Постанова

від 04.01.2024 по справі 280/12521/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

04 січня 2024 року м. Дніпросправа № 280/12521/21

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Божко Л.А. (доповідач),

суддів: Суховарова А.В., Олефіренко Н.А.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 27.05.2022 в адміністративній справі №280/12521/21 (суддя Сіпака А.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2021 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області , в якому позивач просила суд визнати протиправним та скасувати Рішення Головного управління Державної податкової служби у Запорізькій області № 0180852406 від 30 листопада 2021 року про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску за період з 20.04.2018 по 22.10.2018 в розмірі 17,2 грн. пені та 982,88 штраф, що в загальній сумі складає 1000,08 грн.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 27.05.2022 адміністративний позов задоволено.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити в задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що ОСОБА_1 належним чином не виконувались норми статті 9 Закону №2464-VI, а саме: єдиний внесок сплачено з порушенням законодавчо встановленого строку. Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені Законом №2464-VI є недоїмкою та стягується з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 на підставі рішення Ради адвокатів Запорізької області від 28.11.2014 №29 має право на заняття адвокатською діяльністю, що підтверджується Свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю ЗП001040 від 28.11.2014.

Відповідно до Єдиного реєстру адвокатів України з 01.09.2018 право на заняття адвокатською діяльністю зупинено на підставі заяви згідно пунктом 1 частини першої статті 31 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність. З 01.06.2019 на підставі заяви право на заняття адвокатською діяльністю поновлено згідно пункту 1 частини четвертої статті 31 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність.

19.08.2020 позивач звернулась до Головного управління ДПС у Запорізькій області із заявою, відповідно до якої просить зняти її з обліку як платника єдиного внеску у порядку, визначеному Законом України Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування з урахуванням особливостей, передбачених пунктом 9-15 розділу VIII Прикінцеві та перехідні положення цього Закону.

Листом від 25.08.2020 за вих. №19765/14/08-01-50-09 Головне управління ДПС у Запорізькій області надало відповідь на заяву позивача. Відповідно до якої зазначило, що станом на 25.08.2020 у Єдиному реєстрі адвокатів України зазначена форма адвокатської діяльності індивідуальна. Таким чином, у зв`язку з відсутністю підстав для зняття з обліку платника єдиного внеску заява за довільною формою від 19.08.2020 залишена без розгляду.

24.11.2020 Головним управлінням ДПС у Запорізькій області сформовано Вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-31390-13, відповідно до якої ОСОБА_1 визначено суму заборгованості зі сплати єдиного внеску станом на 31.10.2020 у розмірі 4217,18 грн.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року № 2464-VI (далі Закон № 2464-VI) в частині правових та організаційних засад забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою-підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності. Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб.

За змістом пункту 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України працівник - це фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Статтею 13 Закону № 5076-VI визначено, що адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, є самозайнятою особою. Адвокат, який здійснює адвокатську діяльність індивідуально, може відкривати рахунки в банках, мати печатку, штампи, бланки (у тому числі ордера) із зазначенням свого прізвища, імені та по батькові, номера і дати видачі свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За приписами статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

Відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення незалежної професійної діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є самозайняті особи, зокрема, адвокати, які здійснюють адвокатську діяльність індивідуально. Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, незалежної професійної адвокатської діяльності індивідуально та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.

Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Викладене обумовлює висновок, що, з урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

З огляду на предмет спору у цій справі та вищевикладені висновки, шляхом системного тлумачення наведених норм права, суд доходить до висновку, що особа, яка провадить незалежну професійну діяльність, зокрема адвокатську, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником) така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.

Таке правозастосування узгоджується із правовим висновком, викладеним Верховним Судом в постанові від 27 листопада 2019 року в справі № 160/3114/19.

Судом встановлено, що визнаний судом у межах адміністративної справи №280/9149/20 протиправним борг по єдиному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у сумі 4217,18 грн., зазначений у вимозі про сплату боргу (недоїмки) від 24.11.2020 №Ф31390-13, виник станом на 31.10.2020, та входить у період з 20.04.2018 по 22.10.2018, який враховано в оскаржуваному Рішення №0180852406 від 30.11.2021 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску при обчисленні сум штрафу та пені.

Крім того, з 2003 по 01.07.2018 ОСОБА_1 працювала на посадах юрисконсульта ІІ, І категорії, начальника відділу правового забезпечення у відокремленому підрозділі Дніпровська електроенергетична система Приватного акціонерного товариства Національна енергетична компанія Укренерго (код ЄДРПОУ 20517231), а з 02.07.2018 переведена із відокремленого підрозділу до апарату управління підприємства та продовжує працювати на посаді начальника відділу правового забезпечення Північного регіону Департаменту претензійно-позовної роботи Дирекції з правових та регуляторних питань Приватного акціонерного товариства Національна енергетична компанія Укренерго.

За вказані періоди роботодавцем сплачено за позивача єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у розмірах, визначених законодавством, що не заперечується відповідачем, а докази отримання позивачем у цей період доходів від провадження адвокатської діяльності індивідуально контролюючим органом суду не надано.

Не змінює вищенаведеного і факт перебування особи на обліку в органах податкової служби, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється контролюючим органом незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

Крім цього, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи «Серков проти України» (заява №39766/05), «Щокін проти України» (заяви №23759/03 та №37943/06), які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права.

Таким чином, суд визнає обґрунтованим висновок суду першої інстанції про протиправність оскарженої вимоги.

Доводи апелянта спростовані приведеними вище висновками суду.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Керуючись статтями 241-245, 250, 315, 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Запорізькій області залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 27.05.2022 -залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий - суддяЛ.А. Божко

суддяА.В. Суховаров

суддяН.А. Олефіренко