуванні її волевиявлення чи створюють хибне бачення існування та змісту волевиявлення. Підстави недійсності правочинів, коли внутрішня воля особи не відповідає правовим наслідкам укладеного правочину, визначено у статтях 229 - 233 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст.232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв`язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними.

Для визнання правочину недійсним на підставі ст.232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявності домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.07.2018 у справі №357/6663/16-ц про визнання договору купівлі-продажу недійсним зазначено, що відповідно до ч.1 ст. 232 ЦК України правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

За змістом зазначеної норми закону необхідними ознаками правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою є:

1) наявність умисного зговору між представником потерпілої сторони правочину і другої сторони з метою отримання власної або обопільної вигоди;

2) виникнення негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими наслідками;

3) дії представника здійснюються в межах наданих йому повноважень.

У постанові від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17 Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в частині застосування ст.232 ЦК України зазначила, що зловмисна домовленість - це умисна змова представника однієї сторони правочину з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої вчинено правочин. У визнанні правочину недійсним з відповідної підстави доведенню підлягає не наявність волі довірителя на вчинення правочину, а існування умислу представника, який усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для останнього наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання.

Для визнання правочину недійсним на підставі ст. 232 ЦК України необхідним є встановлення умислу в діях представника: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявності домовленості представника однієї сторони з іншою стороною і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя. Подібні висновки викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 21.01.2020 у справі №910/14138/18.

У постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 29.08.2018 у справі №522/15095/15-ц про визнання правочину недійсним, зобов`язання вчинити певні дії та визнання права власності міститься висновок, що тлумачення статті 232 ЦК України свідчить, що під зловмисною домовленістю необхідно розуміти умисну змову однієї сторони із представником іншої, проти інтересів особи, яку представляють. Зловмисна домовленість представника з контрагентом особи, що представляють, створює правову ситуацію, коли дійсна воля довірителя, яку повинен втілювати представник, замінюється його власною волею, що суперечить волі довірителя. Саме підміна волі довірителя волею представника і слугує підставою для визнання такого правочину недійсним. Тобто в основу зловмисної домовленості покладено умисні дії представника, який усвідомлював, що вчиняє правочин усупереч інтересам довірителя та бажав (або свідомо допускав) їх настання.

Для кваліфікації правочину як вчиненого внаслідок зловмисної домовленості потрібно встановити, що: від імені однієї із сторін правочину виступав представник, хоча й не виключаються випадки, коли від імені обох сторін виступають представники; зловмисна домовленість і вчинення правочину з іншою стороною відбулася на підставі наявних повноважень представника; існував умисел в діях представника щодо зловмисної домовленості; настали несприятливі наслідки для особи, яку представляють; існує причинний зв`язок поміж зловмисною домовленістю і несприятливими наслідками для особи, яку представляють.

Також у постанові Верховного Суду від 05.07.2022 у справі № 911/3448/20, у якій міститься посилання на висновок Верховного Суд, наведений у постанові від 07.08.2019 у справі №753/7290/17 визначено, що за змістом ст. 232 ЦК України необхідними ознаками правочину, вчиненого у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою є: 1) наявність умисного зговору між представником потерпілої сторони правочину і другої сторони з метою отримання власної або обопільної вигоди; 2) виникнення негативних наслідків для довірителя та незгода його з такими наслідками; 3) дії представника здійснюються в межах наданих йому повноважень.

Отже, для визнання правочину недійсним на підставі статті 232 ЦК України необхідним є встановлення у діях представника наступного складу цивільного правопорушення: представник усвідомлює, що вчиняє правочин всупереч інтересам довірителя та бажає (або свідомо допускає) їх настання, а також наявність домовленості представника однієї сторони з іншою стороною, спрямованої на настання негативних наслідків і виникнення через це несприятливих наслідків для довірителя, така домовленість має бути зловмисною і спрямована проти інтересів довірителя. При цьому не має значення, чи одержав учасник такої домовленості яку-небудь вигоду від здійснення правочину, чи правочин був вчинений з метою завдання шкоди довірителю.

Для задоволення позовних вимог за статтею 232 ЦК України необхідно на підставі певних доказів встановити, що представник за правочином вступив у зловмисну домовленість із другою стороною і діє при цьому у власних інтересах або в інтересах інших осіб, а не в інтересах особи, яку представляє. Таким чином має бути доведена і домовленість з боку іншої сторони правочину.

Критерій "зловмисності" не залежить від того, чи був направлений умисел повіреного на власне збагачення чи заподіяння шкоди довірителю, важливим є фактор того, що умови договору, укладеного повіреним, суперечать волі довірителя взагалі, тобто підставою для визнання правочину недійсним є розходження волі довірителя та волевиявленням повіреного при укладенні договору, а наслідки, що настали, є такими, що є неприйнятними для довірителя.

Позивач зазначає, що оскаржуваний правочин укладений всупереч положенням п.12.12. Статуту ТОВ "МЦФЕР-Україна" та за наявності конфлікту інтересів.

Як встановлено колегією суддів апеляційного господарського суду, договір №ПП/2707 від 27.07.2022 "Про передачу прав на видання, випуск і розповсюдження видань" вчинявся від імені ТОВ "МЦФЕР-Україна" генеральним директором Товариства Тепляковим А.В., який діяв на підставі Статуту.

Частиною 1 статті 92 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону.

За приписами статті 97 Цивільного кодексу України управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п.10.2 Статуту ТОВ "МЦФЕР-Україна" виконавчим органом товариства є Генеральний директор.

Відповідно до п.12.12 Статуту ТОВ "МЦФЕР-Україна" визначено, що генеральний директор товариства не може без згоди загальних зборів учасників товариства бути членом виконавчого органу або наглядової ради іншого суб`єкта господарювання, що здійснює діяльність у сфері діяльності товариства.

У відповідності до п.12.4. Статуту ТОВ "МЦФЕР-Україна" Генеральний директор Товариства вирішує всі питання, що стосуються поточної діяльності Товариства, зокрема Генеральний директор без спеціальної довіреності виступає від імені Товариства, забезпечує виконання поточних і перспективних планів Товариства, укладає будь-які угоди, договору, контракти, здійснює інші правочини від імені Товариства.

Пунктом 12.16 Статуту ТОВ "МЦФЕР-Україна" передбачено, що конфліктом інтересів є конфлікт між обов`язком Генерального директора товариства діяти добросовісно і розумно в інтересах товариства в цілому та приватним інтересом Генерального директора товариства або його афілійованих осіб. Генеральний директор товариства зобов`язаний повідомити про виникнення конфлікту інтересів усіх учасників товариства протягом двох днів з дня отримання інформації про наявний конфлікт інтересів.

Згідно з п.12.18 Статуту ТОВ "МЦФЕР-Україна" отримання Генеральним директором товариства або його афілійованими особами від третіх осіб виплат, винагороди чи інших благ за дії (бездіяльність), пов`язаних з виконанням Генеральним директором товариства його повноважень, є конфліктом інтересів.

Відповідно до ч.3, 4, 9 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" конфліктом інтересів є конфлікт між обов`язком посадової особи діяти добросовісно і розумно в інтересах товариства в цілому та приватними інтересами посадової особи або її афілійованих осіб.

При обранні на посаду посадова особа товариства зобов`язана подати товариству перелік своїх афілійованих осіб. У разі зміни складу афілійованих осіб посадова особа у п`ятиденний строк з дня, коли їй стало відомо про таку зміну, зобов`язана повідомити про це товариство.

Афілійованими особами вважаються особи, які визнаються такими відповідно до Закону України "Про акціонерні товариства".

Згідно із ст.2 Закону України "Про акціонерні товариства" афілійовані одна щодо іншої особи: юридичні особи, за умови, що одна з них здійснює контроль над іншою чи обидві перебувають під контролем третьої особи; члени сім`ї фізичної особи - чоловік (дружина), а також батьки (усиновителі), опікуни (піклувальники), брати, сестри, діти та їхні чоловіки (дружини); фізична особа та члени її сім`ї і юридична особа, якщо ця фізична особа та/або члени її сім`ї здійснюють контроль над юридичною особою.

Виходячи з аналізу вказаних положень Закону та Статуту, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що під конфліктом інтересів законодавець розуміє обов`язок посадової особи діяти добросовісно та в інтересах товариства в цілому, а не на користь приватних інтересів посадової особи чи інших осіб.

Разом з цим матеріали справи не містять доказів наявності приватного інтересу генерального директора ТОВ "МЦФЕР-Україна" Теплякова А.В., зокрема, отримання Тепляковим А.В., як директором відповідача, прибутку чи винагород від укладення угод від імені ТОВ "Експертус Тек".

Згідно із відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських об`єднань, 10.06.2022 здійснено реєстрацію створення юридичної особи ТОВ "Експертус Тек", директором Товариства є Тепляков А.В.

Відповідно до наданої відповідачем у матеріали справи копії рішення №11/1 від 03.02.2022 Єдиного Учасника ТОВ "МЦФЕР-Україна", Компанією з обмеженою відповідальністю "ЕЙАРДЖЕЙ КОРПОРЕЙТ СЕРВІСЕС ЛІМІТЕД" (ARJ CORPORATE SERVICES LIMITED), в особі Теплякова А.В., який діє на підставі доручення від 23.09.2020, у відповідності до п.12.12. Статуту ТОВ "МЦФЕР-Україна", Єдиним Учасником позивача надано згоду Генеральному директору Товариства бути членам виконавчого органу або наглядової ради іншого суб`єкта господарювання, що здійснює діяльність у сфері діяльності Товариства.

Також відповідач надав у матеріали справи копію довіреності від 23.09.2020, виданої Компанією з обмеженою відповідальністю "ЕЙАРДЖЕЙ КОРПОРЕЙТ СЕРВІСЕС ЛІМІТЕД" (ARJ CORPORATE SERVICES LIMITED), згідно із якою Теплякова Артема Валентиновича уповноважено від імені довірителя, складати, заповнювати та підписувати рішення Єдиного Учасника Товариства. Зазначеною довіреністю підтверджуються повноваження Генерального директора позивача на підписання рішення №11/1 від 03.02.2022 Єдиного Учасника ТОВ "МЦФЕР-Україна".

Відповідач, в свою чергу, жодних заперечень щодо наданих відповідачем документів не надав.

Відтак, суд зазначає, що в діях ОСОБА_2 як генерального директора позивача, за наявності рішення №11/1 від 03.02.2022 Єдиного Учасника ТОВ "МЦФЕР-Україна", було відсутнє порушення директором позивача п.12.12. Статуту ТОВ "МЦФЕР-Україна".

Враховуючи встановлені вище обставини, враховуючи надані відповідачем рішення №11/1 від 03.02.2022 Єдиного Учасника ТОВ "МЦФЕР-Україна", довіреність від 23.09.2020 та з урахуванням ненадання позивачем належних доказів в підтвердження обставин порушення п.12.12. Статуту ТОВ "МЦФЕР-Україна" та наявності конфлікту інтересів, на які він посилається на обґрунтування заявлених вимог, суд дійшов висновку, що посилання позивача на те, що договір укладений всупереч положенням п.12.12. Статуту ТОВ "МЦФЕР-Україна" та за наявності конфлікту інтересів є необґрунтованими та доказово не підтверджені.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п.6 ч.1 ст. 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно з ч. 3 ст.13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово зазначав, що поведінка учасників правовідносин має відповідати іншим засадам цивільного законодавства таким, як справедливість, добросовісність, розумність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, від 29.09.2020 у справі №688/2908/16-ц ).

Згідно з ч.3 ст.92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Згідно із п.12.10 Статуту ТОВ "МЦФЕР-Україна" визначено, що генеральний директор товариства повинен діяти добросовісно і розумно в інтересах Товариства.

Верховний Суд у постанові від 04.12.2018 у справі №910/21493/17 зробив висновок, що згідно з вимогами статті 92 Цивільного кодексу України особи, які виступають від імені юридичної особи, зобов`язані діяти не лише в межах своїх повноважень, але й добросовісно і розумно. З огляду на положення наведеної правової норми та довірчий характер відносин між господарським товариством та його посадовою особою (зокрема, директором чи генеральним директором) протиправна поведінка посадової особи може виражатись не лише в невиконанні нею обов`язків, прямо встановлених установчими документами товариства, чи перевищенні повноважень при вчиненні певних дій від імені товариства, а й у неналежному та недобросовісному виконанні таких дій без дотримання меж нормального господарського ризику, з особистою заінтересованістю чи при зловживанні своїм розсудом, прийнятті очевидно необачних чи марнотратних рішень.

Аналогічні висновки зроблені і в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі №911/2129/17.

Наведене відповідає міжнародним Принципам корпоративного управління Організації економічного співробітництва та розвитку, які закріплюють такі основні фідуціарні обов`язки директорів підприємства, як обов`язок дбайливого ставлення (діяти добросовісно на користь розвитку підприємства, приділяючи достатньо часу, зусиль і професійних навичок управлінню ним) та обов`язок лояльності (уникати конфлікту інтересів і діяти під час ухвалення рішень щодо діяльності підприємства лише в інтересах останнього).

Головною метою фідуціарних обов`язків є необхідність забезпечення економічного розвитку підприємства, а відповідно недотримання таких базових обов`язків може призвести до завдання збитків підприємству і зобов`язання їх відшкодувати.

Таким чином, при застосуванні статті 92 Цивільного кодексу України потрібно оцінювати не лише формальну сторону питання - дотримання посадовою особою всіх положень законодавства, статуту, рішень загальних зборів учасників/акціонерів тощо. Адже навіть коли посадова особа формально виконала всі вимоги законодавства та установчих документів товариства, її дії (бездіяльність) можуть не бути добросовісними, розумними та вчиненими в інтересах товариства.

У відповідності до ч.3 ст. 13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Суд звертається до власної правової позиції, наведеної у постановах Верховного суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.

Умовами п.1.2. додатку №2 договору сторони погодили, що позивач здійснює передачу відповідачу власних зобов`язань перед третіми особами з випуску та постачання періодичних видань у розмірі 10889901,34 грн, які були оплачені такими третіми особами на користь засновника до моменту укладання договору та цього додатку. Тобто, фактично відповідачем взято замість позивача виконати перед третіми особами зобов`язання з випуску та постачання періодичних видань.

На підтвердження факту виконання зобов`язань перед третіми особами з випуску та постачання періодичних видань відповідач надав у матеріали справи: переліки виконаних зобов`язань у періоди: 27.07.2022 - 31.12.2022, 01.01.2023 - 31.01.2023, 01.02.2023 - 28.02.2023; накладні з передачі періодичних видань, складені з двома агентствами ДП "ПРЕСА", ТОВ "Меркурій-Експрес"; акти надання послуг з кур`єрської доставки видань; акт звірки щодо підтвердження виконання зобов`язань відповідно до умов додаткової угоди №3 від 01.08.2022 до договору №1881 від 10.10.2019 та договору №881 від 01.08.2022 із додатком №1 "Перелік отримувачів (передплатників) видань"; акт звірки щодо підтвердження виконання зобов`язання відповідно до умов договору №1 від 01.08.2022 та додаток №1 "Перелік отримувачів"; видаткові накладні, складені з контрагентами на підтвердження друку періодичних видань; списки згрупованих поштових відправлень (рекомендованих листів) АТ "УКРПОШТА" щодо надсилання періодичних друкованих видань на адреси передплатників.

Відповідачем також надано Звіт про виконання зобов`язань згідно договору №ПП/2707 від 27.07.2022 станом на 19.06.2023, згідно із яким ТОВ "Експертус Тек" виконано зобов`язання перед третіми особами з випуску та постачання періодичних видань на суму 10889901,34 грн, а саме: Газета "Головбух: Бюджет"; Газета "Головбух: Праця та зарплата"; Газета "Головбух"; Журнали: "Головбух: Медицина"; "Вихователь-методист дошкільного закладу"; "Держзакупівлі"; "Довідник Головної медичної сестри"; "Довідник спеціаліста з охорони праці"; "Експертус"; "Заступник директора школи"; "Кадровик 01"; "Медична сестра дошкільного закладу"; "Методична скарбничка вихователя"; "Музичний керівник"; "Практика управління дошкільним закладом"; "Практика управління закладом освіти"; "Практичний психолог: Дитячий садок"; "Управління закладом охорони здоров`я".

На виконання умов договору п.1.3 додатку №2 договору відповідач здійснив на користь позивача оплату на суму 2000,00 грн, що підтверджується платіжною інструкцією №724 від 19.06.2023.

Отже, місцевий господарський суд, дослідивши представлені сторонами докази у матеріали справи, правильно встановив, що відповідач виконував взяті на себе зобов`язання перед третіми особами.

Матеріали справи не містять та апелянтом не надано доказів не виконання відповідачем зобов`язань перед третіми особами з випуску та постачання періодичних видань та у зв`язку із цим, пред`явлення третіми особами вимог до позивача щодо виконання зобов`язання з випуску та постачання періодичних видань, внаслідок чого позивач поніс збитки.

Колегія суддів апеляційного господарського суду враховує, що у Звіті про виконання зобов`язань згідно договору №ПП/2707 від 27.07.2022 відсутні відомості щодо виконання зобов`язань з випуску та постачання журналу "Головбух Агро" та журналу "Довідник секретаря та офіс менеджера". Втім, додаток №1 не містить точних сум зобов`язань по кожному періодичному виданню, а умови додатку №2 визначають лише загальну суму переданих зобов`язань.

Також апелянт посилався на те, що відповідно до листа Міністерства юстиції України №109464/127579-33-22/19.2.2 від 18.11.2022 відповідачем здійснено перереєстрацію не всього переліку друкованих періодичних видань, наведеного у додатку №1 до договору. Однак, колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що строки перереєстрації друкованих періодичних видань договором не встановлені.

Окрім того, часткове (неналежне) виконання договору №ПП/2707 від 27.07.2022 не створює такого правового наслідку як підстави для визнання договору недійсним.

Суд зауважує, що стаття 215 Цивільного кодексу України пов`язує недійсність правочину з недодержанням вимог закону сторонами в момент його вчинення, а не з обставинами виконання сторонами умов цього правочину, а відтак, посилання позивача щодо неналежного виконання договору №ПП/2707 від 27.07.2022, у тому числі не проведення розрахунків за спірним договором (строк яких станом на час звернення до суду та розгляду справи навіть не настав), є безпідставні та відхиляються судом.

Щодо доводів апелянта щодо надання згоди кредиторами (передплатниками) на переведення зобов`язання, суд зазначає таке.

Так, боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом (стаття 520 ЦК України).

У постанові від 04.07.2023 у справі №357/7048/22 Верховний Суд зазначив, що законодавець встановлює обмеження на заміну боржника у зобов`язанні поза волею кредитора. Такий підхід має на меті убезпечити кредитора від непередбачуваного та неочікуваного ризику невиконання зобов`язання внаслідок заміни особи боржника. Необхідність отримання згоди кредитора на переведення боргу зумовлена тим, що особа боржника завжди має істотне значення для кредитора. При вступі в договірні відносини, кредитор розраховував на отримання виконання з огляду на якості конкретного боржника (здатність виконати обов`язок, платоспроможність, наявність у боржника майна тощо).

За змістом статті 520 ЦК України при заміні боржника первісний боржник вибуває із зобов`язання і замінюється новим боржником.

Для породження переведенням боргу правових наслідків необхідним є існування двох складових: по-перше, вчинення договору (двостороннього правочину) між новим та первісним боржниками, причому такий правочин має вчинятися у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання; по-друге, надання кредитором згоди на переведення боргу.

Відсутність згоди кредитора на переведення боргу не зумовлює нікчемності договору про переведення боргу між новим та первісним боржниками. Відсутність згоди кредитора на переведення боргу свідчить, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів наявності заперечень передплатників періодичних видань щодо укладення договору №ПП/2707 від 27.07.2022 та передачі відповідачу зобов`язань з випуску та постачання періодичних видань.

Судом враховані пояснення відповідача, що з метою виконання договору, для інформування передплатників та отримання від них відповідної згоди на переведення зобов`язань до нового видавництва, позивачем та відповідачем на головних сторінках своїх веб-сайтів було розміщено спільну Публічну оферту, адресовану всім передпланикам, зобов`язання перед якими були передані до нового виконавця, на підтвердження чого відповідач надав у матеріали справи роздруківку публічної оферти.

У свою чергу, позивач надав у матеріали справи договори про придбання періодичних видань №427646668/149 від 29.09.2021, №431397669/БН від 17.12.2021, №436060502/296 від 31.12.2021, №424837560 від 18.08.2021, укладені позивачем із замовниками періодичних видань, що на переконання позивача, спростовують правомірність посилання відповідача на публічну оферту.

Окрім того, умовами п.2.1. договору на позивача покладено обов`язок повідомити розповсюджувачів періодичних видань за передплатою, права на випуск яких передаються за цим договором позивачем, про зміну сторони, відповідальної за випуск та відвантаження розповсюджувачу тиражів видань.

Відповідачем надано у матеріали справи, укладені за участю позивача, додаткову угоду №3 до договору №1881 від 10.10.2019 з ДП "ПРЕСА" та додаткову угоду №1 до договору постачання друкованої продукції № 19/11/17 від 14.03.2017 з ТОВ "Меркурій-Експрес", відповідно до яких сторони, погодили що з 1 серпня 2022 року всі зобов`язання по видавництву періодичних видань за переданими свідоцтвами було передано відповідачу, а відтак всі подальші розрахунки та доставки будуть вестися саме із відповідачем.

Оцінуючи наведені сторонами доводи, дослідивши надані відповідачем у матеріали справи докази виконання зобов`язання по видавництву періодичних видань, враховуючи прийняття клієнтами, наданих відповідачем послуг з випуску, видавництва та розповсюдження періодичних видань та відсутність у матеріалах справи доказів заперечень таких осіб, а також враховуючи укладені з розповсюджувачами за участю позивача, додаткові угоди №3 до договору №1881 від 10.10.2019 з ДП "ПРЕСА" та №1 до договору постачання друкованої продукції № 19/11/17 від 14.03.2017 з ТОВ "Меркурій-Експрес", колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що у цьому випадку відсутні підстави вважати, що оспорюваний у справі правочин не породив правових наслідків для кредитора.

Твердження апелянта, що звільнення ОСОБА_2 з посади генерального директора ТОВ "Меркурій-Експрес" було викликане грубим порушенням законодавства України, що полягає у його систематичній, умисній діяльності, направленої на заволодіння майна та грошових коштів ТОВ "МЦФЕР-Україна" шляхом зловживання довірою бенефіціарного власника підприємства, не знайшли свого підтвердження, оскільки відповідно до наданої позивачем у матеріали справи копії рішення учасника №1/2022 ТОВ "МЦФЕР-Україна" від 14 вересня 2022 року, ОСОБА_2 звільнений з посади генерального директора позивача за власним бажанням у зв`язку з поданням відповідної заяви з 14 вересня 2022 року.

З огляду на встановлені вище обставини, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено обставин наявності умислу представника ТОВ "МЦФЕР-Україна", який б усвідомлював факт вчинення правочину всупереч інтересам довірителя, передбачав настання невигідних для останнього наслідків та бажав чи свідомо допускав їх настання, як і не підтверджено наявності самої домовленості з представником відповідача.

Позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що генеральний директор ТОВ "МЦФЕР-Україна" Тепляков А.В. діяв не в інтересах позивача, недобросовісно і нерозумно та з перевищенням своїх повноважень доказово не підтверджені.

Водночас, позивачем не обґрунтовано, які саме несприятливі наслідки настали для ТОВ "МЦФЕР-Україна" внаслідок укладення спірного правочину, з урахуванням того, що внаслідок укладення оспорюваного правочину відповідач взяв на себе зобов`язання по спірному договору перед третіми особами з випуску та постачання періодичних видань у розмірі 10 889 901,34 грн, які були оплаченими такими третіми особами на користь ТОВ "МЦФЕР-Україна" до моменту укладення спірного договору.

Позивачем також не надано у матеріали справи доказів заподіяння йому збитків та неотримання доходу, внаслідок укладення договору. Саме лише посилання позивача на неможливість ведення господарської діяльності ТОВ "МЦФЕР-Україна", що створене з метою випуску періодичних видань та отримання від такої діяльності прибутку, без надання належних доказів в підтвердження обставин настання для позивача та доводів як умови договору суперечать волі ТОВ "МЦФЕР-Україна", за висновками суду є необґрунтованими.

Більш того, позивачем не обґрунтовано наявності несприятливих наслідків у зв`язку із укладенням оспорюваного договору у взаємозв`язку із тим, що відповідач взяв на себе зобов`язання по договору перед третіми особами з випуску та постачання періодичних видань у розмірі 10 889 901,34 грн.

Дослідивши надані учасниками справи докази, з огляду на принципи змагальності сторін та диспозитивності господарського судочинства, за змістом матеріальної норми на ст.232 ЦК України та на підставі встановлених обставин (фактів), колегія суддів апеляційного господарського суду вважає недоведеними обставини вчинення правочину, внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною. Суд звертає увагу, що відповідно до наведених вище норм процесуального законодавства обов`язок доведення відповідних обставин, які є підставами позовних вимог, покладений саме на позивача.

Також суд зазначає, що для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачами і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 27.01.2020 у справі № 761/26815/17 викладений висновок про те, що недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акту органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Втім, з фактичних обставин справи не вбачається порушення цивільного права або інтересу позивача, з огляду на прийняття відповідачем на себе обов`язку виконати зобов`язання позивача та наявні та наявність підтверджених доводів відповідача про виконання такого обов`язку.

У зв`язку з наведеним, доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, спростовуються встановленими обставинами та застосованими нормами матеріального та процесуального права, підстави для задоволення апеляційної скарги позивача відсутні.

Враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноматність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій, інші доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Нормою статті 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що оскаржувані рішення та додаткове рішення місцевого господарського суду у даній справі відповідають чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для їх скасування не вбачається. Скаржником не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Судові витрати.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Міжнародний центр фінансово-економічного розвитку-Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2023 у справі №910/14039/22 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.07.2023 у справі №910/14039/22 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/14039/22 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

У зв`язку з відпусткою судді Козир Т.П. з 22.12.2023 по 05.01.2024 повний текст постанови складено 08.01.2024.

Головуючий суддя Г.А. Кравчук

Судді О.В. Тищенко

Т.П. Козир