Рішення

від 19.12.2023 по справі 641/879/23

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

Справа № 641/879/23

Провадження № 2/638/2977/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 грудня 2023 року Дзержинський районний суд м. Харкова у складі:

Головуючого судді Цвірюка Д.В.,

за участю секретарів Морозової К.Д., Кріцак А.М., Кутоманової К.С.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні вприміщенні залисудових засіданьДзержинського районногосуду м.Харковав порядкузагального позовного провадженняцивільну справуза позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа Об`єднання співвласниківбагатоквартирного будинку«Конкорд 1» про захист порушеного права власності на нерухоме майно шляхом заборони вчиняти певні дії, -

встановив:

ОСОБА_4 звернувся до Комінтернівського районного суду м.Харкова в інтересах ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в якому просить заборонити відповідачам вчиняти дії по демонтуванню належного позивачу майна, а саме: неподільної речі інженерно-технічного обладнання по очищенню повітря та води, яке необхідне для обслуговування квартири АДРЕСА_1 , розташованому на технічному поверсі зазначеного будинку.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що по договору №269/09 часткової участі в будівництві від 16.09.2005 року з АТ «Житлобуд-2» відповідач ОСОБА_3 була пайовиком та здійснила часткове інвестування будівництва багатоквартирного житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 . Інвестиція останньої реалізувалась шляхом передачі їй у власність окремої 4-х кімнатної квартири АДРЕСА_3 був введений в експлуатацію у 2005 році. Рішенням виконавчого комітету Дзержинської районної ради м.Харкова від 17.01.2006 року №7/71 вказаному будинку присвоєно номер 15А. У 2006 році ТДВ «Житлобуд 2» надав дозвіл власнику квартири АДРЕСА_1 , яким відповідач ОСОБА_3 , на використання технічного поверху, розташованого над зазначеною квартирою для установки та експлуатації інженерного обладнання, необхідного для обслуговування вказаної квартири. На підставі рішення виконавчого комітету Дзержинської районної ради м.Харкова від 11.06.2008 року №191/71 відповідач ОСОБА_3 набула право власності на квартиру АДРЕСА_1 . Відповідне інженерне обладнання було встановлено і розміщено, вбудоване у квартиру позивача х технічного поверху, що знаходиться над її квартирою та перебуває там до теперішнього часу, одноосібним та єдиним власником якої є саме позивач. В подальшому власником квартири стала відповідач ОСОБА_2 , у фактичне володіння та користування якої перейшло зазначене інженерне обладнання. 22.01.2023 року відповідачі, колишні власники квартири, звернулись до позивача з вимогою демонтувати встановлене обладнання, яке знаходиться у її володінні та є невіддільною частиною належної позивачу на праві власності квартири. Від демонтування обладнання позивач відмовилась. Наразі відповідачі намагаються вчинити ряд дій, спрямованих на демонтаж вказаного обладнання. Зазначає, що таке обладнання, у тому числі його частина, яка безпосередньо розміщена у квартирі позивача та вмонтована в її конструктивні елементи, фактично перейшло у фактичне володіння, власність позивача як елементи конструкції об`єкта нерухомого майна. Демонтаж обладнання неможливий без нанесення шкоди квартирі позивача, її конструктивним елементам, квартира залишиться без водокомунікацій, втратить своє цільове призначення та стане непридатною для використання як об`єкта житлової інфраструктури. Вказані обставини стали підставою для звернення до суду з даним позовом.

Ухвалою судді Комінтернівського районного суду м.Харкова від 23.02.2023 року, виправленою ухвалою суду від 27.02.2023 року, позовну заяву передано для розгляду до Дзержинського районного суду м.Харкова за підсудністю. Постановою Харківського апеляційного суду від 20.04.2023 року зазначена ухвала суду залишена без змін.

Ухвалою судді Дзержинського районного суду м.Харкова від 03.05.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження та справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою суду від 08.06.2023 року до участі у справі залучено ОСББ «Конкорд 1» в якості третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет позову.

Ухвалою суду від 04.09.2023 року закрито підготовче провадження та справу призначено до судового розгляду.

В судове засідання позивач та її уповноважений представник не з`явились, про розгляд повідомлялись.

Відповідачі в судове засідання не з`явились, просили справу розглянути у їх відсутність, позовні вимоги визнали у повному обсязі.

У відповідності до ч.1, 3, 4 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи. У разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів.

З цього приводу Європейський суд з прав людини в рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи у відсутність нез`явившихся осіб за наявними матеріалами справи.

Суд, з`ясувавши обставини справи, безпосередньо дослідивши наявні в матеріалах справи докази, оцінивши їх кожний окремо та у сукупності й взаємозв`язку, дійшов наступного висновку.

Згідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд.

Відповідно до ч 1ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно дост. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.»

Відповідно до ч.ч. 2, 3ст. 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.»

При цьому захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачено статтею 16 ЦК України.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

За приписом ч.1ст.13 ЦПК Українисуд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.ч. 1, 5, 6ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

При цьому пункт 4 статті 82 ЦПК встановлює, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Встановлено, що квартира за адресою: АДРЕСА_4 належить на праві приватної власності ОСОБА_1 на підставі договору дарування №5127 від 16.11.2018 року, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №145749611 від 16.11.2018 року.

Підставою звернення до суду позивач зазначає ту обставину, що 22.01.2023 року відповідачі, колишні власники квартири, звернулись до позивача з вимогою демонтувати встановлене на технічному поверсі інженерне обладнання, що порушує права власності позивача.

Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд зазначає наступне.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Статтею 317 ЦК України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.

Положеннями ст. 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Згідно з частиною першою та другою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Непорушність права власності проявляється у тому, що правомірним буде визнане лише таке позбавлення права власності або обмеження у його здійсненні, яке відбувається у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до статті 382 ЦК України власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

З указаної вище статті вбачається, що власники квартир у багатоквартирному будинку є співвласниками спільного майна в будинку вже згаданих приміщень загального користування, опорних конструкцій та обладнання і, відповідно, співвласниками самого будинку.

Вимогами статті 383 ЦК України передбачено, що власник житлового будинку, квартири має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім`ї, інших осіб і не має права використовувати його для промислового виробництва. Власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

Статтею 391 ЦК України передбачено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

При цьому у відповідності до вимог ст. 10 Житлового Кодексу Української PCP громадяни зобов`язані дбайливо ставитися до будинку, в якому вони проживають, використовувати жиле приміщення відповідно до його призначення, додержувати правил користування жилими приміщеннями, економно витрачати воду, газ, електричну і теплову енергію. Жилі будинки і жилі приміщення не можуть використовуватися громадянами на шкоду інтересам суспільства.

Статтею 179 ЖК Української PCP передбачено, що користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов`язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Згідно п. 4 «Правил користування приміщеннями житлових будинків і прибудинковими територіями» затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2006 №45 власник наймач (орендар) приміщень житлових будинків мають право на: переобладнання та перепланування житлових і підсобних приміщень, балконів і лоджій за відповідними проектами без обмеження інтересів інших громадян, які проживають у будинку, з дозволу власника будинку та органу місцевого самоврядування, виданого в установленому порядку.

За правилами утримання жилих будинків та при будинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства №76 від 17.05.2005 року перепланування жилих будинків, жилих і нежилих у жилих будинках приміщень, що погіршує умови експлуатації і проживання всіх або окремих громадян у будинку або квартирі не допускається.

Згідно із вимогами ст. 189 Житлового кодексу Української PCP, особи, винні у порушенні правил користування приміщеннями, санітарного утримання місць загального користування, сходових клітин, ліфтів, під`їздів, прибудинкової території несуть кримінальну, адміністративну та іншу відповідальність згідно чинного законодавства України.

Згідно п. 3.1.13 Правил утримання жилих будинків та прибудинкової території, затвердженого Наказом Держжитлокомунгоспу України від 17.05.2005 № 76, використання допоміжних приміщень для розміщення майстерень, комор та інших завдань не допускається.

Згідно із статтею 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Умовами статті 369 ЦК України передбачено, що співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Питання щодо згоди співвласників допоміжних приміщень на надбудову поверхів, улаштування мансард у багатоквартирних будинках, на вчинення інших дій стосовно допоміжних приміщень (оренда тощо) вирішується відповідно до законів України, які визначають правовий режим власності.

Крім того, відповідно до правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76 допоміжні приміщення житлового будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку.

Відповідно до ст. 10 ЗУ «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» рішення порядок управління та користування спільним майном, передачу у користування фізичним та юридичним особам спільного майна, а також про реконструкцію та капітальний ремонт багатоквартирного будинку або зведення господарських споруд вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менш як дві третини загальної кількості усіх співвласників, а в разі якщо статутом не передбачено прийняття таких рішень, - більшістю голосів. З інших питань рішення вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало більше половини загальної кількості співвласників.

У відповідності до п. 3, 5 ч. 1 ст. 15 ЗУ «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» співвласник зобов`язаний: використовувати приміщення за призначенням, дотримуватися правил користування приміщеннями; забезпечувати дотримання вимог житлового і містобудівного законодавства щодо проведення реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення приміщень або їх частин.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» від 14 травня 2015 року багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об`єктами нерухомого майна; допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення); співвласник багатоквартирного будинку - власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку; спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.

Згідно з ч. 1,2 ст. 5 вказаного Закону спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Спільне майно багатоквартирного будинку не може бути поділено між співвласниками, і такі співвласники не мають права на виділення в натурі частки із спільного майна багатоквартирного будинку.

Згідно із п. 3-7 ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» співвласники зобов`язані: 3) використовувати спільне майно багатоквартирного будинку за призначенням; 4) додержуватися вимог правил утримання багатоквартирного будинку і прибудинкової території, правил пожежної безпеки, санітарних норм; 5) виконувати рішення зборів співвласників; 6) забезпечувати додержання вимог житлового і містобудівного законодавства щодо проведення реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення приміщень або їх частин; 7) відшкодовувати збитки, завдані майну інших співвласників та спільному майну багатоквартирного будинку.

У відповідності до ч. 2 ст. 7 ЗУ «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» кожний співвласник несе зобов`язання щодо належного утримання, експлуатації, реконструкції, реставрації, поточного і капітального ремонтів, технічного переоснащення спільного майна багатоквартирного будинку пропорційно до його частки співвласника.

У відповідності до ч. 1 ст. 8 ЗУ «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» співвласники несуть відповідальність за шкоду, заподіяну третім особам у результаті невиконання або неналежного виконання своїх обов`язків як співвласників. Відповідальність кожного співвласника визначається пропорційно до його частки співвласника. Співвласники не несуть відповідальності за зобов`язаннями, що виникли внаслідок дій уповноваженої особи (осіб) та/або управителя, вчинених з перевищенням наданих їм повноважень.

Положенням ч. 1 ст.10 ЗУ «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» передбачено, що співвласники приймають рішення щодо управління багатоквартирним будинком на зборах у порядку, передбаченому цією статтею. Якщо у багатоквартирному будинку в установленому законом порядку утворено об`єднання співвласників, проведення зборів співвласників та прийняття відповідних рішень здійснюється згідно із законом, що регулює діяльність об`єднань співвласників багатоквартирних будинків.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 10 ЗУ «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» до повноважень зборів співвласників належить прийняття рішень з усіх питань управління багатоквартирним будинком, у тому числі про: 1) розпорядження спільним майном багатоквартирного будинку, встановлення, зміну та скасування обмежень щодо користування ним.

За положеннями Правилам утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року N 76, зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 р. за N 927/11207, вбачається, що до допоміжних приміщень віднесено приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, поза квартирні коридори, колясочні, кладові, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення); технічне обладнання багатоквартирного будинку інженерні комунікації та технічні пристрої, які необхідні для забезпечення санітарно гігієнічних умов та безпечної експлуатації квартир (загальні будинкові мережі тепло-, водо-, газо-, електропостачання, бойлерні та елеваторні вузли, обладнання протипожежної безпеки, вентиляційні канали та канали для димовидалення, обладнання ліфтів, центральних розподільних щитів електропостачання, елеваторних вузлів, елементи благоустрою території, включаючи також і конструктивні елементи будинків (фундамент, несучі стіни та інше).

За приписами ст.19 Законом України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку», спільне майно співвласників багатоквартирного будинку складається з неподільного та загального майна. Неподільне майно перебуває у їх спільній сумісній власності і не підлягає відчуженню, загальне майно - у спільній частковій власності.

Право розпоряджатись допоміжними приміщеннями мають лише всі співвласники у межах, які встановлені окремим законом чи цивільним законодавством, за яким здійснення права спільної часткової власності врегульовано ст. 358 ЦК України, а спільної сумісної власності ст. 369 ЦК України.

У постанові Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року№ 45 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 жовтня 1992 року №572» зазначено, що власники, наймачі (орендарі) приміщень житлових будинків мають право на переобладнання і перепланування житлових і підсобних приміщень, балконів і лоджій за відповідними проектами без обмеження інтересів інших громадян, які проживають у будинку, з дозволу власника будинку (квартири) та органу місцевого самоврядування, виданого в установленому порядку.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що перепланування приміщення спільній сумісної власності може бути здійснено з дотриманням встановленого законом порядку, у тому числі за згодою осіб, які таким приміщенням володіють.

За частиною 2 статті 382 Цивільного кодексу власникам квартир у багатоквартирному будинку належать усі комунікації та допоміжні приміщення.

Згідно з рішенням Конституційного Суду України №4-рп/2004 допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища тощо) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.

Саме члени об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, у разі його створення, є співвласниками технічних поверхів, що є допоміжним приміщенням, і виключно співвласники наділені правом розпоряджатися на власний розсуд зазначеними приміщеннями.

Так, рішенням Дзержинського районного суду м.Харкова від 02.09.2021 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 06.02.2023 року зобов`язано ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_5 , звільнити самовільно захоплені приміщення технічного поверху будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , які є спільною сумісною власністю ОСББ «Конкорд-1» та привести їх до попереднього стану, шляхом демонтажу всього встановленого обладнання, за рахунок ОСОБА_2 .

Зазначеними рішеннями встановлено, що на підставі договору дарування від 27.01.2017 серія та номер: 50, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кєсян К. С., що його того ж дня зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, відповідачу ОСОБА_2 на праві приватної власності належить чотирьохкімнатна квартира загальною площею 205,1 кв. м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 . Балансоутримувачем багатоквартирного будинку АДРЕСА_2 є ОСББ «Конкорд 1», створене власниками квартир у цьому багатоквартирному будинку, якезареєстроване як юридична особа 17.06.2009.

З огляду на встановлені обставини та існування судового рішення про звільнення самовільно захоплених приміщень технічного поверху будинку за адресою: АДРЕСА_2 , які є спільною сумісною власністю ОСББ «Конкорд-1» та приведення їх до попереднього стану шляхом демонтажу всього встановленого обладнання, а також приймаючи до уваги, що використання власності не може завдавати шкоди правам та свободам інших громадян та інтересам суспільства, а власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Також за встановлених вище обставин суд не вбачає підстав для прийняття визнання відповідачами позовних вимог.

При цьому суд наголошує, що судове доказування - це діяльність учасників процесу при визначальній ролі суду по наданню, збиранню, дослідженню і оцінці доказів з метою встановлення з їх допомогою обставин цивільної справи. При цьому, збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Доказування є єдиним шляхом судового встановлення фактичних обставин справи і передує акту застосування в судовому рішенні норм матеріального права, висновку суду про наявність прав і обов`язків у сторін.

У відповідності до частини 1 статті 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно статті 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

Положеннями ст.89ЦПК Українивстановлено,що судоцінює доказиза своїмвнутрішнім переконанням,що ґрунтуєтьсяна всебічному,повному,об`єктивномута безпосередньомудослідженні наявниху справідоказів.Жодні доказине маютьдля судузаздалегідь встановленоїсили.Суд оцінюєналежність,допустимість,достовірність кожногодоказу окремо,а такождостатність івзаємний зв`язокдоказів уїх сукупності.Суд надаєоцінку якзібраним усправі доказамв цілому,так ікожному доказу(групіоднотипних доказів),який міститьсяу справі,мотивує відхиленняабо врахуваннякожного доказу(групидоказів).

Таким чином, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу позовних вимог, не знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд ухвалює рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі.

Європейський суд з прав людини зазначав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», від 18 липня 2006 року № 63566/00, § 23).

Відповідно до ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом судової справи, належать витрати, пов`язані з вчиненням процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

З огляду на викладене, приймаючи до уваги результат розгляду справи, витрати зі сплати судового збору слід залишити за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 10-13, 76-81, 133-141, 259, 263, 265, 268, 273, 352, 354 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 прозахист порушеногоправа власностіна нерухомемайно шляхомзаборони вчинятипевні дії залишити без задоволення.

Судові витрати зі сплати судового збору залишити за позивачем.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 29.12.2023 року.

Сторони та інші учасники:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_5 ;

відповідачі: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , АДРЕСА_5 ; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , АДРЕСА_5 ;

третя особа: Об`єднання співвласниківбагатоквартирного будинку«Конкорд 1», ЄДРПОУ 36456558, м.Харків, вул.Ромена Роллана 15-А.

Головуючий суддя: Д.В.Цвірюк