ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
10.01.2024Справа № 910/14753/23Господарський суд міста Києва у складі судді Андреїшиної І.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін господарську справу
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Буква.Унм" (01135, м. Київ, вул. В`ячеслава Чорновола, 41; ідентифікаційний код 43457052)
про стягнення 116 165,92 грн,
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "ПЕРО" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Буква.Унм" про стягнення пені за договором поставки № 328 від 07.09.2020 у розмірі 116 165,92 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.09.2023 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
24.10.2023 через відділ діловодства суду відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній проти задоволення позовних вимог заперечує в повному обсязі.
02.11.2023 через відділ діловодства суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
Судом також враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
ВСТАНОВИВ:
07.09.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ПЕРО» (далі - постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Буква. УНМ» (далі - покупець) було укладено договір поставки №328, відповідно до умов якого постачальник зобов`язується на умовах та в порядку, визначених цим договором, поставляти покупцю (передавати у власність покупця) визначений цим договором товар, а покупець зобов`язується приймати товар та оплачувати його на умовах та в порядку, визначених цим договором (п.1.1 договору).
Відповідно до п. 1.2 договору предметом поставки за цим договором є наступний товар: друкована продукція, аудіо-, відео продукція, інформаційні носії різних видів, у тому числі диски, канцелярські і супутні товари (далі «товар»).
Згідно з п. 1.3 договору предметом даного договору також є рекламні, інформаційні, маркетингові послуги, послуги з організації збуту товару через кожну нову торгівельну точку покупця й інші послуги, перелік й умови надання яких сторони узгоджують шляхом підписання додаткової угоди.
Відповідно до п. 2.9.6 договору покупець має право повернути, а постачальник зобов`язаний прийняти від покупця товар. Під «поверненням товару» сторони розуміють зобов`язання покупця здійснити повернення товару постачальнику за тією ж ціною, за якою такий товар був поставлений та на тих самих умовах. В результаті повернення товару постачальнику, зобов`язання покупця перед постачальником за одержаний ним раніше товар зменшуються на вартість повернутого товару. Сторони підтверджують, що досягли згоди щодо усіх істотних умов договору відносно повернення товару, включаючи предмет, ціну, строк дії, оскільки аналогічні умови містяться по відношенню до такого товару, який постачається покупцю постачальником. Повернення товару здійснюється, зокрема, у наступних випадках: протягом шести місяців з моменту поставки, якщо товар не користується значним попитом у третіх осіб. Витрати пов`язані з поверненням товару несе постачальник.
Згідно з п.3.1 договору постачальник зобов`язується поставляти (передавати у власність покупця) товари за цінами, зазначеними у специфікації, затвердженій сторонами. Ціна поставленого товару міститься у товарних накладних, які надаються постачальником покупцеві для проведення оплати, та складені на підставі кількості поставленого товару, що зазначено у транспортній накладній. Ціна товару включає вартість упаковки та доставки.
Розрахунки за товар здійснюється в безготівковому порядку не пізніше ніж через 40 (сорок) календарних днів після закінчення календарного місяця, в якому було здійснено продаж на користь третіх осіб (з правом повернення та обміну), за умови своєчасного надання постачальником всіх передбачених даним договором та чинним законодавством України документів на товар, що постачається. Покупець не здійснює оплату постачальнику за такий товар, який ще не є реалізованим покупцем на користь третіх осіб. Звіт за проданий товар, який надсилається покупцем на користь постачальника електронною поштою є підставою для визначення моменту продажу товару покупцем на користь третіх осіб. У випадку несвоєчасного надання постачальником всіх передбачених даним договором та чинним законодавством України документів на товар, що постачається, термін розрахунків продовжується на відповідну кількість днів затримки (п.3.3договору).
Відповідно до п. 9.1 даний договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до « 31» грудня 2020.
Якщо жодна зі сторін за місяць до дати припинення дії договору не виявила бажання його розірвати, то договір вважається продовженим на кожний наступний рік на попередніх умовах праці (п.9.3 договору).
Звертаючись до суду з даним позовом позивач зазначає, що оскільки оплата за товар відповідачем проведена з порушенням передбачених договором строків, наявні підставі для стягнення з відповідача суми пені в розмірі 116 165,92 грн відповідно до п. 6.2. договору.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.
Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.
Судом встановлено, що укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму; до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Приписами ст. 663 Цивільного кодексу України встановлено, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 цього Кодексу.
Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.
Рішенням Господарського суду Київської області від 28.12.2021 року по справі №911/2876/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕРО» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Буква. УНМ» про стягнення 198 361,19 грн встановлено, що на виконання умов вказаного договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 200012,90 грн, що підтверджується видатковими накладними від 02.10.2020 №ПР-0010023 на суму 8,50 грн, від 18.09.2020 №ПР-0009184 на суму 5578,58 грн, від 18.09.2020 №ПР-0009183 на суму 1559,52 грн, від 07.10.2020 №ПР-0010272 на суму 4121,82 грн, від 07.10.2020 №ПР-0010274 на суму 69,32 грн, від 07.10.2020 №ПР-0010292 на суму 4129,56 грн, від 07.10.2020 №ПР-0010293 на суму 5110,71 грн, від 07.10.2020 №ПР-0010248 на суму 1567,39 грн, від 07.10.2020 №ПР-0010249 на суму 5367,13 грн, від 07.10.2020 №ПР-0010250 на суму 120,72 грн, від 07.10.2020 №ПР-0010271 на суму 3298,49 грн, від 02.10.2020 №ПР-0010025 на суму 4759,73 грн, від 02.10.2020 №ПР-0010024 на суму 1987,26 грн, від 02.10.2020 №ПР-0010026 на суму 105,22 грн, від 07.10.2020 №ПР-0010301 на суму 246,30 грн, від 07.10.2020 №ПР-0010294 на суму 11,10 грн, від 07.10.2020 №ПР-0010302 на суму 3924,15 грн, від 07.10.2020 №ПР-0010303 на суму 1813,20 грн, від 07.10.2020 №ПР-0010304 на суму 4024,55 грн, від 07.10.2020 №ПР-0010305 на суму 52,52 грн, від 07.10.2020 №ПР-0010273 на суму 51,16 грн, від 02.10.2020 №ПР-0010067 на суму 3819,32 грн, від 02.10.2020 №ПР-0010068 на суму 4120,87 грн, від 02.10.2020 №ПР-0010069 на суму 24,74 грн, від 02.10.2020 №ПР-0010027 на суму 854,20 грн, від 02.10.2020 №ПР-0010028 на суму 6471,14 грн, від 02.10.2020 №ПР-0010038 на суму 2233,74 грн, від 02.10.2020 №ПР-0010029 на суму 2682,41 грн, від 02.10.2020 №ПР-0010041 на суму 53,28 грн, від 02.10.2020 №ПР-0010040 на суму 27,40 грн, від 02.10.2020 №ПР-0010048 на суму 1047,82 грн, від 01.10.2020 №ПР-0009985 на суму 11061,58 грн, від 01.10.2020 №ПР-0009986 на суму 87,58 грн, від 01.10.2020 №ПР-0009987 на суму 9,86 грн, від 01.10.2020 №ПР-0009988 на суму 3923,73 грн, від 02.10.2020 №ПР-0010115 на суму 4765,07 грн, від 02.10.2020 №ПР-0010117 на суму 144,55 грн, від 02.10.2020 №ПР-0010119 на суму 50,72 грн, від 02.10.2020 №ПР-0010118 на суму 119,42 грн, від 02.10.2020 №ПР-0010238 на суму 3364,98 грн, від 02.10.2020 №ПР-0010049 на суму 2217,46 грн, від 18.09.2020 №ПР-0009440 на суму 36,90 грн, від 18.09.2020 №ПР-0009387 на суму 5105,46 грн, від 18.09.2020 №ПР-0009390 на суму 75,00 грн, від 18.09.2020 №ПР-0009389 на суму 384,96 грн, від 18.09.2020 №ПР-0009388 на суму 214,73 грн, від 18.09.2020 №ПР-0009391 на суму 11849,92 грн, від 18.09.2020 №ПР-0009392 на суму 2006,18 грн, від 18.09.2020 №ПР-0009393 на суму 184,37 грн, від 18.09.2020 №ПР-0009394 на суму 5,00 грн, від 18.09.2020 №ПР-0009233 на суму 154,44 грн, від 18.09.2020 №ПР-0009212 на суму 189,48 грн, від 18.09.2020 №ПР-0009232 на суму 1027,28 грн, від 18.09.2020 №ПР-0009211 на суму 3210,56 грн, від 18.09.2020 №ПР-0009177 на суму 4616,90 грн, від 18.09.2020 №ПР-0009181 на суму 4951,04 грн, від 18.09.2020 №ПР-0009180 на суму 2483,56 грн, від 18.09.2020 №ПР-0009179 на суму 3486,91 грн, від 18.09.2020 №ПР-0009178 на суму 4167,94 грн, від 18.09.2020 №ПР-0009192 на суму 1526,88 грн, від 18.09.2020 №ПР-0009191 на суму 834,14 грн, від 18.09.2020 №ПР-0009188 на суму 2621,81 грн, від 18.09.2020 №ПР-0009186 на суму 11,10 грн, від 18.09.2020 №ПР-0009185 на суму 22,15 грн, від 18.09.2020 №ПР-0009182 на суму 14,90 грн, від 22.09.2020 №ПР-0009398 на суму 1686,89 грн, від 22.09.2020 №ПР-0009404 на суму 2395,94 грн, від 22.09.2020 №ПР-0009403 на суму 1,50 грн, від 22.09.2020 №ПР-0009402 на суму 3956,96 грн, від 22.09.2020 №ПР-0009399 на суму 3152,20 грн, від 23.09.2020 №ПР-0009445 на суму 2246,18 грн, від 23.09.2020 №ПР-0009446 на суму 2034,11 грн, від 23.09.2020 №ПР-0009581 на суму 4837,89 грн, від 23.09.2020 №ПР-0009583 на суму 2628,73 грн, від 23.09.2020 №ПР-0009582 на суму 40,74 грн, від 24.09.2020 №ПР-0009602 на суму 2343,54 грн, від 24.09.2020 №ПР-0009597 на суму 10,01 грн, від 24.09.2020 №ПР-0009594 на суму 3155,93 грн, від 24.09.2020 №ПР-0009593 на суму 2354,01 грн, від 24.09.2020 №ПР-0009588 на суму 3397,36 грн, від 24.092020 №ПР-0009587 на суму 5446,80 грн, від 24.09.2020 №ПР-0009586 на суму 40,74 грн, від 24.09.2020 №ПР-0009585 на суму 2786,47 грн, від 24.09.2020 №ПР-0009584 на суму 5142,73 грн, від 24.09.2020 №ПР-0009606 на суму 18,54 грн, від 24.09.2020 №ПР-0009603 на суму 3717,81 грн, від 01.10.2020 №ПР-0009989 на суму 2717,74 грн, від 01.10.2020 №ПР-0009990 на суму 1652,37 грн, від 01.10.2020 №ПР-0009992 на суму 42,10 грн, від 01.10.2020 №ПР-0009991 на суму 37,20 грн.
За результатами розгляду справи в межах справи №911/2876/21 позов Товариства з обмеженою відповідальності «Перо» задоволено та стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальності «Буква. УНМ» на користь Товариства з обмеженою відповідальності «ПЕРО» суму основного боргу в розмірі 198 361,19 грн.
Крім того, рішенням Господарського суду міста Києва від 18.04.2023 у справі № 910/1650/23 стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Буква.УНМ» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПЕРО» суму 3% річних в розмірі 13 691,29 грн та суму інфляційних втрат в розмірі 90 564,52 грн.
Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (п. 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1427 від 18.11.2003 року "Про Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та юрисдикцію Європейського суду з прав людини").
Відповідно до частини 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.
Норми статті 129-1 Конституції України визначають, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 року у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 року у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Таким чином, судові рішення у справі № 911/2876/21 та № 910/1650/23 не можуть бути поставлені під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити, а тому факт невиконання ТОВ "Буква.Унм" умов договору, порядку розрахунків між сторонами та розміру заборгованості, вже встановлені у рішеннях суду у справах № 911/2876/21 та № 910/1650/23 та мають преюдиційне значення.
Отже, судом встановлено, що відповідач в порушення умов договору та норм чинного законодавства не виконав взяті на себе зобов`язання щодо сплати боргу за поставлений товар, у зв`язку з чим позивачем нараховано пеню.
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 ст. 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з приписами ст. ст. 216 - 218 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).
Щодо одночасного стягнення з відповідача пені та штрафу суд зазначає, що такий вид забезпечення виконання зобов`язання як пеня та її розмір встановлено ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України та ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», а право встановити у договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України. Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань передбачено ч. 2 ст. 231 Господарського кодексу України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою ст. 627 Цивільного кодексу України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Отже, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст. 61 Конституції України, оскільки згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 02.04.2019 у справі №917/194/18, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17, від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17).
Розмір штрафних санкцій відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до п. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.
Наведеною нормою передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається із дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконано, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 902/959/19.
Так, згідно з п. 6.2 договору за несвоєчасну оплату за поставлений товар покупець сплачує постачальникові пеню за кожний прострочений день від простроченої суми у розмірі подвійної облікової ставки ПБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Згідно зі ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Статтею 252 Цивільного кодексу України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Разом з тим, пункт 6.2. договору не містить ні іншого строку, відмінного від встановленого частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, наприклад, який є меншим або більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати, ні зазначенням "до дати фактичного виконання", тощо.
Отже, умову, передбачену в п. 6.2. договору неможливо визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верхового Суду від 15.11.2019 у справі № 904/1148/19 та від 12.12.2019 у справі № 911/634/19.
Перевіривши розрахунок пені в розмірі 116 165,92 грн за період з 08.10.2020 по 25.01.2023, судом встановлено, що зазначений розрахунок є невірним, оскільки позивачем при здійсненні розрахунку не враховано положення ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України щодо нарахування пені в межах шести місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано та пункт 6.2. договору.
Отже, враховуючи вищевикладене до стягнення з відповідача підлягає пеня в загальному розмірі 12 103,24 грн за період з 08.10.2020 по 08.04.2021, а тому позов підлягає задоволенню у цій частині.
З огляду на викладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно із ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
За таких обставин, враховуючи подані учасниками справи докази, які оцінені судом у порядку статті 86 Господарського процесуального кодексу України, позов підлягає частковому задоволенню.
Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.
Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
На підставі викладеного та керуючись статтями 129, 233, 238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
ВИРІШИВ:
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Буква.Унм" (01135, м. Київ, вул. В`ячеслава Чорновола, 41; ідентифікаційний код 43457052) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПЕРО" (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, 12-А; ідентифікаційний код 33886524) пеню у розмірі 12 103 (дванадцять тисяч сто три) грн 24 коп. та 279 (двісті сімдесят дев`ять) грн 64 коп. витрат на сплату судового збору.
У решті позовних вимог відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.
Повний текст рішення складено 10.01.2024
Суддя І.О. Андреїшина
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 10.01.2024 |
Оприлюднено | 15.01.2024 |
Номер документу | 116229570 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань купівлі-продажу поставки товарів, робіт, послуг |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Андреїшина І.О.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2025Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні