Рішення

від 20.12.2023 по справі 522/8164/23

ПРИМОРСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ОДЕСИ

Справа № 522/8164/23

Провадження № 2/522/4206/23

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 грудня 2023 року м. Одеса

Приморський районний суд міста Одеси у складі:

головуючої судді Косіциної В.В.,

за участі секретаря судового засідання Кісілюка Д.Б,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Комунальної установи «Одесреклама» Одеської міської ради до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов`язків,-

ВСТАНОВИВ:

26 квітня 2023 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява Комунальної установи

КУ «Одесреклама» звернулось до Приморського районного суду м. Одеси з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов`язків «Одесреклама» Одеської міської ради до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов`язків, у якій позивач просить стягнути з ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 60490,00 гривень, а також суму сплаченого судового збору.

За результатами автоматизованого розподілу справи між суддями, вона передана на розгляд судді Косіциній В.В.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 02 травня 2023 року провадження у справі відкрито. Встановлено, що розгляд справи здійснюватиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Відповідачеві надано 5-ти денний строк з моменту отримання копії ухвали для подання заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, а також 15-ти денний строк з моменту отримання копії ухвали для подання відзиву.

06 червня 2023 року до Приморського районного суду м. Одеси від ОСОБА_1 надійшов відзив, у якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовної заяви, а також здійснити перехід до розгляду справи в порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 15 червня 2023 року заперечення відповідача проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження задоволено, здійснено перехід до розгляду справи в порядку загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначити на 11 липня 2023 року.

16 червня 2023 року до Приморського районного суду м. Одеси від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якому позивач просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

19 червня 2023 року до Приморського районного суду м. Одеси від ОСОБА_1 надійшло заперечення, у якому позивач відмовити у задоволенні позовної заяви у повному обсязі.

Разом із заперечення, від ОСОБА_1 надійшло клопотання про призначення експертизи, у якому заявник просить призначити в цивільній справі №522/8164/23 судову почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставити: «Чи виконано рукописний текст (підпис) в договорі про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 06.02.2015 року ОСОБА_1 ?.

Також, 19 червня 2023 року до Приморського районного суду м. Одеси від ОСОБА_1 надійшло клопотання про виклик свідка, у якому заявник просить викликати та допитати в якості свідка ОСОБА_2 .

10 липня 2023 року до Приморського районного суду м. Одеси від ОСОБА_1 надійшло клопотання про відкладення підготовчого судового засідання.

Підготовче судове засідання, призначене на 11.07.2023 року було відкладено на 22.08.2023 року.

У підготовче судове засідання, що відбулося 22.08.2023 року з`явився представник позивача та представник відповідача. Підготовче судове засідання було відкладено на 30.08.2023 року у зв`язку з необхідністю представнику позивача надати оригінал договору, що є предметом спору, а також представнику відповідача надати зразки підпису відповідача.

Підготовче судове засідання, що відбулося 30.08.2023 року було відкладено на 03 жовтня 2023 року, пізніше на 24 жовтня 2023 року.

У підготовче судове засідання, що відбулося 24.10.2023 року з`явився представник позивача та представник відповідача. Ухвалою суду, що занесена до протоколу судового засідання прийнято рішення про закриття підготовчого судового засідання та призначення справи до судового розгляду на 09 листопада 2023 року.

Також, ухвалою суду від 24.10.2023 року було відмовлено у задоволенні клопотання про проведення експертизи.

Судове засідання, призначене на 09.11.2023 року було відкладено на 15.11.2023 року, пізніше на 06.12.2023 року та 20.12.2023 року.

У судове засідання, що відбулося 20.12.2023 року з`явився представник позивача. Відповідач та його представник у судове засідання не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду.

У судовому засіданні, представник позивача підтримував позовні вимоги у повному обсязі та просив задовольнити її.

Будь яких інших заяв або клопотань від учасників справи не надходило.

Суд, вивчивши та дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Комунальна установа «Одесреклама» Одеської міської ради є власником транспортного засобу CHEVROLET AVEO, номер кузова НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 , 2006 року випуску, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (а.с.9).

Відповідно до видаткової накладної №П4033142 від 03 березня 2006 року, загальна вартість автомобіля CHEVROLET AVEO, номер кузова НОМЕР_1 становила 60490,00 гривень (а.с.10).

Наказом Директора КУ «Одесреклама» «Про передачу автомобіля CHEVROLET AVEO, номер кузова НОМЕР_1 » від 06.02.2015 року №1 ОСОБА_1 було передано для використання в службових цілях автомобіль CHEVROLET AVEO, номер кузова НОМЕР_1 , а також покласти на нього матеріальну відповідальність за цей автомобіль (а.с.11). Зі змісту наказу вбачається, що ОСОБА_1 , був ознайомлений з ним, що підтверджується підписом ОСОБА_1 (а.с.12).

06 лютого 2015 року між КП «Одесреклама» ОМР та ОСОБА_1 було укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, за яким ОСОБА_1 взяв на себе повну матеріальну відповідальність за збереження автомобіля CHEVROLET AVEO, номер кузова НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 (а.с.13).

26 жовтня 2015 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про звільнення з посади за угодою сторін (а.с.14).

Повідомленням від 12.11.2015 року КП «Одесреклама» повідомила ОСОБА_1 , про те, що йому необхідно здати ввірене майно за актом приймання передачі (а.с.15).

09 грудня 2015 року ОСОБА_1 звернувся повторно із заявою про звільнення (а.с.17).

Наказом в.о. директора КП «Одесреклама» - Мірошниченка А.І. «Про звільнення ОСОБА_1 » від 29 грудня 2015 року №179, ОСОБА_1 було звільнено з посади начальника технічного відділу комунального підприємства «Одесреклама».

У акті приймання-передачі автомобіля CHEVROLET AVEO відсутній підписи ОСОБА_1 (а.с.20), про що складено акт відмови від підпису від 29.12.2015 року, який підтверджується підписами ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (а.с.21).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2016 року у справі №522/6287/16-ц позовну заяву КП «Одесреклама» ОМР до ОСОБА_1 було задоволено, витребувано у ОСОБА_1 авбомобіль CHEVROLET AVEO, номер кузова НОМЕР_1 , державний номер НОМЕР_2 з метою передачі власнику КП «Одесреклама» ОМР (а.с.25).

Постановою Одеського апеляційного суду від 02.09.2020 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2016 року у справі №522/6287/16-ц залишено без змін.

Постановою старшого виконавця Другого Приморського ВДВС у місті Одесі про повернення виконавчого стягувача від 01.12.2021 року у ВП №63426909 було прийнято рішення про повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки, транспортний засіб не було виявлено протягом року з дня оголошення його у розшук (а.с.33).

Згідно зі статтею 138 КЗпП України для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених статтею 130 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої, другої статті 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків.

Випадки повної матеріальної відповідальності визначені статтею 134 КЗпП України.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 134 КЗпП України відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли: між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей; майно та інші цінності були одержані працівником під звіт за разовою довіреністю або за іншими разовими документами.

Відповідно до зазначених норм шкода відшкодовується потерпілому, тобто тій особі, якій вона завдана. Такий висновок узгоджується з загальною ознакою цивільно-правової відповідальності, якою є її компенсаторний характер; тому заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані виключно на компенсацію майнових втрат саме потерпілого, тобто відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення (, від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19, пункт 8.22), від 22 вересня 2020 року у справі № 918/631/19 (провадження № 12-42гс20, пункт 69)).

Щодо посилання відповідача на те, що він не підписував 06.02.2015 року договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність суд зазначає наступне.

Зазначений договір був предметом розгляду справи №522/6287/16-ц, де рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 12.06.2016 року, та яке Одеський апеляційний суд залишив без змін постановою від 02.09.2020 року позовну заява КП «Одесреклама» ОМР було задоволено.

Згідно Постанови КЦС ВС від 01.12.2021 у справі № 569/7648/15-ц, преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність грунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

Оскільки, саме цей договір став підставою для задоволення позовним вимог Приморським районним судом м. Одеси у справі №522/6287/16-ц, яке залишено без змін Одеським апеляційним судом, то факт його укладання є преюдицією, а тому, не підлягає доведенню під час розгляду зазначеної справи задля забезпечення єдності судової практики.

Щодо неналежного обрання способу захисту та недопустимості подвійного стягнення, на яке посилається відповідач суд зазначає наступне.

Суд вважає, що рішення Приморського районного суду м. Одеси у справі №522/6287/16-ц не може бути виконано з огляду на те, що транспортний засіб було втрачено (що підтверджується постановою про повернення виконавчого документа стягувачу, де вказано, що транспортний засіб не було виявлено протягом року з моменту його оголошення в розшук).

Відповідно до ч.1 ст.60 Закону України «Про виконавче провадження», під час виконання рішень про передачу стягувачу предметів, зазначених у виконавчому документі, виконавець вилучає такі предмети у боржника і передає їх стягувачу, про що складає акт передачі. У разі знищення предмета, що мав бути переданий стягувачу в натурі, виконавець складає акт про неможливість виконання рішення, що є підставою для закінчення виконавчого провадження, а в разі встановлення факту відсутності предмета, що мав бути переданий стягувачу, повертає виконавчий документ стягувачу.

У п.7 ч.1 ст.37 Закону зазначається, що виконавчий документ підлягає поверненню у разі, якщо боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров`я, у зв`язку із втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи транспортні засоби боржника, розшук яких здійснювався поліцією, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку.

Відповідач посилається на те, що позивач не був позбавлений права повторно звернутися із зазначеним виконавчим листом, а виконавча служба в свою чергу повинна була б застосувати заходи примусового виконання рішення, передбачені статтею 10 Закону України «Про виконавче провадження».

В той же час, на даний момент рішення суду по справі №522/6287/16-ц не виконано.

При цьому, втрата транспортного засобу унеможливлюють виконання такого рішення, оскільки, витребувати транспортний засіб та повернути його законному володільцю не вдається через відсутність цього транспортного засобу та неможливість встановлення його місця перебування.

Відповідно до ч.ч.1-2 ст.1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

У ч.1 ст.1192 ЦК України, якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно з положеннями частин першої, третьої статті 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Така можливість також передбачена частиною третьою статті 33 Закону України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження».

Аналіз норм статті 435 ЦПК України дає підстави для висновку, що суд може змінити чи встановити спосіб і порядок виконання судового рішення лише у виняткових випадках, за наявності обставин, що ускладнюють його виконання за умови надання достатніх доказів наявності таких обставин.

У постанові КЦС ВС від 16.06.2021 у справі № 693/426/17 вказано, що поняття «спосіб» і «порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке реалізується у виконавчому провадженні. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем. Спосіб виконання судового рішення це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, встановленого статтею 16 ЦК України. Під зміною способу виконання рішення суду необхідно розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у раніше встановлений спосіб. Отже, при вирішенні питання про встановлення нового способу виконання суд повинен з`ясувати обставини, що свідчать про абсолютну неможливість виконання рішення раніше встановленим способом.

Єдність та сталість судової практики вказує нам на те, що за відсутності індивідуально визначеного майна, присудженого позивачу (за результатами розгляду віндикаційного позову), зміна способу виконання рішення шляхом звернення на кошти неможлива, оскільки в такому разі захист порушеного права власника майна повинен здійснюватися шляхом подання позову про стягнення збитків у вигляді вартості майна та доходів, які власник міг би одержати за весь час володіння таким майном.

Законодавець у ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України встановив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в ч. 2 цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом.

Статтею 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: - втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); - доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов`язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

При цьому, застосування положення стаття 10 Закону України «Про виконавче провадження» на яку посилається відповідач на думку суду не можливе. Постанова Верховного Суду від 30 червня 2021 року у справі № 201/12569/16 вказує нам на те, що рішення про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння підлягає примусовому виконанню у порядку, передбаченому ст. 60 Закону України «Про виконавче провадження».

Також, застосування положень ст.10 Закону України «Про виконавче провадження» не може бути застосоване з огляду на те, що у справі №522/6287/16-ц не встановлена вартість такого автомобіля.

Тому, суд вважає, що обраний позивачем спосіб захисту є належним, оскільки, індивідуально визначене майно за віндикаційним позовом відсутнє, проте, і надалі продовжує існувати порушене право власності позивача на транспортний засіб.

Щодо посилання відповідача на відсутність умов для настання матеріальної відповідальності, та зокрема вказує на те, що порушується принцип презумпції невинуватості.

У постанові Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування шкоди, заподіяної підприємствам, установам, організаціям їх працівниками» від 29.12.1992 року №14 вказано на те, що у відповідності зі ст.130 КЗпП ( 322-08 ) відшкодування шкоди провадиться незалежно від притягнення працівника до дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності за дії (бездіяльність), якими заподіяна шкода підприємству, установі, організації.

Виходячи з вимог ст.15 ЦПК ( 1501-06 ) суд у кожному випадку зобов`язаний вживати передбачених законом заходів до всебічного, повного й об`єктивного з`ясування обставин, від яких згідно зі статтями 130, 135-3, 137 КЗпП ( 322-08 ) залежить вирішення питання про покладення матеріальної відповідальності та про розмір шкоди, що підлягає відшкодуванню. Зокрема, з`ясовувати: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов`язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника. Якщо шкоду заподіяно кількома працівниками, в рішенні суду має бути зазначено, які конкретно порушення трудових обов`язків допустив кожен працівник, ступінь його вини та пропорційна їй частка загальної шкоди, за яку до нього може бути застосовано відповідний вид і межі матеріальної відповідальності.

Тобто, вина це та категорія, яка повинна встановлюватися судом у кожному конкретному випадку завдання матеріальної шкоди на підставі наявних матеріалів.

При цьому, вина у вчиненні ОСОБА_1 була предметом розгляду у справі №522/6287/16-ц де позовну заяву КУ «Одесреклама» ОМР до ОСОБА_1 була задоволена, а тому, враховуючи преюдиційність судових рішень, вина ОСОБА_1 встановлена.

Щодо порушення строків позовної давності, на які посилається відповідач суд зазначає наступне.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Відповідно до ч.2 ст.264 ЦК України, позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Так, перебіг позовної давності розпочався 29.12.2015 грудня. При цьому, 11 квітня 2016 року КП «Одесреклама» ОМР звернулася до суду, а тому, перебіг позовної давності перервався, а його розрахунок розпочався з початку 02 вересня 2020 року, коли набрало законної сили рішення по суті справи. Саме тому, кінцевим терміном звернення до суду було 2 вересня 2023 року.

Посилання відповідача на позовну давність встановлену КЗпП не беруться судом до уваги, оскільки, такий спір носить майновий характер та стосується рухомого майна, а саме транспортного засобу.

На підставі вищезазначеного, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Щодо судових витрат суд зазначає наступне.

Згідно ч.1 ст.133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача суму сплаченого судового збору, розмір якого становить 2684,00 гривень.

Згідно платіжної інструкції №691 від 19 квітня 2023 року, позивач сплатив 2684,00 гривень в якості судового збору (а.с.94).

Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи те, що суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі, вимога позивача про стягнення суми сплаченого судового збору підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст.2,4,12,13,27,64,76,81,95,133,141, ч.4 ст.223, ч. 2 ст.247,258-259,263-265,268,280-282,354 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Позовну заяву Комунальної установи «Одесреклама» Одеської міської ради до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов`язків задовольнити.

Стягнути з відповідача - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь позивача - Комунальної установи «Одесреклама» Одеської міської ради, м. Одеса, вул. Косовська, 2-Д, ЄДРПОУ 25830211 матеріальну шкоду у розмірі 60490 (шістдесят тисяч чотириста дев`яносто) гривень 00 (нуль) копійок.

Стягнути з відповідача - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь позивача - Комунальної установи «Одесреклама» Одеської міської ради, м. Одеса, вул. Косовська, 2-Д, ЄДРПОУ 25830211, суму сплаченого судового збору у розмірі 2684 (дві тисяч шістсот вісімдесят чотири) гривні 00 (нуль) копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Одеського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У зв`язку із перебуванням головуючої судді у період з 25.12.2023 року по 05.01.2024 у щорічній відпустці та у період з 08.01.2024 року по 11.01.2024 року на лікарняному, повний текст рішення складено та підписано 12 січня 2024 року.

Суддя Косіцина В.В.

20.12.2023