Рішення

від 08.01.2024 по справі 922/4664/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" січня 2024 р.м. ХарківСправа № 922/4664/23

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Жиляєва Є.М.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Профхім" (61030, м. Харків, вул. Біологічна, буд. 17) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укрпромхім" (61068, м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 85-А) про стягнення 95166,98 грн. без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Профхім" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укрпромхім", в якому позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь 28000,00 грн. заборгованості за договором №601 від 04.01.2011; 4895,21 грн. пені; 50760,00 грн. штрафу; 1785,99 грн. 3 % річних та 9725,78 грн. інфляційних втрат. Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором №601 від 04.01.2011 в частині здійснення покупцем повної та своєчасної оплати вартості отриманого від постачальника товару у встановлені договором строки.

За попереднім (орієнтовним) розрахунком судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи, ці витрати складаються з витрат з оплати судового збору у розмірі 2684,00 грн. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 08.11.2023 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні ч. 5 ст. 12 ГПК України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

29.12.2023 через загальний відділ документообігу суду від позивача надійшло клопотання (вх. №35925) в якому позивач зазначає, що після відкриття провадження в даній справі відповідачем на користь позивача 05.12.2023 було сплачено грошові кошти в сумі 5000,00 грн., що підтверджується платіжною інструкцією №5748 від 05.12.2023.

29.12.2023 через загальний відділ документообігу суду від позивача надійшло клопотання (вх. №35925) в якому просить суд розподілити судові витрати по справі №922/4664/23 у розмірі 8684,00 грн., які складаються 2684,00 грн. витрат на оплату судового збору та 6000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідач своїм конституційним правом на захист не скористався, відзив на позов не надав, про розгляд справи повідомлений своєчасно та належним чином, про що свідчить наявна в матеріалах справи довідка про доставку електронного документа, а саме: "Ухвала про відкриття провадження (спрощене)" від 08.11.2023 до електронного кабінету відповідача підсистеми "Електронний суд" єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС).

Отже, суд дійшов висновку, що сторони були належним чином повідомлені про розгляд даної справи.

Суд констатує, що всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог та судом дотримано, під час розгляду справи, обумовлені чинним ГПК України процесуальні строки для звернення із заявами по суті справи та іншими заявами з процесуальних питань.

За висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.

04.01.2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Профхім" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укрпромхім" (покупець) було укладено договір №601 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця хімічну продукцію (товар) у відповідності до накладних, які є невід`ємною частиною даного Договору, а покупець зобов`язується прийняти такий товар і оплатити його (п.1.1. Договору).

Відповідно до умов п.2.1. Договору кількість, ціна і асортимент Товару зазначається в накладних, які є невід`ємною частиною даного Договору.

Згідно з п.2.2 Договору розрахунки за товар здійснюються покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника по передоплаті згідно виставленого рахунку, не пізніше 3-х банківських днів з дня пред`явлення рахунку.

У випадку відвантаження постачальником покупцю товару із відстрочкою платежу, покупець зобов`язується оплатити товар протягом 3-х банківських днів з дати відвантаження (п.2.3. Договору).

Так, згідно з п.3.1 Договору в редакції додаткової угоди №2 від 04.01.2013, постачальник зобов`язується відвантажити товар покупцю зі свого складу: 61030, м. Харків, вул. Біологічна, буд.17, протягом 3-х днів після оплати згідно п.2.2.

За згодою сторін, можлива доставка товару на склад покупця транспортом постачальника за рахунок покупця.

Перехід права власності на товар відбувається в момент передачі товару покупцю на складі постачальника, що підтверджується відповідними відмітками у документах на відвантаження.

Так, на виконання умов вказаного Договору позивачем (постачальником) було поставлено покупцю товар - UN1789K - та соляна (гідрохлорид) 8 (80) ГУ II загальною вартістю 33840,00 грн., про що свідчать подані разом з позовом належним чином засвідчені копії видаткових накладних №150 від 20.01.2022 на суму 11280,00 грн., №159 від 21.01.2022 на суму 22560,00 грн. та довіреністю на отримання МТЦ №10 від 20.01.2022 (а.с.10-12). Вказані видаткові накладні підписані покупцем (уповноваженою особою відповідача) без будь-яких претензій та зауважень щодо кількості та якості товару.

Також, на підтвердження факту перевезення та транспортування придбаного товару , позивачем разом з позовом було надано належним чином засвідчені копії товарно-транспортних накладних №Р150 від 20.01.2022, №Р159 від 21.01.2022.

Із матеріалів справи також убачається, що відповідачу було виставлено рахунок на оплату №137 від 20.01.2022 на загальну суму поставки в розмірі 33840,00 грн.

Позивач звернувся з даним позовом, в якому зазначає про те, що за наслідками вчинення вказаних господарських операцій позивачем на користь відповідача, у відповідності до норм ст. 187, ст. 201 Податкового кодексу України за першою подією виникнення податкових зобов`язань - дата відвантаження товару, було складено та зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних наступні податкові накладні, а саме: №142 від 20.01.2022 з обсягом постачання товару на суму 11280,00 грн.; №153 від 21.01.2022 з обсягом постачання товару на суму 22560,00 грн., про що позивачем разом з позовом надано квитанції щодо реєстрації в ЄРПН вказаних податкових накладних, тому, на переконання позивача, вказані господарські операції відображені у податкових зобов`язаннях позивача, відповідно, останнім було сформовано, як покупцем, податковий кредит за фактом поставки товару за вказаними видатковими накладними по взаємовідносинам із позивачем.

Отже позивачем у позові зазначено, що ТОВ "Профхім" належним чином виконало свої зобов`язання за договором.

Строк оплати за вищевказаними накладними є таким, що настав.

Разом з тим, відповідач товар у власність від позивача отримав, проте його повну вартість у встановлені Договором поставки строки позивачу не сплатив, здійснивши лише часткову сплату.

Так, із обставин справи слідує, що 25.10.2023 відповідачем було сплачено позивачу 5840,00 грн. за поставлений товар, що підтверджується відповідною платіжною інструкцією №5684, з урахуванням чого, залишок заборгованості за поставлений товар за Договором склав 28000,00 грн. (33840,00 - 5840,00).

Враховуючи наведене вище, позивачем у позові наголошено про те, що відповідач, у порушення умов спірного договору повної та своєчасної оплати у визначені договором строки, позивачу не здійснив, у зв`язку з чим, у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість, яка склала 28000,00 грн. та яка залишилась відповідачем несплаченою.

У зв`язку з наявною заборгованістю та з метою досудового врегулювання спору 25.08.2023 позивачем, на адресу відповідача була надіслана претензія за вих. №25.08/23-01 від 25.08.2023 з вимогою про сплату відповідачем заборгованості у розмірі 33840,00 грн. протягом 30 календарних днів (а.с. 17-19). Разом з претензією позивачем було надіслано акт звірки взаємних розрахунків за період 01.01.2022 - 25.08.2023, в якому відображено наявну заборгованість у розмірі 33840,00 грн.

Відповідач вищевказану претензію отримав (а.с. 20), проте заборгованість позивачу не сплатив.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд виходить з наступного.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Як підтверджується матеріалами справи, позивач та відповідач уклали договір №601 від 04.01.2011, у зв`язку із чим набули взаємних прав і обов`язків.

Судом установлено, що між сторонами виникли цивільно-правові відносини з поставки товару на підставі укладеного поставки та те, що строк оплати відповідачем товару за договором є таким, що настав.

У відповідності до ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України закріплено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст. 663 ЦК України).

Позивач свої зобов`язання щодо передачі товару за спірним договором виконав повністю, що підтверджується копіями видаткових та товарно-транспортних накладних, долучених до матеріалів справи (11-28).

Згідно ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Отже, відповідач обставини про дійсність поставки та проти наявності заборгованості зі свого боку не спростував, та не спростував доводів позовної заяви, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового розгляду.

Відповідач оплату за поставлений товар здійснив частково, в результаті утворилась заборгованість на загальну суму 33840,00 грн.

Згідно з п.2.2 Договору розрахунки за товар здійснюються покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника по передоплаті згідно виставленого рахунку, не пізніше 3-х банківських днів з дня пред`явлення рахунку.

Також, відповідно до п. 2.3. Договору, у випадку відвантаження постачальником покупцю товару із відстрочкою платежу, покупець зобов`язується оплатити товар протягом 3-х банківських днів з дати відвантаження.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України закріплено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст. 663 ЦК України).

Також, відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Аналогічно, згідно з частиною 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

В силу положень ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Факт наявності заборгованості у розмірі 33840,00 грн. належним чином доведений, документально підтверджений, відповідачем зі свого боку не спростований, у зв`язку чим суд вважає позовні вимоги в частині заявленої до стягнення заборгованості у розмірі 33840,00 грн. обґрунтованими.

Враховуючи вищенаведене, матеріалами справи підтверджено факт порушення відповідачем виконання передбаченого умовами Договору грошових зобов`язання зі своєчасної оплати товару.

Разом з тим, із матеріалів справи убачається, що після пред`явлення позову у цій справі, відповідачем здійснено часткову оплату та перераховано на рахунок позивача оплату на загальну суму 5000,00 грн, про що свідчить наявна у матеріалах справи копія платіжної інструкції №5748 від 05.12.2023 на суму 5000,00 грн. із призначенням платежу: "оплата за хімреактиви згідно акта звірки від 25.08.2023, в т.ч. ПДВ 20 % 833.33.

Суд констатує, що доказів оплати відповідачем у повному обсязі заборгованості сторонами не надано та в матеріалах справи такі докази відсутні.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Враховуючи наведене, а також те, що відповідачем у справі вжито заходів, спрямованих на добровільне врегулювання господарського спору, наслідком яких стала оплата на суму 5000,00 грн. основного боргу, провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 5000,00 грн. основного боргу підлягає закриттю у зв`язку із відсутністю предмета спору.

Водночас, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 23000,00 грн. (28000-5000=23000,00) є підставними та обґрунтованими, а відтак, підлягають до задоволення, оскільки доказів повної оплати відповідачем охоронних послуг сторонами не надано та в матеріалах справи відсутні.

Щодо заявлених до стягнення пені в сумі 4895,21 грн. та штрафу в сумі 50760,00 грн., суд виходить з наступного.

Як зазначалося судом раніше, згідно зі ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 546 ЦК України, зобов`язання може забезпечуватися неустойкою (штрафом, пенею).

Відповідно до ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 4.2. Договору в редакції додаткової угоди №2 від 04.01.2013, у випадку порушення покупцем строків оплати зазначених у п. 2.3. даного договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за відвантажений товар за кожен день прострочення. За прострочення платежу більше 30 банківських днів з моменту зазначеного у п. 2.3. покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 50 % від вартості несплаченого товару.

За прострочення платежу більше 45 банківських днів з моменту відвантаження товару покупець сплачує постачальнику штраф в розмірі 100% від вартості несплаченого товару.

Приписами частин другої та третьої статті 6 та статті 627 ЦК України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Особам надається право вибору: використати вже існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на свій розсуд. Відтак цивільний (господарський) договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі сторін щодо врегулювання їхніх правовідносин на власний розсуд (у межах, встановлених законом), тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін договору, регулятором їх відносин.

Свобода договору, як одна з принципових засад цивільного законодавства, є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу та можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань надано сторонам частинами другою та четвертою статті 231 ГК України. В інших випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, а також приписами статті 546 ЦК України та статті 231 ГК України.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01.06.2021 № 910/12876/19 зазначила, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Відтак, сторони наділені доволі широкими можливостями встановити на свій розсуд розмір та вид штрафних санкцій за невиконання зокрема тих чи інших пунктів договору.

Матеріалами справи підтверджується тривалу несплату позивачем вже отриманого товару та порушення строку його оплати, тому відповідно до п. 4.2. Договору в редакції додаткової угоди №2 від 04.01.2013 позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України в розмірі 4895,21 грн.

Разом з тим, щодо заявленого до стягнення штрафу у розмірі 50760,00 грн., суд виходить з наступного.

Позивачем відповідно до 4.2. Договору в редакції додаткової угоди №2 від 04.01.2013, нараховано відповідачу штраф у загальному розмірі 50760,00 грн., а саме:

- за прострочення платежу більше 30 банківських днів у розмірі 50 % від вартості несплаченого товару у розмірі 16920,00 грн.

- за прострочення платежу більше 45 банківських днів штраф у розмірі 100% від вартості несплаченого товару на суму 33840,00 грн.

Разом з тим, суд зазначає, що умовами пункту 4.2. Договору в редакції додаткової угоди №2 від 04.01.2013 сторонами передбачена відповідальність покупця за прострочення платежу у вигляді штрафу. Зазначений пункт договору передбачає розмір штрафу у відсотковому співвідношенні до кількості днів такого прострочення платежу, а саме:

- за прострочення платежу більше 30 банківських днів з моменту зазначеного у п. 2.3. покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 50 % від вартості несплаченого товару;

- за прострочення платежу більше 45 банківських днів з моменту відвантаження товару покупець сплачує постачальнику штраф в розмірі 100% від вартості несплаченого товару.

Отже, подвійне стягнення штрафу, як одного й того ж виду санкції за прострочення платежу, є незаконним.

Таким чином, відповідно до п. 4.2. Договору в редакції додаткової угоди №2 від 04.01.2013 та ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", перевіривши поданий позивачем розрахунок, підстави та правильність нарахування суми пені судом установлено, що здійснені позивачем нарахування штрафу необґрунтовані, оскільки подвійне стягнення штрафу, як одного й того ж виду санкції є незаконним, у зв`язку з чим, вимога про стягнення з відповідача пені підлягає задоволенню в розмірі 33840,00 грн., у відповідності до п. 4.2. договору, згідно якого за прострочення платежу більше 45 банківських днів з моменту відвантаження товару покупець сплачує постачальнику штраф в розмірі 100% від вартості несплаченого товару. В частині стягнення пені за прострочення платежу більше 30 банківських днів у розмірі 50 % від вартості несплаченого товару у розмірі 16920,00 грн. суд відмовляє.

Щодо заявлених до стягнення 3 % річних у розмірі 1785,99 грн. та 9725,78 грн. інфляційних втрат, суд виходить з наступного.

Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.

Оскільки відповідач порушив грошове зобов`язання, суд доходить висновку щодо наявності правових підстав для застосування у даній справі положень ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Зважаючи на юридичну природу правовідносин між сторонами як грошових зобов`язань, на них поширюється дія положень ч. 2 ст. 625 ЦК України, за якою боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок, підстави та правильність нарахування суми 3% річних, відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, судом установлено, що позивач просить правомірно стягнути з відповідача 3 % річних у розмірі 1785,99 грн. та 9725,78 грн. інфляційних втрат, тому позов в цій частині підлягає задоволенню.

Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч.5 ст.236 ГПК України, обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків щодо наявності підстав для часткового задоволення позову не спростовує.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України, судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. з урахуванням чого, судовий збір у розмірі 2206,80 грн. покладається на відповідача.

При цьому, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, судом також враховано те, що відповідно до п. 5 ч. 1, ч. 5 ст. 7 Закону України «Про судовий збір» сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях. Разом з тим, оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, судовий збір за вимоги провадження в яких закрито покладається також на відповідача, з вини якого виник даний спір, який доведено до суду.

У позові позивач зазначив, що попередній орієнтований розрахунок понесених судових витрат становить 6000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

29.12.2023 через загальний відділ діловодства суду від позивача надійшло клопотання про надання акту наданих послуг № 1 по наданню правничої (правової) допомоги за договором №30/10-23 від 30.10.2023 від 25.12.2023 на суму 6000,00 грн.

Приписи частин 2 та 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначають, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з частиною 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, серед іншого, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн., позивач надав суду належним чином засвідчені копії наступних документів:

- договору про надання правничої (правової) допомоги №30/10-23 від 30.10.2023;

- рахунку-фактури № СФ-1 від 30.10.2023 на суму 6000,00 грн.;

- платіжної інструкції №14278 від 03.11.2023 з призначенням платежу: "надання правової допомоги за договором 30/10-23 від 30.10.23 згідно рахунку - фактуру № СФ-1 від 30.10.2023. Без ПДВ";

- акту наданих послуг №1 від 25.12.2023 до договору про надання правничої (правової) допомоги №30/10-23 від 30.10.2023;

- ордеру серії ВВ №1035251 від 03.11.2023.

Відповідно до частини 2 статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Вартість наданих послуг відповідно до вищевказаного акту приймання наданих послуг від 25.12.2023 згідно договору про надання правової допомоги № 30/10-23 від 30.10.2023 склала 6000,00 грн.

Суд вважає витрати позивача на професійну правничу допомогу співмірними, обґрунтованими, такі, що документально підтверджені, у зв`язку з чим, суд погоджується з обсягом наданих адвокатом послуг та їх вартістю.

Зважаючи на вказане, з урахуванням часткового задоволення позову відповідач повинен відшкодувати позивачу 4933,24 грн. відшкодування витрат на професійну правничу допомогу (пропорційно розміру задоволених позовних вимог).

На підставі викладеного, керуючись статтями 124, 129-1 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 20, 46, 73, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Укрпромхім" (61068, м. Харків, вул. Плеханівська, буд. 85-А, код ЄДРПОУ 31643113) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Профхім" (61030, м. Харків, вул. Біологічна, буд. 17, код ЄДРПОУ 32134121) - 23000,00 грн. заборгованості за договором №601 від 04.01.2011; 4895,21 грн. пені; 33840,00 грн. штрафу; 1785,99 грн. 3 % річних; 9725,78 грн. інфляційних втрат; 2206,80 грн. судового збору та 4933,24 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Провадження у справі в частині стягнення 5000,00 грн. заборгованості - закрити.

У решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому ст. 254, 256-259 ГПК України.

Повне рішення складено "08" січня 2024 р.

СуддяЄ.М. Жиляєв