Постанова

від 26.04.2024 по справі 922/4664/23

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2024 року м. Харків Справа №922/4664/23

Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Гетьман Р.А., суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І.

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Укрпромхім» (вх.№287Х від 29.01.2024) на рішення Господарського суду Харківської області від 08.01.2024 у справі №922/4664/23 (м. Харків, суддя Жиляєв Є.М., повний текст рішення складено 08.01.2024)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Профхім», м. Харків,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Укрпромхім», м. Харків,

про стягнення 95 166,98 грн, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Профхім» звернулось до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Укрпромхім», в якому просить суд стягнути з відповідача на свою користь 28000,00 грн заборгованості за договором №601 від 04.01.2011; 4895,21 грн пені; 50760,00 грн штрафу; 1785,99 грн 3% річних та 9725,78 грн інфляційних втрат. Позов обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором №601 від 04.01.2011 в частині здійснення покупцем повної та своєчасної оплати вартості отриманого від постачальника товару у встановлені договором строки.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 08.01.2024 позов задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Укрпромхім» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Профхім» 23000,00 грн заборгованості за договором №601 від 04.01.2011; 4895,21 грн пені; 33840,00 грн штрафу; 1785,99 грн 3% річних; 9725,78 грн інфляційних втрат; 2206,80 грн судового збору та 4933,24 грн витрат на професійну правничу допомогу. Ухвалено видати наказ після набрання рішенням законної сили. Провадження у справі в частині стягнення 5000,00 грн заборгованості закрито. У решті позову відмовлено.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Укрпромхім» з вказаним рішенням суду першої інстанції частково не погодилося та звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм чинного законодавства, просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 08.01.2024 по справі №922/4664/23 в частині часткового задоволення позовних вимог ТОВ «Профхім»; ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити ТОВ «Профхім» у стягненні із ТОВ «Компанія «Укрпромхім» 4895,21 грн пені; 50760,00 грн штрафу; 1785,99 грн 3 % річних та 9725,78 грн інфляційних втрат; 2035,33 грн судового збору та 4549,92 грн витрат на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування апеляційної скарги Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Укрпромхім» зазначає наступне:

- на момент поставки товару строк дії Договору №601 від 04.01.2011 закінчився, а тому твердження позивача про поставку товару у межах зазначено Договору є помилковим;

- поставка товару відбулась на замовлення відповідача, а не в межах договору; додані позивачем документи на підтвердження поставки товару не місять посилань на Договір №601 від 04.01.2011;

- оскільки поставка відбулась не в межах Договору відсутні підстави для стягнення штрафних санкцій (пені та штрафу);

- з огляду на настання форс-мажорних обставин, відповідач не несе відповідальності за прострочення зобов`язання з оплати поставленого позивачем товару, з огляду на що стягнення 3% річних та інфляційних втрат є протиправним та несправедливим.

Системою автоматизованого розподілу справ відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 29.01.2024 для розгляду справи №922/4664/23 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя (суддя-доповідач) Гетьман Р.А., судді Склярук О.І., Россолов В.В.

Ухвалою Східного апеляційного провадження від 02.02.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Укрпромхім» (вх.№287Х від 29.01.2024) на рішення Господарського суду Харківської області від 08.01.2024 у справі №922/4664/23. Розгляд апеляційної скарги ухвалено здійснювати в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Витребувано з Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/4664/23.

06.02.2024 на виконання вимог ухвали суду до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №922/4664/23.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю «Профхім» надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№2365 від 15.02.2024), в якому просить долучити додані до відзиву документи; рішення Господарського суду Харківської області від 08.01.2024 у справі №922/4664/23 залишити без змін, а апеляційну скаргу ТОВ «Компанія «Укрпромхім» залишити без задоволення.

В обґрунтування відзиву на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю «Профхім» зазначає наступне:

- додатковою угодою №1 від 01.01.2013 до Договору сторонами узгоджено автоматичну пролонгацію Договору №601 від 04.01.2011 на кожен наступний рік, доказів розірвання та припинення договору не надходило; з 2014 року між сторонами існують господарські взаємовідносини передбачені даним договором і вони тривають, що підтверджується доданими до відзиву на апеляційну скаргу первинними документами;

- позивачем направлено відповідачу претензію із посиланням на Договір та з доданим актом звірки від 25.08.2023. Жодних заперечень про те, що операції з поставки мали місце не на підставі Договору відсутні. Крім того, відповідачем після направлення претензії платіжною інструкцією від 25.10.2023 частково сплачено суму заборгованості, де в призначенні платежу міститься посилання на доданий до претензії акт звірки від 25.08.2023;

- відповідачем не надано до матеріалів справи, в тому числі і до апеляційної скарги, жодних доказів про існування між сторонами інших господарських відносин по поставці хімічної продукції, відмінних від тих, які передбачені умовами Договору №601 від 04.01.2011 та додаткових угод до нього;

- нарахування пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат здійснено відповідно до умов Договору та чинного законодавства;

- посилання скаржника на форс-мажорні обставини є безпідставними оскільки заборгованість виникла до початку повномасштабного вторгнення рф; відповідач жодним чином не повідомляв позивача про настання для нього форс-мажорних обставин; матеріали справи не містять документу, що підтверджує настання форс-мажорних обставин між сторонами в рамках Договору та доказів про припинення господарської діяльності відповідача в період початку воєнний дій.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Укрпромхім» надійшли додаткові пояснення (вх.№4510 від 28.03.2024), в яких просить задовольнити апеляційну скаргу у повному обсязі, скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 08.01.2024 по справі №922/4664/23 в частині часткового задоволення позовних вимог ТОВ «Профхім» та ухвалити нове, яким було б забезпечено справедливий та законний розгляд справи.

Суд зазначає, що враховуючи, що ціна позову в даній справі є меншою від ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судом було попереджено сторони, що апеляційна скарга буде розглянута за правилами ч. 10 ст. 270 ГПК України без повідомлення учасників справи.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з ч.6 ст.242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

З урахуванням вищезазначених законодавчих положень, ухвала про відкриття апеляційного провадження та розгляд апеляційної скарги в порядку письмового провадження вручена сторонам в електронних кабінетах системи «Електронний Суд» 05.02.2024.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується належне повідомлення сторін про відкриття провадження у справі та розгляд справи в порядку, передбаченому ч. 10 ст. 270 ГПК України.

Заперечень проти розгляду апеляційної скарги в даному порядку від сторін не надійшло.

Відповідно до ч.1 ст.270 ГПК України, у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Розглянувши клопотання апелянта про долучення доказів, які додані до апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та (одночасно) перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно із частиною 3 статті 269 ГПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Приписи частини 3 статті 269 ГПК України передбачають наявність таких критеріїв, які є обов`язковою передумовою для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, а саме «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи».

Отже, при поданні учасником справи доказів, які не були подані до суду першої інстанції, такий учасник справи повинен обґрунтувати, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції у встановлений строк, а також надати відповідні докази щодо неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від особи, яка їх подає.

Така обставина (відсутність обґрунтування, в чому полягає винятковість випадку неподання зазначених доказів до суду першої інстанції) виключає можливість прийняття апеляційним господарським судом додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України.

У разі надання для дослідження нових доказів, які з поважних причин не були подані до суду першої інстанції, інші особи, які беруть участь у справі, мають право висловити свою думку щодо цих доказів. Вирішуючи питання щодо дослідження доказів, які без поважних причин не подавалися до суду першої інстанції, апеляційний суд повинен врахувати як вимоги частини першої статті 43 ГПК України щодо обов`язку особи, яка бере участь у справі, добросовісно користуватися процесуальними правами, так і виключне значення цих доказів для правильного вирішення справи. Про прийняття та дослідження нових доказів, як і відмову у їх прийнятті, апеляційний суд зобов`язаний мотивувати свій висновок в ухвалі при обговоренні заявленого клопотання або в ухваленому судовому рішенні.

В обґрунтування не подання доказів до суду першої інстанції ТОВ «Компанія «Укрпромхім» зазначає про те, що Товариство не знало про існування справи №922/4664/23, а тому було позбавлене можливості надати докази до суду першої інстанції.

Частиною 7 статті 6 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що особі, яка зареєструвала електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суд вручає будь-які документи у справах, в яких така особа бере участь, виключно в електронній формі шляхом їх направлення до електронного кабінету такої особи, що не позбавляє її права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою.

Відповідно до ч.11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.

Як вбачається з наявної в матеріалах справи Довідки про доставку електронного листа, Документ в електронному вигляді «Ухвала про відкриття провадження(спрощене)» від 08.11.2023 по справі №922/4664/23 доставлено до Електронного кабінету Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Укрпромхім» 08.11.2023 18:56.

З урахуванням вищевикладеного, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Укрпромхім» має зареєстрований електронний кабінет у системі «Електронний Суд», наявні докази доставки ухвали від 08.11.2023 до електронного кабінету скаржника, судом першої інстанції виконано обов`язок із повідомлення відповідача про відкриття провадження та розгляд справи у порядку письмового провадження. Суд вказує, що фактичне неознайомлення із надісланими до електронного кабінету документами не є підставою для висновку про виконання чи невиконання судом обов`язку з повідомлення сторони. Доказів об`єктивної неможливості позивачем належним чином реалізувати свої процесуальні права матеріали справи не містять.

Вказане узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 23.08.2023 у справі №916/3572/21, постанові від 05.09.2023 у справі №906/1093/22, ухвалі від 05.02.2024 у справі №917/282/23.

Доданий до апеляційної скарги скріншот із системи «Електронний Суд» товариства про відсутність інформації у вкладці «повідомлення», не може підтверджувати факт неотримання ухвали суду першої інстанції відповідачем. Крім того, апеляційна скарга подана відповідачем саме через систему «Електронний Суд», що додатково підтверджує її використання.

Окрім того, ухвала Господарського суду Харківської області від 08.11.2023 розміщена в Єдиному державному реєстрі судових рішень, який є відкритим для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч.1 ст.4 ЗУ «Про доступ до судових рішень»), що свідчить про додаткову можливість ознайомитись з нею у цьому реєстрі.

Отже, апелянт не надав доказів неможливості подання доданих до апеляційної скарги документів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

В разі відсутності доказів неможливості подання нових доказів до суду першої інстанції, апеляційний суд залишає такі докази поза увагою та не приймає їх до розгляду.

Аналогічні висновки знайшли своє відображення у сталій практиці Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, зокрема, у постановах від 23.01.2020 у справі 910/16322/18, від 22.01.2020 у справі 915/99/19, від 14.01.2020 у справі 910/5280/19, від 24.12.2019 у справі 902/377/19 та інших.

Відтак, зважаючи на вищенаведене, документи додані апелянтом не приймається судом апеляційної інстанції до розгляду, оскільки вони не надавались до суду першої інстанції та ним не досліджувались.

Розглянувши клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Профхім» про долучення доказів, які додані до відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів зазначає наступне.

В обґрунтування не подання доказів до суду першої інстанції ТОВ «Профхім» зазначає, що від відповідача не було заперечень під час розгляду справи у суді першої інстанції, з огляду на що була відсутня необхідність у поданні таких доказів.

Статтею 80 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви.

Як вже зазначено вище, докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Стаття 2 Господарського процесуального кодексу України одним з основних принципів господарського судочинства визначає змагальність сторін. Згідно вимог частин першої, другої, четвертої статті 13 цього ж кодексу судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до сталої практики Верховного Суду докази, що підтверджують заявлені вимоги, мають бути подані учасниками справи одночасно з заявами по суті справи у суді першої інстанції, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем суду та належним чином обґрунтована. При цьому докази, якими учасники справи обґрунтовують свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на учасника справи покладено обов`язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. Єдиний винятковий випадок, коли можливим є прийняття судом доказів з порушенням встановленого строку, - наявність об`єктивних обставин, які унеможливлюють своєчасне вчинення такої процесуальної дії (наприклад, якщо стороні не було відомо про існування доказів), тягар доведення яких також покладений на учасника справи (постанови Верховного Суду від 13.04.2021 у справі №909/722/14, від 27.06.2023 у справі № 910/161/181/18).

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивачем не доведено наявність підстав для прийняття доказів, які не подані до суду першої інстанції, а тому відсутні підстави для їх прийняття.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та розглянувши справу в порядку статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів встановила наступні обставини.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.01.2011 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Профхім» (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Укрпромхім» (покупець) було укладено договір №601 (далі - Договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця хімічну продукцію (товар) у відповідності до накладних, які є невід`ємною частиною даного Договору, а покупець зобов`язується прийняти такий товар і оплатити його (п.1.1. Договору).

Відповідно до умов п.2.1. Договору кількість, ціна і асортимент Товару зазначається в накладних, які є невід`ємною частиною даного Договору.

Згідно з п.2.2 Договору розрахунки за товар здійснюються покупцем шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника по передоплаті згідно виставленого рахунку, не пізніше 3-х банківських днів з дня пред`явлення рахунку.

У випадку відвантаження постачальником покупцю товару із відстрочкою платежу, покупець зобов`язується оплатити товар протягом 3-х банківських днів з дати відвантаження (п.2.3. Договору).

Так, згідно з п.3.1 Договору в редакції додаткової угоди №2 від 04.01.2013, постачальник зобов`язується відвантажити товар покупцю зі свого складу: 61030, м. Харків, вул. Біологічна, буд.17, протягом 3-х днів після оплати згідно п.2.2.

За згодою сторін, можлива доставка товару на склад покупця транспортом постачальника за рахунок покупця.

Перехід права власності на товар відбувається в момент передачі товару покупцю на складі постачальника, що підтверджується відповідними відмітками у документах на відвантаження.

Так, на виконання умов вказаного Договору позивачем (постачальником) було поставлено покупцю товар - UN1789K - та соляна (гідрохлорид) 8 (80) ГУ II загальною вартістю 33840,00 грн, про що свідчать подані разом з позовом належним чином засвідчені копії видаткових накладних №150 від 20.01.2022 на суму 11280,00 грн, №159 від 21.01.2022 на суму 22560,00 грн та довіреністю на отримання МТЦ №10 від 20.01.2022. Вказані видаткові накладні підписані покупцем (уповноваженою особою відповідача) без будь-яких претензій та зауважень щодо кількості та якості товару.

Також, на підтвердження факту поставки та транспортування придбаного товару, позивачем разом з позовом було надано належним чином засвідчені копії товарно-транспортних накладних №Р150 від 20.01.2022, №Р159 від 21.01.2022.

Із матеріалів справи також убачається, що відповідачу було виставлено рахунок на оплату №137 від 20.01.2022 на загальну суму поставки в розмірі 33840,00 грн.

Позивач звернувся з даним позовом, в якому зазначає про те, що за наслідками вчинення вказаних господарських операцій позивачем на користь відповідача, у відповідності до норм ст. 187, ст. 201 Податкового кодексу України за першою подією виникнення податкових зобов`язань - дата відвантаження товару, було складено та зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних наступні податкові накладні, а саме: №142 від 20.01.2022 з обсягом постачання товару на суму 11280,00 грн; №153 від 21.01.2022 з обсягом постачання товару на суму 22560,00 грн, про що позивачем разом з позовом надано квитанції щодо реєстрації в ЄРПН вказаних податкових накладних, тому, на переконання позивача, вказані господарські операції відображені у податкових зобов`язаннях позивача, відповідно, останнім було сформовано, як покупцем, податковий кредит за фактом поставки товару за вказаними видатковими накладними по взаємовідносинам із позивачем.

Позивачем у позові зазначено, що ТОВ «Профхім» належним чином виконало свої зобов`язання за договором. Строк оплати за вищевказаними накладними є таким, що настав. Відповідач товар у власність від позивача отримав, проте його повну вартість у встановлені Договором поставки строки позивачу не сплатив, здійснивши лише часткову сплату.

25.10.2023 відповідачем було сплачено позивачу 5840,00 грн за поставлений товар, що підтверджується відповідною платіжною інструкцією №5684, з урахуванням чого, залишок заборгованості за поставлений товар за Договором склав 28000,00 грн (33840,00 грн - 5840,00 грн).

Враховуючи наведене вище, позивачем у позові наголошено про те, що відповідач, у порушення умов спірного договору повної та своєчасної оплати у визначені договором строки, позивачу не здійснив, у зв`язку з чим, у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість, яка склала 28000,00 грн та яка залишилась відповідачем несплаченою.

У зв`язку з наявною заборгованістю та з метою досудового врегулювання спору 25.08.2023 позивачем, на адресу відповідача надіслана претензія за вих.№25.08/23-01 від 25.08.2023 з вимогою про сплату відповідачем заборгованості у розмірі 33840,00 грн протягом 30 календарних днів. Разом з претензією позивачем надіслано акт звірки взаємних розрахунків за період 01.01.2022 - 25.08.2023, в якому відображено наявну заборгованість у розмірі 33840,00 грн.

Відповідач вищевказану претензію отримав, проте заборгованість позивачу не сплатив.

З огляду на прострочення сплати товару, позивачем до стягнення заявлено пеню, штраф, 3% річних та інфляційні втрати.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.

Суд першої інстанції зазначив, що матеріалами справи підтверджено факт порушення відповідачем виконання передбаченого умовами Договору грошового зобов`язання зі своєчасної оплати товару. У зв`язку із частковою сплатою відповідачем основного боргу після пред`явлення позову суд закрив провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення 5000,00 грн основного боргу. Суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем пені у розмірі 4895,21 грн. Водночас, суд вказав, що подвійне стягнення штрафу, як одного й того ж виду санкції за прострочення платежу, є незаконним, з огляду на що вимоги позивача в цій частині підлягають частковому задоволенню в розмірі 33840,00 грн. Перевіривши поданий позивачем розрахунок 3% річних у розмірі 1785,99 грн та інфляційних втрат у розмірі 9725,78 грн суд зазначив, що останній є правильним, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню. Крім того, судом стягнуто витрати позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 4933,24 грн.

Надаючи правову оцінку вищенаведеним обставинам, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з частиною 1 статті 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно статтею 509 ЦК України, статтею 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 193 ГК України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Нормами частини першої статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до вимог статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини з поставки.

Згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк товари у власність покупця для виконання його підприємницької діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар та сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 2 статті 712 ЦК України до договору поставки застосовують загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі статтею 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частинами першою та другою статті 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

В силу статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Нормами статті 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного Кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконання у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач поставив відповідачу товар згідно наявних в матеріалах справи видаткових накладних та товаро-транспортних накладних, що не заперечується самим відповідачем.

Водночас, відповідач оплатив поставлений товар частково, з огляду на що у останнього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 28 000,00 грн. В процесі розгляду справи у суді першої інстанції ТОВ «Компанія «Укрпромхім» сплатило 5000,00 грн основного боргу. Суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення 23 000,00 грн основного боргу та закриття провадження у справі у зв`язку із відсутністю предмета спору в частині стягнення 5000,00 грн основного боргу.

Рішення місцевого суду в цій частині позовних вимог щодо основного боргу апелянтом не оскаржується, а тому, з урахуванням положень статті 269 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції не переглядається.

Разом з цим, у зв`язку із простроченням оплати, позивачем на підставі умов Договору №601 від 04.01.2011 нараховано до стягнення пеню, штраф, 3% річних та інфляційні втрати.

Статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Судом встановлено, що між сторонами у справі існує Договір поставки №601 від 04.01.2011 відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця хімічну продукцію (далі Товар) відповідно до накладних, які є невід`ємною частиною цього Договору, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його.

Відповідно до умов п.2.3. наявного в матеріалах справи Договору №601 у випадку відвантаження постачальником покупцю товару з відстроченням платежу, покупець зобов`язується оплатити товар протягом 3 банківських днів з моменту відвантаження.

Пунктом 4.2. вказаного Договору в редакції Додаткової угоди №2 від 04.01.2013, у випадку порушення покупцем строків оплати зазначених у п. 2.3. даного договору, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за відвантажений товар за кожен день прострочення. За прострочення платежу більше 30 банківських днів з моменту зазначеного у п. 2.3. покупець сплачує постачальнику штраф у розмірі 50% від вартості несплаченого товару. За прострочення платежу більше 45 банківських днів з моменту відвантаження товару покупець сплачує постачальнику штраф в розмірі 100% від вартості несплаченого товару.

Оскільки матеріалами справи підтверджується порушення строку оплати товару, суд першої інстанції дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість нарахування позивачем пені у розмірі 4895,21 грн та штрафу у розмірі 33840,00 грн відповідно до умов п.4.2. Договору.

Апелянт не погоджується із таким висновком суду та зазначає, що спірна поставка відбувалася не в межах Договору №601 від 04.01.2011 (далі Договір), оскільки на момент поставки товару строк дії вказаного Договору закінчився, а тому нарахування пені та штрафу є безпідставним.

Колегія суддів вказує, що відповідно до частини 1 статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

Пунктами 6.1.-6.2. Договору встановлено, що строк дії договору встановлюється з моменту підписання його обома сторонами і діє до 31.12.2011. У випадку відсутності заяви однієї із сторін про припинення чи зміну умов даного договору за місяць до закінчення строку дії договору він вважається продовженим на наступний календарний рік на тих же умовах.

Додатковою угодою №1 до Договору від 02.01.2013 сторони продовжили строк дії даного Договору до 31.12.2013 та зазначили, що якщо жодна із сторін не має претензій по розірванню договору, він автоматично пролонгується на кожний наступний рік.

Крім того, пунктом 6.3 Договору визначено, що останній може бути розірваний за згодою сторін або з інших підстав, передбачених даним Договором і чинним законодавством.

Матеріали справи не містять документів, які б свідчили про заперечення однієї чи обох сторін щодо подальшої дії Договору, доказів його розірвання чи визнання недійсним.

Доводи скаржника щодо відсутності у матеріалах справи первинних документів по Договору, що датовані після 2013 року, не можуть підтверджувати припинення строку дії Договору, оскільки, як вже встановлено вище, строк дії Договору чітко визначено безпосередньо умовами договору.

Стосовно невідповідності реквізитів, зазначених у розділі 7 Договору №601, суд вказує, що Додатковою угодою №1 до Договору від 02.01.2013 сторони виклали пункт «Юридичні адреси, реквізити і підписи сторін» в новій редакції. Зазначені юридичні адреси сторін збігаються з інформацією у Єдиному державному реєстрі юридичних, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань актуальною, зокрема, і на момент розгляду справи у суді. Суд вказує, що сторони у випадку зміни своїх даних, мають актуалізувати реквізити укладених договорів, проте вказане ніяким чином не може впливати на строк дії договору.

Таким чином, на момент спірної поставки товару Договір в силу його положень є чинним, а аргументи апелянта не спростовують вказаного висновку.

На підтвердження доводів про нерозповсюдження дії Договору №601 на спірні правовідносини, ТОВ «Компанія «Профхім» стверджує, що забувши про існування між сторонами договору №601, останнє звернулося до ТОВ «Профхім» із замовленням на поставку товару «UN 1789 К та соляна (гідрохлорид) 8(80)ГУІІ» масою 3525 кг. Скаржник акцентує увагу, що додані позивачем документи на підтвердження поставки товару не місять посилань на Договір №601 від 04.01.2011.

Як вбачається з матеріалів справи, у видаткових накладних, товарно-транспортних накладних та рахунку на оплату дійсно відсутнє посилання на Договір №601, натомість вказано «Договір по замовленням».

Водночас, апелянтом не надано жодних доказів на підтвердження обставин здійснення спірної поставки за окремим замовленням, не в межах укладеного між сторонами Договору №601. Матеріали справи також не містять доказів існування інших договірних відносин між сторонами окрім Договору №601.

При цьому, до позову додано претензію за вих.25.08/23-01 від 25.08.2023, яка пред`явлена позивачем з посиланням на умови Договору №601 (зокрема, в частині строків оплати та відповідальності за порушення покупцем обов`язку з такої оплати) та первинні бухгалтерські документи, які є підставою для стягнення заборгованості у даній справі. Вказану претензію направлено відповідачу поштовим зв`язком та отримано останнім. Факти заперечення чи непогодження із претензією та викладеними у ній обставинами відсутні.

Більше того, до вищезазначеної претензії додано Акт звірки взаємних розрахунків станом на 25.08.2023. На підтвердження часткової сплати заборгованості до суду першої інстанції надана платіжна інструкція №5684 від 25.10.2023 на суму 5840,00 грн з призначенням платежу «Оплата за хiмреактиви згiдно акта звiрки вiд 25.08.2023р., в т. ч. ПДВ 20% 973.33 грн».

Згідно з частинами першою, третьою статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок з доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

17.10.2019 набув чинності Закон України № 132-IX від 20.09.2019 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву статті 79 ГПК з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів» та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».

Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів» підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Аналіз змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Одночасно статтею 86 цього Кодексу передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Верховний Суд неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі «Дж. К. та інші проти Швеції» зазначив, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом» («beyond reasonable doubt»). Натомість у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

З урахуванням вищенаведених обставин та доказів, з урахуванням стандарту доказування «баланс вірогідностей», колегія суддів зазначає про наявність підстав для висновку про здійснення спірної поставки товару в рамках Договору №601 від 04.01.2011 та відповідно правомірності заявлення до стягнення пені та штрафу згідно з п.4.2. Договору.

Здійснивши перерахунок пені, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення штрафних санкцій у вигляді пені в розмірі 4895,21 грн.

Стосовно заявленого до стягнення штрафу у розмірі 50760,00 грн, колегія суддів звертає увагу на наступне.

Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов`язань не лише не заборонено, але й передбачено частиною другою статті 231 ГК України.

При цьому щодо порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, передбаченою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Таким чином, сторони договору, врегульовуючи між собою правовідносини, досягли згоди щодо його умов, тобто вільно, на власний розсуд визначили та погодили умови Договору, підписавши його.

Водночас, як вбачається із матеріалів справи позивачем відповідно до п. 4.2. Договору в редакції додаткової угоди №2 від 04.01.2013, нараховано відповідачу штраф у загальному розмірі 50760,00 грн, а саме:

- за прострочення платежу більше 30 банківських днів у розмірі 50% від вартості несплаченого товару у розмірі 16920,00 грн.

- за прострочення платежу більше 45 банківських днів штраф у розмірі 100% від вартості несплаченого товару на суму 33840,00 грн.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про заборону подвійного стягнення штрафу, як одного й того ж виду санкції. У зв`язку з чим, вимога про стягнення з відповідача штрафу підлягає задоволенню в розмірі 33840,00 грн за прострочення платежу більше 45 банківських днів. В частині стягнення пені за прострочення платежу більше 30 банківських днів у розмірі 50% від вартості несплаченого товару у розмірі 16920,00 грн суд першої інстанції правомірно відмовив.

Щодо заявлених до стягнення 3% річних у розмірі 1785,99 грн та 9725,78 грн інфляційних втрат, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за наявності встановленого факту несвоєчасної сплати відповідачем за отриманий товар, позивач має право нараховувати на суму боргу відсотки річних та інфляцію.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок 3% річних, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1785,99 грн.

Стосовно заявленої суми інфляційних нарахувань слід зазначити, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних. Такий спосіб розрахунку інфляційних втрат у порядку статті 625 ЦК України не суперечить зазначеній нормі права та законодавству, яке застосовується при відповідному розрахунку.

Вказана правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі №910/13071/19.

Таким чином, здійснивши перерахунок інфляційних втрат, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі 9725,78 грн.

Щодо посилання апелянта на настання форс-мажорних обставин як підтвердження відсутності у останнього відповідальності за прострочення зобов`язання з оплати поставленого позивачем товару, колегія суддів вказує про наступне.

Настання форс-мажору не є підставою для зміни умов договору та звільнення від виконання зобов`язання. Навіть, якщо під час війни сторона не може своєчасно виконати свої зобов`язання за договором - це не є підставою для звільнення від сплати штрафних санкцій.

Посилаючись на форс-мажор як на підставу для звільнення від відповідальності, Відповідачу потрібно довести, як саме проявився форс-мажор під час виконання такого зобов`язання. Одного лише посилання на наявність форс-мажору (а зокрема на лист Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року №2024/02.0-7.1 про визнання форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України) недостатньо.

Відтак, колегія суду констатує, що не є достатнім формальне посилання на лист Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року №2024/02.0-7.1 про визнання форс-мажорною обставиною військову агресію російської федерації проти України, оскільки суд має досліджувати докази в сукупності.

Відповідна правова позиція наведена в постанові Верховного Суду від 17.08.2022 по справі №922/854/21.

Обставини непереборної сили засвідчуються сертифікатом Торгово-промислової палати України. Проте, Листом від 28 лютого 2022 року №2024/02.0-7.1 Торгово-промислова палата засвідчила форс-мажорні обставини - військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою запровадження воєнного стану, та підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору.

Поряд з тим, існування Листа Торгово-промислової палати України від 28 лютого 2022 року №2024/02.0-7.1 не є звільненням від виконання зобов`язань за договором (сплати штрафних санкцій) під час воєнного стану. Втім, це може бути підставою від звільнення, якщо сторона за Договором доведе, що виключно внаслідок агресії сусідньої держави неможливо було виконати свої зобов`язання.

Однак головне, це те що, наявність форс-мажорних обставин це не амністія, а лише відстрочка від виконання зобов`язання без штрафних санкцій і у разі фактичного доведення цих обставин.

Слід зазначити, що засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) є однією з функцій ТПП, затверджених Статутом ТПП України та Законом України «Про торгово-промислові палати України».

Засвідчення форс-мажорних обставин є послугою в розумінні Цивільного кодексу України, яку ТПП надає для фізичних та юридичних осіб.

Звернення суб`єктів господарської діяльності до ТПП України за отриманням сертифіката для засвідчення форс-мажорних обставин є належним доказом їх засвідчення відповідно до законодавства України.

Сертифікат про форс-мажорні обставини не є актом державного органу, який спричиняє виникнення, зміну чи припинення прав та обов`язків сторін. У разі судового процесу сертифікат ТПП є лише одним із доказів, який не має наперед визначеної сили перед іншими доказами, і лише в їх сукупності на підставі наданих доказів суд приймає рішення.

Порядок засвідчення форс-мажорних обставин встановлюється регламентом засвідчення ТПП України та регіональними ТПП форс-мажорних обставин.

Відповідно до регламенту форс-мажорні обставини засвідчуються за зверненням суб`єктів господарської діяльності та фізичних осіб щодо кожного окремого договору, зобов`язання, контракту, виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин. Тягар доказування форс-мажорних обставин покладено на заявника.

Тож сторона, яка посилається на форс-мажорні обставини, повинна надати докази за чотирма складовими події «форс-мажору»: подія (форс-мажорна обставина); непередбачуваність обставин; причинно-наслідковий зв`язок між обставиною (подією) і неможливістю виконання стороною своїх конкретних зобов`язань; неможливість виконання і альтернативного виконання.

Колегія суддів зважаючи на доводи апеляційної скарги зазначає, що воєнний стан на території України не означає, що відповідач не може здійснювати підприємницьку діяльність та дотримуватися строків виконання зобов`язань. Відповідач зазначає, що товариство у зв`язку з військовою агресією рф призупинило свою діяльність до середини 2023, проте належних доказів на підтвердження зазначеної обставини останнім не надано.

Тож сторона, що посилається на форс-мажорні обставини, повинна надати докази за чотирма складовими події «форс-мажору»: подія (форс-мажорна обставина); непередбачуваність обставин; причинно-наслідковий зв`язок між обставиною (подією) і неможливістю виконання стороною своїх конкретних зобов`язань; неможливість виконання і альтернативного виконання.

Крім того, засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних.

Вищенаведене у сукупності дає підстави для висновку, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов`язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов`язання

Також колегія суддів звертає увагу, що заборгованість за поставлений товар виникла до введення воєнного стану.

З урахуванням викладеного, доводи апеляційної скарги не спростовують правомірності рішення суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат.

Щодо посилання апелянта у додаткових пояснення на можливість суду зменшити заявлені до стягнення штрафні санкції, колегія суддів вказує про наступне.

За змістом частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до частини 1 статті 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 вказано, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі. Тому, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному, заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно зі стягненням збитків, порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Такими правилами є правила про неустойку, передбачені ст. ст. 549-552 ЦК.

У постанові Верховного Суду від 31.03.2020 у справі №910/8698/19 зазначено, що на іншого учасника справи (позивача) не покладається обов`язок з доведення (доказування) спричинення йому матеріальної або іншої шкоди внаслідок несвоєчасного виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань.

Тобто, при стягненні неустойки шкода кредитору, завдана порушенням зобов`язання презюмується (її не треба доводити) і компенсується за рахунок неустойки.

При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19).

Поняття «значно» та «надмірно», які використовуються у статтях 551 ЦК України та 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов`язання боржником.

Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не наводить конкретних обставин та не надає доказів в обґрунтування зменшення заявлених до стягнення штрафних санкцій, посилаючись вцілому на неспіврозмірність та несправедливість умов про відповідальність покупця за Договором №601 від 04.01.2011.

Слід відмітити, що укладаючи договір, сторони брали на себе певні зобов`язання та ризики. Отже, підписуючи договір відповідач усвідомлював ступінь відповідальності за неналежне виконання умов договору, зокрема передбачений розмір штрафних санкцій за несвоєчасну оплату поставленого товару.

Водночас, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

При цьому, довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має саме заінтересована особа, яка заявила пов`язане з цим клопотання (відповідач).

Щодо посилання скаржника на висновки Верховного Суду щодо зменшення розміру неустойки, колегія суддів зазначає наступне.

У питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням статті 233 ГК України і частині третій статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.

Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23, від 09.11.2023 у справі №902/919/22).

Аналіз висновків Верховного Суду стосовно зменшення розміру пені в справах, на які посилається скаржник, свідчить, що з них неможливо виокремити умови їх застосування окремо від специфічних обставин відповідних справ та застосувати у цій справі. Більш того, Верховний Суд у наведених справах не формулював висновків, які б певним чином додатково обмежували умови здійснення розсуду суду в питаннях зменшення розміру пені так, щоб тільки один варіант реалізації розсуду суду можна було вважати правильним. Отже, відсутні підстави вважати, що у тих випадках, коли суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність порушення норм процесуального права чи неправильного застосування норм матеріального права при реалізації судами власної дискреції, що тільки такий варіант реалізації дискреції слід вважати законним.

Подібні висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.07.2023 у справі №914/3231/16 та від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21.

Таким чином, в межах цієї справи судом не встановлено обставин, що свідчать про достатні підстави для застосування норм статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України.

Стосовно стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесену позивачем у суд першої інстанції, суд зазначає наступне.

Статтею 16 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 та пунктом 1 частини 3 статті 123 ГПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат пов`язаних з розглядом справи, до яких належать в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.

У частинах 1-3 статті 124 ГПК України зазначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Як вбачається з матеріалів справи позивачем виконано його обов`язок щодо подання до суду попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат. Так, в позовній заяві позивачем вказано, що орієнтовний розмір судових витрат на професійну правничу допомогу складає 6 000,00 грн.

Згідно з ч.8 ст.129 ГПК України докази розміру судових витрат подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Як вбачається з матеріалів справи, справа розглянута судом першої інстанції у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи. 28.12.2023 представником позивача подано до Господарського суду Харківської області клопотання про розподіл судових витрат, в якому просить стягнути з ТОВ «Компанія «Укрпромхім» на користь ТОВ «Профхім» витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 6 000,00 грн.

У частинах першій, другій статті 126 ГПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно з частинами третьою-п`ятою статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічну правову позицію викладено у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19 та від 22.11.2019 у справі №910/906/18.

Як уже зазначалося, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Проте, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19.

До того ж, у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі №905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі №922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123 - 130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15 та від 01.08.2019 у справі №915/237/18).

Таким чином, розглядаючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.

Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 ГПК України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

При цьому згідно зі статтею 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75 - 79 ГПК України.

Відповідно до положень статей 1, 26, 27, 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги, за яким, зокрема, клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

У статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.10.2023 між позивачем та адвокатом Феленко Сергієм Олександровичем укладено Договір №30/10-23 про надання правничої (правової) допомоги, відповідно до умов якого Адвокат зобов`язується за дорученням або заявою Клієнта надавати останньому професійну правничу (правову) допомогу щодо стягнення з ТОВ «Компанія «УКРПРОМХІМ» на користь Клієнта заборгованості за договором №601 від 04.01.2011, в тому числі пеню, штраф, 3% річних та інфляційних втрат в судовому порядку, а Клієнт зобов`язується прийняти її та оплатити гонорар (винагороду) за надану правничу допомогу на умовах, визначених Договором, а також витрати, необхідні для виконання його доручень.

Пунктом 1.2. вказаного Договору визначено, що надання Клієнту професійної правничої допомоги в рамках вказаного Договору полягає у наступному:

- здійснення правового аналізу та аудиту первинної документації Клієнта щодо порушення строків оплати ТОВ «Компанія «УКРПРОМХІМ» (код ЄДРПОУ 31643113) за договором №601 від 04.01.2011;

- підготовка обґрунтованих розрахунків штрафних санкцій (пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат) за порушення грошового зобов`язання у відповідності до вимог діючого законодавства України;

- підготовка та складання позовної заяви до суду про стягнення з ТОВ «Компанія «УКРПРОМХІМ» (код ЄДРПОУ 31643113) на користь Клієнта основної суми заборгованості та штрафних санкцій (пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат) за порушення умов оплати товару за договором №601 від 04.01.2011;

- процесуальне представництво інтересів Клієнта в судових органах в рамках справи (супровід справи) про стягнення з ТОВ «Компанія «УКРПРОМХІМ» (код ЄДРПОУ 31643113) на користь Клієнта основної суми заборгованості та штрафних санкцій (пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат) за порушення умов оплати товару за договором №601 від 04.01.2011, в тому числі складення різного роду заяв та документів процесуального характеру в рамках судового розгляду.

Перелік, визначений п. 1.2. даного Договору не є вичерпним. Адвокат надає інші види правничої допомоги, якщо це необхідно для забезпечення виконання доручення Клієнта (п.1.3. Договору №30/10-23).

Відповідно до п.4.1.-4.2. Договору розмір гонорару за надання правничої допомоги за даним Договором становить 6 000,00 грн. (шість тисяч грн. 00 коп.) грн., без ПДВ. Вказаний розмір гонорару може бути змінений за взаємною згодою сторін. Гонорар сплачується Клієнтом в гривнях безготівковим переказом протягом трьох днів з моменту укладення даного Договору на підставі виставленого рахунку.

Адвокатом Феленко С.О. виставлено ТОВ «Профхім» рахунок-фактуру №СФ-1 від 30.10.2023 за надання правничої допомоги за договором №30/10-23 від 30.10.2023 у сумі 6000,00 грн.

Вказаний рахунок сплачено позивачем відповідно до платіжної інструкції №14278 від 03.11.2023 на суму 6000,00 грн.

Відповідно до умов п.п.4.5.-4.7. Договору №30/10-23 за результатами надання правничої допомоги складається Акт, що підписується представниками кожної зі Сторін. В акті вказується обсяг наданої Адвокатом правничої допомоги і її вартість. Акт є документом, який засвідчує належне та своєчасне виконання Сторонами умов даного Договору. Акт повинен бути розглянутий, підписаний, завірений печаткою (за наявності) та повернутий Клієнтом Адвокату протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту отримання у спосіб, визначений п. 5.4. цього Договору.

У п. 8.8. Договору №30/10-23 сторони домовилися при виконанні умов цього Договору використовувати технології електронного документообігу. Сторони дійшли згоди користуватися сервісом електронних документів через платформу «Вчасно». Договір та всі інші документи, які пов`язані з виконанням умов даного Договору підписуються сторонами в електронному вигляді через платформу «Вчасно».

Разом із поданням клопотання про розподіл судових витрат представником позивача надано Акт наданих послуг №1 по наданню правничої (правової) допомоги за договором №30/10-23 від 30.10.2023 від 25.12.2023.

Відповідно до п.1 зазначеного Акту Адвокат надав, а Клієнт прийняв наступну правничу (правову) допомогу:

- здійснення правового аналізу первинної документації Клієнта щодо порушення строків оплати ТОВ «Компанія «УКРПРОМХІМ» (код ЄДРПОУ 31643113) за договором №601 від 04.01.2011;

- підготовка обґрунтованих розрахунків штрафних санкцій (пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат) за порушення грошового зобов`язання у відповідності до вимог діючого законодавства України;

- підготовка та складення позовної заяви до суду про стягнення з ТОВ «Компанія «УКРПРОМХІМ» (код ЄДРПОУ 31643113) на користь Клієнта основної суми заборгованості та штрафних санкцій (пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат) за порушення умов оплати товару за договором №601 від 04.01.2011;

- процесуальне представництво інтересів Клієнта в судових органах в рамках справи (супровід справи) про стягнення з ТОВ «Компанія «УКРПРОМХІМ» (код ЄДРПОУ 31643113) на користь Клієнта основної суми заборгованості та штрафних санкцій (пені, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат) за порушення умов оплати товару за договором №601 від 04.01.2011, в тому числі складення різного роду заяв та документів процесуального характеру в рамках судового розгляду.

Загальна вартість наданої правничої (правової) допомоги (гонорару) складає 6 000,00 грн. (шість тисяч грн. 00 коп.), без ПДВ (п.2 Акту).

Пунктом 3 Акту встановлено, що підписанням цього акту Сторони стверджують про приймання-передачу наданих послуг і не мають претензій одна до одної стосовно виконання своїх зобов`язань за договором про надання правничої (правової) допомоги №30/10-23 від 30.10.2023.

Акт наданих послуг №1 від 25.12.2023 підписано сторонами в електронному вигляді через платформу «Вчасно».

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта. Водночас, суд відзначає, що для включення всієї суми гонору у відшкодування за рахунок позивача, відповідно до положень ст. 126 ГПК України, має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір цих витрат є розумним та виправданим. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц).

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.

При цьому, як вбачається з матеріалів справи визначений сторонами гонорар є фіксованим та не залежить від кількості витраченого адвокатом часу.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду у постанові від 28.12.2020 у справі №640/18402/19 розмір винагороди за надання правової допомоги, визначений у договорі у вигляді фіксованої суми не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.11.2022 по справі №922/1964/21 зробила висновок, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат.

Саме лише незазначення учасником справи в детальному описі робіт (наданих послуг) витрат часу на надання правничої допомоги не може перешкодити суду встановити розмір витрат на професійну правничу допомогу (у разі домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару).

Правомірне очікування стороною, яка виграла справу, відшкодування своїх розумних, реальних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу не повинно обмежуватися із суто формалістичних причин відсутності в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги у випадку домовленості між сторонами договору про встановлений фіксований розмір обчислення гонорару. Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.

Колегія суддів зазначає, що відповідачем в суді першої інстанції не подано заяву про зменшення витрат на правову допомогу.

Водночас, сама лише незгода учасника спору із сумою понесених витрат на професійну правничу допомогу не може бути підставою для відмови у задоволенні заяви про розподіл судових витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі №910/5410/19.

Колегія суддів зазначає, що апеляційна скарга не містить доводів щодо будь-яких порушень суду першої інстанції про розподілі судових витрат.

За таких обставин, враховуючи складність і строк розгляду справи, надані адвокатом Феленко С.О. послуги, принципи реальності, співрозмірності та розумності судових витрат, з урахуванням часткового задоволення позовних вимог, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що доведеним та таким що підлягають стягненню є витрати на надання професійної правничої допомоги у розмірі 4933,24 грн, про що вірно було вказано судом першої інстанції.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15,16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять до предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на її юридичну та фактичну необґрунтованість. А отже, з урахуванням ст.269 ГПК України рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню в оскаржуваній частині.

Ураховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, судові витрати понесені апелянтом, у зв`язку з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Також, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.2 ст. 273 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції розглядається протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі.

24.02.2022 Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 введено в Україні воєнний стан, який продовжено до 13.05.2024 (Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 06.02.2024 №3564-IX).

Відповідно до ст.26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.

При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

З огляду на поточну обстановку, що склалася в місті Харкові, суд був вимушений вийти за межі строку встановленого ст.273 ГПК України.

Керуючись статтею 129, 232, 233, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Укрпромхім» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 08.01.2024 у справі №922/4664/23 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки касаційного оскарження передбачено ст.ст.286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 26.04.2024.

Головуючий суддя Р.А. Гетьман

Суддя В.В. Россолов

Суддя О.І. Склярук