Ухвала

від 08.01.2024 по справі 949/5/24

ДУБРОВИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №949/5/24

У Х В А Л А

про залишення позовної заяви без руху

08 січня 2024 року суддя Дубровицького районного суду Рівненської області Отупор К.М., розглянувши матеріали позову ОСОБА_1 до Висоцької сільської ради Сарненського району Рівненської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю,

в с т а н о в и в:

Позивач ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до відповідача Висоцької сільської ради Сарненського району Рівненської області та просить визнати за ним право власності за набувальною давністю на житловий будинок площею 44,1 м2 із надвірними будівлями, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Питання щодо форми, змісту та порядку подання позовної заяви та доказів врегульовані статтями 83, 95, 175-177 ЦПК України.

За правилами цивільного процесуального законодавства, позовна заява за формою та змістом повинна відповідати статті 175 ЦПК України, а також вимогам статті 177 цього Кодексу.

Дослідивши позовну заяву та додані до неї додатки, вважаю, що її слід залишити без руху з огляду на наступне.

Згідно п. 3 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, позовна заява повинна містити зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці.

У пункті 2 ч. 1 ст. 176 ЦПК України визначено, що ціна позову визначається, у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна.

Згідно з п. 16 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах" №10 від 17 жовтня 2014 року, розмір судового збору за подання позовної заяви про визнання права власності на майно або його витребування (у тому числі з урахуванням положень, передбачених частиною п`ятою статті 216, статтею 1212 Цивільного кодексу України тощо) визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі № 910/13737/19 (провадження № 12-36гс20) зазначено, що "майновий позов (позовна вимога майнового характеру) - це вимога про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що підлягає грошовій оцінці. Тобто будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов`язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього. Отже, судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, стягнення, витребування або повернення майна - як рухомих речей, так і нерухомості -визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру. Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову (пункт 8.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 907/9/17, провадження № 12-76гс18). Натомість до позовних заяв немайнового характеру відносяться вимоги, які не підлягають вартісній оцінці. Під немайновим позовом слід розуміти вимогу про захист права або інтересу, об`єктом якої виступає благо, що не піддається грошовій оцінці".

Майном як особливим об`єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов`язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами (стаття 190 ЦК України).

Тому вимога у цій справі про визнання права власності на нерухоме майно - житловий будинок, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , за набувальною давністю має майновий характер, оскільки підлягає грошовій оцінці.

Згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України №20 від 22 грудня 1995 року "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" під дійсною вартістю розуміється грошова сума, за яку майно може бути продане в даному населеному пункті чи місцевості.

Відповідно до п. 3 Національного стандарту №1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", затверджених постановою Кабінетів Міністрів України №1440 від 10 вересня 2003 року, ринкова вартість це вартість, за яку можливе відчуження об`єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу.

За ст. 3 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" оцінка майна, майнових прав (далі - оцінка майна) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами, зазначеними в статті 9 цього Закону, і є результатом практичної діяльності суб`єкта оціночної діяльності.

Незалежною оцінкою майна вважається оцінка майна, що проведена суб`єктом оціночної діяльності суб`єктом господарювання.

Процедури оцінки майна встановлюються нормативно-правовими актами з оцінки майна. У випадках проведення незалежної оцінки майна складається звіт про оцінку майна. У випадках самостійного проведення оцінки майна органом державної влади або органом місцевого самоврядування складається акт оцінки майна. Вимоги до звітів про оцінку майна та актів оцінки майна встановлюються відповідно до статті 12 цього Закону.

Отже, документ, який підтверджує вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб`єктом оціночної діяльності - суб`єктом господарювання відповідно до договору це звіт про оцінку майна (ст. 12 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні").

Згідно ч. 4 ст. 177 ЦПК України, до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір", судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Однак, в матеріалах позовної заяви відсутній звіт про оцінку майна, що унеможливлює суд перевірити правильність визначення позивачем ціни позову, а відтак відсутня можливість перевірки розміру судового збору, який підлягає сплаті позивачем при зверненні до суду із вимогою про визнання права власності на нерухоме майно.

Отже позивачу слід зазначити ціну позову на день подання позовної заяви та надати відповідні тому докази.

Разом з тим, відповідно до п.п. 4, 5 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, позовна заява повинна містити: зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Також, згідно з п. 6 ч. 3 ст.175ЦПК України позовна заява повинна містити відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов`язковий досудовий порядок урегулювання спору. Проте в порушення зазначених норм позивач не зазначив чи використав він заходи досудового врегулювання спору.

У позові позивач вказав, що з 2011 року проживає у житловому будинку по АДРЕСА_1 .

У вказаному житловому будинку до дня своєї смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 проживав його дід ОСОБА_2 , після смерті якого ніхто спадщину не приймав.

Тому позивач вказує, що з 2011 року до даного часу він відкрито та безперервно користується нерухомим майном на протязі більше 10 років.

Так, відповідно до ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.

З аналізу вказаної норми можна зробити висновок, що набувальна давність - це спосіб набуття права власності на нерухомість, який не базується на попередній власності та відносинах правонаступництва, а виникає із сукупності певних обставин, а саме: майно може бути об`єктом набувальної давності; добросовісність володіння; відкритість володіння; давність володіння та його безперервність; відсутність інших осіб, які претендують на це майно; відсутність титулу (підстави) у позивача для володіння майном та набуття права власності.

Позивачем у справах про набуття права власності за набувальною давністю є володілець чужого майна.

Згідно постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року №5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності;

- володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності. Відсутність добросовісності в позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України.

Такого правового висновку дійшла і Велика палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року по справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18).

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Така правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 01.08.2018р. у справі № 201/12550/16-ц, провадження № 61-19156св18.

Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

У постанові від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18) Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначив, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. За висновком Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Згідно інформаційного листа № 24-150/0/4-13 від 28 січня 2013 року Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав" в частині 6 зазначено, що позов про право власності за давністю володіння не може пред`явити законний володілець, тобто особа яка володіє майном з волі власника і завжди знає хто є власником. Це призводить до помилки у правовідносинах, і до договірних правовідносин застосовуються правовідносини набувальної давності. Застосування набувальної давності передбачає відсутність титулу (підстави) для виникнення права власності в момент заволодіння чужою річчю. У разі якщо існує інша підстава для виникнення права власності у момент заволодіння, а сторона посилається на строк набувальної давності, слід визнати, що стороною вибрано невірний спосіб захисту, тобто такий, який не відповідає специфіці правовідносин, що виникли.

Посилаючись у позові на володіння майном протягом більш як 10 років, позивачем не надано доказів на підтвердження того, що при заволодінні чужим майном він не знав і не міг знати про відсутність у нього підстав для набуття права власності на спірний будинок за набувальною давністю. Навпаки, зі змісту позовної заяви, заявлених позовних вимог вбачається, що позивачу відомо, кому належав житловий будинок, при цьому не зазначаючи, які причини неприйняття ним спадщини після смерті діда в порядку спадкування законом.

Також позивачем не зазначено чи немає будь-яких інших осіб, які мають право на вказаний будинок як спадкоємці померлого діда.

До того ж, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що утримання і ремонт будинку після смерті другого власника, у якого немає спадкоємців, не дають підстав визнати право власності на частину будинку за набувальною давністю. Так, в постанові у справі № 201/12550/16-ц від 01 серпня 2018 року роз`яснено, що набуття права власності на чужі речі можливе лише за наявності наступних умов: законний об`єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння). Тобто, набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вказаних умов у сукупності. Окрім того, у разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини, а нерухоме майно - за його місцезнаходженням.

Оскільки попередній володілець житлового будинку, на який претендує позивач, помер, не можна вважати добросовісним його володіння нерухомістю, що залишилася після смерті діда. Смерть діда і відсутність спадкоємців, які могли б прийняти спадщину, не дають позивачу підстав для того, щоб вважати користування чужим майном правомірним.

Таким чином, посилаючись у позові на володіння нерухомим майном понад 10 років, позивачем не надано доказів на підтвердження того, що при заволодінні чужим майном він не знав і не міг знати про відсутність у нього підстав для набуття права власності на будинок за набувальною давністю.

Крім того, в позовній заяві не зазначено, з огляду на приписи ч. 1 ст. 2, ч. 1 ст. 4 ЦПК України, ч. 1 ст. 15 ЦК України, як, яким чином і коли відповідач порушив, не визнав чи оспорив права позивача; немає достатніх правових обґрунтувань існування правовідносин набувальної давності, передбачених ст. 344 ЦК України. Зазначені обставини мають істотне значення для вирішення судом питання щодо наявності спору за даним позовом.

Дотримання вимог ст. 175 ЦПК України при пред`явленні заяви в суд є імперативним правилом в тому числі і для суду на предмет перевірки заяви і долучених до неї матеріалів і недопущення відкриття провадження і призначення непідготовленої справи (позову) до розгляду. Заява не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відтак, враховуючи вищенаведене, позивачу необхідно виправити вищевказані недоліки.

При цьому, зазначене не свідчить про занадто формальне ставлення до передбачених законом вимог та в жодному разі не робить суд недоступним для позивачів, які потребують судового захисту, не є перешкодою їм в доступі до правосуддя.

Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений законом. Процесуальні дії судді чітко врегульовані нормами ЦПК, які повинні правильно розумітися сторонами і застосовуватися, починаючи з моменту пред`явлення позову до суду.

Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.

З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах "Голдер протиВеликої Британії"від 21.02.1975року "Осман проти Сполученого королівства" від 28.10.1998 року та "Круз проти Польщі" від 19.06.2001 року, в яких зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. Відтак, в кожному випадку позивач при зверненні до суду із позовом повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.

Отже, у зв`язку з наведеним, вказані вимоги суду не є порушенням права на справедливий судовий захист, залишення позовної заяви без руху жодним чином не перешкоджає позивачам у доступі до правосуддя після усунення недоліків позову.

Зважаючи на вищевикладене, позивачу необхідно усунути недоліки своєї позовної заяви шляхом приведення останньої відповідно до вимог діючого законодавства.

За таких обставин, в силу ч. 1 ст. 185 ЦПК України вважаю за необхідне позовну заяву залишити без руху, надавши позивачу строк п`ять днів з дня вручення даної ухвали для усунення вказаних недоліків.

Керуючись ст. 185 ЦПК України,

п о с т а н о в и в:

Залишити без руху позовну заяву ОСОБА_1 до Висоцької сільської ради Сарненського району Рівненської області про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю та надати позивачу для усунення вищевказаних недоліків п`ять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя: підпис.

Згідно з оригіналом.

Суддя Дубровицького

районного суду: Отупор К.М.